Єдиний державний реєстр судових рішень
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/6880/23 пров. № А/857/961/24Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача:Гінди О.М.,
суддів:Курильця А.Р., Ніколіна В.В.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року (головуючий суддя: Подлісна І.М. місце ухвалення - м. Тернопіль) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії, -
встановив:
ОСОБА_1 , 25.10.2023, звернувся з позовом до суду, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області, яка виразилась у не нарахуванні та не виплаті за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року і березень 2018 року;
- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року та березень 2018 року відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Обґрунтовує позов тим, що позивач проходив службу у Головному управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області та відповідно до витягу з наказу № 239/64 від 01.10.2021 знятий з усіх видів грошового забезпечення. Позивач просить врахувати, що при цьому, за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 йому не була нарахована та невиплачена індексація грошового забезпечення. Позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує встановлене статтею 43 Конституції України право позивача на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року позов задоволено повністю.
Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його таким, що прийняте з порушенням норм процесуального права, а тому просить скасувати та ухвалити нову постанову, якою залишити позов без розгляду.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт покликається на те, що звернувшись з позовною заявою 25.10.2023, позивач пропустив строк звернення до суду, оскільки просить здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення з за період з 01 січня 2016 року.
Позивач, 06.05.2024 подав відзив у якому просив апеляційну скаргу відхилити.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких мотивів.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням місяця підвищення тарифних ставок (окладів) осіб служби цивільного захисту та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078, січень 2008 року є місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення за період із 01.12.2015 до 28.02.2018 включно.
Крім цього, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки 01.03.2018 набрала чинності Постанова № 704, якою були встановлені нові схеми тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, а тому березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач проходив службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області та у відповідності до витягу з наказу № 239/64 від 01.10.2021, знятий з усіх видів грошового забезпечення.
Позивач, 15.09.2023 звернувся до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.12.2018 включно з урахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців з урахуванням відрахувань.
У відповідь на вказане звернення листом від 09.10.2023 позивача повідомлено про те, що виплата індексації в кошторисні призначення з січня 2016 по грудень 2018 року не передбачалась.
Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся з цим позовом до суду.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-XII).
Відповідно до ч. ч. 1-4 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з абз. 2 ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII.
Так, згідно із ст. 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до положень ст. ст. 4, 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Враховуючи наведене, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи в тому числі військовослужбовців.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що основним мотивом апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції з боку відповідача, є пропущення позивачем строку звернення до суду.
Так, надаючи оцінку доводам щодо недотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд апеляційної інстанції виходить з того, що спір щодо нарахування та невиплати позивачу в повному обсязі усіх складових грошового забезпечення у зв`язку із проходженням військової служби, зокрема і індексації грошового забезпечення, є спором пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Натомість, після цієї дати, строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22.
Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року № 383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати тримісячний строк звернення, передбачений статтею 233 КЗпП України, так як розглядуваний спір пов`язаний з недотриманням законодавства про оплату праці.
Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позивача у відповідності до витягу з наказу № 239/64 від 01.10.2021, звільнено зі служби цивільного захисту та знято з усіх видів грошового забезпечення, тобто позивач звернувся до суду з позовом більше як 2 роки після звільнення. Крім цього, суд апеляційної інстанції не бере до уваги покликання позивача у відзиві на апеляційну скаргу, що у спірних правовідносинах початок перебігу строку звернення до суду слід пов`язувати з датою отримання листа-відповіді від відповідача, на його запит про правильність/помилковість нарахування розміру грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018. Оскільки, запит надісланий позивачем, свідчить лише про час, коли останній почав вчиняти дії щодо реалізації своїх прав і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у спірних правовідносинах, за наведеного правового регулювання.
Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки у межах спірних правовідносин, тримісячний строк звернення до суду почав перебіг з наступного дня (01.07.2023) після закінчення дії карантину (30.06.2023), а з позовом позивач звернувся 25.10.2023 (а. с. 1), а тому тримісячний строк звернення до суду позивачем пропущений та позов підлягає залишенню без розгляду.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги неправильно застосував норми процесуального права, що відповідно до приписів ст. 319 КАС України є підставою для скасування судового рішення та прийняття нової постанови про залишення позову без розгляду.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 311, 319, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд
постановив:
апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області задовольнити.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року у справі № 500/6880/23 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов залишити без розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. М. Гінда судді А. Р. Курилець В. В. Ніколін
