Єдиний державний реєстр судових рішень
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"28" серпня 2024 р. справа № 300/6227/24
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Главач І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області до старшого державного виконавця Леськів Людмили Зіновіївни Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа - Відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 11.06.2024 у ВП №61160835,
ВСТАНОВИВ:
Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області (надалі, також позивач, ГУНП в Івано-Франківській області) звернулося в суд з позовною заявою до старшого державного виконавця Леськів Людмили Зіновіївни Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Галицька, 45, м. Івано-Франківськ, 76019), третя особа - Відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Галицька, 45, м. Івано-Франківськ, 76019) про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 11.06.2024 у ВП №61160835.
Позовні вимоги ГУНП в Івано-Франківській області мотивує тим, що постановою державного виконавця від 10.02.2020 відкрито виконавче провадження №61160835 на підставі виконавчого листа №300/1460/19 від 28.01.2020 за рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.12.2019 у справі №300/1460/19. Однак, не погодившись з наведеним вище рішенням, ГУНП в Івано-Франківській області оскаржило його в апеляційному порядку, про що повідомлено виконавчий орган листом від 28.02.2020. За результатами розгляду апеляційної скарги позивача, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2020 рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.12.2019 залишено без змін. При цьому, виконавче провадження №61160835 зупинено аж 26.06.2020 всупереч вимогам частини 2 статі 38 Закону України "Про виконавче провадження" (про зупинення виконавчого провадження виконавець виносить постанову не пізніше наступного робочого дня з дня отримання судового рішення). Разом з тим, у найкоротший термін 15.05.2020 позивачем видано наказ №160 о/с, яким, як стверджує позивач, безпосередньо виконано рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.12.2019 справа №300/1460/19 у добровільному порядку в повному обсязі. Крім того, державний виконавець одночасно із відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. Всупереч приписам Закону України "Про виконавче провадження", відповідачем через чотири роки після відкриття виконавчого провадження 10.02.2020 винесено спірну постанову про стягнення виконавчого збору від 11.06.2024 у ВП №61160835. Більш того, несвоєчасне прийняття оскаржуваної постанови безпідставно призвело до збільшення розміру виконавчого збору з 18896 грн до 32000 грн, так як розмір виконавчого збору за примусове виконання рішення немайнового характеру залежить від розміру мінімальної заробітної плати, визначеного станом на відповідний календарний рік. На думку представника позивача, допущені процедурні порушення положень Закону України "Про виконавче провадження" при прийнятті оскаржуваної постанови дає підстави зробити висновок про її протиправність, тому така підлягає скасуванню.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 відкрито провадження у справі, призначено судовий розгляд справи на 28.08.2024 о 10:30 год, відповідно до особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, встановлених статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, також - КАС України).
Також, пунктом 7 резолютивної частини цієї ухвали витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії всіх матеріалів виконавчого провадження №61160835 та додаткові письмові пояснення та обґрунтування по суті заявлених позовних вимог.
Представник відповідача 22.08.2024 скерував суду через підсистему "Електронний суд" відзив на позовну заяву. У поданому відзиві відповідач заперечив щодо задоволення позову. На підтвердження своєї позиції представник зазначив, що постановою старшого державного виконавця від 10.02.2020 відкрито виконавче провадження №61160835 з примусового виконання виконавчого листа №300/1460/19 виданого 28.01.2020 про зобов`язання Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області скласти новий висновок про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 3 частини 1 статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" у розмірі, визначеному пунктом 3 частини 1 статті 99 Закону України "Про Національну поліцію" та виплатити одноразову грошову допомогу, з врахуванням раніше виплачених сум. Пунктом 2 якої зобов`язано виконати рішення суду протягом 10 робочих днів. Пунктом 3 боржнику нараховано, станом на день винесення відповідної постанови, виконавчий збір відповідно до положень норм статті 27 Закону України" та Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік". У відповідь на отримання постанови про відкриття виконавчого провадження, 28.02.2020 боржником повідомлено державного виконавця про оскарження рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.12.2019 у справі №300/1460/19 (тобто рішення суду першої інстанції, на виконання якого видано виконавчий лист та на якому зазначено, що рішення суду у даній справі набрало законної сили 21.01.2020 року), у зв`язку з чим, просить винести постанову про зупинення виконавчого провадження до вирішення питання по суті на підставі частини першої статті 38 Закону України "Про виконавче провадження". Представник також зауважив, що боржник не скористався правом оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження від 10.02.2020. Відтак, 26.06.2020 державним виконавцем винесено постанову про зупинення виконавчого провадження. При цьому, з моменту отримання виконавцем повідомлення боржника про оскарження рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.12.2019 року у справі №300/1460/19 у апеляційному порядку, державним виконавцем відділу не здійснювалось жодних виконавчих дій щодо примусового виконання оскаржуваного рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, що в свою чергу свідчить про фактичне зупинення виконавчого провадження без винесення відповідної постанови. Таким чином, реалізовано в повному обсязі фактичне зупинення виконавчого провадження з 10.02.2020 аж до дати поновлення вчинення виконавчих дій 11.06.2024, без формального винесення постанови про зупинення виконавчих дій в дати визначені Законом України "Про виконавче провадження". З огляду на вищезазначене, винесення 26.06.2020 постанови державного виконавця про зупинення виконавчого провадження №61160835 жодним чином не порушило права чи інтереси боржника як сторони виконавчого провадження. Натомість апелювання боржником до строків винесення постанови держаного виконавця про зупинення виконавчого провадження з урахуванням його фактичного зупинення, можна вважати надмірним формалізмом, який в даному випадку, шкодить справедливому правосуддю. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд. На переконання представника відповідача, те ж саме можна сказати і про акцентування уваги боржником на тому, що постанова про стягнення виконавчого збору винесена більше ніж через 4 роки після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Проте, боржником, в той же самий час 4 роки не повідомлялося державного виконавця про повне або часткове виконання рішення, як того вимагає частина 4 статті 19 Закону України "Про виконавче провадження". Тому, 11.06.2024 державним виконавцем винесено постанову про поновлення виконавчого провадження, а також постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 32000 грн, позаяк відповідно до норми статті Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік", з 01.04.2024 мінімальна заробітна плата складає 8000 грн. Крім того, відповідач заперечує щодо тверджень позивача про добровільне виконання рішення суду від 18.12.2019, позаяк з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження 10.02.2020 розпинається примусове виконання рішення суду. Також, боржником не на підтвердження виконання рішення суду в повному обсязі не надано документів про здійснення виплати одноразової грошової допомоги відповідно нового висновку про призначення такої. Надані ж 07.08.2020 ксерокопії платіжних доручень №3128 від 25.06.2020 та №3280 від 08.07.2020 не містять відомостей у графі "призначення платежу" номеру рішення, на виконання якого проведений такий платіж. Стосовно вихідного документу боржника від 19.06.2020 про повідомлення виконання рішення суду №300/1460/19, то згідно журналу реєстрації загальної вхідної кореспонденції до відповідача не надходила.
Разом із зазначеним відзивом представник відповідача долучив копії матеріалів виконавчого провадження №61160835.
Представники позивача та відповідача у судове засідання не з`явилися, подали суду заяви про розгляд справи без участі представника позивача та відповідача відповідно.
Частиною 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи.
У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (частина 4 статті 229 цього Кодексу).
Суд, розглянувши справу без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, згідно частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, визначених статтями 268, 269, 271, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, з`ясувавши обставини справи, встановив наступне.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.12.2019 у справі №300/1460/19 позов ОСОБА_1 задоволено, зокрема, зобов`язано Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області скласти новий висновок про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 3 частини 1 статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" у розмірі, визначеному пунктом 3 частини 1 статті 99 Закону України "Про Національну поліцію" та виплатити одноразову грошову допомогу, з врахуванням раніше виплачених сум.
28.01.2020 Івано-Франківським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №300/1460/16 (в якому, серед іншого, зазначено, що судове рішення набрало законної сили 20.01.2020) про "зобов`язання Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області скласти новий висновок про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 3 частини 1 статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" у розмірі, визначеному пунктом 3 частини 1 статті 99 Закону України «Про Національну поліцію» та виплатити одноразову грошову допомогу, з врахуванням раніше виплачених сум", який пред`явлений до примусового виконання.
10.02.2020 відповідачем відкрито виконавче провадження №61160835 з примусового виконання виконавчого листа №300/1460/19 виданого 28.01.2020. Пунктами 2, 3 та 5 вказаної постанови про відкриття провадження постановлено: Боржнику необхідно виконати рішення суду протягом 10 робочих днів. Стягнути з боржника виконавчий збір в сумі 18892 грн. Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження".
28.02.2020 позивач скерував старшому державному виконавцю Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) лист, яким повідомлено, що ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.02.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУНП в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.12.2019 у справі №300/1460/19. Враховуючи, що рішення суду від 18.12.2019 не вступило в законну силу, просив зупинити виконавче провадження до вирішення спору по суті апеляційної скарги.
26.06.2020 відповідачем винесено постанову про зупинення виконавчого провадження №61160835.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.01.2020 у справі №300/1460/19 апеляційну скаргу ГУНП в Івано-Франківській області залишено без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.12.2019 у справі №300/1460/19 без змін.
Враховуючи викладене, старшим державним виконавцем Відділу 11.06.2024 винесено постанову про поновлення вчинення виконавчих дій та винесено вимогу державного виконавця про надання протягом 3-денного терміну з моменту її отримання підтверджуючі документи щодо виконання рішення суду фактично в повному обсязі.
Одночасно, 11.06.2024 відповідачем винесено постанову про стягнення виконавчого збору від 11.06.2024 ВП №61160835, якою постановлено стягнути з боржника виконавчий збір у сумі 32000 грн.
26.06.2024 ГУНП в Івано-Франківській області скерувало лист про виконання судового рішення, в якому, серед іншого, заперечило щодо правомірності постанови про стягнення виконавчого збору.
02.08.2024 відповідачем, за результатом розгляду звернення позивача від 26.06.2024, повідомлено, що станом на 02.08.2024 постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 11.06.2024 прийнята в межах виконавчого провадження №61160835 є чинною, та такою, яка винесена на підставі, у межах повноважень та в порядку, визначеному Законом №1404-VIII. Додатково заначено, що станом на день розгляду звернення, державному виконавцю не надано підтверджуючий документ про виконання рішення суду фактично в повному обсязі.
07.08.2023 представник позивача подав до відділу заяву про долучення платіжних доручень №№ 3128, 3280 на підтвердження здійсненої оплати на виконання рішення суду від 18.12.2019.
Вважаючи постанову про стягнення виконавчого збору протиправною, позивач звернувся із цією позовною заявою до суду.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Поняття та особливості здійснення виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) визначено Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 за №1404-VIII (надалі, також Закон №1404-VIII).
Так, статтею 1 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VІІІ відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно з частини 5 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Абзацом 1 частин 6 статті 26 Закону №1404-VIII визначено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Згідно з частиною першою статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
За частиною другою статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи (частина третя статті 27 Закону № 1404-VIII).
Відповідно до частини четвертої статті 27 Закону № 1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Частиною 5 статті 27 Закону №1404-VIII визначено вичерпний перелік підстав, за яких виконавчий збір не стягується. Крім того, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (частина 7 статті 27 Закону №1404-VIII).
Частиною 9 статті 27 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього ж Закону. Виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України та пунктом 9-15розділу VIII Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Окремі питання організації виконання судових рішень визначені Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України №512/5від 02.04.2012 (надалі, також Інструкція №512/5).
Пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції №512/5 передбачено, що стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону №1404-VIII. Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження. Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.
Системний аналіз положень статей 26, 27 Закону №1404-VIII, Інструкції №512/5 в аспекті спірних правовідносин, дає підстави суду дійти висновку, що стягнення виконавчого збору, крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується, пов`язується з початком примусового виконання виконавчого документа. Останнє розпочинається з прийняттям постанови про відкриття виконавчого провадження, у якій, з-поміж іншого, державний виконавець зобов`язаний зазначити суму виконавчого збору, яка підлягає стягненню.
Верховний Суд у постановах від 28.04.2020 у справі №480/3452/19, від 20.11.2019 у справі №480/1558/19 дійшов висновку, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання. Стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі примусового виконання рішення із винесенням відповідної постанови.
З уваги на аргументацію позивача, суд вважає за необхідне зазначити передовсім те ,що у виконавчому провадженні з примусового виконання судового рішення немайнового характеру розмір й підстави стягнення виконавчого збору не залежать від повного або часткового виконання виконавчого документа. Виконавчий збір у цьому випадку має фіксований розмір і стягується з боржника.
Такої позиції дотримується Верховний Суд, приміром, у постанові від 21.10.2021 у справі №640/31541/20.
Частиною 3 статті 40 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
З вищенаведених норм Закону №1404-VІІІ вбачається, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, відтак одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору.
У іншому випадку, таке питання вирішується в порядку встановленому частиною третьою статті 40 Закону №1404-VІІІ, а саме постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить за умови повернення виконавчого документа або закінчення виконавчого провадження у відповідних випадках.
Тобто, Законом №1404-VІІІ чітко визначений правовий порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору, якій повинна передувати постанова про повернення виконавчого документа чи закінчення виконавчого провадження. До того ж, постанова про виконавчий збір приймається не пізніше наступного дня з дня закінчення такого провадження.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі №580/1328/19, від 1 квітня 2020 року у справі №802/848/18-а, від 30 червня 2020 року у справі №823/1824/17, від 27 квітня 2023 року у справі №640/26475/21.
Пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції №512/5, передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених підпунктами 1,3,4,6 частин 1 статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених підпунктами 1,2,4,6,7,9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11,14 і 15 частини 1 статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та Інструкцією.
Державний виконавець зобов`язаний відкрити провадження за постановою стосовно стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
На підставі п.13 розділу ІХ Інструкції, при виконанні рішення немайнового характеру у разі, якщо боржник самостійно не сплачує виконавчий збір, витрати виконавчого провадження та накладені на нього штрафи, у передбачених Законом випадках виконавець примусово стягує виконавчий збір, витрати виконавчого провадження та накладені на боржника штрафи одночасно із виконанням такого рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених підпунктами 1,4 частини 1 статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених підпунктами 1,2,4,9 (крім випадку, передбаченого частиною 9 статті 27 Закону), 11 частин 1 статті 39 Закону №1404-VIII, якщо штрафи, накладені на боржника, не стягнуто, постанова про накладення штрафу не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа чи закінчення виконавчого провадження реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
Якщо ж після завершення виконавчого провадження за рішенням немайнового характеру виконавчий збір, витрати виконавчого провадження не стягнуто, виконавець вживає заходів щодо їх подальшого виконання у порядку, визначеному пунктом 8 розділу ІІІ та пунктом 2 розділу VI цієї Інструкції.
При цьому, за правилами частини 5 статті 26 Закону №1404-VIII, у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, що встановлений статті 27 цього Закону.
Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що державний виконавець визначає суму виконавчого збору у постанові про відкриття виконавчого провадження, а у випадку закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа) постанова про стягнення виконавчого збору має бути прийнята не пізніше наступного дня з дня наведених обставин. При цьому, останнє повноваження реалізується державним виконавцем, якщо виконавчий збір ще не стягнуто. Крім того, наведені норми дозволяють виконавцю вирішити питання про стягнення виконавчого збору, як у постановах про відкриття виконавчого провадження, закінчення виконавчого провадження так і в окремій постанові, якою вирішується питання про стягнення виконавчого збору.
Матеріали справи свідчать, що постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерств юстиції (м. Івано-Франківськ) від 10.02.2020 відкрито виконавче провадження №61160835 з примусового виконання виконавчого листа №300/1460/19, виданого 28.01.2020 Івано-Франківським окружним адміністративним судом. Пунктом 3 постанови про відкриття виконавчого провадження передбачено стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 18892 грн.
Отже, державним виконавцем при відкритті виконавчого провадження №61160835 з примусового виконання виконавчого листа №300/1460/19, виданого 28.01.2020 Івано-Франківським окружним адміністративним судом, вирішено питання про стягнення виконавчого збору з ГУНП в Івано-Франківській області.
Так, як встановлено судом, Івано-Франківським окружним адміністративним судом 28.01.2020 видано виконавчий лист №300/1460/189, в якому вказано, що судове рішення від 18.12.2019 набрало законної сили 20.01.2020.
Воднораз, позивач, скориставшись правом апеляційного оскарження рішення суду, 17.01.2020 подав апеляційну скаргу на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду, на підставі якої Восьмим апеляційним адміністративним судом ухвалою від 14.02.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №300/1460/19.
Враховуючи викладене, позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив зупинити виконавче провадження №611160835.
При цьому, ГУНП в Івано-Франківській області не зверталось до суду із заявою про визнання виконавчого документа (виконавчого листа №300/1460/19 виданого 28.01.2020) таким, що не підлягає виконанню в порядку визначеному статтею 374 КАС України та не оскаржило в судовому порядку постанову про відкриття виконавчого провадження від 10.02.2020 ВП №61160835.
Відтак, 11.06.2024 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Леськів Л.З. на підставі ст. 3 , 27, 40 Закону України "Про виконавче провадження" прийнято постанову про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №61160835.
Суд звертає увагу, що в розумінні вимог Закону №1404-VIII саме після винесення постанови про повернення виконавчого документа чи закінчення виконавчого провадження, державним виконавцем мала бути винесена постанова про стягнення виконавчого збору.
З установлених судом обставин та матеріалів цієї справи вбачається, що державний виконавець не ухвалював постанов про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа.
Окрім того, згідно інформації з Автоматизованої системи виконавчого провадження (https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors) станом на день розгляду справи виконавче провадження № 61160835 є відкритим.
Тобто спірна постанова винесена раніше, а отже, за відсутності передумов, передбачених частиною третьою статті 40 Закону №1404-VIII.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що у державного виконавця не було підстав для винесення постанови про стягнення виконавчого збору 11.06.2024, оскільки відповідачем не виносилась постанова про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, а тому така постанова підлягає скасуванню.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №400/6302/23, яка в силу частини 5 статті 242 КАС України є обов`язковою для врахування при розгляді даної справи.
Крім того, позивач не погоджується зі спірною постановою від 16.04.2024 ВП №74305319 про стягнення виконавчого збору з підстави прийняття постанови не 19.02.2024 одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, а 16.04.2024.
Надаючи оцінку цьому аргументу позивача, суд зазначає, що певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватися з його змістом, а стосуватися, наприклад, процедури його ухвалення. Саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Фундаментальне порушення процедури - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення.
Стосовно процедурних порушень - в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Таким чином, не применшуючи значення необхідності дотримання встановленої законодавством процедури ухвалення постанови про стягнення виконавчого збору, суд вважає, що порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.
Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені, наприклад, в постанові Верховного Суду від 26.10.2023 у справі № 380/11770/21.
Разом з цим, суд погоджується із доводами представника позивача, що несвоєчасне прийняття оскаржуваної постанови призвело до порушення майнових прав позивача в частині щодо розміру виконавчого збору.
Так, відповідно до вимог статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" розмір мінімальної заробітної плати станом на час відкриття спірного виконавчого провадження (10.02.2020) становив 4723 грн.
Відтак, відповідно до вимог статті 27 Закону № 1404-VIII за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір станом на 10.02.2020 підлягав стягненню в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи, що відповідає 18892 грн (4723х4), що не відповідає розміру виконавчого збору 32000 грн, який зазначений в оскаржуваній постанові.
В зв`язку з цим суд робить висновок, що оспорювана постанова відповідача від 11.06.2024 у ВП №61160835 про стягнення виконавчого збору в розмірі 32000 грн суперечить вимогам статті 27 Закону № 1404-VIII в частині визначеного розміру такого збору.
Згідно зі статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
З врахуванням вищевикладеного, суд вважає позовні вимоги Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області такими, що підлягають задоволенню.
Сторонами не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 241-246, 250, 271, 272, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Леськів Людмилою Зіновіївною від 11.06.2024 стягнення виконавчого збору ВП №61160385.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Позивачу та третій особі рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 40108798, вул. Академіка Сахарова, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018);
відповідач старший державний виконавець Леськів Людмили Зіновіївни Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Галицька, 45, м. Івано-Франківськ, 76019);
третя особа Відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 43316386, Галицька, 45, м. Івано-Франківськ, 76019).
Суддя Главач І.А.
