Єдиний державний реєстр судових рішень
РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
29 січня 2024 року м. Рівне№460/17261/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Поліщук О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування постанов, -
В С Т А Н О В И В:
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (далі - позивач) до Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті (далі відповідач), у якій просить суд визнати протиправними та скасувати постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № 023637 від 16.05.2023, № 023638 від 16.05.2023.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що не є автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки не є суб`єктом господарювання, а транспортний засіб, який був зупинений з метою перевірки, переданий ним для користування іншій особі. Зауважив, що посадовими особами відповідача проведено дві ідентичні перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт та складено два акти про ті ж самі порушення вимог закону та винесено органом контролю дві постанови про застосування до однієї і тієї ж особи адміністративно-господарського штрафу за ті ж самі порушення вимог закону. З підстав, наведених у позовній заяві, просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
09.08.2023 через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що наявна у справі товарно-транспортна накладна свідчить про те, що позивач здійснював вантажні перевезення. Вказав, що органи, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху проводять перевірку встановленого режиму праці та відпочинку водіїв відповідно до законодавства України. Зауважує, що оскільки, позивачем при перевірці не надано особистої картки водія, роздруківки на паперовому носії інформації про роботу та відпочинок водія, то орган державного контролю діяв у межах, у спосіб та на підставі повноважень, визначених чинним законодавством, а тому оспорювана постанова є правомірною. З наведених у відзиві підстав, просить суд відмовити у задоволенні позову.
28.08.2023 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач більш детально конкретизує доводи та обґрунтування, зазначені у позовній заяві, а також наводить свої аргументи на спростування тверджень відзиву відповідачів.
15.09.2023 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач додатково вказав, що позивачем, як фізичною особою була надана послуга з перевезень вантажів, а тому саме він виступав автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».
ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою суду від 21.07.2023 озовну заяву залишено без руху, з підстав несплати судового збору, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви тривалістю не більше 10 днів з дня вручення даної ухвали.
28.07.2023 на виконання вимог ухвали суду від про залишення позовної заяви без руху, позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 31.07.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ЗМІСТ ПРАВОВІДНОСИН.
Розглянувши матеріали, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, судом встановлено наступне.
Відповідно до направлення на рейдову перевірку від 07.04.2023 № 015722 контролюючими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті на 137 км автодороги Н-25 Городище-Рівне-Старокостянтинів було проведено перевірку транспортного засобу марки "DAF", з номерним знаком НОМЕР_1 , серія та номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , щодо дотримання вимог Закону України "Про автомобільний транспорт".
За результатами перевірки посадовими особами складено акт № 355742 від 10.04.2023, відповідно до якого виявлено наступне порушення: відсутність особистої картки водія до цифрового тахографа, роздруківки режимів праці та відпочинку водія на паперовому носії за 10.04.2023.
Того ж дня, відповідно до акту № 355781 від 10.04.2023 на 267 км+100 автодороги М-06 Київ-Чоп контролюючими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті проведено перевірку транспортного засобу марки "DAF", з номерним знаком НОМЕР_1 , серія та номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , щодо дотримання вимог Закону України "Про автомобільний транспорт".
Під час перевірки виявлено порушення статті 34, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», пункту 6.1 наказу МТЗУ від 07.06.2010, пункту 3.3 наказу МТЗУ №385 від 24.06.2010, а сама: внутрішні перевезення вантажу згідно ТТН № 20 від 10.04.2023 виконувались транспортним засобом, який обладнаний діючим та повіреним цифровим тахографом, у водія якого відсутня особиста картка водія, роздруківка на паперовому носії інформації про роботу та відпочинок водія за 10.04.2023.
16.05.2023 начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, прийнято постанови № 023638 та № 023637 про застосування до адміністративно-господарського штрафу за порушення статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" у розмірі 17000 грн по кожній постанові.
Не погодившись із постановами про застосування адміністративно-господарського штрафу та вважаючи їх протиправними позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-ІІІ (далі - Закон № 2344-ІІІ).
Вказаний Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (стаття 3 Закону № 2344-ІІІ).
Відповідно до частин четвертої статті 6 Закону № 2344-ІІІ реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Так, на виконання вимог абзацу 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 10.09.2014 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті та підпорядкувавши Службі, що утворюється, Державну спеціальну службу транспорту.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі - Положення № 103).
Відповідно до пункту 1 Положення № 103 Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Згідно з підпунктом 1 пункту 4 Положення № 103 основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.
За змістом пункту 8 Положення № 103, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Частиною 11 статті 6 Закону № 2344 передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.
Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі Порядок № 1567 в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1567 державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
За змістом пункту 4 Порядку № 1567 державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Пунктом 12 зазначено Порядку визначає, що рейдова перевірка додержання суб`єктом господарювання вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюється на підставі щотижневого графіка.
Відповідно до пунктів 13, 14 Порядку № 1567 графік проведення рейдових перевірок складається та затверджується керівником Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин.
Рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
Пунктом 15 Порядку № 1567 передбачено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Згідно з пунктом 20 Порядку № 1567 виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.
Відповідно до пунктів 21 та 22 Порядку № 1567 у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3. Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).
Так, судом встановлено, що відповідно до направлення на рейдову перевірку від 07.04.2023 № 015722 контролюючими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті було проведено перевірку транспортного засобу марки "DAF", з номерним знаком НОМЕР_1 , серія та номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , щодо дотримання вимог Закону України "Про автомобільний транспорт".
За результатами перевірки контролюючими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті складено акт № 355742 від 10.04.2023 та акт № 355781 від 10.04.2023 відповідно до яких виявлено порушення щодо перевезення вантажу за відсутності документів визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний засіб», а саме: особиста картка водія до цифрового тахографа, роздруківка режимів праці та відпочинку водія на паперовому носії за 10.04.2023.
Спірним питанням у цій справі є правильність висновків відповідача щодо того, чи вважається позивач автомобільним перевізником в розумінні закону, та, відповідно, чи є він суб`єктом відповідальності за виявлене порушення. Позивач, в свою чергу, стверджує, що ним не здійснювалось перевезення вантажу в будь-яких господарських цілях і він не є суб`єктом господарювання.
Сторонами не заперечується, що транспортний засіб, який у спірному випадку підлягав перевірці, був зареєстрований на позивача, однак, за доводами останнього, транспортний засіб за усною домовленістю на певний період був переданий ОСОБА_2 (водій), який використовував автомобіль для власних потреб.
У постанові від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20 Верховний Суд, вирішуючи питання щодо визначення належного суб`єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.
Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постанові від 12.10.2023 у справі № 280/3520/22.
Тобто, положення статті 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07.12.2023 у справі № 620/18215/21).
При цьому, на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не визначити суб`єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.
Суд зауважує, що відповідно до статті 1 Закону № 2344 автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами. Аналогічне за змістом визначення міститься у Положенні про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 340 від 07.06.2010.
Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах (стаття 33 Закону № 2344-III).
Пунктом 1.4. Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 385 від 24.06.2010 визначено, що перевізники - суб`єкти господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільним транспортом.
Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що відповідальності за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів підлягають саме перевізники - суб`єкти господарювання, а не інші особи (власники транспортних засобів, тощо).
Судом встановлено та не заперечується сторонами та обставина, що відповідно до товарно-транспортної накладної № 20 від 10.04.2023 перевізником визначено ОСОБА_1 .
При цьому, ОСОБА_1 не зареєстрований як фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом, а тому не є суб`єктом господарювання та до нього не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції, у тому числі, передбачені статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що в межах спірних правовідносин позивач не може бути суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відтак у відповідача були відсутні правові підстави для застосування до нього адміністративно-господарських штрафів відповідно до постанов № 023637 від 16.05.2023, № 023638 від 16.05.2023.
Відповідна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду у справі № 280/2150/23 від 21 грудня 2023 року, що в силу вимог частини п`ятої статті 242 КАС України враховується судом при вирішенні цієї справи.
Крім того, зі змісту оскаржуваних постанов слідує, що позивача притягнуто двічі до адміністративної відповідальності за порушення під час перевезення вантажу одним і тим же транспортним засобом за одним і тим же маршрутом 10.04.2023 в часовому проміжку через 01 годину 20 хвилин.
Суд зауважує, що частиною першою статті 61 Конституції України закріплено принцип «non bis in idem»: «Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення».
Відповідно до правової позиції Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 203/28/17, триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на встановлені обставини, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства та доказів, наявних в матеріалах справи, перевіривши правову та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу постанов про застосування адміністративно-господарського штрафу № 023637 від 16.05.2023, № 023638 від 16.05.2023, суд дійшов висновку що вони не відповідають приписам Закону № 2344-III та наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям, відтак позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
За правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так, за подання даного адміністративного позову сплачено судовий збір в сумі 2147,20 грн, що підтверджується квитанцією № 0177310037 від 13.07.2023 та № 0177310085 від 25.07.2023, оригінали яких наявні в матеріалах справи, а тому судові витрати позивача в частині сплаченого судового збору підлягають стягненню з бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті.
Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката суд враховує наступне.
Так, відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 частини третьої цієї статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою та другою статті 134 цього Кодексу, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За правилами частини третьої статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом з тим, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Проте, принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката визначено частиною п`ятою статті 134 КАС України, тобто розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).
Відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, при оцінці розміру витрат суд застосовує ряд критеріїв (дійсність, обґрунтованість, розумність, реальність, пропорційність, співмірність) та факти на підтвердження таких критеріїв (складність справи, значення справи для сторін, фінансовий стан сторін, ринкові ціни адвокатських послуг тощо).
При цьому, процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання.
При визначенні суми відшкодування судових витрат, суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.
Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та адвокатом Артерчук Л.В. укладено договір про надання правової допомоги від 11.06.2023, згідно якого гонорар за надання послуг професійної правничої допомоги складає 5500,00 грн.
Згідно з розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу ОСОБА_1 згідно договору про правову допомогу від 11.06.2023 адвокат в інтересах клієнта виконав такі зобов`язання:
Так, на підтвердження фактично понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, представником позивача надано:
договір про надання правничої допомоги від 11.06.2023;
розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу ОСОБА_1 згідно договору про надання правничої допомоги ід 11.06.2023 із зазначенням наданих послуг, а саме: вивчення та правовий аналіз поданих клієнтом документів у справі - 1000,00 грн; збір доказів, підготовка позову, заяв з процесуальних питань - 4500,00 грн;
квитанція до прибуткового касового ордера № 10 від 11.06.2023 у розмірі 5500 грн.
У постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц міститься висновок про те, що розглядаючи питання стягнення витрат на правничу допомогу адвоката, суд має право самостійно визначати розмір таких витрат, виходячи з критерію розумної необхідності та співмірності, враховуючи характер виконуваної адвокатом роботи / послуг, складність виконуваної роботи / послуг, їх значимості, складності категорії справи тощо.
З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
У постанові Верховного Суду від 15.04.2021 у справі № 160/6899/20 містяться правові висновки: "Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо".
Оцінюючи подані документи, якими представник позивача обґрунтовує фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи категорію складності справи, значення справи для сторін, суд приходить до висновку, що сума зазначена в акті виконаних робіт за договором про надання правничої допомоги є завищеною.
Такі послуги як "вивчення та правовий аналіз поданих клієнтом документів у справі" фактично є складовою послуги із "збору доказів, підготовки позову, заяви з процесуальних питань", а тому окремо не підлягає врахуванню до витрат на правничу допомогу.
При цьому, враховуючи обсяг доказового матеріалу, усталеність судової практики у цій категорії справ, суд вважає, що витрати на підготовку позову, не відповідають критерію реальності адвокатських витрат.
Зважаючи на характер спірних правовідносин, приймаючи до уваги обставини цієї справи та процесуальний хід її розгляду, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суми витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 3000,00 грн, що відповідає принципам об`єктивності, справедливості та співмірності.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В И Р І Ш И В :
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування постанов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 023637 від 16.05.2023.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 023638 від 16.05.2023.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті судові витрати у виді судового збору в сумі 2147,20 грн (дві тисячі сорок сім грн 20 коп).
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката в сумі 3000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 29 січня 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - Відділ державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Відінська, буд. 8,м. Рівне,Рівненська обл.,33023, ЄДРПОУ/РНОКПП 39816845)
Суддя О.В. Поліщук
