Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 461/2470/21 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/1046/23 Доповідач: ОСОБА_2
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 червня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційні скарги прокурора Львівської обласної прокуратури ОСОБА_6 та адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Галицького районного суду м. Львова від 30 листопада 2022 року про обвинувачення ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Григорів Рогатинського району Івано-Франківської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_7 ,
в с т а н о в и л а:
вищевказаним вироком ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 85 000 гривень.
Застосований до ОСОБА_8 під час досудового розслідування запобіжний захід у виді особистого зобов`язання після набрання цим вироком законної сили вважати скасованим.
Вирішено питання з арештом майна, речовими доказами та процесуальними витратами.
Згідно з вироком, ОСОБА_8 , усвідомлюючи протиправність своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, маючи злочинний умисел на власне незаконне збагачення, діючи умисно з корисливих мотивів, 25.06.2019 близько 10.00 год., зустрівшись із ОСОБА_9 неподалік ресторану «Цитадель», що знаходиться у АДРЕСА_3 , висловив ОСОБА_9 пропозицію про передачу йому неправомірної вигоди в розмірі 2000доларів США, за здійснення впливу на начальника Личаківської виправноїколонії № 30 ОСОБА_10 щодо підготовки та скерування до суду подання про умовно-дострокове звільнення засудженого ОСОБА_11 від відбування покарання уЛичаківській виправній колонії № 30 та сприяння у задоволенні вказаного подання службовими особами, які здійснюють нагляд за засудженим ОСОБА_11 .
В подальшому, 23.07.2019 близько 18.00 години, ОСОБА_9 , перебуваючи у м. Львові неподалік ресторану «Цитадель», що знаходиться по АДРЕСА_3 , діючи на виконання попередньої домовленості з обвинуваченим, передав, а ОСОБА_8 , з метою власного незаконного збагачення, усвідомлюючи небезпечнийхарактер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їхнастання, одержав від ОСОБА_9 неправомірну вигоду у вигляді грошових коштів у сумі 52 000 гривень (еквівалент 2 000 доларів США), за здійснення впливу на начальника Личаківської виправної колонії № 30 ОСОБА_10 щодо підготовки та скерування до суду подання про умовно-дострокове звільнення засудженого ОСОБА_11 від відбування покарання у Личаківській виправній колонії № 30 та сприяння у задоволенні вказаного подання службовими особами, які здійснюють нагляд за засудженим ОСОБА_11 .
Дії ОСОБА_8 суд першої інстанції кваліфікував за ч. 2 ст. 369-2 КК України, як одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, оскільки кваліфікуюча ознака частини 3 цієї статті, а саме вимагання, не знайшла свого підтвердження в ході судового розгляду.
Не погоджуючись із цим вироком, прокурор ОСОБА_6 звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить вирок Галицького районного суду м. Львова від 30 листопада 2022 року щодо ОСОБА_8 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції, в іншому складі суду.
В обґрунтування апеляційних вимог прокурор покликається на те, що оскаржений вирок є незаконним, а тому підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Зокрема, вказує, що судом змінено кваліфікацію кримінального правопорушення з ч. 3 ст. 369-2 на ч. 2 ст. 369 КК України, з огляду на виключення кваліфікуючої ознаки, - поєднане з вимаганням такої вигоди. Такий висновок суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження. Так, у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 не підтверджував, що ОСОБА_8 погрожував йому, однак повідомив, що останній, в силу свого особистого знайомства з начальником Личаківської виправної колонії №30 створив такі умови, що ОСОБА_9 вимушений був надати неправомірну вигоду аби не зашкодити ОСОБА_11 .
Як зазначає прокурор, на момент вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_8 23 липня 2019 року діяв Закон, яким за ч. 2 ст. 369-2 КК України було передбачено покарання у виді штрафу від 750 до 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а зміни, внесені згідно із Законом №524-ІХ від 4 березня 2020 року, за яким ОСОБА_8 призначено покарання у виді штрафу в розмірі 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 85000 гривень, ще не діяли. Тим самим погіршено становище обвинуваченого. Крім цього, сторона обвинувачення вважає, що призначене ОСОБА_8 покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, який свою вину у вчиненні інкримінованих йому дій не визнав, намагався за допомогою свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 ввести суд в оману.
Також з апеляційною скаргою на вирок Галицького районногосуду м.Львова від30листопада 2022року звернулася адвокат ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , у якій просить зазначений вирок скасувати та ухвалити виправдувальний вирок стосовно ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 369-2 КК України.
В обґрунтування апеляційних вимог адвокат покликається на те, що у діях ОСОБА_8 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, оскільки мало місце отримання коштів для надання правничої допомоги, а не неправомірної вигоди, що підтверджується показаннями свідка адвоката ОСОБА_13 , поданими суду оригінальними примірниками договорів про надання правової допомоги адвоката ОСОБА_13 , що був переданий ОСОБА_8 для підписання засудженим ОСОБА_11 ; показаннями свідка ОСОБА_12 . Апелянт зазначає, що отримання коштів мало відбутися для передачі адвокату ОСОБА_13 для надання правничої допомоги, що підтверджується показаннями адвоката, а також частини коштів як відшкодування витрат на правничу допомогу самому ОСОБА_8 . Відсутня особа, в інтересах якої здійснюється вплив, що підтверджується показаннями ОСОБА_14 , відсутня особа, на яку мав здійснювати вплив обвинувачений. Крім цього, рішення про умовно-дострокове звільнення приймає суд, жодних повноважень на прийняття рішення про умовно-дострокове звільнення начальник виправної колонії не має. Відсутня домовленість про отримання або надання неправомірної вигоди; ініціатором всіх зустрічей, телефонних розмов був саме ОСОБА_9 , а не ОСОБА_8 .
Захисник звертає увагу, що суд не врахував показання жодного свідка, які спростовують версію обвинувачення, зокрема свідка ОСОБА_11 , та виклав їх у довільній формі, зазначивши, що ці показання можуть призвести до негативних наслідків для нього; свідка ОСОБА_13 , який зазначив, що до нього в червні звернувся ОСОБА_8 з пропозицією надати правову допомогу у справі про умовно-дострокове звільнення ОСОБА_11 ; свідка ОСОБА_12 , який ствердив, що чув як ОСОБА_8 казав ОСОБА_9 про те, що справою ОСОБА_11 займається адвокат лише на тій підставі, що ОСОБА_8 працював зі свідком в одному кабінеті.
На переконання сторони захисту, відсутні правові підстави для початку досудового розслідування та докази слід визнати недопустимими на підставі доктрини «плодів отруйного дерева». Так, повідомлення про вчинення кримінального правопорушення було скеровано до ТУ ДБР у м. Львові на підставі рапорту оперуповноваженого 2 відділу спецпідрозділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю (БКОЗ) ОСОБА_15 від 1 липня 2019 року. Втім, під час допиту у судовому засіданні останній повідомив, що жодні оперативні заходи ним не проводилися. Відтак відомості, внесені до рапорту, були неправдиві та були відсутні підстави вносити такі відомості про вчинення кримінального правопорушення та розпочинати досудове розслідування. За таких обставин, всі докази, отримані на підставі досудового розслідування, яке розпочато без належних правових підстав, є недопустимими.
Звертає увагу, що відповідно до постанови про проведення контролю за вчиненням злочину від 23 липня 2019 року, контроль за проведенням слідчого експерименту доручено слідчого ТУ ДБР у м. Львові ОСОБА_16 , натомість протоколи НСРД складені оперуповноваженим спецпідрозділу БКОЗ УСБУ у Львівській області ОСОБА_17 . Крім того, у матеріалах справи відсутній протокол про передачу грошових коштів ОСОБА_9 .
Крім цього, апелянт зазначає про провокацію злочину та звертає увагу, що ОСОБА_9 є заявником у 4 кримінальних провадженнях, про що він заявив у судовому засіданні під час допиту у якості свідка, що може свідчити про співпрацю ОСОБА_9 з правоохоронними органами.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_6 свою апеляційну скаргу підтримав частково, просив змінити оскаржений вирок у частині призначеного ОСОБА_8 покарання; проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту заперечив.
Обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_7 підтримали подану апеляційну скаргу, просили її задовольнити; заперечили проти задоволення апеляційної скарги прокурора.
Заслухавши доповідача, позицію сторін кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла такого висновку.
Частиною 1 ст. 404 КПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.
Враховуючи, що в суді апеляційної інстанції прокурор підтримав подану апеляційну скаргу лише в частині призначеного покарання, висновки місцевого суду про відсутність у діях ОСОБА_8 такої кваліфікуючої ознаки як вимагання, апеляційним судом не перевіряються.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і мотивованим. Законним є рішення, постановлене компетентним судом згідно норм матеріального права із дотриманням вимог кримінального провадження, передбаченого цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За приписами ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що судом першої інстанції під час розгляду цього кримінального провадження дотримано наведені вище вимоги кримінального процесуального закону, спрямовані на встановлення об`єктивної істини у справі, а його висновки про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, за який його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються наявними в матеріалах справи та викладеними у вироку доказами, які судом всебічно і повно досліджені та правильно і об`єктивно оцінені в їх сукупності та взаємозв`язку.
Так, свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, місцевий суд обґрунтував, покликаючись, зокрема, на: показання свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_18 , ОСОБА_9 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , а також письмовими доказами: рапортом оперуповноваженого 2 відділу спецпідрозділу БКОЗ УСБУ у Львівській області старшого лейтенанта ОСОБА_15 від 1 липня 2019 року; повідомленням заступника начальника Управління начальника спецпідрозділу БКОЗ полковника ОСОБА_19 , адресованим в.о. директора Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у м. Львові, від 2 липня 2019 року № 62/14/2-1659нм про скерування рапорту про виявлення кримінального правопорушення для прийняття відповідного процесуального рішення та вжиття спільних заходів документування протиправної діяльності; протоколом прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 3 липня 2019 року; витягом є Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №62019140000000665, дата внесення 3 липня 2019 року; постановою начальника Другого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у м. Львові ОСОБА_20 від 3 липня 2019 року про створення групи слідчих у кримінальному провадженні №62019140000000665 від 3 липня 2019 року; заявою ОСОБА_9 від 3 липня 2019 року, згідно з якою останній погодився на конфіденційне співробітництво з органом досудового розслідування; ухвалою слідчого судді Львівського апеляційного суду від 10 липня 2019 року, згідно з якою у кримінальному провадженні надано дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій щодо ОСОБА_10 ; ухвалою слідчого судді Львівського апеляційного суду від 10 липня 2019 року, згідно з якою у кримінальному провадженні надано дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій щодо ОСОБА_9 ; ухвалою слідчого судді Львівського апеляційного суду від 10 липня 2019 року, згідно з якою у кримінальному провадженні надано дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій щодо ОСОБА_8 ; протоколами про проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 13 липня 2019 року та додатками до цих протоколів; листом заступника начальника спецпідрозділу БКОЗ підполковника ОСОБА_21 , адресованого в.о. директора Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у м. Львові, від 19 липня 2019 №62/14/2-1830 нм про направлення грошових коштів у розмірі 52000 гривень для використання під час заходів по затриманню у кримінальному провадженні № 62019140000000665; протоколом ідентифікації грошових коштів від 23 липня 2019 року та світлокопіями до цього протоколу; постановою прокурора ОСОБА_22 від 23 липня 2019 року № 15/4/1-1981т про проведення контролю за вчиненням злочину; дорученнями прокурора ОСОБА_22 від 23 липня 2019 року № 15/4/1-1982т, № 15/4/1-1983т про проведення негласних слідчих (розшукових) дій; ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 23 липня 2019 року про надання дозволу на обшук квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_23 ; ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 23 липня 2019 року про надання дозволу на обшук у службових приміщеннях Личаківської виправної колонії № 30, де здійснює свою діяльність в.о. начальника Личаківської виправної колонії № 30 ОСОБА_10 , а також у приміщеннях, де знаходяться матеріали особової справи стосовно засудженого ОСОБА_11 ; протоколами обшуку від 26 липня 2019 року та додатками до цих протоколів; дорученням прокурора ОСОБА_24 від 2 серпня 2019 року № 15/4/1-2094т, згідно з яким Управлінню СБ України у Львівській області направлено для виконання постанову про припинення негласних слідчих (розшукових) дій від 2 серпня 2019 року; протоколами про проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 2 серпня 2019 року та додатками до цих протоколів; протоколами про проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 8 серпня 2019 року та додатками до цих протоколів; протоколом огляду від 9 серпня 2019 року; протоколом про результати візуального спостереження в публічно доступних місцях з використанням відеозапису, фотографування, спеціально технічних засобів для спостереження від 24 вересня 2019 року, яким зафіксовано, що ОСОБА_10 зустрічався з ОСОБА_8 26 липня 2019 року; протоколом про результати візуального спостереження в публічно доступних місцях з використанням відеозапису, фотографування, спеціально технічних засобів для спостереження від 24 вересня 2019 року, яким зафіксовано, що ОСОБА_8 23 липня 2019 року зустрічався з ОСОБА_9 , а 24 та 26 липня 2019 року з ОСОБА_10 ; висновком експертів за результатами проведення комісійної криміналістичної експертизи відеозвукозапису у кримінальному провадженні №62019140000000665 від 5 березня року 2020 №375/377/1117-1120. Згідно даного висновку, у відеозвукозаписах розмов на наданих для дослідження оптичних дисках зафіксоване усне мовлення ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ; особовою справою на засудженого ОСОБА_14 ; копією наказу Міністерства юстиції України №120/к від 11 січня 2019 року, згідно з яким з 18 січня 2019 року виконання обов`язків начальника державної установи «Личаківська виправна колонія (№30)» - начальника арештного дому покладено на ОСОБА_10 , зміст яких детально викладено у вироку суду першої інстанції.
Дослідивши відповідно до ст. 94 КПК України вищевказані докази і визнавши їх належними та допустимими, оцінивши їх у сукупності з іншими фактичними даними, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_25 у вчиненні кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 369-2 КК України, як одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.
На переконання колегії суддів, твердження сторони захисту про недоведеність вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, свого підтвердження не знайшли.
Так, у своїй апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 вказує, що у діях ОСОБА_8 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, оскільки для встановлення цього складу кримінального правопорушення необхідно встановити: чи мало місце отримання неправомірної вигоди, і чи відбувається вона для наступної передачі особі, на яку має здійснюватися вплив; чи є особа, в інтересах якої здійснюється вплив; чи має така особа повноваження на прийняття необхідного рішення.
У диспозиції інкримінованої статті йдеться про кримінальну відповідальність за вчинення дій, які полягають у прийнятті пропозиції, обіцянки або одержанні неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або пропозиції чи обіцянці здійснити вплив за надання такої вигоди.
У постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29 березня 2021 року у справі № 554/5090/16-к зроблено висновок про те, що суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2ст. 369-2 КК, може бути будь-яка особа, яка в уяві того, хто здійснює підкуп, здатна здійснити реальний вплив на особу, уповноважену на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування. При цьому, оскільки диспозиція ч. 2ст. 369-2 ККтекстуально не конкретизує характеру впливу на особу, уповноважену на виконання функцій держави, поняттям впливу охоплюється в тому числі використання дружніх, родинних, особистих стосунків з особою, уповноваженою на виконання функцій держави, тощо.
Законодавець жодним чином не обмежує зміст поняття «вплив» лише «впливом з використанням влади або службового становища», який є лише одним із способів вчинення цього злочину. Такий вплив полягає в тому, що службова особа завдяки своєму становищу вживає заходів до вчинення дій іншими особами (непідпорядкованими їй і які не перебувають від неї в службовій залежності), де використовує службовий авторитет, свої зв`язки зі службовими особами, інші можливості, обумовлені займаною посадою або обіцяє здійснити такий вплив.
Отже, відповідальність за ч. 2ст. 369-2 ККУкраїни настає за умови, що особа одержує неправомірну вигоду за вплив на прийняття рішення іншою, визначеною статтеюККУкраїни особою.
У суді першої інстанції свідок ОСОБА_15 , оперуповноважений УСБУ у Львівській області, надав показання, що йому було передано заяву ОСОБА_9 , який сказав, що ОСОБА_8 повідомив про необхідність передачі грошової винагороди для ОСОБА_10 для вирішення питання про умовно-дострокове звільнення засудженого. Свідок ОСОБА_18 суду показав, що у 2019 році ОСОБА_11 подзвонив до нього і попросив знайти «канал» для вирішення питання з керівником колонії про його звільнення за «пільгою», він зв`язався зі своїм знайомим ОСОБА_26 (прізвища не пригадує), який через деякий час повідомив, що для вирішення питання умовно-дострокового звільнення ОСОБА_11 потрібно 2000 доларів. Свідок ОСОБА_9 надав показання, що він знайомий із ОСОБА_18 , який звернувся до нього з проханням поцікавитися причинами не звільнення (достроково) особи на прізвище « ОСОБА_27 » або « ОСОБА_28 », який відбував покарання у Личаківській виправній колонії №30, де начальником працював ОСОБА_10 . Після цього він зателефонував ОСОБА_8 , з яким був раніше знайомий, та домовився про зустріч. Під час цієї зустрічі ОСОБА_9 попросив у ОСОБА_8 поцікавитися у ОСОБА_10 , чому ОСОБА_28 умовно-достроково не звільняють та не допускають до комісії. Згодом ОСОБА_8 повідомив йому таке: «Сказав Паук 2000 доларів, тоді проблем не буде і ОСОБА_28 випустять».Також ОСОБА_8 сказав усі питання вирішувати через нього. Після вказаних подій він звернувся до УСБУ у Львівській області, його скерували у ДБР. В подальшому працівники ДБР та СБУ передали йому 52000 гривень та спецтехніку (камери, мікрофони) перед зустріччю з ОСОБА_8 , яка проходила у районі «Цитаделі», він передав останньому вказані грошові кошти. У свою чергу, ОСОБА_8 пообіцяв, що питання умовно-дострокового звільнення ОСОБА_28 буде вирішено.
Як вбачається з протоколів про проведення негласних слідчих розшукових дій від 13 липня 2019 року, між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 12 липня 2019 року відбулась розмова, у ході якої ОСОБА_9 зазначив, що стосовно ОСОБА_28 у людей все на руках, ОСОБА_29 сказав дві тисячі доларів і він отримає дві тисячі доларів; ОСОБА_8 запевнив, що стосовно Паука є стовідсоткова гарантія, він «закриє» суд і прокуратуру. Згідно з протоколами про проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 2 серпня 2019 року, ОСОБА_8 розмовляв з ОСОБА_9 , у ході розмов обговорювалось пришвидшення виконання домовленості з приводу умовно-дострокового звільнення, ОСОБА_8 запевнив ОСОБА_9 , що все буде добре; у ході розмов з ОСОБА_10 . ОСОБА_8 обговорював можливість їхньої зустрічі. Зустріч між ОСОБА_8 та ОСОБА_10 відбулась 26 липня 2019 року на території ресторану «На озері», у ході розмови обговорювалось пришвидшення умовно-дострокового звільнення особи, яку називали « ОСОБА_27 », ОСОБА_10 сказав, що у нього таке враження, що Білих «вклав» за ОСОБА_28 свої «бабки». Відповідно до протоколів негласних слідчих (розшукових) дій від 8 серпня 2019 року, ОСОБА_10 розмовляв з ОСОБА_9 24 липня 2019 року в приміщенні службового кабінету ОСОБА_10 на території Личаківської виправної колонії №30, у ході розмови ОСОБА_9 сказав, що він від Харкавого, зазначив, що вони з Харкавим «те питання вчора закрили». Згідно з протоколом про проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 8 серпня 2019 року, ОСОБА_8 сказав ОСОБА_10 , що «по тому першому чоловіку вже є документи, людина хоче ще на свіданку до нього і передачу там має», на що ОСОБА_10 відповів: «питань нема, завтра зранку».
Висловлювання вказаних осіб під час розмов, зафіксованих у ході проведення негласних (слідчих) розшукових дій, в текстовому змісті розмов в основному відповідають викладеному в копіях протоколів про проведення НСРД, у відеозвукозаписах та звукозаписах розмов, зафіксованих на наданих на дослідження оптичних дисках ознак монтажу (в тому числі порушень неперервності запису) не виявлено, що стверджується висновком експертів за результатами проведення комісійної криміналістичної експертизи відеозвукозапису у кримінальному провадженні №62019140000000665 від 5 березня 2020 року №375/377/1117-1120.
Крім цього, у ході обшуку у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , у комірці, яка знаходилась у спільному коридорі, виявлено барсетку коричневого кольору, у якій знаходилися документи на ім`я ОСОБА_8 та грошові кошти. Проведеним оглядом вказаних коштів встановлено, що 28 купюр номіналами 500 гривень, серією і номером співпадають із купюрами зазначеними у протоколі ідентифікації грошових коштів від 23 липня 2019 року.
Наведені докази у своїй сукупності та взаємозв`язку поза розумним сумнівом доводять вину ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, оскільки ОСОБА_8 у цій ситуації отримав неправомірну вигоду для здійснення впливу на начальника Личаківської виправноїколонії № 30 ОСОБА_10 ; мав передати кошти ОСОБА_10 ; особою, в інтересах якої здійснювався вплив, був засуджений ОСОБА_11 , що відбував покарання у Личаківській виправній колонії №30 та хотів звільнитись від відбування покарання умовно-достроково.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, згідно з наказом Міністерства юстиції України №120/к від 11 січня 2019 року, з 18 січня 2019 року виконання обов`язків начальника державної установи «Личаківська виправна колонія (№30)» - начальника арештного дому покладено на ОСОБА_10 .
Відповідно до п.п. 6 п. 9 Наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Положення про державну установу «Личаківська виправна колонія (№30)», начальник виправної колонії у порядку, встановленому нормативно-правовими актами, є головою комісії з розгляду питань, пов`язаних з представленням засуджених до умовно-дострокового звільнення від покарання, заміни невідбутої частини покарання більш м`яким, направлення матеріалів на помилування та встановлення адміністративного нагляду.
Враховуючи, що ОСОБА_10 , станом на момент вчинення ОСОБА_8 злочинних дій, виконував обов`язки начальника виправної колонії, який одночасно є головою комісії з розгляду питань, пов`язаних з представленням засуджених до умовно-дострокового звільнення від покарання, а отже, він був наділений повноваженнями для звернення до суду з поданням про умовно-дострокове звільнення ОСОБА_14 від відбування покарання.
Водночас, доводи захисника про те, що рішення про умовно-дострокове звільнення засудженого приймає суд, а не начальник виправної колонії, хоч і є слушними, але не можуть братися до уваги, оскільки суд, розглядаючи подання (клопотання) про умовно-дострокове звільнення, оцінює особову справу засудженого, зокрема, його характеристику, наявність у нього стягнень та заохочень, застосованих адміністрацією установи відбування покарань.
У ході зафіксованої в результаті НСРД розмови між ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , яка відбулась 26 липня 2019 року на території ресторану «На озері», за адресою: АДРЕСА_4 , останній зазначив, що він має намір застосувати щодо засудженого ще одне заохочення.
Таким чином, ОСОБА_10 , виконуючи обов`язки начальника Личаківської виправної колонії №30, мав безпосередній вплив на застосування щодо засудженого ОСОБА_14 заходів стягнень та заохочень, складення його характеристики, що безпосередньо оцінюються судом у ході розгляду подання (клопотання) про умовно-дострокове звільнення засудженого.
Твердження сторони захисту, що ОСОБА_8 отримав кошти для надання правничої допомоги засудженому ОСОБА_14 , про що зазначив під час допиту у суді першої інстанції адвокат ОСОБА_13 , є неспроможними, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 26 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закону) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Статтею 27 Закону визначено, що договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права, зокрема, кожен договір має бути підписаний сторонами, що його уклали.
Утім, долучені стороною захисту бланки договорів про надання правової допомоги адвокатом ОСОБА_13 не містять жодних відомостей про клієнта, зокрема засудженого ОСОБА_14 , та не підписані ним. Відтак вказані договори, як правильно вказано судом першої інстанції, вважаються такими, що не мають юридичної сили, та, відповідно, не можуть підтверджувати повноважень адвоката ОСОБА_13 на захист інтересів засудженого ОСОБА_14 .
Крім цього, згідно з ч. 4 ст. 27 Закону, договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах.
Чинний КПК України містить вимогу щодо обов`язкового отримання адвокатом згоди клієнта на надання йому правничої (правової) допомоги у разі укладення договору про надання правничої допомоги іншою особою в інтересах клієнта. Так, відповідно до ст. 51 КПК України, договір із захисником має право укласти особа, передбачена в частині першій ст. 45 цього Кодексу, а також інші особи, які діють в її інтересах, за її клопотанням або за її наступною згодою.
У рішенні №56 від 12 квітня 2019 року Рада адвокатів України роз`яснила, що у випадку надання захисником допомоги клієнту за договором, укладеним з іншою особою в інтересах клієнта, письмова згода клієнта на надання йому правничої (правової) допомоги має бути отримана адвокатом у найближчий можливий строк. Чинне законодавство не встановлює чітких вимог до оформлення такої згоди, отже, вона може бути довільної форми, однак з її змісту повинно бути зрозумілим, що клієнт погоджується на його захист конкретним адвокатом. Викладення зазначеної згоди у письмовій формі передбачає фіксування її змісту у документі (у тому числі електронному), у листі, телеграмі, за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку, факсимільного відтворення за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, а також за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем.
У свою чергу, долучений до матеріалів справи договір про надання правової допомоги ОСОБА_8 адвокатом ОСОБА_13 від 19 червня 2019 року не містить жодних відомостей про те, що він укладений в інтересах ОСОБА_14 , як і не містить письмової згоди останнього на надання йому правової допомоги.
Попри те, що адвокат ОСОБА_13 не вчиняв жодних дій в інтересах засудженого ОСОБА_14 , навіть у встановленому законом порядку не отримав повноважень на його представництво, він, за свідченням самого ОСОБА_13 , обговорив із ОСОБА_8 суму гонорару, яку оцінив у 1500 доларів США, та 25 липня 2019 року отримав зазначені кошти, про що написав відповідну розписку. Втім, на прохання ОСОБА_8 , який заявив про провокацію щодо нього, 29 липня 2019 року ОСОБА_13 зазначені кошти повернув.
Надаючи оцінку вказаним свідченням та обставинам, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ця версія сторони захисту не ґрунтується на матеріалах справи, та оцінює показання свідка ОСОБА_13 і надані бланки та договір про надання правової допомоги критично, як такі, що спрямовані на уникнення ОСОБА_8 кримінальної відповідальності за скоєне.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_13 , будучи адвокатом та маючи вищу юридичну освіту, відповідний стаж та знання у галузі права, не міг не знати, що договір про правову допомогу, не підписаний клієнтом, не має юридичної сили та не уповноважує його на представництво інтересів засудженого ОСОБА_14 . Крім цього, гонорар у розумінні ч. 1 ст. 30 Закону є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. За таких обставин, враховуючи, що справою ОСОБА_14 адвокат ОСОБА_13 не займався, про що він зазначив під час допиту у суді першої інстанції, апеляційному суду незрозуміло, за що, якщо слідувати версії сторони захисту, він отримав винагороду у розмірі 1500 доларів США; та чому цю винагороду він в подальшому повернув.
Покликання сторони захисту на те, що не встановлено особу, в інтересах якої здійснюється вплив, спростовується показаннями свідка ОСОБА_18 , який зазначив, що ОСОБА_11 просив його знайти «канал» для вирішення питання з керівником колонії щодо його звільнення, свідка ОСОБА_9 , який зазначив, що ОСОБА_18 звернувся до нього з питаннями щодо умовно-дострокового звільнення засудженого на прізвище « ОСОБА_27 » або « ОСОБА_28 », який відбував покарання у Личаківській виправній колонії №30, а також протоколами негласних слідчих (розшукових) дій, де у ході зафіксованих розмов ОСОБА_9 та ОСОБА_8 спілкуються про ОСОБА_28 , УДО та пришвидшення виконання домовленості, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , зокрема, говорять про «Дороша», його матір та застосування ще одного заохочення.
Наведеним також спростовуються і доводи про те, що ОСОБА_14 та його мати ОСОБА_30 ні до кого за допомогою в умовно-достроковому звільненні не звертались. При цьому обізнаність ОСОБА_14 про необхідність сплати грошових коштів безпосередньо ОСОБА_10 для кваліфікації дій ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 369-2 КК України значення не має.
Доводи про те, що ОСОБА_14 мав усі законні підстави для умовно-дострокового звільнення, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки засуджений просив свого знайомого ОСОБА_18 знайти, яким чином можна посприяти в його умовно-достроковому звільненні. Водночас, матеріали справи не містять даних про те, що засуджений самостійно звертався до суду з клопотанням про його умовно-дострокове звільнення.
Стосовно доводів про те, що з аудіозаписів особистих зустрічей ОСОБА_10 з ОСОБА_8 та записів їхніх телефонних розмов не видно, щоб останній здійснював вплив на ОСОБА_10 про вчинення ним будь-яких незаконних дій та висловлювався про передачу незаконної грошової винагороди, то такі спростовуються змістом розмов між ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , у ході яких вони обговорювали « ОСОБА_27 », його маму, час виконання взятих на себе зобов`язань, застосування заохочень. Водночас, у ході розмови між ОСОБА_9 і ОСОБА_8 вони кажуть, що ОСОБА_10 назвав суму 2000 доларів, щоб відпустити ОСОБА_28 ; ОСОБА_8 запевнив ОСОБА_9 , що якщо ОСОБА_29 сказав, що так і буде, що він закриває суд і прокуратуру.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що показання свідка ОСОБА_12 не узгоджуються з іншими матеріалами справи, та сприймає такі критично. Так, під час допиту вказаний свідок зазначив, що він з ОСОБА_8 обговорювали умови придбання меду, аванс за купівлю якого становив близько 2000 доларів, тобто саме таку суму, яку ОСОБА_10 , за словами ОСОБА_8 , озвучив за сприяння в умовно-достроковому звільненні ОСОБА_14 . Крім цього, колегія суддів бере до уваги, що допит свідка ОСОБА_12 здійснювався 21 жовтня 2022 року, тоді як зустріч ОСОБА_8 , ОСОБА_12 та особи на ім`я ОСОБА_26 відбулася у липні 2019 року. Втім, попри те, що з цього дня минуло понад три роки, свідок чітко пам`ятав, що вкінці зустрічі ОСОБА_26 запитав ОСОБА_8 : «Як там наші справи по УДО», на що ОСОБА_8 відповів: «Все добре, займається адвокат».
При цьому суду не представлено доказів того, що у ході цієї розмови, навіть якщо така дійсно мала місце, йшлося про умовно-дострокове звільнення саме ОСОБА_14 . Тим паче, як зазначалось вище, ні адвокат ОСОБА_13 , ні жоден інший адвокат, залучений ОСОБА_8 , представництва інтересів засудженого ОСОБА_14 у той час не здійснював.
На переконання колегії суддів, твердження захисника про те, що мала місце провокація злочину, оскільки ініціатором всіх зустрічей і розмов був саме ОСОБА_9 , не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду.
Так, за змістом статей 246,271КПКУкраїни НСРД можуть проводитись, якщо наявні достатні підстави вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий чи особливо тяжкий злочин, а також якщо відомості про злочини та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. При цьому згідно з ч. 3ст. 271 КПК Українипід час підготовки та проведення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, який вона би не вчинила, якби слідчий цьому не сприяв. Здобуті в такий спосіб речі і документи не можуть бути використані у кримінальному провадженні.
У своїх рішенняхЄвропейський суд з прав людинирозробив критерії для того, щоб відрізняти провокування вчинення злочину, яке суперечитьст. 6 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод, від дозволеної поведінки під час законних таємних методів у кримінальних розслідуваннях. Зокрема, у випадку визнання заяви про підбурювання такою, що не є явно необґрунтованою, для визнання доказів допустимими суду належить з`ясувати, чи було слідство «по суті пасивним», чи був би злочин вчинений без втручання влади, чи мало місце з боку влади спонукання особи до вчинення злочину, наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; вагомість причин проведення оперативної закупки, чи були у правоохоронних органів об`єктивні дані про те, що особа була втягнута у злочинну діяльність і ймовірність вчинення нею злочину була суттєвою. При цьому тягар доведення того, що підбурення не було, покладається на сторону обвинувачення.
З матеріалів провадження вбачається, що суд першої інстанції належним чином дослідив питання, чи не створили правоохоронні органи штучно ситуацію з метою спонукати ОСОБА_8 до вчинення злочину. Суд першої інстанції встановив, що у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_9 , вже після спілкування із ОСОБА_8 , самостійно звернувся до правоохоронних органів з приводу злочину з відповідною заявою, що підтверджується протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 3 липня 2019 року. На цьому етапіправоохоронні органи долучилися і розпочали проводити контроль за вчиненням злочину, що свідчить про їх пасивну роль, яка проявилася лише у належній фіксації ходу вчинення злочину. Водночас, будь-яких даних про те, що ОСОБА_9 є агентом правоохоронного органу суду не надано. Таким чином, злочинна діяльність ОСОБА_8 та інших розпочалася та тривала до написання ОСОБА_9 заяви про вчинення злочину і до початку його контролю правоохоронними органами.
На обґрунтування наявності провокації злочину у цьому кримінальному провадженні сторона захисту також покликалась на те, що ОСОБА_9 був заявником в інших кримінальних провадженнях.
Втім, самі по собі звернення ОСОБА_9 до правоохоронних органів із заявами про вчинення злочинів, не можуть свідчити про провокацію злочину у цьому кримінальному провадженні. Законом також не передбачено будь-яких заборон чи обмежень особи в частині кількості звернень до правоохоронних органів.При цьому фактів визнання показань свідка неправдивими чи притягнення його до відповідальності за статтями384,385 КК Українисудом не встановлено.
Отже, доводи захисника про провокацію злочину з боку правоохоронних органів не знайшли свого підтвердження у ході перевірки матеріалів провадження судом першої інстанції, з чим погоджується і апеляційний суд.
Стосовно доводів захисника, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 було розпочате на підставі неправдивих відомостей, а саме рапорту оперуповноваженого ОСОБА_15 , то судом першої інстанції встановлено, і це перевірено апеляційним судом, що підставою для внесення відомостей до ЄРДР слугував не вказаний рапорт, а відповідне повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, подане ОСОБА_9 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові. Відомості до ЄРДР, після прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується), вніс слідчий ТУ ДБР у м. Львові ОСОБА_16 .
У свою чергу, свідок ОСОБА_15 надав показання про те, що йому на розгляд було передано заяву громадянина ОСОБА_9 , яка стосувалася ОСОБА_10 та ОСОБА_8 . В подальшому було викликано заявника і проведено документування злочину. Після вивчення заяви, він передав її до належного підрозділу Державного бюро розслідувань.
Складення оперуповноваженим ОСОБА_15 рапорту щодо можливого вчинення ОСОБА_10 та ОСОБА_8 кримінального правопорушення узгоджується з п. 2.5 Інструкції про порядок приймання, реєстрації та розгляду в Службі безпеки України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення, затвердженої Наказом Центрального управління Служби безпеки України від 16 листопада 2012року № 515, згідно з яким у разі самостійного виявлення слідчим обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, складається рапорт про виявлене кримінальне правопорушення. Рапорт реєструється як підготовлений документ у встановленому СБУ порядку. Після реєстрації рапорт невідкладно доповідається керівнику слідчого підрозділу.
Таким чином, судом першої інстанції правильно зазначено, що рапорт оперативного працівника по своїй суті є документом внутрішнього діловодства, який, до того ж, може містити відомості, що мають суб`єктивний характер. Водночас, подальше рішення на підставі рапорту фактично приймає особа, якій такий рапорт адресований.
В ході апеляційного перегляду не здобуто жодного доказу з приводу того, що оперуповноважений ОСОБА_15 був зацікавлений у наведенні у рапорті недостовірних або необ`єктивних даних, чи був якимось чином зацікавлений у внесенні відповідних відомостей до ЄРДР.
Не ґрунтуються на вимогах закону і доводи про порушення вимог ч. 6 ст. 246 КПК України, з огляду на те, що контроль за проведенням слідчого експерименту в частині ідентифікації грошових коштів, аудіо-, відеозапису, фотографування та виготовлення процесуальних документів було доручено слідчому ОСОБА_16 , проте протоколи НСРД складені оперуповноваженим.
Так, згідно з п. 3.1 Розділу ІІІ Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні від 16 листопада 2012 року № 114/1042/516/1199/936/1687/5, слідчий може проводити негласні слідчі (розшукові) дії самостійно, спільно з уповноваженими оперативними підрозділами, залучати до їх проведення інших осіб, а також доручати їх проведення уповноваженим оперативним підрозділам (п. 6 ст. 246 КПК України).
Водночас, пунктом 4.1 розділу IV зазначеної Інструкції визначено, що протокол про хід і результати проведеної негласної слідчої (розшукової) дії (або її етапів) складається слідчим, якщо вона проводиться за його безпосередньої участі, в інших випадках - уповноваженим працівником оперативного підрозділу, і повинен відповідати загальним правилам фіксації кримінального провадження.
Як вбачається з постанови прокурора ОСОБА_31 про проведення контролю за вчиненням злочину від 23 липня 2019 року, контроль за проведенням та проведення спеціального слідчого експерименту в частині ідентифікації грошових коштів, аудіо-, відеозапису чи фотографування та виготовлення процесуальних документів доручено слідчому другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, ОСОБА_16 Технічне забезпечення проведення негласних слідчих (розшукових) дій у встановленому порядку вирішено доручити УСБУ у Львівській області.
У свою чергу, з доручень прокурора ОСОБА_31 від 23 липня 2019 року №15/4/1-1982т, №15/4/1-1983т слідує, що прокурор доручив ТУ ДБР, розташованому у місті Львові, та Управлінню СБУ у Львівській області провести у кримінальному провадженні негласну слідчу (розшукову) дію, вказану у постанові про проведення негласної слідчої (розшукової) дії контроль за вчиненням злочину від 23 липня 2019 №15/4/1-1981т.
За таких обставин, у колегії суддів відсутні підстави вважати, що оперативні працівники УСБУ у Львівській області, які складали протоколи про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, діяли за відсутності на те відповідних доручень.
Більше того, у кожному з наявних в матеріалах справи протоколів про проведення НСРД оперуповноважені зазначають, що діють на виконання доручення слідчого другого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР у м. Львові №510т від 10 липня 2019 року. Відсутність самого доручення у матеріалах справи не означає, що такого слідчим ОСОБА_16 не надавалось. При цьому у матеріалах справи є доручення прокурора ОСОБА_24 , адресоване УСБУ у Львівській області, про припинення негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні №620190140000000665 від 3 липня 2019 року.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав недотримання стороною обвинувачення вимог ч. 6 ст. 246 КПК України.
Згідно з матеріалами провадження, протокол ідентифікації грошових коштів від 23 липня 2019 року склав слідчий другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, ОСОБА_16 , у такому зазначено, що грошові кошти після їх огляду й ідентифікації було передано ОСОБА_9 для їх подальшого використання під час проведення заходів з підтвердження фактичних даних про вимагання та одержання неправомірної вигоди ОСОБА_10 та ОСОБА_8 .
Таким чином, передача грошових коштів ОСОБА_9 задокументована у встановленому законом порядку у протоколі ідентифікації грошових коштів. Чинне законодавство не містить вимог про те, що передача грошей має бути зафіксована окремим протоколом.
На переконання апеляційного суду, судовий розгляд у цьому провадженні відбувався відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства і, як наслідок, колегія суддів констатує дотримання місцевим судом загальної справедливості судового розгляду.
Що стосується призначеного ОСОБА_8 покарання, то колегія суддів вважає слушними доводи апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, як і доводи апеляційної скарги прокурора з цього приводу.
За змістом ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу та відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Санкція ч. 2 ст. 369-2 КК України в редакції Закону, яка була чинною на час вчинення обвинуваченим ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбачала покарання у виді штрафу від семисот п`ятдесяти до однієї тисячі п`ятисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк від двох до п`яти років.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 4 КК України, кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.
Закон, що скасовує злочинність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання ним чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Відтак, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, суд першої інстанції застосував положення кримінального закону в редакції Закону України №2617-VIII від 22 листопада 2018 року, який набрав чинності 1 січня 2020 року, і визначив суму штрафу в розмірі п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 85 000 грн та є значно більшим за той розмір, який був передбачений санкцією цієї частини статті на час вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.
Таким чином, суд першої інстанції застосував кримінальний закон, який не підлягав застосуванню, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України, є підставою для зміни вироку.
В свою чергу, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді справи, які були б підставою для скасування судового рішення, колегією суддів не встановлено.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 408, 419 КПК України, колегія суддів
п о с т а н о в и л а:
апеляційні скарги прокурора ОСОБА_6 та адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Галицького районного суду м. Львова від 30 листопада 2022 року щодо ОСОБА_8 вчастині призначеногопокарання змінити.
Вважати ОСОБА_8 засудженим за ч. 2 ст. 369-2 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 1500 (тисяча п`ятсот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 25500 (двадцять п`ять тисяч п`ятсот) гривень.
В решті вирок залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
