Єдиний державний реєстр судових рішень
РІШЕННЯ
Іменем України
25 вересня 2023 року
м. Київ
справа №420/14019/23
адміністративне провадження № П/990/153/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Мацедонської В. Е.,
суддів: Смоковича М. І., Уханенка С. А., Радишевської О. Р., Кашпур О. В.
при секретарі судового засідання Морозенко С. П.,
за участю
позивачки - ОСОБА_1
представника відповідача - Цуцкірідзе І. Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження як суд першої інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
15 червня 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач, ВРП), у якому просила:
- визнати протиправним рішення ВРП від 13 червня 2023 року № 631/0/15-23, яким ОСОБА_1 відмовлено у звільненні з посади судді Малиновського районного суду м. Одеси, у зв`язку з поданням заяви про відставку та скасувати його;
- зобов`язати ВРП зарахувати до стажу роботи судді Малиновського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посади судді, стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у галузі права, після отримання вищої юридичної освіти в 1986 році -19 років та 4 місяці на посадах слідчого, старшого слідчого, заступника начальника - начальника слідчої частини та 9 місяців роботи на посаді начальника юридичного відділу (за винятком з цього трьох років, врахованих як стаж роботи в галузі права, необхідний для призначення на посаду судді), а також половину строку навчання в Одеському державному університеті імені І. І. Мечникова з 01 вересня 1981 року по 01 липня 1986 року, що становить - 2 роки 5 місяців.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що проходження нею кваліфікаційних випробувань мало місце в період з 2009 року по 01 березня 2010 року, тобто під час дії Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» та за нормами вказаного закону, до набрання чинності Законом України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». За приписами частини четвертої статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» було визначено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, зараховувався також час роботи на посадах, зокрема, прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років. При наявності наведених діючих норм законодавства позивачка була впевнена в тому, що в державі існують гарантії незалежності суддів. Однак, з прийняттям Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» були внесенні зміни щодо розрахунку стажу судді, що суттєво звузили права позивачки, оскільки за новим законом до стажу її роботи, що дає право на відставку, не зараховується стаж її роботи на посадах слідчого, старшого слідчого. При цьому ОСОБА_1 уважає, що таке звуження її прав відбулося через те, що президент ОСОБА_2 не виконав свої функціональні обов`язки та не видав вчасно у місячний термін, як того вимагають діючі норми законодавства, указ про призначення ОСОБА_1 на посаду судді.
Позивачка вважає, що ВРП протиправно не зараховано до стажу роботи судді стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у галузі права, після одержання нею вищої юридичної освіти в 1986 році - 19 років та 4 місяці, - на посадах слідчого, старшого слідчого, заступника начальника - начальника слідчої частини та 9 місяців роботи на посаді начальника юридичного відділу (за винятком з цього трьох років, врахованих як стаж роботи в галузі права, необхідний для призначення на посаду судді), а також половину строку навчання в Одеському державному університеті ім. І. І. Мечникова з 01 вересня 1981 року по 01 липня 1986 року, що становить - 2 роки 5 місяців.
ІІ. Позиція інших учасників справи щодо позовної заяви
ВРП подано відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні цього позову. Зазначає, що оскаржуване рішення прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначених Конституцією і законами України.
Відповідач наголошує на тому, що на час призначення ОСОБА_1 на посаду судді (24 лютого 2011 року) питання визначення стажу, який давав право на відставку судді, регулювалося статтею 131 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», яка не передбачала зарахування до стажу роботи на посаді судді стажу (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права, а також робота на посадах слідчих.
Також відповідач звертає увагу, що Законом України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя», який набрав чинності 05 січня 2017 року, пункт 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» доповнено абзацом четвертим про збереження для суддів, призначених чи обраних на посаду до набрання чинності цим Законом, визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання). Зазначена норма закону не призвела до погіршення правового становища позивачки. Законом України від 12 липня 2018 року № 2509-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд», який набрав чинності 05 серпня 2018 року, внесені зміни до статті 137 Закону № 1402-VIII про зараховування до стажу роботи на посаді судді стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Зазначена норма закону призвела до покращення правового становища позивачки, оскільки дозволила зарахувати її стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення позивачки на посаду судді. Отже, ВРП під час розрахунку стажу, який дає позивачці право на відставку було зараховано додатково до стажу роботи позивачки на посаді судді також її стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права - 3 роки.
Також відповідач уважає, що не заслуговують на увагу доводи позивачки щодо незарахування ВРП половини строку навчання в період з 1981 року по 1986 рік в Одеському державному університеті імені І. І. Мечникова за денною формою, оскільки постанова Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 року № 545 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865», яка регулювала дане питання, втратила чинність 01 січня 2011 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 01 грудня 2010 року № 1097 «Про внесення змін до актів Кабінету Міністрів України з питань діяльності судів та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України», тобто до моменту призначення позивачку на посаду судді, а тому відсутні підстави для зарахування до її стажу судді половини строку навчання.
IІІ. Рух справи у суді першої інстанції
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19 червня 2023 року відкрито провадження у справі № 420/14019/23.
23 червня 2023 року на адресу Одеського окружного адміністративного суду від відповідача надійшло клопотання про передачу справи № 420/14019/23 на розгляд до Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду відповідно до статтей 22, 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26 червня 2023 року задоволено клопотання ВРП та передано справу № 420/14019/23 на розгляд до Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду.
Передаючи справу для розгляду до Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду, Одеський окружний адміністративний суд виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 пов`язані з оскарженням акту ВРП та зобов`язанням вчинити певні дії, як суб`єктом владних повноважень, а тому, з урахуванням положень статті 266 КАС України, дана справа має розглядатись Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду.
06 липня 2023 року від ВРП надійшов відзив на позовну заяву.
26 липня 2023 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, як суду першої інстанції, надійшли матеріали вказаної справи.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 липня 2023 року для розгляду справи № 420/14019/23 (провадження № П/990/153/23) визначено колегію суддів: Данилевич Н. А. (головуючий суддя), Губська О. А., Білак М. В., Калашнікова О. В., Єресько Л. О.
Верховним Судом у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Данилевич Н. А. ухвалою від 27 липня 2023 року прийнято до провадження справу № 420/14019/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до ВРП про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. Призначено справу до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 30 серпня 2023 року о 14:40 год.
03 серпня 2023 року на адресу Верховного Суду від ВРП надійшли матеріали про звільнення з посади судді Малиновського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 .
У зв`язку з ухваленням ВРП рішення від 10 серпня 2023 року № 815/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Верхового Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку», згідно з наказом Голови Верховного Суду від 10 серпня 2023 року № 2512-к «Про відрахування судді ОСОБА_3 зі штату Верховного Суду» заступником керівника апарату Верховного Суду - керівником секретаріату Касаційного адміністративного суду видано розпорядження від 11 серпня 2023 року № 1333 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу».
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 серпня 2023 року для розгляду справи № 420/14019/23 (провадження № П/990/153/23) визначено колегію суддів: Мацедонська В. Е. (головуючий суддя), Смокович М. І., Уханенко С. А., Радишевська О. Р., Кашпур О. В.
Суддею Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Мацедонською В. Е. ухвалою від 14 серпня 2023 року прийнято до провадження справу № 420/14019/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до ВРП про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. Призначено справу до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 25 вересня 2023 року о 14:30 год.
ІV. Фактичні обставини справи, установлені судом, та зміст спірних правовідносин
Указом Президента України від 24 лютого 2011 року № 246/2011 ОСОБА_1 призначена строком на п`ять років на посаду судді Луганського окружного адміністративного суду.
Указом Президента України від 07 листопада 2013 року № 619/2013 позивачка переведена в межах п`ятирічного строку на роботу на посаді судді Малиновського районного суду міста Одеси.
29 грудня 2017 року Указом Президента України № 441/2017 ОСОБА_1 призначена на посаду судді Малиновського районного суду міста Одеси безстроково.
24 травня 2023 року до ВРП надійшла заява ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Малиновського районного суду міста Одеси у відставку відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України.
До вказаної заяви позивачка додала довідку від 24 травня 2023 року, видану керівником апарату Малиновського районного суду міста Одеси, копію паспорта громадянина України, копію диплома, копію трудової книжки, копію Указу Президента України від 24 лютого 2011 року № 246/2011, копію Присяги судді, лист Луганського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2015 року про неможливість надати будь-якої інформації стосовно судді, копію Указу Президента України від 07 листопада 2013 року № 619/2013, копію наказу Малиновського районного суду міста Одеси від 15 листопада 2013 року № 29-ОС/с, копію витягу із послужного списку особової справи ОСОБА_1 , копію рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 06 червня 2019 року № 397/ко-19, копію наказу Малиновського районного суду міста Одеси від 25 червня 2019 року № 15-ОС/с.
Відповідно до довідки від 24 травня 2023 року, виданої керівником апарату Малиновського районного суду міста Одеси, стаж роботи на посаді судді складає 12 років 01 місяць, а також наявний стаж роботи:
серпень 1986 року по жовтень 1989 року - слідчий відділу внутрішніх справ Фрунзівського райвиконкому Одеської області;
жовтень 1989 року по червень 1990 року - старший слідчий Фрунзівського районного відділу внутрішніх справ Одеської області;
червень 1990 року по лютий 1991 року - слідчий Приморського районного відділу внутрішніх справ м. Одеси;
лютий 1991 року по березень 1995 року - старший слідчий Приморського районного відділу внутрішніх справ м. Одеси;
березень 1995 року по липень 1997 року - старший слідчий слідчого відділу Приморського районного відділу м. Одеси;
липень 1997 року по квітень 1999 року - слідчий Жовтневого районного відділу м. Одеси;
квітень 1999 року по квітень 2003 року - старший слідчий організаційно-методичного відділення слідчого управління Одеського міського управління Міністерства внутрішніх справ;
квітень 2003 року по лютий 2004 року - старший слідчий в особливо важливих справах слідчої частини відділу розслідування особливо важливих справ та злочинів, учинених організованими групами, СУ УМВС;
лютий 2004 року по грудень 2005 року - заступник начальника відділу-начальник слідчої частини відділу розслідування особливо важливих справ та злочинів, учинених організованими групами, СУ УМВС;
липень 2010 року по березень 2011 року - начальник юридичного відділу ПП «Велес-СМ»;
квітень 2011 року по листопад 2013 року - суддя Луганського окружного адміністративного суду;
листопад 2013 року до цього часу - суддя Малиновського районного суду м. Одеси.
01червня 2023 року за результатами розгляду матеріалів заяви про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Малиновського районного суду міста Одеси у відставку, членом ВРП ОСОБА_4 складено висновок, згідно з яким ОСОБА_1 не може бути звільнена з посади судді у відставку, з мотивів відсутності у неї стажу роботи, необхідного для звільнення з цієї підстави. Запропоновано відмовити у задоволенні заяви про звільнення ОСОБА_1 з посади судді у відставку.
Розглянувши заяву та додані до неї матеріали ВРП ухвалила рішення від 13 червня 2023 року № 631/8/15-23, яким відмовила ОСОБА_1 у звільненні з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку. Рішення ВРП мотивоване тим, що станом на дату розгляду відповідачем заяви судді ОСОБА_1 про звільнення у відставку, остання має загальний стаж роботи судді 15 років 3 місяці 20 днів, з яких: стаж роботи на посаді судді - 12 років 3 місяці 20 днів та стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право на призначення на посаду судді - 3 роки, що є недостатнім для звільнення судді у відставку.
Уважаючи таке рішення відповідача протиправним, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом, за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
Статтею 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Підставами для звільнення судді є, серед іншого: подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 4 частини шостої статті 126 Основного Закону України).
Відповідно до статті 1 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
За приписами пункту 6 частини першої статті 3 Закону № 1798-VIII установлено, що Вища рада правосуддя ухвалює рішення про звільнення судді з посади.
Рішення Вищої ради правосуддя ухвалюється більшістю членів Вищої ради правосуддя, які беруть участь у засіданні Вищої ради правосуддя, якщо інше не визначено цим Законом. Резолютивна частина рішення Вищої ради правосуддя, її органів оголошується публічно, безпосередньо після його ухвалення, а повний текст рішення оприлюднюється на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя не пізніше ніж на сьомий день із дня його ухвалення, якщо інше не визначено законом (частини перша, шоста статті 34 Закону № 1798-VIII).
Частинами першою, четвертою статті 55 Закону № 1798-VIIІ передбачено, що питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні Вищої ради правосуддя. За результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, Вища рада правосуддя ухвалює вмотивоване рішення.
Згідно з частиною першою статті 116 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII у редакції чинній на момент звернення з заявою про відставку) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
До стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді (стаття 137 Закону № 1402-VIII).
Абзацем 4 пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII установлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Згідно з частиною першою статті 109 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI, чинний на момент призначення позивачки на посаду) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
За приписами частини першої статті 131 Закону № 2453-VI передбачено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:
1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України;
2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
Частиною першою статті 64 Закону № 2453-VI визначено, що на посаду судді може бути рекомендований громадянин України, не молодший двадцяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.
VІ. Висновки Верховного Суду
Суд, вивчивши доводи позивачки, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх належними та допустимими доказами, дійшов таких висновків.
Спір у цій справі зводиться до тлумачення норми права, яка підлягає застосуванню при визначенні для позивачки стажу роботи судді, який дає право на відставку.
Позивачка вважає, що при обчисленні стажу, який дає право їй на відставку, слід керуватися Законом № 2862-XII, оскільки саме норми цього Закону діяли на момент проходження нею кваліфікаційного оцінювання на посаду судді (2009 - 2010 року). При цьому, позивачка зазначає, що призначення її на посаду судді, яке відбулося 24 лютого 2011 року і на момент якого вже діяв новий Закон № 2453-VI, відбулося з вини Президента України ОСОБА_2 , який несвоєчасно виніс указ про її призначення.
Водночас спірне рішення ВРП обґрунтоване тим, що під час обрахування стажу роботи, що дає судді право на відставку, не можуть застосовуватися положення частини четвертої статті 43 Закону № 2862-XII, оскільки ОСОБА_1 призначено на посаду 24 лютого 2011 року, отже до стажу роботи, що дає право на відставку, не можуть бути зараховані стаж її роботи на посадах слідчого, старшого слідчого. При цьому, додатково до її строку роботи на посаді судді (12 років 3 місяці 20 днів), з урахуванням положень статті 137 Закону № 1402-VIII, слід також зарахувати 3 роки - стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
З цього приводу Верховний Суд уважає за необхідне зазначити таке.
Положення Закону № 1402-VIII є спеціальними, а відтак вирішальними у питанні прийняття рішення про звільнення судді у відставку. При цьому реалізація конституційного права судді на відставку нерозривно пов`язана з наявністю необхідного стажу.
Пунктом 15.3 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17, передбачено, що при вирішенні питання про звільнення судді з посади у зв`язку з поданням заяви про відставку стаж роботи на посаді судді обраховується з дати призначення (обрання) судді на посаду по дату ухвалення Радою відповідного рішення або по дату припинення повноважень судді у зв`язку з досягненням суддею шістдесяти п`яти років.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками ВРП про те, що 24 лютого 2011 року є початком періоду розрахунку стажу роботи позивачки, який дає право на відставку, оскільки саме цього дня було винесено Указ Президента України № 246/2011, яким позивачку призначено на посаду судді Луганського окружного адміністративного суду.
З огляду на викладене, доводи позивачки про те, що до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону № 2862-XII є безпідставними та необґрунтованими, оскільки такий закон втратив свою чинність ще до моменту призначення ОСОБА_1 на посаду судді.
Що стосується правомірності розрахунку ВРП стажу роботи позивачки, який дає право на відставку, колегія суддів зазначає таке.
Як убачається з матеріалів справи і не заперечується сторонами, стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді складає 12 років 03 місяці 20 днів.
Так, на час призначення ОСОБА_1 на посаду судді питання визначення стажу, який давав їй право на відставку, регулювалося статтею 131 Закону № 2453-VI, за якою передбачалося, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; 2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
Тобто, Закон № 2453-VI не передбачав зарахування до стажу роботи на посаді судді стаж роботи на посадах прокурорів і слідчих, а також стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права, як і не передбачав цього і Закон № 1402-VIII на дату набуття ним чинності.
Водночас Законом України від 12 липня 2018 року № 2509- VIII «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд», який набрав чинності 05 серпня 2018 року, були внесені зміни до статті 137 Закону № 1402-VIII, за якими передбачалося, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Зазначена норма закону призвела до покращення правового становища позивачки, оскільки дозволила зарахувати її стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення ОСОБА_1 на посаду судді вперше.
Так, відповідно до частини першої статті 64 Закону № 2453-VI (у редакції, яка була чинною на час призначення позивачки на посаду судді) суддею міг бути рекомендований громадянин України, не молодший двадцяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менше як три роки, проживає в Україні не менше як десять років та володіє державною мовою.
З огляду на зазначене право на зарахування стажу роботи в галузі права тривалістю три роки мають судді, яких було призначено на посаду судді вперше згідно з вимогами, установленими Законом № 2453-VI.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у рішенні Верховного Суду від 22 листопада 2018 року у справі № 9901/805/18, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2019 року.
Ураховуючи викладене, Суд погоджується з висновками відповідача про те, що загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 на дату ухвалення спірного рішення ВРП становить 15 років 3 місяці 20 днів, який включає в себе 12 років 3 місяці 20 днів - стаж роботи позивачки на посаді судді та 3 роки - стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення позивачки на посаду судді.
Верховний Суд вважає безпідставним твердження позивачки про те, що ВРП, застосувавши до поданої заяви про відставку положення Закону № 2453-VI, а також норми абзацу 4 пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII суттєво звузила обсяг прав, які б надавались їй Законом № 2862-XII (який діяв на момент проходження та закінчення позивачкою кваліфікаційних випробувань на посаду судді), з огляду на таке.
За змістом статті 1, частин першої, другої статті 8 Основного Закону Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, закони приймаються на її основі й мають відповідати їй.
Відповідно до статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У Рішенні Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 вказано, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) вислів «згідно із законом» вимагає, по-перше, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права (пункт 169 рішення ЄСПЛ від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11, пункт 155 рішення ЄСПЛ від 29 квітня 2003 року у справі «Полторацький проти України», заява № 38812/97).
ЄСПЛ також відзначав, що верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України», заяви № 23759/03 та № 37943/06).
У справі, яка розглядається, не йдеться про застосування нового нормативно-правового акта, який звужує такі права порівняно з раніше діючим законодавством, оскільки Закон № 2862-XII втратив чинність ще до призначення ОСОБА_1 на посаду судді, тому доводи позивачки щодо звуження обсягу прав, які надаються суддям Законом № 2453-VI і в подальшому Законом № 1402-VIII, є безпідставними.
Крім того, за приписами пункту 2 частини першої статті 15 та частини першої статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» станом на момент проходження позивачкою процедури оцінювання на посаду судді були відсутні законні очікування на звільнення її з посади судді у відставку з огляду на фізичну неможливість позивачки відпрацювати на посаді судді 20 років з моменту зайняття посади до досягнення нею 65-річного віку. Подальші зміни законодавства про статус судді також не створили у ОСОБА_1 таких законних очікувань.
Також не заслуговують на увагу аргументи позивачки щодо незарахування ВРП половини строку її навчання в період з 1981 року по 1986 рік в Одеському державному університеті імені І. І. Мечникова за денною формою, оскільки постанова Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 року № 545 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865», яка регулювала дане питання, втратила чинність 01 січня 2011 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 01 грудня 2010 року № 1097 «Про внесення змін до актів Кабінету Міністрів України з питань діяльності судів та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України».
Тобто, станом на момент призначення ОСОБА_1 на посаду судді вперше, законодавством України не було передбачено такого права, як зарахування до стажу, який дає право на відставку, половину строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів.
З огляду на викладене та встановивши, що на момент розгляду заяви про звільнення у відставку позивачка мала стаж роботи на посаді судді менше двадцяти років, Верховний Суд дійшов висновку, що ВРП своїм рішенням від 13 червня 2023 року № 631/0/15-23 обґрунтовано відмовила ОСОБА_1 у звільненні з посади судді у зв`язку з поданням заяви у відставку, а тому спірне рішення є законним та таким, що прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
VІІ. Судові витрати
Понесені позивачем витрати у виді сплати судового збору за подання цього позову за правилами статті 139 КАС України відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 241-246, 255, 262, 266, 295 КАС України, Суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 27 вересня 2023 року.
Головуючий суддя В. Е. Мацедонська
Судді М. І. Смокович
С. А. Уханенко
О. Р. Радишевська
О. В. Кашпур
