Справа №:755/1631/24
Провадження №: 2/755/2150/24
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"17" червня 2024 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого судді - Хромової О.О.
при секретарі - Мартюк К.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний Банк «Глобус» про захист прав позивачів, визнання недійсним кредитного договору,
В С Т А Н О В И В:
Позивач - ОСОБА_1 , звернулася до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом, в якому просить визнати недійсним договір про надання комплексу послуг і банківського обслуговування від 21 червня 2021 року № 41154259 з усіма його складовими (далі - Договір від
21 червня 2021 року № 41154259), укладеного між Акціонерним товариством «Комерційний Банк «Глобус» (далі - АТ «КБ «Глобус») та ОСОБА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Договір від 21 червня 2021 року № 41154259 укладений з істотним порушенням вимог законодавства, а саме: Конституції України, Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про захист персональних даних», Закону України «Про інформацію».
Зокрема, порушено процедуру укладення договору, позивача належним чином не було ознайомлено з істотними умовами договору кредитування, вона не мала достатньо часу для такого ознайомлення, документи, що надавалися їй для вивчення не містили інформації про умови кредитування та були непридатними для звичайного опрацювання у зв`язку із використанням дрібного шрифту. Також умови спірного договору містять положення про нарахування щомісячної комісії за обслуговування кредиту у розмірі 2,9 % щомісячно від загальної суми кредиту, що є несправедливими у розумінні Закону України «Про споживче кредитування». Умови договору про застосування штрафних санкцій у розмірі 50 % річних, що нараховуються на суму простроченої заборгованості по тілу кредиту з дати її виникнення до дати повного погашення, а також комісії за порушення термінів погашення щомісячного платежу в розмірі 200 грн, що нараховуються за кожне таке погашення, є порушенням частини першої статті 61 Конституції України, частини третьої статті 509 ЦК України, у зв`язку із покладанням на споживача подвійної відповідальності. У зв`язку з чим вказаний пункт також підлягає визнанню недійсним. Умови договору про надання споживачем безстрокової та безвідкличної згоди на обробку персональних даних, на передачу банком будь-яким третім особам всіх персональних даних споживача, конфіденційної інформації та даних, що складають банківську таємницю, без обмежень становить порушення норм Закону України «Про захист персональних даних» та є підставою для визнання такого положення договору недійсним.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просить позов задовольнити.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 01 лютого 2024 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам роз`яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.
05 березня 2024 року відповідач АТ «КБ «Глобус» подав відзив на позовну заяву, у якому вказав, що позовні вимоги не визнає, вважає їх безпідставними, необґрунтованими, недоведеними та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства з огляду на таке. Зазначає, що між сторонами укладено Договір від 21 червня 2021 року № 41154259 шляхом подачі заяви-анкети на приєднання до вказаного договору, умови надання кредиту визначено у додатку № 1 до спірного договору. До заяви-анкети позивачем внесено його персональні дані, погоджено запропоновані умови кредитування та графік платежів, в тому числі умови про сплату комісії за обслуговування кредиту. При укладенні спірного договору позивач діяла свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодилася на запропоновані умови та отримала кредитні кошти, користувалася ними та частково виконувала зобов`язання за договором. За роз`ясненням положень договору чи надання іншої інформації з приводу виконання зобов`язань, до банку не зверталася, претензій не заявляла.
Також відповідач зазначає, що ОСОБА_1 обрано неналежний спосіб захисту у розумінні норм процесуального законодавства, оскільки норми Закону України «Про захист прав позивачів» передбачають можливість визнання недійсними лише окремих положень договору.
На підставі викладеного просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Строки для подання відповіді на відзив закінчились, а тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України та частини п`ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд приходить до таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.
Згідно положень частин першої, третьої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правам та обов`язками наділені обидві сторони договору.
Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується статтею 3 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною третьою статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.
Перш за все, необхідно зазначити, що свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.
Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.
Відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов`язки, які покладаються на них за договором.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, крім договорів, цивільні права та обов`язки виникають також з актів цивільного законодавства.
Статтею 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Судом встановлено, що 21 червня 2021 року між ОСОБА_1 та АТ «КБ «Глобус» було укладено договір про надання комплексу послуг банківського обслуговування в АТ «КБ «Глобус», шляхом подачі Заяви-анкети № 41154259, відповідно до якого ОСОБА_1 було надано споживчий кредит у розмірі 14 296,00 грн для оплати товару та/або робіт, послуг у партнерів та для оплати комісій банку, строк кредитування - 36 місяців, процентна ставка - 0,00001 % річних, тип - фіксована, щомісячна комісія за обслуговування кредиту - 2,9 % від загальної суми кредиту, комісія за сервіс смс інформування - 499,00 грн, загальні витрати за кредитом - 9 619,76 грн, реальна річна процентна ставка - 45,81 % річних. Також погоджено такий порядок повернення кредиту: 36 платежів по
650,47 грн до 22 числа кожного місяця. Встановлено, що при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту застосовується процентна ставка - 50 % річних від суми простроченої заборгованості за тілом кредиту з дати її виникнення і до дати повного погашення. Також встановлено комісію за порушення термінів погашення щомісячного платежу - 200,00 грн за кожне порушення строків погашення щомісячного платежу.
Факт укладення спірного договору на вказаних вище умовах позивачем не оспорюється.
Відповідно до пунктів 1, 2 Заяви-анкети підписанням Заяви-анкети до приєднання до договору ОСОБА_1 підтверджує, що акцептує Публічну пропозицію банку на укладання Договору про надання комплексу послуг банківського обслуговування в АТ «КБ «Глобус», в повному обсязі. З тарифами, Паспортом споживчого кредиту, Таблицею обчислення вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту, іншими додатками, які складають цей договір, що розміщений на сайті банку: www.globusbank.com.ua (як публічна частина договору) ОСОБА_1 ознайомлена, повністю згодна, зміст розуміє. Також позивач підтвердила, що попередньо письмово ознайомлена у письмовій формі з інформацією про загальну вартість споживчого кредиту з урахуванням реальної процентної ставки та загальними витратами за споживчим кредитом, а також з будь-якою іншою інформацією, надання якої вимагає Закон України «Про споживче кредитування», «Про захист прав споживачів» та чинне в Україні законодавство, яке їй роз`яснено, зрозуміле, не потребує додаткового тлумачення та з яким вона цілком згодна та погоджується на отримання послуг згідно договору.
ОСОБА_1 підтвердила, що до укладення Анкети-заяви отримала інформацію, зазначену в частині другій статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», у тому числі шляхом доступу до такої інформації на офіційному сайті банку.
Також, згідно із пунктом 6 Заяви-анкети ОСОБА_1 надала офіційну письмову згоду на передачу інформації про невиконання своїх зобов`язань за цим Договором до Національного Банку України, бюро кредитних історій, кредитного реєстру Національного банку України, іншим банкам та правоохоронним органам. Підтверджує, що її проінформовано про її права, пов`язані зі зберіганням та обробкою її персональних даних, що визначені статтею 8 Закону України «Про захист персональних даних», про цілі та мету збору даних, а також перелік осіб, яким передаються її персональні дані та надає банку згоду на обробку (в тому числі, але не виключно на збереження та перебачу) ним будь-яким третім особам всіх її персональних даних, конфіденційної інформації та даних, що складають банківську таємницю, що отримуються банком в процесі виконання договору, з метою та на умовах встановлених у договорі, та надає згоду банку на обробку та на використання її персональних даних без обмежень для надання їй банківських послуг, не передбачених договором або цією Заявою-анкетою.
Анкета заява містить особистий підпис ОСОБА_1 та її персональні дані.
У матеріалах справи відсутні докази про звернення позивача до банку з вимогою про роз`яснення положень договору та норм законодавства, на яке здійснюється посилання у такому договорі, що свідчить про обізнаність та розуміння таких положень з боку ОСОБА_1 .
Відповідно до пункту 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема Цивільного кодексу (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».
Зокрема, кредитний договір обов`язково має укладатись у письмовій формі (стаття
1055 Цивільного кодексу України), недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз`яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 Цивільного кодексу України).
З матеріалів справи судом встановлено, що договір укладений в письмовій формі, підписаний повноважними особами, містить всі суттєві умови передбачені законом для договорів і які мають істотне значення, а також які були узгоджені сторонами.
Таким чином, при укладенні Договору позивачем здійснені дії, які чітко свідчать про її свідомий вибір щодо укладення Договору. Без відповідних дій з боку позивача укладення Договору було б неможливе, при цьому, як уже було встановлено раніше, факт укладення такого договору позивачем не оспорюється.
Таким чином, посилання позивача на її необізнаність з умовами кредитування суперечить викладеному вище.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 16 січня 2013 року № 6-161цс12, відповідно до частин першої, другої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. За положеннями частини першої, пункту 7 частини третьої, частини шостої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Таким чином, указаний Закон установив недійсність правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів із метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.
Так, за частиною першою статті 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Згідно із частиною першою статті 229 Цивільного кодексу України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада
2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Разом з тим, суд вважає, що під час розгляду даної справи позивачем не доведено, що вказані спірні договори укладені під впливом введення її в оману, як і не доведено умислу відповідача щодо вчинення дій по введенню позивача в оману.
Копії долучених до позовної заяви Заяви-анкети від 26 червня 2021 року № 41154259 та Паспорту споживчого кредиту є читабельними та доступними для звичайного вивчення, виконані друкарським шрифтом звичайного розміру.
Тому позовні вимоги у цій частині є необґрунтованими, а позивачем не надано до суду доказів не ознайомлення її з умовами кредитування.
Стосовно посилання позивача на включення до спірного договору положень про нарахування щомісячної комісії за обслуговування кредиту у розмірі 2,9 % щомісячно від загальної суми кредиту, що є несправедливими у розумінні Закону України «Про споживче кредитування», суд зазначає таке.
За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті
18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.
Зі змісту цієї норми вбачається, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони одночасно, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті
3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.
Аналіз цих норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за управлінням кредитом, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним.
Наведене свідчить про несправедливість умов договору (порушення принципу добросовісності, істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін, завдання шкоди споживачеві).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року в справі № 6-1746цс16.
При цьому, у приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.
У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Таким чином, положення пункту про нарахування щомісячної комісії за обслуговування кредиту є нікчемними в силу закону, а тому вимога про визнання кредитного договору у зв`язку з цим недійсним є неналежним способом захисту.
Стосовно твердження позивача щодо положень, які створюють умови подвійної відповідальності за неналежне виконання зобов`язань, суд зазначає таке.
Як уже зазначалося раніше, умовами спірного договору встановлено, що при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту застосовується процентна ставка - 50 % річних від суми простроченої заборгованості за тілом кредиту з дати її виникнення і до дати повного погашення. Також встановлено комісію за порушення термінів погашення щомісячного платежу - 200,00 грн за кожне порушення строків погашення щомісячного платежу.
Згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором - свідчить про недотримання імперативних положень, закріплених у статті 61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Отже, чинним законодавством запроваджено заборону одночасного застосування подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Проте, як вбачається з дослідженого в судовому засіданні Договору, сторони визначили дві схеми погашення грошових коштів: «класична схема» та «ануїтетна схема».
Згідно «класичної схеми», у випадку порушення клієнтом умов Договору, товариство має право нараховувати неустойку у виді 50 % річних від суми простроченої заборгованості за тілом кредиту з дати її виникнення і до дати повного погашення, а за «ануїтетної схеми» нараховується комісія в розмірі 200 грн з наступного дня після дати ануїтетного платежу за кожен випадок прострочення.
Тобто одночасного стягнення пені та штрафу за порушення споживачем грошового зобов`язання не передбачено Договором, а тому суд приходить до висновку, що тлумачення статті
549 ЦК України дозволяє стверджувати, що відповідач при виборі того, який вид неустойки (штраф чи пеня) повинен стягуватися, враховував справедливість і розумність (пункт 6 частини першої статті
3 ЦК України), та в кожному випадку окремо визначає, який вид неустойки (штраф чи пеню) слід стягувати за порушення умов Договору, інакше кажучи положеннями договору встановлено стягнення штрафу та пені за різні порушення зобов`язання, що фактично виключає можливість застосування до даних правовідносин статті 61 Конституції України та їх кваліфікації як подвійної відповідальності за одне й те ж правопорушення.
Під час укладання спірного договору банк надав позивачу по справі інформацію про всі штрафи, пов`язані з невиконанням умов кредитного договору, про що зазначено в самому кредитному договорі від 21 червня 2021 року № 41154259, який позивач підписав, чим письмово підтвердив, що ознайомився з усіма умовами в повному обсязі.
Стосовно посилання позивача на невідповідність положень договору вимогам Закону України «Про захист персональних даних», Закону України «Про інформацію», суд зазначає таке.
Відповідно до статті 2 Закону України від 01 червня 2010 року № 2297-VI «Про захист персональних даних» (в редакції на час укладення спірного договору) персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована; обробка персональних даних - будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем; згода суб`єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. У сфері електронної комерції згода суб`єкта персональних даних може бути надана під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції шляхом проставлення відмітки про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки за умови, що така система не створює можливостей для обробки персональних даних до моменту проставлення відмітки.
Частинами першою-третьою статті 10 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що використання персональних даних передбачає будь-які дії володільця щодо обробки цих даних, дії щодо їх захисту, а також дії щодо надання часткового або повного права обробки персональних даних іншим суб`єктам відносин, пов`язаних з персональними даними, що здійснюються за згодою суб`єкта персональних даних чи відповідно до закону. Використання персональних даних володільцем здійснюється у разі створення ним умов для захисту цих даних. Володільцю забороняється розголошувати відомості стосовно суб`єктів персональних даних, доступ до персональних даних яких надається іншим суб`єктам відносин, пов`язаних з такими даними. Використання персональних даних працівниками суб`єктів відносин, пов`язаних з персональними даними, повинно здійснюватися лише відповідно до їхніх професійних чи службових або трудових обов`язків. Ці працівники зобов`язані не допускати розголошення у будь-який спосіб персональних даних, які їм було довірено або які стали відомі у зв`язку з виконанням професійних чи службових або трудових обов`язків, крім випадків, передбачених законом. Таке зобов`язання чинне після припинення ними діяльності, пов`язаної з персональними даними, крім випадків, установлених законом.
Підставами для обробки персональних даних є, в тому числі, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних відповідно до статті 11 Закону України «Про захист персональних даних».
В пункті 11 частини другої статті 8 Закону України «Про захист персональних даних» закріплено право суб`єкта персональних даних відкликати згоду на обробку персональних даних.
Відкликання згоди можливе лише стосовно майбутньої обробки персональних даних, але не тих даних, які вже були оброблені. Рішення та процеси, які були здійснені під час обробки персональних даних, не можуть бути анульованими.
Проте, позивачем не надано суду доказів того, що вона зверталась до АТ «КБ «Глобус» із заявою про відкликання згоди на обробку персональних даних товариством після того, як її персональні дані були оброблені.
При цьому, в момент укладення договору, як уже було встановлено раніше, позивач ознайомилася із такими умовами та надала свою згоду на них.
Виходячи зі змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до статті 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.
Відповідно до положень статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконання, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним в цілому договір про надання комплексу послуг банківського обслуговування в АТ «КБ «Глобус», шляхом подачі Заяви-анкети від 21 червня 2021 року № 41154259.
Відповідно до частини сьомої статті 141 ЦПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, статтями 4, 5, 12, 13, 49, 76, 81, 89, 259, 263 - 265, 274, 279, 354 ЦПК України, статтями 3, 6, 11, 202, 203, 215, 217, 626, 628, 1056 Цивільного кодексу України, статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суд,
У Х В А Л И В:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний Банк «Глобус» про захист прав позивачів, визнання недійсним кредитного договору - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач - Акціонерне товариство «Комерційний Банк «Глобус», ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 35591059, місцезнаходження: пров. Куренівський, 19/5, м. Київ, 04073
Повне рішення суду виготовлено 17 червня 2024 року.
Суддя О.О. Хромова
