Справа № 161/9079/23
Провадження № 1-кп/161/1076/23
В И Р О К
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Луцьк 11 грудня 2023 року
Луцький міськрайонний суд Волинської області під головуванням:
судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Луцьку в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) обвинувальний акт у кримінальному провадженні №22023030000000047, що надійшов з Волинської обласної прокуратури, відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Мелітополь, Запорізької області,зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , громадянки України, з вищою освітою, раніше не судимої,
- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, -
В С Т А Н О В И В :
Так, Верховною Радою України Радянської Соціалістичної Республіки схвалено 24.08.1991 «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України.
Положеннями статей 1 та 2 Основного Закону України - Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюються на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою.
Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов`язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.
До системи адміністративно - територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема і Запорізька область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
Згідно з вимогами ст. ст. 72, 73 Конституції України питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією, та проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і російська федерація.
Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1991 російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10.02.1995, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та російська федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов`язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов`язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв`язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.
Відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та російська федерація уклали 31.05.1997 Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією (ратифікований Законом України від 14.01.1998 № 13/98-ВР та Федеральним Законом російської федерації від 02.03.1999 № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору, російська федерація зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та російською федерацією про українсько-російський державний кордон від 28.01.2003 (ратифікований російською федерацією 22.04.2004), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької, Луганської, Запорізької та інших областей відноситься до території України.
Незважаючи на вищевикладене, 21.02.2022 російською федерацією визнано так звані «донецьку народну республіку» та «луганську народну республіку» незалежними державами, попередньо впроваджуючи в період 2013-2022 років, із застосуванням засобів масової інформації, ідеї єдиного російського народу та відсутності української нації, вчиняючи неоголошені та приховані вторгнення на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств рф, організовуючи та підтримуючи терористичну діяльність, направлену на окупацію Донецької та Луганської областей та порушення територіальної цілісності України.
Надалі «президент» російської федерації оголосив 24.02.2022 про рішення розпочати так звану військову операцію в Україні.
Після цього, збройними силами російської федерації, які діяли за наказом керівництва рф і зс рф, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромах, військовим штабам і складам Збройних сил України, а також підрозділами збройних сил та інших військових формувань рф 24.02.2022 здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна через державний кордон України, який проходить територіями Автономної республіки Крим, Запорізької, Донецької, Луганської, Харківської, Херсонської, Миколаївської, Сумської, Чернігівської та інших областей, і здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, окупували частину вказаної території, організували проведення псевдо-референдумів та прийняття незаконних, з огляду на норми міжнародних актів, рішень щодо включення окупованих територій Донецької, Запорізької, Луганської областей до складу суб`єктів російської федерації, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час і призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
У свою чергу, указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено воєнний стан на всій території України, дія якого неодноразово продовжувалася та який триває по даний час.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.
Відповідно до ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2012 № 1207-VII, державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
У ході розвитку подій, пов`язаних з військовою агресією рф та окупацією ряду населених пунктів Запорізької області, станом на 24.02.2022 ОСОБА_5 постійно проживала на території м. Мелітополя, та відповідно останній були достовірно відомі наведені вище факти розв`язання та ведення рф агресивної війни проти України, здійснення підривної діяльності, захоплення державних установ, організацій та військових частин, оскільки ці події широко висвітлювались більшістю засобів масової інформації, та набули розголосу у місцевого населення.
У свою чергу, громадянка України ОСОБА_5 , відповідно до вимог ст. 68 Конституції України, зобов`язана неухильно додержуватися Конституції України та законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів.
З 25.02.2022 по даний час Мелітопольська міська територіальна громада, та ряд інших селищних, міських і сільських територіальних громад Запорізької області перебувають під окупацією збройних сил російської федерації, що зафіксовано відповідним Переліком, затвердженим Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309.
Всупереч порядку, встановленому Конституцією України, Законами України «Про центральні органи виконавчої влади», «Про місцеві державні адміністрації», «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими нормативно-правовими актами, відповідно до виписки № ЮЭ9965-23-33945231 Єдиного державного реєстру юридичних осіб рф, 22.12.2022 створено окупаційний орган влади - так зване «міністерство освіти та науки Запорізької області» в складі окупаційної «Адміністрації Запорізької області», з метою подальшого утримання адміністративно-політичного контролю, в тому числі впровадження стандартів освіти держави-агресора на захопленій військовим шляхом території Запорізької області та реалізації узурпованих владних повноважень.
Під час указаної окупації, представники органів місцевого самоврядування та органів державної влади на місцях були примусово та незаконно відсторонені від виконання покладених на них обов`язків.
Положеннями п. 6 ч. 1 ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VII визначено, що окупаційна адміністрація російської федерації - це сукупність державних органів і структур російської федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних російській федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб`єктів адміністративних послуг.
Згідно ч. 3 ст. 18 Кримінального кодексу України, службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 26.04.2002 «Про судову практику у справах про хабарництво» організаційно-розпорядчі обов`язки - це обов`язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів, їх заступники, особи, які керують ділянками робіт.
Всупереч указаним правовим нормам, після повної окупації міста Мелітополь, Мелітопольського району та інших територіальних одиниць Запорізької області військовослужбовцями збройних сил російської федерації, ОСОБА_5 , маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для усвідомлення фактів збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, а відтак усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, водночас підтримуючи ідеї проросійської спрямованості, у тому числі щодо подальшого розвитку України, виходячи з геополітичних інтересів російської федерації, які передбачають перебування України у сфері її впливу, а також з корисливих мотивів та хибного почуття кар`єризму, вирішила використати факт встановлення окупаційної влади на території Мелітопольської міської територіальної громади та ряду інших населених пунктів Запорізької області у своїх особистих інтересах та не пізніше 03.10.2022, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлений, добровільно обійняла посаду «заступника директора Департаменту освіти та науки Запорізької області», в складі окупаційної адміністрації держави-агресора на тимчасово купованих територіях Запорізької області, а починаючи не пізніше з 22.12.2022, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлений, добровільно зайняла посаду першого заступника так званого «міністра освіти і науки Запорізької області» в складі окупаційної адміністрації держави-агресора «Адміністрації Запорізької області», тобто посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території.
Після цього, в цей же період, з метою представлення окупаційній владі своєї особистої прихильності, формування в населення окупованої частини території Запорізької області, в тому числі Мелітопольської міської територіальної громади, де зареєстрована юридична адреса та фактичне місцезнаходження згаданої окупаційної адміністрації, думки невідворотності встановлення та утвердження російської окупації частини території України, як єдиної законної влади на цій території, впровадження стандартів освіти держави-агресора на тимчасово окупованій території Запорізької області, просуваючи ідеї проросійської спрямованості, незворотного і стабільного існування на теренах Запорізької області влади рф та ідей «російського світу», ОСОБА_5 з іншими особами з числа представників незаконних органів окупаційної влади держави-агресора, створених на окупованій території Запорізької області, здійснювала пропаганду на цій території з метою дискредитації дій української влади, а також для подальшого встановлення окупаційної влади, штучного створення у місцевих мешканців хибних уявлень про благі наміри окупаційних військ та незворотного і стабільного існування на теренах Запорізької області влади рф та ідей «російського світу».
Являючись заступником «директора Департаменту освіти та науки Запорізької області», а у подальшому першим заступником так званого «міністра освіти і науки Запорізької області», ОСОБА_5 , забезпечувала реалізацію незаконної державної політики держави-агресора в галузях освіти і науки, а також виконувала інші функціональні обов`язки, спрямовані на встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України.
Діючи у такий спосіб та добровільно зайнявши посади у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території та виконуючи, в період не пізніше з 03.10.2022 функції заступника «директора Департаменту освіти та науки Запорізької області» та у подальшому з 22.12.2022 по даний час функції першого заступника так званого «міністра освіти і науки Запорізької області» на тимчасово окупованій території Запорізької області, ОСОБА_5 здійснила колабораційну діяльність.
Таким чином, обвинувачена ОСОБА_5 своїми умисними діями, які виразилися у добровільному зайнятті громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території, вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 111-1 КК України.
Загальні засади кримінального провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia).
Згідно з вимогами, передбаченими ч. 2 ст. 7 КПК України, зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.
Як установлено ч. 3 ст. 323 КПК України, судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 374 КПК України у разі ухвалення вироку за наслідками кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження (in absentia), суд окремо обґрунтовує, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження.
З огляду на положення КПК України та Резолюції (75) 11 Комітету Міністрів Ради Європи, суд зазначає про таке.
Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 52 КПК України обов`язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні щодо осіб, стосовно яких здійснюється спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження, - з моменту прийняття відповідного процесуального рішення.
Захисник у судовому засіданні зазначила, що не мала можливості зв`язатися з обвинуваченою і з`ясувати в неї правову позицію щодо пред`явленого обвинувачення, оскільки будь-яких засобів зв`язку з нею немає, останнє відоме місце проживання обвинуваченої наразі є тимчасово окупованою територією України.
Судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченої ОСОБА_5 (in absentia), яка показань суду не надавала, будь-яких клопотань від останньої на адресу суду також не надходило.
Відповідно до ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12.10.2023 постановлено здійснювати спеціальне судове провадження за обвинувальним актом відносно ОСОБА_5 , яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
Повістки про виклик обвинуваченої ОСОБА_5 у судові засідання, а також інформація про процесуальні документи надсилались та публікувались відповідно до вимог ст. 323 КПК України.
Судом вживалися заходи для виклику обвинуваченої ОСОБА_5 для забезпечення доступу до правосуддя, у зв`язку із чим остання викликалася в судові засідання в порядку ст. 323 КПК України. Повістки про виклик опубліковувалися у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а саме у газеті «Урядовий кур`єр», на офіційному веб-сайті Луцького міськрайонного суду Волинської області, а також на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
Таким чином, суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_5 , яка в свою чергу повинна була знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої обвинувачена над собою не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про її наміри на ухилення від кримінальної відповідальності.
У той же час, ухилення обвинуваченої ОСОБА_5 від правосуддя, суд оцінює як реалізацію останньою її невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
Водночас, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисника, який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Волинській області.
Захисник обвинуваченої ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_4 у судовому засіданні зазначила, що, докази сторони обвинувачення ґрунтуються виключно на припущеннях, у зв`язку з чим, виходячи з принципів презумпції невинуватості, просила виправдати обвинувачену у зв`язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення.
Враховуючи наведене, суд вважає, що стороною обвинувачення та судом вживалися достатні заходи щодо дотримання прав обвинуваченої ОСОБА_5 на захист та доступ до правосуддя, з урахуванням здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження.
Винуватість обвинуваченої ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, тобто у вчиненні умисних дій, які виразилися у добровільному зайнятті громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території, повністю підтверджується зібраними в ході досудового розслідування та дослідженими під час судового розгляду доказами в кримінальному провадженні.
Допитана в судовому засіданні в режимі відеоконференції свідок ОСОБА_6 суду показала про те, що до моменту окупації міста Мелітополь, вона постійно там мешкала та працювала разом із обвинуваченою ОСОБА_7 в одному навчальному закладі, а після військового вторгнення російської федерації до України та окупації частини Запорізької області ОСОБА_7 почала обіймати владну посаду в окупаційній адміністрації, про що бачила особисто публікації на телеграм-каналі та інших електронних виданнях окупаційної влади. Також вказала, що обвинувачена ОСОБА_7 добровільно обійняла посаду в окупаційній владі, це було видно по поведінці останньої, її піднесеному настрої, бажанні працювати на російських загарбників.
Окрім показань свідка ОСОБА_6 , винність ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, об`єктивно підтверджується також і іншими доказами дослідженими безпосередньо у кримінальному провадженні.
Протоколом огляду від 21 березня 2023 року - складеним за наслідками проведеного огляду Інтернет - ресурсу «официальный сайт Министерства образования и науки Запорожской области», встановлено, що в підкаталозі «структура» наявні відомості щодо структури та посад та анкетних даних псевдо-посадовців указаного вище органу окупаційної влади на тимчасово окупованій території Запорізької області, де серед іншого відмічено наявність в структурі та штатному розписі так званого міністерства посади «першого заступника міністра», яку обіймає обвинувачена у даному кримінальному провадження ОСОБА_5 . Указаним протоколом слідчої дії підтверджується входження обвинуваченою ОСОБА_9 до органу окупаційної влади держави-агресора, зайняття нею керівної посади в такому органі, що в свою чергу свідчить, що остання успішно пройшла процедуру (конкурс) у розгляді її кандидатури на зайняття керівної посади, процедура якого передбачає свідоме складання окремих документів та добровільне подання персональних особистих даних про себе та членів своєї сім`ї і в подальшому здійснює свої «владні повноваження» на цій посаді тривалий проміжок часу.
Протоколом огляду від 21.03.2023 року - складеним за наслідками проведеного огляду публікації, розміщеної 17.12.2022 на каналі багатоплатформового месенджера Телеграм «Официальный Telegram-канал « Главы администрации Мелитополя, Секретаря Запорожского регионального отделения Партии «Единая Россия «ОСОБА_12 », в ході якого зафіксовані відомості щодо проведення представниками окупаційної адміністрації держави-агресора у Запорізькій області, і зокрема самопроголошеним керівником цієї адміністрації, наради в режимі відео конференції, з приводу впровадження освітніх стандартів на окупованих територіях. На фотографічному зображенні публікації присутні троє осіб жіночої статті, однією з яких є обвинувачена ОСОБА_7 , яка приймала участь в даній нараді як посадова особа псевдо-органу окупаційної влади.
Протоколом огляду від 21.03.2023 року - складеним за наслідками проведеного огляду Інтернет - ресурсу « ZOV МЕЛИТОПОЛЬ», на якому виявлено публікацію «Юбилей детского сада - событие серьезное и значимое не только для тех, кто в нем работал или работает, кто отдает свою любовь детям, но порой и для всего города (видео)» датовану 08.12.2022 року. Публікація відображає святкування ювілею заснування дошкільного навчального закладу №38 в місті Мелітополь, містить інтерв`ю представників окупаційних органів влади. Переглядом відеозапису зафіксовано присутність на заході обвинуваченої ОСОБА_5 , яка від імені окупаційного міністерства освіти і науки у невимушеній обстановці вітає зі святом колектив освітнього закладу.
Вказана обставина також стверджується і переглянутим в судовому засіданні диском, додатком до протоколу від 21.03.2023 року.
Протоколом огляду від 20.04.2023 року - складеним за наслідками проведеного огляду Інтернет - ресурсу «ZOV - ЗАПОРОЖЬЕ» на якому виявлено публікацію від 03.10.2022 року «Сегодня, 3 октября, в ДК «Горняк поздравляли педагогов Энергодарского образовательного округа с профессиональным праздником - Днем учителя» (мова оригіналу), яка відображає святкування 03.10.2022 дня вчителя на тимчасово окупованій території м. Енергодар Запорізької області. В публікації відмічено, що зі святом, серед інших, привітала присутніх так званий «заступник директора Департаменту освіти і науки» обвинувачена ОСОБА_7 . На фотозображенні присутня особа жіночої статті - ОСОБА_7 .
Вказана обставина також стверджується і переглянутим в судовому засіданні диском, додатком до протоколу від 20.04.2023 року.
Протоколом огляду від 21.03.2023 року - складеним за наслідками проведеного огляду публікації під назвою «На юг перепрошивать украинских детей приехали 50 дагестанцев (видео)», розміщеної 06.03.2023 на каналі багатоплатформового месенджера Телеграм « Херсонский БОРЩ », яка містить текстовий запис щодо впровадження на окупованій території освітнього процесу згідно російських стандартів, а також відео сюжет, де обвинувачена ОСОБА_7 , так званий «перший заступник міністра освіти і науки в Запорізькій області», надає інтерв`ю, в ході якого дорікає ряду українських вчителів, з числа місцевого населення Запорізької області, в тому, що вони, на відміну від неї особисто, не перейшли на службу окупаційній владі держави-агресора.
Протоколом огляду від 29.03.2023 року - складеним за наслідками проведеного огляду DVD-R диску, на якому присутня публікація « Юбилей детского сада - событие серьезное и значимое не только для тех, кто в нем работал или работает, кто отдает свою любовь детям, но порой и для всего города (видео)» датовану 08.12.2022, зафіксована під час огляду Інтернет - ресурсу «ZOV МЕЛИТОПОЛЬ». Публікація складається з текстового запису, фотографічних зображень та відео файлу де зафіксовано особу обвинуваченої ОСОБА_5 .
Протоколом огляду від 29.03.2023 року - складеним за наслідками проведеного огляду DVD-R диску, на якому присутня публікація від 06.03.2023 під назвою «На юг перепрошивать украинских детей приехали 50 дагестанцев (видео)», зафіксована під час огляду каналу багатоплатформового месенджера Телеграм «Херсонский БОРЩ», яка розміщена 06.03.2023 року . Публікацією зафіксовано, що обвинувачена ОСОБА_7 , так званий «перший заступник міністра освіти і науки в Запорізькій області», надає інтерв`ю.
Протоколом огляду від 30.03.2023 року - складеним за наслідками проведеного огляду DVD-R диску, на якому зафіксовані дані огляду каналу багатоплатформового месенджера Телеграм « Херсонский БОРЩ », зокрема публікації від 06.03.2023 під назвою «На юг перепрошивать украинских детей приехали 50 дагестанцев (видео)», де обвинувачена ОСОБА_7 , так званий «перший заступник міністра освіти і науки в Запорізькій області», надає інтерв`ю.
Протоколом огляду від 30.03.2023 року - складеним за наслідками проведеного огляду DVD-R диску, на якому зафіксовані дані огляду Інтернет - ресурсу «ZOV - МЕЛИТОПОЛЬ», на якому виявлено публікацію « Юбилей детского сада - событие серьезное и значимое не только для тех, кто в нем работал или работает, кто отдает свою любовь детям, но порой и для всего города (видео)», датовану 08.12.2022, яка складається з текстового запису, фотографічних зображень та відео файлу, де зафіксовано особу обвинуваченої ОСОБА_5 .
Інформаціями 3 відділу ГВ ЗНД УСБУ у Волинській області №5/418 нт від 20.03.2023, № 5/555 нт від 21.04.2023 щодо виконання доручень слідчого, згідно яких проведеними пошуковими і контрозвідувальними заходами встановлено, що обвинувачена ОСОБА_7 переховується від органів розслідування та суду на тимчасово окупованій території, у зв`язку із її кримінальним переслідуванням за скоєння колабораційної діяльності. Відомостей про застосування заходів примусу щодо ОСОБА_5 , з тим щоб вона обійняла посаду в окупаційному органі влади, не встановлено. Отримано відомості щодо використання для спілкування засобів мобільного зв`язку та багатоплатформового месенджера Телеграм за номером НОМЕР_1 . Також отримані відомості з офіційних баз даних російської федерації.
Протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 30 березня 2023 року, за участі ОСОБА_11 , згідно якого остання впізнала серед осіб, пред`явлених на чотирьох фотознімках, відому їй особу обвинуваченої ОСОБА_5 на фотознімку № 3 за загальними рисами обличчя, яка за її відомостями перейшла на бік ворога, обійнявши керівну посаду в окупаційному органі влади.
Протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 29 березня 2023 року проведеної за участі ОСОБА_6 , згідно якого остання упізнала серед осіб, пред`явлених на чотирьох фотознімках, відому їй особу обвинуваченої ОСОБА_5 на фотознімку № 3 за загальними рисами обличчя, яка за її відомостями перейшла на бік ворога, обійнявши керівну посаду в окупаційному органі влади.
Суд враховує, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (Рішення ЄСПЛ від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» п. 43). Також має братися до уваги якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (Рішення ЄСПЛ від 11.07.2013 у справі «Веренцов проти України» - п.86).
Вищевказані показання свідка та письмові докази узгоджуються між собою, не містять суперечностей, які б могли поставити під сумнів їх правдивість та достовірність.
Крім того, під час судового розгляду було досліджено характеризуючи обвинувачену ОСОБА_5 відомості, а також досліджені такі документи, як: витяг з ЄРДР № 22023030000000010 від 24.10.2023 року, постанову про визначення групи прокурорів та старшого прокурора групи у кримінальному провадженні від 24.01.2023 року, постанову про визначення свідчого для здійснення досудового розслідування від 24.01.2024 року, постанову про визначення підслідності кримінального правопорушення від 27.01.2023 року, постанову про доручення здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування від 09.03.2023 року, постанову про визначення групи прокурорів та старшого прокурора групи у кримінальному провадженні від 13.03.2023 року, постанову про створення слідчої групи для здійснення досудового розслідування та визначення старшого слідчого групи, який керуватиме діями інших слідчих від 15.03.2023 року, постанову про визначення групи прокурорів та старшого прокурора групи у кримінальному провадженні від 18.04.2023 року, постанову про визначення підслідності кримінального правопорушення та об`єднання матеріалів досудового розслідування в одне провадження від 18.04.2023 року, постанову про виділення матеріалів щодо вчинення кримінального правопорушення в окреме кримінальне провадження від 19.04.2023 року, постанову про визначення групи прокурорів та старшого прокурора групи у кримінальному провадженні від 19.04.2023 року, постанову про створення слідчої групи для здійснення досудового розслідування та визначення старшого слідчого групи, який керуватиме діями інших слідчих від 19 квітня 2023 року, постанову про доручення оперативному підрозділу проведення слідчих (розшукових) дій від 20 квітня 2023 року, ухвалу слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 квітня 2023 року, ухвалу слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 травня 2023 року, постанову про доручення оперативному підрозділу проведення слідчих (розшукових) дій від 15.03.2023 року.
Відомості, встановлені у зазначених документах, не є доказами винуватості обвинуваченої ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.111-1 КК України. Водночас, ці дані свідчать про дотримання норм чинного кримінального процесуального законодавства під час здійснення досудового розслідування по даному кримінальному провадженню.
Суд критично оцінює доводи захисника ОСОБА_4 щодо визнання протоколів пред`явлення особи для впізнання від 29 березня 2023 року та 30 березня 2023 року за участю свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_11 недопустимими доказами в порядку ст. 87 КПК України, так як на її думку, вказані протоколи та фотознімки мають суттєві відмінності між собою по формі, кольору, фону на якому вони зображені, з огляду на таке.
Згідно ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Суд, керуючись приписами ч. 1 ст. 89 КПК України, вирішуючи питання допустимості даного доказу, виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 228 КПК України перед тим, як пред`явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з`ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред`явлена для впізнання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи.
Як вбачається з досліджених судом протоколів пред`явлення особи для впізнання від 29 березня 2023 року та 30 березня 2023 року, старший слідчий перед пред`явленням особи для впізнання у свідків: ОСОБА_11 та ОСОБА_6 , кожного зокрема, попередньо з`ясував, чи зможуть вони впізнати особу, яка працює в незаконному у органі «Міністерство освіти т науки Запорізької області» на тимчасово окупованій території Запорізької області, опитав за якими прикметами та рисами обличчя вони зможуть впізнати дану особу. При цьому свідки: ОСОБА_11 та ОСОБА_6 , кожен зокрема, у протоколах пред`явлення особи для впізнання зазначили, що зможуть впізнати особу - ОСОБА_5 , яка працює в незаконному у органі «Міністерство освіти та науки Запорізької області» на тимчасово окупованій території Запорізької області - загальними рисами обличчя. Ці факти зафіксовані в зазначених протоколах та закріплені підписами свідків.
За таких обставин суд вважає, що доводи захисника в частині порушення старшим слідчим вимог ч. 1 ст. 228 КПК України є необґрунтованими та такими, що повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Крім того, відповідно до статті 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно (ч.1). Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом (ч.2). Сторона обвинувачення зобов`язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом (ч.3).
Суд обмежений у праві за власною ініціативою здійснювати збір доказів вини особи.
На суд покладений обов`язок, залишаючись об`єктивним і неупередженим, створити необхідні умови для виконання сторонами їхніх процесуальних обов`язків та здійснення наданих їм прав, розглянути кримінальну справу і постановити відповідне рішення. Суди при розгляді кримінальних справ не мають права перебирати на себе функції обвинувачення чи захисту.
Верховний Суд неодноразово зазначав те, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими особою під час досудового розслідування, у якій би формі вони не були надані (допит, слідчий експеримент, проведення впізнання тощо). Така правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 29.10.2019 р. у справі № 515/2020/16-к, 19.11.2019 р. у справі № 750/5745/15-к, 05.03.2020 р. у справі № 666/5449/15-к.
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, під час судового розгляду судом безпосередньо, у відповідності до вимог ст.ст. 22, 95 КПК України, було допитано свідка ОСОБА_6 , яка показала, що саме після військового вторгнення російської федерації до України та окупації частини Запорізької області обвинувачена ОСОБА_7 почала обіймати владну посаду в окупаційній адміністрації, про що бачила особисто публікації на телеграм-каналі та інших електронних виданнях окупаційної влади. Також вказувала, що ОСОБА_7 добровільно обійняла посаду в окупаційній владі.
Також суд критично відноситься до доводів захисника ОСОБА_4 з приводу того, що стороною обвинувачення порушено принцип змагальності сторін та свободи, оскільки на її думку обвинувачена ОСОБА_5 була позбавлена можливості на власний захист, можливості надавати показання, подавати докази, оскільки сторона обвинувачення не подала жодного доказу на підтвердження того, ОСОБА_5 була ознайомлена із публікаціями про її виклики, а також не подала доказів щодо того, що ОСОБА_5 відомо про кримінальне правопорушення, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 129 Конституції України та ст. 7 КПК України основними засадами судочинства в Україні є верховенство права, законність, рівність усіх учасників судового розгляду перед законом і судом, повага до людської гідності.
Враховуючи ті обставини, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, знає про розпочате щодо неї кримінальне провадження і протягом тривалого часу переховується від органів досудового розслідування, ухвалою суду від 12.10.2023 року постановлено рішення про здійснення спеціального судового провадження стосовно вказаного вище обвинувального акту та, відповідно, судовий розгляд проводився за відсутності обвинуваченої. У зв`язку з цим обвинувачена ОСОБА_5 не була допитана судом в якості обвинуваченої по суті пред`явленого їй обвинувачення.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.
Отже, кримінальне провадження за відсутності обвинуваченої повинно відповідати, у тому числі таким загальним засадам судочинства, як законність, рівність перед законом і судом, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини тощо (п. п. 2, 3, 10 ч. 1 ст. 7 КПК України).
Суть принципу законності відповідно до ч. 1 ст. 9 КПК України, крім іншого, полягає у тому, що під час кримінального провадження суд, прокурор та слідчий зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 10 КПК України суть принципу рівності перед законом і судом полягає у тому, що не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за будь-якими ознаками, у тому числі за політичними переконаннями.
Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
Обвинувачена ОСОБА_5 будучи обізнаною, що відносно неї розпочато кримінальне провадження та обвинувальний акт направлено до суду, у судові засідання не з`явилася, незважаючи на судові повістки (оголошення), надані до газети «Урядовий кур`єр».
Суд вважає, що дослідженими у суді доказами винуватість ОСОБА_5 у вчинені інкримінованого їй кримінального правопорушення доведена.
Вважаючи достатньо забезпеченими під час судового розгляду процесуальні права сторони захисту та сторони обвинувачення на надання ними доказів на підтвердження та спростування висунутого обвинувачення, суд виходить із принципів реалізації права особи на справедливий суд, яке закріплено в ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за яким винуватість особи у вчиненні злочину має бути доведена поза розумним сумнівом.
Дане кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Стороною обвинувачення використані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинувачених, зокрема, права на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя.
Судом під час судового розгляду справи вживалися всі заходи для виклику обвинуваченої ОСОБА_5 до суду та повідомлення про дату і час розгляду справи для забезпечення права на захист, також судом здійснені усі передбачені законом заходи щодо дотримання прав обвинуваченої на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження.
Окрім того, сама ж захисник ОСОБА_4 в судовому засіданні зазначила, що не мала можливості зв`язатися з обвинуваченою.
Крім того, суд критично відноситься до позиції захисника ОСОБА_4 з приводу того, відсутності суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, відсутності умислу на вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_5 , з огляду на наступне.
Виходячи з положень ст. 23 та 24 КК України умисел є однією з форм вини, яка включає в себе інтелектуальну та вольову ознаки: усвідомлення характеру свого діяння, передбачення його наслідків та бажання чи свідоме допускання їх настання.
Суб`єктивна сторона кримінальних правопорушень характеризується прямим або непрямим умислом. У ряді складів кримінальних правопорушень за ч. 2, 5, 7 ст. 111-1 КК важливе значення має добровільність (якщо особа здійснювала відповідні дії не добровільно, а під примусом (байдуже яким), склад правопорушення відсутній).
Твердження захисника щодо відсутності суб`єктивної сторони та умислу на вчинення ОСОБА_5 повністю спростовується дослідженими під час судового розгляду, які визнані відповідно до ст. 85, 86 КПК України належними і допустимим, протоколами огляду від 21.03.2023 року, від 29.04.2023 року, від 30.03.2023 року та від 20.04.2023 року, з яких чітко слідує, що ОСОБА_5 добровільно почала працювати в незаконному у органі «Міністерство освіти та науки Запорізької області» на тимчасово окупованій території Запорізької області, окрім того, свідок ОСОБА_6 , до вимог ст.ст. 23, 95 КПК України - під час судового розгляду показала, що після військового вторгнення російської федерації до України та окупації частини Запорізької області ОСОБА_7 почала обіймати владну посаду в окупаційній адміністрації, про що бачила особисто публікації на телеграм-каналі та інших електронних виданнях окупаційної влади. Також вказала, що обвинувачена ОСОБА_7 добровільно обійняла посаду в окупаційній владі, це було видно по поведінці останньої, її піднесеному настрої, бажанні працювати на російських загарбників.
Таким чином, розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч. 1 ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, вважає зазначені докази належними, допустимими, достовірними та в сукупності достатніми для ухвалення рішення про винуватість обвинуваченої ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
Обираючи обвинуваченій ОСОБА_5 вид та розмір покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, обставини вчинення такого, характер діянь, форму й ступінь вини, мотив вчинення кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченої та обставини, які пом`якшують та обтяжують її покарання.
Обставин, що пом`якшують покарання, відповідно до ст. 66 КК України, судом не встановлено.
До обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, судом відносить, вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.
Відповідно до змісту ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Так, згідно з роз`ясненнями, які містить п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (в редакції Постанови Верховного Суду №8 від 12.06.2009), суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Відповідно до висновку Верховного Суду, який викладено у постанові від 02.03.2021 у справі №721/115/19, для досягнення пропорційності між злочином та покаранням, основним чинником, який має братися до уваги під час визначення виду та міри покарання за злочин, є ступінь його тяжкості та небезпечності. При призначенні покарання судам слід прагнути до справедливості та пропорційності, а будь-які винятки з цієї мети мають бути належним чином обґрунтовані.
Відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 55 КК України позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основне або додаткове покарання за вчинення кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України, передбачених статтями 111-1,111-2 цього Кодексу, призначається на строк від десяти до п`ятнадцяти років.
Суд під час ухвалення рішення враховує правові висновки, викладені у постанові колегії Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №753/18479/16-к (провадження №51-520км18) та постанові колегії Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 21.06.2022 у справі №171/869/21 (провадження №51-838км22) в частині можливості призначення покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, в тому числі і до осіб, які на час вчинення зазначеного кримінального правопорушення не займали офіційно певні посади та не займалися офіційно певною діяльністю, з огляду на положення, передбачені ст. 55 КК України.
Також, призначаючи покарання суд ураховує, що згідно з ч. 1 ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого і що згідно з ч. 2 ст. 52 КК України конфіскація майна є додатковим видом покарання.
Відповідно до ч. 2 ст. 59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Вивченням даних про особу ОСОБА_5 установлено, що вона раніше не судима, на обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває. Зважаючи на той факт, що обвинувачена ОСОБА_5 , як громадянка України, вчинила в період дії в Україні воєнного стану злочин, який відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким, є злочином проти основ національної безпеки України, суд, ураховуючи позицію прокурора, який просив призначити обвинуваченій покарання у виді позбавлення волі на строк десять років, з позбавленням права обіймати певні посади на строк п`ятнадцять років, з конфіскацією належного на праві власності майна та позицію захисника, яка просила виправдати ОСОБА_9 в пред`явленому обвинуваченні в зв`язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення, тому, з урахуванням всіх обставин кримінального провадження та особи обвинуваченої, враховуючи особу обвинуваченої, підвищену суспільну небезпечність зазначеного кримінального правопорушення, його тяжкість, вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченої неможливе без ізоляції від суспільства, виходячи з принципу індивідуалізації покарання, має бути призначено покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 5 ст. 111-1 КК України, з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, органах державного управління та контролю, підприємствах та організаціях державної чи комунальної власності, або займатися освітньою і виховною діяльністю, на строк 15 років, з конфіскацією всього належного на праві приватної власності майна.
На переконання суду, призначення обвинуваченій такого покарання буде справедливим, співрозмірним і достатнім для її виправлення, кари та запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень як самою обвинуваченою, так і іншими особами, а також буде відповідати таким принципам Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.
При цьому, з огляду на вчинення ОСОБА_5 суспільно-небезпечного кримінального правопорушення у сфері злочинів проти основ Національної безпеки України, а також відсутність кількох обставин, передбачених ст. 66 КК України, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, суд, при призначенні покарання ОСОБА_5 не вбачає підстав для застосування положень ст. 69 КК України.
Разом з цим, підстав для застосування ст. 75 КК України до обвинуваченої ОСОБА_5 , суд не знаходить.
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України у резолютивній частині вироку зазначаються, у разі визнання особи винуватою, рішення щодо речових доказів і документів та спеціальної конфіскації, рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження.
Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28.04.2023 року відносно ОСОБА_5 , в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України, обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Вирішуючи питання про запобіжний захід щодо обвинуваченої ОСОБА_5 суд вважає необхідним обраний обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, залишити без змін до набрання вироком законної сили.
Витрати на залучення експерта у кримінальному провадженні відсутні.
Речові докази по кримінальному провадженні відсутні.
Керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, суд, -
У Х В А Л И В :
ОСОБА_5 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, призначивши покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, органах державного управління та контролю, підприємствах та організаціях державної чи комунальної власності, або займатися освітньою і виховною діяльністю на строк 15 (п`ятнадцять) років, з конфіскацією всього належного на праві приватної власності майна.
Строк відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з моменту приведення вироку до виконання, тобто з моменту її фактичного затримання.
Строк відбування покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, органах державного управління та контролю, підприємствах та організаціях державної чи комунальної власності, або займатися освітньою і виховною діяльністю, обчислювати з моменту відбуття основного покарання.
Обраний в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України відносно ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою - залишити без змін.
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Луцький міськрайонний суд Волинської області.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку після проголошення негайно вручити захиснику обвинуваченої та прокурору.
Інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті суду.
Головуючий: