Єдиний державний реєстр судових рішень
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/2013/24 пров. № А/857/18684/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 червня 2024 року, ухвалене суддею Микитюком Р.В. у м. Івано-Франківську у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі №300/2013/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
21 березня 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив визнати протиправними дії щодо відмови у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби та зобов`язати звільнити з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 червня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 в частині неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ.
Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) від 22.01.2024 про звільнення його з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме: у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині цього рішення.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, Військова частина НОМЕР_1 оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що судом неправильно застосовано норми матеріального права, має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Просить скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове судове рішення, яким у позові відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що щодо встановленого законодавством обов`язку здійснювати постійний догляд, то чинне законодавство не встановлює обов`язку для племінника піклуватися про свого дядька або ж утримувати його. Військовослужбовець в рапорті зазначив про відсутність у особи з інвалідністю дружини та дітей, однак належними доказами це не підтверджено. У рішенні суд помилково вважає, що надати докази щодо відсутності у ОСОБА_2 дружини та дітей немає можливості, у зв`язку з тим, що законодавством не передбачено надання таких довідок.
Вважає, що ОСОБА_3 міг отримати відповідний витяг з Реєстру про відсутність актового запису про шлюб, про відсутність актового запису про народження дітей.
Зазначає, що із доданих до рапорту документів випливало, що у особи з інвалідністю І групи є рідний брат ОСОБА_4 , який згідно довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ № 762699 від 08.08.2022 жодних протипоказань у здійсненню догляду не має (висновок згідно пункту 12 довідки). Також, згідно довідки № 0017 від 04.01.2024, виданої управлінням соціального захисту населення Верховинської РДА, у військовослужбовця є дружина ОСОБА_5 . Отже, висновок суду, що у ОСОБА_2 родичі, крім племінника, які могли б здійснювати догляд відсутні, не відповідає обставинам справи.
Крім того вважає, що позивачем не було доведено, що він здійснював догляд за особою з інвалідністю І групи до призову на військову службу. Перебуваючи на військовій службі, позивач жодним чином не міг здійснювати постійний догляд, про що вказано у акті встановлення факту здійснення постійного догляду № 258/11-11/22 від 06.11.2023. Отже, висновки суду про те, що необхідність здійснення догляду позивачем підтверджується актом встановлення факту здійснення догляду № 258/11-11/22 від 06.11.2023 та довідкою Верховинської селищної ради № В-1735 від 08.11.2023, в яких крім іншого зазначено, що у ОСОБА_2 родичі, крім племінника, які могли б здійснювати догляд відсутні, не відповідає обставинам справи.
Звертає увагу, що для ОСОБА_2 потребу в постійному сторонньому догляді, як особі з інвалідністю, мала б визначити саме МСЕК, а не ЛКК. Однак, позивач до рапорту та позову не додав відповідного медичного висновку медико-соціальної експертної комісії (довідки до акта огляду МСЕК) із зазначенням потреби у постійному сторонньому догляді. Відповідно, висновок суду, що у формулюванні прав та обов`язків МСЕК відсутнє поняття «постійного догляду», є лише право визначати необхідність догляду, стороннього нагляду, але аж ніяк не постійного догляду, суперечить Положенню про медико-соціальну експертизу №1317.
Також зазначає, що у листі Військової частини НОМЕР_1 від 25.02.2024 № 2/27 (в останньому абзаці) чітко зазначено, що висновок ЛКК № 540 від 31.10.2023, який розглядався військовою частиною, дійсний до 30.10.2024. Отже, висновок суду про те, що не відповідає дійсності зазначення відповідачем, що висновком ЛКК № 540 від 31.10.2023 встановлено потребу у постійного сторонньому догляді лише до 30.10.2024, тому що у цьому висновку зазначено, що він дійсний безстроково, не відповідає обставинам справи. Згідно копії довідки № 0017 від 04.01.2024, виданої управлінням соціального захисту населення Верховинської РДА, ОСОБА_6 потребує постійного стороннього догляду з 01.11.2023 по 31.04.2024. При цьому, «постійний догляд» - це безперервний догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком. Отже, позивачем не було підтверджено наявності у нього обов`язків, необхідність виконання яких визначена законодавцем як підстава для звільнення з військової служби.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 призваний до лав Збройних Сил України за мобілізацією і проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується учасниками справи.
Позивач 22.01.2024 звернувся з рапортом до командира військової частини НОМЕР_4 , в якому просив звільнити його з військової служби за сімейними обставинами на підставі абз.7 п.п. «г» п. 2 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», так як має необхідність у здійсненні постійного догляду за його дядьком ОСОБА_6 . До вказаного рапорту позивачем долучено: копію паспорта та реєстраційного номера облікової картки платника податків ОСОБА_1 , нотаріально посвідчені копії паспорта ОСОБА_2 ; посвідчення особи з інвалідністю серії НОМЕР_5 від 26.02.2001 ОСОБА_6 ; Висновок ЛКК №540 від 31.10.2023 щодо необхідності постійного стороннього догляду; довідку МСЕК серії НОМЕР_6 про встановлення ОСОБА_6 I групи інвалідності; (Акт встановлення факту здійснення догляду №258/11-11/22 від 06.11.2023; довідку Верховинської селищної ради №В-1735 від 08.11.2023; довідку Управління соціального захисту населення №0017 від 04.01.2024; свідоцтво про народження ОСОБА_6 серії НОМЕР_7 від 11.05.1971; свідоцтво про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_8 від 27.01.1980, витяг з ДРАЦСГ №00043041237 від 09.01.2024 щодо народження ОСОБА_7 ); свідоцтво про укладення шлюбу ОСОБА_7 серії НОМЕР_9 від 31.08.2011; свідоцтво про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_10 від 10.08.1981; свідоцтво про смерть ОСОБА_8 серії НОМЕР_11 від 13.05.2003; свідоцтво про смерть ОСОБА_6 серії НОМЕР_12 від 03.10.2014; свідоцтво про смерть ОСОБА_7 серії НОМЕР_13 від 26.02.2020; довідку МСЕК серії 12ААВ №762699 від 08.08.2022 про встановлення II групи інвалідності ОСОБА_4 .
Листом №2/27 від 25.02.2024 за підписом командира військової частини НОМЕР_1 повідомлено командира військової частини НОМЕР_4 про те, що клопотання останнього не затверджується і повертається, виходячи з того, що військовослужбовцем не підтверджено підставу звільнення, зокрема військовослужбовець в рапорті зазначає про відсутність у особи з інвалідністю дружини та дітей, однак належними доказами це не підтверджено. Із доданих до рапорту документів випливає, що у особи з інвалідністю I групи є рідний брат ОСОБА_4 . Також, згідно довідки №0017 від 04.01.2021, виданої управлінням соціального захисту населення Верховинської РДА, у військовослужбовця є дружина ОСОБА_5 . Згідно копії висновку ЛКК №540 від 31.10.2023 ОСОБА_6 потребує постійного стороннього догляду, однак висновок не є належним документом, що підтверджує необхідність постійного догляду. Згідно копії довідки №0017 від 04.01.2024, виданої управлінням соціального захисту населення Верховинської РДА, ОСОБА_6 потребує постійного стороннього догляду з 01.11.2023 по 31.04.2024, при цьому «постійний догляд» це безперервний догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду із відповідним позовом.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі Закон №2232-XII) визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно із частиною 3 статті 24 Закону №2232-XII, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб з числа резервістів в особливий період, під час воєнного стану звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема: у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи (абз.7).
Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України (частина 7 статті 26 Закону №2232-XII).
Так, порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений Положенням «Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженим Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 року (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Положення № 1153), яким визначається порядок проходження громадянами України (громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.
Згідно п. 2 Положення №1153 громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (військова служба) в добровільному порядку або за призовом.
За призовом громадяни проходять, військову службу: за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Відповідно до п. п. 5-7 Положення №1153 громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.
Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Пунктом 260 Положення №1153 визначено, що під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», та з урахуванням особливостей, передбачених ст. 26-2 названого Закону.
Відповідно до абзацу 2 пункту 12 Положення №1153, право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно із абзацом 2 пункту 225 Положення №1153, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», зокрема: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
У пункті 233 Положення від 10.12.2008 №1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
-підстави звільнення з військової служби;
-думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
-районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно доводів позивача, він має право на звільнення на підставі абзацу 7 пп. «г» п. 2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи.
Однак, за наслідком розгляду поданих ОСОБА_1 із рапортом матеріалів Військовою частиною НОМЕР_1 відмовлено у звільнені ОСОБА_1 . Відмова у звільнені відповідачем обґрунтована тим, що військовослужбовцем не підтверджено підставу звільнення, а саме: чинним законодавством не встановлено обов`язку для племінника піклуватися про свого дядька або ж утримувати його.
Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо відповідності визначеним ч.2 ст.2 КАС України критеріям, вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1-3 ст.90 КАС України).
Так, з наявних у матеріалах справи доказів слідує, що військовослужбовець в рапорті зазначає про відсутність у особи з інвалідністю дружини та дітей, однак належними доказами це не підтверджено. Із доданих до рапорту документів випливає, що у особи з інвалідністю I групи є рідний брат ОСОБА_4 . Також, згідно довідки № 0017 від 04.01.2024, виданої управлінням соціального захисту населення Верховинської РДА, у військовослужбовця є дружина ОСОБА_5 .
Отже, на думку відповідача, військовослужбовцем не підтверджено наявності у нього обов`язків, необхідність виконання яких визначена законодавцем як підстава для звільнення з військової служби.
Має місце суперечність у документах доданих до рапорту про звільнення.
Згідно акту встановлення факту здійснення постійного догляду № 258/11-11/22 від 06.11.2023 військовослужбовець здійснює догляд за особою з інвалідністю 1 групи. Однак, згідно подання на звільнення, військовослужбовець із 04.03.2022 призваний по мобілізації на військову службу.
Згідно пункту 21 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (зі змінами), зазначений акт видається лише для перетину кордону особою, яка потребує постійного догляду у супроводі одного із членів сім`ї першого ступеня споріднення.
Згідно копії висновку ЛКК № 540 від 31.10.2023 ОСОБА_6 потребує постійного стороннього догляду, однак висновок дійсний до 30.10.2024. Окрім того, зазначений висновок ЛКК не є належним документом, що підтверджує необхідність постійною догляду.
Згідно копії довідки № 0017 від 04.01.2024 виданої управлінням соціального захисту населення Верховинської РДА, ОСОБА_6 потребує постійного стороннього догляду з 01.11.2023 по 31.04.2024. При цьому, «постійний догляд» - це безперервний догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
Разом з тим, обов`язок піклуватися та утримувати членів своєї сім`ї встановлено Сімейним кодексом України. Так, відповідно до ст. ст. 202, 203 СК України, повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Дочка, син крім сплати аліментів зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю. Главою 22 СК України встановлено обов`язок по утриманню інших членів сім`ї та родичів, які потребують матеріальної допомоги.
Тобто, зазначений обов`язок виникає, якщо члени сім`ї потребують матеріальної допомоги та непов`язаний зі станом здоров`я, встановленою інвалідністю та нездатністю особи до самообслуговування у зв`язку з чим ця особа потребує постійного догляду.
При цьому, постійний догляд - це форма догляду за особами з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.
Постійний догляд за особою є по своїй суті різновидом соціальної послуги, яка надається такій особі за наявності потреби у зв`язку з життєвими обставинами.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про соціальні послуги» обов`язковою умовою здійснення постійного догляду є спільне проживання надавача та отримувача послуги з догляду та пов`язаність спільним побутом, взаємними правами та обов`язками. Для підтвердження факту спільного проживання фахівці уповноваженого органу складають акт про проведення обстеження сім`ї.
Крім того, як зазначено в рапорті, виникнення та існування у позивача необхідності у постійному догляді за його дядьком, ОСОБА_3 , пов`язано з тим, що у нього не лишилось близьких родичів, які б могли здійснювати за ним догляд.
За своє життя ОСОБА_3 не був одруженим, власних дітей не має, його батько, ОСОБА_8 , помер у 2003 році, його мати, ОСОБА_6 , померла у 2014 році, його рідна сестра, (мати позивача) ОСОБА_7 , померла у 2020 році, залишився лише рідний брат ОСОБА_4 1963 р.н., але з 22.07.2022 є особою з інвалідністю ІІІ групи в наслідок порушення опорно рухового апарату, у зв`язку з чим сам потребує догляду.
До 2020 року постійний догляд за дядьком позивача здійснювала його мати, після її смерті, починаючи з 2020 року постійний догляд здійснювався позивачем. З того часу ОСОБА_3 фактично проживає разом із позивачем за адресом його реєстрації, у зв`язку з чим вони мають взаємні права та обов`язки і пов`язані спільним побутом.
Після мобілізації позивача, ОСОБА_6 фактично залишився без постійного догляду, скільки окрім позивача відсутні особи, які могли б здійснювати такий догляд.
Державою передбачена можливість для військовозобов`язаних, які мають зазначені вище сімейні обставини, як відстрочки від мобілізації так і звільнення з військової служби під час воєнного стану, але для підтвердження цих обставин необхідно надати докази, як здійснення постійного догляду так і докази у необхідності військовозобов`язаного здійснювати такий догляд.
Під час мобілізації у позивача не було можливості надати зазначені докази, тому що, до введення воєнного стану в Україні, офіційно оформлювати здійснення ним фактичного постійного догляду не було потреби.
Лише у жовтні - листопаді 2023 року, перебуваючи у відпустці, у позивача з`явилася можливість оформити здійснення ним фактичного постійного догляду, у зв`язку з чим в Управлінні соціального захисту населення Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області з 01.11.2023 його взято на облік по догляду за особою з інвалідністю І групи ОСОБА_6 , що підтверджує необхідність здійснення саме ним постійного догляду за особою з інвалідністю І групи.
При цьому, необхідність здійснення догляду позивачем також підтверджується актом встановлення факту здійснення догляду № 258/11-11/22 від 06.11.2023 та довідкою Верховинської селищної ради № В-1735 від 08.11.2023 в яких крім іншого зазначено, що у ОСОБА_2 родичі, крім племінника, які могли б здійснювати догляд відсутні
Судом також враховано, що надати докази щодо відсутності у ОСОБА_2 дружини та дітей немає можливості, у зв`язку з тим, що законодавством не передбачено надання таких довідок.
Так, у листі Міністерства юстиції «Щодо видачі витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян» № 112984/19.3.2/11-23 від 25.08.2023 зазначено, що оскільки законодавством встановлено конкретні форми витягів з Реєстру, які формуються з нього автоматично, видача за заявою фізичної особи витягу з Реєстру щодо відсутності працездатних дітей у особи з інвалідністю (у разі наявності у військовозобов`язаного дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю), а також витягу з Реєстру про відсутність працездатних інших дітей у особи з інвалідністю (у разі наявності у військовозобов`язаного батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю), не передбачена чинним законодавством (а.с.10-12).
До того ж, підстава для звільнення, яка передбачена абзацом 7 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ - у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи, не містить будь якої додаткової умови, у тому числі такої умови як, - у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Така умова визначена законодавцем у підставі для звільнення передбаченої абзацом 8 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII - у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд
Відповідач, не приймаючи як доказ щодо необхідності здійснення позивачем постійного догляду акт встановлення факту здійснення догляду № 258/11-11/22 від 06.11.2023, покликається на те, що згідно пункту 21 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (зі змінами), зазначений акт видається лише для перетину кордону особою, яка потребує постійного догляду у супроводі одного із членів сім`ї першого ступеня споріднення (а.с.18-19).
При цьому, згідно абзацу 5 пункту 21 Правил також надано право перетинати державний кордон у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану особам, які здійснюють постійний догляд за особами з інвалідністю I чи II групи і супроводжують таких осіб для виїзду за межі України, за умовами, у тому числі, надання акту встановлення факту здійснення догляду.
Як слушно зазначено судом першої інстанції, не відповідає дійсності зазначення відповідачем про те, що висновком ЛКК № 540 від 31.10.2023 встановлено потребу у постійного сторонньому догляді лише до 30.10.2024, тому що у цьому висновку зазначено, що він дійсний безстроково (а.с.17).
Крім того, зазначена у рапорті підстава для звільнення за сімейними обставинами не передбачає підтвердження будь якими документами потребу у постійному догляді особі з інвалідністю І групи.
У відповідності до абзаців 3, 4, 8, 10 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ - підтверджувати потребу у постійному догляді висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я встановлено для осіб які не мають інвалідності І чи ІІ групи.
Відсутність обов`язку підтверджувати потребу у постійному догляді особам з інвалідністю І чи ІІ групи обумовлена в першу чергу тим, що відповідно до Положення «Про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності», яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України про «Питання медико-соціальної експертизи» № 1317 від 3 грудня 2009 року одним із критеріїв встановлення Медико-соціальними експертними комісіями інвалідності І та ІІ групи є потреба особи у постійному сторонньому догляді. Тобто, якщо особа не має потребу у сторонньому догляді, інвалідність І чи ІІ групи їм не встановлюється.
Відтак, колегія суддів суду апеляційної інстанції поділяє висновок суду першої інстанції, що словосполучення «необхідність здійснення постійного догляду» в абзаці 7 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII потрібно розуміти не як потребу в догляді особі з інвалідністю І групи, а наявність потреби у виконанні цих функцій особою, яка претендує на звільнення з військової служби.
Підсумовуючи викладене, суд вірно зазначив, що зазначені відповідачем у листі №2/27 від 25.02.2024 підстави відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби стосовно неналежного підтвердження необхідності постійного догляду за дядьком є неправомірними, а відтак Військова частина НОМЕР_1 при розгляді рапорту позивача допустила неналежний його розгляд.
Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача, суд апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції, що належним способом відновлення права позивача на дострокове звільнення з військової служби у запас за сімейними обставинами є визначення Військовій частині НОМЕР_1 зобов`язання вчинити кореспондуючі цьому праву дії, а саме повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 22.01.2024 про звільнення його з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме: у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи.
Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) у межах встановленого статтею 309 Кодексу адміністративного судочинства України строку.
Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 червня 2024 року у справі №300/2013/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний
