Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 127/10200/23
Провадження №11-кп/801/1079/2023
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2023 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
із секретарем ОСОБА_5 ,
з участю: прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спеціального судового провадження апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 на вирокВінницького міськогосуду Вінницькоїобласті від16 серпня 2023рокуукримінальному провадженні,відомості проякевнесенідо Єдиногореєструдосудовихрозслідувань 02.11.2022за№22022020000000237, яким
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м.Севастополь СРСР, громадянин російської федерації, робоча адреса: АДРЕСА_1 ,
Визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченогоч.3ст.110КК України, з призначенням йому основного покарання у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому на праві власності майна на користь держави України.
Строк відбування основного покарання ОСОБА_9 ухвалено обраховувати з дня його затримання на виконання вироку.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою, застосований до ОСОБА_9 в порядку ч.6 ст. 193 КПК України, залишено без змін до моменту затримання обвинуваченого на виконання вироку суду.
в с т а н о в и в:
За вироком суду ОСОБА_9 визнаний винним у тому, що він 15.02.2022 депутат Державної Думи Федеральних Зборів рф, будучи представником влади рф, уповноваженим приймати участь у засіданнях палати і голосувати за прийняття поставлених на голосування актів та інших питань, серед яких питання ратифікації міжнародних договорів російської федерації, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з іншими депутатами та представниками влади і ЗС російської федерації, усвідомлюючи явну злочинність власних дій та передбачаючи можливість настання тяжких наслідків, у тому числі загибелі людей, зокрема й цивільного населення, розуміючи, що він порушує встановлений ст. ст. 1-3, 68 Конституції України державний устрій та порядок, посягає на суверенітет та територіальну цілісність України, з метою зміни меж її території та розширення впливу рф, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю російської федерації над політичними та економічними процесами в Україні, усвідомлюючи, що діє всупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, порушує принципи Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975, вимоги частини 4 статті 2 Статуту ООН та Декларації Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (XXV), від 21.12.1965 № 2131 (XX), від 14.12.1974 № 3314 (XXIX), за адресою: російська федерація, м. Москва, вул. Охотний ряд, буд. 1, прийняв участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів рф, де підтримав постанову із зверненням до Президента російської федерації з проханням розглянути питання про визнання російською федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав. Зазначене рішення Державної думи Федеральних зборів рф було частиною злочинного плану, оскільки сам факт його існування використовувався при створенні приводів для ескалації воєнного конфлікту і був спробою виправдання агресії перед громадянами російської федерації та світовою спільнотою. Такі дії ОСОБА_9 призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.
Крім того,22.02.2022 депутат Державної Думи Федеральних Зборів рф ОСОБА_9 , продовжуючи реалізацію злочинного умислу, будучи представником влади рф, уповноваженим приймати участь у засіданнях палати і голосувати за прийняття поставлених на голосування актів та інших питань, серед яких питання ратифікації міжнародних договорів російської федерації, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з іншими депутатами та представниками влади і ЗС російської федерації, усвідомлюючи явну злочинність власних дій та передбачаючи можливість настання тяжких наслідків, у тому числі загибелі людей, зокрема й цивільного населення, розуміючи, що він порушує встановлений ст. ст. 1-3, 68 Конституції України державний устрій та порядок, посягає на суверенітет та територіальну цілісність України, з метою зміни меж її території та розширення впливу рф, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю російської федерації над політичними та економічними процесами в Україні, усвідомлюючи, що діє з іншими співучасниками всупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, порушують принципи Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975, вимоги частини 4 статті 2 Статуту ООН та Декларації Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (XXV), від 21.12.1965 № 2131 (XX), від 14.12.1974 № 3314 (XXIX), за адресою: російська федерація, м. Москва, вул. Охотний ряд, буд. 1, прийняв участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів рф, де підтримав ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між рф і так званою Донецькою народною республікою та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між рф і так званою Луганською народною республікою. Зазначене рішення Державної думи Федеральних зборів рф було частиною злочинного плану, оскільки сам факт його існування використовувався при створенні приводів для ескалації воєнного конфлікту і був спробою виправдання агресії перед громадянами російської федерації та світовою спільнотою. Такі дії ОСОБА_9 призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.
В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_8 порушує питання скасування вироку суду першої інстанції та ухвалення нового вироку, яким визнати ОСОБА_9 винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст. 110 КК України та призначити йому покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна на користь держави Україна.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд не в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного і призначив ОСОБА_9 покарання, яке є явно несправедливим внаслідок м`якості.
Наголошує, що ОСОБА_9 є одним з депутатів Державної Думи Федеральних зборів рф та представників законодавчої влади держави-терориста, який проголосував за війну в Україні, за захоплення територій суверенної держави Україна, також є тією особою на яку накладено персональні санкції в багатьох країнах, серед яких Україна, США, Велика Британія, Канада, Швейцарія, Японія, Австралія, ЄС. Суд першої інстанції не дав належної оцінки тим обставинам, що ОСОБА_9 вчинив два умисних особливо тяжких злочини, а тому призначене йому покарання є відносно м`яким та ніяким чином не відповідає принципу індивідуалізації покарання.
Обвинувачений ОСОБА_9 інформувався про день та час апеляційного розгляду у всі доступні процесуальні можливості для суду, передбачені ст. 323 КПК України, зокрема, повідомлення про виклик до суду публікувалося в газеті «Урядовий кур`єр» від 06.10.2023 №201(7599).
Заслухавши доповідь судді, прокурора ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу, захисника обвинуваченого ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_7 , який заперечив проти її задоволення, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Висновок суду про доведеність вини та кваліфікація дій ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 110 КК України в апеляційній скарзі прокурора не оспорюється.
Перевіряючи вирок суду, колегія суддів вважає, що твердження прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого є безпідставними.
Відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Відповідно до п. 1Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання»суд при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину має додержуватись принципу законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення і попередження нових злочинів.
Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки вищезазначених обставин, що впливають на покарання, а її реалізація становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Суд першої інстанції, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_9 в дотримання вимог ст. 65 КК України, керуючись роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003року «Про практику призначення судами кримінального покарання»врахував позицію сторони обвинувачення щодо міри покарання, відношення обвинуваченого ОСОБА_9 до вчиненого висловлене у ЗМІ та зафіксоване у протоколах огляду, ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжкими злочинами, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, а також поведінку обвинуваченого під час та після вчинення злочинних дій, відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання, та дійшов обґрунтованого висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого неможливе без реального відбування покарання.
Застосування від імені держави до обвинуваченого ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років відноситься до дискреційних повноважень суду, які було реалізовано при постановленні вироку.
Приймаючи рішення, суд керувався принципом необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, що випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, що відповідає справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Правових підстав вважати призначене ОСОБА_9 покарання явно несправедливим через м`якість і недостатнім для досягнення його мети колегія суддів не вбачає.
Перевіривши всі обставини, які мають значення при призначенні покарання, колегія суддів вважає, що призначене судом першої інстанції покарання обвинуваченому ОСОБА_9 у межах санкції ч.3 ст. 110 КК України з конфіскацією усього належного йому майна на праві власності належним чином умотивоване та обґрунтоване, відповідає принципу співрозмірності конкретного злочинного діяння з обраним покаранням.
Переконливих доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та свідчили б про необґрунтованість призначеного ОСОБА_9 покарання прокурор у апеляційній скарзі не навів.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно дост. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Керуючись ст. ст. 405,407 КПК України, апеляційний суд, -
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу прокурорау кримінальному провадженні ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 16 серпня 2023 року щодо ОСОБА_9 - без змін.
Судове рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення до Верховного Суду.
Відповідно доч. 4ст. 532 КПК Українисудове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення.
Копія ухвали буде опублікована в газеті «Урядовий кур`єр».
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
