Дата документу 09.10.2023
Справа № 334/2049/23
Провадження № 2/334/1256/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09жовтня 2023року Ленінський районнийсуд м.Запоріжжя вскладі:головуючого судді Козлової Н.Ю., при секретарі Александрової А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного Товариство СЕНС БАНК до ОСОБА_1 про визнання права іпетекодержателя
в с т а н о в и в :
Позивач в особі АТ «Сенс Банк» звернувся до Ленінського районного суду м.Запоріжжя з позовом до відповідача ОСОБА_1 з позовом в якому зазначено, що внаслідок реорганізації шляхом приєднання АТ «Укрсоцбанк» правонаступником усього його майна, майнових прав та обов`язків за передавальним актом від 15.10.2019 є АТ «Альфа-Банк». Правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк» виникає у АТ «Альфа-Банк» з дати затвердження цього Передавального акту загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та рішенням єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк», а саме з 15.10.2019р. На підставі зазначених документів правонаступником Акціонерної товариства «Укрсоцбанк» та належним кредитором за Кредитним договором та спірним договором іпотеки є Акціонерне товариство «Альфа-Банк». В подальшому, 01.12.2022 року АТ «Альфа-Банк» було змінено назву на АТ «СЕНС БАНК».
12 вересня 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 був укладений Договір кредиту №153СМБ/08, згідно якого були надані кредитні кошти в розмірі 65000 доларів США зі сплатою 15% річних та кінцевим терміном погашення до 11.09.2016 року.
В забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаними Кредитними договорами щодо погашення кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат з ОСОБА_2 був укладений Іпотечний договір №153СМБ/08/lі від 12.09.2008 посвідчений 12.09.2008 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Білою Т.С. за реєстровим №4698 та внесена заборона за № 4699/56.
Предметом іпотеки за цими договорами є нерухоме майно, а саме: двокімнатна квартира, загальною площею 53,57 кв. м., житловою 20,3 кв. м. розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановою господарського суду Запорізької області від 03.06.2010 визнано Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 09.11.2010 року по справі № 21/133/10 скасовані усі заборони на нерухоме майно боржника.
16.12.2010 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Білою Т.С. на підставі ухвали господарського суду Запорізької області від 09.11.2010 року по справі № 21/133/10 знято заборону відчуження належної ОСОБА_2 та вилучено запис про іпотеку у Державному реєстрі іпотек.
Постановою Вищого господарського суду України від 14.06.2011 року за результатами розгляду касаційної скарги ПАТ «УкрСиббанк» на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.04.2011 року, постанову господарського суду Запорізької області від 03.06.2010 р., ухвали господарського суду Запорізької області від 03.09.2010 р. у справі № 21/133/10 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 08.07.2011 року № 21/133/10- 29/5009/3331/11 провадження по справі про банкрутство Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 припинено. Копія ухвали направлена сторонам, в тому числі ОСОБА_2 .
Суд при винесенні ухвали дійшов висновку, що боржник звертаючись до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство, вказав про те, що він має грошові зобов`язання перед ПАТ «Укрсоцбанк», які виникли на підставі кредитного договору №153СМБ/08 від 12.09.2008 року. Проте, грошові кошти були видані цим банком у кредит ОСОБА_2 не як суб`єкту підприємницької діяльності, а як фізичній особі - громадянину України та згідно п. 1.2. кредит виданий на поточні потреби. Таким чином, суд дійшов висновку, що заборгованість ОСОБА_2 перед ПАТ «Укрсоцбанк» не пов`язана із здійсненням підприємницької діяльності та строк виконання зобов`язання наступає 11.09.2016 року. Тобто, судом підтверджено обов`язок Позичальника щодо виконання умов кредитного договору та договорів забезпечення згідно діючих умов.
07.06.2013 року ОСОБА_2 без згоди ПАТ «Укрсоцбанк» здійснено відчуження предмета іпотеки, а саме: двокімнатної квартири, загальною площею 53,57 кв. м.. житловою 20,3 кв. м. розташована за адресою: АДРЕСА_1 шляхом укладання Договору купівлі-продажу квартири з громадянами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , що був посвідчений 07.06.2013 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бугрім О.В. за реєстровим № 2643.
У звязку з цим, у грудні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» звернулося до Ленінського районного суду м.Запоріжжя з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 січня 2022 року позов Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Бугрім Олена Віталіївна про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним задоволено, визнано договір купівлі-продажу квартири загальною площею 53,57 кв. м., житловою 20,3 кв. м. розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений 07 червня 2013 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бугрім Оленою Віталіївною за реєстровим номером 2643 недійсним.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 06.07.2022 року рішення суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову ПАТ « Укрсоцбанк» відмовлено.
Так,в подальшому,11.04.2019року будучи учасникамисправи провизнання договорукупілі-продажунедійсним,знаючи про наявність іпотеки, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 здійснили відчудження спірної квартири шляхом укладання договору купівлі-продажу Відповідачу - ОСОБА_1 , та остання станом на сьогодні є власником майна, яке є предметом іпотеки.
Відповідно до п. п. 2.1.1.-2.1.9 Іпотечного договору, що передбачає обов`язок іпотекодавця вживати всіх необхідних заходів щодо захисту від зазіхань будь-яких третіх осіб, без письмової згоди Іпотекодержателя не відчужувати предмет іпотеки, негайно повідомляти про зміни, що відбулися та відбуваються з предметом іпотеки.
Банк свого дозволу на реалізацію предмета іпотеки не надавав. А відсутність зареєстрованого обтяження в єдиного державному реєстрі не свідчить про існування такого обтяження взагалі.
Позивач вважає,що квартира, яка перебуває у власності Відповідача є предметом іпотеки, тому просить суд визнати за Акціонерним товариством «СЕНС БАНК» право іпотеки на нерухоме майно, а саме: двокімнатної квартири, загальною площею 53,57 кв. м., житловою 20,3 кв. м. розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер обєкта нерухомого майна 77723523101) на умовах, передбачених договором іпотеки від 12 вересня 2008 року. Внести запис до державного реєстру іпотек про обтяження іпотекою нерухомого майна, а саме: квартиру загальною площею 53,57 кв. м., житловою 20,3 кв. м. розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер обєкта нерухомого майна 77723523101) та внести відповідний запис в Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про обтяження вказаного приміщення. вирішити питання судових витрат.
20.03.2023 року ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, встановлено строк відповідачу для надіслання (надання) до суду відзиву на позовну заяву.
Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
У відзиві на позовну заяву зазначив, що позов не заснований на Законі, є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Просив суд відмовити позивачу у позові з урахуванням письмових пояснень представника відповідача та долучених письмових доказів по справі, зокрема врахувати пропуск позовної давності щодо пред`явленого позову.
05.07.2023 року Ленінським районним судом м.Запоріжжя постановлено ухвалу про закінчення підготовчого провадження та призначення справи до розгляду.
Інших процесуальних дій не вчинялось.
У судове засідання сторони не з`явилися, сторони надали суду письмові клопотання про розгляд справи за їх відсутністю, ухвалити рішення на підставі наданих суду письмових пояснень та наявних в матеріалах справи доказів.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, суд приходить до наступних висновків.
Згідно з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною,Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно дост. 9 Конституції Україниє частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Відповідно дост. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.
Згідно зіст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст.12,13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно вимог ст.ст.76,81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За загальними правилами цивільного процесу позовна вимога, як обраний спосіб захисту цивільного права, має відповідати певним критеріям та слугувати відновленню порушеного права позивача, а не створювати нові протиправні ситуації.
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ч.2 ст. 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорений. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (н. 9.1. постанови від 06.04.2021 р. №910/10011/19).
Позовні вимоги грунтуються на положеннях Закону України «Про іпотеку» (надалі - Закон № 898-1V).
Відповідно до ст. 1 Закону № 898-4, іпотека - вид забезпечення виконаная зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця. згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання свого зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель.
Як встановлено в ході судового розгляду, ОСОБА_1 не є боржником за основним договором кредиту №153СМБ/08 від 12.09.2008р. та не є майновим поручителем або стороною Іпотечного договору №153СМБ/08/lі від 12.09.2008р. Тобто Відповідачка не є іпотекодавцем в розумінні положень ст. 1 Закону № 898-ІУ. Нерухоме майно, що є предметом іпотечного договору, набуто нею у власність у подружжя ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу від 11.04.2019 року, тобто через 11 років віддати укладення іпотечного договору іпотекодавцем ОСОБА_2 .
Разом з тим. статтею 23 Закону № 898-IV передбачені наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи.
Відповідно до ч. 1 ст.23 цього Закону у разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва. іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності (право господарського відання, спеціальне майнове право) на предмет іпотеки. набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки.
Зокрема, згідно ст. 12 Закону № 898-ІУ у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, і поте ко держатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. При цьому, розділом V Закону «Задоволення вимог іпотеко держателя за рахунок предмета іпотеки» встановлено порядок реалізації предмета іпотеки шляхом задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки (ст.29 Закону).
Аналогічні положення містить Іпотечний договір №153СМБ/08/Іі від 20.09.2008 року, за умовами п.2.4.4 якого Іпотекодержатель (позивач) має право у разі невиконання Іпотекодавцем хоча б одного із своїх обов`язків, встановлених згідно з п. п. 2.1.1. - 2.1.11. цього договору, вимагати дострокового виконання Іпотекодавцем Основного зобов`язання, а у разі його невиконання - задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
На підставі приписів Закону та положень договору Позивачем було реалізоване право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 в судовому порядку.
Рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 15.02.2023р. у справі №334/5593/19 у задоволенні позову АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки було відмовлено. Вказане рішення суду набрало чинності 18.03.2023, банком не оскаржувалось.
За приписами ст.256 ЦПК України, повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
З урахуванням наведеного, Позивач вже реалізував своє право як іпотекодержатель та навіть у разі задоволення судом вимоги про визнання за Позивачем права іпотеки на нерухоме майно, не зможе задовольнити свій майновий інтерес (повернення кредитних коштів) у передбачений законом спосіб. Отже, за вказаних умов забезпечення виконання зобов`язання іпотекою не гарантує право кредитора одержати щдоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, а вимога позивача про визнання за АТ «СЕНС БАНК» права іпотеки на нерухоме майно, що є предметом Іпотечного договору, не призведе до захисту його прав та інтересів, у зв`язку з чим не е ефективним способом захисту права Позивача.
Суд звертає увагу, що право іпотеки, яке виникло на підставі іпотечного договору №153СМБ/08/Іі від 20.09.2008 року, є припиненим, а відомості про іпотеку поновленню не підлягають.
Статтею 17 Закону №898-ІУ передбачені підстави припинення іпотеки. Іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотеко держателем права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її з інших підстав, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст.4 Закону № 898-і V припинення іпотеки, так саме як обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону. При цьому обов`язок звернутися до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію виникнення або припинення іпотеки законом покладено на іпотекодержателя.
Обставини справи свідчать про те, що позивач не здійснив дії з поновлення державної реєстрації іпотеки без поважних на то причин, а факт придбання ОСОБА_1 нерухомого майна, яке є предметом іпотечного договору за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження вказує на те, що відповідачка є добросовісним набувачем цього майна, яка не вчиняла неправомірних дій щодо Позивача.
Разом з тим, позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачкою умов п.п.2.1.1 -2.1.9 Іпотечного договору, що передбачає обов`язок іпотекодавця вживати всіх необхідних заходів щодо захисту від зазіхань будь-яких третіх осіб, без письмової згоди іпотекодержателя не відчужувати предмет іпотеки, негайно повідомляти про зміни, що відбулися з предметом іпотеки. Проте, ОСОБА_1 такий договір не укладався та навіть про його існування їй відомо не було.
Отже, на момент укладення договору купівлі-продажу квартири в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості про права інших осіб на майно або їх обтяжень, зокрема іпотекою, ОСОБА_1 добросовісно покладалася на ці відомості та була переконана, що набуває право на квартиру вільною від прав інших осіб та без обтяжень. Підтвердженням цього є положення договору купівлі-продажу квартири від 11.04.2019 року, який посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Касапською Н.О.
Нотаріус на дату укладання договору перевірив в усіх державних реєстрах та встановив факт відсутності зареєстрованих речових прав третіх осіб, їх обтяження на об`єкт нерухомого майна, отримавши витяг з Державного реєстру обтяжень нерухомого майна від 11.04.2019 р.. про що зазначено в п.8 договору.
Крім того, право власності на квартиру за ОСОБА_1 було зареєстровано в день укладання договору купівлі-продажу 11.04.2019 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Слід зазначити, що ОСОБА_1 придбала квартиру за власні, а не кредитні кошти.
Згідно п.7 договору купівлі-продажу зазначено, що Покупець - удова з 17.11.2015 року і грошові кошти, що витрачаються нею на придбання вищевказаного нерухомого майна за цим договором, не є спільною сумісною власністю та є її особистою приватною власністю, і особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності га грошові кошти (чи їх частку), витрачені на купівлю вищевказаного нерухомого майна відсутні.
До того ж продавці не є боржниками банку або майновими поручителями. Наведені вище обставини укладення договору купівлі-продажу квартири по АДРЕСА_1 свідчать про те, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем вказаного нерухомого майна.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 року у справі № 922/2416/17, де зазначено про наступне: Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови від 2 липня 2019 року у справі № 48/340). Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті З ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц). Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 46.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19). Тому за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.
Такі висновки сформульовані у пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19).
Конкретизація висновків полягає у таму, що за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не ммала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 за провадженням №12- 127гс19). За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню.
Позивачем у даній справі не доведено обставини, які б свідчили про недобросовісність Відповідачки, хоча за приписами ст.8І ЦПК України на позивача лягає обов`язок довести ті обставини, на які він посилається. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Навпаки. Позивач сам протягом тривалого часу діяв недобросовісно, чим створив умови для порушення не тільки своїх прав, а також прав і законних інтересів Відповідачки.
Так, ПАТ «Укрсоцбанк», як учасник справи про банкрутство та кредитор з майновими вимогами до боржника, був добре обізнаний про всі судові рішення та абсолютно точно знав про те, що 09.11.2010р. запис про іпотеку було виключено з Державного реєстру іпотек на підставі ухвали суду. Однак після скасування судового рішення постановою Вищого господарського суду України від 14.06.2011р. у справі №21/133/10-29/5009/3331/11 протягом 12 (дванадцяти) років не поновив реєстрацію права іпотеки у Державному реєстрі іпотек та запис про заборону відчуження іпотечного майна.
Разом зтим,позивач наполягаєна неправомірних діяхщодо погашеннязапису проіпотеку боржника ОСОБА_2 та набувачівіпотечного майна,зокрема відповідачку ОСОБА_1 ,оскільки вважає,що з метою ухилення відповідальності за невиконання зобов 'язання за кредитним договором були вчинені неправомірні дії щодо погашення запису про іпотеку та здійснення відчуження предмету іпотеки, за відсутності відповідної згоди іпотекодержателя.
На думку суду, така позиція позивача є цілком неприпустимою, оскільки не тільки не відповідає обставинам справи, а й суперечить їм.
Так, матеріали адміністративної справи №808/918/16, порушеної у 2016 році за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Білої Т.С., третіх осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_7 про визнання протиправними дій з вилучення запису про іпотеку №7901430 з державного реєстру іпотек від 16.10.2010р. свідчать про законність дій щодо вилучення нотаріусом запису з державного реєстру іпотеки. За результатом розгляду позовної заяви суди усіх ланок відмовили у задоволенні позову через його необгрунтованість.
Підтвердженням наведеного є висновки Верховного суду у даній справі, викладені в п. 19 постанови: «З огляду на правовідносини що сталися між сторонами та фактичні обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, що приватний нотаріус Біла Тетяна Сергіївна діяча на підставі і в межах повноважень, що встановлені абзацом сьомим частини першої статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Таким чином, позивач знав про скасування іпотеки та у банку було п`ятьроків до моменту відчуження квартири боржником ОСОБА_2 щоб зробити нову реєстрацію іпотеки, захистити свої права та інтереси, але він цього не зробив.
Для повного та всебічного розгляду справи важливим є встановлення усіх обставин, пов`язаних з поведінкою сторін, їхньою добросовісністю, розумністю, дбайливим ставленням як до власних прав та інтересів, так і до прав та інтересів третіх осіб.
З наданих судових рішень чітко вбачається, що банк, який був належним чином повідомлений про скасування заборони на відчуження іпотечного майна, нічого неробив длязахисту своїхправ, не відновлював скасовані записи, не перевіряв стан майна, стан іпотеки, не контролював питання страхування заставленого майна, а також не вчиняв інших дій, передбачених іпотечним договором №153СМБ/08/Іі від 12.09.2008 року. Законом України «Про іпотеку», Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 р. №410, а також Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Дії відповідача ОСОБА_1 , були в рамках закону та вона є добросовісним набувачем. Договір купівлі-продажу від 11.04.2019 р. був укладений в нотаріальній формі, з додержанням повної процедури перевірки нотаріусом відсутності іпотеки та заборони на відчуження нерухомого майна, договір є відплатним, повна сума вартості майна була сплачена під час укладення договору, вона не знала та не могла знати про права іпотекодержателя, так як продавець запевнив про відсутність прав третіх осіб, а нотаріус підтвердив відсутність заборон, тому за всіма ознаками ст. 388 ЦК України ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, її право власності підлягає захисту у встановленому законом порядку, а нерухоме майно не може бути витребувано з її законного володіння.
За загальним правилом продаж предмета застави (іпотеки) припиняє заставу (іпотеку) відповідно до приписів п. З ч.І ст. 593 ЦК України.
Згідно із ч.І ст. 17 Закону №898-ІУ іпотека припиняється у разі, зокрема, реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону. Відповідно припиняє свою дію іпотечний договір. Водночас, заборона, накладена у зв`язку з його укладенням, також є такою, що припинилась.
З урахуванням наведеного, право іпотеки, яке виникло на підставі іпотечного договору №153СМБ/08/Іі від 20.09.2008 року, є припиненим., а відомості про іпотеку поновленню не підлягають.
Крім того, судом взято до уваги, що відповідачем заявлено суду про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин з наведених у письмовій заяві підстав, зокрема з урахуванням висновків, викладених в рішенні Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 15.02.2023р. у справі №334/5593/19, яким було відмовлено у задоволенні позову АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку зі спливом строку позовної давності.
Досліджуючи обставини справи, суд дійшов наступного висновку: 02серпня 2019року надату зверненняпозивача досуду позовомдо ОСОБА_1 строк позовноїдавності сплинувяк доосновної вимогипро стягненнязаборгованості задоговором кредитутак йдо похідноївимоги прозвернення стягненняна предметіпотеки (арк. 7 рішення абз.1).
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини цивільної справи, що розглядається судом у даній справі №334/2049/23 та у справі №334/5593/19 ті ж самі. Підставою для звернення позивача відповідними позовами є порушення умов договору кредиту (основного договору) та іпотечного договору.
При цьому, трирічний строк позовної давності до заявленої вимоги про визнання за АТ «СЕНС БАНК» права іпотеки на нерухоме майно, на думку суду, починається від дати скасування судового рішення постанфзою Вищого господарського суду України від 14.06.2011р. у справі №21/133/10-29/5009/3331/11 та закінчується 14.06.2013р.
Статтею 3 Закону України «Про іпотеку» в редакції, що діяла з 201 І року (дати скасування постановою Вищого господарського суду України від 14.06.2011р. у справі №21/133/10 ухвали господарського суду від 09.11.2010 року про зняття обтяжень з іпотечного майна) по 2019 рік (момент укладення відповідачкою договору купівлі-продажу) регламентовано, що обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно. Державна реєстрація здійснюється особою, на яку відповідно до законодавства покладені функції щодо державної реєстрації обтяжень нерухомого майна іпотекою, на підставі повідомлення іпотеко держателя (ст.4 Закону).
Позивачем не надано жодних доказів того, що він звертався до державного реєстратора відповідним повідомленням та реєстратор відмовив йому у проведенні реєстрації іпотеки.
Позов з вимогами про визнання прав іпотекодержателя та внесення запису до державного реєстру іпотек про обтяження іпотекою квартиру по АДРЕСА_1 банком заявлено лише 20 березня 2023 року, тобто через 12 років після скасування ухвали господарського суду від 09.11.2010 року.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України).
У випадку, коли особа втрачає право на судовий захист внаслідок спливу позовної давності, процесуально-правові і матеріально-правові аспекти тісно переплітаються між собою: так, з одного боку, у такій ситуації йдеться про недодержання умов звернення до суду (процесуальний аспект), але, з іншого, - втрата можливості судового захисту істотно знецінює (зводить нанівець) значення самого матеріального права (матеріальний аспект).
Банк втратив право стягнути кошти з ОСОБА_2 (іпотекодавця) оскільки пройшло вже 12 років, судового спору з цього питання та немає підстав для поновлення строку на стягнення боргу немає. Фактично, у банку немає реальної можливості стягнути борг з боржника.
Як неодноразово зазначалося в рішеннях Європейського суду з прав людини, правова природа додержання строків, в т.ч. строку звернення до суду, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, остаточності, захисту потенційних відповідачів від задавнених вимог, що є невід`ємною складовою верховенства права.
Зміст принципу правової визначеності розкрито у ряді рішень Конституційного Суду України. Наприклад, у Рішенні від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями (п.З.І. Рішення).
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.
В своєму рішенні ЄСПЛ «Дачія С.Р.Л.проти Молдови»від 18.03.2008р. Суд зауважив, що змінювання правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або які - як у цій справі - повинні були б стати остаточними, якби строк позовної давності було застосовано без дискримінації, є несумісним із принципом правової визначеності.
Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки. Перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК У країни при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
Наслідки спливу позовної давності в ч. 4 ст. 267 ЦК України визначають, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
В даному випадку строк позовної давності сплинув як до заявлених позивачем вимог у даній справі, так й до вимоги за основним зобов`язанням за договором кредиту, а також додаткової вимоги про звернення стягнення на заставлене майно.
Щодо вимоги позивача про внесення запису до державного реєстру іпотек про обтяження іпотекою нерухомого майна та внесення відповідного запису в Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про обтяження вказаного приміщення, суд виходить з наступного:
Дана вимога по суті є вимогою щодо зобов`язання здійснити дії з державної реєстрації іпотеки й може бути заявлена саме до державного реєстратора у разі відмови в проведенні реєстраційних дій.
Згідно п. 5 ч.З ст. 10 Закону України № 1952-1V «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дії з відкриття та/або закриття розділу в Державному реєстрі прав, внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження здійснюється державним реєстратором.
З огляду на те, що відповідачка ОСОБА_1 не є державним реєстратором, тому не може бути належним відповідачем щодо заявленої вимоги.
Аналізуючи вищевказане, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню.
До вказаного висновку суд прийшов, виходячи не тільки із вимог національного законодавства України, а і з висновків Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.
Згідно приписівстатті 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог, інші судові витрати у разі відмови в задоволенні позову покладаються на позивача.
Керуючись статтями 12,13,81, 76, 259,263-265 ЦПК України, ст.. 11, 13, 15, 16 ЦК України, суд
У Х В А Л И В :
Позов Акціонерного Товариство СЕНС БАНК до ОСОБА_1 про визнання права іпетекодержателя - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: Козлова Н. Ю.
