Справа № 638/18379/23
Провадження № 2/638/2355/24
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
Іменем України
23 лютого 2024 року м. Харків
Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Агапова Р.О.,
за участю секретаря судового засідання Гасан М.С.,
розглянувши в порядку загального позовного провадженні у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова цивільну справу за позовом керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області, в інтересах держави в особі: Борівської селищної територіальної громади Ізюмського району Харківської області, представницьким органом якої в силу закону є Борівська селищна рада до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Кириченко М» про витребування земельної ділянки та визнання недійсним договору оренди,
ВСТАНОВИВ:
Керівник Ізюмської окружної прокуратури Харківської області, в інтересах держави в особі: Борівської селищної територіальної громади Ізюмського району Харківської області, представницьким органом якої в силу закону є Борівська селищна рада, звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова із позовом до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Кириченко М» про витребування земельної ділянки та визнання недійсним договору оренди, в якому просив:
- витребувати на користь Борівської селищної територіальної громади в особі Борівської селищної ради (код ЄДРПОУ 04397939) з незаконного володіння ОСОБА_1 (РНОКГІП НОМЕР_1 ) та фермерського господарства «Кириченко М» (ЄДРПОУ 35604785) земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га, кадастровий номер 6321055100:17:003:0369, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради Харківської області;
- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000га з кадастровим номером 6321055100:17:003:0369, укладений 13.10.2021 між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Кириченко М» (ЄДРПОУ 35604785), в особі ОСОБА_2 , зареєстрований 29.11.2021 реєстратором Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області Гелуненко О.В. (номер запису про інше речове право 45601202).
В обґрунтування позову зазначив наступне.
Ізюмською окружною прокуратурою в ході здійснення процесуального керівництва за досудовим розслідуванням кримінального провадження №42021222090000080 від 17.08.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, встановлено порушення вимог законодавства при прийнятті Борівською селищною радою рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та її передання у власність гр. ОСОБА_1 .
Встановлено, що 02.08.2021 відбулося пленарне засідання XIV сесії Борівської селищної ради VIII скликання, на якому відповідно до п.12 Порядку денного вказаної сесії розглянуто питання щодо затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради, гр. ОСОБА_1 .
Рішенням XIV сесії Борівської селищної ради VIII скликання №12 від 02.08.2021 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради, гр. ОСОБА_1 » передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га /кадастровий номер 6321055100:17:003:0369/ за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради.
На підставі вищевказаного рішення Борівської селищної ради державним реєстратором 12.08.2021 внесено запис про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 6321055100:17:003:0369 (номер відомостей про речове право 44122665, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2432447563210) за ОСОБА_1 .
Прокурор вважає вказане рішення незаконним, оскільки воно прийнято всупереч вимогам ч.2 ст. 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування», оскільки за ухвалення рішення проголосувало менше двох третин голосів депутатів від загального складу ради.
З огляду на те, що загальний склад Борівської селищної ради складає 26 депутатів, прокурор вказує, що для прийняття рішення на сесії сільської ради необхідно було набрати 18 голосів депутатів.
Зазначає, що в математичному значенні дві третини від 26 є 17,33, що в свою чергу, повинно заокруглюватись у бік збільшення і становити ціле натуральне число, оскільки при заокругленні в бік зменшення, число 17 буде становити менше ніж дві третини голосів депутатів відповідної ради, що суперечитиме засадам здійснення місцевого самоврядування, враховуючи, що один депутат має один голос.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 29.11.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 29.01.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено судовий розгляд.
У судове засідання прокурор не з`явилась. До суду надала заяву про розгляд справи без її участі. Також зазначила, що не заперечує проти ухвалення заочного рішення по справі.
Борівська селищна рада Ізюмського району Харківської області повноважного представника у судове засідання не направила, про дату час та місце судового засідання повідомлялась належним чином.
ОСОБА_1 та представник ФГ «Кириченко М» у судове засідання також не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
Відповідно до ч. 8 ст.178ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 3 ст.131ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з`явилися в судове засідання без поважних причин.
Таким чином, суд вважає, що відповідачі не з`явилися в судове засідання без поважних причин, причину неявки суду не повідомили, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином відповідно до положень п. 4 ч. 8, ч. 11 ст. 128 ЦПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи
Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідачі належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідачів та, зі згоди позивача, ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши прокурора у відкритому судовому засіданні, суд встановив.
Рішенням І сесії VІІІ скликання Борівської Селищної ради Харківської області вирішено прийняти до відома факт початку повноважень 26 депутатів Борівської селищної ради VІІІ скликання.
Рішенням ІІ сесії VІІІ скликання Борівської Селищної ради Харківської області вирішено прийняти до відома факт дострокового припинення повноважень чотирьох депутатів Борівської Селищної ради VІІІ скликання, а також тим же рішенням прийнято до відома факт початку повноважень чотирьох депутатів Борівської Селищної ради VІІІ скликання.
Рішенням XIV сесії Борівської селищної ради VIII скликання №12 від 02.08.2021 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради, гр. ОСОБА_1 » передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га, кадастровий номер 6321055100:17:003:0369, за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради.
На підставі вищевказаного рішення Борівської селищної ради державним реєстратором 12.08.2021 внесено запис про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 6321055100:17:003:0369 (номер відомостей про речове право 44122665, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2432447563210) за ОСОБА_1
13.10.2021 між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Кириченко М» (ЄДРПОУ 35604785), в особі ОСОБА_2 , укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га з кадастровим номером 6321055100:17:003:0369, який зареєстрований 29.11.2021 реєстратором Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області Гелуненко О.В. (номер запису про інше речове право 45601202).
У п.а ч.1 ст. 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями комунальної власності територіальних громад.
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вищевказана земельна ділянка 23.07.2021 була зареєстрована на праві власності за територіальною громадою в особі Борівської селищної ради (ЄДРПОУ: 04397939).
Тобто Борівська селищна рада на підставі законів України мала правомочності щодо розпорядження земельною ділянкою від імені та в інтересах територіальної громади.
Відповідно до п. 30ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» під час відчуження об`єктів комунальної власності воля територіальної громади, як власника майна, оформлюється, рішенням органу місцевого самоврядування.
Згідно з частиною 1 статті 19 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» депутат місцевої ради користується правом ухвального голосу з усіх питань, що розглядаються на засіданнях ради та її органів, до складу яких він входить. Депутат місцевої ради набуває права ухвального голосу з моменту визнання його повноважень. Кожний депутат місцевої ради у раді та її органах, до складу яких він входить, має один голос.
Стаття 66 Регламенту Борівської селищної ради Харківської області встановлює, що рішення ради приймаються на її пленарному засіданні більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Регламентом.
Відповідно до ч.2 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення ради щодо безоплатної передачі земельної ділянки комунальної власності у приватну власність (крім земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян, та випадків передачі земельної ділянки власнику розташованого на ній жилого будинку, іншої будівлі, споруди) приймається не меншяк двоматретинами голосів депутатів від загального складу ради.
Щодо законності прийняття Рішення XIV сесії Борівської селищної ради VIII скликання №12 від 02.08.2021 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради, гр. ОСОБА_1 » суд зазначає, що з огляду на вимоги ч.2 ст. 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування», за вказане рішення мали проголосувати не менш як дві третини депутатів від загального складу ради.
З огляду на те, що дві третіх від числа 26 становить 17,33, суд вважає, що у даному випадку для прийняття рішення, загальна кількість голосів «за» мала бути 18 і більше, оскільки при заокругленні в бік зменшення, число 17 буде становити менше ніж дві третини голосів депутатів відповідної ради, що суперечитиме засадам здійснення місцевого самоврядування, враховуючи, що один депутат має один голос.
Як зазначено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного пред`явлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані.
Враховуючи викладене, рішення XIV сесії Борівської селищної ради VIII скликання № 12 від 02.08.2021 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради, гр. ОСОБА_1 » є таким, що прийняте з порушенням законодавства.
За змістом статей 317, 318 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 цього Кодексу).
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.
Стаття 153 Земельного кодексу України визначає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387 - 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов).
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 Цивільного кодексу України).
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Предметом позову про витребування майна (статті 387, 388 ЦК України) є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).
Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом може бути підтверджений, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)).
Інакше кажучи, заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, оскільки воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 64)).
Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 7 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)). Тобто такий запис засвідчуватиме, що громада як власник спірної земельної ділянки відновила володіння останньою.
Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.
Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.
При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є необхідним.
Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49), від 22.01.2020 у справі №910/1809/18.
У постанові від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16- ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).
У висновку Верховного суду, викладеному у постанові від 07.11.2018 у справі №488/6211/14, зазначено що рішення про надання у приватну власність земельної ділянки, прийняте відповідним органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, які діють від імені власника має бути необхідною передумовою виникнення права приватної власності на земельну ділянку державної чи комунальної власності.
Воля держави (громади) як власника земель може виражатись лише в таких діях органу виконавчої влади, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.
Виходячи з вищезазначеного, відсутність законного рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування - Борівської селищної ради - спрямованого на відчуження спірної земельної ділянки означає, що громада, як власник, волю (згоду) на її відчуження не виявляла, а тому вона вибула з володіння власника поза волею - без прийняття відповідного рішення.
Оскільки спірні земельні ділянки вибули з володіння власника поза його волею, наявні правові підстави для витребування вказаної земельної ділянки від набувача, тому вимоги прокурора є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки призведуть до поновлення порушених прав власника такої земельної ділянки, а саме - територіальної громади.
Щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.
Відповідно до вимог ст.1 Закону України «Про оренду землі» тач.1 ст.93 Земельного кодексу України оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Статтею 27 цього Закону передбачено, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності відповідно до закону.
За своєю правовою природою право оренди це один із видів речового права на чуже майно, в тому числі на земельну ділянку, яке складається з права тимчасового володіння та користування цим майном. Орендар як володілець і користувач земельною ділянкою фактично утримує її у себе та виконує щодо неї всі правомочності власника, а також використовує всі властивості землі для задоволення своїх потреб.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3, 4, 5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. З ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
Відповідно до ч.1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Водночас, необхідно виходити із загальних принципів права, зокрема nemo plus juris ad alium transferre potest quam ipse habet (ніхто не може передати іншому більше прав, аніж має сам).
Оскільки територіальна громада не уповноважувала Борівську селищну раду на прийняття вказаного рішення всупереч вимог закону, то і відповідач-1 на підставі такого рішення у встановленому законом порядку права власності на земельну ділянку не набув, а отже і не міг у подальшому передати її в користування іншим особам.
Враховуючи, що державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку за відповідачем-1 проведено на підставі незаконного рішення Борівської селищної ради, то вищевказаний договір оренди земельної ділянки є недійсним з моменту його укладення.
Таким чином, у зв`язку з тим, що земельна ділянка вибула з власності територіальної громади незаконно, з допущенням порушень вимог чинного законодавства, то укладений договір оренди земельної ділянки підлягає визнанню недійсними в судовому порядку, в зв`язку з чим спірна земельна ділянка підлягає витребуванню (поверненню) у комунальну власність територіальної громади Борівської селищної ради.
Так, статтею 32 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.
У той же час, у п.2 ч.1 ст.399 ЦК України визначено, що право володіння припиняється, у тому числі, у разі витребування майна від володільця власником майна або іншою особою.
Тобто, витребування спірної земельної ділянки ще й у орендаря, який виступає володільцем та користувачем земельної ділянки, тобто останнім набувачем, відповідатиме меті віндикаційного позову, спрямованого на захист прав власника майна.
Відповідно до приписів ч.1 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають як право власності на нерухоме майно, так і речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, у тому числі право оренди (суборенди) земельної ділянки.
З наведеного випливає, що державній реєстрації підлягає як право власності, так і похідні від права власності речові права на нерухоме майно. Разом із тим, внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду про задоволення віндикаційного позову лише щодо останнього власника ніяким чином не може призвести до зміни чи скасування запису про похідні від права власності речові права на вказане майно, яким розпорядилася особа, яка не мала права цього робити, оскільки є володіючим невласником.
Повернення земельної ділянки у володіння власника (титульного володільця) в повній мірі не відбувається, якщо існують зареєстровані обмеження щодо володіння таким майном у вигляді запису про похідне від права власності право користування земельною ділянкою, й земельна ділянка не повертається у фактичне володіння з можливістю власника нею як користуватися, так і розпоряджатися.
На цей час, тимчасовим володільцем спірної земельної ділянки виступає ФГ «Кириченко М».
Таким чином, витребування спірної ділянки тільки від її нинішнього власника ( ОСОБА_1 ) не призведе до поновлення прав держави, оскільки перехід права власності за рішенням суду автоматично не припиняє договору оренди та, тим більше, не зобов`язує орендаря повернути об`єкт оренди його законному власнику.
Отже, врахувавши те, що на теперішній час спірна земельна ділянка перебуває у користуванні на умовах оренди, остання має бути витребувана ще й від ФГ «Кириченко М» з підстав, передбачених ч.1 ст.388 ЦК України, оскільки вибула з володіння поза волею громади, як її власника.
Подібну позицію викладено Верховним Судом у постановах від 17.11.2021 у справі № 672/386/20, від 12.01.2022 у справі № 687/425/20 та від 23.02.2022 у справі № 672/362/20.
Враховуючи викладене, ефективним способом захисту порушених інтересів держави у даному випадку є витребування спірної земельної ділянки як у ОСОБА_1 , так і у фактичного володільця ФГ «Кириченко М» на підставі ст.388 ЦК України.
Саме цей спосіб захисту спроможний призвести до потрібних результатів та забезпечити поновлення порушеного права і виключає необхідність пред`явлення інших позовів для захисту (відновлення) порушеного права (законного інтересу).
Зокрема, рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідачів нерухомого майна саме по собі є підставою як для фізичного витребування земельної ділянки в натурі на користь позивача, так і для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно - незаконно вилучену земельну ділянку державної власності, а також припинення незаконно набутих прав власності та речових прав на неї, зареєстрованих за відповідачами.
Також, у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.
Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20)).
З урахуванням того, що відповідач-1 не набув правомочностей власника, у зв`язку з чим не був уповноваженим передавати земельну ділянку з кадастровим номером 6321055100:17:003:0369, договір оренди земельної ділянки суперечить актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, спрямований на незаконне заволодіння майном (на той час) держави, що є підставою для визнання його недійсним на підставі ч.1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.
Враховуючи, що вищезгадана спірна земельна ділянка, в даний період, мала б перебувати на праві комунальної власності Борівської селищної територіальної громади, тому витребування земельної ділянки з незаконного володіння відповідачів та визнання договору оренди недійсним дозволить відновити права та інтереси єдиного правомочного власника спірної земельної ділянки - Борівської селищної територіальної громади в особі Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі.
З огляду на викладене позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі.
У порядку ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, та керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 258-259, 263-265, 274, 279, 354 ЦПК України, суд,
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги керівника Ізюмськоїокружної прокуратуриХарківської області,в інтересахдержави вособі:Харківської обласної військової адміністрації задовольнити.
Витребувати на користь Борівської селищної територіальної громади в особі Борівської селищної ради (код ЄДРПОУ 04397939) з незаконного володіння ОСОБА_1 (РНОКГІП НОМЕР_1 ) та фермерського господарства «Кириченко М» (ЄДРПОУ 35604785) земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га, кадастровий номер 6321055100:17:003:0369, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради Харківської області.
Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000га з кадастровим номером 6321055100:17:003:0369, укладений 13.10.2021 між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Кириченко М» (ЄДРПОУ 35604785), в особі ОСОБА_2 , зареєстрований 29.11.2021 реєстратором Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області Гелуненко О.В. (номер запису про інше речове право 45601202).
Стягнути з Борівської селищної ради (63831, Харківська область, смт. Борова, вул. Миру, 19, код ЄДРПОУ 04397939), ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), Фермерського господарства «Кириченко М» (63831, Харківська область, Ізюмський район, с. Нижче Солоне, вул. Центральна, 71, код ЄДРПОУ 35604785) по 3 803,68грн. на відшкодування витрат по оплаті судового збору, з кожного.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Р.О. Агапов
