23.09.24
22-ц/812/1094/24
Єдиний унікальний номер судової справи:472/1176/19
Провадження № 22-ц/812/1094/24 Доповідач суду апеляційної інстанції Самчишина Н.В.
Постанова
Іменем України
23 вересня 2024 року м. Миколаїв справа № 472/1176/19
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого Самчишиної Н.В.,
суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання Колосовою О.М.,
за участі позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 ,
особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану її представником адвокатом Грабовою Аллою Олександрівною, на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області, ухвалене 17 жовтня 2019 року суддею Тустановським А.О., в приміщенні цього ж суду, (дата складання повного рішення не зазначена), у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування,
встановив:
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати ОСОБА_1 ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилась спадщина у вигляді права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 .
Проте, приватний нотаріус Веселинівського районного нотаріального округу Болгарчук О. Ф. відмовила позивачці у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за законом на частку домоволодіння з надвірними господарчими та побутовими будівлями та спорудами, з тих підстав, що правовстановлюючий документ на будинок не відповідає вимогам статті 47 Закону України «Про нотаріат».
Позивачка вказувала на те, що домоволодіння по АДРЕСА_1 складалося з двох житлових будинків, що позначалися у документах технічної інвентаризації як літ. А 35/100 часток та літ. Б 65/100.
Мати позивачки ОСОБА_5 успадкувала 65/100 частин домоволодіння після смерті чоловіка ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Посилаючись на те, що невідповідність вимогам законодавства правовстановлюючого документу на частину домоволодіння будинок літ. Б позбавляє її можливості отримати свідоцтво про право на його спадкування, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на житловий будинок літ. Б.
Позивачка зазначала, що на початку 1990-х років житловий будинок літ. А був залишений без догляду особами, які в ньому проживали. Після їх смерті право власності на будинок ніхто не успадкував та він був повністю знищений. Реєстрація житлового будинку літ. А в БТІ перешкоджає позивачці у нотаріальному оформленні спадщини на будинок літ. Б, ОСОБА_1 і тому необхідно встановити факт знищення житлового будинку літ. А.
Посилаючись на викладене ОСОБА_1 просила встановити факт знищення житлового будинку літ А, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності у порядку спадкування за законом на житловий будинок (літ. Б), загальною площею 70,4 кв. м та житловою площею 44,9 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , успадкований нею після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Веселинове Веселинівського району Миколаївської області. Право власності посвідчено свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 23 січня 1990 року державним нотаріусом Веселинівської державної нотаріальної контори Миколаївської області, зареєстрованим в реєстрі за № 65 та зареєстрованим в Веселинівській філії Миколаївського МБТІ за реєстром № 85 від 23 січня 1990 року.
Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 17 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом на житловий будинок літ. Б загальною площею 70,4 кв. м та житловою площею 44,9 кв. м, з господарськими будівлями та спорудам, що розташований по АДРЕСА_1 успадкований нею після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Веселинове Веселинівського району Миколаївської області.
В іншій частині позову ОСОБА_1 відмолено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачкою доведено належність її матері за життя частини домоволодіння, а саме будинку літ. Б з господарськими будівлями та спорудами, позивачка ОСОБА_1 прийняла спадщину у встановленому законом порядку, проте невідповідність правовстановлюючого документа вимогам законодавства, перешкоджає позивачці в оформленні спадкових прав.
У задоволенні вимоги про встановлення факту знищення будинку літ. А відмовлено з тих підстав, що з довідки комунального підприємства Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації від 01 липня 2019 року вбачається, що на цей час по АДРЕСА_1 знаходиться тільки житловий будинок літ. Б, а житловий будинок літ. А знесено. Позивачкою не доведено, що від встановлення факту знищення будинку літ. А залежить виникнення, зміна чи припинення її майнових прав, зокрема щодо оформлення спадкових прав, оскільки нотаріус у своїй постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії посилався тільки на невідповідність правовстановлюючого документу вимогам закону.
У грудні 2023 року до Миколаївського апеляційного суду з апеляційною скаргою на судове рішення звернулася ОСОБА_3 , яка, діючи через свого представника, адвоката Грабову А.О., посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду частково скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом на 65/100 частин спірного домоволодіння.
Апеляційна скарга мотивована тим, що у липні 2023 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про встановлення факту прийняття спадщини та визнання за нею права власності на 12/100 частин домоволодіння з надвірними господарчими та побутовими будівлями та спорудами, а саме житловий будинок літ. «А-1».
Під час підготовчого провадження ОСОБА_3 довідалася, що право власності на все домоволодіння зареєстровано за ОСОБА_1 .
Посилаючись на те, що вона має право на спадкування 12/100 частин домоволодіння, які належали її діду ОСОБА_7 , а реального розподілу домоволодіння не проводилося, ОСОБА_3 просила про задоволення апеляційної скарги.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити, посилаючись на те, що ОСОБА_3 не може претендувати на частку у житловому будинку літ. Б, оскільки її батько та дід, після смерті яких вона бажає успадкувати частку у домоволодінні, ніколи часткою у домоволодінні літ. Б не володіли.
Крім цього, ОСОБА_1 вважала, що оскільки позов ОСОБА_3 про встановлення факту прийняття спадщини її батьком ОСОБА_8 після смерті діда ОСОБА_7 , та про визнання за ОСОБА_3 права власності на 12/100 частин спірного домоволодіння судом першої інстанції не розглянуто, то її звернення з апеляційною скаргою є передчасним. З цих підстав ОСОБА_1 просила закрити апеляційне провадження у справі.
Веселинівська селищна рада Вознесенського району Миколаївської області, як правонаступник відповідача Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 06 березня 2024 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , поданою її представником адвокатом Грабовою А. О., на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 17 жовтня 2019 року.
Апеляційний суд зазначив, що матеріали справи, яка переглядається, не містять доказів, які б підтверджували право ОСОБА_3 на частку у майні, право власності на яке визнано за ОСОБА_1 та суд першої інстанції не вирішував в оскаржуваному рішенні питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 . Європейський суд з прав людини неодноразово вказував на порушення, які допускали українські суди внаслідок необґрунтованості причин втручання у принцип res judicata. Враховуючи вказаний принцип, апеляційний суд вважав, що відсутність встановленого права ОСОБА_3 на спірне спадкове майно частку у домоволодінні, на яку вона претендує, позбавляє апеляційний суд можливості досягти легітимної мети встановлення порушеного права ОСОБА_3 під час апеляційного розгляду даної справи. Тому на підставі пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закрив апеляційне провадження.
Постановою Верхового Суду від 23 травня 2024 року ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 06 березня 2024 року скасовано та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що апеляційний суд при закритті апеляційного провадження вважав, що суд першої інстанції не вирішував питання про права, свободи, інтереси чи обов`язки ОСОБА_3 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 вказувала, що: у липні 2023 року вона звернулася до суду з позовом про встановлення факту прийняття спадщини та визнання за нею права власності на 12/100 частин домоволодіння з надвірними господарчими та побутовими будівлями та спорудами. Під час підготовчого провадження ОСОБА_3 довідалася, що право власності на все домоволодіння зареєстровано за ОСОБА_1 . Посилаючись на те, що вона має право на спадкування 12/100 частин житлового будинку літ. А, які належали її діду ОСОБА_7 , а реального поділу домоволодіння не проводилося.
Апеляційний суд не врахував, що спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, два будинки три співвласники); єдністю об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному зі співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна. Позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка які саме об`єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності.
Апеляційний суд не звернув уваги, що на рівні ЦК України законодавець не передбачив такої конструкції як визнання права власності на об`єкт, який належить на праві спільної часткової власності декільком співвласникам, спадкоємцем одного із співвласників, що зумовлює припинення правового режиму спільної часткової власності для інших співвласників. Визнання права власності як приватно-правова категорія покликана забезпечити визначеність в приватних відносинах, захист прав та інтересів. Натомість ініціювання спору про визнання права власності не для захисту прав та інтересів є недопустимим.
З урахуванням встановлених обставин: два будинки належали співвласникам на праві спільної часткової власності. ОСОБА_1 є спадкоємцем ОСОБА_5 , якій належала частка в праві спільної часткової власності на два будинки в розмірі 65/100. ОСОБА_3 вказувала, що вона є спадкоємцем її діда ОСОБА_7 , якому належала частка в праві спільної часткової власності на два будинки в розмірі 12/100.
Судами не встановлено, що відбувався поділ, виділ, чи на інших підставах припинено правовий режим спільної часткової власності на два будинки.
Апеляційний суд не врахував, що задоволення позову про визнання права власності на об`єкт, який належить на праві спільної часткової власності декільком співвласникам, тільки за спадкоємцем одного із співвласників по суті використовується для позбавлення права на частку в праві спільної часткової власності інших співвласників чи їх спадкоємців, і судове рішення стосується прав та/або інтересів інших співвласників чи їх спадкоємців.
За таких обставин апеляційний суд не перевірив доводи апеляційної скарги та зробив неправильний висновок про закриття апеляційного провадження.
Відповідно до положення частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Веселинове Веселинівського району Миколаївської області померла ОСОБА_5 та після її смерті відкрилась спадщина до складу якої, зокрема, увійшло право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_5 заповіту не склала, тому право на спадщину за законом у першу чергу отримала позивач ОСОБА_1 , як донька спадкодавця.
Відповідно до постанови приватного нотаріуса Веселинівського районного нотаріального округу Болгарчук О. Ф. від 19 липня 2019 року № 435/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії позивачці ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на успадкований нею після смерті ОСОБА_5 житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з тим, що наданий правовстановлюючий документ на спадкове майно не відповідає вимогам законодавства.
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 23 січня 1990 року державним нотаріусом Веселинівської державної нотаріальної контори Болгарчук О. Ф. та зареєстрованого в реєстрі за № 65 встановили, що ОСОБА_5 успадкувала після смерті чоловіка ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , 65/100 частин домоволодіння, яке розташоване в АДРЕСА_1 та належить померлому на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку.
Відповідно до зазначеного свідоцтва домоволодіння в цілому складається з житлового будинку А житловою площею 26,6 кв. м та житлового будинку Б житловою площею 44,9 кв. м. Житлова площа успадкованої частини домоволодіння становить 44,9 кв. м.
У свідоцтві про право приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_2 виданого 26 грудня 1970 року виконавчим комітетом Веселинівської селищної ради Миколаївської області вказано, що ОСОБА_9 на праві власності належало 12/100 житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1 . Крім того в свідоцтві зазначено, що зазначене домоволодіння в цілому складається з двох житлових будинків.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 грудня 1976 року, виданого нотаріусом Веселинівської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за № 1470 ОСОБА_10 успадкувала після смерті матері ОСОБА_9 12/100 частин домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтва про право приватної власності на житловий будинок виданого 07 вересня 1995 року, виданого Веселинівською селищною радою ОСОБА_10 на праві приватної власності належить 23/100 частини житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції зазначив, що матеріалами інвентарної справи на житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що за вказаною адресою було розташоване домоволодіння, яке складалось з двох житлових будинків, які в матеріалах інвентарної справи значаться як житловий будинок А та житловий будинок Б. Співвласниками зазначеного домоволодіння були ОСОБА_5 та ОСОБА_10 . Частка власності ОСОБА_5 становила 65/100 та складалась з житлового будинку літ. «Б» житловою площею 44,9 кв. м, яка належала їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом. Частка власності ОСОБА_10 становила 35/100, з яких: 12/100 належали їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом та 23/100 на підставі свідоцтва про право власності та становили житловий будинок літ. А.
ОСОБА_5 за життя була власником житлового будинку літ. Б, загальною площею 70,4 кв. м, житловою площею 44,9 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене підтверджується матеріалами інвентарної справи на житловий будинок, зокрема, свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 23 січня 1990 року та зареєстрованим в реєстрі за № 65, реєстраційним посвідченням, відповідно до якого 23 січня 1990 року Веселинівською філією за ОСОБА_5 зареєстроване право власності та довідкою БТІ № 133 від 01 липня 2019 року.
Відповідно до довідки комунального підприємства Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації від 01 липня 2019 року станом на цю дату за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться лише житловий будинок літ. Б житловою площею 44,9 кв. м. та загальною площею 70,4 кв. м., а житловий будинок літ. А загальною площею 57,9 кв. м, житловою площею 26,6 кв. м, знесено.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, а й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
ЄСПЛ указує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 17 ЦПК України).
Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (стаття 18 ЦПК України).
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦК України).
Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.
На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або такі обставини: судове рішення безпосередньо стосується її прав, інтересів та обов`язків, тобто судом вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або у рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їхні процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.
Тобто особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють їх права та/або обов`язки, або породжують для особи правові наслідки.
З матеріалів справи убачається, що згідно акту технічного обстеження домоволодіння АДРЕСА_1 від 04 лютого 1971 року, довідці-характеристики на домоволодіння АДРЕСА_1 від 04 січня 1990 року, довідці КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 01 липня 2019 року станом на 28 грудня 2012 року, співвласниками цього домоволодіння значаться: ОСОБА_5 - 65/100; ОСОБА_10 - 23/100; 12/100 частин документи не зареєстровані, розрахунок вартості складено 28 жовтня 1970 року на ОСОБА_7 .
Судом не встановлено, що відбувся поділ, виділ, чи на інших підставах припинено правовий режим спільної часткової власності на два будинки.
ОСОБА_3 вважає порушеним своє право на спадкування частки у спірному домоволодінні, що належала на праві власності її діду ОСОБА_7 .
У зв`язку з тим, ОСОБА_3 звернулася до Веселинівського районного суду Миколаївської області з позовом про встановлення факту прийняття спадщини та визнання за нею право власності на 12/100 частин вказаного домоволодіння з надвірними господарчими та побутовими будівлями та спорудами, а саме житловий будинок літ. «А-1».
Рішення за позовом ОСОБА_3 судом не ухвалене.
Ухвалою Веселинівського районного суду Миколаївської області від 16 травня 2024 року, яка набрала законної сили, зупинено провадження у вказаній справі за позовом ОСОБА_3 до набрання законної сили рішення у даній справі №472/1176/19, що переглядається в апеляційному порядку.
Апеляційний суд зауважує, що задоволення позову про визнання права власності на об`єкт, який належить на праві спільної часткової власності декільком співвласникам, тільки за спадкоємцем одного із співвласників по суті використовується для позбавлення права на частку в праві спільної часткової власності інших співвласників чи їх спадкоємців, і судове рішення стосується прав та інтересів інших співвласників чи їх спадкоємців.
Отже, на думку колегії суддів, суд першої інстанції розглядав і встановлював у своєму рішенні питання про права, інтереси та обов`язки інших співвласників та їх спадкоємців.
З урахуванням наведеного апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_3 та вважає, що відсутні підстави закриття апеляційного провадження, передбачені пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.
У разі пред`явлення позову до частини відповідачів чи неналежного відповідача, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі в справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 20 січня 2021 року у справі № 203/2/19, від 21 листопада 2022 року у справі № 754/16978/21.
З матеріалів справи убачається, що співвласниками домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , були ОСОБА_5 - 65/100, ОСОБА_10 - 23/100 та ОСОБА_7 - 12/100. Однак ОСОБА_7 право власності на 12/100 частки не зареєстрував в установленому законом порядку.
У розглядуваній справі позивачка в позові посилалася на те, що ОСОБА_7 і ОСОБА_10 померли, а їх право власності ніким не було успадковане, про що свідчить відсутність реєстрації про перехід цього права до інших осіб та не ставила питання про залучення інших співвласників або їх спадкоємців до участі у справі.
Однак, ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом та заявила, що вона є спадкоємцем щодо майна ОСОБА_7 . Проте її не було залучено до участі у справі.
Апеляційний суд вважає, що вирішення заявлених позовних вимог, спрямованих на втручання у право особи, яку не залучено до участі у справі, не відповідає процесуальному статусу сторони цивільного процесу. Суд вирішивши заявлені позовні вимоги по суті фактично вирішив питання про її права та обов`язки, що є порушенням норм процесуального права. Отже, з урахуванням відсутності достовірних даних щодо кола співвласників та спадкоємців, які ймовірно є належними відповідачами у справі, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про встановлення факту знищення нерухомого майна та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, неправильно визначивши суб`єктивний склад учасників справи, що є самостійною підставою для відмови у позові. А тому, встановивши неналежний склад учасників справи, суд не вирішує позов по суті.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення є порушення норм процесуального права, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
З урахуванням зазначеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення про відмову у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад учасників справи.
Разом з тим, колегія суддів наголошує, що відмова у задоволенні цього позову не позбавляє позивача права на звернення до суду з новим позовом із зазначенням належного суб`єктного складу учасників.
Колегія суддів відхиляє аргументи апеляційної скарги щодо неправильності висновків суду першої інстанції щодо до веденості позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки вважає ці висновки передчасними з огляду на не притягнення до участі у справі належних учасників справи.
Враховуючи, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, то в силу ст.141 ЦПК України з ОСОБА_1 на її користь належить стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1610 грн 40 коп.
Керуючись статтями 367-369, 376, 381, 382 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану її представником адвокатом Грабовою Аллою Олександрівною, задовольнити частково.
Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 17 жовтня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування у зв`язку з неналежним суб`єктним складом учасників справи.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1610 грн 40 коп.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Н.В. Самчишина
Судді: В.В. Коломієць
Т.В. Серебрякова
Повний текст постанови складений 24 вересня 2024 року.
