КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 квітня 2024 року
м. Київ
провадження №22-ц/824/6468/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Євграфової Є.П. (суддя-доповідач), Желепи О.В., Немировської О.В.,
при секретарі Мудрак Р.Р.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргоюОСОБА_1
на рішення Печерського районного суду м. Києва
від 09 листопада 2023 року
у цивільній справі № 757/10360/23-ц Печерського районного суду м. Києва
за позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_1
про розірвання шлюбу
В С Т А Н О В И В:
В березні 2023 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на дитину та стягнення аліментів на дружину до досягнення дитиною трьох років.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначала, що 27 червня 2015 року вона з відповідачем ОСОБА_1 уклали шлюб, який було зареєстровано у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції у Київській області, актовий запис № 304. Згодом шлюб було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу.
17 грудня 2021 року позивач знову уклала шлюб з відповідачем, який було зареєстровано у Дніпровському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 3218, від якого у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказувала, що спільне життя з відповідачем не склалося через відсутність взаєморозуміння між позивачем та відповідачем, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні обов`язки. Протягом тривалого часу сімейне життя поступово погіршувалося, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин. Позивач та відповідач вже тривалий час проживають окремо, не підтримують подружніх стосунків, не ведуть спільне господарство. У зв`язку з чим, подальше спільне життя і збереження шлюбу є неможливим та суперечитиме інтересам позивача.
Відповідач проти позову про розірвання шлюбу заперечував вважаючи, що підстави для цього відсутні, подав заяву про розгляд справи без його участі.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04 квітня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на дитину та стягнення аліментів на дружину до досягнення дитиною трьох років, виділено в окреме провадження.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08 серпня 2023 задоволено частково заяву відповідача ОСОБА_1 про надання строку для примирення подружжю у цивільній справі №757/10360/23-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Надано подружжю строк для примирення протягом трьох місяців, провадження у справі зупинено.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09 листопада 2023 року провадження у справі було відновлено, оскільки обставини, що викликали зупинення провадження у даній цивільній справі відпали, сторони по справі не примирилися.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 09 листопада 2023 року позов задоволено. Розірвано шлюб, укладений та зареєстрований 17 грудня 2021 року між громадянами України ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 3218.
Вирішено питання судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, провадження у справі закрити.
Вказував, що суд першої інстанції необґрунтовано виділив вимоги про стягнення аліментів на дитину та стягнення аліментів на дружину до досягнення дитиною трьох років в окреме провадження; не врахував інтереси дитини з огляду на наявність спору щодо її місця проживання не залучивши до участі у справ орган опіки та піклування; неповно з`ясував обставини справи, оскільки позивач не надав доказів існування у позивача стабільних і тривалих стосунків з іншим чоловіком; неправильно встановив обставини, які мають значення для справи, не з`ясував дійсні мотиви розірвання шлюбу, не зазначив у рішенні що причиною юридичного конфлікту між позивачкою та відповідачем, є факт ї аморальної поведінки в сім`ї та безвідповідальне ставлення до безпеки сина.
Також апелянт вважає, що справу розглянуто неповноважним складом суду, оскільки обидві сторони проживають за межами України, в Румунії, із статусом тимчасового захисту, а отже у справі наявний іноземний елемент й вона не підлягає розгляду в судах України.
Також апелянтом заявлено клопотання про визнання зловживання процесуальними правами адвокатом Даниленко П.О. (повідомлення неправдивої інформації та наклеп на ОСОБА_1 , введення суду в оману) та постановлення щодо нього окремої ухвали
Позивач та його представник не скористалися правом подати відзив на апеляційну скаргу.
Представник позивача, адвокат Даниленко П.О. у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги та клопотання про постановлення окремої ухвали заперечив, пояснивши, що примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, буде порушувати його законні права та інтереси і суперечити вимогам закону. Просив скаргу та клопотання залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду від 09 листопада 2023 року - без змін.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є.П., пояснення представника позивача - адвоката Даниленко П.О., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Судом встановлено, що 27 червня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції у Київській області, зареєстровано шлюб, про що в книзі реєстрації актів цивільного стану зроблено відповідний актовий запис № 304.
Відповідно до копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого 24 липня 2020 року Печерським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 91, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - розірвано.
В подальшому, 17 грудня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), зареєстровано шлюб, про що в книзі реєстрації актів цивільного стану зроблено відповідний актовий запис № 3218.
Від даного шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_2 , виданого 22 березня 2022 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), відповідний актовий запис № 484.
Судом також встановлено, що сторони не проживають однією сім`єю, не ведуть спільне господарство, не підтримують шлюбно-сімейні стосунки, проживають окремо і дана обставина не заперечується сторонами у справі.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має намір зберігати шлюб з Відповідачем. Приймаючи до уваги заяву позивача, суд вважає, що причини, які спонукають його наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, що має істотне значення. Ураховуючи, що сім`я сторін розпалась, підстав для досягнення примирення між сторонами немає, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, та з огляду на приписи ст. 24 СК України та ст. 16 Загальної декларації прав людини, ч. 3 ст. 105 СК України, ст. 109 СК України, суд дійшов висновку про розірвання шлюбу між сторонами.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
За приписом статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.
Згідно з частиною другою статті 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.
Статтею 24 СК України встановлено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до збереження шлюбних відносин є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до частини другої статті 36 СК України шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією України.
Відповідно до частини першої статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Згідно із частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, який ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. За таких обставин, коли обов`язки дружини та чоловіка зі спільного піклування про побудову сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги припинені, подальше збереження шлюбу є неможливим.
Згідно з усталеною судовою практикою, викладеною у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Вжиті судом першої інстанції за клопотанням відповідача заходи примирення подружжя не дали бажаного відповідачу результату, а отже колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанцій про те, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них. Оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги щодо можливості збереження сім`ї суперечать встановленим у справі обставинам, які свідчать про те, що позивачка наполягає на розірванні шлюбу, що підтверджує її стійке бажання розлучитися і не мати сімейних (шлюбних) стосунків із відповідачем.
Аргумент апеляційної скарги, щодо неповноважного складу суду та необхідності закриття провадження у справі у зв`язку із непідсудністю справи судам України, колегія суддів відхиляє з таких підстав.
Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв`язок, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю (частина перша та друга статті 16 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
У частині першій статті 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином.
Припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу (стаття 63 Закону України «Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Як вбачається з матеріалів справи, сторони є громадянами України, мали останнє спільне місце проживання в Україні, доказів обрання ними іншої країни у якості постійного місця проживання матеріали справи не містять. Надання сторонам тимчасового захисту у Румунії не підтверджує іншого. Отже доводи апеляційної скарги у цій частині є помилковими.
Посилання в апеляційній скарзі про те, що оскаржуване рішення було прийнято без залучення до участі у справі органу опіки та піклування, колегією суддів відхиляються оскільки у межах спору про розірвання шлюбу судом не вирішувалось питання щодо місця проживання дитини.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до оцінки моральний якостей позивача, та бажання попри категоричну її незгоду, зберегти шлюб.
Доводи клопотання про зловживання представником позивача процесуальними права не знайшли свого підтвердження, та спростовуються матеріалами справи. Підстави для постановлення окремої ухвали відсутні.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанцій. Доводи про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, з огляду на що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 листопада 2023 року - залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Повний текст постанови складений 18 квітня 2024 року.
Судді: Є.П. Євграфова
О.В.Немировська
О.В. Желепа
