Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
22 травня 2024 року
м. Київ
Справа № 353/999/23
Провадження № 51-523 км 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2023 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023091240000127, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Гончарівка Тлумацького району Івано-Франківської області, мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Тлумацький районний суд Івано-Франківської області ухвалою від 19 вересня 2023 року задовольнив клопотання ОСОБА_6 про звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності. Звільнив ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, на підставі положень ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності і закрив кримінальне провадження.
Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 13 листопада 2023 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 - без зміни.
Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у тому, що він всупереч встановленому законом порядку, в порушення вимог ст. 14 Конституції України, за відсутності будь-яких підстав набуття права на землю, передбачених ст. 116 Земельного кодексу України, нехтуючи вимогами ч. 1 ст. 81, ст. 125 Земельного кодексу України, вчинив злочин у сфері земельних відносин за наступних обставин.
У вересні 2019 року, більш точної дати під час досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_6 вирішив самовільно захопити земельну ділянку для будівництва гаражу у м. Тлумач Івано-Франківської області.
Реалізуючи свій протиправний умисел, ОСОБА_6 , достовірно знаючи, що він не має права на зайняття та використання зазначеної ділянки, яка розташована у дворі багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 та відноситься до земель комунальної власності Тлумацької міської ради, з корисливих мотивів, з метою подальшого використання в своїй діяльності, здійснив самовільне будівництво капітальної споруди автомобільного гаражу з влаштуванням фундаменту із бетону та стін із шлакоблоку на самовільно зайнятій ділянці площею 61 метр квадратний.
Своїми умисними протиправними діями, які виразилися у самовільному захопленні земельної ділянки та будівництві на ній, ОСОБА_6 спричинив шкоду Тлумацькій міській раді Івано-Франківської області на загальну суму 5 874,91 грн.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Прокурор вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що часом вчинення кримінального правопорушення є вересень 2019 року, оскільки злочин, передбачений ч. 3 ст. 197-1 КК України, є триваючим і судом було неправильно встановлено час закінчення злочинних дій. При триваючому характері злочину визначальним є день їх припинення.
Апеляційний суд, на думку прокурора, належним чином доводів апеляційної скарги прокурора не перевірив, тому ухвала не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
При цьому прокурор зазначає, що висновки апеляційного суду про те, що ст. 49 КК України не передбачає особливостей у перебігу строків давності у разі вчинення триваючих злочинів, а також про те, що після самовільного заволодіння земельною ділянкою подальше неповернення її власнику не охоплюється складом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 197-1 КК України, тому немає підстав вважати його триваючим, не узгоджуються з практикою Верховного Суду у справі № 452/2842/19.
ОСОБА_6 подав заперечення на касаційну скаргу прокурора та доповнення до поданого заперечення, де просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав подану касаційну скаргу і просив її задовольнити.
Інші учасники судового провадження були повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 434-1 КПК України суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає таке кримінальне провадження на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи іншої об`єднаної палати.
Як вбачається зі змісту ухвали місцевого суду, вирішуючи питання про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності на підставі положень ст. 49 КК України і закриття кримінального провадження щодо нього, суд виходив з того, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 197-1 КК України, у вчиненні якого обвинувачувався ОСОБА_6 , відноситься до нетяжких злочинів; цей злочин вчинено у вересні 2019 року, перебіг строку давності не переривався та не зупинявся, а з дня вчинення кримінального правопорушення минуло більше трьох років, тому суд задовольнив клопотання обвинуваченого і звільнив його від кримінальної відповідальності на підставі положень ст. 49 КК України, закривши кримінальне провадження.
Прокурор подав апеляційну скаргу, у якій зазначав про неправильне встановлення часу закінчення злочинних дій обвинуваченим, оскільки ОСОБА_6 продовжує користуватись самовільно захопленою земельною ділянкою та незаконно зведеною на ній спорудою, тому вчинений ним злочин, передбачений ч. 3 ст. 197-1 КК України, є триваючим.
Спростовуючи доводи апеляційної скарги прокурора, апеляційний суд вказав, що після самовільного заволодіння земельною ділянкою подальше невиконання обвинуваченим обов`язку повернути її власнику, як цього вимагає земельне законодавство, не охоплюється складом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 197-1 КК України, і з точки зору кваліфікації за цією нормою немає значення, скільки часу воно тривало. Тому немає правових підстав вважати самовільне зайняття земельної ділянки і будівництво на ній певної споруди триваючим злочином.
При підготовці до касаційного розгляду судом було встановлено, що питання щодо триваючого характеру кримінального правопорушення, передбаченого ст. 197-1 КК України, та особливостей обчислення строку давності при його вчиненні вже було предметом вирішення Верховного Суду, зокрема у справі № 758/2732/23 (провадження № 51-6781 ск 23).
У цій справі ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 22 травня 2023 року особу було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі положень ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 197-1 КК України.
Прокурор подав апеляційну скаргу на це рішення, у якій вказував, що в діях особи вбачаються усі ознаки триваючого злочину, який, на думку прокурора, ще не закінчився, оскільки останній продовжував вчиняти дії, передбачені цим кримінальним правопорушенням.
Київський апеляційний суд ухвалою від 10 серпня 2023 року ухвалу суду першої інстанції залишив без зміни.
У касаційній скарзі сторона обвинувачення зазначала про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 49 КК України, а також про те, що апеляційний суд не зазначив в ухвалі мотивів визнання апеляційної скарги прокурора необґрунтованою в частині його доводів про вчинення триваючого злочину.
Верховний Суд ухвалою Другої судової палати ККС ВС від 14 листопада 2023 року у справі № 758/2732/23 (провадження № 51-6781 ск 23) відмовив у відкритті касаційного провадження за вказаною скаргою на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, вказавши, що погоджується з висновками апеляційного суду про те, що цей злочин є закінченим з моменту початку ведення будівельних робіт на самовільно зайнятій земельній ділянці, тобто з моменту здійснення будівництва, тому висновки суду першої інстанції щодо початку відліку строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності саме з цього часу є правильними.
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду вважає необхідним відступити від такого висновку, викладеного в ухвалі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 листопада 2023 року у справі № 758/2732/23 (провадження № 51-6781 ск 23), оскільки має протилежну думку щодо застосування окремих норми права у подібних правовідносинах.
При триваючому злочині особа вчиняє один раз певну дію і впродовж більш чи менш тривалого часу перебуває безперервно в злочинному стані.
Для цього виду злочинів характерним є неспівпадіння моменту, з якого злочин вважається закінченим, і моменту фактичного припинення протиправних дій. При цьому у поняття «час вчинення триваючого злочину» має включатися увесь проміжок часу, протягом якого особа безперервно вчиняла/вчиняє триваюче діяння на стадії закінченого злочину.
Таким чином, початком вчинення триваючого злочину є вчинення особою діяння, безпосередньо спрямованого на виконання об`єктивної сторони цього злочину; закінченням - досягнення указаним діянням стадії закінченого злочину; припиненням - момент (день), починаючи з якого особа більше не вчиняє злочин за своєю волею чи незалежно від її волі або зазначені дії цієї особи не набувають статусу легальних.
Диспозиції окремих частин ст. 197-1 КК України нерозривно пов`язані між собою, оскільки стосуються самовільного зайняття особою земельної ділянки, самовільного будівництва на ній окремих будівель або споруд з посиланням на інші окремі кваліфікуючі ознаки указаних дій, зокрема пов`язані з особливостями їх наслідків (частина перша), особливостями суб`єкта або предмета таких дій (частини друга, четверта),
Зокрема у цьому провадженні, об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, полягає у самовільному будівництві будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці.
Назагал самовільне зайняття земельної ділянки - це фактичне заволодіння (чи заволодіння і користування) земельною ділянкою або її частиною, вчинене в особистих інтересах або інтересах інших осіб тим, кому ця ділянка у встановленому порядку не надавалась у володіння і користування або не передавалась у власність, або за відсутності вчинення правочину щодо такої земельної ділянки (чи щодо об`єкта, розташованого на земельній ділянці). Самовільне зайняття земельної ділянки також має місце і у випадку, коли власник або законний володілець земельної ділянки самовільно змінює її межі, приєднуючи частину суміжних земель до своєї ділянки, та в інших випадках.
Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці полягає у веденні на такій ділянці без належного дозволу будівельних робіт, виконанні монтажних робіт по спорудженню певних будівель, споруд тощо.
Таким чином, з моменту самовільного зайняття земельної ділянки, початку ведення будівельних робіт на самовільно зайнятій земельній ділянці склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. ч. 1, 3 ст. 197-1 КК України, є закінченим і з цього часу особа безперервно перебуває в злочинному стані до моменту, поки не припиняє самовільне посягання на земельну ділянку за своєю волею чи незалежно від неї або зазначені дії цієї особи не набувають статусу легальних (припинення злочину).
З огляду на це, колегія суддів на відміну від указаної вище позиції Другої судової палати ККС ВС вважає, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 197-1 КК України, є триваючим. Й відповідно, уразі вчинення триваючого злочину, першим днем строку давності, як підстави для звільнення особи від кримінальної відповідальності за його вчинення, є день припинення вчинення особою відповідного триваючого злочинного діяння.
Тому, враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що об`єднана палата ККС ВС має зробити висновок про те, що першим днем початку перебігу строку давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за відповідною частиною ст. 197-1 КК України є день припинення вчинення особою відповідного триваючого злочинного діяння, а не день, з якого таке діяння досягнуло стадії закінченого злочину, оскільки злочини, передбачені відповідними частинами ст. 197-1 КК України мають триваючий характер.
За таких обставин, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду вбачає підстави для відступу від висновку, викладеного в ухвалі Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 листопада 2023 року у справі № 758/2732/23 (провадження № 51-6781 ск 23).
Тому з метою забезпечення єдності судової практики, кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 потрібно передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду на підставі ч. 2 ст. 434-1 КПК України.
Керуючись статтями 433, 434, 434-1, 434-2, 436, 441 КПК України, Суд
постановив:
Передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2023 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
