Єдиний державний реєстр судових рішень
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/12179/21
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.
За участю секретаря: Куць М.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року, суддя Войтович І.І., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,-
У С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому, з урахуванням заяви про зміну (доповнення) предмету позову, просив:
- визнати протиправним та скасувати Наказ Офісу Генерального прокурора №354ц від 15.04.2021;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління організаційного забезпечення, контролю виконання та перевірок стану організації прокурорської роботи Офісу Генерального прокурора або на посаді в Офісі Генерального прокурора, що є рівнозначною (рівноцінною) посаді заступника начальника управління організаційного забезпечення діяльності керівника Департаменту інформаційно-аналітичного та організаційного забезпечення, контролю виконання та перевірок стану організації прокурорської роботи Офісу Генерального прокурора;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення по день ухвалення рішення суду;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 90 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 11.03.2021 позивачем було отримано Попередження про звільнення з пропозицією наявних вакантних посад державної служби з метою подальшого працевлаштування, до якої було долучено 14 вакантних посад станом на 11.03.2021 та 19.03.2021 позивач подав листа із окремо складеними заявами із проханням перевести його на одну із чотирьох рівнозначних посад в Офісі Генерального прокурора, що були запропоновані зі списку. Листом від 08.04.2021 відповідач повідомив про відмову у переведенні на вказані у листі посади.
Надалі, Наказом Офісу Генерального прокурора №354ц від 15.04.2021 позивача звільнено та 15.04.2021 вручено трудову книжку, 19.04.2021 проведено розрахунок.
ОСОБА_1 наполягає на протиправності спірного Наказу про звільнення, оскільки він не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України. Вказаний Наказ порушує закріплені та гарантовані права передбачені ч. 1 ст. 23 Загальної декларації з прав людини, ст. 43 Конституції України, ст. 2, ст. 5-1 КЗпП України, а у відповідача були відсутні підстави для звільнення позивача, а тому дії відповідача вчинені з порушенням Закону України «Про державну службу».
Також позивач зазначає, що п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» містить вичерпний перелік підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення. Покликаючись, серед вказаних, на висновки Верховного суду висловлені у постановах від 29.01.2020 у справі № 826/16707/18 та від 24.07.2020 у справі №816/654/17 стверджує, що ліквідації Департаменту інформаційно-аналітичного та організаційного забезпечення, контролю виконання та перевірок стану організації прокурорської роботи Офісу Генерального прокурора не відбулось, скорочення посади, яку обіймав позивач також не відбулось та зауважив, що перейменування структурного підрозділу, без зміни завдань такого та повноважень за посадою, яку обіймав позивач, не може бути підставою для припинення державної служби та звільнення. Окрім того, спірний Наказ не містить в собі конкретного посилання на підставу звільнення, що має наслідки для позивача у вигляді юридичної невизначеності, а сама процедура звільнення, відбулась із грубим порушенням передбаченого абз. 3 ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» щодо обов`язку запропонувати іншої рівнозначної посади або нижчої посади державної служби, що висловлено, серед іншого, також у постанові Верховного Суду від 28.01.2021 у справі 520/7731/19. Позивач не відмовлявся від переведення на запропоновані посади та у відповідача була можливість запропонувати іншу рівнозначну або нижчу посаду. Жодної іншої посади позивачу не було запропоновано.
Щодо заявленої до відшкодування моральної шкоди позивач посилається на положення ч. 2 та ч. 3 ст. 23 ЦК України, позицію Верховного суду викладену у постанові від 12.02.2020 у справі №826/17656/16, практику ЄСПЛ, вказує, що обіймаючи посаду він був упевнений у можливості продовжувати роботу на своїй посаді, підкреслює, що займана ним до звільнення посада - це результат багаторічної, сумлінної, відданої і бездоганної праці на державній службі. Унаслідок незаконного звільнення, яке було супроводжене протиправними та зухвалими діями співробітників Офісу Генерального прокурора, позивачу було неминуче завдано моральної шкоди. Протиправним звільненням позивач втратив життєві орієнтири та цілі, виявилось, що його компетентність та досвід є не потрібними державі, невиправдані сподівання щодо подальших досягнень на посаді та марність докладених зусиль після багаторічної сумлінної праці призвели до погіршення психологічного стану. Існування спірного Наказу для позивача становить непоправний негативний вплив на моральний та психологічний стан, завдає шкоди діловій репутації та ситуація погіршується відсутністю постійного місця роботи.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
30 червня 2021 року Окружний адміністративний суд м. Києва прийняв заяву про зміну предмета позову від 01.06.2021.
Відповідно до Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 №2825-ІХ ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва; утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві; визначено територіальну юрисдикцію Київського міського окружного адміністративного суду, яка поширюється на місто Київ.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа надіслана до Київського окружного адміністративного суду за належністю.
22.01.2024 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 22.01.2024 справа розподілена судді Войтович І.І.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.02.2024 адміністративну справу № 640/12179/21 прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано Наказ Офісу Генерального прокурора №354ц від 15.04.2021.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління організаційного забезпечення діяльності керівництва Департаменту інформаційно-аналітичного та організаційного забезпечення, контролю виконання та перевірок стану організації прокурорської роботи Офісу Генерального прокурора, з 15.04.2021.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051; вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.04.2021 по 13.05.2024 у розмірі 1 246 726,74 грн (один мільйон двісті сорок шість тисяч сімсот двадцять шість гривень 74 копійки).
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051; вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 454,00 грн (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 коп.) та витрати на правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн (двадцять п`ять тисяч гривень 00 коп.).
В решті вимог відмовлено.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині:
- поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління організаційного забезпечення діяльності керівництва Департаменту інформаційно-аналітичного та організаційного забезпечення, контролю виконання та перевірок стану організації прокурорської роботи Офісу Генерального прокурора, з 15.04.2021;
- стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 31 522,80 грн (тридцять одна тисяча п`ятсот двадцять дві гривні 80 копійок), з якої мають бути відраховані податки та обов`язкові платежі.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач завернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши осіб, що з`явились в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до Наказу №2176ц від 21.12.2019 з 21.12.2019 призначений заступником начальника Департаменту інформаційних технологій, документального та матеріально-технічного забезпечення - начальником управління документального забезпечення (посада державної служби), як переможець конкурсу, звільнивши з посади радника Генерального прокурора патронатної служби, присвоєно 3 ранг державного службовця.
Наказом №2200ц від 24.12.2019 з 24.12.2019 позивач переведений на посаду заступника начальника Департаменту інформаційно-аналітичного та організаційного забезпечення, контролю виконання та перевірок стану організації прокурорської роботи Офісу Генерального прокурора.
Наказом №2709ц від 28.12.2019 з 02.01.2020 ОСОБА_1 переведений на посаду заступника начальника управління організаційного забезпечення діяльності керівництва Департаменту інформаційно-аналітичного та організаційного забезпечення, контролю виконання та перевірок стану організації прокурорської роботи Офісу Генерального прокурора.
Наказом Генерального прокурора від 24.07.2020 № 60шц внесено зміни до структури та штатного розпису Офісу Генерального прокурора та ліквідовано Департамент інформаційно-аналітичного та організаційного забезпечення, контролю виконання та перевірок стану організації прокурорської роботи та управління правового забезпечення Офісу Генерального прокурора. Їх загальну штатну чисельність 79 одиниць з відповідним фондом заробітної плати наказано зарахувати до резерву Офісу Генерального прокурора (п. 1 Наказу №60шц).
Пунктом 2 Наказу від 24 липня 2020 року № 60шц наказано утворити Департамент організаційно-контрольної діяльності, правового та аналітичного забезпечення.
Підпунктом 2.1. пункту 2 Наказу від 24 липня 2020 року № 60шц наказано установити в штатному розписі новоутвореного Департаменту за рахунок резерву Офісу Генерального прокурора 90 одиниць з відповідним фондом заробітної плати.
11.03.2021 ОСОБА_1 отримав Попередження про звільнення (наявний особистий підпис позивача), в якому зазначено про те, що відповідно до Наказу № 60шц від 24.07.2020 внесено зміни до структури та штатного розпису Офісу Генерального прокурора, ліквідовано Департамент інформаційно-аналітичного та організаційного забезпечення, контролю виконання та перевірок стану організації прокурорської роботи та управління правового забезпечення Офісу Генерального прокурора, у результаті чого, посаду позивача скорочено.
В Попередженні, з посиланням на п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу», ст. 49-а КЗпП України 11.03.2021 ОСОБА_1 попереджено про наступне звільнення із займаної посади державної служби не пізніше ніж за 30 календарних днів з дня ознайомлення з цим попередженням. З метою подальшого працевлаштування, з урахуванням професійної підготовки та професійних компетентностей, достатніх для повного і якісного виконання обов`язків за посадою, запропоновано явні вакантні посади державної служби згідно з додатком.
Згідно із додатком список вакантних посад державної служби Офісу генерального прокурора станом на 11.03.2021, загальний список вакантних посад склав 14, що запропоновані позивачу.
19.03.2021 ОСОБА_1 подано чотири заяви (листом від 19.03.2021 вх. №61545-21) про переведення на наступні посади державної служби Офісу Генерального прокурора:
- заступника начальника управління організаційного забезпечення діяльності керівництва Департаменту організаційно-контрольної діяльності, правового та аналітичного забезпечення (п. 1 Списку);
- начальника управління стратегічного планування Департаменту кримінально-правової політики та захисту інвестицій (п. 4 Списку);
- заступника начальника управління - начальника відділу звернень громадян управління організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів (п. 12 Списку);
- заступника начальника управління комунально-експлуатаційного забезпечення та капітального будівництва Департаменту логістики, ресурсного та матеріально-технічного забезпечення (п. 14 Списку).
Відповідач листом від 08.04.2021 №07-931-21 повідомив позивача про відмову в переведенні на вказані у листі про переведення посади.
Зокрема, у листі Офісу Генерального прокурора із посилання на порядок переведення державного службовця на іншу посаду державної служби в тому самому органі прокуратури вказано на п. 6 ч. 1 ст. 2, ст. 41 Закону України «Про державну службу» (далі - Закон) та п. 3 розділу VII Положення про організацію кадрової роботи в органах прокуратури, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 18.12.2017 № 351, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 26.01.2018 за № 113/31565 (далі - Положення), та повідомлено про те, що згідно ст. 6 Закону та Переліку посад державної служби, що прирівнюються до відповідних підкатегорій, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017№ 15 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2020 №16), посада заступника начальника управління - начальника відділу звернень-громадян управління організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів відноситься до категорії «Б» підкатегорії «Б2», а посада, яку обіймає ОСОБА_1 , - категорії «Б» підкатегорії «БЗ». Зазначені посади не належать до однієї підкатегорії посад державної служби та не є рівнозначними. У зв`язку з цим, та з огляду на частину першу ст. 41 Закону ОСОБА_1 не може бути переведено на зазначену посаду без обов`язкового проведення конкурсу.
Посади заступника начальника управління комунально-експлуатаційного забезпечення та капітального будівництва Департаменту логістики, ресурсного та матеріально-технічного забезпечення та заступника начальника управління організаційного забезпечення діяльності керівництва Департаменту організаційно-контрольної діяльності, правового та аналітичного забезпечення скорочено наказами Генерального прокурора від 24.03.2021 № 5шц та від 25.03.2021 № 6шц відповідно.
Щодо посади начальника управління стратегічного планування Департаменту кримінально-правової політики та захисту інвестицій повідомлено, одним із основних посадових обов`язків кандидата на зайняття цієї посади є забезпечення співпраці з міжнародними організаціями та органами інших держав, що передбачає володіння іноземними мовами. Проте, як вбачається з інформації зазначеного Департаменту, у ході співбесіди із ОСОБА_1 встановлено, що за час роботи в органах прокуратури він здобув непересічний досвід та розвинув різні професійні компетентності, втім комунікація з представниками міжнародних інституцій та організацій, зокрема іноземною мовою не відносилась до його посадових обов`язків. Така компетентність є критично необхідною для належної роботи керівника цього управління зважаючи на стрімкий темп розвитку прокуратури та приведення функціонування відомства до найкращих європейських стандартів. У зв`язку з цим, ОСОБА_1 відмовлено у призначенні на посаду начальника управління стратегічного планування Департаменту кримінально-правової політики та захисту інвестицій.
Офіс Генерального прокурора зазначає про те, що 31.03.2021 та 15.04.2021 головним спеціалістом відділу роботи з персоналом державної служби управління роботи з персоналом державної служби Департаменту кадрової роботи та державної служби було підготовлено та запропоновано ОСОБА_1 перелік рівнозначних та нижчих вакантних посад державної служби Офісу Генерального прокурора станом на 31.03.2021 та станом на 15.04.2021.
Перелік станом на 31.03.2021 та 15.04.2021 долучено до справи відповідачем.
Пропозиція щодо Переліку вакантних посад оформлена довідкою, складені та підписані спеціалістом ОСОБА_2 .
В довідках зазначено, що позивач ознайомився із переліком вакантних посад та відмовився отримувати їх під підпис.
Наказом Офісу Генерального прокурора № 354ц від 15 квітня 2021 року звільнено державного службовця 3 рангу ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління організаційного забезпечення діяльності керівництва Департаменту інформаційно-аналітичного та організаційного забезпечення, контролю виконання та перевірок стану організації прокурорської роботи Офісу Генерального прокурора за ініціативою суб`єкта призначення (пункт 4 частини першої статті 83, пункт 1, пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу») з 15 квітня 2021 року.
Підставами видання Наказу зазначено Наказ Генерального прокурора від 24 липня 2020 року №60шц та Попередження про звільнення.
15 квітня 2021 року позивачу було вручено трудову книжку та 19 квітня 2021 року з позивачем було проведено розрахунок.
Вважаючи наказ про звільнення протиправними, а звільнення незаконним та таким, що порушує права і свободи, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Положеннями ч. 1, 2 ст. 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. У твердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
За змістом ч. 1, 2, 6 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.
Згідно з ст. 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Позивача звільнено за ініціативою суб`єкта призначення на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» - ліквідація Департаменту та скорочення посади позивача.
Спеціальним законом, який регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII).
Вказаним Законом визначено принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
Дія Закону №889-VIII поширюється на державних службовців, у тому числі органів прокуратури (пункт 4 частини другої статті 3 цього Закону).
Так, приписами частин першої-третьої статті 5 Закону №889-VIII закріплено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Статтею 83 Закону №889-VIII визначені підстави для припинення державної служби, згідно з пунктом 4 частини першої якої державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення.
Згідно з частиною п`ятою статті 22 Закону № 889-VIII (із змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX) у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.
Відповідно до частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється: 4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону) («за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону)» - у редакції, викладеній згідно із Законом України від 19.09.2019 № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» (далі - Закон № 117-ІХ), яка діяла на дату попередження позивача).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (із змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Абзац 1 частини 3 статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, викладеній у Законі № 440-ІХ, який прийнятий 14.01.2020 і набрав чинності 13.02.2020) визначає, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). Водночас не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
У разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат (частина четверта статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, викладеній у Законі № 440-ІХ).
Відповідно до частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, викладеній у Законі № 1285-ІХ, який прийнятий 23.02.2021 і набрав чинності 06.03.2021) суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Разом з тим, 02.02.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 12.12.2019 №378-IX, яким внесено зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції. Так, нормами зазначеного Закону змінено порядок скорочення державних службовців.
Згідно з ч.6 ст.49-2 Кодексу законів про працю України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, законодавчими змінами встановлено нові правила звільнення працівників, що застосовуються у разі скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (п.1 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу").
Про вказані вище зміни зазначено також в роз`ясненнях Національного агентства України з питань державної служби від 20.02.2020 №86 р/з "Щодо процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 Закону України "Про державну службу")", а саме, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення наразі врегульована положеннями Закону.
Разом з тим, як вірно зазначено судом першої інстанції, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України "Про державну службу" на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності державних службовців, тому в даному випадку підлягають застосуванню саме норми спеціального законодавства, а не загального.
На момент виникнення спірних правовідносин процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення була врегульована положеннями Закону №889-VІІІ, що виключає можливість застосування КЗпП України до спірних правовідносин.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 22.11.2022 у справі №200/3012/21-а.
Колегія суддів зазначає, що спір у даній справі виник у зв`язку із звільненням позивача Наказом Офісу Генерального прокурора від 15.04.2021 №354ц із займаної посади у зв`язку з скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу, на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII.
Так, позивач наголошує на тому, що не відбулось ліквідації відділу в якому він працював, як і скорочення його посади, належних доказів відповідач цьому не має. Наказом від 24.07.2020 № 60шц було передбачено скорочення Департаменту, у якому обіймав посаду позивач, та одночасне створення нового Департаменту, у штатному розписі якого підпунктом 2.1. пункту 2 даного Наказу установлено посаду заступника начальника управління організаційного забезпечення діяльності керівництва (посада державної служби). Станом на дати направлення Попередження 11 березня 2021 року та Листа позивача про переведення 19 березня 2021 року вказана посада відносилась до посад державної служби, будь-які законні підстави для відмови позивачу у переведенні на вказану посаду були відсутні.
Разом з тим, Наказу № 60 шц від 24.07.2020 внесено зміни до структури та штатного розпису Офісу Генерального прокурора та ліквідовано Департамент інформаційно-аналітичного та організаційного забезпечення, контролю виконання та перевірок стану організації прокурорської роботи та управління правового забезпечення Офісу Генерального прокурора (45 посад державної служби), утворено Департамент організаційно-контрольної діяльності, правового та аналітичного забезпечення (44 посади державної служби) та посаду заступника начальника управління організаційного забезпечення діяльності керівництва Департаменту інформаційно-аналітичного та організаційного забезпечення, контролю виконання та перевірок стану організації прокурорської роботи Офісу Генерального прокурора, яку обіймав позивач, скорочено. З огляду на зменшення кількості посад державної служби в Офісі Генерального прокурора відбулося скорочення штатної чисельності державних службовців. Відповідач зазначає про те, що відбулось фактичне скорочення штату державних службовців. Посади, на які просив перевести позивач або були вже скорочені Наказами Генерального прокурора від 24.03.2021 № 5шц та від 25.03.2021 № 6шц відповідно, або не відповідав позивач кваліфікаційним вимогам, підкатегорії посад, які можливо врахувати як рівнозначні, від інших запропонованих позивач відмовився.
З Наказу Генерального прокурора від 24 липня 2020 року № 60шц вбачається, що пунктом 1 наказано ліквідувати в структурі та штатному розписі офісу Генерального прокурора такі структурні підрозділи: Департамент інформаційно-аналітичного та організаційного забезпечення, контролю виконання та перевірок стану організації прокурорської роботи; управління правового забезпечення. Їх загальну штатну чисельність 79 одиниць з відповідним фондом заробітної плати зарахувати до резерву Офісу Генерального прокурора.
Пунктом 2 Наказу від 24 липня 2020 року № 60шц наказано утворити Департамент організаційно-контрольної діяльності, правового та аналітичного забезпечення.
Підпунктом 2.1. пункту 2 Наказу від 24 липня 2020 року № 60шц наказано установити в штатному розписі новоутвореного Департаменту за рахунок резерву Офісу Генерального прокурора 90 одиниць з відповідним фондом заробітної плати, у тому числі, зокрема: управління організаційного забезпечення діяльності керівництва: начальник управління (посада державної служби) - 1; заступник начальника управління (посада державної служби) - 1.
Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України «Про прокуратуру» № 889-VIII у структурі Офісу Генерального прокурора утворюються департаменти, управління, відділи, а також Генеральна інспекція. Управління та відділи можуть бути самостійними або входити до складу департаменту (управління). Положення про самостійні структурні підрозділи Офісу Генерального прокурора затверджуються Генеральним прокурором.
При цьому, розділом XIII Положення про організацію кадрової роботи в органах прокуратури, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 18.12.2017 № 351 (далі - Положення №351) визначено, що організаційно-штатна робота в органах прокуратури проводиться відповідно до Закону та наказів Генерального прокурора.
Пропозиції щодо змін до структури чи штатної чисельності вносяться з метою удосконалення організації роботи органу прокуратури (структурного підрозділу), Тренінгового центру прокурорів України та його регіональних відділень виходячи зі стану злочинності в регіоні, обсягу роботи органу (підрозділу) прокуратури та навантаження на його працівників, а також у разі змін до законодавства, якщо це впливає на обсяг компетенції прокуратури, її організацію та діяльність або зміну адміністративно-територіального устрою.
Підготовка проєктів наказів Генерального прокурора про затвердження або внесення змін до структури та штатної чисельності органів прокуратури здійснюється кадровим підрозділом Офісу Генерального прокурора на підставі подання заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а також подань керівників самостійних структурних підрозділів Офісу Генерального прокурора, погоджених із першими заступниками і заступниками Генерального прокурора згідно з розподілом обов`язків, керівників обласних прокуратур.
Проєкти наказів, що стосуються зміни структури або штатної чисельності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, попередньо погоджуються з Директором Національного антикорупційного бюро України.
Зміни до структури та штатної чисельності органу прокуратури вносяться у межах визначеної статтею 14 Закону загальної чисельності працівників органів прокуратури та з урахуванням визначеної Генеральним прокурором граничної штатної чисельності відповідного органу прокуратури.
Відповідно до п. 10 розділу VI Положення №351 звільнення прокурора у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури здійснюється у визначеному Законом порядку за поданням відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження.
Наказ Генерального прокурора про внесення змін до структури та штатного розпису або про скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури не пізніше наступного дня після його видання надсилається керівнику прокуратури (самостійного структурного підрозділу) для виконання та ознайомлення з ним підпорядкованих працівників.
При визначенні прокурорів, які підлягають звільненню з посади, як правило, враховуються: рівень кваліфікації і продуктивності праці, зокрема досвід роботи прокурора в органах прокуратури, у тому числі на адміністративних посадах, ефективність виконання службових обов`язків, заохочення, застосування заходів дисциплінарного та матеріального впливу, а також інші обставини, які впливають на продуктивність і результативність праці. Не підлягають внесенню та розгляду пропозиції щодо звільнення прокурорів, стосовно яких у статтях 184, 186-1 Кодексу законів про працю України передбачено гарантії щодо заборони звільнення, крім випадку повної ліквідації органу прокуратури.
У разі скорочення однієї або декількох посад в органі прокуратури (структурному підрозділі) керівник прокуратури (самостійного структурного підрозділу), в якому відбулися такі зміни, у 5-денний строк з дати отримання копії відповідного наказу вивчає обставини, передбачені цим пунктом, щодо прокурорів відповідного органу прокуратури (структурного підрозділу) з метою визначення тих, які підлягають можливому подальшому звільненню.
Інформація з результатами вивчення рівня кваліфікації і продуктивності праці щодо прокурорів окружної прокуратури, які підлягають можливому звільненню, надається керівником цієї прокуратури до кадрового підрозділу обласної прокуратури разом із документами, що підтверджують визначені цим пунктом обставини, які можуть бути враховані під час звільнення прокурорів.
Керівники самостійних структурних підрозділів Офісу Генерального прокурора та обласних прокуратур таку інформацію стосовно підпорядкованих прокурорів, погоджену із заступником керівника відповідного органу прокуратури згідно з розподілом обов`язків, надають до кадрових підрозділів відповідних прокуратур.
Так, за результатами опрацювання кадровим підрозділом наданих матеріалів уповноважений керівник органу прокуратури письмово попереджає прокурора про подальше звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно уповноважений керівник прокуратури пропонує такому прокурору вакантну або тимчасово вакантну посаду прокурора (за наявності) у тому самому органі прокуратури, а прокурору обласної прокуратури - також посади в органах прокуратури нижчого рівня, що підпадають під територіальну юрисдикцію відповідної прокуратури обласного рівня, за винятком вакантних або тимчасово вакантних адміністративних посад, призначення на які здійснюється за рекомендацією Ради прокурорів України, а також посад, на заміщення яких відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження, оголошено конкурс.
У разі реорганізації обласної прокуратури прокурорам з дотриманням вимог, передбачених цим пунктом, пропонуються вакантні і тимчасово вакантні посади прокурорів у новоутвореному органі прокуратури або органі прокуратури нижчого рівня, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної прокуратури обласного рівня.
У разі ліквідації обласної прокуратури уповноважений керівник прокуратури або голова ліквідаційної комісії у визначеному цим пунктом Положення порядку письмово попереджає прокурорів відповідного органу прокуратури про подальше звільнення з посади.
У такому випадку прокурорам ліквідованого органу прокуратури можуть бути запропоновані вакантні і тимчасово вакантні посади прокурорів в інших органах прокуратури того ж або нижчого рівня за наявності пропозицій уповноважених керівників відповідних прокуратур обласного рівня.
При ліквідації або реорганізації окружної прокуратури прокурорам цієї прокуратури пропонуються вакантні і тимчасово вакантні посади прокурорів у новоутвореній або іншій окружній прокуратурі, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної прокуратури обласного рівня.
Заява прокурора про переведення на запропоновану посаду у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури не потребує погодження з керівником відповідної прокуратури (структурного підрозділу).
Відмова прокурора від призначення на запропоновану посаду прокурора засвідчується його письмовою заявою або актом, складеним кадровим підрозділом з фіксацією факту відмови прокурора від подання заяви про переведення на запропоновану посаду.
У разі відмови прокурора від переведення в установленому порядку на одну із запропонованих посад або у разі відсутності посад, на які може бути здійснено переведення, уповноважений керівник прокуратури надсилає до відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, інформацію для внесення подання про звільнення такого прокурора з посади.
До інформації долучаються: копія наказу Генерального прокурора про ліквідацію, реорганізацію органу прокуратури чи скорочення кількості посад прокурорів, копія інформації з обґрунтуванням підстав звільнення прокурора, його біографічна довідка, копії попередження про звільнення з відомостями щодо запропонованих вакантних посад або щодо відсутності посад, на які може бути здійснено переведення, заяви прокурора чи акта про його відмову від переведення на іншу посаду або акта про неподання таких заяв у встановлений строк. За клопотанням відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, можуть надаватись також інші документи та відомості.
У разі подання в 15-денний строк з дати отримання попередження прокурором, який підлягає звільненню, заяви про переведення на посаду до органу прокуратури вищого рівня рішення з цього приводу приймається відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження, за результатами конкурсу.
Звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону здійснюється у 3-денний строк після надходження подання відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження. У разі якщо день звільнення припадає на вихідний чи святковий день, звільнення прокурора проводиться у перший робочий день. У випадку перебування у відпустці або тимчасової непрацездатності прокурор звільняється з посади у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, чи у перший робочий день після закінчення відпустки.
При звільненні прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону положення законодавства про працю щодо обов`язку отримання уповноваженим керівником прокуратури згоди виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення не застосовуються.
Рішення про звільнення прокурора, який бере участь у доборі на зайняття посади прокурора в органі прокуратури вищого рівня, приймається після оприлюднення в установленому порядку результатів такого добору.
На прокурора, звільненого з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймав посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, не поширюються встановлені законодавством про працю гарантії щодо переважного права на укладення трудового договору в разі поворотного прийняття на роботу та щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Відповідно до Наказу від 24 липня 2020 року № 60щц мала відбутись ліквідація структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора, зокрема, в якому працював позивач, а саме: Департаменту інформаційно-аналітичного та організаційного забезпечення, контролю виконання та перевірок стану організації прокурорської роботи із утворенням нового структурного підрозділу.
За змістом Попередження від 11.03.2021 в Офісі Генерального прокурора відбулася ліквідація структурного підрозділу Офісу, а саме: Департаменту інформаційно-аналітичного та організаційного забезпечення, контролю виконання та перевірок стану організації прокурорської роботи Офісу Генерального прокурора та скорочення посади позивача.
Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, ліквідація структурного підрозділу юридичної особи зі створенням чи без створення іншого структурного підрозділу не є ліквідацією або реорганізацією юридичної особи, а свідчить лише про зміну внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи. На відміну від ліквідації чи реорганізації юридичної особи ця обставина може бути підставою для звільнення працівників цього структурного підрозділу згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України виключно з підстав скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з такими змінами при умові дотримання власником вимог частини другої статті 40, статті 42, 43, 49-2 КЗпП України.
Отже, сам факт ліквідації структурного підрозділу державного органу не може бути підставою для звільнення працівника. Ця обставина може бути підставою для звільнення працівників відповідного структурного підрозділу виключно у разі скорочення чисельності або штату чи скорочення посади.
Вказана позиція суду узгоджується із висновками викладеним в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 826/13271/16.
Разом з тим, ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Вказані гарантії від незаконного звільнення передбачаються при ліквідації самої установи (організації), в якій працювала особа, а ліквідація структурного підрозділу установи, з одночасним створенням іншого, який фактично виконує ті ж самі функції, тим паче зобов`язує роботодавця вжити всіх необхідних заходів щодо працевлаштування працівників ліквідованого підрозділу.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі №826/16707/18.
Так, Верховний Суд у постанові від 24 липня 2020 року по справі № 816/654/17 сформулював правову позицію, відповідно до якої сама лише трансформація одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не є підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження.
При цьому, Наказом від 24 липня 2020 року № 60шц передбачено утворення нового структурного підрозділу, збільшення кількості одиниць у штатному розписі Офісу Генерального прокурора до 90 одиниць, та фактично відбулись зміни у структурі та штатному розписі Офісу Генерального прокурора через ліквідацію, зокрема, структурного підрозділу де працював позивач. Скорочення посади позивача суд не вбачає та такі докази суду не надано.
Відповідно до п. 2.1. Положення про Департамент інформаційно-аналітичного та організаційного забезпечення, контролю виконання та перевірок стану організації прокурорської роботи Офісу Генерального прокурора, затвердженого Наказом Генерального прокурора від 26 лютого 2020 року № 111 (далі Положення № 111), наданого до матеріалів справи, до складу Департаменту входять, зокрема: 1) управління організаційного забезпечення діяльності керівництва у складі: відділу організаційного забезпечення діяльності Генерального прокурора; відділу організаційного забезпечення діяльності заступників Генерального прокурора.
Водночас, 26 лютого 2021 року Наказом Генерального прокурора № 50 затверджено Положення про Департамент організаційно-контрольної діяльності, правового та аналітичного забезпечення Офісу Генерального прокурора (далі Положення № 50) (новоутворений структурний підрозділ).
Пунктом 2.1. Положення № 50 передбачено, що до складу Департаменту входять: 1) управління організаційного забезпечення діяльності керівництва у складі: відділу організаційного забезпечення діяльності Генерального прокурора; відділу організації взаємодії підрозділів Офісу Генерального прокурора, відділу організаційного забезпечення діяльності органів прокурорського самоврядування.
Тобто, має місце збільшення кількості відділів управління організаційного забезпечення діяльності керівництва у складі новоутвореного Департаменту організаційно-контрольної діяльності, правового та аналітичного забезпечення порівняно з аналогічним управлінням у складі ліквідованого Департаменту інформаційно-аналітичного та організаційного забезпечення, контролю виконання та перевірок стану організації прокурорської роботи Офісу Генерального прокурора, у якому обіймав посаду позивач.
Відповідно до наявних Положення про Департамент інформаційно-аналітичного та організаційного забезпечення, контролю виконання та перевірок стану організації прокурорської роботи Офісу Генерального прокурора, затвердженого Наказом Генерального прокурора від 26 лютого 2020 року № 111, та Положення про Департамент організаційно-контрольної діяльності, правового та аналітичного забезпечення Офісу Генерального прокурора, затвердженого Наказом Генерального прокурора від 26 лютого 2021 року № 50: завдання новоутвореного Департаменту організаційно-контрольної діяльності, правового та аналітичного забезпечення Офісу Генерального прокурора, які є фактично тотожними завданням ліквідованого Департаменту інформаційно-аналітичного та організаційного забезпечення, контролю виконання та перевірок стану організації прокурорської роботи Офісу Генерального прокурора, у якому обіймав посаду позивач; повноваження за посадами заступника начальника управління організаційного забезпечення діяльності керівництва Департаменту інформаційно-аналітичного та організаційного забезпечення, контролю виконання та перевірок стану організації прокурорської роботи Офісу Генерального прокурора та заступника начальника управління організаційного забезпечення діяльності керівництва Департаменті організаційно-контрольної діяльності, правового та аналітичного забезпечення Офісу Генерального прокурора майже ідентичні та не містять жодних суттєвих відмінностей.
Так, з Посадових інструкцій від 28 січня 2020 року та 24 липня 2020 року вбачається, що мета посади, основні посадові обов`язки, права, зовнішня службова комунікація та вимоги до компетентності не містять відмінностей, є абсолютно ідентичними.
Отже, з Наказу від 24 липня 2020 року № 60шц, вищевказаних Положень та Посадових інструкцій від 28 січня 2020 року та 24 липня 2020 року вбачається, що посада, яку обіймав позивач, не скорочена, а відбулась ліквідація структурного підрозділу де працював позивач та утворення нового структурного підрозділу, без зміни завдань такого структурного підрозділу, повноважень та обов`язків за посадою, яку обіймав позивач.
При цьому, проти ідентичності вказаних Положень про Департаменти та Посадові інструкції за посадою позивача, відповідач не заперечував.
Відповідно до п. 2.3. Положення № 111 управління Департаменту очолюють начальники управлінь, які (окрім управління перевірок стану організації прокурорської роботи) мають заступників. Заступники начальників управлінь організаційного забезпечення діяльності керівництва, організаційно-контрольної діяльності, аналітичного забезпечення діяльності Генерального прокурора одночасно є начальниками відділів.
Згідно з п. 2.3. Положення № 50 управління Департаменту очолюють начальники управлінь, які мають заступників. Один із заступників начальників управлінь організаційного забезпечення діяльності керівництва, організаційно-контрольної діяльності, аналітичного забезпечення діяльності Генерального прокурора, правового забезпечення одночасно є начальником відділу.
Таким чином, посади заступників начальників управлінь наявні як y ліквідованому Департаменті інформаційно-аналітичного та організаційного забезпечення, контролю виконання та перевірок стану організації прокурорської роботи Офісу Генерального прокурора, так і в новоутвореному Департаменті організаційно-контрольної діяльності, правового та аналітичного забезпечення Офісу Генерального прокурора.
Водночас, як вірно зауважив суд першої інстанції, повноваження заступників начальників управлінь організаційного забезпечення діяльності керівництва вказаних Департаментів за Положеннями №111 та №50 є майже ідентичними та не містять в собі суттєвих змін.
При цьому, відповідачем не надано до суду належних та достатніх доказів ліквідації юридичної особи Офісу генерального прокурора та скорочення посади позивача.
Враховуючи, що ліквідація юридичної особи не відбулася, суб`єкт призначення, за наслідками видання Наказу №60шц мав вчинити усі необхідні дії для забезпечення працевлаштування його працівника у відповідному новоутвореному структурному підрозділі юридичної особи.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Отже, суб`єкт призначення одночасно із попередженням про звільнення пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей, та державний службовець звільняється у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Таким чином, звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII допускається лише у разі: відсутності можливості запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби; відмови державного службовця від переведення на запропоновану посаду.
Так, з матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що 11.03.2021 позивач отримав Попередження, до якого відповідач долучив список вакантних посад державної служби Офісу Генерального прокурора станом на 11 березня 2021 року та 19.03.2021 позивач подав до Офісу Лист про переведення з проханням про переведення на одну із запропонованих Офісом вакантних посад, щодо кожної складено окрему заяву.
Листом від 08.04.2021 № 07-931-21 відповідач повідомив позивача про відмову у переведенні на вказані у Листі про переведення посади з підстав того, що посада заступника начальника управління - начальника відділу звернень-громадян управління організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів відноситься до категорії «Б» підкатегорії «Б2», а посада, яку обіймає ОСОБА_1 відноситься до категорії «Б» підкатегорії «БЗ», відповідно не належать до однієї підкатегорії посад державної служби та не є рівнозначними. Інші посади заступника начальника управління комунально-експлуатаційного забезпечення та капітального будівництва Департаменту логістики, ресурсного та матеріально-технічного забезпечення та заступника начальника управління організаційного забезпечення діяльності керівництва Департаменту організаційно-контрольної діяльності, правового та аналітичного забезпечення скорочено наказами Генерального прокурора від 24.03.2021 № 5шц та від 25.03.2021 № 6шц та посада начальника управління стратегічного планування Департаменту кримінально-правової політики та захисту інвестицій, виходячи із фаху ОСОБА_1 не досягнуто компетентності в комунікації з представниками міжнародних інституцій та організацій, зокрема іноземна мова не відносилась до його посадових обов`язків.
При цьому, як вірно зауважено судом першої інстанції, обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.
Так, 11.03.2021 позивач було запропоновано 14 вакантних посад, на чотири з яких позивачем було подано 19.03.2021 окремо складені відповідні заяви із проханням перевести на відповідну запропоновану посаду.
08.04.2021 відповідач відмовив позивачу на переведенні на жодну із обраних позивачем посад.
Отже, Офісом Генерального прокурора запропоновано позивачу вакантні посади для переведення, та після того, як отримано 19.03.2021 листа із заявами позивача, на момент складання відповіді, у своєму листі від 08.04.2021 відповідач вже вказує про видання двох Наказів № 5шц від 24 березня 2021 року та № 6шц від 25 березня 2021 року, якими скорочено посади на які претендував позивач: заступник начальника управління комунально-експлуатаційного забезпечення та капітального будівництва Департаменту логістики, ресурсного та матеріально-технічного забезпечення (скорочено наказом Генерального прокурора № 5шц від 24 березня 2021 року) та заступник начальника управління організаційного забезпечення діяльності керівництва Департаменту організаційно-контрольної діяльності, правового та аналітичного забезпечення (скорочено наказом Генерального прокурора № 6шц від 25 березня 2021 року).
Водночас, скорочення запропонованих позивачу вакантних посад не може бути підставою для відмови у переведенні позивача, оскільки в Офісі Генерального прокурора були наявні й інші вакантні посади, що вбачається із списку вакантних посад державної служби станом 11 березня 2021 року, 31.03.2021, та проти чого не заперечує відповідач.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну службу» рівнозначна посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що пропонування відповідачем позивачу, який обіймав посаду, що належить до категорії «Б» підкатегорії «БЗ», посади, яка належить до категорії «Б» підкатегорії «Б2» - заступник начальника управління начальника відділу звернень громадян управління організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів, свідчить про порушення Офісом Генерального прокурора вимог абз. 2 ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу», яка передбачає, зокрема, що одночасно з попередженням про звільнення суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.
Формальний підхід відповідача, в даному випадку, до виконання обов`язку із забезпечення державному службовцю переведення на відповідну рівнозначну чи як виняток нижчу посаду, зазначення відповідачем те, що переведення на запропоновану посаду заступника начальника управління начальника відділу звернень громадян управління організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів, не може бути без обов`язкового проведення конкурсу, є грубим порушенням вимог чинного вищезгаданого судом законодавства, що не спростовувалось відповідачем в ході розгляду справи належними доводами.
У відповідності до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про державу службу» встановлюються такі категорії посад державної служби: 1) категорія «А» (вищий корпус державної служби); 2) категорія «Б» (посади керівників та заступників керівників державних органів); 3) категорія «В» (інші посади державної служби, не віднесені до категорій «А» і «Б»).
При цьому, відповідно до Списку вакантних посад державної служби Офісу Генерального прокурора, що міститься в матеріалах справи, станом на 15 квітня 2021 року в Офісі Генерального прокурора були наявні вакантні посади, які належать до категорій «Б» та «В».
Згідно з Переліком посад державної служби, що прирівнюються до відповідних підкатегорій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року № 15 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 15 січня 2020 року № 16), посади головних спеціалістів державних органів належать до категорії «В».
Відповідно до Списку станом на 31.03.2021 та станом на 15 квітня 2021 року в Офісі Генерального прокурора були наявними вакантні посади головних спеціалістів (всього 22).
Так, позивач обіймав посаду, що належить до категорії «Б», проте відповідачем ОСОБА_1 не було запропоновано рівнозначні та нижчі вакантні посади, які містилися в Списку станом на 31.03.2021 та 15.04.2021.
Таким чином, Офісом Генерального прокурора порушено абз. 2, 3 ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу».
Окрім того, з Наказів про внесення змін до штатного розпису Офісу Генерального прокурора №4шц від 17.03.2021, №5шц від 24.03.2021, №6шц від 25.03.2021, № 7 шц від 29.03.2021, №8шц від 06.04.2021, №9шц від 08.04.2021, №10шц від 09.04.2021, №11шц від 13.04.2021, з 11 березня 2021 року по 15 квітня 2021 року вбачається, що за цей період у штатному розписі відповідача установлювалися нові посади, які протиправно не були запропоновані відповідачем позивачу для переведення.
У призначенні на посаду начальника управління стратегічного планування Департаменту кримінально-правової політики та захисту інвестицій відповідачем було відмовлено, оскільки комунікація з представниками міжнародних інституцій та організацій, зокрема іноземною мовою не відносилась до посадових обов`язків позивача, з чим суд погоджується, оскільки переведення на посаду можливе з урахуванням фахових знань та здібностей, набутого досвіду, навичок та умінь, наявності відповідного кваліфікаційного рівня. Та, в даному випадку, відповідачем не вказано, якими саме іноземними мовами повинен володіти кандидат на зайняття посади заступника начальника управління комунально-експлуатаційного забезпечення та капітального будівництва Департаменту логістики, ресурсного та матеріально-технічного забезпечення, відповідачем в ході розгляду справи не спростовано доводів позивача та не надано суду належних та достатніх обґрунтувань, якими мовами має володіти державний службовець займаючи посаду у спірному відділі, враховуючи, що такі вимоги висуваються з належно проведеної оцінки володіння державним службовцем іноземними мовами.
Водночас, як свідчать матеріали справи та встановлено під час судового розгляду справи, позивач не відмовився від переведення на інші запропоновані Попередженням посади, проте листом Офіс Генерального прокурора лише відмовив позивачу у переведенні на чотири із запропонованих посад, не зазначивши щодо можливості переведення на інші посади.
Так, Офісом Генерального прокурора зазначено, що 31.03.2021 та 15.04.2021 головним спеціалістом відділу роботи з персоналом державної служби управління роботи з персоналом державної служби Департаменту кадрової роботи та державної служби було підготовлено та запропоновано ОСОБА_1 перелік рівнозначних та нижчих вакантних посад державної служби Офісу Генерального прокурора станом на 31.03.2021 та станом на 15.04.2021.
Також до матеріалів справи долучено перелік станом на 31.03.2021 та станом на 15.04.2021.
Згідно наданих відповідачем довідок, які складені та підписані спеціалістом Н.Біксей, містять в собі інформацію про те, що позивач ознайомився із переліком вакантних посад та відмовився отримувати їх під підпис.
Разом з тим, як вірно зазначив суд першої інстанції, враховуючи положення п. 10 розділу VI Положення №351 відмова прокурора від призначення на запропоновану посаду прокурора засвідчується його письмовою заявою або актом, складеним кадровим підрозділом з фіксацією факту відмови прокурора від подання заяви про переведення на запропоновану посаду.
Водночас, в матеріалах справи відсутні заяви позивача щодо відмови від запропонованих інших вакантних посад за переліками станом на 31.03.2021 та станом на 15.04.2021 чи докази такої відмови вигляді в акту складеного за участю уповноважених осіб відповідача.
Таких доказів не надано відповідачем і до суду апеляційної інстанції.
Таким чином, відсутні докази повідомлення позивача про наявність інших вакантних посад чи відмову від такого переліку.
Отже, матеріали справи свідчать, що відповідачем не було запропоновано позивачу всі вільні вакансії, які за функціональними обов`язками є аналогічними із займаною посадою позивача, що призвело до порушення відповідачем вимог чинного законодавства щодо вивільнення позивача.
При цьому, неможливість переведення працівника за його згодою на іншу роботу повинна бути реальною і може бути доведеним фактом вжиття роботодавцем всіх необхідних заходів для надання працівникові іншої роботи.
Разом з тим, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які цей працівник може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 520/7731/19.
Таким чином, що відповідачем не вчинено усіх необхідних заходів для працевлаштування/переведення державного службовця на вакантну рівнозначну посаду чи як виняток нижчу, у новоутвореному структурному підрозділі.
При цьому, посилання відповідача на умови та процедуру переведення на посаду прокурора визначеної Законом України «Про прокуратуру» та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ є необґрунтованим, оскільки відповідачем не дотримано вимоги ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII.
Так, недотримання відповідачем вимог Закону № 889-VIII, зокрема частини третьої статті 87, що полягає у невиконанні обов`язку пропонування вакантних посад державної служби, є істотним порушенням процедури припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, а наслідком цього порушення є те, що оскаржуваний наказ, виданий усупереч вимог, передбачених абзацом третім частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, не відповідає критеріям, визначеним у частині другій статті 2 КАС України.
Вказана правова позиція викладеними Верховним Судом у постанові від 11 травня 2023 року у справі №380/9574/21.
Окрім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII визначено підстави для звільнення - скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Проте, з оскаржуваного наказу не вбачається дотримання застосованої відповідачем норми п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII, а саме не вказано та не конкретизовано підставу звільнення позивача з державної служби.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Наказ Офісу Генерального прокурора про звільнення №354ц від 15.04.2021 про звільнення ОСОБА_1 не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Як убачається з оскаржуваного Наказу Офісу Генерального прокурора №354ц від 15.04.2021 позивача звільнено із займаної посади з 15 квітня 2021 року. Останній робочий день - 15 квітня 2021 року, що відображено в трудовій книжці (запис №25 стор. 34, 35).
Таким чином, враховуючи скасування судом Наказу Офісу Генерального прокурора №354ц від 15.04.2021, ОСОБА_1 підлягає поновленню на попередній роботі на посаді заступника начальника управління організаційного забезпечення діяльності керівництва Департаменту інформаційно-аналітичного та організаційного забезпечення, контролю виконання та перевірок стану організації прокурорської роботи Офісу Генерального прокурора, з 15.04.2021.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню (ч. 9 ст. 235 КЗпП України).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Разом з тим, ч. 2 ст. 235 КЗпП України передбачає, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Так, що середній заробіток визначається відповідно до ч. 1 ст.27 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці» (із змінами і доповненнями) за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
З урахуванням норм абз. 3 п. 2 Порядку №100 середньомісячна зарплата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи (абз. 4 п. 2 Порядку №100).
Згідно з абз. 5 та 6 п. 2 Порядку №100 час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку.
В силу пункту 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.
За змістом абзацу 2 пункту 8 Порядку № 100 після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Отже, розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача проводиться відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 за період з 16.04.2021 (з наступного робочого дня) по 13.05.2024 (день винесення судом рішення про скасування наказу про звільнення), включно.
При цьому, як вірно зауважено судом першої інстанції, у матеріалах справи містяться дві різні довідки Офісу Генерального прокурора:
1 - надана позивачем до справи від 29.04.2021 №21-364зп, за підписом керівника ОСОБА_3 , в.о. головного бухгалетра ОСОБА_4 , яка містить відомості про заробіток Зубрицького за період з січня 2021 року по квітень 2021 року всього 252 434,72 грн.
2 - надана відповідачем від 22.02.2024 №21-87 зп із визначенням виплат за останні два календарні місяці роботи, що передували звільненню 15.04.2021 що складає 32 278,26 грн. із розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 1 537,06 грн. - лютий 2021 - 0 грн. (0 відпрацьованих днів), березень 2021 (відпрацьовано 17 днів) - 26129,98 грн.
Разом з тим, позивачем надано до справи довідку Пенсійного органу форми ОК-5, яка спростовує відомості відповідача у довідці від 22.02.2024 №21-87 зп за лютий 2021 року та містить показники нарахованої заробітної плати.
Водночас, під час розгляду справи як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції, відповідач не навів належних доводів та не надав достатніх та достовірних доказів на підтвердження відсутності відпрацьованих позивачем днів у лютому 2021 року, не спростував законність виданої відповідачем довідки від 29.04.2021 №21-364зп, а тому при розрахунку середнього заробітку слід застосовувати дані довідки Офісу Генерального прокурора від 29.04.2021 №21-364зп.
Так, відповідно до довідки Офісу Генерального прокурора від 29.04.2021 №21-364зп про заробітну плату, відповідно до якої нарахована заробітна плата за лютий 2021 року - 40 068,00 грн за 20 відпрацьованих днів та за березень 2021 року - 26 129,98 грн за 22 відпрацьовані дні (8 березня офіційний вихідний), середньоденна заробітна плата за період з лютого по березень 2021 року становить 1576,14 грн 40068,00+26129,98)/42 робочих дні.
При цьому, згідно положення ч. 6 ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», якою визначено, що у період дії воєнного стану не застосовуються, серед іншого, норми ст. 73 КЗпП України, якою, у свою чергу, визначені святкові і неробочі дні. Воєнний стан в країні оголошено з 24.02.2022 Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022.
Таким чином, період вимушеного прогулу позивача з 16.04.2021 (перший робочий день після звільнення) по 13.05.2024 (день ухвалення судом рішення про поновлення позивача на посаді та відновлення державної служби) складає 791 робочих дні.
Отже, сума середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу становить (1576,14 грн х 791 робочих дні) - 1 246 726,74 грн (без відрахування податків та обов`язкових платежів).
Також згідно з пунктом 2 частини 1 статті 371 КАС України рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню. Сума стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць становить 31 522,80 грн (1576,14 грн (середньоденна заробітна плата) х 20 р.д. (середньоарифметична кількість робочих днів у місяці)).
Щодо рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає, що наявні правові підстави для стягнення таких витрат, з огляду на наступне.
Частиною 3 статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з вимогами частини 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У відповідності до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Пунктом 1 частини 3 статті 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з вимогами пункту 2 частини 3 статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до положень частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною 5 статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 6 статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися в акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час, витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
За змістом частини 9 статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 23 січня 2014 року (справа «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04)) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI ).
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як убачається із матеріалів справи, відповідно до Договору №35/04-21 від 21.04.2021 про надання правової допомоги ОСОБА_1 уклав такий із Адвокатським об`єднанням «Гвоздій та Оберкович».
За 1 пунктом Договору вбачається, що в порядку та на умовах, погоджених Сторонами у цьому Договорі, КЛІЄНТ доручає, а АДВОКАТСЬКЕ ОБ`ЄДНАННЯ приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу (надалі «Послуги») КЛІЄНТУ, обсяг якої визначається у Додатках/Додаткових угодах до цього Договору, або іншим чином письмово погоджується Сторонами, а КЛІЄНТ зобов`язується оплатити Гонорар за надані Послуги та компенсувати усі фактичні Витрати, необхідні для виконання цього Договору.
Відповідно до цього Договору Послуги включають захист, представництво КЛІЄНТА та інші види правової допомоги та, серед іншого:
- надання усних та письмових консультацій, висновків з юридичних питань;
- підготовку та експертизу проектів договорів та інших юридичних документів;
- здійснення правового забезпечення підприємницької діяльності КЛІЄНТА;
- представництво КЛІЄНТА в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, недержавних органах, перед фізичними та юридичними особами;
- представництво інтересів КЛІЄНТА в судах, третейських судах, арбітражах, підготовка відповідних процесуальних документів.
АДВОКАТСЬКЕ ОБ`ЄДНАННЯ на підставі запиту КЛІЄНТА буде надавати інші Послуги, які можуть бути в подальшому узгоджені Сторонами. Якщо інше спеціально не буде окремо погоджено Сторонами, надання таких Послуг та порядок їх оплати будуть регулюватися згідно з цим Договором.
Згідно п. 2 Договору слідує, послуги надаються АДВОКАТСЬКИМ ОБ`ЄДНАННЯМ у робочі дні з 9.00 до 18.00 год. за київським часом. У разі, якщо запит (завдання), доручення КЛІЄНТА зумовлює необхідність надання Послуг понаднормово або у неробочі (вихідні, святкові) дні, Гонорар АДВОКАТСЬКОГО ОБ`ЄДНАННЯ за надання Послуг понаднормово або у неробочі (вихідні, святкові) дні нараховується у подвійному розмірі стандартних погодинних ставок, якщо Сторони не узгодили фіксований розмір Гонорару за надання Послуг згідно з таким запитом завданням), порученням.
Послуги надаються АДВОКАТСЬКИМ ОБ`ЄДНАННЯМ на підставі запитів (завдань), доручень - КЛІЄНТА. Такі запити оформлюються відповідно до умов, визначених п. 11 цього Договору, та повинні містити: чітке формулювання питання та/або завдання і бажаний термін виконання.
АДВОКАТСЬКЕ ОБ`ЄДНАННЯ направляє КЛІЄНТУ два примірники підписаного та скріпленого печаткою АДВОКАТСЬКОГО ОБ`ЄДНАННЯ Акту надання послуг (надалі - «Акт»). Строки та періодичність надання КЛІЄНТУ Актів АДВОКАТСЬКИМ ОБ`ЄДНАННЯМ визначається у Додатках/Додаткових угодах до цього Договору.
КЛІЄНТ зобов`язується протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання Актів підписати Акти, скріпити їх своєю печаткою (за її наявності) та повернути один оригінальний примірник АДВОКАТСЬКОМУ ОБ`ЄДНАННЮ. У разі, якщо протягом зазначеного в цьому пункті строку АДВОКАТСЬКЕ ОБ`ЄДНАННЯ не отримає підписаний КЛІЄНТОМ примірник Акту, Акт вважається підписаним Сторонами, а Послуги такими, що надані належним чином на першу календарну дату, що слідує за спливом вказаного строку.
Акт підписується Сторонами для цілей належного бухгалтерського обліку операцій згідно з цим Договором та у відповідності до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Такий Акт є документом, який містить відомості про господарську операцію, здійснену згідно з цим Договором.
Пунктом 5 Договору встановлено, що розмір гонорару, порядок його обчислення (фіксований розмір, погодинна оплата тощо) та порядок проведення розрахунків за надання Послуг Клієнту згідно з цим Договором визначається у Додатках/Додаткових угодах до цього Договору, які є його невід`ємними частинами.
При виконанні цього Договору АДВОКАТСЬКЕ ОБ`ЄДНАННЯ може понести додаткові витрати (надалі - «Витрати»). Гонорар не включає в себе фактичні Витрати, необхідні для виконання цього Договору, понесені АДВОКАТСЬКИМ ОБ`ЄДНАННЯМ (витрати на сплату судового збору, проведення експертиз, державні мита, збори, вартість перекладацьких і нотаріальних послуг, транспортні витрати, витрати на забезпечення можливих відряджень за межі м. Київ, вартість поштових та кур`єрських послуг, а також інші необхідні Витрати), якщо інше не передбачено домовленістю Сторін. Такі погоджені Витрати можуть оплачуватися КЛІЄНТОМ самостійно або бути компенсовані КЛІЄНТОМ АДВОКАТСЬКОМУ ОБ`ЄДНАННЮ.
Згідно пункту 6 Договору КЛІЄНТ зобов`язаний здійснювати оплату Рахунків, надісланих АДВОКАТСЬКИМ ОБ`ЄДНАННЯМ, протягом 10 (десяти) банківських днів від дати надсилання Рахунку в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок АДВОКАТСЬКОГО ОБ`ЄДНАННЯ, зазначений в Рахунку та усі розрахунки згідно з цим Договором здійснюються в національній валюті України гривні. У разі, якщо розмір Гонорару визначений в іноземній валюті, сума в гривні, що підлягає оплаті, визначається згідно з офіційним курсом Національного банку України на день виставлення Рахунку.
Договір набирає чинності з дати підписання його Сторонами та діє до 31 грудня 2021 року включно, із пролонгацією такого на наступний рік без обмеження такої пролонгації.
Договір підписаний Сторонами та скріплений печатками.
Сторонами договору складено та підписано Додаток № 1 від 21 квітня 2021 року до Договору № 35/04-21 від 21 квітня 2021 року (надалі Додаток № 1, Додаток № 1 до Договору).
Відповідно до пункту 1 Додатку № 1 сторони дійшли взаємної згоди, що фіксований Гонорар, що підлягає оплаті клієнтом на користь Адвокатського об`єднання за послуги щодо представництва інтересів клієнта в Окружному адміністративному суді м. Києва у справі № 640/12179/21 про визнання противним та скасування наказу Офісу Генерального прокурора № 354ц від 15 квітня 2021 року, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, складає еквівалент 2 500,00 Доларів США (дві тисячі п`ятсот Доларів США 00 центів) в гривні з урахуванням ПДВ 20%, який складає еквівалент 416,67 Доларів США (чотириста шістнадцять Доларів США 67 центів) в гривні.
27 вересня 2021 року Адвокатське об`єднання надало позивачу рахунок № 3932 від 27 вересня 2021 року на оплату професійних послуг з надання правової допомоги згідно з Додатком № 1 до Договору про надання правової допомоги № 35/04-21 від 21 квітня 2021 року, у якому зазначена сума гонорару адвокатського об`єднання 55 504, 49 грн., загальна сума до сплати 66 605, 39 грн. (з урахуванням ПДВ).
Сума гонорару розрахована Адвокатським об`єднанням із урахуванням вимог Договору та Додатку № 1 - в національній валюті згідно офіційного курсу валют НБУ на дату виставлення рахунку.
28 вересня 2021 року ОСОБА_1 сплатив на користь Адвокатського об`єднання суму гонорару в розмірі, передбаченому Додатком № 1 до Договору, а саме: 66 605, 39 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 0.0.2282890919.1 від 28 вересня 2021 року.
Зважаючи на положення вказаного вище Договору про надання правової допомоги, Адвокатським об`єднанням були підготовлені наступні документи:
- Акт надання послуг від 28 вересня 2021 року до Додатку № 1 від 21 квітня 2021 року До Договору № 35/04-21 від 21 квітня 2021 року;
- Опис деталізованого обсягу наданих послуг від 28 вересня 2021 року до Додатку № 1 від 21 квітня 2021 року до Договору № 35/04-21 від 21 квітня 2021 року.
Відповідно до Акту наданих послуг та Опису вбачається, що Адвокатським об`єднанням надано Клієнту послуги:
Юридичний аналіз документів, отриманих від Клієнта, щодо звільнення, у тому числі, Наказу Офісу Генерального прокурора № 354ц від 15 квітня 2021 року. Аналіз законодавства та судової практики, оцінка перспектив отримання позитивного для Клієнта рішення в результаті розгляду справи в суді. Розробка правової позиції у справі для підготовки позовної заяви, формування переліку позовних вимог (7 годин).
Підготовка № 640/12179/21 позовної заяви y справі. Визначення переліку документів, необхідних для долучення до позовної заяви. Узгодження проекту позовної заяви з Клієнтом. Виїзд до Окружного адміністративного суду м. Києва для наручної подачі позовної заяви з додатками (8 годин).
Підготовка документів для подачі до суду: друк позовної заяви. Друк додатків до позовної заяви відповідно до затвердженого переліку. Засвідчення копій додатків до позовної заяви. Формування копій примірників для суду та Відповідача. Виїзд до Окружного адміністративного суду м. Києва для наручної подачі позовної заяви (2 години).
Підготовка адвокатського запиту до Офісу Генерального прокурора в інтересах Клієнта з метою копій документів отримання та інформації, необхідних для належного захисту прав та Клієнта інтересів y справі № 640/12179/21. Підготовка документів для подачі до Відповідача. Виїзд до Офісу Генерального прокурора (всього 4 години).
Аналіз документів, отриманих від Офісу Генерального прокурора у відповідь на адвокатський запит (1 година).
Підготовка листа щодо оплати рахунку для отримання решти запитуваних документів за адвокатським запитом. Виїзд до Офісу Генерального прокурора з метою подачі листа щодо оплати рахунку для отримання документів за адвокатським запитом (всього 3 години).
Юридичний аналіз ухвали про відкриття провадження y справі № 640/12179/21; консультування Клієнта щодо особливостей розгляду справи B порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (1 година).
Аналіз решти документів, отриманих від Офісу Генерального прокурора у відповідь на адвокатський запит (1 година).
Підготовка клопотання про долучення доказів у справі № 640/12179 /21. Направлення клопотання про долучення доказів засобами поштового зв`язку до суду (всього 4 години).
Підготовка клопотання про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін. Підготовка заяви про зміну (доповнення) предмета позову. Виїзд до Окружного адміністративного суду м. Києва для наручної подачі клопотання та заяви (всього 6 годин).
Юридичний аналіз відзиву Офісу Генерального прокурора на позовну заяву у справі № 640/12179/21. Формування правової позиції для підготовки відповіді на відзив. Дослідження та аналіз законодавства та судової практики та підготовка відповіді Генерального на ВІДЗИВ Офісу прокурора y справі № 640/12179/21. Узгодження проекту відповіді на відзив з Клієнтом. Внесення правок до відповіді на відзив справи № 640/12179/21. Надання Клієнту інформації щодо руху справи № 640/12179/21 (5 годин).
Підготовка клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Підготовка документів для направлення Відповідачу та до суду: друк відповіді на відзив Офісу Генерального прокурора та додатків до неї, друк клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Направлення відповіді на відзив з додатками та клопотання засобами поштового зв`язку Відповідачу та до суду (всього 4 години).
Консультування Клієнта B рамках надання правової допомоги у справі № 640/12179/21, роз`яснення сформованої правової позиції у справі. Отримання інформації у суді щодо руху справи №640/12179/21. Надання Клієнту Інформації щодо руху справи № 640/12179/21 (1 година).
Підготовка акту наданих послуг, опису деталізованого обсягу наданих послуг, заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Погодження цих документів з Клієнтом. Направлення заяви з додатками Відповідачу та до суду (5 годин).
Підготовка документів для направлення Відповідачу та до суду: друк заяви про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у справі № 640/12179/21 з додатками. Засвідчення копій додатків до заяви про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у справі № 640/12179/21. Направлення заяви 3 додатками засобами поштового зв`язку Відповідачу. Подача заяви про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у справі № 640/12179 / 21 з додатками до суду (2 години).
За Акатми виконаний робіт та Опису послуги позивачу надавались двома адвокатами Матвійчук Н.В. та Цвєтковою К.В.
Таким чином, вказаними доказами підтверджено понесені позивачем витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 66 605,39 грн.
Вирішуючи питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги, слід зазначити наступне.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №826/15063/18 (адміністративне провадження №К/9901/18029/19).
Разом з тим, колегія суддів оцінюючи співмірність розміру витрат, понесених на правову допомогу, зазначає, що дана справа є справою незначної складності, аналогічні правовідносини неодноразово були предметом розгляду судів вищих інстанцій, а тому визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не є обґрунтованою та є завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що стосовно вирішення питання про компенсацію витрат на правничу допомогу, що Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у рішенні у справі "East/West Alliance Limited" проти України" оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy), заява № 34884/97).
У пункті 269 рішення у цій справі ЄСПЛ зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), заява № 31107/96, пункт 55).
У справі "Черніус та Рінкевичюс проти Литви" (Сernius and Rinkeviсius v. Lithuania) (заяви № 73579/17 та № 14620/18, пункт 71) ЄСПЛ також посилався на загальніший принцип про те, що ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має покладатись на саму державу і помилки не мають виправлятися за рахунок осіб, яких це стосується (див. також рішення у справах "Beinaroviс and others v. Lithuania", заява № 70520/10, пункт 140 та "Radchikov v. Russia", заява № 65582/01, пункт 50).
ЄСПЛ у цій справі також дійшов висновку, що відмова національних судів у відшкодуванні заявникам судових витрат, понесених в ході адміністративного провадження, в якому вони оскаржували накладення державною інспекцією з праці штрафів і за результатами якого вони домоглися скасування цих рішень як необґрунтованих, становило порушення їхнього права на доступ до суду, і тому порушення пункту 1 статті 6 Конвенції незалежно від сум цих витрат (пункт 74). Водночас витрати не мають бути понесені безвідповідально чи без належного обґрунтування (див. рішення у справах "Stankiewicz v. Poland", заява № 46917/99, пункт 75).
Відповідні принципи, що випливають з усталеної практики Суду та стосуються права на доступ до суду, наведені у рішенні ЄСПЛ у справі "Zubac v. Croatia" (заява № 40160/12, пункти 76- 86).
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №160/6762/21.
Таким чином, враховуючи подані позивачем докази, складність та значення справи для сторін, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про зменшення розмір витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, та стягнення за рахунок за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн.
Окрім того, позивачем не оскаржується рішення суду першої інстанції в частині зменшення суми стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Також, згідно положень ч. 3 ст. 139 КАС України сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
Щодо рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 90 000,00 грн, то колегія суддів зазначає, що рішення суду в цій частині не оскаржується та відповідач в апеляційній скарзі не наводить доводів та міркувань в частині незаконності рішення в цій частині, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Кобаль М.І.
Повний текст виготовлено: 01 жовтня 2024 року.
