Справа № 368/919/23
2/368/435/23
Рішення
Іменем України
"05" січня 2024 р. Кагарлицький районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Кириченка В.І.
при секретарі Марчук Н.М.
з участю представника позивача - адвоката Ігнатенка В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кагарлику в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду та просила визнати незаконним та скасувати наказ №132 від 08.06.2021 року про звільнення ОСОБА_2 з роботи на посаді діловода інженерно-технічного центру військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Поновити ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на роботі на посаді діловода інженерно - технічного центру військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з 08.06.2021 року.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.06.2021 року до дня поновлення на роботі.
Мотивувала позов тим, що з 01.03.2021 року вона була прийнята на роботу на посаду діловода інженерно - технічного центру військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України , про що є відповідний запис в трудовій книжці.
08.06.2021 року наказом № 132 її було звільнено з роботи на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України, за власним бажанням.
Звільнення протиправним, таким що не відповідає вимогам чинного трудового законодавства України, з наступних підстав.
У червні місяці 2021 року вона не писала заяву на звільнення за
власним бажанням. Пам`ятає, що заяву на звільнення вона підписала вимушено, а саме, під психологічним примусом її безпосереднього керівника ОСОБА_3 .
Вказана особа надала їй заздалегідь підготовлений текст заяви на звільнення для підписання. Заява була оформлена у друкованому вигляді на аркуші формату А-4 та має зберігатися в особовій справі у відділі кадрів військової частини НОМЕР_1 НГУ.
Вона припускає, що приводом до її звільнення стало те, що уповноваженій особі роботодавця було відомо про її стан вагітності на той час.
На момент її звільнення з роботи вона перебувала на 5 місяці вагітності.
Бажання звільнитися із зазначеної роботи вона не мала, у зв`язку з чим, вважає, що її було незаконно звільнено, а саме, всупереч її волі.
Фактично її було звільнено з ініціативи роботодавця за допомогою складеної заяви на звільнення за власним бажанням, яка по своїй суті була фіктивною та не виражала її волевиявлення щодо звільнення з роботи за власним бажанням.
Статтею 184 Кодексу законів про працю України визначено гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей.
Визначено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи роботодавця не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору, (ч. З ст. 184 КЗпП).
Факт зміни дошлюбного прізвища « ОСОБА_4 » підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу з ОСОБА_5 та свідоцтвом про шлюб з ОСОБА_6 .
Факт стану вагітності та народження дитини, підтверджується наступними документами: Довідкою Київського міського пологового будинку № 3 від 29.10.2021 (ф. 057/о, затвердженої наказом МОЗ України від 29.12.2000 № 369);
Свідоцтвом про народження дитини, доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво Серії НОМЕР_4 від 02.11.2021, виданого Кагарлицьким відділом ДРАЦС в Обухівському районі Київської області);
Разом з тим, у день її звільнення відповідач не видав їй копію наказу про звільнення та письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні.
Роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника (ч. 1 ст. 48 КЗпП).
Пунктом 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.1992 року № 12 «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначено, що по справах про звільнення за ст.38 КЗпП суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. Подача працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватись як примус до цього і не позбавляє власника або уповноважений ним орган права звільнити його за винні дії з підстав, передбачених законом, до закінчення встановленого ст.38 КЗпП строку, а також застосувати до нього протягом цього строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення.
Разом з тим, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджу биться. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частини перша та шоста статті 43 Конституції України).
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений в абзаці сьомому статті 5-1 КЗпП України правовий захист від незаконного звільнення.
Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Розмір такого стягнення слід обчислювати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, виходячи із середньоденного заробітку позивача за два останні місяці роботи до звільнення, помноженого на кількість робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. При цьому середньоденна заробітна плата обчислюється діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.
Такої позиції дотримується і ВСУ, що викладена у постанові від 14.09.2016 р. за справою № 6-419 цс 16, якою сформульовано правову позицію щодо розрахунку середньої зарплати за час вимушеного прогулу.
Відповідно до банківської виписки від 24.04.2023 року за останні два місяці роботи, що передували звільненню я отримала заробітну плату: за квітень 2021 року в розмірі 8 612,27 грн за травень 2021 року в розмірі 7508,25 грн.
Таким чином середньо денна заробітна плата за два відпрацьовані місяці перед звільненням становить 374,90 грн. (8612,27+7508,25 = 16120 грн.: 43 роб. днів в квітні, травні = 374,90 грн).
Тому сума, яка підлягає до виплати за час вимушеного прогулу за період з 08.06.2021 року по 30.04.2023 року, становить 175 078 грн 30 коп. (467 робочих днів х 374,90 грн.), які слід стягнути на її користь.
Системний аналіз та тлумачення положень статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав об`єктивної змоги виконувати свої функціональні обов`язки за трудовим договором.
Аналіз положень КЗпП України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» дозволяє окреслити випадки, в яких може мати місце вимушений прогул, а саме у разі:
- незаконного звільнення працівника;
- незаконного переведення працівника на іншу роботу;
- затримки видачі трудової книжки з вини власника чи уповноваженого ним органу;
- затримки виконання рішення про поновлення на роботі;
- необгрунтованої відмови в прийнятті на роботу;
- несвоєчасного укладення трудового договору;
- унаслідок неправильного формулювання причин звільнення у трудовій книжці, що перешкоджало подальшому працевлаштуванню працівника.
Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з діями роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.
За змістом статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати.
Отже, оплата вимушеного прогулу у встановлених вказаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов`язків, унаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові.
Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235, 236 КЗпП України і вони не підлягають розширеному тлумаченню.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Ігнатенко В.М. позов підтримав та просив задоволити.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримала і дала покази, що коли прийшла на роботу то на столі її робочого місця лежала надрукована заява з штампом військової частини і підписом командира військової частини. Вона пішла до ОСОБА_3 спитати що це за заява і він сказав їй підписати заяву з обгрунтуванням, що будуть проблеми по роботі якщо не підпише. Це вважає тиском і тому підписала заяву про звільнення з роботи. В день звільнення з роботи вона була на роботі і забрала свої речі а приблизно через 2 тижні після її звільнення з роботи вона отримала трудову книжку. Комію наказу про звільнення з роботи їй не вручали. Через один тиждень після звільнення з роботи вона спілкувалась з командиром військової частини з питань її звільнення з роботи який їй сказав, що вона підписала заяву про звільнення з роботи і більше нічого не сказав. Вказані обставини підтвердила в якості свідка.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував. Подано відзив який обґрунтовано наступним: Громадянка України ОСОБА_8 була прийнята до військової частини НОМЕР_1 НГУ на роботу на посаду діловода інженерно-технічного центру 01.03.2021 року.
04.06.2021 року ОСОБА_9 звернулася до свого безпосереднього керівника, начальника інженерно-технічного центру майора ОСОБА_3 із відповідною заявою про звільнення її за власним бажанням з 08.06.2021 року відповідно до вимог статті 38 Кодексу законів про працю України (в редакції чинної на момент виникнення правовідносин). Дана заява була ним підписана і 07.06.2021 року подана на підпис командирові військової частини НОМЕР_1 полковнику ОСОБА_10 (Підтверджується показаннями свідка майора ОСОБА_3 ).
Після візування командиром військової частини НОМЕР_1 відповідна заява була отримана начальником служби обліку особового складу штабу підполковником ОСОБА_11 , який на підставі цієї заяви включив до проекту наказу командира в/ч НОМЕР_1 пункт щодо звільнення з роботи діловода інженерно- технічного центру ОСОБА_8 за власним бажанням 08 червня 2021 року згідно із ст. 38 КЗпП України. Підставою для звільнення з роботи ОСОБА_12 були: заява ОСОБА_12 , довідка кадрового органу, рішення на премію (Підтверджується показаннями свідка підполковника ОСОБА_11 та витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.06.2021, № 132).
08.06.2021 року командиром військової частини НОМЕР_1 був виданий наказ (по стройовій частині) № 132, яким і було звільнено з роботи ОСОБА_13 08.06.2021року (Підтверджується відповідними записами у трудовій книжці ОСОБА_12 ). До того ж, відповідно вимог Інструкції з організації обліку особового складу Національної гвардії України, затвердженої наказом МВС України від 30.01.2017 № 73, наказ по стройовій частині міститься іншу службову інформацію, що не стосується працівника, якого звільняють, то копія наказу йому на руки не видається.
З ОСОБА_14 , у відповідності до статті 116 КЗпП України, були проведені всі належні розрахунки та виплати.
Також службою кадрової роботи в/ч НОМЕР_1 були внесені відповідні записи про звільнення за власним бажанням в її трудову книжку і видано на руки згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» (Підтверджується показаннями свідка майора ОСОБА_15 ).
Тобто станом на 28 червня 2021 року ОСОБА_9 , отримавши трудову книжку із записом про звільнення її за власним бажанням 08.06.2021 року, повністю усвідомлювала, що вона звільнена на підставі своєї заяви за власним бажанням, а отже для неї розпочався строк щодо звернення до суду, внаслідок її порушеного права (на її переконання), як це передбачено статтею 223 КЗпП України.
Відповідна позицій щодо перебігу строку звернення до суду згідно із статтею 233к3п11 України висловлена і Рішенні Конституційного суду України у справі №1-5/2012 від 22.02.2012 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_16 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу.
Строки звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України.
Зазначені строки звернення до суду застосовуються виключно щодо спорів, які за своєю юридичною природою належать до трудового права.
Так, частина перша статті 233 КЗпП України підтверджує визнання тримісячного строку, як загального строку для звернення за захистом суб`єктивних трудових прав працівників.
Разом з тим, виняток - ця стаття встановлює для спорів про звільнення.
Спір про звільнення - це спір за заявою про поновлення на роботі.
Для звернення з позовами про поновлення на роботі встановлено місячний строк.
Повторюючи загальне правило про те, що строк для звернення обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, стаття 233 КЗпГІ України конкретизує це правило стосовно звільнення працівника.
В цьому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки із записом про звільнення.
Установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються.
Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може понови ти ці строки.
Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку. Відповідач просив з цих підстав відмовити в задоволенні позову .
Аналогічні правові висновки містяться іі у постанові Верховною Суду України від 05.07.2017 р. в справі № 758/9773/15-ц.
ОСОБА_8 звернулася до суду 12 липня 2023 року, а отже позивачем було пропущено строк звернення до суду (1 місяць після отримання трудової книжки, починаючи з 28 червня 2021 року), а причин, які є об`єктивно поважними, або підтверджені належними доказами у своїй позовній заяві не наводить та не додає.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом встановлено, що 01.03.2021 року позивач ОСОБА_8 була прийнята на роботу на посаду діловода інженерно - технічного центру військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України , про що є відповідний запис в трудовій книжці.
04.06.2021 року позивач ОСОБА_9 звернулася до свого безпосереднього керівника, начальника інженерно-технічного центру майора ОСОБА_3 із відповідною заявою про звільнення її за власним бажанням з 08.06.2021 року відповідно до вимог статті 38 Кодексу законів про працю України (в редакції чинної на момент виникнення правовідносин). Дана заява була підписана ОСОБА_3 і 07.06.2021 року подана на підпис командирові військової частини НОМЕР_1 полковнику ОСОБА_10 08.06.2021 року командиром військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_10 був виданий наказ (по стройовій частині) № 132, яким і було звільнено з роботи ОСОБА_13 08.06.2021року. Підставою для звільнення з роботи були: заява ОСОБА_8 , довідка кадрового органу, рішення про премію. ОСОБА_8 приходила на роботу 8.06.2021 року щоб забрати свої речі. Свою трудову книжку з записом про її звільнення з роботи позивач отримала приблизно через два тижні після дня звільнення з роботи . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 народила доньку ОСОБА_7 29.10.2022 року позивач на прізвище ОСОБА_8 уклала шлюб з ОСОБА_6 з присвоєнням прізвища позивачу після реєстрацію шлюбу ОСОБА_8 .
Вказані обставини підтверджується відповідними записами у трудовій книжці ОСОБА_12 , наданим позивачем аудіозаписом розмови з посиланням , що розмова відбулась по телефону з ОСОБА_3 , показами в суді і письмовими показами свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , записом в свідоцтві про народження дитини, в свідоцтві про розірвання шлюбу і про укладення шлюбу.
Наданим позивачем аудіозаписом розмови з посиланням , що розмова відбулась по телефону з ОСОБА_3 після її звільнення з роботи підтверджується , що позивач повідомляла співрозмовника що не знає хто був ініціатором її звільнення з роботи і співрозмовник говорив , що позивача ніхто не примушував підписувати заяву про звільнення з роботи і позивач погодилась з цим твердженням . Також співрозмовник говорив, що йому невідомі мотиви підписання позивачем заяви про звільнення з роботи. Також позивач говорила, що може подати позов до суду, у неї є адвокат , але вона не вбачає, що їй потрібно поновлюватися на роботі. Вказаним аудізаписом не підтверджується, що співрозмовник позивача якого вона вказує як ОСОБА_3 , чинив психологічний тиск на позивача для підписання нею заяви про звільнення з роботи, а вбачається, що позивача ніхто не примушував підписувати заяву про звільнення і у неї було власне бажання звільнитися з роботи так як вона не вбачала потреби у поновленні на роботі. Також представник позивача посилався на те, що у вказаному аудіозаписі є дані про підробку підпису позивача на заяві про звільнення , що не відповідає дійсності. Співрозмовник говорив позивачу про необхідність перепідписати заяву і не казав конкретно яку заяву і позивач також не говорила співрозмовнику на конкретно якому документі не її підпис та не обгрунтовувала позов тим, що після звільнення з роботи перепідписувала заяву про звільнення з роботи.
Показами свідка ОСОБА_3 в судовому засіданні спростовуються обставини на які посилається позивач. Він показав суду, що на прохання позивача надрукував заяву про звільнення позивача з роботи за власним бажанням і віддав позивачу. Позивач підписала вказану заяву . Він взяв підписану заяву і проставив свою резолюцію та відніс до канцелярії та знав, що позивач вагітна так як вона приносила на роботу відповідну довідку. Письмовими показами свідка ОСОБА_3 від 2.10.2023 року підтверджується, що він працював начальником інженерно - технічного центру військової частини. 4.06.2021 року до нього звернулась з відповідною заявою ОСОБА_8 про звільнення її за власним бажанням з 8.06.2021 року відповідно до вимог ст.38 КЗпП України . Вказана заява була ним підписана і 7.06.2021 року подана на підпис командиру в/ч НОМЕР_1 полковнику ОСОБА_10 8.06.2021 року після підписання командиром в/ч НОМЕР_1 полковником ОСОБА_10 наказу по стройовій частині №132 ОСОБА_8 8.06.2021 року було звільнено з роботи.
Показами свідка ОСОБА_11 в судовому засіданні підтверджується, що він отримував заяву ОСОБА_8 про звільнення її з роботи за власним бажанням і включив до проекту наказу командира в/ч пункт про її звільнення з роботи за власним бажанням. Оригінал наказу про звільнення ОСОБА_8 було знищено під час обстрілу разом з іншою документацією і складено про це акт. Письмовими показами свідка ОСОБА_11 від 2.10.2023 року підтверджується, що на час звільнення позивача він працював начальником служби обліку особового складу штабу військової частини НОМЕР_1 і в його обовязки входило документальне відображення проходження військової служби військовослужбовцями і також трудової діяльності працівників військової частини, підготовка проектів наказів командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині та подання їх на підпис командирові військової частини НОМЕР_1 . 8.06.2021 року ним було отримано в службі документального забезпечення та контролю штабу заяву від 04.06.2021 року діловода інженерно-технічного центру
ОСОБА_8 про звільнення її з роботи за власним бажанням 08 червня 2021 року
згідно із ст. 38 КЗпГІ України, підписана ОСОБА_14 , начальником інженерно-технічного
центру майором ОСОБА_3 та завізована командиром військової частини НОМЕР_1 із
рішенням щодо звільнення ОСОБА_12 у встановленому порядку. Ним того ж дня було включено до проекту наказу командира в/ч НОМЕР_1 пункт щодо звільнення з роботи діловода інженерно-технічного центру ОСОБА_8 за
власним бажанням 08 червня 2021 року згідно із ст. 38 КЗпГІ України. Підставою для звільнення з роботи ОСОБА_12 були: заява ОСОБА_12 довідка кадрового органу, рішення на премію.
08.06.2021року після підписання командиром військової частини НОМЕР_1 наказу (по стройовій частині) № 132. було звільнено з роботи ОСОБА_13 08.06.2021 року.
Відповідно вимог Інструкції з організації обліку особового складу Національної
гвардії України, затвердженої наказом МВС України від 30.01.2017 № 73. наказ по стройовій частині міститься іншу службову інформацію, що не стосується працівника, якого звільняють, тому копія наказу йому на руки не видається.
Показами свідка ОСОБА_15 в судовому засіданні і його письмовими показами від 2.10.2023 року підтверджується, що він був призначений на посаду начальника служби кадрової роботи військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з 31.05.2019 року і проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України на даній посаді по теперішній час. В його повноваження, як начальника служби кадрової роботи входить ведення питань стосовно проходження військової служби осіб офіцерського, рядового, сержантського і старшинського складу, працівників, тощо. У зв`язку із цим службою кадрової роботи в/ч НОМЕР_1 були внесені відповідні записи про звільнення за власним бажанням в її трудову книжку і у період з 08.06.2021 до 28.06.2021 було видано на руки згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників».
Матеріалами службового розслідування по факту втрати документів та інших матеріальних носіїв інформації, журналів їх реєстрації ( обліку), що перебували на обліку служби документального забезпечення та контролю штабу, а також службових посвідчень у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та повідомленням вказаної військової частини на імя ОСОБА_1 від 1.06.2023 року підтверджується , що у звязку з нанесенням ракетного удару 24.02.2022 року по військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України знищено оригінал наказу про звільнення позивача з роботи. Але зміст оригіналу наказу про звільнення позивача з роботи підтверджується записом у трудовій книжці позивача, показами позивача в якості свідка та показами свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_15 .
Представник позивача просив визнати неналежним доказом витяг з наказу про звільнення позивача з роботи який наданий представником відповідача так як не надано оригіналу вказаного наказу. Так як представник відповідача пояснив, що це витяг з проекту наказу який зберігся на флешкарті , то відсутні підстави для визнання недійсним витягу з проекту наказу про звільнення з роботи позивача зміст якого відповідає обставинам які встановлені судом про зміст оригіналу наказу про звільнення позивача з роботи.
На день звільнення позивача з роботи діяли слідуючі норми права, викладені в статтях КЗпП України.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 5-1 Гарантії забезпечення права громадян на працю
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України:
правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Стаття 38. Розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника
Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Стаття 48. Трудові книжки
Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації.
Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше п`яти днів після прийняття на роботу. Студентам вищих та учням професійно-технічних навчальних закладів трудова книжка оформляється не пізніше п`яти днів після початку проходження стажування.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Стаття 184. Гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей
Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов`язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям - за наявністю дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю.
При відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобов`язані повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмову у прийнятті на роботу може бути оскаржено у судовому порядку.
Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Стаття 233. Строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів
Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Стаття 234. Поновлення судом строків, пропущених з поважних причин
У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Стаття 235. Поновлення на роботі, зміна формулювання причин звільнення, оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи
У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Позивач як працівник мала право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, без попередження відповідача про це письмово за два тижні і у строк який просить праціввник за наявності поважних причин неможливості продовжувати роботу. Відповідач знав, що позивач вагітна на день подачі заяви про звільнення з роботи за власним бажанням і не оспорював наявності поважних причин неможливості продовжувати роботу позивачем та не вимагав від позивача конкретизації наявності поважних причин неможливості продовжувати роботу позивачем. Позивач просила звільнити її з роботи 8.06.2021 року і 8.06.2021 року не приступала до роботи за забрала свої речі на роботі і це свідчить про те, що позивач бажала розірвання трудового договору.
А тому відповідно до положень ст.38 КЗпП України відповідач виконав обов`язок розірвати трудовий договір у строк про який просить працівник .
Відповідно до ст.81 ЦПК України позивач не довела, що звільнення з роботи позивача відбулось з ініціативи відповідача і тому відповідач не порушував трудових прав позивача по забороні звільнення вагітних жінок які передбачені ст.184 КЗпП України.
Так як не доведено позивачем звільнення без законної підстави то відсутні підстави для визнання незаконнним та скасування наказу про звільнення позивача з роботи, поновлення працівника на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір і відсутні підстави для прийняття рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до положень ст.235 ч.1,2 КЗпП України
У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Відповідно до положень ст.233 КЗпП України місячний строк звернення позивача до Кагарлицького районного суду Київської області за вирішенням спору у справі про звільнення з дня видачі трудової книжки позивачу закінчився не пізніше 31 липня 2021 року, що вбачається з пояснень позивача , що приблизно через 2 тижні після її звільнення з роботи вона отримала трудову книжку.
Позивач подала позов до суду 12.07.2023 року майже через 2 роки після закінчення строку звернення позивача до суду за вирішенням спору у справі про звільнення. Відповідно до ст.81 ч.1 ЦПК України позивач не довела, що пропустила з поважних причин місячний строк звернення позивача до Кагарлицького районного суду Київської області за вирішенням спору у справі про звільнення. Наданим позивачем аудіозаписом розмови з посиланням , що розмова відбулась по телефону з ОСОБА_3 після її звільнення з роботи підтверджується , що позивач говорила, що може подати позов до суду, у неї є адвокат , але вона не вбачає, що їй потрібно поновлюватися на роботі. Також з свідоцтво про реєстрацію актів цивільного стану вбачається, що протягом вказаних двох років позивач зверталась неодноразово до відповідних державних органів з питань розірвання та укладення шлюбу, в грудні 2021 року в цивільній справі №368/1082/21 зверталась до Кагарлицького районного суду Київської області з позовом про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини та матері до досягнення дитиною трирічного віку. Також з довідки Київського міського пологового будинку №3 від 29.10.2021 року вбачається, що дитина виписана в задовільному стані на 3 добу, діагноз здорова. А тому стан вагітності позивача протягом місячного строк звернення позивача до Кагарлицького районного суду Київської області за вирішенням спору у справі про звільнення та загроза переривання вагітності на 15-16 тижні вагітності згідно вказаної довідки не є достатніми доказами для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та для поновлення судом строку звернення до суду у справі про звільнення відповідно до положень ст.234 КЗпП України.
Суд відмовляє в задоволенні позову повністю з підстав недоведеності позивачем обставин на які посилалась позивач, обгрунтовуючи позовні вимоги.
Керуючись ст.19 Конституції України, ст.5-1, 38,48,184,235,234,233 КЗпП України, 76, 81,263-265, 273 ч.4 ЦПК України, суд,-
вирішив:
В задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга подається протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 273 ЦПК України.
Повний текст рішення складено 10.01.2024 року.
Суддя: В.І. Кириченко
