Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 202/9/21-к
провадження № 51-170 ск 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2022 року,
встановив:
Як вбачається із касаційної скарги, вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2022 року, ОСОБА_5 засуджено за : - ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 152 КК України (в редакції від 05 квітня 2001 року) до покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років; - ч. 3 ст. 153 КК України (в редакції від 01 червня 2010 року) до покарання у виді позбавлення волі строком на 13 років; - ч. 2 ст. 156 КК України (в редакції від 25 вересня 2008 року) у виді позбавлення волі строком на 7 років; - ч. 5 ст. 301 КК України (в редакції від 10 листопада 2015 року) до покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років без позбавлення права обіймати певні посади та займатись певною діяльністю.
На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим - остаточно призначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі строком на 13 років, без позбавлення права обіймати певні посади та займатись певною діяльністю.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2023 року вирок щодо ОСОБА_5 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 152 КК України (в редакції закону від 05 квітня 2001 року), за епізодом 2002 року- скасовано та закрито кримінальне провадження в цій частині на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати; за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 153 КК України (в редакції закону від 01 червня 2010 року), в частині правової кваліфікації її дій- змінено.
Перекваліфіковано дії ОСОБА_5 з ч. 3 ст. 153 КК України (в редакції закону від 01 червня 2010 року) на ч. 4 ст. 152 КК України (в редакції закону від 06 грудня 2017 року).
Потсановлено вважати ОСОБА_5 засудженою за ч. 4 ст. 152 КК України (в редакції закону від 06 грудня 2017 року) до покарання у виді позбавлення волі строком на 13 років;
- за ч. 2 ст. 156 КК України (в редакції Закону від 25 вересня 2008 року) до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років;
- за ч. 5 ст. 301 КК України (в редакції Закону від 10 листопада 2015 року) до покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років, без позбавлення права обіймати певні посади та займатись певною діяльністю.
На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі строком на 13 років, без позбавлення права обіймати певні посади та займатись певною діяльністю.
Захисник звернулася із касаційною скаргою, в якій порушує питання про перегляд рішення суду першої інстанції щодо засудженої.
Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2024 року касаційну скаргу захисника залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам ст. 427 КПК України, оскільки наведене обґрунтування вимог захисником було викладено без урахування положень ст. 433 КПК України, яка визначає межі перегляду судом касаційної інстанції, та норм ч. 1 ст. 438 КПК України. Захисник, оспорюючи, зокрема, винуватість засудженої ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 152, ч. 5 ст. 301 КК України, вказувала на невідповідність висновків суду, викладених у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, фактичним обставинам кримінального провадження, що згідно ст. 438 КПК України, не є підставою для скасування чи зміни судових рішень при розгляді кримінального провадження в суді касаційної інстанції. Крім того, захисник не зазначала, яких саме порушень допустився суд апеляційної інстанції в цій частиніта не конкретизує, у чому саме ці порушення полягали, як вони вплинули на законність й обґрунтованість постановленого судового рішення. Також захисник просила змінити ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2023 року та виправдати ОСОБА_5 за відсутністю в її діях складу кримінальних правопорушень, а в частині засудження її за ч. 2 ст. 156 КК України змінити судові рішення та застосувати до неї ст. ст. 69, 75 КК України. Тому прохальна частина касаційної скарги не відповідала вимогам ст. 436 КПК України. Крім того, захисник у порушення норм ч. 5 ст. 427 КПК України не долучала копії оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції.
Також захиснику було роз`яснено, що у разі неусунення в установлений строк недоліків касаційної скарги, залишеної без руху, така скарга повертається особі, яка її подала.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 12 березня 2024 року від захисника надійшла нова касаційна скарга, у якій вона не погоджується із вироком районного суду щодо засудженої.
Проте, як убачається зі змісту нової касаційної скарги вимог ст. 427 КПК України захисником не дотримано, вказані в ухвалі недоліки не усунуто.
Зокрема, у касаційній скарзі захисник так і не зазначає на конкретні порушення закону, з урахуванням положень ст. 438 КПК України, які були б допущені апеляційним судом, оскільки не вказує, в чому саме незаконність ухвали апеляційного суду, які конкретно порушення закону, в силу ст. 419 КПК України, на її думку, було допущено цим судом, які доводи апеляційних скарг сторони захисту суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив, не перевірив та не оцінив, та чому ці порушення слід відносити до підстав для зміни чи скасування касаційним судом ухвали апеляційного суду згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України та з огляду на положення статей 370, 404, 412-414, 419 цього Кодексу.
Крім того, усупереч ч. 5 ст. 427 КПК України захисник знову не долучає копій оскаржуваних судових рішень.
Водночас, як убачається зі змісту нової касаційної скарги, захисник вказує на суворість призначеного засудженій покарання, просить застосувати до неї положення ст. 75 КК України. Водночас у прохальній частині касаційної скарги вона просить скасувати вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2022 року та закрити кримінальне провадження, чим знову допускає протиріччя.
Таким чином, захисником не усунуто в установлений строк недоліки касаційної скарги, залишеної без руху.
Оскільки в установлений строк захисником не усунуто недоліків касаційної скарги, яку залишено без руху, то її скарга підлягає поверненню.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 429 КПК України касаційна скарга повертається, якщо особа не усунула недоліки касаційної скарги, яку залишено без руху, в установлений строк.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 429 КПК України залишення касаційної скарги без руху або її повернення не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, передбаченому цим Кодексом, у межах строку на касаційне оскарження, шляхом подання нової касаційної скарги.
Враховуючи викладене та керуючись ч. 3 ст. 429 КПК України, Суд
постановив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2022 року, з усіма доданими до неї матеріалами, повернути особі, яка її подала.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
