ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: [email protected]
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.10.2023Справа № 910/10892/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К. І., при секретарі судового засідання Олексюк О.В., розглянувши у порядку загального позовного провадження господарську справу
за позовною заявою Львівської міської ради
до Львівської обласної ради
про витребування майна з чужого незаконного володіння
за участю представників:
від позивача: Коваленко Н.В.
від відповідача: Гасяк Я.В.
ВСТАНОВИВ:
У липні 2021 року до Господарського суду міста Києва з позовом звернулася Львівська міська рада (далі - Львівська міськрада, позивач) до Львівської обласної ради (далі - Львівська ОДА, відповідач) про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач без жодної правової підстави самовільно розпорядився об`єктами нерухомого майна, які належать до комунальної власності територіальної громади міста Львова, та передав їх у власність Львівської обласної ради, про що видав відповідні свідоцтва про право власності та провів державну реєстрацію, тоді як Львівська міськрада рішення щодо відчуження цього майна не приймала. Отже вказане нерухоме майно вибуло з власності позивача поза його волею, що є підставою для витребування спірного майна з чужого незаконного володіння Львівської обласної ради.
У позові Львівська міськрада просить витребувати з чужого незаконного володіння Львівської обласної ради:
1) будівлю їдальні, під літ. А-1, А'-1, загальною площею 294,2 кв.м. на вул. Й. Коциловського, 15а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1590243846101);
2) психоневрологічний диспансер, а саме: стаціонар під літ. А-2, 819,7 кв.м., пральня під літ. Б-1, Б'-1,43,3 кв.м.; гаражі зі складом В-62,1 кв. м., склад Г-1, 23,5 кв. м. на вул. О. Басараб, 2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1576396246101);
3) Львівський міський психоневрологічний диспансер, а саме: диспансер під літ. А'-3, 725,7 кв.м., гараж. Б. 32,6 кв. м. на вул. Й. Коциловського, 30 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1576479436101);
4) будівлю Диспансеру під літ. А'-3 загальною площею 121 кв.м. на вул. Й. Коциловського, 32 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1576444846101);
5) сховище запасу води під літ. Б-1, загальною площею 62,1 кв.м. на вул. Т. Комаринця, 2а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 26843662);
6) КЗ ЛОР "Будинок дитини №2 з пораженням центральної нервової системи і порушенням психіки", а саме: корпус №1 під літ. А-2, А'-2, загальною площею 756 кв.м.; ворота №1, огорожа №2; замощення, І, замощення II на вул. В. Антоновича, 117 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1429376746101);
7) КЗ ЛОР "Будинок дитини №2 з пораженням центральної нервової системи і порушенням психіки", а саме: корпус №2 під літ. А-2, 490,2 кв. м., альтанка, Б, 40,8 кв.м, хвіртка №1, огорожа №2, замощення, І на вул. Житомирській, 8а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1431834046101);
8) КЗ ЛОР "Будинок дитини №2 з пораженням центральної нервової системи і порушенням психіки", а саме: корпус №3 під літ. А-3, 553, кв.м., гараж, Б- 107,5 кв.м., гараж, Г-1 21,2 кв.м., овочесховище, В-1 36,2 кв.м., альтанка, Д-1 35,8 кв.м., ворота №1, огорожа №2, замощення І, на вул. Гіпсовій, 40б (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1472861746101);
9) КЗ ЛОР "Дитячий туберкульозний санаторій", а саме: лікарняний корпус, під літ. А-2, 562,6 кв.м., лабораторний корпус А-1, 46,8 кв.м., тіньовий тент, Б.26,9 кв.м., ворота №1, хвіртка № 2, огорожа № 3, ворота № 4, огорожа № 5, замощення 1 на вул. В. Антоновича, 80, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1430415146101), на користь Львівської міської ради.
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти заявлених вимог заперечив, вказав, що 19.09.2008 року за актом приймання-передачі закладів охорони здоров`я Львівською міською радою було передане Львівській обласній раді чітко конкретизоване майно - будівлі та споруди закладів охорони здоров`я. Також відповідач зазначив, що рішення Львівської обласної ради № 477 від 26.02.2008 року (зі змінами відповідно до рішень № 883 від 10.03.2009 року та № 937 від 30.06.2009 року), що стосується спірних об`єктів нерухомості, а також видані на підставі цих рішень свідоцтва про право спільної власності територіальних громад Львівської області на спірні об`єкти нерухомості та державна реєстрація права власності є чинними, а тому підстав для задоволення позову немає. Крім того відповідач подав заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності до заявлених Львівською міськрадою позовних вимог.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022, зазначений позов був задоволений.
Постановою Верховного Суду від 12.04.2023 постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 справа була прийнята до нового розгляду, призначено підготовче засідання, сторонам надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов`язки.
У підготовчому засіданні Львівська міськрада подала заяву про уточнення позовних вимог від 05.06.2023, в якій зазначила, що у позові вона помилково не вказала про витребування ще таких об`єктів нерухомості: диспансер заг. площею 768,7 кв.м.; гараж заг. площею 87,1 кв.м. по вул. Коциловського, 15а; диспансер заг. пл. 705,2 кв.м. по вул. Коциловського, 32, та КЗ ЛОР «Будинок дитини № 1 для дітей з ураженням центральної нервової системи і порушення психіки» на вул. Комаринця, 2а.
Указану заяву суд до розгляду не прийняв з огляду на положення ч. 4 ст. 46 ГПК України, відповідно до якої у разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються.
Під час нового розгляду справи по суті представник позивача підтримав та обґрунтував заявлені позовні вимоги, просив їх задовольнити.
Представник відповідача проти позовних вимог заперечив, заявив про застосування строку позовної давності та просив відмовити у задоволенні позову.
Суд, розглянувши заяви учасників справи по суті спору, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та врахувавши вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 12.04.2023 у даній справі, дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з урахуванням наступного.
Установлено, що 26.02.2008 Львівська обласна рада прийняла рішення № 477 "Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області", яким відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", на підставі уточнених даних інвентаризації нерухомого майна, враховуючи висновок постійної комісії з питань комунального майна та приватизації, було вирішено оформити за Львівською обласною радою право спільної власності територіальних громад Львівської області на об`єкти нерухомого майна, які задовольняють потреби територіальних громад Львівської області (п. 6 рішення), зокрема, на об`єкти закладів охорони здоров`я, в тому числі: Психоневрологічний диспансер, адреси: м. Львів, вул. Коциловського, 30; м. Львів, вул. О. Басараб, 2; будівлі: диспансер 706,8 кв. м, гараж 61,5 кв. м, стаціонар 617,6 кв. м, пральня 32,2 кв. м, погріб 6,1 кв. м, гараж зі складом 89,6 кв. м.
08.07.2008 Львівська обласна рада прийняла рішення № 669 "Про прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області закладів охорони здоров`я", яким надала згоду на прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області лікувальних закладів, зокрема: Львівський міський психоневрологічний диспансер - вул. Коциловського, 30, м. Львів; Комунальний дитячий туберкульозний санаторій - вул. Антоновича, 80, м. Львів; Комунальний дитячий ревмокардіологічний санаторій - вул. Коновальця, 116, м. Львів; Комунальний будинок № 1 м. Львова для дітей з порушенням центральної нервової системи і порушенням психіки - вул. Комаринця, 2-А, м. Львів; Комунальний будинок № 2 м. Львова для дітей з порушенням центральної нервової системи і порушенням психіки - вул. Антоновича, 117, м. Львів.
10.07.2008 Львівська міська рада, враховуючи звернення Львівської обласної ради від 03.07.2008 за № 02-вих/1231, керуючись ст. 90 БК України, беручи до уваги рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 20.06.2003 року за № 525 «Про передачу матеріальних цінностей», розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 17.01.2001 року № 29 «Про передачу установ», прийняла ухвалу № 1939 «Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну допомогу та санітарно-реабілітаційну допомогу», якою було вирішено прийняти пропозицію Львівської обласної ради та погодити передачу у спільну власність Львівської обласної ради вказаних закладів охорони здоров`я.
Забезпечення передачі закладів Львівською міською радою покладено на Управління охорони здоров`я департаменту гуманітарної політики у термін до 01.10.2008.
На виконання рішення Львівської обласної ради № 669 від 08.07.2008 та ухвали Львівської міської ради № 1939 від 10.07.2008 Управління охорони здоров`я Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради та Управління майном спільної власності Львівської міської ради був складений акт приймання-передачі закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу від 19.09.2008, зокрема: Львівський міський психоневрологічний диспансер - м. Львів вул. Коциловського, 30; Комунальний дитячий туберкульозний санаторій - м. Львів, вул. Антоновича, 80; Комунальний дитячий ревмокардіологічний санаторій - м. Львів, вул. Коновальця, 116; Комунальний будинок № 1 м. Львова для дітей з порушенням центральної нервової системи і порушенням психіки - м. Львів, вул. Комаринця, 2а; Комунальний будинок № 2 для дітей з порушенням центральної нервової системи і порушенням психіки - м. Львів, вул. Антоновича, 117.
10.03.2009 Львівською обласною радою було прийнято рішення № 883 "Про внесення змін та доповнень до рішень Львівської обласної ради", яким, зокрема, внесено зміни до пункту 6 рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № 477 "Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області" та доповнено його підпунктами, зокрема:
31. Психоневрологічний диспансер, м. Львів, вул. Й. Коциловського, 15а: диспансер в цілому; м. Львів, вул. Й. Коциловського, 32: диспансер в цілому;
32. КЗ ЛОР "Будинок дитини № 1 для дітей з ураженням центральної нервової системи та порушенням психіки", м. Львів, вул. Т. Комаринця, 2а: гараж 41,1 кв. м, гараж 56,4 кв. м, сховище запасу води 62,1 кв. м;
Рішенням Львівської обласної ради від 30.06.2009 № 937 "Про внесення змін та доповнень до рішень обласної ради" внесено зміни до рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № 477 "Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області", яким доповнено пункт 6, зокрема:
41. КЗ ЛОР "Дитячий ревмокардіологічний санаторій", м. Львів, вул. Коновальця, 116: корпус № 1 - 382,8 кв. м, огорожа - в цілому, фонтан - в цілому, замощення - в цілому; м. Львів, вул. Коновальця, 114: корпус № 2 - 189,1 кв. м, столова 54,8 кв. м, овочесховище 27,1 кв. м, гараж 17,4 кв. м, склад 18,8 кв. м, огорожа - в цілому, ворота - в цілому, замощення - в цілому;
42. КЗ ЛОР "Дитячий туберкульозний санаторій", м. Львів, вул. Антоновича, 80: лікарняний корпус - 396,3 кв. м, лабораторний корпус 39,4 кв. м, хвіртка - в цілому, ворота - в цілому, огорожа - в цілому, замощення - в цілому;
43. КЗ ЛОР "Будинок дитини № 2 з ураженням центральної нервової системи і порушенням психіки", м. Львів, вул. Антоновича, 117: корпус № 1 - 732,6 кв. м, ворота - в цілому, огорожа - в цілому, замощення - в цілому; м. Львів, вул. Гіпсова, 40б: корпус № 3 - 546,4 кв. м, гараж 108,1 кв. м, гараж 21,2 кв. м, овочесховище 36,2 кв. м, альтанка 35,8 кв. м, ворота - в цілому, огорожа - в цілому, замощення - в цілому; м. Львів, вул. Житомирська, 8а: корпус № 2 - 491,4 кв. м, альтанка - 40,8 кв. м, хвіртка - в цілому, огорожа - в цілому, замощення - в цілому.
У подальшому, на підставі рішення Львівської обласної ради № 477 від 26.02.2008 "Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області", за Львівською обласною радою було зареєстровано право власності на нерухоме майно на об`єкти охорони здоров`я за адресами у місті Львові по: вул. Коциловського, 15а; вул. О. Бесараб, 2; вул. Коциловського, 30; вул. Комаринця, 2а; вул. Антоновича, 117; вул. Житомирська, 8а; вул. Гіпсова, 40б; вул. Антоновича, 80; вул. Є.Коновальця, 116; вул. Є. Коновальця, 114.
Відповідно до Конституції України систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України "Про місцеве самоврядування".
Відповідно до ст. 19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується (ст. 393 Цивільного кодексу України).
Згідно статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Статті 140-143 Конституції України закріплюють право територіальних громад села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності. Аналогічні положення наведено і у статті 327 Цивільного кодексу України.
Відповідно статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.
Згідно частини 1 статті 10 України "Про місцеве самоврядування в Україні" органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та законами, є сільські, селищні, міські ради.
Стаття 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначає виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад. Так, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати тощо. Отже, суб`єктами права комунальної власності є територіальні громади села, селища, міста, від імені та в інтересах яких діють сільські, селищні, міські ради.
Водночас, відповідно до приписів Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органами, уповноваженими управляти об`єктами комунальної власності, є як органи місцевого самоврядування, створені сільськими, селищними, міськими територіальними громадами, так і районні та обласні ради.
Районні та обласні ради - це органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.
Відповідно до частин 4 і 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.
Згідно з частиною 2 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" унормовано, що підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
За змістом статей 16, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частина 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Відтак обласні ради, як органи, що представляють спільні інтереси територіальних громад області, вправі набувати право власності на майно, зокрема шляхом передачі його із комунальної власності у спільну власність територіальних громад. При цьому обласні ради виконують функцію власника такого майна.
У своєму позові Львівська міська рада зазначає, що спірне майно належало до комунальної власності територіальної громади міста Львова відповідно до Переліку об`єктів, що передані до комунальної власності районів та міст обласного підпорядкування, затвердженого ухвалою Львівської обласної ради народних депутатів № 288 від 12.05.1993. Однак у подальшому спірне майно, яке є комунальною власністю територіальної громади міста Львова, було передано у власність відповідача безпідставно, про що свідчить рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2018 у справі № 910/3581/17, яке набрало законної сили та яким визнано недійсним рішення Львівської обласної ради № 477 від 26.02.2008.
Отже позивачем пред`явлено віндикаційний позов, тобто позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого не власника.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
За змістом права власності, визначеного у статті 317 ЦК України, власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (пункт 1 статті 321 ЦК України).
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності або законного права користування особою відповідним майном та способи захисту порушених прав шляхом віндикації або реституції.
Зокрема, відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Такі ж саме права має законний володілець майна.
Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Указаний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Отже витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Поряд з цим, направляючи дану справу на новий розгляд, Верховний Суд у своїй постанові від 12.04.2023 зазначив, що при новому розгляді справи суду належить дослідити обставини щодо підстав набуття (виникнення) у позивача права комунальної власності на спірне майно, оскільки до кола обставин, що підлягають доказуванню за віндикаційним позовом, належить встановлення судом факту виникнення (набуття) позивачем права власності на спірне майно і обов`язок доказування таких обставин покладається на позивача. В залежності від встановленого, дослідити та встановити обставини наявності або відсутності волевиявлення позивача на передачу відповідачу, зокрема, за актом від 19.09.2008, спірного майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Отже, перевіряючи доводи позивача та виконуючи вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 12.04.2023 по цій справі, суд виходив з наступного.
Згідно зі статтею 35 Закону Української РСР "Про власність" об`єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об`єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров`я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв`язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб`єктами права власності.
Відповідно до постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування", від 26.03.1991 "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність" 05.11.1991 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)", якою затвердив перелік державного майна України, що передається у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).
Указаною постановою Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991 затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). У власність областей передано майно, зокрема, охорони здоров`я, соціального забезпечення.
08.07.2008 року Львівською обласною радою було прийнято рішення № 669 "Про прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області закладів охорони здоров`я". Вищевказане рішення було прийнято відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", з метою виконання ст. 90 Бюджетного кодексу України та належного функціонування закладів охорони здоров`я.
Главою 14 Бюджетного кодексу України (в редакції, яка діяла станом на 2001 рік) було здійснено розмежування видатків між бюджетами, де стаття 90 Бюджетного кодексу України передбачала, що до видатків, які здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів і враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів належать видатки, серед іншого, на охорону здоров`я, зокрема, на спеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (спеціалізовані лікарні, поліклініки, включаючи стоматологічні, центри, диспансери, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, будинки дитини, станції переливання крові) та санітарно-курортну допомогу (санаторії для хворих на туберкульоз, санаторії для дітей та підлітків, санаторії медичної реабілітації).
Відповідно п. 5 ч. 6 Прикінцевих положень Бюджетного кодексу України, Кабінету Міністрів України було доручено до 01.03.2002 забезпечити у порядку, визначеному законом, передачу бюджетних установ відповідно до розмежування видатків між бюджетами, визначеного цим Кодексом.
Тобто передача закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу з комунальної власності територіальної громади міста Львова до спільної власності територіальних громад Львівської області була зумовлена не лише волевиявленням сторін у даній справі, а й обов`язком Львівської міської та обласної рад на виконання вимог Бюджетного кодексу України.
Відносини, пов`язані з передачею об`єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об`єктів права комунальної власності у державну власність врегульовані Законом України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності", статтею 2 якого (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що об`єктами передачі є: цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів; нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі об`єкти незавершеного будівництва, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно підприємств; акції (частки, паї), що належать державі або суб`єктам права комунальної власності у майні господарських товариств; житловий фонд та інші об`єкти соціальної інфраструктури, які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій або не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі не завершені будівництвом.
Згідно з п. 1.1 Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, в тому числі казенних підприємств, затвердженого Наказом Фонду державного майна України від 05.05.2001 № 787 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цілісним майновим комплексом є об`єкт, сукупність активів якого забезпечує провадження окремої господарської діяльності, що визначає загальнодержавне значення підприємства, на постійній і регулярній основі. Цілісними майновими комплексами можуть бути структурні підрозділи, які в установленому порядку відокремлюються в самостійні об`єкти.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1482 від 21.09.98 затверджено Положення про порядок передачі об`єктів права державної власності, яким врегульовано порядок безоплатної передачі об`єктів права державної власності із сфери управління міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Фонду державного майна, інших державних органів, які відповідно до законодавства здійснюють функції з управління державним майном, об`єднань підприємств, яким делеговано функції з управління майном підприємств і організацій, заснованих на державній власності (далі - органи, уповноважені управляти державним майном), Національної академії наук, галузевих академій наук, інших установ та організацій, яким державне майно передано у безоплатне користування, до сфери управління інших органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій.
У п. 2 названого Положення (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що об`єктами передачі згідно з цим Положенням є: цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів (далі - підприємства), крім об`єктів, визначених підпунктом "д" цього пункту. Структурний підрозділ підприємства може бути об`єктом передачі після виділення його в установленому порядку в цілісний майновий комплекс на підставі розподільного балансу; нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі об`єкти незавершеного будівництва, а також нежитлові приміщення після виділення їх в окрему облікову одиницю (інвентарний об`єкт) на підставі складання в установленому порядку розподільного балансу за умови обов`язкового наступного укладення з іншими балансоутримувачами будинку, в якому розташовані ці приміщення, угоди про спільне користування та утримання будинку і прибудинкової території); акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств (крім передачі акцій державним органам приватизації засновниками відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації); державне майно, що не увійшло до статутного фонду господарських товариств, створених у процесі приватизації, корпоратизації; підприємства, показники фінансово-господарської діяльності яких погіршилися внаслідок неефективного управління ними органами, уповноваженими управляти державним майном, або самоврядними організаціями; цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів у зв`язку з прийняттям або скасуванням рішення про їх приватизацію; інше окреме індивідуально визначене майно підприємств (крім нерухомого).
Закон України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" визначає основні засади передачі об`єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об`єктів права комунальної власності у державну власність безоплатно або шляхом обміну.
Цей Закон регулює відносини, пов`язані з передачею об`єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об`єктів права комунальної власності у державну власність. Дія цього Закону поширюється на об`єкти права державної та комунальної власності, у тому числі передані в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду.
Передача у державну або комунальну власність об`єктів права інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законом або рішеннями відповідних місцевих рад.
Згідно з положеннями ст. 7 Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) з державної у комунальну власність передаються безоплатно такі об`єкти: навчальні заклади, заклади культури (крім кінотеатрів), фізичної культури та спорту, охорони здоров`я (крім санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек), соціального забезпечення, дитячі оздоровчі табори, в тому числі не завершені будівництвом. Передача оформляється актом приймання-передачі, який підписується головою і членами комісії. Форма акта приймання-передачі затверджується Кабінетом Міністрів України.Право власності на об`єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі.
Як встановлено судом, на виконання рішення Львівської обласної ради від 08.07.2008 року № 669 "Про прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області закладів охорони здоров`я", ухвали рішення Львівської міської ради від 10.07.2008 року № 1939 "Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу", наказу Управління майном спільної власності від 16.07.2008 року № 14-М, між позивачем та відповідачем був складений акт приймання-передачі закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу від 19.09.2008 року, зокрема: Львівський міський психоневрологічний диспансер - вул. Коциловського, 30, м. Львів; Комунальний дитячий туберкульозний санаторій - вул. Антоновича, 80, м. Львів; Комунальний дитячий ревмокардіологічний санаторій - вул. Коновальця, 116, м. Львів; Комунальний будинок № 1 м. Львова для дітей з порушенням центральної нервової системи і порушенням психіки - вул. Комаринця, 2а, м. Львів; Комунальний будинок № 2 для дітей з порушенням центральної нервової системи і порушенням психіки - вул. Антоновича, 117, м. Львів.
В ухвалі Львівської міської ради від 10.07.2008 № 1939 "Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно - реабілітаційну допомогу" та вищевказаному акті приймання-передачі закладів охорони здоров`я від 19.09.2008, складеному між Львівською міською радою в особі Управління охорони здоров`я Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради та Львівською обласною радою в особі Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, предметом передачі є майнові комплекси комунальних закладів здоров`я, зокрема, й спірне нерухоме майно.
Отже зі змісту наведених вище правових актів Львівської обласної ради та Львівської міської ради, прийнятих по хронології та в процесі володіння, користування та розпорядження майном комунальної власності (щодо спірних закладів охорони здоров`я) на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.91, вбачається, що ухвала Львівської міської ради від 10.07.2008 № 1939 "Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно - реабілітаційну допомогу" є рішенням органу місцевого самоврядування про погодження передачі права власності на цілісні майнові комплекси закладів охорони здоров`я, яке було прийняте у відповідності до вимог Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" і в подальшому реалізоване шляхом підписання акту приймання-передачі закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно - реабілітаційну допомогу від 19.09.2008.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
За таких обставин, посилання позивача на справу № 910/3581/17, як на преюдицію, якою на думку останнього встановлено факт відсутності волі місцевої ради на відчуження спірного майна відхиляється судом з огляду на те, що на момент ухвалення рішення № 477 від 26.02.2008 дійсно не було волі місцевої ради на відчуження спірного майна, однак, така воля місцевої ради була виражена після прийняття рішення № 477 від 26.02.2008, а саме - 10.07.2008 шляхом постановлення ухвали Львівської місцевої ради № 1939.
Також суд зазначає, що підставою скасування рішення № 477 від 26.02.2008 у судовому порядку було саме несвоєчасне погодження Львівської міської радою рішення щодо передачі спірного майна у спільну власність (п. 38 постанови Верховного Суду від 14.01.2020 у справі № 910/3581/17), а саме - Львівська міська рада не приймала рішення про надання згоди на вилучення у територіальної громади м. Львова та передачу у спільну власність територіальних громад Львівської області спірних об`єктів нерухомого майна до прийняття Львівською обласною радою рішення № 477 від 26.02.2008. Натомість судом встановлено, що таке рішення було ухвалено після 26.02.2008, що є предметом дослідження саме у даній справі.
При цьому слід врахувати, що передача спірних закладів охорони здоров`я відбувалась не на підставі рішення Львівської обласної ради № 477 від 26.02.2008, а на підставі звернення Львівської обласної ради від 03.07.2008 № 02-вих/1231 та ухвали Львівської міської ради від 10.07.2008 № 1939.
Так само у справі № 910/13969/18, на яку посилається позивач, предметом розгляду спору було також рішення обласної ради № 477 від 26.02.2008, на час ухвалення якого судами встановлено відсутність волевиявлення міської ради на передачу (відчуження) спірного майна, що стало підставою для визнання цих рішень незаконними.
Суд звертає увагу, що встановлення судами у певній справі конкретних фактичних обставин в залежності від обсягу та змісту поданих сторонами доказів не створює преюдиційності вказаних обставин, що повинна враховуватися під час розгляду іншої справи, незважаючи на склад сторін та зміст спірних правовідносин (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 року по справі № 910/13969/18).
Таким чином вказані вище обставини спростовують доводи позивача про те, що Львівська міська рада, як орган місцевого самоврядування, що здійснює правомочності з володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, не вчиняла жодних дій, які б могли засвідчити волевиявлення територіальної громади м. Львова на передання об`єктів спірного нерухомого майна у спільну власність територіальних громад області та не надавала погодження на таку передачу.
З урахуванням викладеного судом встановлено, що перехід закладів охорони здоров`я із з комунальної власності територіальної громади міста Львова у спільну власність територіальних громад Львівської області відбувся на підставі рішення органу місцевого самоврядування про погодження передачі права власності на заклади охорони здоров`я - ухвали Львівської міської ради від 10.07.2008 № 1939, що підтверджується актом прийманні-передачі від 19.09.2008, підписаним членами комісії, створеної Управлінням охорони здоров`я департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради та Управлінням майном спільної власності Львівської обласної ради, та свідчить про наявність волі власника (Львівської міської ради) на вибуття спірного нерухомого майна з його власності у власність Львівської обласної ради.
Водночас суд зазначає, що у спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду для правильного вирішення спору слід з`ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23.05.2018 року у справі № 910/73/17).
Позивачем на підтвердження права власності надано до суду копії інвентаризаційних карток обліку основних засобів в бюджетних установах на будівлі, реєстраційні посвідчення від 24.05.2000, від 15.05.2000, від 04.04.2000, від 23.03.2000.
Проте Верховний суд України у своїй постанові від 12 червня 2007 року по справі № 4/793 вказав, що перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків, на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу й вартості майна. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства (організації).
Також суд відхиляє надані позивачем реєстраційні посвідчення на підтвердження реєстрації об`єктів нерухомості в органах (бюро) технічної інвентаризації, оскільки вони також не можуть вважатися належним та допустимим доказом набуття (виникнення) права комунальної власності у позивача, оскільки з факту державної реєстрації у особи не виникає відповідне цивільне право.
Крім того посилання позивача на ухвалу Львівської обласної ради народних депутатів № 288 від 12.05.93 "Про передачу майна комунальної власності", не підтверджує набуття Львівською міською радою права власності на спірні об`єкти.
Отже, за висновком суду, в матеріалах справи відсутні докази того, що спірні об`єкти нерухомості, які просить витребувати позивач з чужого незаконного володіння, перебували у його власності, тобто в комунальній власності Львівської міської ради.
Приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 73, 74, 76 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи, а вірогідні докази - це ті, які на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Указані норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У даному випадку суд, оцінивши представлені сторонами докази в сукупності зі встановленими у справі обставинами, дійшов висновку, що позивач не надав належних, допустимих та вірогідних доказів на підтвердження своїх доводів щодо наявності у власності територіальної громади міста Львова спірних об`єктів нерухомого майна.
У свою чергу, відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 910/1255/20, від 21.04.2021 у справі № 904/5480/19, від 12.12.2019 у справі № 910/13266/18, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17.
За таких обставин, враховуючи викладене, суд відмовляє Львівській міській раді у позові про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Щодо клопотання відповідача про застосування до позову наслідків спливу строків позовної давності, то суд зазначає, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи (п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").
У даному випадку, зважаючи на той факт, що порушення прав та інтересів позивача за позовом не встановлено, строк позовної давності судом не застосовується.
Відповідно до ст. 129 ГПК України у разі відмови у задоволенні позову витрати зі сплати судового збору, у тому числі за позов, подані відповідачем апеляційну скаргу від 07.12.2021 у сумі 93 185,60 грн. та касаційну скаргу від 26.12.2022 у сумі 124 247,46 грн., покладаються на позивача.
Щодо розподілу витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем, то вказане питання буде вирішене судом в порядку, визначеному господарським процесуальним законом, після ухвалення судового рішення у даній справі за заявою відповідача, що була зроблена до початку судових дебатів у даній справі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 73-79, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Відмовити Львівській міській раді у задоволенні позову до Львівської обласної ради про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Стягнути з Львівської міської ради (79006, м. Львів, пл. Ринок, 1, ідентифікаційний код 04055896) на користь Львівської обласної ради (79008, м. Львів, вулю Винниченка, 18, ідентифікаційний код 22340506) витрати по сплаті судового збору за апеляційну скаргу у сумі 93 185 ( дев`яносто три тисячі сто вісімдесят п`ять) грн. 60 коп. та касаційну скаргу у сумі 124 247 (сто двадцять чотири тисячі двісті сорок сім) грн. 46 коп.
Рішення ухвалене в нарадчій кімнаті, його вступна та резолютивна частини оголошені в судовому засіданні 19 жовтня 2023 року.
Повний текст рішення складений 31 жовтня 2023 року
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головіна К. І.
