Єдиний державний реєстр судових рішень
РІШЕННЯ
Іменем України
03 червня 2024 року
м. Київ
справа №990/190/23
адміністративне провадження № П/990/190/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Берназюка Я.О., суддів: Кравчука В.М., Рибачука А.І., Стародуба О.П., Стрелець Т.Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Кірієнко Н.Є.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Огнев`юк Т.В.,
представника відповідача Леошко Д.Д.,
розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 990/190/23
за позовом ОСОБА_1
до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
про оскарження актів,
ВСТАНОВИВ:
І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
1. 28 серпня 2023 року до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшов позов ОСОБА_1 (далі також - позивачка, ОСОБА_1 ) до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі також - відповідач, ВККС України, Комісія), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 27 вересня 2023 року, міститься прохання до суду:
(1) визнати протиправною бездіяльність ВККС України щодо невключення ОСОБА_1 до рейтингу та резерву на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів;
(2) визнати протиправним та скасувати рішення ВККС України № 37/зп-23 від 26 липня 2023 року в частині визнання істотним порушення Положення про складення кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів на посаду судді, кандидатом на посаду судді з індивідуальним кодом 0005637 (зафіксовано 28 серпня 2019 року), що зафіксоване під час складення кваліфікаційного іспиту, призначеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 24 червня 2019 року № 107/зп-19, та має наслідком визнання особи такою, що не склала кваліфікаційний іспит;
(3) визнати протиправним та скасувати рішення ВККС України № 39/зп-23 від 26 липня 2023 року в частині визнання істотним порушення Положення про складення кваліфікаційного іспиту, та методику оцінювання кандидатів на посаду судді, та таким, що має наслідком визнання такою, що не склала кваліфікаційний іспит кандидата на посаду судді ОСОБА_1 ; затвердження результатів кваліфікаційного іспиту зі спеціалізації місцевого загального суду, призначеного рішенням ВККС України від 24 червня 2019 року N° 107/зп-19, згідно з додатком 4, а саме зазначення в № з/п 139 навпроти графи « ОСОБА_1 » результату іспиту не складено; затвердження результатів кваліфікаційного іспиту зі спеціалізації місцевого адміністративного суду, призначеного рішенням ВККС України від 24 червня 2019 року № 107/зп-19, згідно з додатком 5, а саме зазначення в № з/п 125 навпроти графи « ОСОБА_1 » результату іспиту не складено; затвердження результатів кваліфікаційного іспиту зі спеціалізації місцевого господарського суду, призначеного рішенням ВККС України від 24 червня 2019 року N° 107/зп-19, згідно з додатком 6, а саме зазначення в № з/п 122 навпроти графи « ОСОБА_1 » результату іспиту не складено;
(4) зобов?язати ВККС України прийняти рішення щодо включення ОСОБА_1 до рейтингу кандидатів на посаду судді: місцевого адміністративного суду з результатами кваліфікаційного іспиту: бал тестування 88,875; бал практичного завдання 87,5, загальна кількість балів 176,375; місцевого господарського суду з результатами кваліфікаційного іспиту: бал тестування 88,875, бал практичного завдання - 102,5, загальна кількість балів 191,375; місцевого загального суду з результатами кваліфікаційного іспиту: бал тестування 88,875; бал практичного завдання - 105, загальна кількість балів -193,875;
(5) зобов?язати ВККС України прийняти рішення щодо зарахування ОСОБА_1 до резерву кандидатів на посаду судді: місцевого адміністративного суду з результатами кваліфікаційного іспиту: бал тестування 88,875; бал практичного завдання 87,5, загальна кількість балів 176,375; місцевого господарського суду з результатами кваліфікаційного іспиту: бал тестування 88,875, бал практичного завдання - 102,5, загальна кількість балів 191,375; місцевого загального суду з результатами кваліфікаційного іспиту: бал тестування 88,875; бал практичного завдання -105, загальна кількість балів -193,875.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА
2. У позовній заяві ОСОБА_1 вказує, що її було допущено до участі у доборі та у подальшому, 31 жовтня 2017 року, нею було складено відбірковий іспит, а саме: анонімне тестування з метою перевірки рівня загальних теоретичних знань кандидата на посаду судді у сфері права та володіння державною мовою.
3. Водночас, рішеннями ВККС України № 37/зп-23 та № 39/зп-23 від 26 липня 2023 року у частині, що стосується позивачки, визнано зафіксовані під час складання кваліфікаційного іспиту порушення Положення про складення кваліфікаційного іспиту та методики оцінювання кандидатів на посаду судді, затвердженого рішенням ВККС України 03 жовтня 2018 року № 211/зп-18 (далі - Положення № 211/зп-18), істотними та такими, що мають наслідком визнання особи такою, що не склала кваліфікаційний іспит.
4. Наведені рішення ВККС України позивачка вважає незаконними, прийнятими без дотримання вимог статті 78 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII), тобто з порушенням принципів рівності перед законом та пропорційності, і такими, що підлягають скасуванню.
5. Зазначає, що відзив на позовну заяву у наданій модельній справі для складання іспиту містив посилання на Рішення Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17 липня 2018 року за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпунктів 2-7, 12 та 14 пункту 4 розділу І Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII (далі - рішення КСУ № 6-р/2018). Відповідно до підпункту 8, підпункту 17.2 пункту 17 розділу IV Положення учасник зобов`язаний викласти у зошиті для виконання практичного завдання правильне, на думку учасника, модельне судове рішення за результатами модельного розгляду справи по суті та відповідно до наявних у ній документів. Таким чином, отримавши умови практичного завдання - модельну справу, з наявним в ній посиланням на рішення КСУ № 6-р/2018, для підтвердження наявності теоретичних знань та практичних навичок з метою успішного складення кваліфікаційного іспиту, позивачка зобов`язана була показати вміння визначати, оцінювати та описувати обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, зокрема, щодо такого Рішення, яке було відкрито на дозволеному офіційному вебпорталі Парламенту України «Законодавство України».
6. При цьому звертає увагу, що рішеннями КСУ фактично вносяться зміни до Конституції України, в закони, інші акти або їх окремі положення, в тому числі, у разі їх визнання неконституційними, що передбачає втрату їх чинності, а це дозволяє відносити їх до джерел права. Отже, за твердженням позивача, рішення КСУ, яким визнано норму певного закону неконституційною, у межах модельної справи - підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, є частиною Основного Закону.
7. Враховуючи викладене, позивачка зазначає, що перегляд у браузері під час виконання практичного завдання тексту рішення КСУ не можна вважати порушенням Положення № 211/зп-18, оскільки без використання останнього виконати практичне завдання з дотриманням принципів мотивованості, законності та обґрунтованості судових рішень було неможливо.
8. Також позивачка наголошує, що в ході проведення засідання Комісії 26 липня 2023 року не було належним чином перевірено її доводи, що викладені в поясненнях, не проведено аналіз модельної справи з адміністративної спеціалізації, не наведено жодних аргументів та не досліджено жодного доказу стосовно того, що порушення, нібито вчинене позивачкою, є дійсно істотним. Вказане, за твердженням ОСОБА_1 , унеможливило здійснення нею належного захисту своєї позиції з метою доведення відсутності факту порушення Положення.
9. Враховуючи викладене, позивачка зауважує, що рішення ВККС України № 37/зп-23 від 26 липня 2023 року та похідне від нього рішення № 39/зп-23 від 26 липня 2023 року у частині, що стосується позивачки, загалом є протиправними, невмотивованими, необґрунтованими та такими, що ухвалені не у спосіб, встановлений законом, без дотримання принципу рівності перед законом, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів кандидатів на посаду судді і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення (без дотримання принципу пропорційності), а тому підлягають скасуванню.
10. Позивачка також додатково зауважує, що ВККС України необ`єктивно в ухвалених рішеннях вказала на академічну недоброчесність ОСОБА_1 , оскільки таке поняття стосується оцінки моральних якостей особи, що не є завданням кваліфікаційного іспиту.
11. У судових засіданнях позивачка та її представниця позовні вимоги підтримали і додатково наголосили, що у переліку документів, які заборонені для використання під час проходження іспиту, рішення КСУ немає. Тому, враховуючи передбачену ВККС України можливість використання ґаджетів під час складення іспиту, позивачка вважала за необхідне, з метою перевірки доводів відзиву у модельній справі, перейти за гіперпосиланням на рішення КСУ.
12. 18 жовтня 2023 року на адресу Верховного Суду від ВККС України надійшов відзив на адміністративний позов, у якому відповідач вказує, що заперечує проти поданого ОСОБА_1 позову, вважає його безпідставним, необґрунтованим та в цілому таким, що задоволенню не підлягає.
13. Пунктом 17 розділу IV Положення № 211/зп-18 окреслено основні права учасників іспиту, їх зобов`язання, а також заборони, які до них застосовуються. Зокрема, учасник має право на: використання тестового зошита та зошита з практичним завданням для будь-яких зручних записів; використання під час виконання практичного завдання таких нормативно-правових актів: закони, кодекси, зокрема коментовані, постанови пленумів, а також рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Вказані нормативно-правові акти використовуються учасниками іспиту лише на паперових носіях видавничого тиражування. При цьому згідно з вимогами підпункту 6 пункту 17.2 розділу IV Положення № 211/зп-18, учаснику під час іспиту забороняється використовувати під час виконання практичного завдання джерела інформації на паперових або електронних носіях, не передбачених підпунктом 5 пункту 17.1 розділу IV Положення, користуватися фото-, аудіо-, відео- та іншими засобами для запису, відтворення та приймання-передавання інформації, зокрема мобільними телефонами, електронними книжками тощо. Учасник, зокрема, зобов`язаний: виконувати вказівки і вимоги уповноважених представників Комісії; на час складення іспиту покласти особисті речі (за їх наявності) до призначеного для цього пакета; не порушувати правил складення іспиту. Відповідно до пункту 18 розділу IV Положення у разі порушення особою порядку складення іспиту ВККС України на будь-якому етапі може припинити участь цієї особи у ньому та визнати її такою, що не склала іспиту. Відповідно до пункту 22 цього розділу, факт порушення порядку складення іспиту фіксується уповноваженими представниками у протоколі реєстрації порушень та розглядається Комісією.
14. Відповідачем зазначено, що 28 серпня 2019 року, відповідно до протоколу реєстрації порушень, складеного уповноваженими представниками ВККС України, під час складання кваліфікаційного іспиту в межах процедури добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, оголошеного 03 квітня 2017 року, на стадії виконання анонімного письмового практичного завдання зі спеціалізації місцевого адміністративного суду учасником іспиту з індивідуальним кодом 0005637 ( ОСОБА_1 ) вчинено порушення, а саме: о 11 год. 54 хв зафіксовано відкриття учасником рішення КСУ № 6-р/2018, тобто джерел інформації на електронних носіях, не передбачених підпунктом 5 пункту 17.1 розділу IV Положення № 211/зп-18.
15. Щодо тверджень позивачки про відсутність у ВККС України повноважень для прийняття рішення «щодо визнання порушення істотним та таким, що має наслідком визнання особи такою, що не склала кваліфікаційний іспит» відповідач зазначає, що такі доводи ґрунтуються на неправильному тлумаченні та суб`єктивному розумінні позивачкою норм, що регламентують порядок складення кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання результатів. Такі повноваження є перш за все дискреційними і здійснюються з урахуванням сукупного результату усіх досліджених обставин, зокрема і пояснень позивачки.
16. Відповідач також вважає необґрунтованими твердження позивачки про відсутність в її діях порушення правил Положення № 211/зп-18, зазначених в протоколі реєстрації порушень, оскільки 28 серпня 2019 року перед початком другого етапу кваліфікаційного іспиту з адміністративної спеціалізації, позивача та інших учасників іспиту ознайомлено із загальними правилами виконання анонімного письмового практичного завдання під час кваліфікаційного іспиту. У зазначених правилах наведений виключний перелік нормативно-правових актів, які дозволяється використовувати під час виконання практичного завдання на спеціально призначеному ноутбуці у відкритих джерелах та/або на власних паперових носіях видавничого тиражування, а саме: закони, зокрема коментовані; кодекси, зокрема коментовані; постанови пленумів; рішення ЄСПЛ.
17. Крім того, відповідач звертає увагу, що позивачкою у її поясненнях, доданих до протоколу реєстрації порушень, підтверджено факт відкриття на офіційному сайті Верховної Ради України тексту рішення Конституційного Суду України.
18. Із огляду на вищезазначене, відповідач вказує, що ОСОБА_1 до початку виконання анонімного письмового практичного завдання була ознайомлена з переліком дозволених для використання нормативно-правових актів та джерел інформації та достеменно знала про заборону використання недозволених переліком джерел інформації. Тому, встановивши, що під час складення кваліфікаційного іспиту ОСОБА_1 вчинено порушення Положення № 211/зп-18, яке, з огляду на загальноприйняті стандарти академічної доброчесності, є нормативно-етичним підґрунтям правил зобов`язань та заборон, що застосовуються до учасників кваліфікаційного іспиту, є проявом якостей, які не сумісні зі статусом майбутнього судді та негативно впливають на перебіг усього кваліфікаційного іспиту незалежно від його етапу та ставлять під обґрунтований сумнів питання доброчесності позивача, ВККС України дійшла висновку про істотність вказаного порушення, що, у відповідності до підпункту 5 пункту 12 розділу VI Положення № 211/зп-18, є безумовною підставою для припинення участі позивача у кваліфікаційному іспиті та визнання її такою, що не склала кваліфікаційний іспит.
19. Відповідач також зазначає, що твердження позивачки щодо відсутності обґрунтувань та мотивів, якими керувалась Комісія при ухваленні 26 липня 2023 року спірних рішень № 37/зп-23 та № 39/зп-23, є хибними і такими, що не заслуговують на увагу суду, оскільки позивачкою неправильно сприйнятий і зрозумілий процес проведення кваліфікаційного іспиту, в якому вона приймала участь, з огляду на встановлену процедуру його проведення.
20. Крім того, ВККС України також звертає увагу, що позивачкою не оскаржується Положення у судовому порядку, що свідчить про відсутність порушення ВККС України прав та законних інтересів ОСОБА_1 , для захисту яких вона звернулась до суду із цим позовом.
21. Стосовно доводів позивачки про помилковість висновків ВККС України щодо прояву нею академічної недоброчесності під час складання кваліфікаційного іспиту ВККС України вказує, що проходження спеціальної підготовки кандидатами на посаду судді є формою освітнього процесу, а проведення кваліфікаційного іспиту кандидатів на посаду судді за результатом проходження вказаної підготовки є формою перевірки результатів вказаного освітнього процесу.
22. ВККС України вказує, що неухильне дотримання правил складення іспиту є обов`язком кандидата на посаду судді під час складення іспиту на будь-якому його етапі, незнання яких не звільняє від відповідальності, пов`язаної з участю у кваліфікаційному іспиті, а факт порушення кандидатом правил складення іспиту зафіксований в протоколі, може бути підставою для ухвалення Комісією рішення про визнання особи такою, що не склала іспиту за будь-якою обраною або всіма спеціалізаціями в цілому. Тому, свідоме нехтування, зневажливе або недбале ставлення кандидатом на посаду судді до визначених Комісією у Положенні № 211/зп-18 правил є проявом тих якостей, які несумісні зі статусом майбутнього судді, та мають негативний вплив на перебіг кваліфікаційного іспиту незалежно від його етапу.
23. 02 листопада 2023 року від позивачки надійшла відповідь на відзив ВККС України, в якій остання стверджує, що не погоджується з аргументами відповідача, наведеними у відзиві.
24. Зокрема зазначає, що Законом 1402-VIII не визначено такої категорії як «допущення порушення порядку складення іспиту, яке визнано істотним», а також не встановлено критеріїв для визначення порушення істотним чи не істотним.
25. Крім того, зазначає, що відповідач без внесення змін у Положення допустив складення кваліфікаційного іспиту із використанням комп`ютерної техніки, що, як наслідок дозволило використовувати електронні джерела, зокрема, веб-портали. Із огляду на це, аналогічно до доводів позовної заяви, стверджує, що відкриття на офіційно дозволеному сайті rada.gov.ua посилання на рішення Конституційного суду України не є порушенням Положення, оскільки таке рішення не є забороненим по суті, не містить правових позицій зі спірного питання, а його перегляд мав на меті перевірку доводів сторін у модельній справі.
26. Щодо висновків ВККС України стосовно проявів позивачкою академічної доброчесності ОСОБА_1 зазначає, що перевірка відповідності кандидатів на посаду судді критеріям доброчесності віднесена до компетенції Вищої ради правосуддя.
27. 03 червня 2024 року до Суду надійшло клопотання позивачки про долучення доказів до матеріалів справи, яке мотивовано наявністю судового рішення у справі № 990/186/23. У судовому засіданні, яке відбулося в цей же день, представницею позивачки зазначено про необхідність при прийнятті Судом рішення взяти до уваги висновки, вказані Великою Палатою Верховного Суду у цій справі.
ІІІ. КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
28. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 серпня 2023 року для розгляду цієї справи визначено такий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Берназюк Я.О., судді: Кравчук В.М., Рибачук А.І., Стародуб О.П., Стрелець Т.Г.
29. Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2023 року відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні на 06 листопада 2023 року на 11:30 год.
30. У судовому засіданні 06 листопада 2023 року, що відбулося за участі позивачки та представниці відповідача, Судом протокольною ухвалою задоволено уточнене позивачкою клопотання про витребування доказів у ВККС України відповідно до статті 80 КАС України, а саме: 1) копії модельної справи для написання анонімного практичного завдання зі спеціалізації місцевого адміністративного суду від 28 серпня 2019 року; 2) копії зошита для виконання практичного завдання зі спеціалізації місцевого адміністративного суду учасника кваліфікаційного іспиту з індивідуальним кодом 0005637 від 28 серпня 2019 року.
31. 04 грудня 2023 року у судовому засіданні за участі позивача, її представниці та представника відповідача протокольною ухвалою вирішено продовжувати розгляд цієї справи в закритому судовому засіданні, оскільки матеріали справи місять документи із грифом ДСК.
IV. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
32. Перевіривши матеріали справи, взявши до уваги пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Верховний Суд встановив таке
33. ОСОБА_1 є громадянкою України та мешкає у місті Чернівці.
34. Рішенням ВККС України від 03 квітня 2017 року № 28/зп-17 оголошено добір кандидатів на посаду судді місцевого суду з урахуванням 600 прогнозованих вакантних посад суддів місцевого суду.
35. Рішенням Комісії від 06 грудня 2017 року № 127/зп-17 ОСОБА_1 визнана такою, що успішно склала відбірковий іспит та попередньо допущена до наступної стадії добору кандидатів на посаду судді місцевого суду.
36. Після проходження спеціальної підготовки в Національній школі суддів України з 27 серпня 2018 року по 24 травня 2019 року, враховуючи успішне виконання ОСОБА_1 Програми спеціальної підготовки кандидатів на посаду судді, матеріали були направлені до ВККС України для складення кваліфікаційного іспиту.
37. 24 червня 2019 року ВККС України ухвалила рішення №107/зп-19 про призначення кваліфікаційного іспиту в межах процедури добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, оголошеного рішенням Комісії від 3 квітня 2017 року №28/зп-17, та визначила черговість етапів його проведення:
перший етап - складення письмового анонімного тестування провести 25, 26, 29- 31 липня та 1 серпня 2019 року о 10 год 00 хв;
другий етап - виконання анонімного письмового практичного завдання зі спеціалізації місцевого загального суду провести 2, 7, 12, 15, 20 та 27 серпня 2019 року о 10 год 00 хв;
третій етап - виконання анонімного письмового практичного завдання зі спеціалізації місцевого адміністративного суду провести 5, 8, 13, 16, 21 та 28 серпня 2019 року о 10 год 00 хв;
четвертий етап - виконання анонімного письмового практичного завдання зі спеціалізації місцевого господарського суду провести 6, 9, 14, 19, 22 та 29 серпня 2019 року о 10 год 00 хв.
38. Цим же рішенням ВККС України вирішила:
допустити до складення іспиту 370 кандидатів на посаду судді, у тому числі й ОСОБА_1 , та визначила їм графік проведення іспиту згідно з додатком 1;
допустити до виконання практичного завдання кандидатів на посаду судді, які успішно складуть письмове анонімне тестування під час кваліфікаційного іспиту;
встановити, що виконання практичного завдання здійснюватиметься із використанням комп`ютерної техніки.
39. Згідно з вказаним рішенням для ОСОБА_1 встановлено графік складення кваліфікаційного іспиту:
письмове анонімне тестування: 1 серпня 2019 року;
анонімне письмове практичне завдання зі спеціалізації загального суду: 27 серпня 2019 року;
анонімне письмове практичне завдання зі спеціалізації адміністративного суду: 28 серпня 2019 року;
анонімне письмове практичне завдання зі спеціалізації господарського суду: 29 серпня 2019 року.
40. 09 липня 2019 року о 17:23 год на вебсайті ВККС України розміщено повідомлення із заголовком «Стосовно кваліфікаційного іспиту кандидатів на посаду судді місцевого суду», що стосувалося дати, місця й правил складання іспиту.
41. У цьому повідомленні ВККС України, серед іншого, зазначила про таке:
Під час виконання практичного завдання дозволяється використання виключно таких нормативно-правових актів і лише на паперових носіях видавничого тиражування: законів, кодексів, зокрема коментованих, постанов пленумів, а також рішень Європейського суду з прав людини.
Порушення цілісності видавничого тиражування нормативно-правових актів до та/або під час виконання практичного завдання не допускається.
Забороняється використання, зокрема, таких джерел інформації:
текстів судових рішень за результатами розгляду судами України справи по суті;
інформаційних листів;
аналітики розгляду справ судами України;
збірників постатейних покажчиків правових позицій;
науково-методичної літератури.
Для виконання практичного завдання ноутбук кожного кандидата матиме доступ виключно до таких офіційних вебсайтів:
Європейського суду з прав людини;
Верховної Ради України (https://rada.gov.ua);
ЛІГА:ЗАКОН (https://ligazakon.net) - використання системи аналізу судових рішень «VERDICTUM» суворо заборонено.
Доступ та використання інших ресурсів не дозволяється!
Після оголошення про завершення відведеного для практичного завдання часу кандидат зобов`язаний невідкладно припинити роботу над його виконанням, прибрати руки з клавіатури ноутбука та маніпулятора миші, залишатися за робочим місцем й очікувати, поки уповноважені представники зберуть екзаменаційні матеріали.
Зошит для виконання практичного завдання є паперовим документом, що формується після завершення відповідного етапу іспиту шляхом тиражування уповноваженим представником надрукованого кандидатом тексту та його скріплення із попередньо заповненою титульною сторінкою зошита для виконання практичного завдання .
42. 01 серпня 2019 року рішенням ВККС України № 141/зп-19 затверджені декодовані результати складеного кандидатами письмового анонімного тестування під час кваліфікаційного іспиту, за яким позивачка отримала 88,875 балів та допущена до виконання анонімних письмових практичних завдань.
43. 27 серпня 2019 року позивачкою складено анонімне письмове практичне завдання зі спеціалізації місцевого загального суду під згенерованим індивідуальним кодом 0005637.
44. Судом встановлено, що перед виконанням практичного завдання ОСОБА_1 ознайомилася із загальними правилами його виконання. Ці правила передбачали, зокрема, таке:
На етапі виконання практичного завдання дозволяється на спеціального призначеному ноутбуці у відкритих джерелах (hudoc.echr.coe.int; rada.gov.ua; ligazakon.net) та/або у власних паперових носіях видавничого тиражування використовуватися ВИКЛЮЧНО такі нормативно-правові акти:
закони та кодекси, зокрема коментовані;
постанови пленумів;
рішення Європейського суду з прав людини.
45. Для написання анонімного практичного завдання зі спеціалізації місцевого адміністративного суду ОСОБА_1 був виданий Зошит для виконання практичного завдання, де позивачка виклала результат його виконання.
46. 28 серпня 2019 року після виконання письмового практичного завдання зі спеціалізації місцевого адміністративного суду, уповноваженими представниками ВККС України було складено протокол реєстрації порушень стосовно учасників іспиту з індивідуальними кодами: 0005637; 0076518; 0040827; 0045432.
47. Згідно з цим протоколом, датою порушення є 28 серпня 2019 року; час порушення не вказаний, у відповідній графі проставлені прочерки.
48. Зміст порушення міститься на окремому аркуші (додаток 1 до протоколу), який містить таку інформацію:
«Час початку виконання 28.08.2019 анонімного письмового практичного завдавання зі спеціалізації місцевого адміністративного суду під час кваліфікаційного іспиту: 09 год 55 хв.
Кількість учасників вказаного іспиту: 51.
Підпунктом 5 підпункту 17.1 пункту 17 розділу IV Положення про складення кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів на посаду судді, затвердженого рішенням Комісії від 03.10.2018 №211/зп-18 (зі змінами, далі - Положення), учасник має право на використання під час виконання практичного завдання виключно таких нормативно-правових актів: закони, кодекси, зокрема коментовані, постанови пленумів, а також рішення Європейського суду з прав людини.
Підпунктом 5 підпункту 17.2 пункту 17 розділу IV Положення учасникам заборонено використовувати під час виконання практичного завдання джерела інформації на паперових або електронних носіях, не передбачених підпунктом 5 підпункту 17.1 цього пункту;
Також на офіційному вебсайті Комісії було завчасно розміщено конкретизований перелік заборонених для використання джерел інформації, яким публічно повідомлено про заборону використовувати під час виконання практичного завдання тексти судових рішень за результатами розгляду судами України справи по суті.
Окрім того, безпосередньо перед початком виконання практичного завдання уповноважений представник Комісії нагадав усім учасникам іспиту про заборону шукати та відкривати тексти рішень Конституційного Суду України.
Уповноваженим представником Комісії під час виконання вказаного вище практичного завдання зафіксовано використання (відкриття за допомогою офіційного вебсайту Верховної Ради України) тексту рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 (далі - рішення) такими учасниками іспиту:
індивідуальний код: 0005637, час порушення: 11 год 51 хв (текст рішення, та також роздруківка історії браузера учасника згідно з додатком 2 та 3 до цього протоколу);
індивідуальний код: 0076518; час порушення: 13 год 13 хв (текст рішення, та також роздруківка історії браузера учасника згідно з додатком 4 та 5 до цього протоколу).
Уповноваженим представником Комісії під час формування зошитів для виконання практичного завдання зафіксовано використання (відкриття за допомогою офіційного вебсайту Верховної Ради України) тексту рішення такими учасниками іспиту:
індивідуальний код: 0010827; час порушення: 14 год 45 хв (текст рішення, та також роздруківка історії браузера учасника згідно з додатком 6 та 7 до цього протоколу);
2) індивідуальний код: 0045432; час порушення: год хв (текст рішення, та також роздруківка історії браузера учасника згідно з додатком 8 та 9 до цього протоколу) (рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007)» (том 1, а.с.173зв, 219).
49. Додатком 2 до протоколу реєстрації порушень є рішення КСУ №6-р/2018.
50. Додатком 3 до протоколу реєстрації порушень є роздрукована 28 серпня 2019 року історія веббраузера Google Chrome, з якої вбачається, що перегляд рішення КСУ №6-р/2018 здійснювався позивачкою з 11 год 51 хв до 12 год 27 хв.
51. ОСОБА_1 з цього приводу надано відповідні письмові пояснення, згідно яких перехід за посиланням було здійснено нею з офіційного порталу Верховної Ради України з метою перевірки доводів позивача та з`ясування обставин справи.
52. Відповідно до Рішення № 37/зп-23 від 26 липня 2023 року ВККС України визнано зафіксоване під час складення кваліфікаційного іспиту, призначеного рішенням ВККС України від 24 червня 2019 року № 107/зп-19, порушення Положення кандидатом на посаду судді ОСОБА_1 істотним, що має наслідком визнання особи такою, що не склала кваліфікаційний іспит.
53. Вказаним рішенням також затверджено кодовані результати анонімних письмових практичних завдань, в тому числі, складених ОСОБА_1 : зі спеціалізації місцевого загального суду кількість балів 105; зі спеціалізації місцевого адміністративного суду кількість балів 87,5; зі спеціалізації місцевого господарського суду 102,5, що вбачається з витягів з додатків 1-3 до рішення ВККС України № 37/зп-23 від 26 липня 2023 року.
54. Також 26 липня 2023 року ВККС України ухвалила рішення №39/зп-23 про затвердження декодованих результатів анонімних письмових практичних завдань та загальних результатів кваліфікаційного іспиту, призначеного рішенням Комісії від 24 червня 2019 року №107/зп-19.
55. Пунктом 1 рішення №39/зп-23 від 26 липня 2023 року ВККС України визнала, що зафіксовані під час складення кваліфікаційного іспиту порушення Положення про складення кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів на посаду судді кандидатами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 є істотними та мають наслідком визнання осіб такими, що не склали кваліфікаційний іспит.
56. Пунктами 2, 4, 5, 6 рішення №39/зп-23 від 26 липня 2023 року ВККС України затвердила декодовані результати виконаного під час кваліфікаційного іспиту анонімного письмового практичного завдання зі спеціалізації місцевого загального суду та місцевого адміністративного суду та загалом результати кваліфікаційного іспиту із цих спеціалізацій.
57. Пункт 139 додатку 4 до рішення №39/зп-23 від 26 липня 2023 року стосується результату кваліфікаційного іспиту ОСОБА_1 зі спеціалізації місцевого загального суду:
у цьому пункті вказано, що ОСОБА_1 за тестування (код 0013775) набрала 88,875 балів і за практичне завдання (код 0082691) набрала 105 балів;
у графі «Результат іспиту» зазначено, що ОСОБА_1 набрала загальну кількість балів 193,875 і має результат «не складено».
Пункт 125 додатку 5 до рішення №39/зп-23 від 26 липня 2023 року стосується результату кваліфікаційного іспиту ОСОБА_1 зі спеціалізації місцевого адміністративного суду:
у цьому пункті зазначено, що ОСОБА_1 за тестування (код 0013775) набрала 88,875 балів і за практичне завдання (код 005637) набрала 87,5 бала;
у графі «Результат іспиту» зазначено, що ОСОБА_1 набрала загальну кількість балів 176,375 і має результат «не складено».
58. Пункт 122 додатку 6 до рішення №39/зп-23 від 26 липня 2023 року стосується результату кваліфікаційного іспиту ОСОБА_1 зі спеціалізації місцевого господарського суду:
у цьому пункті зазначено, що ОСОБА_1 за тестування (код 0013775) набрала 88,875 балів і за практичне завдання (код 0072058) набрала 102,5 балів;
у графі «Результат іспиту» зазначено, що ОСОБА_1 набрала загальну кількість балів 191,375 і має результат «не складено».
59. З наведеними діями та рішеннями ВККС України щодо визнання ОСОБА_1 особою, яка істотно порушила Положення та особою, яка не склала кваліфікаційний іспит, позивачка не згодна та вважає їх протиправними. Вказане стало підставою для звернення ОСОБА_1 до Верховного Суду із цим позовом для захисту її прав та інтересів.
V. ОЦІНКА СУДУ
60. Суд, вивчивши доводи позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх належними та допустимими доказами, дійшов таких висновків.
61. Відповідно до частини другої статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
62.Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
63. За правилами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
64. Частинами першою та другою статті 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
65. За правилами частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
66. Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
67. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
безсторонньо (неупереджено);
добросовісно;
розсудливо;
з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
своєчасно, тобто протягом розумного строку.
68. Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
69. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників (частина перша статті 78 КАС України).
70. Колегія суддів вказує, що спірним у цій справі питанням є правомірність, обґрунтованість та мотивованість рішень ВККС України від 26 липня 2023 року № 37/зп-23 та №39/зп-23, які прийняті стосовно ОСОБА_1 у процедурі добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, оголошеного рішенням ВККС України від 3 квітня 2017 року № 28/зп-17 та мали наслідком визнання її такою, що не склала кваліфікаційний іспит.
71. Вирішуючи заявлені у позовній заяві вимоги, колегія суддів виходить з такого.
72. Відповідно до частини другої статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.
73. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначено Законом № 1402-VIII.
74. За змістом частини першої статті 69 Закону № 1402-VIII (тут і далі - у редакції, чинній на момент складення позивачкою кваліфікаційного іспиту) на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п`ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою.
75. Частиною першою статті 92 Закону № 1402-VIII визначено, що ВККС України є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.
76. Статтею 93 Закону № 1402-VIII визначено повноваження ВККС України, до яких згідно з пунктом 2 частини першої цієї статті належить проведення добору кандидатів для призначення на посаду судді, у тому числі організація проведення щодо них спеціальної перевірки відповідно до закону та приймання кваліфікаційного іспиту.
77. Відповідно до частини першої статті 70 Закону № 1402-VIII добір та призначення на посаду судді здійснюється в порядку, визначеному цим Законом, та включає такі стадії:
1) рішення ВККС України про оголошення добору кандидатів на посаду судді з урахуванням прогнозованої кількості вакантних посад суддів;
2) розміщення ВККС України на своєму офіційному веб-сайті оголошення про проведення добору кандидатів на посаду судді. В оголошенні має бути зазначено кінцевий термін подання документів до ВККС України, що не може бути меншим ніж 30 днів із дати розміщення оголошення, а також прогнозована кількість вакантних посад суддів на наступний рік;
3) подання особами, які виявили намір стати суддею, до ВККС України відповідної заяви та документів, визначених статтею 71 цього Закону;
4) здійснення ВККС України перевірки відповідності осіб, які звернулися із заявою для участі в доборі, установленим цим Законом вимогам до кандидата на посаду судді на основі поданих документів;
5) допуск ВККС України осіб, які за результатами перевірки на час звернення відповідають установленим цим Законом вимогам до кандидата на посаду судді, до участі у доборі та складенні відбіркового іспиту;
6) складення особою, допущеною до участі у доборі, відбіркового іспиту;
7) встановлення ВККС України результатів відбіркового іспиту та їх оприлюднення на офіційному веб-сайті;
8) проведення стосовно осіб, які успішно склали відбірковий іспит, спеціальної перевірки в порядку, визначеному законодавством про запобігання корупції, з урахуванням особливостей, визначених статтею 74 цього Закону;
9) проходження кандидатами, які успішно склали відбірковий іспит та пройшли спеціальну перевірку, спеціальної підготовки; отримання свідоцтва про проходження спеціальної підготовки;
10) складення кандидатами, які пройшли спеціальну підготовку, кваліфікаційного іспиту та встановлення його результатів;
11) зарахування ВККС України кандидатів на посаду судді за результатами кваліфікаційного іспиту до резерву на заміщення вакантних посад судді, визначення їх рейтингу, оприлюднення списку кандидатів на посаду судді, включених до резерву та рейтингового списку, на офіційному веб-сайті ВККС України;
12) оголошення ВККС України відповідно до кількості вакантних посад судді у місцевих судах конкурсу на заміщення таких посад;
13) проведення ВККС України конкурсу на заміщення вакантної посади судді на основі рейтингу кандидатів, які взяли участь у такому конкурсі, та внесення рекомендації Вищій раді правосуддя щодо призначення кандидата на посаду судді;
14) розгляд Вищою радою правосуддя рекомендації ВККС України та ухвалення рішення щодо кандидата на посаду судді;
15) видання указу Президента України про призначення на посаду судді - у разі внесення Вищою радою правосуддя подання про призначення судді на посаду.
78. Згідно із частиною першою статті 72 Закону № 1402-VIII добір кандидатів на посаду судді полягає у проходженні особами, допущеними до добору, відбіркового іспиту, організації проведення ВККС України щодо осіб спеціальної перевірки в порядку, встановленому законодавством у сфері запобігання корупції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, а також у проходженні спеціальної підготовки та складенні кваліфікаційного іспиту.
79. Так, частинами першою - п`ятою статті 78 Закону № 1402-VIII передбачено, що кваліфікаційний іспит є атестуванням особи, яка пройшла спеціальну підготовку і виявила намір бути рекомендованою для призначення на посаду судді.
Кваліфікаційний іспит полягає у виявленні належних теоретичних знань та рівня професійної підготовки кандидата на посаду судді, у тому числі отриманого за результатами спеціальної підготовки, а також ступеня його здатності здійснювати правосуддя.
Кваліфікаційний іспит проводиться шляхом складення кандидатом на посаду судді письмового анонімного тестування та виконання анонімно письмового практичного завдання з метою виявлення рівня знань, практичних навичок та умінь у застосуванні закону та веденні судового засідання.
Кваліфікаційний іспит проводиться ВККС України у спеціально обладнаному для цього приміщенні. Перебіг кваліфікаційного іспиту фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису. На кожному його етапі та під час оцінювання результатів можуть бути присутніми представники засобів масової інформації, професійних організацій правників, а також правозахисних організацій.
Порядок складення кваліфікаційного іспиту, методика оцінювання кандидатів визначаються положенням, що затверджується ВККС України.
80. Згідно з частинами сьомою та восьмою статті 78 Закону № 1402-VIII якщо особа набрала менше 75 відсотків максимально можливого балу кваліфікаційного іспиту, вона вважається такою, що не склала кваліфікаційний іспит.
Особа, яка не склала кваліфікаційний іспит, може бути допущена до складення такого іспиту повторно не раніше ніж через рік. Особа, яка не склала кваліфікаційний іспит повторно, може бути допущена до наступного іспиту не раніш як через два роки.
81. ВККС України зараховує до резерву на заміщення вакантних посад суддів тих кандидатів, які набрали не менше 75 відсотків максимально можливого балу кваліфікаційного іспиту (частина десята статті 78 Закону № 1402-VIII).
82. Відповідно до частини п`ятої статті 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС України, палат та колегій Комісії викладаються у письмовій формі. У рішенні зазначаються дата і місце ухвалення рішення, склад Комісії (палати, колегії), питання, що розглядалося, мотиви ухваленого рішення. Рішення підписується головуючим і членами Комісії (палати, колегії), які брали участь у його ухваленні.
83. Рішення ВККС можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом (частина сьома статті 101 Закону № 1402-VIII).
84. Судом у процесі розгляду цієї справи встановлено, що рішенням ВККС України від 03 квітня 2017 року № 28/зп-17 оголошено добір кандидатів на посаду судді місцевого суду з урахуванням 600 прогнозованих вакантних посад суддів місцевого суду. ОСОБА_1 взяла участь у доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду, оголошеного цим рішенням, та у подальшому, враховуючи успішне складення нею відбіркового іспиту та виконання Програми спеціальної підготовки кандидатів на посаду судді, позивачку було допущено складення кваліфікаційного іспиту в межах процедури добору.
85. Відповідно до частини п`ятої статті 78 Закону № 1402-VIII ВККС затверджено Положення № 211/зп-18 (тут і далі - у редакції, чинній на момент складення позивачкою кваліфікаційного іспиту), яке визначає порядок складення кваліфікаційного іспиту кандидатами, які пройшли спеціальну підготовку, в межах процедури добору, особами, які мають право бути допущеними до складення такого іспиту повторно та складення наступного іспиту, а також методику оцінювання кандидатів на посаду судді.
86. Кваліфікаційний іспит, згідно пунктів 1, 3-5 вказаного Положення, це передбачений Законом етап добору на посаду судді місцевого суду, що є атестуванням особи, яка пройшла спеціальну підготовку і виявила намір бути рекомендованою для призначення на посаду судді.
87.Метою іспиту є виявлення рівня знань, практичних навичок та умінь у застосуванні закону та веденні судового засідання кандидатів на посаду судді та оцінка їх здатності здійснювати правосуддя на професійній основі.
88.Завданнями іспиту є:
1) виявлення рівня знань матеріального та процесуального права;
2) оцінка практичних навичок та умінь у застосуванні закону під час вирішення судових спорів та написання судового рішення;
3) оцінка знань та навичок застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ;
4) оцінка умінь та навичок написання тексту судового рішення;
5) визначення уміння складати юридичні тексти державною мовою.
89.Принципами іспиту є справедливість, законність, публічність, прозорість, відкритість і рівність умов для його учасників, об`єктивність, неупередженість та повага до прав людини.
90. Іспит проводиться шляхом складення письмового анонімного тестування (далі - тестування) та виконання анонімного письмового практичного завдання (далі - практичне завдання) зі спеціалізації місцевого загального суду та/або місцевого адміністративного суду та/або місцевого господарського суду на вибір кандидата на посаду судді (пункт 6 розділу I Положення № 211/зп-18).
91. За змістом пункту 7 розділу I Положення № 211/зп-18 складення кваліфікаційного іспиту кандидатами на посаду судді включає, зокрема, такі етапи:
1) складення тестування щодо виявлення належних теоретичних знань;
2) виконання практичного завдання зі спеціалізації місцевого загального суду (у разі виявлення кандидатами на посаду судді бажання бути суддею за цією спеціалізацією);
3) виконання практичного завдання зі спеціалізації місцевого адміністративного суду (у разі виявлення кандидатами на посаду судді бажання бути суддею за цією спеціалізацією).
Черговість етапів проведення виконання практичного завдання зі спеціалізацій визначається рішенням Комісії.
92. Пунктом 6 розділу ІI Положення № 211/зп-18 визначено, що на етапах складення кваліфікаційного іспиту кандидати на посаду судді виконують такі завдання:
1) складення тестування - окремий тест (тестові запитання), який виконується шляхом надання учасником відповідей на запитання;
2) виконання практичного завдання - модельна судова справа, яка виконується шляхом викладення або продовження викладення модельного судового рішення за результатами модельного розгляду справи по суті та відповідно до наявних у ній документів. Завдання щодо викладення або продовження викладення модельного судового рішення визначається у змісті конкретного практичного завдання.
93. Пункт 12 розділу IV Положення № 211/зп-18 встановлює тривалість складення етапів кваліфікаційного іспиту: 1) тестування - 120 хвилин; 2) виконання практичного завдання - 300 хвилин.
94. Перед початком проведення відповідного етапу іспиту уповноважені представники Комісії ознайомлюють учасників іспиту із правилами його складення (пункт 13 розділу IV Положення № 211/зп-18).
95. Пункт 17 розділу IV Положення № 211/зп-18 визначає правила, з дотриманням яких здійснюється складання кваліфікаційного іспиту, і включає перелік прав, заборон і обов`язків учасника іспиту.
96. Згідно з підпунктом 5 підпункту 17.1 пункту 17 розділу IV Положення № 211/зп-18 учасник має право на використання під час виконання практичного завдання виключно таких нормативно-правих актів: законів, кодексів, зокрема коментованих, постанов пленумів, а також рішень ЄСПЛ. Вказані нормативно-правові акти використовуються учасниками іспиту лише на паперових носіях видавничого тиражування.
97. Відповідно до підпункту 6 підпункту 17.2 пункту 17 розділу IV Положення № 211/зп-18 учаснику під час іспиту забороняється використовувати під час виконання практичного завдання джерела інформації на паперових або електронних носіях, не передбачених підпунктом 5 підпункту 17.1 цього пункту.
98. Підпункт 10 підпункту 17.3 пункту 17 розділу IV Положення № 211/зп-18 визначає, що учасник зобов`язаний не порушувати правил складення іспиту.
99. Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що 09 липня 2019 року на веб-сайті ВККС України розміщено повідомлення із заголовком «Стосовно кваліфікаційного іспиту кандидатів на посаду судді місцевого суду», що стосувалося дати, місця й правил складання іспиту.
100. У цьому повідомленні ВККС України, серед іншого, зазначила, що під час виконання практичного завдання дозволяється використання виключно таких нормативно-правових актів і лише на паперових носіях видавничого тиражування: законів, кодексів, зокрема коментованих, постанов пленумів, а також рішень ЄСПЛ. Також було зазначено, що для виконання практичного завдання ноутбук кожного кандидата матиме доступ виключно до таких офіційних вебсайтів: ЄСПЛ (https://hudoc/echr.coe/int); Верховної Ради України (https://rada.gov.ua); ЛІГА:ЗАКОН (https://ligazakon.net), використання системи аналізу судових рішень «VERDICTUM» суворо заборонено. При цьому доступ та використання інших ресурсів не дозволяється.
101. Вищезазначене свідчить, що за правилами складання кваліфікаційного іспиту, які визначені Положенням № 211/зп-18, під час виконання практичного завдання учасник має право користуватися виключно законами, кодексами, зокрема коментованими, постановами пленумів, а також рішеннями ЄСПЛ на паперових носіях видавничого тиражування або електронних носіях з використанням офіційних вебсайтів: ЄСПЛ (https://hudoc/echr.coe/int); Верховної Ради України (https://rada.gov.ua); ЛІГА:ЗАКОН (https://ligazakon.net). Використання інших джерел інформації під час іспиту забороняється.
102. Відповідно до пункту 18 розділу IV Положення № 211/зп-18 у разі порушення особою порядку складання іспиту Комісія на будь-якому етапі може припинити участь цієї особи у ньому та визнати її такою, що не склала іспит.
103. Пунктом 22 розділу IV Положення № 211/зп-18 визначено, що факт порушення порядку складання іспиту фіксується уповноваженими представниками у протоколі реєстрації порушень та розглядається Комісією.
104. На підставі пункту 8 розділу VI Положення № 211/зп-18 під час затвердження кодованих результатів іспиту Комісія вирішує питання щодо робіт, які не було розпізнано або виявлено програмним забезпеченням, а також протоколів реєстрації порушень порядку, складаних під час іспиту (за наявності таких випадків). За результатами розгляду протоколу ВККС може ухвалити рішення про припинення участі особи в іспиті та визнання її такою, що не склала іспиту.
105. Розгляд питання щодо порушень учасниками іспиту порядку складення іспиту (за наявності таких випадків) здійснюється до моменту декодування робіт відповідного етапу іспиту (пункт 9 розділу VI Положення № 211/зп-18).
106. За змістом підпункту 5 пункту 12 розділу VI Положення № 211/зп-18 особа вважається такою, що не склала іспиту, у разі допущення порушення порядку складення іспиту, яке рішенням Комісії визнано істотним.
107. Результати іспиту затверджуються Комісією й оприлюднюються на її офіційному веб-сайті не пізніше наступного робочого дня після ухвалення Комісією відповідного рішення. Бали за складення етапів іспиту відображаються окремо.
108. Таким чином, на підставі аналізу вищезазначених положень колегія суддів доходить висновку, що кваліфікаційний іспит за своєю суттю є способом атестації особи, яка пройшла спеціальну підготовку і виявила намір бути рекомендованою для призначення на посаду судді.
Проведення такого іспиту здійснюється за встановленим порядком та з урахуванням методики оцінювання з метою виявлення належних теоретичних знань, рівня професійної підготовки кандидата на посаду судді та ступеня здатності здійснювати правосуддя.
При цьому допущення порушення порядку складення іспиту, яке рішенням Комісії визнано істотним, має наслідком припинення участі в іспиті та визнання особи такою, що не склала кваліфікаційний іспит.
Врахувавши це, Суд зазначає, що при вирішенні питання щодо дискваліфікації учасника з підстави порушення ним порядку складення іспиту визначальне значення має факт вчинення порушення порядку та, додатково, істотність такого порушення.
109. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням від 1 серпня 2019 року № 141/зп-19 ВККС України затвердила декодовані результати складеного кандидатами письмового анонімного тестування під час кваліфікаційного іспиту, згідно з яким ОСОБА_1 отримала 88,875 бала та була допущена до виконання анонімних письмових практичних завдань.
110. Судом встановлено та підтверджено позивачкою, що перед виконанням практичного завдання вона ознайомилась із загальними правилами його виконання, які передбачали, зокрема, що на етапі виконання практичного завдання дозволяється на спеціально призначеному ноутбуці у відкритих джерелах (hudoc/echr.coe/int; rada.gov.ua; ligazakon.net) та/або на власних паперових носіях видавничого тиражування використовувати виключно такі акти: закони, кодекси, зокрема коментовані; постанови пленумів; рішення ЄСПЛ.
111. 28 серпня 2019 року було проведено іспит, результат виконання якого ОСОБА_1 виклала у зошиті для виконання практичного завдання зі спеціалізації місцевого адміністративного суду (індивідуальний код 0005637).
112. Водночас після закінчення відведеного часу для виконання практичного завдання на етапі формування результатів робіт кандидатів уповноважені працівники ВККС України у межах виконання практичного завдання зі спеціалізації місцевого адміністративного суду склали протокол стосовно учасників іспиту, зокрема, ОСОБА_1 , яке, в її випадку, полягало у відкритті на офіційному вебсайті Верховної Ради України тексту рішення КСУ № 6-р/2018.
113. До протоколу долучено надані позивачкою в той же день пояснення, за змістом яких вона підтвердила факт відкриття під час проходження кваліфікаційного іспиту рішення КСУ №6-р/2018 118 і мотивувала вказане необхідністю перевірки доводів позивача та з`ясування обставин модельної справи.
114. Вказане також було підтверджено нею у позовній заяві, у відповіді на відзив ВККС України та неодноразово зазначалося у судових засіданнях під час розгляду цієї справи.
115. 26 липня 2023 року ВККС України розглянула питання щодо протоколів реєстрації порушень порядку складення кваліфікаційного іспиту та затвердження кодованих результатів анонімних письмових практичних завдань кваліфікаційного іспиту, призначеного рішенням Комісії від 24 червня 2019 року № 107/зп-19, та прийняла рішення № 37/зп-23, яким, зокрема, визнала, що зафіксоване під час складання кваліфікаційного іспиту порушення Положення № 211/зп-18 кандидатом на посаду судді ОСОБА_1 є істотним та має наслідком визнання її такою, що не склала кваліфікаційний іспит.
116. Як вбачається зі змісту цього рішення, відзиву відповідача, що наявний у матеріалах справи, і пояснень, які були надані представником ВККС України в процесі розгляду справи, відповідач ухвалив його, керуючись підпунктом 5 пункту 12 розділу VI Положення № 211/зп-18, частиною першою статті 69, частиною першою статті 70, частиною двадцять першою статті 95 Закону № 1402-VIII з тих мотивів, що нормативно-етичним підґрунтям зобов`язань, заборон та інших правил, які застосовуються до учасників іспиту та чітко визначені в умовах кваліфікаційного іспиту, виступають загальноприйняті стандарти академічної доброчесності, дотримання яких забезпечує довіру до його результатів, оскільки позбавляє будь-кого з конкурсантів невиправданих переваг та усуває сумніви у справедливості оцінювання. Отже, свідоме нехтування, зневажливе або недбале ставлення до таких правил є проявом якостей, не сумісних зі статусом майбутнього судді й таких, що мають негативний вплив на перебіг усього кваліфікаційного іспиту незалежно від його етапу.
117. Рішення ВККС від 26 липня 2023 року № 39/зп-23, яке також є предметом оскарження у цій справі, за своєю суттю є похідним від її згаданого вище рішення, у ньому ВККС виснувала, що зафіксовані під час складення кваліфікаційного іспиту порушення Положення № 211/зп-18 ОСОБА_1 є істотними та мають наслідком визнання її такою, що не склала кваліфікаційний іспит.
118. У позовній заяві ОСОБА_1 ставить під сумнів обґрунтованість і законність висновку щодо істотності вчиненого нею порушення, мотивуючи вказане передусім тим, що рішення КСУ є невід`ємною частиною Конституції України. Враховуючи також те, що мотиви позивача у модельній справі були обґрунтовані саме рішенням КСУ, перехід за гіперпосиланням на дозволеному ресурсі з метою перевірки дійсності доводів позивача у справі, не може вважатися підставою для визнання ОСОБА_1 такою, що не склала кваліфікаційний іспит.
119. Водночас позиція відповідача ґрунтується на наявності у ВККС України дискреційних повноважень щодо прийняття рішення за результатами розгляду питання стосовно порушень учасниками іспиту порядку складення іспиту. Тому, з огляду на недотримання позивачкою вимог підпункту 5 підпункту 17.1 пункту 17 розділу IV Положення № 211/зп-18, оскільки остання використовувала заборонене джерело інформації під час виконання практичного завдання з адміністративної спеціалізації, ВККС України визнано таке порушення істотним.
120. Враховуючи доводи сторін, Суд погоджується із позицією ОСОБА_1 щодо протиправності оскаржуваних рішень ВККС України з огляду на таке.
121. Відповідно до пункту 7 статті 2 Закону «Про адміністративну процедуру» від 17 лютого 2022 року № 2073-IX (далі - №2073-IX) дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.
122. Крім того, частиною третьою статті 6 цього Закону визначено, що здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов:
1) дискреційне повноваження передбачено законом;
2) дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом;
3) правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом;
123. Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 7 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 3 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а, від 12 квітня 2018 року справі № 826/8803/15, від 21 червня 2018 року у справі №274/1717/17, від 14 серпня 2018 року у справі №820/5134/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 27 вересня 2021 року у справі № 380/8727/20, від 22 вересня 2022 року у справі №380/12913/21 та від 25 жовтня 2022 року у справі № 200/13288/21, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
124. Суд зазначає, що судовий контроль за реалізацією суб`єктами владних повноважень їхніх дискреційних повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, зокрема, чи діяли вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
125. При цьому, якщо суд встановить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному із визначених у частині другій статті 2 КАС України критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.
126. Колегія суддів погоджується з тим, що ВККС України є уповноваженим суб`єктом з питань проведення добору кандидатів для призначення на посаду судді та прийняття рішення за його результатами, тобто є суб`єктом владних повноважень, на дії якого поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України.
127. Оцінюючи можливість здійснення судового контролю за реалізацією державними органами їхніх дискреційних повноважень, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21 березня 2024 року у справі № 990/84/23 та від 16 травня 2024 року у справі № 990/186/23 вказала таке, що згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
128. ЄСПЛ висловлено правову позицію, згідно з якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості адміністративних актів, однак все ж таки повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору («Druћstevnн Zбloћna Pria аnd оthers v. the Czech Republic», № 72034/01, п. 107, «Putter аnd оthers v. Bulgaria», № 38780/02).
129. Крім того, виходячи з практики ЄСПЛ надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права, і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання («Волохи проти України» № 23543/02, п. 54)
130. Враховуючи викладене, Суд зауважує, що оскаржувані позивачкою рішення ВККС України дійсно прийняла відповідно до її визначених законом повноважень у конкурсній процедурі добору кандидатів на посаду судді місцевого суду за результатами складення позивачкою кваліфікаційного іспиту.
Водночас, межі дискреції ВККС України у конкурсній процедурі добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, зокрема і вирішення питань щодо порушень учасниками іспиту порядку складення іспиту (за наявності таких випадків), не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Процес добору кандидатів на посаду судді, як і рішення в результаті цього процесу, має бути зрозумілим як учасникам цих відносин, зокрема кандидатам на посаду судді, так і незалежному сторонньому спостерігачу. Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом розгляду, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення кандидата на посаду судді взято до уваги і, що важливо, давати розуміння, чому і чим керувався уповноважений орган, коли вирішував питання стосовно допущення учасником порушення порядку складення іспиту та істотності такого порушення.
131. Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи подібні правовідносини у постанові від 16 травня 2024 року у справі № 990/186/23, дійшла висновку, що відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими у цій статті й інших законах, зокрема у Законі № 1402-VIII. Водночас оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оспорюваних рішень ВККС не є втручанням у її дискреційні повноваження.
132. Таким чином, колегія суддів зазначає, що викладені у оскаржуваних рішеннях ВККС України висновки, в частині, що стосується позивачки, підлягають перевірці Судом на предмет їхньої законності, об`єктивності та обґрунтованості.
133. Так, Судом встановлено, що ВККС ухвалила оскаржувані позивачкою рішення, керуючись підпунктом 5 пункту 12 розділу VI Положення № 211/зп-18, частиною першою статті 69, частиною першою статті 70, частиною двадцять першою статті 95 Закону № 1402-VIII, оскільки встановила, що під час виконання практичного завдання зі спеціалізації місцевого адміністративного суду ОСОБА_1 відкрила на офіційному вебсайті Верховної Ради України текст рішення Конституційного Суду України. Дослідивши протоколи реєстрації порушень, зокрема і щодо позивачки, члени Комісії дійшли згоди, що зазначені у них порушення є істотними, оскільки суперечать принципам справедливості, законності, прозорості і рівності для всіх учасників іспиту, які закріплені у Положенні № 211/зп-18. У підсумку ВККС України дійшла висновку, що позивачкою допущено істотне порушення порядку та правил складання кваліфікаційного іспиту, яке ставить під обґрунтований сумнів питання її доброчесності, що є безумовною підставою для припинення її участі у кваліфікаційному іспиті та узгоджується з підпунктом 5 пункту 12 розділу VI Положення № 211/зп-18, у зв`язку із чим припинила участь позивачки в іспиті та визнала її такою, що не склала кваліфікаційний іспит.
134. Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини п`ятої статті 78 Закону № 1402-VIII питання визначення порядку складення кваліфікаційного іспиту та методики оцінювання кандидатів законодавцем віднесено до повноважень ВККС. Ці повноваження Комісія реалізувала, затвердивши Положення № 211/зп-18, підпунктом 5 підпункту 17.1 пункту 17 розділу IV якого визначила, що учасник має право на використання під час виконання практичного завдання виключно законів, кодексів, зокрема коментованих, постанов пленумів, а також рішень ЄСПЛ.
135. Водночас варто зауважити, що норми Закону № 1402-VIII та Положення № 211/зп-18 не визначають критеріїв, які б надавали можливість чітко кваліфікувати порушення порядку складення іспиту як істотне.
Це означає, що, з одного боку, ВККС України наділена досить широкою свободою дискреції (розсуду) при оцінці допущеного порушення порядку складення іспиту на предмет його істотності.
З іншого - нормативна невизначеність (неврегульованість, неясність) цього питання, тобто відсутність чітких та зрозумілих для кожного учасника орієнтирів, покладає на ВККС України обов`язок належно мотивувати її висновки, якщо вона вважатиме, що допущене учасником порушення порядку складення іспиту є істотним, тобто вагомим настільки, щоб це безумовно мало наслідком його дискваліфікацію.
136. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2024 року у справі № 990/186/23 також вказала, що філологічний та логічний аналіз поняття «істотне порушення учасником іспиту порядку складення іспиту» дозволяє виснувати, що під таким порушенням слід розуміти умисне (свідоме) грубе нехтування правилами складання іспиту, або зневажливе ставлення до цих правил, яке вплинуло на складання кваліфікаційного іспиту самого учасника, який допустив це порушення, або інших учасників кваліфікаційного іспиту.
137. Судом встановлено, що у своїх поясненнях до акта виявленого порушення, позивачка визнала факт відкриття рішення КСУ під час написання рішення у модельній справі, при цьому вказане мотивувала необхідністю перевірки доводів позовної заяви, оскільки вміння визначати, оцінювати та описувати обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, є обов`язковими критеріями успішного складення кваліфікаційного іспиту на посаду судді.
138. Однак, визнаючи істотним вчинене позивачкою порушення, ВККС України виходила лише з установленого нею факту відкриття позивачкою під час виконання практичного завдання тексту рішення КСУ, який позивачка визнала, не здійснивши при цьому оцінку викладених позивачкою у поясненнях доводів про те, що вказане було здійснено нею з метою перевірки обставин, які мають значення для ухвалення законного і обґрунтованого рішення у модельній справі.
139. Згідно із Законом № 2073-IX, прийняття адміністративного акта, процедурних рішень і вчинення процедурних дій має відбуватися у межах адміністративної процедури, яка ґрунтується, серед іншого, на принципах обґрунтованості та пропорційності.
140. Згідно із частиною третьою статті 8 Закону № 2073-IX адміністративний орган зобов`язаний обґрунтовувати адміністративні акти, які він приймає, крім випадків, визначених законом. Адміністративний акт, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи, повинен містити мотивувальну частину, що відповідає вимогам цього Закону.
141. За статтею 11 Закону № 2073-IX адміністративний орган повинен дотримуватися принципу пропорційності під час під час прийняття адміністративних актів, процедурних рішень і вчинення процедурних дій. Адміністративний акт повинен прийматися з дотриманням необхідного балансу між несприятливими наслідками для права, свободи чи законного інтересу особи і цілями, на досягнення яких спрямований адміністративний акт. Негативні наслідки для особи та публічних інтересів повинні бути найменшими.
142. При цьому колегія суддів також наголошує, що перевірка реалізації суб`єктами владних повноважень їхніх дискреційних повноважень, зокрема за критеріями обґрунтованості [з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії)] та пропорційності [зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія)] є одним із завдань адміністративного судочинства.
143. Вимога щодо обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень означає, що таке рішення повинно прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття. Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так й інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього суб`єкт владних повноважень має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
144. Своєю чергою принцип пропорційності для цілей його застосування у сфері адміністративних правовідносин стосується ситуацій, коли права, свободи особи можуть бути обмежені, а її законні інтереси охоплюються свободою розсуду суб`єктів владних повноважень. Принцип пропорційності як елемент загального принципу верховенства права означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею.
145. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2024 року у справі № 990/186/23 наголосила, що належна мотивація рішення ВККС України (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура вирішення цього питання і, зокрема, чи було прийняте ВККС рішення пропорційним встановленому порушенню.
146. Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що ухвалюючи оскаржувані рішення ВККС України протиправно виходила лише з установленого нею факту відкриття під час виконання практичного завдання тексту рішення КСУ і всупереч загальноприйнятих вимог обґрунтованості та, серед іншого, мотивованості ухвалених рішень, не оцінила викладені позивачкою у поясненнях доводи.
147. При цьому аналізуючи співмірність (пропорційність) вчиненого позивачкою порушення з наслідками, які виразилися у припиненні її участі в іспиті та визнання її такою, що не склала іспиту відповідно до пункту 18 розділу IV та підпункту 5 пункту 12 розділу VI Положення № 211/зп-18, а також враховуючи доводи позивачки про невідповідність вчиненого нею порушення критерію істотності, Суд враховує таке.
148. Як встановлено Судом, ВККС України в оскаржуваних рішеннях встановила, що перехід позивачкою з офіційного порталу Верховної Ради України за посиланням на рішення КСУ №6-р/2018 є істотним порушенням порядку складення кваліфікаційного іспиту.
149. Водночас позивачка вказує, що рішення КСУ за своєю природою є джерелом права і невід`ємною частиною акта, конституційність якого було перевірено цим судом.
150. Суд зазначає, що Конституція України прямо не містить норм про те, що рішення Конституційного Суду України є її невід`ємною частиною. Проте вказане підтверджується принципами та положеннями Основного Закону та Закону України "Про Конституційний Суд України".
151. Статтями 147-150 Конституції України визначено КСУ органом, який здійснює конституційний контроль у державі, зокрема, вирішує питання про відповідність Конституції України, законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України
152. Крім того, відповідно до статті 1512 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є остаточними і не можуть бути оскаржені.
153. Згідно статтею 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. При цьому останні втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
154. Закон України "Про Конституційний Суд України" у своїх положеннях також закріплює компетенцію Конституційного Суду України.
155. Відповідно до першого та другого пунктів частини першої статті 7 вказаного Закону, до повноважень КСУ віднесено, зокрема, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; офіційне тлумачення Конституції України.
156. Таким чином, колегія суддів зазначає, що покладені на КСУ повноваження щодо тлумачення (інтерпретації) норм Конституції України, як Основного Закону держави, та вирішення питань про відповідність Конституції України інших правових актів, враховуючи обов`язковість рішень цього єдиного органу конституційної юрисдикції для всіх суб`єктів та їх остаточність, свідчить про те, що рішення КСУ, маючи особливий статус в правовій системі України, є джерелом права та невід`ємною частиною акта (зокрема, закону), тлумачення чи перевірку на конституційність якого здійснено цим Судом.
157. Наведене у підсумку дає підстави стверджувати, що викладені ВККС України у спірних рішеннях мотиви стосовно істотності допущеного позивачкою порушення порядку та правил складання кваліфікаційного іспиту є необґрунтованими, непропорціними (неспівмірними) виявленому порушенню і такими, що зроблені фактично на підставі припущень (сумнівів) за відсутності належних доказів, які доводили б порушення позивачкою правил складання іспиту, свідоме нехтування, зневажливе або недбале ставлення до правил кваліфікаційного іспиту та її недоброчесність, що могло б мати наслідком припинення її участі цієї в іспиті та визнання її такою, що не склала іспиту відповідно до пункту 18 розділу IV та підпункту 5 пункту 12 розділу VI Положення № 211/зп-18.
158. Повертаючись до перевірки оскаржуваних у цій справі рішень, якими визнано істотним порушення, вчинене позивачкою під час складення кваліфікаційного іспиту, на предмет правомірності, Суд також зазначає таке.
159. Верховний Суд, перевіряючи вчинені дії/бездіяльність суб`єктів владних повноважень або прийняті ними рішення на предмет правомірності, неодноразово зазначав про необхідність дотримання при реалізації ними своїх повноважень, зокрема також і дискреційних, принципів законності, правової визначеності, а також використання норм, які відповідають критерію якості закону.
160. Ураховуючи зміст статті 8 Конституції України, можна зробити висновок, що верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю за використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади. Конституційний Суд України у Рішенні від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018 зазначив, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.
161. Згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України «цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів» (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016).
162. У Дослідженні Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеційська Комісія; Venice Commission) під назвою «Мірило правовладдя» («Rule of law checklist») до елементів верховенства права віднесено, зокрема, законність, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).
163. У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.
164. Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді вказано на те, що хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.
165. У цій Доповіді міститься висновок і про те, що поняття «якість закону», зокрема, охоплює таких два складових елементи:
-передбачуваність актів права (чи наслідки приписів права є передбачуваними? чи укладено акти права в зрозумілий спосіб? чи вказує нове законодавство чітко на те, що попередньо ухвалене (і яке саме) законодавство скасовано або змінено? чи зміни інкорпоровано до зведеної версії приписів актів права, припустимої для суспільства?);
-сталість і послідовність приписів права (чи є приписи актів права сталими та послідовними? чи є приписи актів права сталими настільки, що вони зазнають змін лише за належного попередження про це? чи є їх застосування послідовним?).
166. За усталеною практикою ЄСПЛ «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права.
167. Поняття «якість закону» (quality of law) охоплює такі характеристики відповідного акта законодавства як чіткість, точність, недвозначність, зрозумілість, узгодженість, доступність, виконуваність, передбачуваність і послідовність. Ці характеристики стосуються як положень будь-якого акта (норм права, які у ньому містяться), так і взаємозв`язку такого акта з іншими актами законодавства такої ж юридичної сили. При цьому норми права, що не відповідають критерію «якості закону» (зокрема, не відповідають принципу передбачуваності (principle of foreseeability) або передбачають можливість різного тлумачення та правозастосування), суперечать і такому елементу принципу верховенства права як заборона свавілля, а застосування таких норм може призвести до порушення конституційних прав особи та неможливість адекватного захисту від необмеженого втручання суб`єктів владних повноважень у права такої особи».
168. У справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50?56) ЄСПЛ зазначив, зокрема, що верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції; відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення…, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
169. Так само уніфіковано ЄСПЛ інтерпретував «якість законодавства» і в іншому своєму рішенні, а саме, у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05, п. 51; державні органи неправомірно зобов`язали заявника сплатити податок) «… якість законодавства … - доступне для зацікавлених осіб, чітке і передбачуване у застосуванні»; відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з важливого питання, що призводило до його суперечливого тлумачення судом, стала причиною порушення вимог положень Конвенції щодо «якості закону».
170. Аналогічні підходи застосовані цим Судом також у багатьох інших справах, зокрема, «Hentrich v. France» (заява № 13616/88, п. 42); «Lithgow and Others v. the United Kingdom» (заяви 9006/80, 9262/81 та ін., п. 110); «Alisic and Others v. Bosnia and Herzegovina, Croatia, Serbia, Slovenia and the Former Yugoslav Republic of Macedonia» [ВП] (заява № 60642/08, п. 103); «Centro Europa 7 S.R.L. and di Stefano v. Italy» [ВП] (заява № 38433/09, п. 187); «Hutten-Czapska v. Poland» [ВП] (заява № 35014/97, п. 163).
171. Крім того, у справі «Новік проти України» (заява № 48068/06, п. 19) ЄСПЛ зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля.
172. Достатньо важливими є висновки, які зроблені у рішенні ЄСПЛ у справі «Волков проти України» (заява № 21722/11, п.п. 170, 171). Так, характеризуючи загальні принципи законності втручання, Суд наголосив на тому, що вислів «згідно із законом» …. також стосується якості закону, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе (рішення у справі «Корр v. Switzerland» (заява № 23224/94, п. 55); «якість закону» передбачає, inter alia (з лат. «серед інших речей і справ»), що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на конвенційні права особи (рішення у справі «С.G. та інші проти Болгарії» (С.G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07, п. 39); законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів (рішення у справі «Р.G. та J.Н. проти Сполученого Королівства» (P.G. and J.Н. v. the United Kingdom), заява № 44787/98, п. 46). Крім того, у пункті 179 цього Рішення ЄСПЛ наголошує на тому, що наявність конкретної і послідовної практики тлумачення відповідного положення закону була фактором, який призвів до висновку щодо передбачуваності зазначеного положення (рішення у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства» (Goodwin v. the United Kingdom), заява № 17488/90, п. 33).
173. Зокрема, у рішенні ЄСПЛ у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» (заява № 77703/01, п. 115) зазначено, що в світлі положень Конвенції, втручання в права особи може бути виправданим, якщо воно «встановлено законом» та здійснено «згідно із законом», оскільки оскаржувані заходи повинні не тільки мати законодавче підґрунтя, а й передбачатися якісним законом, який має бути достатньо доступним та передбачуваним щодо наслідків його застосування, тобто бути сформульованим у спосіб, який дає змогу кожній особі, у разі потреби, за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку (рішення у справах Larissis and Others v. Greece, заява № 23372/94, п. 40; Metropolitan Church of Bessarabia, заява № 45701/99 п. 109).
174. Судом встановлено, що обґрунтовуючи істотність вчиненого позивачкою порушення ВККС України посилається на підпункт 5 підпункту 17.1 пункту 17 розділу IV Положення № 211/зп-18 без наведення детальних мотивів такого рішення (кваліфікації дій позивачки).
175. Згідно вказаного підпункту, дозволеними джерелами під час виконання практичного завдання є: закони, кодекси, зокрема коментовані, постанови пленумів, а також рішення ЄСПЛ.
176. Тобто вказаним положенням, на думку ВККС України, визначено основні та найважливіші джерела права, які можуть бути застосовані для написання мотивованого рішення у модельній справі.
177. Водночас, Суд зауважує, що відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про правотворчу діяльність» від 24 серпня 2023 року № 3354-IX (набрав чинності 20 вересня 2023 року та буде введений в дію в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, далі - Закон № 3354-IX) законодавство України включає:
1) Конституцію України - Основний Закон України;
2) закони;
3) підзаконні нормативно-правові акти.
178. Вказане вище свідчить про те, що визначений ВККС України перелік дозволених під час виконання практичного завдання джерел не місить усіх актів, зокрема найвищого за своєю юридичною силою Конституції України - Основного Закону України, що складають систему законодавства України. Крім того, не визначено стосовно «дозволеності» чи «забороненості» використання «коментованої Конституції України», зокрема, у випадку, якщо такий коментар містить цитати та/або повні тексти рішень Конституційного Суду України. Це ж стосується і можливості використання міжнародних договорів, зокрема, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, невід`ємною частиною якої можна вважати «дозволені» рішення ЄСПЛ.
179. При цьому Суд також вказує на недостатню конкретизацію джерела права, визначеного як "постанови пленуму", згаданого у підпункті 5 підпункту 17.1 пункту 17 розділу IV даного Положення. Зазначене формулювання не визначає, які саме постанови та якого суб`єкта можна застосовувати під час написання кваліфікаційного іспиту.
180. Варто також врахувати, що за загальним правилом постанови пленуму мають рекомендаційний характер (наприклад, пунктом 102 частини другої статті 46 Закону № 1402-VIII визначено, що роз`яснення рекомендаційного характеру з питань застосування законодавства при вирішенні судових справ надає пленум Верховного Суду).
181. Таким чином, аналізуючи перелік дозволених під час написання іспиту джерел, враховуючи положення Закону № 3354-IX, можна зробити висновок, що підпункт 5 підпункту 17.1 пункту 17 розділу IV цього Положення є неповним і не охоплює всю систему законодавства України, а також містить суперечливі та нечіткі формулювання, що ускладнює тлумачення та застосування вказаного положення, і надає ВККС України дискреційні повноваження щодо підстав для визнання особи такою, що не пройшла кваліфікаційний іспит, які не мають чітко визначених меж. Вказане в цілому свідчить про невідповідність означених норм критерію якості закону (їх ясності і недвозначності), не виключає необмеженості їх трактування у правозастосовній практиці і може призводити до свавільного застосування.
182. Крім того, щодо тверджень ВККС України, які стосуються прояву ОСОБА_1 академічної недоброчесності під час складання кваліфікаційного іспиту, Суд вказує, що поняття академічної доброчесності визначене у Законі України «Про освіту», сфера дії його якого не розповсюджується на правовідносини, які виникають під час оцінювання кандидатів на посаду судді у межах процедури кваліфікаційного іспиту. Водночас таке поняття є категорією, що визначена законодавством про освіту і застосовується до правовідносин, які виникають у сфері освітнього процесу.
183. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у рішенні від 29 лютого 2024 року у справі №990/189/23, яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2024 року.
184. При цьому Суд також вважає за необхідне вказати, що відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
185. Відповідно до практики ЄСПЛ приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, зокрема стосунків професійного або ділового характеру («С. v. Belgium», № 21794/93, п. 25). А обмеження, накладені на доступ до професії, визнані цим судом такими, що впливають на приватне життя («Sidabras and Dziautas v. Lithuania», № 55480/00 та № 59330/00, п.47).
186. У рішенні ЄСПЛ «Овчаренко та Колос проти України» (заяви № 27276/15 і № 33692/15) ЄСПЛ повторив, що трудові спори per se не виключаються зі сфери «приватного життя» у розумінні статті 8 Конвенції. Існують певні типові аспекти приватного життя, на які можуть вплинути такі спори внаслідок звільнення, пониження, відмови у доступі до професії або застосування інших подібних несприятливих заходів. До цих аспектів входять «внутрішнє коло» заявника, можливість заявника встановлювати та розвивати відносини з іншими людьми та соціальна і професійна репутація заявника. У таких спорах існують два напрямки, за якими, як правило, виникають питання, пов`язані з приватним життям: або через підстави вжиття оскаржуваного заходу (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на підставах), або, у деяких справах, через наслідки для приватного життя (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на наслідках). Під час застосування підходу, заснованого на наслідках, Суд визнає застосовність статті 8 Конвенції лише за умови, якщо ці наслідки є дуже серйозними та значною мірою впливають на приватне життя заявника («Denisov v. Ukraine» [GC], № 76639/11, п. 115-116).
187. У цій справі позивачка оспорює рішення ВККС від 26 липня 2023 року № 37/зп-23 та № 39/зп-23, прийняті щодо неї у процедурі добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, оголошеного рішенням Комісії від 3 квітня 2017 року № 28/зп-17, за результатами складення кваліфікаційного іспиту, що мали наслідком визнання її такою, що не склала кваліфікаційний іспит, та, відповідно, мають негативний вплив на гарантоване статтею 8 Конвенції право на повагу до приватного життя в аспекті обмеження доступу до обраної професії та захисту ділової репутації, з огляду на негативні репутаційні наслідки, спричинені визнанням її такою, що не склала кваліфікаційний іспит з наведених у оскаржуваних рішеннях мотивів.
Водночас втручання у право на повагу до приватного життя є таким, що порушує статтю 8 Конвенції, якщо воно не є виправданим за пунктом 2 статті 8 Конвенції як таке, що було здійснене «згідно із законом», переслідує одну або декілька законних цілей, перелічених у ньому, і є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цих цілі чи цілей.
188. Отже, в обсязі встановлених у цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин Верховний Суд доходить висновку, що спірні рішення ВККС у частині, що стосуються ОСОБА_1 , не відповідають критеріям законності, обґрунтованості та пропорційності, визначеним статтею 2 КАС України, що є самостійною та достатньою підставою для визнання їх протиправними і скасування у відповідній частині.
189. Разом з цим, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності та зобов?язання ВККС України прийняти рішення щодо включення ОСОБА_1 до рейтингу кандидатів на посаду судді та щодо зарахування її до резерву кандидатів на посаду судді колегія суддів вважає передчасними, оскільки такі вимоги стосуються безпосередньо виконання судового рішення.
190. Суд також враховує специфіку спірних правовідносин, які стосуються проведення саме конкурсної процедури, яка вже завершена.
Таким чином, у межах заявлених позовних вимог, ефективним захистом прав позивачки буде саме визнання протиправними та скасування рішень ВККС України № 37/зп-23 та № 39/зп-23 від 26 липня 2023 року в частині визнання істотним порушення ОСОБА_1 . Положення № 107/зп-19, що зафіксоване під час складення нею кваліфікаційного іспиту, призначеного рішенням ВККС України від 24 червня 2019 року № 107/зп-19, та має наслідком визнання особи такою, що не склала кваліфікаційний іспит.
ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ
191. Відповідно до частини першої, пункту другого частини другої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
192. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
193. Враховуючи вищевикладене, позов ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про оскарження актів підлягає частковому задоволенню.
Висновки стосовно розподілу судових витрат
194. Приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
195. Під час звернення до суду позивачкою за подання адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 6441,60 грн., що підтверджується квитанцією № 3296-2370-0472-9211 від 25 серпня 2023 року
196. Згідно з вимогами частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI (далі - Закон №3674-VI) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
197. Підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI регламентовано, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, поданого фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
198. Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» визначено, що станом на 01 січня 2023 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 2684 грн.
199. Предметом позову, з урахуванням уточнення позовних вимог на виконання ухвали Верховного Суду про залишення цього позову без руху, є п`ять вимог немайнового характеру.
200. Таким чином, під час звернення до суду з цим адміністративним позовом позивачці належало сплатити судовий збір у розмірі 5368 грн, а відтак переплата судового збору складає 1073,60 грн.
201. З огляду на часткове задоволення позовних вимог, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 2147,20 грн. (2684х0,4х2)
202. При цьому пунктом 1 частини першої статті 7 Закону № 3674-VI визначено, що питання про повернення з Державного бюджету України судового збору, сплаченого в більшому розмірі, ніж встановлено законом, вирішується за клопотанням особи, що його сплатила.
203. Зважаючи на відсутність такого клопотання у матеріалах справи на день ухвалення рішення Судом, питання про повернення позивачці надміру сплаченої суми судового збору у розмірі 1073,60 грн. під час розподілу судових витрат у рішенні не вирішується. Водночас позивачка не позбавлена права звернутися до суду із окремим клопотанням про повернення надмірно сплаченої суми судового збору у розмірі 1073,60 грн.
Керуючись статтями 22, 241-246, 250, 255, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
В И Р І Ш И В :
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про оскарження актів задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України № 37/зп-23 від 26 липня 2023 року в частині визнання істотним порушення Положення про складення кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів на посаду судді, кандидатом на посаду судді з індивідуальним кодом 0005637 (зафіксовано 28 серпня 2019 року), що зафіксоване під час складення кваліфікаційного іспиту, призначеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 24 червня 2019 року № 107/зп-19, та має наслідком визнання особи такою, що не склала кваліфікаційний іспит;
3. Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України № 39/зп-23 від 26 липня 2023 року в частині визнання істотним порушення Положення про складення кваліфікаційного іспиту, та методику оцінювання кандидатів на посаду судді, та таким, що має наслідком визнання такою, що не склала кваліфікаційний іспит кандидата на посаду судді ОСОБА_1 ; затвердження результатів кваліфікаційного іспиту зі
спеціалізації місцевого загального суду, призначеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 24 червня 2019 року N° 107/зп-19, згідно з додатком 4, а саме зазначення в № з/п 139 навпроти графи « ОСОБА_1 » результату іспиту не складено; затвердження результатів кваліфікаційного іспиту зі спеціалізації місцевого адміністративного суду, призначеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 24 червня 2019 року № 107/зп-19, згідно з додатком 5, а саме зазначення в № з/п 125 навпроти графи « ОСОБА_1 » результату іспиту не складено; затвердження результатів кваліфікаційного іспиту зі спеціалізації місцевого господарського суду, призначеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 24 червня 2019 року N° 107/зп-19, згідно з додатком 6, а саме зазначення в № з/п 122 навпроти графи « ОСОБА_1 » результату іспиту не складено.
4. Відмовити в іншій частині позовних вимог.
5. Стягнути з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ЄДРПОУ 37316378, вул. Генерала Шаповала, 9, м. Київ, 03110) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судові витрати у виді судового збору в розмірі 2147,20 (дві тисячі сто сорок сім) грн 20 коп.
6. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
7. Рішення може бути оскаржено до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Головуючий суддя Я.О. Берназюк
Судді: В.М. Кравчук
А.І. Рибачук
О.П. Стародуб
Т.Г. Стрелець
