УХВАЛА
29 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 203/2326/23
провадження № 61-2322ск24
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Краснощокова Є. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ? Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровської області про встановлення факту, що має юридичне значення,
ВСТАНОВИВ:
12 лютого 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2024 року.
Касаційна скарга не може бути прийнята Верховним Судом до розгляду, оскільки не у повній мірі відповідає вимогам статті 392 ЦПК України.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Підставою, на якій подається касаційна скарга, ОСОБА_1 зазначає пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України та пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Згідно з пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржених судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі № 133/2348/17, від 24 лютого 2021 року у справі № 522/2044/18, від 05 квітня 2021 року у справі № 523/14707/19, від 27 липня 2021 року у справі № 357/4897/20, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18.
Разом з тим, зміст оскарженої постанови апеляційного суду та доводів касаційної скарги, з урахуванням фактичних обставин цієї справи, свідчить, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які заявник посилається у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин в справі, що переглядається.
Крім того, заявник не зазначає який саме відсутній висновок Верховного Суду та щодо якої норми права у подібних правовідносинах.
При цьому формальне посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах не може бути підставою для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
З огляду на викладене, посилання заявника на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), не є самостійною підставою для відкриття касаційного провадження, оскільки заявлена у касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 цього Кодексу, не визнана обґрунтованою.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 необхідно подати до Верховного Суду підписану касаційну скаргу у новій редакції, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) та яка відповідає вимогам статті 392 ЦПК України, додати до неї копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявникові строк для усунення її недоліків.
Керуючись статтями 185, 260, 392, 393 ЦПК України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2024 року залишити без руху.
Встановити для усунення недоліків строк десять днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали, настануть наслідки передбачені статтею 393 ЦПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснощоков
