Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 березня 2024 року
м. Київ
справа № 620/4971/23
адміністративне провадження № К/990/35183/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Жука А.В.,
Мартинюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області
на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.06.2023 (головуючий суддя - Л.О. Житняк)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.09.2023 (головуючий суддя - Є.В. Чаку, судді - Н.М. Єгорова, А.Ю. Коротких)
у справі № 620/4971/23
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області,
за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державної судової адміністрації України,
про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
установив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державної судової адміністрації України, в якому просив:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.01.2023 по 31.03.2023, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2023 у розмірі 2102 грн;
- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу за період з 01.01.2023 по 31.03.2023 включно, у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2023 складав 2687 грн, з урахуванням раніше виплачених сум і з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що суддівська винагорода позивача у спірний період була нарахована, виходячи з розміру «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2023», у розмірі: 2 102 грн. На переконання позивача, згідно приписів спеціального законодавства, відповідач був зобов`язаний здійснювати нарахування та виплату суддівської винагороди виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023 в розмірі: 2 684 грн. За доводами позивача, внаслідок цього розмір суддівської винагороди позивача у спірний період не відповідав розміру, встановленому спеціальним законом, що призвело до порушення права позивача на належне матеріальне забезпечення.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.06.2023, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.09.2023, позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2023 по 31.03.2023, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 грн. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.01.2023 по 31.03.2023 у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2023 складає 2684 грн, з урахуванням раніше виплачених сум і з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів.
4. При ухваленні рішення суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», при цьому застосування Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України.
Короткий зміст касаційної скарги та її обґрунтування
5. Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, відповідачем подано до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, скаржник просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
6. Підстави, на яких подана касаційна скарга скаржник вказує пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Обґрунтовуючи посилання на вказану норму процесуального закону, заявник вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме стосовно визнання протиправними дій відповідного територіального управління щодо виплати суддівської винагороди за період з 01.0.2023 по 31.03.2023, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2023 в розмірі 2684 грн.
7. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, скаржник вказує, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка складає 2102 грн. Отже, з прийняттям Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина. Відповідач підкреслює про неврахування судами того, що обрання відповідачем розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 грн є прямою вказівкою закону.
Позиція інших учасників справи
8. Позивачем подано до Верховного Суду заяву про розгляд касаційної скарги без участі позивача, у якій позивач повідомляє, що наміру подавати відзив на касаційну скаргу не має, оскільки всі доводи скарги відповідача повністю спростовуються доводами, які містяться в позовній заяві, належно оціненими судами першої та апеляційної інстанцій, просить рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, а в задоволенні касаційної скарги відмовити повністю.
Рух касаційних скарг
9. Ухвалою Верховного Суду від 09.11.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області.
10. Ухвалою Верховного Суду від 20.03.2024 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
11. Указом Президента України від 23.05.2013 № 302/2013 ОСОБА_1 призначений на посаду судді Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області, з 30.05.2013 зарахований до штату Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області.
12. Указом Президента України від 14.01.2020 № 7/2020 ОСОБА_1 знову призначений на посаду судді цього ж суду.
13. Відповідно до розрахункового листа у період з 01.01.2023 по 31.03.2023 позивачу нараховувалась суддівська винагорода, обчислена з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2023, у розмірі 2102 грн (63060 / 30 = 2102 грн).
Джерела права
14. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
15. Згідно із статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
16. Статтею 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
17. Відповідно до статті 130 Конституції України Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
18. У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
19. Статтею 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
20. Відповідно до частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
21. Частиною другої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
22. Відповідно до частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
23. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено з 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні; працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.
Позиція Верховного Суду
24. Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
25. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
26. Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить із такого.
27. Зі змісту ухвали про відкриття касаційного провадження у справі слідує, що провадження у справі відкрито на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України з огляду на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме стосовно визнання протиправними дій відповідного територіального управління щодо виплати суддівської винагороди за період з 01.0.2023 по 31.03.2023, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2023 в розмірі 2684 грн.
28. Спірним питанням у цій справі є правомірність нарахування і виплати позивачу у спірний період суддівської винагороди, виходячи з приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн.
29. Варто зауважити, що Верховний Суд вже висловлював свою правову позицію щодо регулювання подібних правовідносин. Так, Верховний Суд сформував відповідний правовий висновок у постановах від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, а також у постановах від 22.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 02.08.2023 у справі № 560/5597/22 та ін.
30. Верховний Суд вважає за належне врахувати вказані правові висновки при вирішенні цієї справи й зазначає про таке.
31. Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
32. Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України «Про судоустрій і статус суддів») гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
33. Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 04.12.2018 № 11-р/2018.
34. Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом України «Про судоустрій і статус суддів», положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
35. У пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
36. З 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».
37. Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Верховний Суд звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
38. З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
39. Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
40. Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
41. Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
42. Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
43. Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум», відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
44. У змісті наведеної норми Закону України «Про прожитковий мінімум» закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.
45. Статтею 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
46. Верховний Суд зазначає, що Законом України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
47. Вказаним законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
48. Натомість статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», разом із встановленням на 01.01.2023 прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі: 2684 грн, був введений такий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102 грн.
49. Варто зазначити, що зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон України «Про прожитковий мінімум» щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
50. Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
51. Однак, Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
52. На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
53. Згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (постанови від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22 та ін).
54. Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2023 (2 684 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» була неправомірною.
55. Підсумовуючи, Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
56. Разом з тим, Верховний Суд зауважує, що задоволення вимог про стягнення недоотриманої суддівської винагороди вимагає від суду встановити, серед іншого, належного відповідача чи відповідачів за такими вимогами.
57. Так, за змістом частин третьої, четвертої статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
58. Відповідно до статті 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
59. Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України. Відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження у межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі (на 2023 рік).
60. Отож для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав судам попередніх інстанцій потрібно з`ясувати також участь Державної судової адміністрації України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні прожиткового мінімуму «для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» при виплаті суддівської винагороди, і, як наслідок, визначити правовий статус цього державного органу в адміністративному спорі - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, чи відповідач (другий відповідач).
61. Необхідність з`ясування участі Державної судової адміністрації України у виплаті суддівської винагороди позивача пов`язана з тим, що однією з причин невиплати позивачу суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби.
62. У такому випадку невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов`язувати із діяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).
63. У випадку ж, коли Державна судова адміністрація України виділила відповідачу достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу), з урахуванням вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (затвердивши відповідний кошторис), але відповідач розпорядився цими коштами з урахуванням зменшеного розміру прожиткового мінімуму, то є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати, є результатом дій/рішень відповідача, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов`язуватися з цими діями та їх наслідками.
64. З урахуванням наведеного, Суд вважає, що без з`ясування того, хто з розпорядників бюджетних коштів прийняв рішення про виплату суддівської винагороди із застосуванням непередбаченої Законом України «Про судоустрій і статус суддів» величини (Державна судова адміністрація України шляхом виділення територіальним органам Державної судової адміністрації відповідних бюджетних коштів у меншому розмірі, чи Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, нарахувавши позивачу суддівську винагороду в меншому обсязі попри виділення йому Державною судовою адміністрацією України відповідних бюджетних коштів), застосування ефективного способу захисту порушеного права є неможливим.
65. Аналогічна правова позиція в подібних правовідносинах була викладена у постановах Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 10.10.2021 у справі № 400/2031/21, від 22.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 18.10.2023 у справі № 400/12428/21.
66. Суд касаційної інстанції зауважує, що в силу приписів статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, не наділений повноваженнями надавати оцінку обставинам, які не досліджувалися судами попередніх інстанцій та перевіряти їх відповідними доказами.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
67. Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
68. Переглянувши судові рішення в цій справі в межах своїх повноважень та підстав для відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку, що внаслідок неповноти дослідження усіх доказів, які є у справі, не з`ясованими залишилися обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення цього спору, що є підставою для направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
69. Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи (частина п`ята статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України).
Висновки щодо розподілу судових витрат
70. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
постановив:
1. Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області задовольнити частково.
2. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.06.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.09.2023 у справі № 620/4971/23 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції - Чернігівського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ж.М. Мельник-Томенко
Судді А.В. Жук
Н.М. Мартинюк
