ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
14 березня 2024 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 742/2221/23
Головуючий у першій інстанції - Бездідько В. М.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/146/24
Чернігівський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді: Скрипки А.А.
суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л.
секретар: Мальцева І.В.
сторони:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк"
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області у складі судді Бездідька В.М. від 18 вересня 2023 року, місце ухвалення рішення м.Прилуки, дата складання повного тексту рішення - 19 вересня 2023 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про захист прав споживачів,
В С Т А Н О В И В:
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про захист прав споживачів, у якому просила: визнати незаконними дії Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" щодо автоматичного списання коштів з її рахунку; стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на її користь безпідставно списані грошові кошти в сумі 5 203 грн. 48 коп., пеню та інфляційні втрати, 50 000 грн. моральної шкоди. Позивач також ставила питання про стягнення на її користь судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначала, що 31.01.2023 року нею та представником відповідача у приміщенні відділення АТ КБ "ПриватБанк" було підписано заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, після чого банком їй була надана платіжна картка № НОМЕР_1 . На зазначену картку надходили грошові перекази, призначені позивачу, вона використовувала її для розрахунку у торговельній мережі та отримання готівки через банкомати. 16.03.2023 року, отримавши на свій картковий рахунок грошовий переказ від ОСОБА_2 , вона довідалася, що банком одразу ж після зарахування на її рахунок переказу, було одноособово списано з її карткового рахунку грошові кошти у розмірі 100% від суми переказу. Із виписки по рахунку за 16-18.03.2023 року вбачається, що відповідач здійснював дане списання по картці № НОМЕР_1 на загальну суму 5 203,48 грн., а саме: 16.03.2023 року о 19.13 год. списано 5 000,00 грн., 16.03.2023 о 22.49 год. списано 169,04 грн. та 18.03.2023 о 09.09 год. списано 34,44 грн. У всіх випадках призначенням списання банком зазначено "Автоматичне погашення простроченої заборгованості за рахунком 29**63". Позивач вказувала, що 20.03.2023 року вона на адресу АТ КБ "ПриватБанк" направила лист із вимогою негайно повернути списані з її рахунку грошові кошти, надати пояснення щодо підстав списання, повідомити про наявність прострочених заборгованостей, із обов`язковим наданням належним чином завірених копій документів щодо виникнення таких заборгованостей. АТ КБ "ПриватБанк" листом від 18.04.2023 року №20.1.0.0.0/7-230329/36133 повідомило, що на його думку, правові підстави для повернення списаних банком коштів відсутні. Свою відповідь відповідач мотивував тим, що між ОСОБА_3 та банком було укладено кредитний договір №OV/P-15-05 від 04.08.2005 року, відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримав строковий кредит. З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту між ОСОБА_1 та банком було укладено договір поруки №OV/P-15-05/Pr1 від 04.08.2005 року. Позивач стверджує, що про будь-яку її заборгованість перед банком відповідач не зазначив, про її розмір не повідомив, документів на підтвердження наявності заборгованості не надав. За даних обставин, ОСОБА_1 вважає списання АТ КБ "ПриватБанк" грошових коштів з її банківського рахунку незаконним, оскільки воно суперечить положенням статей: 1066, 1067, 1071 ЦК України. Позивач ОСОБА_1 зазначала, що розпорядження про списання грошових коштів із картки вона банку не надавала, а рішення суду про примусове стягнення заборгованості за кредитним договором відсутнє. У неї відсутня будь-яка заборгованість перед АТ КБ "ПриватБанк", при цьому, відповідач наявності такої заборгованості не підтверджує, обґрунтувань списання коштів не надає. Відповідно до положень статті 1073 ЦК України, у разі безпідставного списання банком грошових коштів з рахунка клієнта, банк повинен негайно після виявлення порушення, зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено Законом. Безпідставно списані відповідачем кошти станом на день подання позову не повернуті, а тому, відповідно до ч.2 статті 625 ЦК України, як стверджує позивач, банк зобов`язаний сплатити їй суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або Законом. Крім того, відповідно до абз.2 п.32.3.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", банк має також сплатити пеню, у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день, починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором. Відповідно до п.1.3 заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, підписаної ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк" 31.01.2023 року, процентна ставка по короткострокових кредитах для карт Універсальна Gold, становить 40,8 відсотків річних. За даних обставин, як вказує позивач, відповідач зобов`язаний повернути безпідставно списані із банківського рахунку позивача грошові кошти в сумі 5 203,48 грн. та сплатити позивачу за період з 19.03.2022 року 40,8 відсотків річних від суми боргу та інфляційні втрати. Також із посиланням на положення ч.2 статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів", ОСОБА_1 просила відшкодувати заподіяну їй моральну шкоду, оскільки порушення банком зобов`язання із повернення безпідставно списаних грошових коштів є недоліком продукції (неналежним наданням фінансової послуги), у розумінні законодавства про захист прав споживачів, і відповідно до статей 4 та 22 Закону України "Про захист прав споживачів", має наслідком відшкодування моральної шкоди, завданої клієнту банку таким неналежним наданням фінансової послуги. Завдана ОСОБА_1 моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї. Позивач зазначала, що вона не могла на власний розсуд скористатись належними їй грошовими коштами, у певний період свого життя залишилась без засобів до існування, перебуваючи на території іншої держави, маючи на утриманні неповнолітню дитину. Вона не мала інших фінансових джерел, окрім грошових коштів, які були на її рахунку, банківська картка була єдиним способом отримати грошові перекази. Враховуючи, що вона на той час була на території іншої держави, де не мала заробітку, не мала поряд ні рідних, ні близьких, і вона не могла якийсь час забезпечити існування не тільки себе, а і неповнолітньої дитини, яка перебувала там разом з нею. Завдану їй моральну шкоду позивач оцінила в 50 000 грн., вважаючи таку суму розумною, справедливою та достатньою для компенсації завданої їй моральної шкоди. Також позивач зазначала, що у майбутньому вона понесе судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн., згідно договору №17/04 від 17.04.2023 року, укладеного із Адвокатським бюро "Вячеслава Драчука".
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 18.09.2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про захист прав споживачів, задоволено частково. Визнано незаконними дії Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" щодо автоматичного списання коштів з рахунку ОСОБА_1 , та стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 безпідставно списані грошові кошти в сумі 5 203 грн. 48 коп. Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 2 000 грн. моральної шкоди. Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь держави судовий збір у розмірі 1 116,54 грн. У решті вимог - відмовлено.
Як вбачається із рішення суду першої інстанції від 18.09.2024 року, часткового задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не надано належних та достовірних доказів того, що банк мав право списати грошові кошти з рахунку позивача в односторонньому порядку, і тому позовні вимоги щодо визнання незаконними дій відповідача та стягнення безпідставно списаних грошових коштів, є обґрунтованими. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що оскільки у зв`язку із неправомірними діями відповідача позивач не могла скористатися певний період часу грошовими коштами, залишилась без засобів до існування, доведеними є вимоги позивача про заподіяння їй моральної шкоди, яка, із врахуванням принципів розумності та співмірності, має бути відшкодована позивачу в сумі 2 000 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , в частині стягнення пені та інфляційних втрат, суд першої інстанції зазначив, що обґрунтовуючи позов в цій частині, позивач послалася на Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в України", який 01.08.2022 року втратив чинність, а тому така вимога є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Відмовляючи у відшкодуванні витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн., суд першої інстанції зазначив, що всупереч вимогам п.2 ч.2 статті 137 ЦПК України, суду не надано доказів, які б підтверджували здійснення позивачем відповідних витрат, що унеможливлює відшкодування судових витрат у вигляді витрат на правничу допомогу адвоката.
В апеляційній скарзі Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" просить скасувати рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 18.09.2023 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про захист прав споживачів в частині задоволених вимог про визнання незаконними дії АТ КБ "ПриватБанк" щодо автоматичного списання коштів з рахунку ОСОБА_1 та стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 безпідставно списаних грошових коштів в сумі 5 203,48 грн. та 2 000 грн. моральної шкоди; в іншій частині рішення залишити без змін, та вирішити питання про розподіл судових витрат. Доводи апеляційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" вказують, що рішення суду першої інстанції від 18.09.2023 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 є необґрунтованим, оскільки судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, суд невірно витлумачив та застосував норми процесуального та матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення. В доводах апеляційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" зазначає, що 04.08.2005 pоку між AT КБ "ПриватБанк" та СПД-фізичною особою ОСОБА_3 був укладений договір №OV/P-15-05 про надання овердрафтового кредиту. У відповідності до умов вказаного договору, позичальнику був наданий кредит з лімітом в сумі 100 000 грн. та строком повернення до 03.08.2006 року. У забезпечення виконання зобов`язань за договором №OV/P-15-05 про надання овердрафтового кредиту від 04.08.2005 року, із ОСОБА_4 (в подальшому ОСОБА_4 змінила прізвище на " ОСОБА_5 ") був укладений договір поруки №OV/P-15-05/Pr1 від 04.08.2005 року. Відповідно до п.2 укладеного договору, поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язків за договором про надання овердрафтового кредиту в тому ж розмірі, що i боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагороди, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. СПД-фізичною особою ОСОБА_3 не були належним чином виконані зобов`язання за договором №OV/P-15-05 про надання овердрафтового кредиту від 04.08.2005 року. Рішенням господарського суду Чернігівської області від 16.03.2006 року по справі №12/72 були задоволені позовні вимоги банку, та стягнуто з СПД-фізичної особи ОСОБА_3 99 995,55 грн. бopгy по кредиту, 8 079,04 грн. боргу по відсотках, 3 923,15 грн. пені, а всього: 111 997,74 грн. 27.03.2006 року Прилуцьким міськрайонним судом Чернігівської області по справі №2-н-247/2006 було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_4 на користь банку заборгованості за договором про надання овердрафтового кредиту в загальній сумі 111 997,74 грн. Вказані судові рішення набрали законної сили, боржниками не виконані. 31.01.2023 року ОСОБА_1 , на підставі власного волевиявлення, згідно зі статтею 634 ЦК України, підписала заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг AT КБ "ПриватБанк", якою приєдналася до розділу "Загальні положення" підрозділів "Кредитні картки", "Поточні paxyнки", "Використання картки", "Віддалені канали обслуговування", "Оплата частинами та Миттєва розстрочка", "Регулярні платежі", Умов та Правил надання банківських послуг AT КБ "ПриватБанк" (далі Умови та Правила), що розміщені в мережі Інтернет за адресою https://privatbank.ua/terms, в редакції, чинній на дату підписання цієї Заяви, які разом становлять змішаний договір: Договір банківського paxyнка, споживчого кредиту та обслуговування платіжного інструменту та Генеральний кредитний договор в частині надання споживчих кредитів "Кредитна картка", "Оплата частинами", "Миттєва розстрочка" (далі - Договір), прийняла всі права та обов`язки, встановлені в цьому Договорі та зобов`язалася ix належним чином виконувати. Відповідно до укладеного договору від 31.01.2023 року, ОСОБА_1 отримала платіжну картку "Універсальна" № НОМЕР_1 . Згідно п.4.5.5 укладеного між сторонами договору від 31.01.2023 року, сторони узгодили, що виконання клієнтом зобов`язань з погашення кредиту, сплати процентів за його використання, комісійних винагород, неустойки та інших платежів, що підлягають сплаті на користь банку за будь-яким договором, в т.ч. кредитним, укладеним між клієнтом та банком, може здійснюватися шляхом ініціювання банком дебетового переказу з усіх поточних рахунків клієнта в терміни та в межах сум, що підлягають сплаті банку за таким договором (договорами) та/або у разі прострочення таких платежів. Підписанням цього договору, клієнт надав згоду на проведення банком дебетових переказів зі сплати вказаних вище платежів з усіх поточних рахунків клієнта, відкритих у банку, а також тих, що будуть відкриті в майбутньому, у валюті кредиту для виконання зобов`язань з погашення кредиту, сплати процентів за його використання, комісійних винагород, неустойки та інших платежів передбачених Договором, в межах сум, що підлягають сплаті банку за таким договором (договорами). Таким чином, апелянт вважає, що AT КБ "ПриватБанк" правомірно, у відповідності до вимог закону та умов договору від 31.01.2023 року проводив договірне списання грошових коштів з карткового рахунку, який належить ОСОБА_1 , на погашення існуючої на час такого списання заборгованості. В доводах апеляційної скарги AT КБ "ПриватБанк" також не погоджується із висновком суду першої інстанції в частині стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 5 000 грн. Апелянт зазначає, що позивачем не було надано належних доказів завдання їй моральної шкоди, письмових доказів факту існування моральних страждань, що підтверджують обставини, які мають значення для доказування факту заподіяння моральної шкоди, обґрунтування визначеного позивачем розміру компенсації тощо. Враховуючи викладене, апелянт вважає, що у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, оскільки є недоведеним письмовими доказами причинний зв`язок між діями відповідача та заподіянням позивачу моральної шкоди; позивач не була обмежена у користуванні картковим рахунком; позивачем не надані докази наявності моральных страждань, пов`язаних із діями AT КБ "ПриватБанк", та наявності причинного зв`язку між діями відповідача i загальним станом здоров`я позивача, доказів зміни її нормального життєвого ритму та стану здоров`я, враховуючи, що причинний зв`язок між протиправним діянням зaпoдiювaчa шкоди та шкодою має бути безпосереднім. тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкoди. Таким чином, апелянт вважає, що позивачем не було доведено наявності та розміру моральної шкоди, а також підстав для її відшкодування, а отже, законних підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення моральної шкоди не вбачається.
У відзиві на апеляційну скаргу (а.с.138-140) ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" без задоволення, а рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 18.09.2023 року - без змін, а також розподілити судові витрати, понесені у зв`язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції, стягнувши із відповідача на її користь судові витрати, пов`язані із розглядом справи судом апеляційної інстанції, у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. згідно договору №17/04 від 17.04.2023 року, укладеного із Адвокатським бюро "Вячеслава Драчука", які позивач понести у майбутньому.
Відповідно до ч.1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За даних обставин, необхідно зазначити, що у неоскаржуваній апелянтом частині рішення суду першої інстанції від 18.09.2023 року, апеляційним судом не переглядається.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача АТ КБ "ПриватБанк" - адвокат Рожко С.М. підтримав вимоги та доводи поданої апеляційної скарги.
В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Драчук В.В., в режимі відеоконференції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 18.09.2023 року - залишити без змін.
В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 , належним чином повідомлена про час і місце судового розгляду даної справи, не з`явилась.
Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що 31.01.2023 року між сторонами даного спору було підписано заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, після чого банком позивачу була надана платіжна картка №5363542094083517 (а.с.6-16).
З виписки по рахунку за 16-18.03.2023 року вбачається, що відбулося списання по картці № НОМЕР_1 на загальну суму 5 203,48 грн., а саме: 16.03.2023 року о 19.13 год. списано 5 000,00 грн., 16.03.2023 року о 22.49 год. списано 169,04 грн. та 18.03.2023 року о 09.09 год. списано 34,44 грн. (а.с.17-20).
20.03.2023 року на адресу АТ КБ "ПриватБанк" позивачем було направлено лист із вимогою негайно повернути списані з її рахунку грошові кошти, надати пояснення щодо підстав списання, повідомити про наявність прострочених заборгованостей, із обов`язковим наданням належним чином завірених копій документів щодо виникнення таких заборгованостей (а.с.21-23).
Згідно матеріалів справи, АТ КБ "ПриватБанк" листом від 18.04.2023 року №20.1.0.0.0/7-230329/36133 повідомило позивача, що на його думку, правові підстави для повернення списаних банком коштів відсутні. Свою відповідь відповідач мотивував тим, що між ОСОБА_3 та банком було укладено кредитний договір №OV/P-15-05 від 04.08.2005 року, відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримав строковий кредит. З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту між позивачем та банком було укладено договір поруки від 04.08.2005 року (а.с.24).
04.08.2005 року між ОСОБА_3 та Чернігівською філією ПриватБанку було укладено договір №ОV/Р-15-05 про надання овердрафтового кредиту (а.с.45-51).
04.08.2005 року між ОСОБА_4 (в подальшому ОСОБА_4 змінила прізвище на " ОСОБА_5 ") та Прилуцьким відділенням Чернігівської філії ПриватБанку укладено договір поруки №ОV/Р-15-05/Pr1 (а.с.52).
27.03.2006 року Прилуцьким міськрайонним судом Чернігівської області було видано судовий наказ у справі №2-н-247/2006 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ЗАТ КБ "ПриватБанк" 111 997,74 грн. (а.с.56).
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" відносно того, що рішення суду першої інстанції від 18.09.2023 року, в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , необґрунтованим, та що висновки суду першої інстанції у вказаній частині не узгоджуються із нормами процесуального та матеріального права, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції від 18.09.2023 року, у оскаржуваній апелянтом частині, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.
В доводах апеляційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" зазначає, що 04.08.2005 pоку між AT КБ "ПриватБанк" та СПД-фізичною особою ОСОБА_3 був укладений договір №OV/P-15-05 про надання овердрафтового кредиту. У відповідності до умов вказаного договору, позичальнику був наданий кредит з лімітом в сумі 100 000 грн. та строком повернення до 03.08.2006 року. У забезпечення виконання зобов`язань за договором №OV/P-15-05 про надання овердрафтового кредиту від 04.08.2005 року, із ОСОБА_4 (в подальшому ОСОБА_4 змінила прізвище на " ОСОБА_5 ") був укладений договір поруки №OV/P-15-05/Pr1 від 04.08.2005 року. Відповідно до п.2 укладеного договору, поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язків за договором про надання овердрафтового кредиту в тому ж розмірі, що i боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагороди, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. СПД-фізичною особою ОСОБА_3 не були належним чином виконані зобов`язання за договором №OV/P-15-05 про надання овердрафтового кредиту від 04.08.2005 року. Рішенням господарського суду Чернігівської області від 16.03.2006 року по справі №12/72 були задоволені позовні вимоги банку, та стягнуто з СПД-фізичної особи ОСОБА_3 99 995,55 грн. бopгy по кредиту, 8 079,04 грн. боргу по відсотках, 3 923,15 грн. пені, а всього: 111 997,74 грн. 27.03.2006 року Прилуцьким міськрайонним судом Чернігівської області по справі №2-н-247/2006 було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_4 на користь банку заборгованості за договором про надання овердрафтового кредиту в загальній сумі 111 997,74 грн. Вказані судові рішення набрали законної сили, боржниками не виконані. 31.01.2023 року ОСОБА_1 , на підставі власного волевиявлення, згідно зі статтею 634 ЦК України, підписала заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг AT КБ "ПриватБанк", якою приєдналася до розділу "Загальні положення" підрозділів "Кредитні картки", "Поточні paxyнки" , "Використання картки", "Віддалені канали обслуговування", "Оплата частинами та Миттєва розстрочка", "Регулярні платежі", Умов та Правил надання банківських послуг AT КБ "ПриватБанк" (далі Умови та Правила), що розміщені в мережі Інтернет за адресою https://privatbank.ua/terms, в редакції, чинній на дату підписання цієї Заяви, які разом становлять змішаний договір: Договір банківського paxyнка, споживчого кредиту та обслуговування платіжного інструменту та Генеральний кредитний договор в частині надання споживчих кредитів "Кредитна картка", "Оплата частинами", "Миттєва розстрочка" (далі - Договір), прийняла всі права та обов`язки, встановлені в цьому Договорі та зобов`язалася ix належним чином виконувати. Відповідно до укладеного договору від 31.01.2023 року, ОСОБА_1 отримала платіжну картку "Універсальна" № НОМЕР_1 . Згідно п.4.5.5 укладеного між сторонами договору від 31.01.2023 року, сторони узгодили, що виконання клієнтом зобов`язань з погашення кредиту, сплати процентів за його використання, комісійних винагород, неустойки та інших платежів, що підлягають сплаті на користь банку за будь-яким договором, в т.ч. кредитним, укладеним між клієнтом та банком, може здійснюватися шляхом ініціювання банком дебетового переказу з усіх поточних рахунків клієнта в терміни та в межах сум, що підлягають сплаті банку за таким договором (договорами) та/або у разі прострочення таких платежів. Підписанням цього договору, клієнт надав згоду на проведення банком дебетових переказів зі сплати вказаних вище платежів з усіх поточних рахунків клієнта, відкритих у банку, а також тих, що будуть відкриті в майбутньому, у валюті кредиту для виконання зобов`язань з погашення кредиту, сплати процентів за його використання, комісійних винагород, неустойки та інших платежів передбачених Договором, в межах сум, що підлягають сплаті банку за таким договором (договорами). Таким чином, апелянт вважає, що AT КБ "ПриватБанк" правомірно, у відповідності до вимог закону та умов договору від 31.01.2023 року проводив договірне списання грошових коштів з карткового рахунку, який належить ОСОБА_1 , на погашення існуючої на час такого списання заборгованості.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції від 18.09.2023 року, у оскаржуваній апелянтом частині, виходячи із наступного.
Згідно зі статтею 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до положень статті 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами (ч.1 статті 1067 ЦК України).
Відповідно до положень статті 1068 ЦК України, банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунку грошові кошти в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунку або законом.
Крім того, згідно статті 1071 ЦК України, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.
Відповідно до статті 1073 ЦК України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка, банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ч.1 статті 1074 ЦК України, обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.
Поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні; виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання; категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності; загальні засади функціонування платіжних систем в Україні; загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України; права, обов`язки та відповідальність учасників платіжного ринку України; загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг; порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури визначає Закон України від 30.06.2021року №1591-IX "Про платіжні послуги".
Частиною 2 статті 2 даного Закону визначено, що під час надання споживачам послуг на платіжному ринку надавачі платіжних послуг зобов`язані дотримуватися вимог законів України "Про фінансові послуги та фінансові компанії", "Про захист прав споживачів" та інших нормативно-правових актів у сфері захисту прав споживачів.
В силу статті 63 цього Закону, для виконання платіжних операцій з коштами (крім електронних грошей) банки мають право відкривати своїм клієнтам такі банківські рахунки:
1) вкладний (депозитний) рахунок; 2) поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту для зберігання коштів і виконання платіжних операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства; 3) рахунок умовного зберігання (ескроу); 4) кореспондентський рахунок; 5) розрахунковий рахунок.
За змістом статті 42 Закону України "Про платіжні послуги", надавач платіжних послуг платника зобов`язаний отримати згоду платника на виконання кожної платіжної операції, крім випадків, передбачених цим Законом. Надавач платіжних послуг може передбачити в договорі з платником виконання платіжних операцій, пов`язаних між собою спільними ознаками, у визначений період часу. У такому разі згода надається перед виконанням першої платіжної операції. Порядок надання згоди на виконання платіжної операції визначається договором між платником та надавачем платіжних послуг платника. Платіжна операція вважається акцептованою після надання платником згоди на її виконання. Якщо немає згоди платника на виконання платіжної операції, - така операція вважається неакцептованою, якщо інше не передбачено цим Законом. Надавач платіжних послуг платника за виконання неакцептованих платіжних операцій несе відповідальність, передбачену цим Законом. Згода на виконання платіжної операції (пов`язаних між собою платіжних операцій) може бути надана платником надавачу платіжних послуг платника особисто, через надавача платіжних послуг з ініціювання платіжної операції або через отримувача. Згода на виконання платіжної операції (пов`язаних між собою платіжних операцій), крім платіжних операцій, що здійснюються для виконання платником грошових зобов`язань перед надавачем платіжних послуг платника, може бути відкликана платником у будь-який час, але не пізніше настання моменту безвідкличності платіжної інструкції відповідно до цього Закону. У разі відкликання згоди на виконання платіжної операції така платіжна операція вважається неакцептованою. У разі відкликання згоди на виконання пов`язаних між собою платіжних операцій такі подальші виконані платіжні операції вважаються неакцептованими. Форма та порядок надання розпорядження платника про відкликання згоди на виконання платіжної операції визначаються договором між платником та надавачем платіжних послуг платника. Надавач платіжних послуг платника зобов`язаний фіксувати в операційно-обліковій системі час отримання згоди платника на виконання платіжної операції (пов`язаних між собою платіжних операцій), а також розпорядження платника про відкликання згоди на виконання платіжної операції (пов`язаних між собою платіжних операцій).
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач, як надавач платіжних послуг ОСОБА_1 , мав обов`язок щодо отримання її згоди на виконання кожної платіжної операції, якщо інше не передбачено Законом або договором між ними. Інакше дана операція вважається неакцептованою.
Аналогічний висновок вбачається із положень Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою правління НБУ від 29.07.2022 року №163.
Відповідач, обґрунтовуючи свої заперечення проти позову, посилався на п.4.5.5 укладеного між сторонами договору від 31.01.2023 року, а тому вважає правомірним списання коштів із карткового рахунку, в рахунок погашення заборгованості на підставі Умов та правил надання банківських послуг.
При цьому, матеріали справи не містять в собі ні витягу з умов та правил надання банківських послуг, ні підтверджень, що ці пункти містилися у витягу та саме їх зміст розуміла ОСОБА_1 , ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи відповідний договір від 31.01.2023 року, а також те, що вказані документи на момент укладення між сторонами правочину містили умови, зокрема, і щодо права банку здійснювати договірне списання грошових коштів з усіх рахунків ОСОБА_1 , в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
В даному випадку, договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів").
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за Законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець, в даному випадку - AT КБ "ПриватБанк".
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей: 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Конституційний Суд України в рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 з приводу відкриття карткового рахунку, АТ КБ "ПриватБанк" дотрималось вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", про повідомлення споживача про умови кредитування та/або надання банківських послуг та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Подібні висновки про застосування норм права викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року в справі №342/180/17.
З урахуванням зазначеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо безпідставного списання відповідачем коштів із карткового рахунку ОСОБА_1 в сумі 5 203 грн. 48 коп., та невідповідності дій відповідача в цій частині вимогам Закону.
В доводах апеляційної скарги AT КБ "ПриватБанк" також не погоджується із висновком суду першої інстанції в частині стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 5 000 грн. Апелянт зазначає, що позивачем не було надано належних доказів завдання їй моральної шкоди, письмових доказів факту існування моральних страждань, що підтверджують обставини, які мають значення для доказування факту заподіяння моральної шкоди, обґрунтування визначеного позивачем розміру компенсації тощо. Враховуючи викладене, апелянт вважає, що у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, оскільки є недоведеним письмовими доказами причинний зв`язок між діями відповідача та заподіянням позивачу моральної шкоди; позивач не була обмежена у користуванні картковим рахунком; позивачем не надані докази наявності моральных страждань, пов`язаних із діями AT КБ "ПриватБанк", та наявності причинного зв`язку між діями відповідача i загальним станом здоров`я позивача, доказів зміни її нормального життєвого ритму та стану здоров`я, враховуючи, що причинний зв`язок між протиправним діянням зaпoдiювaчa шкоди та шкодою має бути безпосереднім. тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкoди. Таким чином, апелянт вважає, що позивачем не було доведено наявності та розміру моральної шкоди, а також підстав для її відшкодування, а отже, законних підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення моральної шкоди не вбачається.
Апеляційний суд вважає, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції від 18.09.2023 року, у оскаржуваній апелянтом частині, виходячи із наступного.
Відповідно до приписів ч.4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.09.2020 року у справі №216/3521/16-ц, провадження №14-714цс19, відступила від висновку про застосування статей 4 та 22 Закону України "Про захист прав споживачів", викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі №761/26293/16-ц, провадження №14-64цс19, в частині застосування норм права при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди за порушення договору банківського вкладу.
У пунктах 48-51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 року у справі №216/3521/16-ц, провадження №14-714цс19, зазначено наступне: ''… 48. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від відповідного висновку про застосування статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі N 761/26293/16-ц (провадження N 14-64 цс 19) в частині застосування норм права при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди за порушення договору банківського вкладу. 49. Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. 50. Статті 4 та 22 Закону про захист прав споживачів у чинній редакції прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг. 51. Так, вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору, зокрема у справі про порушення банком зобов`язання з повернення вкладу, суди мають враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.''
Європейський Суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, №68490/01, §62, ЄСПЛ, 12.07.2007 року).
Вказана правова позиція застосовується Верховним Судом і у справах щодо незаконного списання грошових коштів з банківського рахунку (постанова від 21.09.2020 року у справі №372/586/16-ц).
Як було встановлено, списання банком коштів із рахунку позивача відбулось за відсутності законних підстав, зокрема, без наявності волевиявлення клієнта володільця рахунка, та мало місце порушення відповідачем законних прав та інтересів позивача.
Частиною 1 статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно ч.1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Неправомірною відмовою відповідача від виконання цивільно-правових обов`язків щодо повернення незаконно списаних з рахунку коштів протягом тривалого часу позивачу було заподіяно моральну шкоду, яка, за її твердженнями, полягала у душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї. Позивач зазначала, що вона не могла на власний розсуд скористатись належними їй грошовими коштами, у певний період свого життя залишилась без засобів до існування, перебуваючи на території іншої держави, маючи на утриманні неповнолітню дитину. Позивач не мала інших фінансових джерел, окрім грошових коштів, які були на її рахунку, банківська картка була єдиним способом отримати грошові перекази. Враховуючи, що позивач на той час перебувала на території іншої держави, не маючи при цьому заробітку, не мала поряд рідних, близьких, і не могла певний час забезпечити існування не тільки себе, а і неповнолітньої дитини, яка перебувала там разом з нею.
Відповідно до ч.3 статті 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
За викладених обставин, із врахуванням матеріального стану винного, ступеню його вини, глибини страждань позивача, апеляційний суд вважає, що позивачем доведено заподіяння їй діями відповідача моральної шкоди, розмір якої обґрунтовано визначено судом першої інстанції у сумі 2 000 грн., що відповідає засадам виваженості, розумності, співмірності та справедливості.
Приймаючи до уваги викладене вище, апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції від 18.09.2023 року, у оскаржуваній апелянтом частині, вважає, що суд першої інстанції, вірно встановивши фактичні документально підтверджені обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, та застосувавши норми права, які регламентують спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання незаконними дій Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" щодо автоматичного списання коштів з її рахунку; стягнення з Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на її користь безпідставно списаних грошових коштів в сумі 5 203 грн. 48 коп., та відшкодування на користь позивача моральної шкоди в сумі 2 000 грн. Доводи апеляційної скарги правильності вказаних висновків суду першої інстанції не спростовують.
За даних обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" підлягає залишенню без задоволення, а рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 18.09.2023 року, в оскаржуваній частині, підлягає залишенню без змін.
У неоскаржуваній апелянтом частині, рішення суду першої інстанції від 18.09.2023 року, апеляційним судом не переглядається, в силу приписів ч.1 статті 367 ЦПК України.
Як вбачається із матеріалів справи, у відзиві на апеляційну скаргу (а.с.138-140) позивач ОСОБА_1 просила вирішити питання про розподіл судових витрат за розгляд даної справи судом апеляційної інстанції, та стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на її користь 10 000 грн. правової допомоги в суді апеляційної інстанції. До відзиву на апеляційну скаргу позивачем було додано: копію договору №17/04 про надання правової допомоги від 17.04.2023 року щодо надання їй правової допомоги у даній справі адвокатом Драчуком В.В.; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серія ЧН №000844 від 10.01.2020 року; копію рахунку №1704/23-2 від 29.12.2023 року за послуги з надання правничої (правової) допомоги згідно договору №1704/23 від 17.04.2023 року, на суму 10 000 грн.; копію додаткової угоди №3 від 29.12.2023 року до договору про надання правничої (правової) допомоги №17/04 про надання правової допомоги від 17.04.2023 року, відповідно до якої адвокатом Драчуком В.В. було надано ОСОБА_1 наступні послуги з надання правової допомоги: усні консультації; ознайомлення з матеріалами апеляційної скарги та матеріалами апеляційного провадження; дослідження нормативно-правових актів, що регулюють відносини з яких виник спір; пошук та дослідження судової практики; побудова та відпрацювання правової позиції захисту інтересів клієнта; підготовка та подання заяв по суті, заяв з процесуальних питань, клопотань(за необхідності); представництво інтересів клієнта в суді апеляційної інстанції, участь в судових засіданнях, у тому числі, в режимі відеоконференції (за необхідності). Сторони домовилися про фіксований розмір цих послуг, який складає 10 000 грн., оплата послуг здійснюється протягом 5 календарних днів з моменту набрання законної сили рішенням суду у справі (п.3.1. додаткової угоди №3 від 29.12.2023 року), а також докази направлення іншим учасникам справи копії відзиву на апеляційну скаргу та доданих до нього документів (а.с.141, 144, 145, 145, зворот, 146).
Відповідно до приписів ч.1 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 статті 137 ЦПК України регламентовано, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно ч.3 статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.4 статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно ч.5, ч.6 статті 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові від 05.02.2019 року у справі №906/194/18 Верховний Суд дійшов висновку, що необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
Водночас, у постанові від 03.10.2019 року у справі №922/445/19 Верховний Суд зазначив, що витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Згідно практики Європейського Суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено в п.95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015 року, п 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004 року, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський Суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічні висновки викладені також у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19.
Як вбачається із матеріалів справи, інтереси позивача ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції представляв адвокат Драчук В.В. на підставі: договору №17/04 про надання правової допомоги від 17.04.2023 року, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серія ЧН №000844 від 10.01.2020 року; ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 17.04.2023 року Серія СВ №1052174.
До відзиву на апеляційну скаргу позивачем було додано: копію договору №17/04 про надання правової допомоги від 17.04.2023 року щодо надання їй правової допомоги у даній справі адвокатом Драчуком В.В.; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серія ЧН №000844 від 10.01.2020 року; копію рахунку №1704/23-2 від 29.12.2023 року за послуги з надання правничої (правової) допомоги згідно договору №1704/23 від 17.04.2023 року, на суму 10 000 грн.; копію додаткової угоди №3 від 29.12.2023 року до договору про надання правничої (правової) допомоги №17/04 про надання правової допомоги від 17.04.2023 року, відповідно до якої адвокатом Драчуком В.В. було надано ОСОБА_1 наступні послуги з надання правової допомоги: усні консультації; ознайомлення з матеріалами апеляційної скарги та матеріалами апеляційного провадження; дослідження нормативно-правових актів, що регулюють відносини з яких виник спір; пошук та дослідження судової практики; побудова та відпрацювання правової позиції захисту інтересів клієнта; підготовка та подання заяв по суті, заяв з процесуальних питань, клопотань(за необхідності); представництво інтересів клієнта в суді апеляційної інстанції, участь в судових засіданнях, у тому числі, в режимі відеоконференції (за необхідності). Сторони домовилися про фіксований розмір цих послуг, який складає 10 000 грн., оплата послуг здійснюється протягом 5 календарних днів з моменту набрання законної сили рішенням суду у справі (п.3.1. додаткової угоди №3 від 29.12.2023 року), а також докази направлення іншим учасникам справи копії відзиву на апеляційну скаргу та доданих до нього документів (а.с.141, 144, 145, 145,зворот, 146).
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача - АТ КБ "ПриватБанк" - адвокат Рожко С.М. заперечив проти стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн., оскільки, на його думку, позовна заява ОСОБА_1 була підписана неповноважним представником; відсутні докази понесення позивачем витрат на правничу допомогу; позов є необґрунтованим, і тому представник відповідача вважає що дані витрати не підлягають стягненню на користь позивача.
З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Посилання представника відповідача на відсутність доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути підставою для відмови у стягненні судом даних витрат на користь позивача, оскільки позивач та адвокат у п.3.1. додаткової угоди №3 від 29.12.2023 року до договору про надання правничої (правової) допомоги №17/04 про надання правової допомоги від 17.04.2023 року визначили, що оплата послуг адвоката здійснюється протягом 5 календарних днів з моменту набрання законної сили рішенням суду у справі, тобто, узгодили оплату з відстроченням (а.с.145).
При цьому, необхідно зазначити, що відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі №922/445/19, витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Жодних належних та достатніх, у розумінні положень статей: 77, 80 ЦПК України, доказів на підтвердження неспівмірності заявлених до стягнення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, стороною відповідача, суду не надано.
За даних обставин, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність визначених Законом підстав для зменшення розміру відшкодування заявлених позивачем до відшкодування витрат на оплату професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, які підлягають розподілу між сторонами. Таким чином, стягненню з відповідача Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь позивача ОСОБА_1 підлягає 10 000 грн., в рахунок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. При цьому, необхідно зазначити, що при визначенні вказаного розміру відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд виходить із засад виваженості, обґрунтованості, розумності, співмірності та справедливості.
Керуючись статтями: 137, 141, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" - залишити без задоволення.
Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 18 вересня 2023 року, у оскаржуваній частині, залишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 10 000 (десять тисяч) грн., в рахунок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий: Судді:
