ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: [email protected]
___________________________________________________________________________
УХВАЛА
"29" грудня 2023 р. Cправа № 15/68-10(902/1563/23)
Суддя Господарського суду Вінницької області Тісецький С.С., розглянувши матеріали у справі
за позовом: Відкритого акціонерного товариства "Тульчинський хлібокомбінат" (код ЄДРПОУ 00375668) в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковальчука Миколи Миколайовича
до: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )
про витребування майна
в межах справи № 15/58-10
за заявою: Головного управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м.Вінниця, 21028; код ЄДРПОУ ВП 44069150)
до: Відкритого акціонерного товариства "Тульчинський хлібокомбінат" (вул. Леніна, 166, м.Тульчин, Вінницька область, 23600, код ЄДРПОУ 00375668)
про визнання банкрутом
В С Т А Н О В И В :
В провадженні суду перебуває справа № 15/68-10 за заявою ГУ ДПС у Вінницькій області про банкрутство ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат".
Провадження у цій справі перебуває на стадії ліквідаційної процедури боржника.
Так, ухвалою суду від 11.12.2023 року продовжено строк ліквідаційної процедури банкрута та повноважень арбітражного керуючого (ліквідатора) Ковальчука М.М. у справі до 03.06.2024 року.
21.12.2023 року до суду від ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковальчука М.М. надійшла позовна заява № 01-24/813 від 19.12.2023 року до ОСОБА_1 про витребування майна.
Також, 21.12.2023 року до суду від ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковальчука М.М. надійшла заява № 01-24/814 від 19.12.2023 року про вжиття заходів забезпечення позову.
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду (з присвоєним єдиним унікальним номером судової справи № 15/68-10(902/1563/23), вказаний позов передано на розгляд судді Тісецькому С.С.
Ухвалою від 25.12.2023 року позовну заяву ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковальчука М.М. № 01-24/813 від 19.12.2023 року до ОСОБА_1 про витребування майна, в межах справи № 15/68-10 про банкрутство ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" та заяву ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковальчука М.М. № 01-24/814 від 19.12.2023 року про вжиття заходів забезпечення позову, залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви та заяви про вжиття заходів забезпечення позову - протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху. Встановлено позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви та заяви про вжиття заходів забезпечення позову шляхом: - надання доказів надсилання відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів на адресу реєстрації: вул. Єрмака, 20, м. Вінниця (опис вкладення з зазначенням переліку вкладення до поштового відправлення); - визначення ціни позову, як то передбачено положеннями ст. 162 ГПК України; - остаточного визначення з заявленими вимогами, що містяться в прохальних частинах позовної заяви та заяви про вжиття заходів забезпечення позову щодо звільнення позивача від сплати судового збору або відстрочення сплати судового збору до винесення рішення у справі.
28.12.2023 року до суду від ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковальчука М.М. надійшла заява б/н від 28.12.2023 року про усунення недоліків, в якій позивач просить суд: прийняти позовну заяву ліквідатора ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" Ковальчука М.М. № 01-24/813 від 19.12.2023 року про витребування майна до розгляду та відкрити провадження у справі; прийняти заяву ліквідатора ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" Ковальчука М.М. про вжиття заходів забезпечення позову в межах справи про банкрутство №15/68-10 ВАТ "Тульчинський Хлібокомбінат" № 01-24/814 від 19.12.2023 року, вжити заходи забезпечення позову, які викладені в даній заяві; відстрочити сплату судового збору за подання позовної заяви (№ 01-24/813 від 19.12.2023 року) та заяви про забезпечення позову (№ 01-24/814 від 19.12.2023 року) до винесення рішення у даній справі.
Ухвалою від 29.12.2023 року, окрім іншого, задоволено клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову до винесення рішення у справі № 15/68-10(902/1563/23). Відстрочено позивачу сплату судового збору за подання позовної заяви № 01-24/813 від 19.12.2023 року та заяви про забезпечення позову № 01-24/814 від 19.12.2023 року до винесення рішення у справі. . Відкрито провадження у справі № 15/68-10(902/1563/23) за позовом ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковальчука М.М. до ОСОБА_1 про витребування майна, в межах справи № 15/68-10 про банкрутство ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат". Ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Задоволено клопотання позивача про залучення третьої особи у справі № 15/68-10(902/1563/23). Залучено ФОП Федишену І.В. до участі у справі №15/68-10(902/1563/23) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. Судове засідання у справі призначено на 28.02.2024 року.
Дослідивши заяву ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковальчука М.М. № 01-24/814 від 19.12.2023 року про вжиття заходів забезпечення позову, суд дійшов наступного висновку з огляду на таке.
Так, заява мотивована тим, постановою Господарського суду Вінницької області від 09.12.2010 у справі № 15/68-10 було припинено процедуру розпорядження майном ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" та введено ліквідаційну процедуру.
Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 01.10.2018 у справі № 15/68-10 ліквідатором ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" призначено арбітражного керуючого Ковальчука М.М.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 06.07.2022 у справі №15/68-10 задоволено заяву арбітражного керуючого Ковальчука М.М. №01-24/1365 від 18.06.2020 (вх.№02.1-36/463/20) про визнання недійсним правочину, вчиненого з порушенням порядку підготовки та проведення аукціону, з урахуванням уточненої заяви №01-24/1407 від 14.02.2022, в межах справи №15/68-10.
Визнано недійсними результати аукціону від 09.09.2011, проведеного Першою українською міжрегіональною біржею та оформленого Протоколом №11/49 з продажу нежитлової будівлі торгівельного комплексу за адресою Вінницька обл., м.Тульчин, вул.Леніна, 166а, загальною площею 507,3 кв.м. та земельна ділянка загальною площею 0,0613 га, кадастровий номер 0524310100:01:011:0161.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу торгівельного комплексу, що знаходиться за адресою: м.Тульчин, Вінницької області по вул.Леніна за №166а, який знаходиться на земельній ділянці площею 0,0613 га, кадастровий номер 0524310100:01:011:0161 згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №256385 виданий Тульчинською міською радою 01.07.2008, укладений 15.01.2012 між ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" та СПД Федишеною І.В.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0613 га, на якій знаходиться торгівельний комплекс, кадастровий номер земельної 0524310100:01:011:0161 згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №256385 виданий Тульчинською міською радою 01.07.2008, укладений 25.01.2012 між ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" та СПД Федишеною І.В.
Постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 у справі № 15/68-10 апеляційну скаргу ФОП Федишеної І.В. на рішення Господарського суду Вінницької області від 06.07.2022 у справі №15/68-10 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Ліквідатор ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" Ковальчук М.М. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування у останнього на користь ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" земельної ділянки загальною площею 0,0613 га, кадастровий номер 0524310100:01:011:0161 та торгівельного комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (поточна назва вулиці - Миколи Леонтовича), реєстраційний номер майна: 23608238.
Так, предметом даного позову є витребування на підставі ст.ст. 387, 388 ЦК України з незаконного володіння фізичної особи ОСОБА_1 майна та земельної ділянки, які належать Боржнику.
З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 334167373 від 31.05.2023 ліквідатором Ковальчуком М.М. було встановлено, що торгівельний комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який знаходиться на земельній ділянці площею 0,0613 га, кадастровий номер 0524310100:01:011:0161 належить наразі на праві власності ОСОБА_1 .
Крім того, згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-9921853952023 від 06.06.2023 вбачається, що земельна ділянка площею 0,0613 га, кадастровий номер 0524310100:01:011:0161 належить наразі на праві власності ОСОБА_1 .
Оскільки у позивача наявні підстави побоюватись, що після подання позову та слухання даної справи, ОСОБА_1 може відчужити земельну ділянку загальною площею 0,0613 га, кадастровий номер 0524310100:01:011:0161 та торгівельний комплекс, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на користь третіх осіб, що призведе до утруднення виконання рішення суду, в разі його задоволення, ускладнення можливості повернення до ліквідаційної маси ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" цього майна та земельної ділянки, та з метою дотримання інтересів кредиторів і недопущення виникнення обставин, які б могли призвести до зменшення активів боржника, існує об`єктивна необхідність у вжитті заходів забезпечення позову.
Посилаючись на наведені обставини, заявник просить суд:
заборонити державним реєстраторам та нотаріусам (на яких покладено функції державного реєстратора) вчинення будь-яких реєстраційних дій, пов`язаних із державною реєстрацією речових прав (права власності чи інших речових прав) на нерухоме майно: торгівельний комплекс, загальною площею 507,3 кв.м, реєстраційний номер майна: 23608238, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (поточна назва вулиці - Миколи Леонтовича), який знаходиться на земельній ділянці площею 0,0613 га, кадастровий номер 0524310100:01:011:0161 згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 256385, виданий Тульчинською міською радою 01.07.2008;
заборонити державним реєстраторам та нотаріусам (на яких покладено функції державного реєстратора) вчинення будь-яких реєстраційних дій пов`язаних із державною реєстрацією речових прав (права власності чи інших речових прав) на земельній ділянці загальною площею 0,0613 га, кадастровий номер 0524310100:01:011:0161, цільове призначення: категорія земель - землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення, вид цільового призначення земельної ділянки: 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а (поточна назва вулиці - Миколи Леонтовича);
заборонити фізичній особі ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 ) вчинення будь-яких дій щодо розпорядження майном (в т. ч. щодо відчуження його у будь-який спосіб) а саме: торгівельний комплекс, загальною площею 507,3 кв.м, реєстраційний номер майна: 23608238, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (поточна назва вулиці - Миколи Леонтовича), який знаходиться на земельній ділянці площею 0,0613 га, кадастровий номер 0524310100:01:011:0161 згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 256385, виданий Тульчинською міською радою 01.07.2008 та загальною площею 0,0613 га, кадастровий номер 0524310100:01:011:0161, цільове призначення: категорія земель - землі
промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення, вид цільового призначення земельної ділянки: 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, яка знаходиться за адресою: Вінницька область, Тульчинський район, м. Тульчин, вулиця Леніна, 166, а (поточна назва вулиці - Миколи Леонтовича).
З врахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ, зі змінами), провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та №916/3545/15.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Частиною 1 ст. 137 ГПК України встановлено, що позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 140 ГПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 ГПК України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.4 ст. 137 ГПК України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (ч. 11 ст. 137 ГПК України).
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Така позиція висвітлена у постанові Верховного Суду від 06.06.2023 року у cправі № 902/1308/22.
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.05.2020 року у справі № 910/14149/19, при вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.
Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановить наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Касаційний господарський суд звернув увагу на те, що, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.09.2021 року у справі № 925/296/21, зазначено, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, в разі задоволення позову.
Слід зазначити, що у рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" зазначено, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При цьому, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Водночас, Суд зазначає, що застосовуючи заходи забезпечення позову судам слід враховувати, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, та у випадку дійсного порушення права заявника, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі №910/1200/20.
Обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з позовом про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Так, як зазначено раніше, у заявника наявні підстави побоюватись, що після подання позову та слухання даної справи, ОСОБА_1 може відчужити земельну ділянку загальною площею 0,0613 га, кадастровий номер 0524310100:01:011:0161 та торгівельний комплекс, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на користь третіх осіб, що призведе до утруднення виконання рішення суду, в разі його задоволення, ускладнення можливості повернення до ліквідаційної маси ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" цього майна та земельної ділянки, та з метою дотримання інтересів кредиторів і недопущення виникнення обставин, які б могли призвести до зменшення активів боржника, існує об`єктивна необхідність у вжитті заходів забезпечення позову.
Поряд з цим, заявником не надано до суду достатніх, допустимих та беззаперечних доказів на підтвердження доводів щодо ймовірності подальшого відчуження майна чи здійснення активних дій, спрямованих на відчуження спірного майна, що в свою чергу ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду.
Отже, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника, суд дійшов висновку, що наведені у заяві доводи щодо наявності у заявника побоювань стосовно можливого подальшого відчуження спірного майна відповідачем, не надають суду можливості дійти однозначних висновків про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, відповідно, такі посилання самі по собі не можуть слугувати достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України, законів України "Про Вищу раду юстиції", "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження" від 16.06.2011 №5-рп/2011 зазначено, що регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише позивача, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв домірності (пропорційності).
Відтак, оскільки заявником не доведено та документально не підтверджено те, що невжиття, визначених ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як зазначено раніше, ухвалою від 29.12.2023 року, окрім іншого, задоволено клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову до винесення рішення у справі № 15/68-10(902/1563/23). Відстрочено позивачу сплату судового збору за подання позовної заяви № 01-24/813 від 19.12.2023 року та заяви про забезпечення позову № 01-24/814 від 19.12.2023 року до винесення рішення у справі.
Згідно ч. 1 ст. 232 ГПК України, судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.
Відповідно до ст. 1 ЗУ "Про судовий збір", судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Згідно ст. 2 ЗУ "Про судовий збір", платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Частиною 1 ст. 4 ЗУ "Про судовий збір", передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до підпункту 3 п. 2 ч. 2 ст. 4 ЗУ "Про судовий збір", за подання до господарського суду заяви про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову встановлено ставку судового збору в розмірі: 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом ст. 7 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", з 1 січня 2023 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб в розрахунку на місяць у розмірі 2 684,00 грн.
З врахуванням наведених приписів законодавства, за подання вказаної вище заяви про забезпечення позову, сплаті підлягає судовий збір у сумі 1 342,00 грн. (2 684 х 0,5 = 1 342).
Приписами п. 3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року № 7 (чинної на даний час) визначено, якщо строк (строки), на який (які) судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою продовжити цей строк (але не довше ніж до прийняття судового рішення по суті справи), або звільнити сторону від сплати судового збору, або стягнути несплачену суму судового збору у прийнятті судового рішення.
Зважаючи на наведені приписи законодавства та встановлені обставини справи, з огляду на відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд дійшов висновку про покладення, згідно ст. 129 ГПК України, на позивача судових витрат з розгляду даної заяви, та про відповідне стягнення з позивача в дохід Державного бюджету суми судового збору за подання заяви про забезпечення позову, в розмірі 1 342,00 грн., сплата якого була відстрочена ухвалою Господарського суду Вінницької області від 29.12.2023 року.
Керуючись ст. ст. 2, 3, 12, 18, 73, 74, 76-79, 86, 129, 136-140, 234, 235, 326, 327 ГПК України, суд -
У Х В А Л И В :
1. Відмовити в задоволенні заяви ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковальчука М.М. № 01-24/814 від 19.12.2023 року про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 15/68-10(902/1563/23), в межах справи про банкрутство № 15/68-10 ВАТ "Тульчинський Хлібокомбінат".
2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Тульчинський хлібокомбінат" (вул. Леніна, 166, м. Тульчин, Вінницька область, 23600, код ЄДРПОУ 00375668) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві / м.Київ / 22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) 1 342,00 грн. судового збору за подання до Господарського суду Вінницької області заяви ВАТ "Тульчинський хлібокомбінат" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковальчука М.М. № 01-24/814 від 19.12.2023 року про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 15/68-10(902/1563/23), в межах справи про банкрутство № 15/68-10 ВАТ "Тульчинський Хлібокомбінат".
3. Видати наказ після набрання ухвалою законної сили.
4. Копію ухвали направити рекомендованим листом згідно переліку, до електронних кабінетів ЄСІТС учасників справи; та на відомі суду адреси електронної пошти: арбітражного керуючого Ковальчука М.М. - ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_1. - ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (адреси вказані позивачем у позовній заяві).
Згідно ч.2 ст. 235 ГПК України, ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями). Ухвала підписана суддею - 29.12.2023 року.
Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 254-257 ГПК України.
Суддя Тісецький С.С.
Віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - ОСОБА_1. ( АДРЕСА_4 )
3 - ФОП Федишеній І.В. ( АДРЕСА_5 ).
