Справа № 953/6366/23
н/п 2/953/3572/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2023 року Київський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Шаренко С.Л.,
при секретарі - Калантай Є.О.,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1 (в режимі відео конференції),
відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувшиу відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів до ОСОБА_2 про стягнення шкоди, заподіяної у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ВСТАНОВИВ:
26.07.2023 Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі за текстом - АРМА, Національне агентство) звернулось до Київського районного суду міста Харкова з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення шкоди, заподіяної у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 по справі № 640/30382/21, залишеним в силі Постановою Верховного Суду від 09.03.2023 по цій справі, позов ОСОБА_3 до АРМА задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ т.в.о. Голови АРМА №341/9-03-06 «Про звільнення ОСОБА_3 » від 24.09.2021, поновлено ОСОБА_3 на посаді заступника Голови АРМА з 27.09.2021, стягнуто з АРМА на користь ОСОБА_3 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 23.11.2021 по 14.02.2022, що становить 319 403,59 грн. На виконання вище зазначено рішення суду, Національним агентством платіжною інструкцією № 364638306 від 12.06.2023 на користь ОСОБА_3 перераховано грошові кошти у розмірі 319 403,59 грн. Національне агентство зазначає, що відповідно до ч. 8 ст. 134 КЗпП України, ст. 237 КЗпП України, п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 № 14, п. 33 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" визначено обов`язок відшкодування шкоди, заподіяної установі у зв`язку з оплатою звільненому працівнику часу вимушеного прогулу. Такий обов`язок покладається на службову особу, за наказом якої працівника звільнено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини. При цьому винна у незаконному звільненні особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з її вини установі. Оскільки звільнення ОСОБА_3 здійснено з порушенням закону, що встановлено рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 по справі № 640/30382/21, залишеним в силі Постановою Верховного Суду від 09.03.2023, то на ОСОБА_2 , як на особу, за наказом якої проведено звільнення, покладається обов`язок відшкодувати шкоду, заподіяну Національному агентству.
28.09.2023 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми спеціального законодавства, а саме приписи ст. 80-82 Закону України «Про державну службу», згідно з якими: права на позов має суб`єкт призначення, тобто Кабінет Міністрів України, а не Національне агентство; притягнення державного службовця до відповідальності можливо лише за наявності вини, а відповідач не вважає, що протиправне звільнення ОСОБА_3 відбулось за його умислу, матеріали справи не містять доказів зворотного; позивачем не дотримано порядку звернення регресу до державного службовця, оскільки до відповідача не надходило будь-яких пропозицій щодо відшкодування відповідної шкоди, в якій зазначаються розмір, порядок і строки відшкодування шкоди, а також обставини, що стали підставою для відшкодування.
11.10.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, яким позивач наполягає на застосуванні до спірних правовідносин норм Кодексу законів про працю України, та зазначає, що оскільки відповідача звільнено з посади т.в.о. Голови АРМА та він не є на цей час посадовою особою АРМА, то відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин статей 80 - 82 Закону України «Про державну службу».
12.10.2023 до суду надійшли заперечення відповідача, у яких, серед іншого відповідач повідомив суд, що його не звільнено з посади т.в.о. Голови АРМА, а його повноваження припинились у зв`язку із обранням Голови АРМА на конкурсних засадах, він продовжує виконувати обов`язки начальника Північно-східного міжрегіонального територіального управління АРМА та на підставі ч. 6 ст. 2, ч. 1 ст. 8 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» є державним службовцем та посадовою особою Національного агентства.
Представник позивача в судовому засіданні 16.11.2023 підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідач в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
Суд, вислухавши представника позивача, відповідача, дослідивши відзив на позовну заяву, відповідь на відзив на позовну заяву, заперечення та інші матеріали справи, встановив таке.
Згідност. 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Відповідно до ч.1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як визначено ч.3ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Положеннями ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістомст. 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1ст. 16 ЦК України).
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_2 з 2019 року обіймає посаду начальника Північно-східного міжрегіонального територіального управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, яка відноситься до категорії «Б» посад державної служби.
Розпорядженням КабінетуМіністрів Українивід 04серпня 2021№ 886-р «Протимчасове покладеннявиконання обов`язківГолови Національногоагентства Україниз питаньвиявлення‚ розшукута управлінняактивами‚ одержанимивід корупційнихта іншихзлочинів,на ОСОБА_2 » тимчасово, до призначення в установленому порядку Голови Національного агентства України з питань виявлення‚ розшуку та управління активами‚ одержаними від корупційних та інших злочинів, виконання обов`язків Голови Національного агентства України з питань виявлення‚ розшуку та управління активами‚ одержаними від корупційних та інших злочинів, покладено на начальника Північно-східного міжрегіонального територіального управління зазначеного Агентства ОСОБА_2 .
Розпорядженням КабінетуМіністрів Українивід 30червня 2023р.№ 579-р «Про призначення ОСОБА_4 . Головою Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» ОСОБА_4 призначено Головою Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, строком на п`ять років.
Станом на час розгляду цієї справи судом, відповідач обіймає посаду начальника Північно-східного міжрегіонального територіального управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
24 вересня 2021 року наказом т.в.о. Голови АРМА №341/9-03-06 «Про звільнення ОСОБА_3 » ОСОБА_3 , заступника Голови Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, звільнено з посади 27 вересня 2021 за власним бажанням.
В подальшому, цей наказ оскаржено ОСОБА_3 до Київського окружного адміністративного суду.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 по справі № 640/30382/21 за позовом ОСОБА_3 до Національного агентства про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу адміністративний позов задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано наказ т.в.о. Голови АРМА №341/9-03-06 «Про звільнення ОСОБА_3 » від 24.09.2021; поновлено ОСОБА_3 на посаді заступника Голови АРМА з 27.09.2021; стягнуто з АРМА на користь ОСОБА_3 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 23.11.2021 по 14.02.2022, що становить 319 403,59 грн;
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду по цій справі від 19.07.2022 апеляційну скаргу Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.02.2022 задоволено та рішення скасовано.
Постановою Верховного Суду від 09.03.2023 касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, скасовано постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.07.2022, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 залишено в силі.
На виконання Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 по справі № 640/30382/21 за рахунок бюджетних асигнувань Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, сплачено середній заробіток ОСОБА_3 за час вимушеного прогулу за період з 23.11.2021 по 14.02.2022, що становить 319 403,59 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 364638306 від 12.06.2023р.
Спірні правовідносини у цій справі виникли з підстав звільнення ОСОБА_3 з посади за власним бажанням відповідно до частини 1 статті86, статті89 Закону України «Про державну службу»тастатті 38 КЗпП Україниза умови подання ним заяви про відкликання попередньо поданої заяви про звільнення за власним бажанням.
Судові рішення мотивовані тим, шо ОСОБА_3 10.09.2021 року подав заяву на звільнення із займаної посади за власним бажанням 27.09.2021 року. 24.09.2021, до закінчення двотижневого строку з дня подання зави про звільнення 10.09.2021 року, позивач відкликав попередньо подану заяву про звільнення за власним бажанням, надіславши таку заяву електронною поштою із підписанням електронним цифровим підписом 24.09.2021 о 14:04 год. та здавши особисто до відділу діловодства, звернення громадян та доступу до публічної інформації Управління діловодства, ресурсного забезпечення та організації закупівель центрального апарату АРМА для реєстрації в системі електронного документообігу АРМА. Відповідно до частини 1 статті86та статті89 Закону України «Про державну службу»тастатті 38 Кодексу законів про працю Українит.в.о.голови АРМАвидано наказвід 24.09.2021року №341/9-03-оспро звільнення ОСОБА_3 з посадизаступника ГоловиАРМА,27.09.2021за власнимбажанням.При цьомуна заяві ОСОБА_3 від 10.09.2021 проставлена відповідна резолюція ОСОБА_2 відділу кадрів для підготовки наказу, що відповідає встановленому порядку визначеному в Інструкції з діловодства, затвердженою наказом відповідача від 09 квітня 2019 року № 188, тоді як на заяві ОСОБА_3 про відкликання заяви про звільнення не проставлено жодної резолюції. Задовольняючи позовні вимоги суд виходив з того, що якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Суд встановивши дійсні обставини у цій справі, дійшов висновку, що спірні правовідносини виникли з приводу незаконного звільнення працівника Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, його подальшого поновлення на посаді та стосуються шкоди, яку понесло Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, внаслідок витрачання з бюджету коштів на виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та яку цей державний орган в подальшому має на меті стягнути з винної у незаконному звільненні посадової особи в порядку регресу.
Щодо норм матеріального права, які повинні застосовуватись до спірних правовідносин суд відмічає таке.
Преамбула до Кодексу законів про працю України вказує, що Кодекс визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Згідно з ст. 1 КЗпП України Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Дія цього Кодексу та законодавства про працю не поширюється на відносини між гіг-спеціалістами та резидентами Дія Сіті, визначені Законом України «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» (ч. 1 та ч. 4 ст. 3 КЗпП України).
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Водночас принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях врегульовані приписами Закону України №889-VIII від 10.12.2015 «Про державну службу».
Норми ст. 5 Закону України «Про державну службу» визначають засади правового регулювання державної служби. Так правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Таким чином норми Закону України «Про державну службу» що регулюють відносини з приводу вступу, проходження та припинення державної служби є спеціальними по відношенню до змістовно подібних норм КЗпП України. Норми КЗпП України застосовуються до правовідносин щодо проходження державної служби лише в тому випадку і в тій частині, якщо такі відносини не врегульовані Законом України «Про державну службу», про що міститься пряма вказівка у ч. 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу».
Подібні за своїм змістом висновки викладені і в інформаційному листі Вищого адміністративного суду Україні «Про розв`язання спорів, що виникають з відносин публічної служби» 26.05.2010 р. №753/11/13 10, згідно з яким під час вирішення спорів щодо звільнення державних службовців пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовані спірні відносини, а також коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі. Також подібні висновки щодо пріоритету норм спеціального законодавства (зокрема Закону України «Про державну службу») над нормами трудового законодавства викладені і у п. 64 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 листопада 2022 року у справі №240/20237/20 (адміністративне провадження № К/9901/41419/21).
Питання матеріальної відповідальності працівників врегульовані в тому числі нормами Глави ІХ-Х КЗпП України. Так відповідно до ч. 1 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, зокрема, у випадках, коли службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.
У п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29.12.1992 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» роз`яснено, що застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі п.8 ст.134 КЗпП, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.
Відповідно до ст. 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо роботодавець затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
В той же час, правовідносини щодо матеріальної відповідальності державних службовців врегульовані приписами глави 3 Розділу VІІІ Закону України «Про державну службу».
Так, відповідно до ч. 1-2 ст. 80 Закону України «Про державну службу» матеріальна та моральна шкода, заподіяна фізичним та юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних службовців під час здійснення ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави. Держава в особі суб`єкта призначення має право зворотної вимоги (регресу) у розмірі та порядку, визначених законом, зокрема, до посадової особи (осіб), винної (винних) у незаконному звільненні, відстороненні або переведенні державного службовця чи іншого працівника на іншу посаду, щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної державному органу у зв`язку з оплатою часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи.
У разі застосування зворотної вимоги (регресу) державний службовець несе матеріальну відповідальність тільки за шкоду, умисно заподіяну його протиправними діями або бездіяльністю, про що міститься пряма вказівка у ч. 3 ст. 80 Закону України «Про державну службу».
Таким чином, норми матеріальної відповідальності працівників, відповідальних за незаконне звільнення інших працівників врегульовані приписами одразу двох актів: Кодексу законів про працю України та Закону України «Про державну службу». Отже, існує колізія норм права.
У листі Міністерства юстиції України від 26.12.2008 № 758-0-2-08-19 міститься роз`яснення щодо практики застосування норм права у випадку колізії. Зокрема вказано, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
Як встановлено судом, та не заперечується учасниками справи, ОСОБА_2 був та є державним службовцем займав посаду т.в.о. голови Національного агентства.
Відтак, суд приходить д висновку, що в цій справі першочерговому застосуванню підлягають спеціальні норми права, а саме ст. 80-82 Закону України «Про державну службу», які мають пріоритет над загальними нормами права, а саме ст. ст. 130, 134 та 237 КЗпП України.
За змістомч.2ст.80Закону України«Про державнуслужбу» Державав особісуб`єкта призначеннямає правозворотної вимоги(регресу)у розміріта порядку,визначених законом,до: 1)державного службовця,який заподіявшкоду; 2) посадової особи (осіб), винної (винних) у незаконному звільненні, відстороненні або переведенні державного службовця чи іншого працівника на іншу посаду, щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної державному органу у зв`язку з оплатою часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи.
Суб`єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади (п. 7 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну службу»).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну службу» керівник державної служби в державному органі - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов`язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі.
Статтею 4 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» передбачено, що Голова Національного агентства призначається Кабінетом Міністрів України за поданням Прем`єр-міністра України, який вносить для призначення на посаду кандидата, відібраного за результатами конкурсного відбору відповідно до цього Закону.
З вище викладеного вбачається, що суб`єктом призначення на посаду готови АРМА, відповідно, і т.в.о. Голови АРМА, є Кабінет Міністрів України.
За матеріалами справи ОСОБА_2 на посаду тимчасово виконуючого обов`язки Голови Національного агентства призначено Розпорядженням Кабінету Міністрів України, наказ «Про звільнення ОСОБА_3 » ОСОБА_2 підписував виконуючи обов`язки Голови АРМА, тобто державного службовця категорії «А».
Таким чином, не зважаючи на те, що саме за рахунок бюджетних асигнувань Національного агентства сплачено середній заробіток ОСОБА_3 за час вимушеного прогулу, особою, яка має право зворотної вимоги, відповідно, і позивачем по цій справі, має бути суб`єкт призначення, а саме, Кабінет Міністрів України.
Національним агентством не надано доказів представництва інтересів Кабінету Міністрів України у цій справі.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.
Суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб`єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб`єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов`язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.
Нормами ЦПК України не передбачено можливості заміни позивача чи залучення особи як співпозивача.
Не підлягає судовому захисту також і похідний інтерес позивача у захисті порушеного права іншої особи (постраждалого), оскільки судовому захисту підлягає саме порушене право останнього.
Якщо позов пред`явила особа, якій не належить право вимоги, суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред`явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову.
Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19, пункт 7.17), від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19, пункт 8.9).
Таким чином, Національне агентство України з витань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, не є належним представником інтересів Держави у спірних правовідносинах.
Також, суд відмічає, що за змістом ч. 3 ст. 80 Закону України «Про державну службу» у разі застосування зворотної вимоги (регресу) відповідач може нести матеріальну відповідальність тільки за шкоду умисно заподіяну його протиправними діями або бездіяльністю.
Як встановлено судом, наказ Національного агентства №341/9-03-06 «Про звільнення ОСОБА_3 » визнано протиправним та скасовано, оскільки було порушено право ОСОБА_3 на продовження виконання трудових обов`язків.
Таким чином, для задоволення зворотної вимоги (регресу), необхідно встановити та довести вину ОСОБА_2 на умисне протиправне звільнення ОСОБА_3 .
Проте, як встановлено судами у справі № 640/30382/21 наказ про звільнення ОСОБА_3 , датовано 24.09.2021, тоді як згідно зі змістом наказу, останнім робочим днем ОСОБА_3 є 27.09.2021. Більш того, на заяві ОСОБА_3 від 10.09.2021 проставлена відповідна резолюція ОСОБА_2 відділу кадрів для підготовки наказу, що відповідає встановленому порядку визначеному в Інструкції з діловодства, затвердженою наказом відповідача від 09 квітня 2019 року № 188, тоді як на заяві ОСОБА_3 про відкликання заяви про звільнення не проставлено жодної резолюції.
Проте, чинне законодавство України не містить заборони на прийняття наказу датою раніше, ніж сплив двотижневого строку відпрацювання, за умови, що безпосереднє звільнення відбувається з дотриманням цього строку.
Одночасно, Національним агентством не надано доказів того, що ОСОБА_2 станом на дату винесення наказу, а саме, станом на 24.09.2021, був обізнаний про заяву ОСОБА_3 про відкликання заяви про звільнення, оскільки вона, як встанолено судами у справі № 640/30382/21 була надіслана електронною поштою із підписанням електронним цифровим підписом 24.09.2021 о 14:04 год. та здана до відділу діловодства, звернення громадян та доступу до публічної інформації Управління діловодства, ресурсного забезпечення та організації закупівель центрального апарату АРМА для реєстрації в системі електронного документообігу АРМА.
Крім того, відповідно до п.п. 10 п. 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України посадові та службові особи органів державної влади, дії яких завдали шкоди, що відшкодована з бюджету, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно з законом.
Абзацами 3-5 п.п. 10 п. 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України визначено особливості пред`явлення регресу до посадової особи з вини якої завданої збитків державному бюджету, які залежать від встановлення діях посадової, службової особи органів державної влади складу кримінального правопорушення.
Так у випадку встановлення в діях посадової, службової особи органів державної влади складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили, органи державної влади в установленому законодавством порядку реалізовують право зворотної вимоги (регресу) до цієї особи щодо відшкодування збитків, завданих державному бюджету (місцевим бюджетам), у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інше не встановлено законодавством.
Однак якщо рішенням суду не встановлено в діях посадових, службових осіб складу кримінального правопорушення, органи державної влади після виконання рішень суду про стягнення коштів, проводять службове розслідування щодо причетних посадових, службових осіб цих органів.
За результатами службового розслідування органи державної влади та органи Казначейства України у місячний строк можуть звернутися до суду з позовною заявою про відшкодування збитків, завданих державному бюджету (місцевим бюджетам), з пред`явленням зворотної вимоги (регресу) у розмірі виплаченого відшкодування до посадових, службових осіб цих органів, винних у завданні збитків (крім відшкодування виплат, пов`язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди).
Аналогічні положення передбачені й у ст. 6 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Таким чином, у разі якщо державному бюджету завдано збитків в результаті протиправних дій посадової або службової особи державного органу, і відсутнє рішення суду, яким би у діях такої особи було встановлено склад кримінального правопорушення, державний орган проводить службове розслідування відносно такої особи і за його результатами звертається із зворотною вимогою (регресом).
В матеріалах справи відсутні докази того, що в діяннях ОСОБА_2 при прийнятті скасованого в подальшому наказу про звільнення встановлено склад кримінального правопорушення, відносно ОСОБА_2 відсутній обвинувальний вирок суду з цього питання, який набрав законної сили.
Разом з тим, суд також встановив, що службове розслідування відносно ОСОБА_2 також не проводилося.
Таким чином, суд приходить до переконання про те, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б підтверджували наявність умислу в діяннях відповідача при прийнятті, в подальшому скасованого, наказу про звільнення ОСОБА_3 .
Також суд зазначає, що позивачем при зверненні до суду порушено порядок відшкодування шкоди державними службовцями.
Порядок відшкодування шкоди, завданої державним службовцем визначений ст. 82 Закону України «Про державну службу», відповідно до приписів якої для відшкодування шкоди керівник державної служби вносить державному службовцю письмову пропозицію, в якій зазначаються розмір, порядок і строки відшкодування шкоди, а також обставини, що стали підставою для відшкодування. Державний службовець повинен дати відповідь на пропозицію про добровільне відшкодування шкоди у письмовій формі.
Пропозиція може бути внесена протягом трьох місяців з дня, коли керівник державної служби дізнався чи мав дізнатися про обставини, що є підставою для пред`явлення вимоги, але не пізніше ніж через три роки з дня заподіяння шкоди.
Державний службовець повинен дати відповідь на пропозицію про відшкодування шкоди в письмовій формі протягом двох тижнів з дня отримання пропозиції.
У разі ненадання державним службовцем відповіді на пропозицію про добровільне відшкодування шкоди, відмови від відшкодування шкоди чи невідшкодування шкоди до зазначеного у пропозиції строку керівник державної служби може звернутися з позовом про таке відшкодування до суду.
Наведені приписи ст. 82 Закону України «Про державну службу» встановлюють спеціальний порядок для виникнення права у державного органу звернутися до державного службовця із зворотною вимогою (регресом). Особливість цього порядку полягає у тому, що лише у разі ненадання державним службовцем відповіді на пропозицію про добровільне відшкодування шкоди, відмови від відшкодування шкоди чи невідшкодування шкоди до зазначеного у пропозиції строку керівник державної служби наділяється правом звернутися до суду, оскільки лише за настанням таких обставин майновий інтерес державного органу отримати відшкодування порушується.
Попри це, у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт того, що керівник державної служби відносно ОСОБА_2 (станом на час розгляду цієї справи судом Голова АРМА) звертався до останнього із письмовою пропозицією в якій зазначався б розмір, порядок і строки відшкодування шкоди, а також обставини, що стали підставою для відшкодування.
Отже, при зверненні до суду була відсутня обставина за якої ОСОБА_2 на письмову пропозицію про добровільне відшкодування шкоди не надав жодної відповіді, надав відповідь, якою відмовився відшкодувати шкоду, або не зробив цього в установлений державним органом строк яка є необхідною для виникнення у державного органу права на звернення до суду із позовною заявою.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічні вимоги щодо дотримання принципу змагальності закріплені і в ст. 81 ЦПК України.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, ст. 4-5 ЦПК України гарантується доступ до правосуддя, однак відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вже згадано вище, суд за зверненням особи здійснює захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, в тому числі й інтересів та прав держави. Однак суд з`ясував, що приписи ст. 82 Закону України «Про державну службу» визначають особливий порядок, який в силу ст. 19 Конституції України державний орган повинен дотриматися, аби набути право звернутися до суду із зворотною вимогою (регресом).
Натомість в цій справі суд встановив, що з позовом до суду звернувся не суб`єкт призначення, матеріали справи не містять доказів того, що в діях ОСОБА_2 був протиправний умисел щодо звільнення ОСОБА_3 , перед зверненням до суду керівником державної служби не було дотримано приписів ст. 82 Закону України «Про державну службу» відносно ОСОБА_2 в частині надання письмового попередження про відшкодування завданої шкоди, таким чином суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
У зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, відповідно до положень ст.141 ЦПК України, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст. ст. 1, 3, 130, 134, 138, 237 КЗпП України, ст. ст. 1, 3, 80-82, 87 Закону України «Про державну службу», ст. ст. 12, 13, 76, 81, 82, 259, 263-265, 352, 354ЦПК України, суд,-
ВИРІШИВ:
Відмовити в задоволенні позовних вимог Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів про стягнення з ОСОБА_2 шкоди, заподіяної агентству у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 319403,59 грн., а також судового збору в розмірі 4791,05 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Позивач: Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (01001, м. Київ, вул. Б. Грінченка, буд. 1, код ЄДРПОУ: 41037901),
Відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Повний текст рішення складено 20.11.2023.
Суддя С.Л. Шаренко
