1Справа № 335/4315/23 2-о/335/4/2024
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 травня 2024 року м. Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя в складі: головуючої судді Романько О.О., за участі секретаря судового засідання Гутник Є.С., заявника ОСОБА_1 , представників заінтересованої особи: Калініної-Заєць Ю.М., Літвінової Т.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи Концерн «Міські теплові мережі», Комунальне підприємство «Водоканал», про встановлення факту, що має юридичне значення, -
ВСТАНОВИВ:
В провадженні суду знаходиться цивільна справа за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи Концерн «Міські теплові мережі», Комунальне підприємство «Водоканал», про встановлення факту, що має юридичне значення, з урахуванням останніх уточнень, щодо не припинення проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою реєстрації: АДРЕСА_1 , з 02.12.2006 по 31.01.2023 у зв`язку з реєстрацією шлюбу 02.12.2006.
В судовому засіданні від 22.05.2024 заявник подала клопотання про заперечення щодо допуску представників заінтересованих осіб Концерну «МТМ» та КП «Водоканал», які не є їх безпосередніми керівниками, оскільки у них відсутні повноваження для самопредставництва. Окремо визначила свої заперечення щодо участі в якості представника заінтересованої особи Концерну «МТМ» адвоката Калініної-Заєць Ю.М., так як це суперечить законодавству про запобігання корупції.
У судовому засіданні заявник ОСОБА_1 підтримала свою заяву щодо залучення належних представників заінтересованих осіб, за тих підстав, які викладені у її письмовій заяві від 22.05.2024.
Представники Концерну «МТМ» юрисконсульти Калініна-Заєць Ю.М., ОСОБА_3 , вважали, що будь-яких перешкод для їх участі у цій справі немає, оскільки вони перебувають у трудових відносинах з підприємством, їхні посадові інструкції передбачають повноваження на представлення інтересів Концерну в судах загальної юрисдикції, а також уповноважена особа генеральний директор видав довіреності, які ними долучені у судовому засіданні від 08.05.2024.
Суд, розглянувши подане клопотання, з`ясувавши думку учасників судового провадження та дослідивши матеріали справи в межах заявленого клопотання, дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Згідно чч. 1, 2 ст. 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст.58 ЦПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.
Відповідно до пункту 18 частини першої розділу XII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.
30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII.
02 червня 2016 року за № 1401-VIII Верховною Радою України було прийнято зміни до Конституції України, відповідно до яких розділ XV «Перехідні положення» Основного Закону України було доповнено пунктом 11, який передбачає, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 01 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 01 січня 2019 року (абзац перший пункту 11). Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 01 січня 2020 року (абзац другий пункту 11).
Пунктом 11 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України врегульовані питання представництва. Про «самопредставництво» в Конституції України не йдеться, воно передбачене лише відповідними положеннями процесуальних кодексів.
Отже, процесуальне законодавство розмежовує такі юридичні категорії, як «представництво» і «самопредставництво».
Самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.
Для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (органу державної влади) без додаткового уповноваження (довіреності).
Згідно висновків Верховного Суду, викладених в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року по справі № 303/4297/20, провадження № 14-105цс21, починаючи з 29 грудня 2019 року, самопредставництво юридичної особи допускає можливість вчинення у суді процесуальних дій від її імені не тільки керівником або членом виконавчого органу, але й будь-якою іншою особою, уповноваженою на такі дії за законом, статутом, положенням або трудовим договором (контрактом). Тому можливість участі у справі за правилами самопредставництва юридичної особи того, хто не є її керівником або членом її виконавчого органу, слід підтверджувати або приписом відповідного закону, або приписом статуту чи положення цієї особи, або умовами трудового договору (контракту), зокрема посадовою інструкцією (у разі, якщо такого договору у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов`язків працівника). Якщо інше не передбачено саме цими документами, уповноважений діяти у суді за правилами самопредставництва юридичної особи, має всі права відповідного учасника справи. Зазначене не виключає можливості додаткового подання до суду довіреності юридичної особи, проте самостійно вона не підтверджує повноваження діяти за правилами самопредставництва.
Отже, самопредставництво юридичної особи, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування (в адміністративному судочинстві - також суб`єкта владних повноважень, який не є юридичною особою) у цивільному, господарському й адміністративному судочинствах можуть здійснювати будь-які фізичні особи, уповноважені на це саме відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту).
У разі, якщо такого договору (контракту) у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов`язків працівника (наприклад, є посилання на посадову інструкцію), то поряд із підтвердженням наявності трудових відносин, такий працівник подає відповідний документ юридичної особи (зокрема, посадову інструкцію), у якому визначений його обов`язок представляти інтереси цієї особи в суді (діяти за правилами її самопредставництва), а за наявності - також обмеження відповідних повноважень.
Наявність або відсутність у ЄДР даних про такого працівника, який поряд із керівником має право вчиняти дії від імені юридичної особи, не впливає на обов`язок останньої підтвердити повноваження цього працівника діяти у судовому процесі на підставі закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), зокрема обсяг цих повноважень.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства належить забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
У § 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1995 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97 проти України» від 21 жовтня 2010 року).
Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
Відповідно до ч. 3 ст. 42 ЦПК України у справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані особи.
Відповідно до положень ч.3 ст.294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
У даній цивільній справі, яка розглядається в порядку окремого провадження, представництво може здійснюватися за правилами самопредставництва або представником (адвокатом).
Інакше кажучи, процесуальні закони визначили, що представники сторін, третіх осіб, а також осіб, які за законом мають право звертатися до суду в інтересах інших, можуть діяти у судовому процесі або за правилами самопредставництва, або як власне представники. Останніми можуть бути: адвокати, законні представники, а у випадках, визначених у процесуальних законах, зокрема у малозначних справах, справах незначної складності, - інші особи.
Повноваження саме цих представників підтверджують документи, визначені у частинах першій і четвертій статті 62 ЦПК України.
Згідно з пояснювальною запискою до законопроєкту №2261 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення в суді» від 15 жовтня 2019 року, який 18 грудня 2019 року ухвалили як Закон № 390-IX, право юридичної особи на особисте представництво у судах штатними працівниками скасувала реформа трьох процесуальних законів 2017 року, що негативно вплинуло на можливість юридичної особи здійснювати самопредставництво. Крім того, у кримінальному процесі збереглася можливість реалізації права на самопредставництво юридичної особи її працівником (частина друга статті 58 Кримінального процесуального кодексу України). Тому, ухвалюючи Закон №390-IX, парламент поширив інститут самопредставництва юридичної особи в суді не тільки на її керівника або члена виконавчого органу, як це було, починаючи з 15 грудня 2017 року, але й на будь-яку іншу особу, уповноважену на це за законом, статутом, положенням або трудовим договором (контрактом).
Отже, з 29 грудня 2019 року самопредставництво юридичної особи, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування (в адміністративному судочинстві - також суб`єкта владних повноважень, який не є юридичною особою) у цивільному, господарському й адміністративному судочинствах можуть здійснювати будь-які фізичні особи, уповноважені на це саме відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту). У разі, якщо такого договору (контракту) у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов`язків працівника (наприклад, є посилання на посадову інструкцію), то поряд із підтвердженням наявності трудових відносин, такий працівник подає відповідний документ юридичної особи (зокрема, посадову інструкцію), у якому визначений його обов`язок представляти інтереси цієї особи в суді (діяти за правилами її самопредставництва), а за наявності - також обмеження відповідних повноважень. Наявність або відсутність у ЄДР даних про такого працівника, який поряд із керівником має право вчиняти дії від імені юридичної особи, не впливає на обов`язок останньої підтвердити повноваження цього працівника діяти у судовому процесі на підставі закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), зокрема обсяг цих повноважень.
У відповідності до ч.ч.1,2 ст.92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників.
Статтею 170 ЦК України передбачено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади в межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації (частина четверта статті 87 ЦК України).
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації, регулюються, окрім ЦК України, спеціальним Законом №755-IV.
Загальні засади державної реєстрації, а також її основні принципи визначені в статті 4 вказаного Закону. До них, зокрема, належать обов`язковість та публічність державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі.
З метою забезпечення державних органів достовірною інформацією створено Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр, Реєстр) (частина перша статті 7 Закону №755-IV).
При цьому, відповідно до пункту другого частини першої статті першої цього закону витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - витяг) - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі.
Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, закріплений статтею 10 Закону №755-IV, яка, зокрема, визначає, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою (частина перша статті 10 Закону №755-IV). Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості (частина третя статті 10 Закону №755-IV).
Отже, відсутність відповідного запису у реєстрі є належним і достатнім (достовірним) підтвердженням відсутності таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу, яким є і суд.
Також суд звертає увагу, що у сфері державної реєстрації діє принцип мовчазної згоди, згідно з яким державний реєстратор набуває право на проведення державної реєстрації та інших реєстраційних дій навіть без одержання від державних органів у порядку та випадках, визначених цим Законом, відповідних документів (крім судових рішень та виконавчих документів) або відомостей, за умови, що відповідні державні органи у встановлений цим Законом строк не направили до державного реєстратора такі документи або відомості.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України від 11 лютого 2020 року № 260/988/19.
Представництво за своєю природою - це організаційне правовідношення, змістом якого є повноваження однієї особи (представника) діяти від імені, в інтересах іншої особи, яке виникає з договору, закону, акта органу публічної влади. Крім того, представництвом є діяльність представника, спрямована на реалізацію наданих йому повноважень. Змістом відносин представництва є повноваження, без яких останнє не може існувати. Як повноваження розуміють систему двох суб`єктивних прав представника, одне з яких є абсолютним, інше - відносним. Абсолютне право представника містить у собі можливість вчинення певних дій від імені та в інтересах особи, а відносне право полягає у тому, що представник вправі розраховувати на те, що всі юридичні наслідки, створені його діями, виникнуть лише для особи, яку він представляє, а не для самого представника.
Визначення довіреності міститься у частині третій статті 244 Цивільного кодексу України, за якою довіреність - це письмовий документ, що видається довірителем представнику для засвідчення його повноважень перед третіми особами в процесі здійснення представництва.
Для цього слід звернутися до положень Цивільного кодексу України, а також зважати на те, що за Конституцією України особа може діяти у порядку та у спосіб, що не заборонений законом, а органи державної влади - навпаки, лише у спосіб, що передбачений законом.
Згідно з частиною 1 статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Відповідно до положень статті 238 Цивільного кодексу України представник (у тому числі і за довіреністю юридичної особи) може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Як передбачено статтею 246 Цивільного кодексу України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами
Варто зазначити, що за національним законодавством (частина друга статті 81 ЦК) юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб приватного та публічного права.
Так, доказами підтвердження повноважень брати участь у справі в порядку самопредставництва працівник (юрисконсульт) має надати суду: докази того, що особа обіймає певну посаду (наказ, трудовий договір), а також докази, які дозволяють встановити обсяг повноважень вказаної посадової особи (статут, положення, трудовий договір (контракт).
При цьому, у відповідному трудовому договорі (контракті) має міститись положення щодо повноважень юрисконсульта на представництва інтересів юридичної особи в суді.
Відсутність відповідних положень у трудовому договорі (положенні/посадовій інструкції) є підставою для відмови у допуску до участі у справі.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України від 07 лютого 2020 року у справі № 17/495-08.
Крім того, надання правової допомоги без укладання договору про надання правової допомоги в письмовій формі, зокрема лише на підставі довіреності, не допускається, крім випадків, передбачених у Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Поки адвокатська діяльність у встановленому законом порядку не припинена, укладання договору про надання правової допомоги слід вважати передбаченим законом професійним обов`язком адвоката. Правова позиція викладена у постанові Великою палатою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі №817/66/16.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що звернення до суду з використанням правничої допомоги інших осіб, зокрема, адвоката, при реалізації права на справедливий суд (стаття 131-2 Конституції України, стаття 4 Господарського процесуального кодексу України та статті 7, 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») передбачає надання до суду належних доказів дійсної волі особи, що є учасником справи, на уповноваження іншої особи на право надання правничої допомоги. Такі докази повинні виключати будь-які сумніви стосовно справжності та чинності такого уповноваження на момент вчинення певної процесуальної дії (докази повинні бути в оригіналі або у формі копії, якісно оформленої особою, що є учасником справи), а також стосовно охоплення такої дії дійсним колом повноважень представника, що делеговані йому особою, яка реалізує право на справедливий суд (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 23.08.2018 у справі № 805/4297/17-а).
Через 3 роки після завершення тимчасового періоду, як передбачено в пп.11 п.16-1розд. XV «Перехідні положення» Конституції, так звана адвокатська монополія в частині представництва фізичних і юридичних осіб уже понад рік діє в судах усіх інстанцій України. Процесуальні кодекси в редакціях від 15.12.2017 були прийняті з урахуванням зазначених змін до Конституції, тому визначають, що представником сторони у справі може бути виключно адвокат.
На додачу передбачено, що фізична особа може діяти в суді особисто або через свого законного представника. Що стосується юридичної особи, то вона згідно з оновленими процесуальними кодексами має право діяти у суді також шляхом самопредставництва, що до кінця 2019 року розумілося як участь керівника або члена виконавчого органу. Що ж до суб`єктів владних повноважень, то в основній частині процесуальних кодексів передбачалося, що правом діяти від їхнього імені у суді наділений лише керівник або адвокат. Разом з тим «Перехідні положення» Конституції відклали набрання чинності цими нормами до початку 2020 року, тому штатні юрисконсульти продовжували здійснювати представництво на підставі довіреності.
Як виняток представництво в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах може здійснюватися на підставі довіреності особою, яка досягла повноліття і має процесуальну дієздатність.
Відтепер самопредставником суб`єкта владних повноважень та будь-якої юрособи може бути також особа, яка уповноважена діяти від їхнього імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту). Фактично йдеться про штатних працівників, які в межах виконання трудової функції уповноважені представляти своїх роботодавців у судах. При цьому законодавець не встановив жодних кваліфікаційних вимог до таких працівників.
Трудовий договір згідно з ч.1 ст.21 Кодексу законів про працю визначає характер праці, однак не може передбачити процесуальні повноваження працівника на всі випадки.
Вбачається, що безвідносно до комбінацій з документами для самопредставництва суд у кожній справі повинен перевіряти, чи уповноважений працівник саме на участь у судовому процесі. Іншими словами, не можуть братися до уваги будь-які трудові відносини, в той час як допустимими є лише ті, в яких трудова функція працівника пов`язана саме з участю в суді від імені роботодавця.
Таким чином, можливо дійти висновку, що Закон №390-IX розширив перелік осіб, які можуть здійснювати самопредставництво, і фактично наділив такими повноваженнями штатних працівників. При цьому, право на представництво іншої особи (юридичної особи) в суді залишиться і компетенцією адвокатів.
Поняття «самозайнятої особи» не виключає можливості працевлаштування такої особи за трудовим договором.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного судув постанові від 09 липня 2020 року у справі № 826/15943/17(адміністративне провадження № К/9901/18104/19) залишив чинними рішення попередніх судів про скасування індивідуальної податкової консультації, яка стосується діяльності адвокатів.
Згідно з частиною першоюстатті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року №5076-VI(далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
У свою чергу, відповідно до пункту 4 частини першоїстатті 1 Закону № 5076-VIдоговір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору;
За приписамистатті 7 Закону №5076-VIнесумісною з діяльністю адвоката є:
1) робота на посадах осіб, зазначених у пункті 1 частини першоїстатті 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»;
2) військова або альтернативна (невійськова) служба;
3) нотаріальна діяльність;
4) судово-експертна діяльність.
Отже, надання правової допомоги, зокрема здійснення представництва інтересів юридичної особи в судах особою, яка має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, здійснюється відповідно до положеньЗакону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»та процесуальних законів (кодексів).
При цьому, чинне законодавство України не містить будь-яких заборон для адвокатів щодо форм реалізації їх права на працю, зокрема заборони працювати за трудовим договором. З цього випливає, що адвокат має право поєднувати адвокатську діяльність із трудовими відносинами, якщо вони не стосуються випадків, зазначених у частині першійстатті 7 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Згідно з частиною третьоюстатті 4 Закону № 5076-VIадвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою (частина першастатті 13 Закону № 5076-VI).
За приписами підпункту14.1.226пункту 14 статті14 ПК Українисамозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Поняття «самозайнятої особи» не виключає можливості працевлаштування такої особи за трудовим договором, як і отримання нею заробітної плати, оскільки чинні нормативні документи, що регулюють адвокатську діяльність в Україні, в тому числі нормативні акти Ради адвокатів України, не містять будь-яких інших заборон для реалізації адвокатом права на працю.
Більш того, згідно з роз`ясненням Ради адвокатів України від 16 листопада 2017 року № 254 щодо можливості представництва юридичної особи адвокатом, який працює у неї за трудовим договором, адвокат може представляти юридичну особу, з якою він перебуває у трудових відносинах, за умови укладення з такою юридичною особою договору про правову допомогу.
Таким чином, суд виснує те, що адвокат може представляти юридичну особу, з якою він перебуває у трудових відносинах, за умови укладення з такою юридичною особою договору про правову допомогу з дотриманням усіх вимогЗакону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Укладення юридичною особою договору про правову допомогу зі своїм штатним працівником, який одночасно є адвокатом, не суперечить чинному законодавству України.
Також суд зазначає, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про адвокатуру таадвокатську діяльність» передбачено вимоги щодо несумісності.
Так, несумісною з діяльністю адвоката є:
1) робота на посадах осіб, зазначених упункті 1частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції»;
2) військова або альтернативна (невійськова) служба;
3) нотаріальна діяльність;
4) судово-експертна діяльність.
Вимоги щодо несумісності з діяльністю адвоката, передбачені пунктом 1 цієї частини, не поширюються на депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі).
У разі виникнення обставин несумісності, встановлених частиною першою цієї статті, адвокат у триденний строк з дня виникнення таких обставин подає до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця заяву про зупинення адвокатської діяльності.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про запобігання корупції" суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є, зокрема: особи,уповноважені навиконання функційдержави абомісцевого самоврядування: Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем`єр-міністр України, Перший віце-прем`єр-міністр України, віце-прем`єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор, Голова Національного банку України, його перший заступник та заступник, Голова та інші члени Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Уповноважений із захисту державної мови, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим; державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування.
Таким чиномперелік осіб,уповноважених навиконання функційдержави абомісцевого самоврядуваннядеталізовано упп.а) пункту 1 частини першої статті 3 цього Закону.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» посадовою особоюмісцевого самоврядуванняє особа,яка працюєв органахмісцевого самоврядування,має відповідніпосадові повноваженнящодо здійсненняорганізаційно-розпорядчихта консультативно-дорадчихфункцій іотримує заробітнуплату зарахунок місцевогобюджету. Дія цього Закону не поширюється на технічних працівників та обслуговуючий персонал органів місцевого самоврядування.
Стаття 3 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» передбачає, що посадами ворганах місцевогосамоврядування є: виборніпосади,на якіособи обираютьсяна місцевихвиборах;виборні посади,на якіособи обираютьсяабо затверджуютьсявідповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Комунальним підприємством вУкраїніє самостійний господарюючий статутний суб`єкт, що може здійснювати виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність із метою одержання відповідного прибутку (доходу).
Органи місцевого самоврядування можуть утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати комунальні підприємства (заклади, установи). Відносини цих органів з комунальними підприємствами будуються на засадах їхньої підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування. До відання виконкомів органів сільських, селищних і міських рад згідно з їхніми повноваженнями з управління комунальною власністю належить встановлення порядку та здійснення контролю за використанням прибутків комунальних підприємств, а також заслуховування звітів про роботу їхніх керівників.
Зазначені положення підтверджуються і Розділом 4 Статуту Концерну «Міські теплові мережі», затвердженого рішенням міської ради від 27.04.2023 № 113.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що наразі адвокат Калініна-Заєць Ю.М. через перебування її у трудових відносинах з Концерном «МТМ» є особою, яка уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування чи державним службовцем, посадовою особою місцевого самоврядування.
Правові основи функціонування автоматизованої системи документообігу суду (далі - АСДС) визначені в Положенні про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженомурішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року №30(далі - Положення).
Наказом ДСА України №628 від 22 грудня 2018 року «Про проведення тестування підсистеми «Електронний суд» у місцевих та апеляційних судах» вирішено запровадити тестовий режим експлуатації підсистеми «Електронний суд» у всіх місцевих та апеляційних судах України (пілотних судах).
Пунктом 1 наказу ДСА України №247 від 1 червня 2020 року «Про запровадження в дослідну експлуатацію підсистем «Електронний суд» та «Електронний кабінет» (далі - Наказ №247) вирішено запровадити з 1 червня 2020 року в дослідну експлуатацію підсистеми «Електронний суд» та «Електронний кабінет» (далі - Підсистеми) у всіх місцевих, апеляційних судах України (крім Київського апеляційного суду) та Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, та з 1 липня 2020 року - в Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду (далі - пілотні суди).
Пунктом 2 Наказу №247 визначено, що пілотним судам у ході проведення дослідної експлуатації Підсистем керуватися вимогами, визначеними в Положенні про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженомурішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року №30(із змінами), у частині функціонування Підсистем.
Отже, з 22 грудня 2018 року отримані всіма місцевими та апеляційними адміністративними судами заяви та інші процесуальні документи через підсистему «Електронний суд» мають реєструватися та розглядатися в установленому цими нормативно-правовими актами порядку.
Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затверджено Рішення Вищої ради правосуддя 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 (надалі-Положення).
Відповідно до п. 2 Розділу І Положення передбачає, що це положення визначає порядок функціонування в судах та органах системи правосуддя окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, зокрема підсистем "Електронний кабінет", "Електронний суд" та підсистеми відеоконференцзв`язку; порядок вчинення процесуальних дій в електронній формі з використанням таких підсистем; особливості використання в судах та органах системи правосуддя іншого програмного забезпечення в перехідний період до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи у складі всіх підсистем (модулів).
Відповідно допп.5.2),5.4,5.4-1),5.10,5.14п.5Розділу ІПоложення у цьому Положенні терміни вживаються в таких значеннях: електронна копія паперового документа - документ в електронній формі, що містить візуальне подання паперового документа, отримане шляхом сканування (фотографування) паперового документа. Відповідність оригіналу та правовий статус електронної копії паперового документа засвідчуються кваліфікованим електронним підписом особи, що створила таку копію; електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, який містить обов`язкові реквізити документа, правовий статус якого засвідчено кваліфікованим електронним підписом автора; Електронний кабінет-персональний кабінет(вебсервісчи іншийкористувацький інтерфейс)у підсистемі(модулі)ЄСІТС,за допомогоюякого особі,яка пройшлаелектронну ідентифікацію,надається доступдо інформаціїта сервісівЄСІТС абоїї окремихпідсистем (модулів),у томучислі можливістьобміну (надсиланнята отримання)документами (втому числіпроцесуальними документами,письмовими таелектронними доказамитощо)між судомта учасникамисудового процесу,а такожміж учасникамисудового процесу. Електроннаідентифікація особиздійснюється звикористанням кваліфікованогоелектронного підписучи іншихзасобів електронноїідентифікації,які даютьзмогу однозначновстановити особу; паперовий документ - документ, інформація в якому зафіксована на папері, у тому числі обов`язкові реквізити документа, який засвідчений особистим підписом автора; процесуальний документ - документ, одержаний чи створений судом у процесі здійснення правосуддя або судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, який має відповідні реквізити, на який поширюються вимоги процесуального закону та яким закріплюється (фіксується) певна процесуальна дія.
Згідно з п. 11 Розділу ІІІ процедура реєстрації Електронного кабінету фізичної особи та фізичної особи - підприємця здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису такої особи.
Процедура реєстраціїЕлектронного кабінетуюридичної особиздійснюється звикористанням кваліфікованогоелектронного підписукерівника такоїюридичної особи,що підтверджуєтьсяданими зЄдиного державногореєстру юридичнихосіб,фізичних осіб-підприємців тагромадських формувань.Сертифікат кваліфікованогоелектронного підписутакої посадовоїособи повиненмістити ідентифікаційнідані якюридичної,так іпосадової особи. Керівник юридичної особи засобами програмного забезпечення Електронного кабінету може уповноважувати працівників юридичної особи (в тому числі себе) або інших фізичних осіб чи фізичних осіб - підприємців на перегляд, створення та надсилання електронних документів, а також вчинення інших дій від імені юридичної особи з використанням власних Електронних кабінетів таких фізичних осіб чи фізичних осіб - підприємців.
Пунктом 16 Розділу ІІІ передбачено, що процесуальні документи та докази можуть подаватися до суду в електронній формі, а процесуальні дії - вчинятися в електронній формі виключно за допомогою ЄСІТС, за винятком випадків, передбачених процесуальним законом, цим положенням, а також випадків, коли суд до якого подаються документи та докази не інтегровано до ЄСІТС.
Пункт 27Розділу ІІІПоложення достворених вЕлектронному судідокументів користувачіможуть додаватиінші файли(зображення,відеофайли тощо).Відповідні доданіфайли (додатки)підписуються кваліфікованимелектронним підписомкористувачів разомзі створенимив Електронномусуді документами,до якихвони додаються. Технічні вимоги щодо форм електронних документів та їхніх додатків, обмеження щодо їхнього розміру, формату та інших характеристик встановлюються Інструкцією користувача Електронного суду.
Пунктами 31-35Розділу ІІІПоложення визначено,що наданнядовіреності велектронній форміздійснюється засобамиЕлектронного кабінетушляхом створенняелектронного документавстановленої форми,в якомувизначається обсягповноважень повіреного.
Довіреність в електронній формі, підписана кваліфікованим електронним підписом довірителя, надає можливість повіреному виконувати визначений довірителем перелік дій засобами Електронного суду. Повірений, якому довірителем видана довіреність в електронній формі із правом передоручення, може надати таку довіреність іншому користувачу на вчинення дій в інтересах довірителя (передоручення).
Від імені юридичної особи видавати довіреності в електронній формі мають право особи, зазначені у відомостях Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо такої юридичної особи у графі "Прізвище, ім`я, по батькові, дати обрання (призначення) осіб, що обираються (призначаються) до органу управління такої юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або такі, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи". Від імені іноземної юридичної особи електронні довіреності видаватися не можуть.
Довіреність в електронній формі, що підтверджує повноваження представника, та електронні документи, на підставі яких відбувалось передоручення прав первинного довірителя (за їх наявності), автоматично додаються до документів, відправлених представником засобами Електронного суду.
Довіреність в електронній формі дійсна до моменту її скасування довірителем або протягом строку, на який вона видана. При втраті чинності довіреності в електронній формі автоматично скасовуються також усі її похідні довіреності, що видані в порядку передоручення.
Пункт 43 Розділу ІІІ Положення передбачає, що до Електронного кабінету надсилаються документи у справі лише в разі наявності ідентифікаційних даних користувача (учасника справи), внесених до автоматизованої системи діловодства.
У разі надсилання користувачем документів у справі за допомогою власного Електронного кабінету ідентифікаційні дані користувача вносяться до автоматизованої системи діловодства в автоматичному режимі.
У разі надсилання особою документів у справі в паперовій формі її ідентифікаційні дані вносяться до автоматизованої системи діловодства працівником суду в обов`язковому порядку. У разі відсутності в поданих документах ідентифікаційних даних учасника справи такі дані вносяться працівником суду одразу після їх отримання судом, в тому числі і за поданими учасниками справи заявами.
Таким чином встановлено, що наразі не має перешкод щодо надання документів і в паперовому вигляді, зокрема, як додатків, що завіряються підписом відповідної особи, так і безпосередньо. Виключення щодо довіреності на представника юридичної особа в Положенні не зазначені. Остання не відноситься до процесуальних документів в розумінні пп. 5.14 п. 5 Розділу І Положення.
На час розгляду клопотання матеріали справи містять документи на підтвердження повноважень представників заінтересованих осіб:
-Копію розпорядження Запорізького міського голови від 21.04.2021 № 680 к/тр «Про переведення ОСОБА_4 », а саме з посади директора технічного комунального підприємства «Водоканал» на посаду генерального директора КП «Водоканал» на умовах укладеного контракту на термін з 22.04.2021 до 19.04.2024;
-Копію контракту з керівником підприємства, що належить до комунальної власності територіальної громади міста від 21.04.2021, відповідно до якого керівник має право представляти інтереси підприємства у судових органах відповідно до законодавства України;
-Копію розпорядження Запорізького міського голови від 16.02.2023 № 318 к/тр «Про призначення С. Астапенкова» на посаду генерального директора Концерну «Міські теплові мережі» Запорізької міської ради на умовах укладеного контракту на термін з 20 лютого 2023 року по 18 лютого 2028 року;
-Копію контракту з керівником підприємства, що належить до комунальної власності територіальної громади міста від 16.02.2023, відповідно до якого керівник має право представляти інтереси підприємства у судових органах відповідно до законодавства України;
-Копію довіреностей юрисконсульта ОСОБА_5 від 30.12.2022 № 13 та від 29.12.2023 № 13 на представлення інтересів КП «Водоканал», зокрема, у судах всіх інстанцій;
-Копію Статуту КП «Водоканал» затвердженого розпорядженням міського голови від 26.09.2019 № 276р, відповідно до якого підприємство є самостійним господарюючим суб`єктом з правом юридичної особи і здійснює діяльність з метою отримання прибутку. Відповідно до п. 4.1 та п. 4.4 Розділу 4 Статуту управління підприємством здійснюється відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», діючого Статуту та інших нормативно-правових актів; генеральний директор має право, зокрема, видавати довіреності на представництво інтересів підприємства;
-Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 28.07.2023, відповідно до якого засновником підприємства є Запорізька міська рада, керівником ОСОБА_4 ;
-Копію посадової інструкції юрисконсульта 1 категорії групи по роботі з фізичними особами юридичного відділу управління по правовому забезпеченню, затверджена генеральним директором КП «Водоканал» 15.01.2015 з останніми змінами від 22.12.2020, відповідно до якого згідно п. 4.3 та п. 4.4 Розділу 4 юрисконсульт має завдання та обов`язки з представлення інтересів підприємства у всіх місцевих, господарських, адміністративних судах всіх рівнів; здійснювати ведення судових справ;
-Електронну довіреність у порядку передоручення від 21.02.2023 відповідно до якої ОСОБА_4 на підставі Витягу з ЄДР від 16.11.2021 щодо КП «Водоканал» уповноважив ОСОБА_6 представляти інтереси підприємства в судах України з усіма правами, які надано стороні по справі;
-Електронну довіреність у порядку передоручення від 04.04.2024 відповідно до якої ОСОБА_4 на підставі Витягу з ЄДР від 16.11.2021 щодо КП «Водоканал» уповноважив ОСОБА_5 представляти інтереси підприємства в судах України з усіма правами, які надано стороні по справі з протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису;
-Копію Статуту Концерну «Міські теплові мережі», затвердженого рішенням міської ради від 27.04.2023 № 113, відповідно до якого Концерн є юридичною особою, має самостійний і зведений баланси, відокремлене майно, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, круглу печатку і штампи зі своїм найменуванням, фірмовий бланк та інші атрибути (п. 3.1). Згідно п. 4.1, 4.2 Розділу 4 Статуту управління Концерном здійснюється відповідно до Господарського та Цивільного кодексів України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та цього Статуту. Концерн є підпорядкованим, підзвітним і підконтрольним Запорізькій міській раді. Пункт 4.16 Розділу 4 Статуту передбачає, що генеральний директор, зокрема, має право на видачу довіреностей;
-Копії наказів про прийняття на роботу на посаду юрисконсульта № 1170 від 01.12.2023 та про переведення на іншу роботу провідного юрисконсульта від 17.04.2024 відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_7 відповідно;
-Копії довіреностей № 805/20-24 від 08.05.2024 та № 808/20-24 від 08.05.2024 відповідно до яких генеральний директор Концерну «Міські теплові мережі» ОСОБА_8 уповноважив юрисконсультів ОСОБА_3 та ОСОБА_7 представляти інтереси Концерну в судах усіх інстанцій по всім категоріям, зокрема, цивільних справ.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
У § 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1995 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97 проти України» від 21 жовтня 2010 року).
З огляду на викладене, суд вважає що юрисконсульт КП Водоканал» Нечет О. та юрисконсульти Концерну «МТМ» ОСОБА_3 , ОСОБА_7 уповноважені на підставі зазначених документів, представляти інтереси відповідних юридичних осіб в суді у справі окремого провадження в якості представників заінтересованих осіб.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 259,260,261, 353 ЦПК України, суд,-
УХВАЛИВ:
В задоволенні клопотання заявника ОСОБА_1 про виклик належних представників заінтересованих осіб - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: О.О. Романько
