Дата документу 05.07.2024 Справа № 333/10278/23
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 22-ц/807/1265/24 Головуючий у 1-й інстанції: Варнавська Л.О.
Є.У.№ 333/10278/23 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05липня 2024 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Кочеткової І.В.,
суддів: Кухаря С.В.,
Подліянової Г.С.
розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за комунальні послуги,
за апеляційнимискаргами Концерну«Міські тепловімережі», ОСОБА_1 нарішення Комунарськогорайонного судум.Запоріжжя від01травня 2024року,
В С Т А Н О В И В:
У листопаді2023року Концерн«Міські тепловімережі» звернувся досуду зпозовом доОСОБА_3 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за послуги централізоване опалення та централізоване постачання гарячої води за період з 01.10.2016 по 30.09.2023 у розмірі 31 965,69 грн., які надавалися концерном у житлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 квітня 2024 року позов Концерну «Міські теплові мережі» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01.08.2017 року по 30.09.2023 р. в сумі 31 965,69 грн.
У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судовий збір в сумі 2147,20 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що власником квартири є ОСОБА_1 , на неї відкритий особовий рахунок, а тому саме вона як власник квартири і повинна сплатити заборгованість у визначеному позивачем розмірі. Факт надання послуг і розмір заборгованості підтверджується належними і допустимими доказами. Позов заявлено в межах строків позовної давності, перебіг яких зупинявся на час дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19. Співвідповідач ОСОБА_4 хоча і зареєстрована в квартирі, проте не є її власником, а тому і не зобов`язана оплачувати отриманні комунальні послуги.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані фактичні обставини справи, порушено норми матеріального права, просить рішення суду скасувати, і ухвалити по справі нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що суд першої інстанції не застосував строки позовної давності, про які було заявлено під час розгляду справи, та не дав належної оцінки доводам відповідачів про недоведеність позову. ОСОБА_1 вважає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту надання комунальних послуг, а доданий до позовної заяви розрахунок не є належним доказом. Квартиру, до якої позивач надавав послуги, вона успадкувала з боргами, особовий рахунок на неї не відкривався з підстав наявної заборгованості, в квартирі вона не зареєстрована і не є споживачем послуг.
Концерн «МТМ» також подав апеляційну скаргу, в якій вказав, що судове рішення в частині відмови у задоволені позовних вимог до ОСОБА_2 є незаконним та не обґрунтованим. Зареєстрованим постійним місцем проживання ОСОБА_2 є квартира, до якої Концерном надається тепло, а тому вона також є споживачем комунальних послуг і має обов`язок з їх оплати. Відзиви на апеляційні скарги не надходили, втім це не заважає їх розгляду за наявними матеріалами справи.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга Концерну «МТМ» підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 263ЦПКУкраїни судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає.
Встановлено, що Концерн «Міські теплові мережі» включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та є юридичною особою.
Відповідно до п.2.1 Статуту концерну «Міські теплові мережі», затвердженого розпорядженням Запорізького міського голови №99 р від 08.04.2013, основною метою діяльності концерну «МТМ» є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу концерну.
Згідно п.1 Правил про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженихпостановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, з наступними змінами та доповненнями, ці Правила регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг(виконавець) і фізичною та юридичною особою(споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
Послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання відносяться до комунальних послуг.
Концерн «МТМ» надає послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води у житлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна ОСОБА_1 з 15.10.2011 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.17).
Особовий рахунок№ НОМЕР_1 в Концерні «МТМ» за вищевказаною адресою відкритий на ім`я відповідача ОСОБА_1 (а.с.9).
Як встановлено судом, зареєстрованим місцем постійного проживання ОСОБА_1 з 01 грудня 2011 до 25.09.2017 була квартира АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 зареєстровані за цією ж адресою з 01.12.2011 і станом на час розгляду справа (а.с.12, 18,19).
Згідно довідки від 15.11.2023 за особовим рахунком № НОМЕР_1 , відкритим на ім`я ОСОБА_1 , обліковується борг за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з 01.10.2016 по 30.09.2023 у загальному розмірі 31 965,69 грн, з них заборгованість станом на 01.11.2021 складає 21 309,33 грн., за послуги з постачання ТЕ та ГВП складає 10 6256,36 грн. (а.с.9).
Із витягу із особового рахунку видно, що до червня 2017 відповідачі періодично вносили платежі за послуги теплопостачання, зокрема у червні 2017 року було внесено 3549, 89 грн. Фактично заборгованість почала накопичуватися з серпня 2017 (а.с.9 - зв.11).
Правовідносини між теплопостачальною організацією та споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України від 02.06.2005 № 2633-ІV «Про теплопостачання» (далі Закон № 2633-ІV), Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за № 1198, та іншими нормативно-правовими актами України.
В розумінні Закону № 2633-ІV та Правил користування тепловою енергією, споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, що використовує теплову енергію на підставі договору.
Згідно з частиною першою статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини першої статті 16 Закону України від 24.06.2004 № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон № 1875-IV), який діяв до 30.04.2019, порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.
Відповідно до статті 19 Закону № 1875-IV відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України від 09.11.2017 № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон № 2189-VIII), який діє з 01.05.2019, відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
У статті 1 Закону № 1875-IV зазначено, що для цілей цього закону власником є фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку, а споживачем - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Аналогічні норми містить стаття 1 Закону № 2189-VIII.
Відповідно до пункту 22 статті 1 Закону України від 12.05.1991 № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII) споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
Згідно зістаттею 13 Закону № 1875-IV, статтею 5 Закону № 2189-VIII позивач надавав послуги, що за своїм функціональним призначенням є комунальними послугами, а саме - надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання.
Також, частиною четвертою статті 319 ЦПК України передбачено, що власність зобов`язує.
Згідно зі статтею 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону № 1875-IV, пункту 5 частини другої статті 7 Закону № 2189-VIII споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
У статтях 19 та 25 Закону № 2633-IV зазначено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Відповідно до статті 20 Закону№ 2633-ІVспоживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Суд першої інстанції правильно встановив, що на підставі вищевказаних норм права між позивачем та власником спірної квартири встановилися фактичні договірні відносини з приводу надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання на підставі відкритого особового рахунку № НОМЕР_2 , за яким проводились нарахування.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, що передбачено частиною першою статті 612 ЦК України
Власник квартири зобов`язаний нести витрати з її утримання, у тому числі оплачувати комунальні послуги, незалежно від того, проживає він у належній йому квартирі чи ні, якщо він в установленому порядку не відмовився від надання таких послуг. Зазначений висновок містить постанова Верховного Суду від 02 квітня 2020 року у справі № 757/29813/17-ц.
Отже встановивши, що власником квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання у вказану вище квартиру має бути стягнута з ОСОБА_1 як з власника житла.
Проте, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні вимог щодо іншого споживача послуг ОСОБА_4 ,. яка хоч і не є співвласником квартири, проте зареєстрована в ній, а відтак є споживачем послуг, що надаються позивачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживачем комунальних послуг являється фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Згідно із ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Зважаючи на вищенаведене, ОСОБА_4 є споживачем послуг, які надає позивач до її помешкання та несе солідарну з власником помешкання відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Тому висновки суду першої інстанції з цього приводу є помилковими, у зв`язку з чим та у відповідності із нормами статті 376 ЦПК України оскаржуване рішення в частині відмови у задоволені в позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості підлягає скасуванню .
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про недоведеність позову, пропуск строку позовної давності, є безпідставними.
Розмір заборгованості підтверджено витягом із особового рахунку споживача і довідкою щодо заборгованості, які підписані уповноваженими особами. Належних і допустимих доказів на спростування суми боргу відповідачі суду не надали.
Позов пред`явлено з дотриманням строків позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).
Відповідачі в своїй заяві просять застосувати строк позовної давності.
Позивач звернувся із позовом 17.11.2023, фактично заборгованість за щомісячними платежами виникла з 01.08.2017, строк оплати по якій настав 15.09.2017 . Приписами Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)»від 30 березня 2020 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 12, яким встановлено, що під час карантину строки, визначені, зокрема, ст. ст.257 258 Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з 12 березня 2020 року в Україні було запроваджено карантин. Постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09 грудня 2020 року № 1236, зі змінами дію карантину продовжено до 30 червня 2023 року.
З 24.02.2022 року по день розгляду цієї справи в Україні діє воєнний стан, під час якого відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного стану, строку, визначені зокрема, ст. ст.257, 258 Кодексу, продовжуються на строк його дії ( ЗУ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року, в редакції, що діяла на час звернення до суду).
Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46 гс 22)
Тому строк на звернення з вимогами про погашення заборгованості за щомісячними платежами, нарахованими з серпня 2017, з урахуванням вищевказаних норм права про продовження строків не сплив.
Доводи ОСОБА_1 про те, що вона прийняла квартиру у спадок з наявною заборгованістю, а тому не повинна відповідати за борги спадкодавця, є неспроможними.
Із зібраних у праві доказів видно, що ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину у жовтні 2011, тоді як предметом позову у справі є заборгованість, що утворилась за період з серпня 2016.
Отже, підсумовуючи викладене вище, апеляційний суд у відповідності до норм статті 376 ЦПК України вважає, що апеляційна карга Концерну «МТМ» підлягає задоволенню та оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині відмови у задоволені позову Концерну «МТМ» до ОСОБА_2 з ухваленням нового про задоволення позову. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення.
У відповідності до норм частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відтак, у зв`язку з тим, що позовні вимоги Концерну «МТМ» задовольняються в повному обсязі, проте розподіляються між відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку, тому понесені Концерном «МТМ» судові витрати в суді першої та апеляційної інстанції в сумі 5368,00 гривень мають бути компенсовані відповідачами в рівних частках кожною окремо по 2684,00 грн.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Концерну «МТМ» задовольнити.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 квітня 2024 року у цій справі в частині відмови у задоволенні позову, заявленого до ОСОБА_2 , і в частині розподілу судових витрат скасувати та хвалити нове.
Стягнути з ОСОБА_2 у солідарному порядку на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01.08.2017 по 30.09.2023 в сумі 31965,69 грн. (тридцять одна тисяча дев`ятсот шістдесят п`ять гривень 69 копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 і з ОСОБА_2 на користь Концерну «Міськітеплові мережі»компенсація витратзі сплатисудового зборуу в сумі по 2 684,00 гривень з кожної ( дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 копійок).
В іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Головуюча: І.В. Кочеткова
Судді: С.В.Кухар
Г.С. Подліянова
