Єдиний державний реєстр судових рішень
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/5507/23 пров. № А/857/21990/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Хобор Р.Б.,
суддів: Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2023 року, ухвалене суддею Бабюком П.М. в місті Тернополі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у справі № 500/5507/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії
В С Т А Н О В И В:
Позивачка звернулася в суд з позовом до відповідача, у якому просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплаті їй підвищення пенсії як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 25 відсотків мінімальної пенсії за віком;
- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок підвищення пенсії у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, згідно із п. «г» ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
18 жовтня 2023 року Тернопільський окружний адміністративний суд прийняв рішення, яким адміністративний позов задовольнив.
Визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у проведенні нарахування і виплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із розрахунку 25 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок підвищення пенсії у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно із пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" починаючи з 11.07.2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка є членом сім`ї особи, яка була репресована та згодом реабілітована. За цих обставин позивачка має право на збільшення пенсії на 25% мінімальної пенсії за віком.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач, подавши апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову про відмову в задоволенні позову.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає те, що позивачка є потерпілою від репресій, оскільки, народилася на спецпоселенні, а тому не є членом сім`ї особи, яка була репресована та згодом реабілітована. Також відповідач вказує на те, що позивачка не була примусово переселена, а тому немає права на збільшення пенсії на 25% мінімальної пенсії за віком.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.
Суд першої інстанції встановив те, що позивачка перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області, отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
11 липня 2023 року позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою щодо перерахунку пенсії в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком на підставі пункту «г» ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення».
Листом від 01.08.2023 року відповідач надав відповідь позивачці, згідно із якою, позивачка є потерпілою від репресій, оскільки народилася на спецпоселенні, а тому не має права на збільшення пенсії на 25% мінімальної пенсії за віком, як член сім`ї особи, яка була репресована та згодом реабілітована.
Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно - правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до пункту 6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 р. (далі - Закон № 1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 року, призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
З метою відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам унаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів прийнято Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 962-XII від 17.04.1991 р., (назва в редакції Закону України № 2325-VIII від 13.03.2018 р.) (далі - Закон № 962-XII).
Отже, Закон № 962-XII спрямований на захист та відновлення прав репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій.
Відповідно до положень статті 1-1 Закону № 962-XII, репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом.
У статті 1-2 цього Закону передбачено перелік осіб, які визнаються реабілітованими.
Сторони визнають ті обставини, що мати позивачки була репресована та реабілітована, а тому апеляційний суд вважає ці обставини доведеними.
Відповідно до статті 1-1 Закону № 962-XII члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом.
Згідно з архівною довідкою Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області від 04.09.1991 № 6/1623, мати позивачки ОСОБА_2 , 1934 року народження перебувала на спецпоселенні з 21 жовтня 1947 року по 09 травня 1958 року, на підставі рішення особливої наради при МДБ СРСР.
Під час перебування на спецпоселенні у ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дочка ОСОБА_3 (після шлюбу ОСОБА_3 ), місце народження с. Копі Черновські, Черновського району, Читинської області.
Отже, апеляційний суд встановив, що позивачка, у розумінні Закону № 962-XII, є членом сім`ї репресованої особи, оскільки є дитиною репресованої особи.
Щодо доводів відповідача про те, що позивачка є потерпілою від репресій, а відтак не є членом сім`ї репресованої особи.
Згідно зі статтею 1-3 Закону № 962-XII, потерпілими від репресій є, зокрема, діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року N 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.
Апеляційний суд встановив, що позивачка є потерпілою від репресій, оскільки народилися на засланні під час перебування репресованої особи, а саме її матері, на засланні.
У той же час, апеляційний суд вважає, що той факт, що позивачка є потерпілою від репресій не спростовує того факту, що позивачка є членом сім`ї репресованої особи, та не позбавляє позивачку права на пільги та гарантії, встановлені для членів сім`ї репресованої особи, за умов, визначених законодавством.
Відповідно до пункту «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Враховуючи норми цієї статті, апеляційний суд звертає увагу на те, що призначені пенсії підвищуються не усім членам сімей репресованої особи, а тільки тим членам сім`ї, яких було примусово переселено.
Апеляційний суд встановив, що позивачка не була примусово переселена, а тому не має права на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до пункту «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає відмову відповідача у проведенні нарахування підвищення до пенсії та виплаті позивачці підвищення до пенсії, як члену сім`ї репресованої особи, у розмірі, передбаченому п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, правомірною.
Цей висновок є підставою для відмови задоволенні позову.
Водночас, суд першої інстанції неправильно з`ясував обставини справи та застосував норми матеріального права, внаслідок чого зробив неправильний висновок про те, що позивачка має право на підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції не правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального права.
Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги відповідача підставними та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити, прийняти постанову, якою рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області задовольнити.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 500/5507/23 скасувати та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених статтею 328 КАС України, за наявності яких, постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді Н. В. Бруновська Р. М. Шавель Постанова складена 25.01.2024 року
