Справа № 523/16628/23
Провадження №2/523/738/24
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"16" лютого 2024 р. м.Одеса
Суворовський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого судді - Мурманової І.М.
за участі секретаря судового засідання - Могила А.С.
представника позивача - адвоката Склярової Л.Ю.
представника відповідача - адвоката Логовського В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 6 в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сакал Інни Миколаївни про визнання незаконною відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до Суворовського районного суду м. Одеси з позовною заявою до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сакал Інни Миколаївни про визнання незаконною відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона 14.07.2023 року звернулась до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право власності на спадщину, однак, 14.07.2023 року приватним нотаріусом було прийнято постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Відмова у вчиненні нотаріальної дії обґрунтована тим, що наданий договір купівлі-продажу нерухомості було зареєстровано на Одеській Універсальній біржі «Вітязь», а тому даний правовстановлюючий документ не відповідає вимогам Закону.
На підставі викладеного позивач просить визнати незаконною відмову приватного нотаріуса, яка викладена у постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії, стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
Після надходження та реєстрації зазначеного позову, суддю визначено автоматизованою системою документообігу суду, відповідно до вимог ст.ст. 14, 33 ЦПК України.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, призначено розгляд справи в судове засідання, сторонам надіслано копію ухвали суду, відповідачу роз`яснено про право на подання відзиву на позовну заяву.
Не погоджуючись з позовними вимогам 23.11.2023 року (вх. № 34873) адвокат Логовський В.В. подав відзив на позовну заяву. Згідно поданого відзиву адвокат зазначив, що відповідач позов не визнає та просить відмовити в його задоволенні. В обґрунтування позиції представник зазначив, що наданий Договір купівлі-продажу №98-380 не відповідає правовим нормам законодавства, які діяли на час реєстрації договору в наслідок порушення ст. ст. 45, 47 ЦК УРСР (у редакції, чинній на момент укладення правочину) ст. ст. 1, 15, 16 Закону «Про товарну біржу», а саме: учасниками біржі є тільки її члени, а неповнолітня особа, яка зазначена у вищевказаному договорі на момент його укладення не мала права бути прийнята в члени біржі».
Відповідно до ст. 11 ЦК УРСР від 18.07.1963 року повної цивільної дієздатності громадянин набуває з настанням повноліття, тобто після досягнення вісімнадцятирічного віку. Отже, членом товарної біржі може бути громадянин, який досягнув повноліття. Особою, яка має право укладення угоди від імені та в інтересах неповнолітньої особи є один із батьків, (усиновителів) або опікун, проте, договір не містить будь-яких приписів щодо укладення угоди в інтересах неповнолітньої особи саме її законним представником.
Виходячи з викладеного, договір №98-380 не міг бути прийнятий відповідачем, як правовстановлюючий. Окрім того, у період укладення договору існувала колізія у чинному законодавстві, оскільки згідно зі статтями 224, 227 Цивільного кодексу Української РСР договір купівлі-продажу житлових квартир повинен був бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна зі сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги зумовлює недійсність договору. Проте, згідно зі статтею 15 Закону України «Про товарну біржу», біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню. Отже, положення статті 227 Цивільного кодексу Української РСР спрямовані безпосередньо на встановлення форми договору купівлі-продажу житлового приміщення. Правові норми, закріплені цією статтею, мають спеціальний характер по відношенню до відповідних договорів, тоді як стаття 15 Закону України «Про товарну біржу» закріплює умови, за наявності яких угоду можна вважати біржовою. З цього випливає, що положення статті 15 Закону України «Про товарну біржу» по відношенню до угод про відчуження нерухомого майна житлового призначення мають загальний характер.
Щодо посилань позивача на наявність рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21.10.2005 року, як підстави визнання судом права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 по справі № 2-6324/2005, зазначив, що відповідно до приписів ЦПК України, суд розглядає цивільну справу виключно в межах заявлених позовних вимог.
Судовим рішенням від 21.10.2005 року визнано право власності на частку у визначеному об`єкті нерухомості виключно за ОСОБА_2 , задля чого визначено рівні частки за кожним із сторін у справі. Питання правомірності вчиненого правочину судом в рамках справи № 2-6324/2005 не вирішувалось. Також, факт реєстрації права власності за померлою ОСОБА_3 у Державному реєстрі речових прав не заслуговує на увагу при вирішенні даного спору, оскільки реєстрація була здійснення 22.08.2023 року - після винесення відповідачем спірної постанови та не надавався відповідачу під час звернення.
Так, нотаріальні дії повинні вчинятися у суворій відповідності із наданою компетенцією і порядком їх вчинення та відповідно до ст. ст. 49-50, 54 Закону України «Про нотаріат», нотаріуси посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов`язкову нотаріальну форму, а також за бажанням сторін й інші угоди. При цьому нотаріус перевіряє, чи відповідає зміст угоди вимогам закону. Відповідно до п. 1 глави 8 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року за № 296/5, нотаріуси не приймають для вчинення нотаріальних дій документи, які не відповідають вимогам законодавства.
Нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо її вчинення суперечить законодавству України та якщо не подано необхідних документів для її вчинення. Відповідно до п. п. 1.1 та п. п. 1.2 п.1 глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, правочини щодо відчуження та застави майна, право власності на яке підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності (довірчої власності) на майно, що відчужується або заставляється, та, у передбачених законодавством випадках, документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, який його відчужують.
Враховуючи, що наданий договір не відповідав вимогам чинного цивільного законодавства (неналежний склад сторін укладеної угоди), а також те, що право власності на нерухомість не посвідчено нотаріально, представник зазначив, що відповідач обґрунтовано не прийняла Договір №98-380, як правовстановлюючий документ, і обґрунтовано відмовила у вчиненні нотаріальної дії (а.с.34-37).
Не погоджуючись з відзивом на позовну заяву, позивач ОСОБА_1 надала відповідь на відзив на позовну заяву, згідно якої зазначила, що наданий відзив та аргументи зводяться до оцінки наданого позивачем Договору купівлі-продажу, як такого, що укладений з порушенням законодавства, а також без дотримання нотаріальної форми, на підставі яких відповідач робить висновок, що наданий договір купівлі-продажу є недійсним. Позивач зазначає, що з даними твердженнями не можливо погодитись, оскільки, суб`єктами, які мають право порушувати питання про визнання договору недійсним з підстав недодержання нотаріальної форми, в тому числі і придбанні її на біржових торгах, а також у випадку його невідповідності нормам законодавства, є насамперед сторони даного договору, або їх спадкоємці, або особи, чиї майнові (речові) права порушенні укладенням цього договору.
Позивач зазначає, що нотаріус не входить до кола осіб, які можуть порушувати питання та оцінювати договір не відповідність його законодавству.
Щодо постанови приватного нотаріуса від 14.07.2023 року, позивач зазначила, що не містить в якості підстави для відмови у вчиненні нотаріальної дії доводів, мотивів та будь-яких обґрунтувань з приводу неможливості прийняття зазначеного судового рішення, яким визначено коло осіб, які набули по частці в цій квартирі на підставі зазначеного договору. Позивач зазначає, що приватний нотаріус отримавши від позивача рішення суду, мала всі підстави для реєстрації права власності ОСОБА_3 на підставі заяви спадкоємця шляхом внесення до Державного реєстру прав, відомостей про неї як спадкодавця з обов`язковим зазначенням відомостей про смерть, оскільки такі дії нотаріус вчиняє, як реєстратор відповідно до п.66 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Щодо посилання на п.1 глави 8 «Вимоги до документів, що подаються для вчинення нотаріальної дії» розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом МЮУ № 296/5 від 22.02.2012 року, позивач зазначає, що з даними твердження погодитись не можливо, оскільки згідно з 1 та 2 глави 13 «Відмова у вчиненні нотаріальної дії» розділу І Порядку № 296/5 нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії у випадках, передбачених Законом. Нотаріуси не приймають для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам, встановленим у ст. 47 ЗУ «Про нотаріат» або містять відомості, передбачені ч. 3 ст. 47 зазначеного Закону. Позивач вказує, що нотаріус відмову у вчиненні нотаріальної дії не обґрунтувала, а на правову підставу відмови у вчинення нотаріальної дії, послався представник відповідача у відзиві.
Позивач зазначила, що при вчиненні нотаріальної дії договір має оцінюватися нотаріусом як документ з точки зору його відповідності законодавству, яким встановлені вимоги для його оформлення, а не як договір (угода) з точки зору оцінки її відповідності законодавству. Натомість нотаріус у своїй постанові надає оцінку наданому біржовому договору не як документу з точки зору його оформлення, а як угоді, зміст якої не відповідає законодавству, тобто фактично ототожнює поняття «договір» та «документ».
Позивач зазначає, що згідно з ч. 3 ст. 49 ЗУ «Про нотаріат» нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії. Додатково позивач зазначила, що відповідачем у надано відзиві не спростовані твердження позивача щодо того, що приватний нотаріус у постанові не зазначила, яка конкретно підстава із переліку, передбаченого ч. 1 ст. 49 ЗУ «Про нотаріат» слугувала для прийняття нею рішення про відмову у вчиненні нотаріальної дії, як видача свідоцтва про право на спадщину за законом.
З урахуванням викладеного позивач зазначила, що просить прийняти та врахувати викладені доводи та відхилити доводи відповідача (а.с.41-43).
В подальшому, 16.01.2024 року (вх. № 1377) на адресу суду через «Електронний суд» надійшли заперечення на відповідь на відзив, за підписом представника відповідача адвоката Логовського В.В. Згідно письмових заперечень представник відповідача зазначив, що відповідач не погоджується з твердженням позивача щодо не мотивованої відмови у вчиненні нотаріальної дії.
Відповідно до п. 1 глави 8 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року за № 296/5, нотаріуси не приймають для вчинення нотаріальних дій документи, які не відповідають вимогам законодавства.
Нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо її вчинення суперечить законодавству України та якщо не подано необхідних документів для її вчинення. Відповідно до п. п. 1.1 та п. п. 1.2 п.1 глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, правочини щодо відчуження та застави майна, право власності на яке підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності (довірчої власності) на майно, що відчужується або заставляється, та, у передбачених законодавством випадках, документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, який його відчужують. Враховуючи, що наданий договір не відповідав вимогам чинного цивільного законодавства (неналежний склад сторін укладеної угоди), а також те, що право власності на нерухомість не посвідчено нотаріально.
Представник зазначає, що нотаріус обґрунтовано не прийняла Договір №98-380, як правовстановлюючий документ, і обґрунтовано відмовила у вчиненні нотаріальної дії.
За текстом спірної постанови відповідач посилається на ст. 49 ЗУ «Про нотаріат», зміст вказаної статті передбачає, що нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, не приймає для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам, встановленим у статті 47 цього Закону, або містять відомості, передбачені частиною третьою статті 47 цього Закону.
У свою чергу, ч. 3 ст. 47 ЗУ «Про нотаріат» передбачено, що для вчинення нотаріальних дій не приймаються документи, які не відповідають вимогам законодавства.
Відповідно до ст. 11 ЦК УРСР від 18.07.1963 року повної цивільної дієздатності громадянин набуває з настанням повноліття, тобто після досягнення вісімнадцятирічного віку. Отже, членом товарної біржі може бути громадянин, який досягнув повноліття. Виходячи з цього, договір №98-380 не міг бути прийнятий Відповідачем як правовстановлюючий. Окрім того, у період укладення договору існувала колізія у чинному законодавстві, оскільки згідно зі статтями 224, 227 Цивільного кодексу Української РСР договір купівлі-продажу житлових квартир повинен був бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна зі сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги зумовлює недійсність договору. Проте, згідно зі статтею 15 Закону України «Про товарну біржу», біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню.
Отже, положення статті 227 Цивільного кодексу Української РСР спрямовані безпосередньо на встановлення форми договору купівлі-продажу житлового приміщення. Правові норми, закріплені цією статтею, мають спеціальний характер по відношенню до відповідних договорів, тоді як стаття 15 Закону України «Про товарну біржу» закріплює умови, за наявності яких угоду можна вважати біржовою.
З цього випливає, що положення статті 15 Закону України «Про товарну біржу» по відношенню до угод про відчуження нерухомого майна житлового призначення мають загальний характер.
Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 28.07.1978 року № 3 (у редакції, чинній на момент укладення правочину), з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема договори довічного утримання, застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах, міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини.
На підставі викладеного, можливо прийти до висновку, що договір купівлі-продажу №98-380 від 20.05.1998 року - є недійсним (нікчемним) з моменту його укладення, протилежного Позивачем не доведено.
Позивач посилається на лист, виданий Відповідачем, що датується 10.07.2023 року та зі змісту якого вбачається, що видача свідоцтва про право на спадщину не є можливою у зв`язку із відсутністю документів, що підтверджують право власності спадкодавця ОСОБА_4 на частку в об`єкті нерухомості.
Відповідач не заперечує, що такий лист був дійсно адресований Позивачу та станом на момент винесення спірної постанови зазначені у листі недоліки не були усунуті, що зумовило відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Посилання на вказаний лист від 10.07.2023 року правомірності винесеної постанови не спростовує, на які саме обставини на обґрунтування заявлених позовних вимог впливає наданий лист Позивачем у цілому не визначено.
При винесені спірної постанови, відповідач керувалась ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.
Отже, і змісту наведених норм, за наслідком недодержання на момент укладення правочину вимог щодо нотаріального посвідчення, такий правочин вважається нікчемним з моменту його вчинення та не потребує додаткового визнання недійсним, що дозволяло Відповідачу стверджувати, що наданий договір не відповідає вимогам законодавства у зв`язку із його нікчемністю, ст. 220 ЦК України окремо вказана у спірній постанові як одна з тих, якими керувалась Відповідач відмовляючи у вчиненні нотаріальної дії (а.с.47-51).
В судовому засіданні представник позивача адвокат Склярова Лариса Юріївна зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити, пояснила, що у постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії, відповідач зазначила лише, що членами біржі не можуть бути неповнолітні особи, норма Закону на яку послалась відповідач передбачає 9 пунктів для відмови, однак, нотаріус на жодну з них не послалась. Договір купівлі-продажу було зареєстровано на біржі та в БТІ, між сторонами було досягнуто усіх істотних умов договору, відповідач не особою, яка наділена повноваженнями оспорювати або визнавати не дійсним договір купівлі-продажу. Просила врахувати, що судами створено штучну судову практику щодо визнання біржових договорів дійсними. Представник зазначила, що даний позов подано з метою порушення штучної судової практики, яка не ґрунтується на законі. Просила врахувати те, що договір купівлі-продажу не оспорений жодною із сторін договору, учасниками угоди були виконані умови договору. З урахуванням викладеного просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача адвокат Логовський Віталій Віталійович зазначив, що відповідач позов не визнає та просить відмовити в його задоволенні, зазначив, що підтримує надані письмові відзив та заперечення щодо позовних вимог. В попередньому судовому засіданні представник відповідача адвокат Джулай Дмитро Олександрович суду пояснив, що є усталена практика щодо порядку визнання біржових угод дійсними в судовому порядку, зазначив, що нотаріус наділений повноваженнями оцінювати документи, що надаються сторонами для вчинення нотаріальної дії. Зазначив, що відмова нотаріуса є правомірною, оскільки в біржовому договорі купівлі-продажу нерухомого майна учасником договору була неповнолітня дитина, яка не може бути членом біржі. Щодо визнання недійсним договору, зазначив, що нотаріусом дане питання не вирішувалось, і вирішуватись не могло.
Заслухавши пояснення представника позивача, яка просила позовні вимоги задовольнити, представника відповідача, який просив відмовити в задоволенні позовних вимог, дослідивши матеріали справи та докази надані сторонами на підтвердження та спростування обставин позову в їх сукупності, встановивши факти і відповідні їм правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають виходячи з наступного.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Судом встановлено, що 20.05.1998 року на Одеській універсальній біржі «Вітязь» було укладено договір № 98-380 купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Договір було укладено між ОСОБА_5 , як продавцем та ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , яка діяла від свого імені та від імені та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7 , 1990 року народження, як покупцями (а.с.7-8).
Згідно копії рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21.10.2005 року (справа №2-6324/2005) - визначено частки у праві спільної власності за ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_7 по частки квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 , у порядку спадкоємства за заповітом, що залишився після смерті померлого ОСОБА_6 (а.с.9-10).
Згідно копії свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис № 7811 (а.с.5).
Звертаючись до суду з позовними вимогами про визнання незаконною відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, позивач зазначила, що 14.07.2023 року приватним нотаріусом було прийнято постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Відмова у вчиненні нотаріальної дії обґрунтована тим, що наданий договір купівлі-продажу нерухомості було зареєстровано на Одеській Універсальній біржі «Витязь», а тому даний правовстановлюючий документ не відповідає вимогам Закону.
Судом встановлено, що приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сакал І.М. 14.07.2023 року винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, згідно якої ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частину частку квартири АДРЕСА_1 . Постанова про відмову мотивована тим, що при відкритті спадкової справи нотаріусу було надано документ, що підтверджує право власності спадкодавця на частку квартири під АДРЕСА_1 , а саме: договір купівлі-продажу нерухомого майна № 98-380 виданий Одеською універсальною біржею, 20.05.1998 року, зареєстрований Одеський міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості, 22.06.1998 року, номер запису: 3145 в книзі: 8допк-92.
Згідно із Законом України «Про товарну біржу» в редакції від 16.02.1993 року, біржові операції дозволяється здійснювати тільки членами біржі або брокерами. Вище вказаний договір було укладено зі сторони покупців фізичною особою від імені неповнолітньої особи. Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст. 46, 49, 50 ЗУ «Про нотаріат» ст.ст. 220, 334 ЦК України, ст.ст.15.16 ЗУ «Про товарну біржу» в редакції від 16.02.1993 року - постановлено відмовити у видачі свідоцтва (а.с.11).
Вирішуючи позовні вимоги суд виходить з наступного.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (статті 50 Закону України «Про нотаріат»).
Тлумачення статті 50 Закону України «Про нотаріат» свідчить, що слід розмежовувати оскарження: 1) нотаріальної дії, 2) відмови у вчиненні нотаріальної дії; 3) нотаріального акта.
Судом встановлено, що постановою приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сакал І.М. відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, з підстав того, що наданий договір купівлі-продажу нерухомого майна було укладено зі сторони покупців фізичною особою від імені неповнолітньої особи.
Порядок правового регулювання діяльності органів та посадових осіб нотаріату в Україні визначено Законом України «Про нотаріат» від 02.09.1993 року.
Частиною 1 ст.1 Законом України «Про нотаріат» встановлено, що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Як наголошується Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ з посиланням на Постанову Пленуму ВССУ «Про узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні» від 07.02.2014 року, можливість оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні забезпечує законність нотаріального провадження і захист прав та інтересів учасників нотаріального процесу. Судовий контроль за діяльністю нотаріусів має забезпечити виправлення нотаріальних помилок, тлумачення чинного законодавства та сприяти дотриманню законності у сфері цивільних правовідносин, що виникають із вчинення нотаріальних дій.
У відповідності до п. 10 ч. 1ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Закон України «Про нотаріат» поділяє об`єкти судового оскарження в межах нотаріального процесу на три групи: нотаріальні дії; відмова у вчиненні нотаріальних дій; нотаріальні акти.
Обов`язок нотаріуса та відповідної посадової особи вчиняти нотаріальні дії передбачений ч.3 ст.49 Закону України «Про нотаріат», де встановлено заборону безпідставної відмови в її вчиненні.
Перелік підстав для відмови нотаріусом у вчиненні нотаріальних дій, визначено ст.49 Закону України «Про нотаріат» і він не є вичерпним.
За наявності умов, передбачених ст.49 Закону України «Про нотаріат», на нотаріуса покладається завдання, по-перше, відмовити у вчиненні нотаріальної дії, якщо вона суперечить вимогам чинного законодавства; по-друге, обґрунтувати своє рішення на підставі норм чинного законодавства.
У відповідності до ч.2 ст.50 Закону України «Про нотаріат», право на оскарження нотаріальної дії чи акта або відмови у її вчиненні, має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Згідно з п.п.4.12 п.4 Глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом МЮ України № 296/5 від 22.02.2012 року, свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів.
Пунктом 4.14. Порядку при видачі свідоцтва про право на спадщину визначено, що нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.
Згідно ст.68 Закону України «Про нотаріат», нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва та склад спадкового майна.
Таким чином, підставами для визнання нотаріальної дії незаконною є невідповідність здійснення такої дії чинному законодавству та порушення процедури здійснення нотаріальної дії.
Відповідно до частини першої статті 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім`я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.
Порядок видачі свідоцтва про право на спадщину за законом врегульовано статтею 68 Закону України «Про нотаріат» та пунктом 4 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 296/5 (далі - Порядок).
У пункті 4.18 Порядку передбачено, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.
Зазначені положення Порядку не передбачають обов`язковості для нотаріуса витребовувати відомості про власника нерухомого майна з власної ініціативи від державних органів, а лише указують на те, що з метою перевірки, зокрема, складу спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину, нотаріус витребовує такі документи від спадкоємців, які підтверджують указані факти. У даному випадку нотаріус відповідно до вимог п. 4.18 Порядку лише може отримати відомості про спадкове майно з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього.
Отже, саме на спадкоємців покладений обов`язок представити документи, які підтверджують факт набуття спадкодавцем права на спадкове майно у встановленому законодавством України порядку.
Відповідно до ст. 11 ЦК УРСР від 18.07.1963 року повної цивільної дієздатності громадянин набуває з настанням повноліття, тобто після досягнення вісімнадцятирічного віку. Отже, членом товарної біржі може бути громадянин, який досягнув повноліття. Особою, яка має право укладення угоди від імені та в інтересах неповнолітньої особи є один із батьків, (усиновителів) або опікун, проте, договір не містить будь-яких приписів щодо укладення угоди в інтересах неповнолітньої особи саме її законним представником.
Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 28.07.1978 року № 3 (у редакції, чинній на момент укладення правочину), з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема договори довічного утримання, застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах, міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини.
З урахуванням викладеного, судом приймаються до уваги твердження відповідача щодо того, що, договір №98-380 не міг бути прийнятий нотаріусом як правовстановлюючий.
У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. № 9 зазначено, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов`язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін.
За правилом статті 47 ЦК Української РСР нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 04 травня 2020 року у справі № 661/3706/17 (провадження № 61-37644св18).
Відповідно до статті 15 Закону України "Про товарну біржу" передбачалося право особи на укладення договорів купівлі-продажу і їх реєстрація на товарній біржі без нотаріального посвідчення таких договорів.
Так, нотаріальне посвідчення договору може бути компенсоване рішенням суду за умови дотримання таких вимог:
сторони домовились щодо усіх істотних умов договору;
така домовленість підтверджена письмовим доказом;
відбулося повне або часткове виконання договору;
одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення.
У разі позитивного рішення суду наступне нотаріальне посвідчення договору не потребується, в такому випадку судове рішення має "компенсаторне" значення. Дане правило не може бути застосоване: якщо сторонами не була досягнута домовленість щодо усіх істотних умов договору; якщо відсутні письмові докази того, що така угода мала місце; якщо не відбулося повне або часткове виконання договору.
При визнанні договору дійсним суд має перевірити, чи підлягає цей договір нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений і чи не містить даний договір якихось протиправних умов, а також чи відповідає правочин загальним вимогам, зазначеним у статті 203 ЦК України, а саме: відповідність змісту правочину ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; наявність у особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності; вільне волевиявлення учасника правочину, відповідність його внутрішній волі; правочин повинен бути вчинений у форму, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Лише перевірка та встановлення всіх перерахованих вище обставин, за наявності встановлення факту ухилення сторони від нотаріального посвідчення, може бути підставою для ухвалення законного рішення про задоволення позову про визнання дійсною угоди.
Предметом судової діяльності у справах про оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні є перевірка законності дії нотаріусів або відповідних посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії чи які відмовили в їх вчиненні.
Перевіряючи законність дій нотаріуса, суддя повинен детально вивчити закон, на підставі якого діяв нотаріус чи інша посадова особа, уповноважена на вчинення нотаріальної дії, дослідити всі докази і з`ясувати обставини, що мають значення для справи. Це, у свою чергу, дає суду можливість винести законне й обґрунтоване рішення.
Предметом доказування під час судового розгляду у справах про оскарження нотаріальних дій або про відмову в їх вчиненні є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Доказами у справах щодо оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні можуть бути документи, що стосуються вчиненої нотаріальної дії (оригінали нотаріально посвідченого договору, заповіту, свідоцтва про право на спадщину, про право власності на частку в спільному майні подружжя, довіреності, інші документи, видані нотаріусами; документи, що підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника, тощо); постанова нотаріуса або відповідний акт посадової особи, яка вчиняє нотаріальні дії, про відмову вчинити дану нотаріальну дію; документи, які заявник просив засвідчити або посвідчити.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем позовні вимоги не доведені, судом встановлено, що відмова нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії відповідає вимогам Закону, а відтак підстав для визнання незаконною відмови у видачі свідоцтв про право на спадщину судом не встановлено.
Відповідно до положення ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно заявленим вимогам, у разі відмови у задоволені позову - на позивача.
Керуючись ст.ст. 3, 12, 76-81, 95, 141, 258-261, 263-265, 312-314, 354-355 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сакал Інни Миколаївни про визнання незаконною відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії - залишити без задоволення.
Судові витрати понесені з розглядом справи віднести за рахунок позивача.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 20.02.2024р.
Суддя:
