Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
21 жовтня 2024 року
м. Київ
справа №990/328/24
адміністративне провадження №П/990/328/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Олендера І.Я.
суддів: Гончарової І.А., Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф., Юрченко В.П.,
перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Президента України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Рада національної безпеки та оборони України, Служба безпеки України, про визнання протиправним та скасування Указу Президента України в частині,
ВСТАНОВИВ:
14.10.2024 на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції надійшла позовна заява ОСОБА_1 (громадяни України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Президента України (адреса: 01220, м. Київ, вул. Банкова, 11), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Рада національної безпеки та оборони України (адреса: 01601, м. Київ, вул. Петра Болбочана, 8), Служба безпеки України (адреса: 00034074, м. Київ, вул. Володимирська, 33), у якій позивач просить визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 04.04.2024 №219/2024 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 04.04.2024 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» в частині введення в дію персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) відносно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 - пункт 4 у Додатку 1 до Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 04.04.2024.
Відповідна позовна заява від імені ОСОБА_1 підписана та подана його представником - Єнічем Володимиром Сергійовичем , який на підтвердження своїх повноважень до матеріалів позовної заяви долучив: ордер на надання правничої (правової) допомоги СЕРІЯ АА №1495401 від 11.10.2024, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Серія КВ №000351.
З матеріалів позовної заяви слідує, що Указом Президента України від 04.04.2024 №219/2024 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 04.04.2024 Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)». Згідно з пунктом 4 Додатку 1 до Рішення до ОСОБА_1 (ОСОБА_4 до 12.04.2023 - громадянин України ОСОБА_3 ), що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на три роки застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про безпідставність застосування до нього обмежувальних заходів (санкцій), застосування яких введено спірним Указом Президента України. Як вказує заявник, Указ Президента України від 04.04.2024 №219/2024 не місить жодних відомостей, мотивів та підстав застосування санкцій до ОСОБА_1 у відповідності до вимог статті 3 Закону України «Про санкції» та доказів на їх підтвердження, а також прийнятий з порушенням статей 19, 106 Конституції України, оскільки ОСОБА_1 не вчинялось жодних дій, які б створювали реальні або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України.
Позивач також просить:
- поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду з цим позовом;
- розглядати справу за позовом ОСОБА_1 до Президента України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Рада національної безпеки та оборони України, Служба безпеки України, про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 04.04.2024 №219/2024 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 04.04.2024 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» в частині введення в дію персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) відносно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 - пункт 4 у Додатку 1 до Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 04.04.2024 в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін за участю представника позивача.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.10.2024 визначено колегію суддів для розгляду даної справи у складі: Олендера І.Я. (головуючий суддя), Гончарової І.А., Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф., Юрченко В.П.
Згідно з частиною четвертою статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів призначення суддів Конституційного Суду України у процесі конкурсного відбору кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, а також Дорадчої групи експертів щодо оцінювання таких кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.
Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, бездіяльності Кабінету Міністрів України передбачені статтею 266 КАС України.
Так, статтею 266 КАС України, зокрема, пунктом 1 частини першої цієї статті, встановлено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України.
З огляду на викладене, Верховний Суд як суд першої інстанції має повноваження щодо розгляду чітко визначеної категорії адміністративних справ.
Відповідно до частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Частиною другою статті 171 КАС України визначено, що суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Частинами першою, другою статті 122 КАС України установлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Таким чином, строк, передбачений частиною другою статті 122 КАС України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Водночас поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
За змістом статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.
Відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У пункті 41 рішення від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» Європейський Суд з прав людини вказав, що «правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків».
Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28.10.1998, Reports 1998 -VIII, с. 3255, § 45, Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine, №17160/06 та №35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21.12.2010).
Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (Diya 97 v. Ukraine, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21.10.2010).
У справі «Устименко проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що сама концепція «поважних причин» не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.
Якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
Предметом оскарження у цій справі є Указ Президента України, яким до позивача застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), а тому, зважаючи на приписи вищевикладених норм процесуального закону, у даному випадку для звернення до суду з цим позовом установлено шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав.
З`ясовуючи, чи подано цей позов у строк, установлений законом, Суд виходить з наступного.
Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
З метою впорядкування офіційного оприлюднення нормативно-правових актів, що їх приймають, зокрема Президент України, забезпечення регулювання суспільних правовідносин на основі чинних актів, запобігання перекрученням їх змісту, визначення порядку набрання ними чинності, відповідно до статті 57, частин другої та п`ятої статті 94, частини другої статті 102 Конституції України, Указом Президента України від 10.06.1997 №503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» (далі також Указ №503/97) установлено, що закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п`ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях.
Указом №503/97 також визначено, що Офіційними друкованими виданнями є: «Офіційний вісник України»; газета «Урядовий кур`єр» (частина друга статті 1 Указу).
Частиною четвертою статті 1 Указу №503/97 встановлено, що офіційним друкованим виданням, в якому здійснюється офіційне оприлюднення законів, актів Президента України, є також інформаційний бюлетень «Офіційний вісник Президента України».
Визначення офіційного друкованого видання органів державної влади та органів місцевого самоврядування міститься й у Законі України від 23.09.1997 №539/97-ВР «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» (далі також Закон №539/97-ВР), відповідно до статті 1 якого, офіційні друковані видання органів державної влади та органів місцевого самоврядування - видання, які спеціально видаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування (відомості, бюлетені, збірники, інформаційні листки тощо) для інформування про свою діяльність.
Статтею 22 вищезазначеного Закону регламентовано відносини, пов`язані з опублікуванням офіційних документів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, за змістом частини першої якої, укази Президента України, інші нормативно-правові акти публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листках тощо) та друкованих засобах масової інформації відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Аналіз вищевказаних положень законодавства у їх сукупності дає підстави для висновку, що офіційним оприлюдненням Указів Президента України слід вважати їх опублікування державною мовою в офіційних друкованих виданнях, а саме: в «Офіційному віснику України»; газеті «Урядовий кур`єр», інформаційному бюлетені «Офіційний вісник Президента України».
Застосована в Указі Президента України від 10.06.1997 №503/97, яким упорядковано відносини, пов`язані з офіційним оприлюдненням нормативно-правових актів, що їх приймають, зокрема Президент України, конструкція правових норм, свідчить про те, що Укази Глави держави (без розмежування їх на види, в залежності від предмету регулювання) не пізніш як у п`ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях, якими є «Офіційний вісник України», газета «Урядовий кур`єр», а також Інформаційний бюлетень «Офіційний вісник Президента України».
Чинним законодавством не передбачено й обов`язку Президента України іншим чином, аніж шляхом офіційного оприлюднення Указів, в тому числі тих, які є актами індивідуальної дії, доводити до відома осіб, яких ці акти стосуються, про їх існування.
При цьому законодавством не визначено й обов`язку Президента України доводити до відома осіб, до яких застосовано санкції, зміст Указів в інший спосіб, аніж їх опублікування в офіційних виданнях.
Оприлюднення Указів Президента України державною мовою в офіційних друкованих виданнях вважається належним способом доведення їх до відома. Незнання цього не звільняє від юридичних наслідків, які спричиняє Указ, зокрема і при зверненні до суду з пропуском визначеного для цього строку.
Оскаржуваний позивачем у відповідній частині Указ Президента України за своїм змістом та правовою природою є актом індивідуальної дії, оскільки виданий відповідачем - суб`єктом владних повноважень на виконання владних управлінських функцій та стосується прав та інтересів позивача; не містить загальнообов`язкових правил поведінки, а з урахуванням рішення Ради національної безпеки та оборони України, уведеним у дію цим Указом, передбачає індивідуалізовані приписи щодо застосування санкцій до конкретних юридичних і фізичних осіб; адресований цим особам; не регулює певний вид суспільних відносин, а спрямований на припинення конкретних правовідносин.
Як висновок, оскільки спірний Указ є індивідуально-правовим актом, до спірних правовідносин підлягає застосуванню установлений статтею 122 КАС України шестимісячний строк звернення до адміністративного суду.
Оскаржуваний позивачем у відповідній частині Указ Президента України від 04.04.2024 №219/2024 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 04.04.2024 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» було офіційно опубліковано в Урядовому кур`єрі (від 10.04.2024 №73).
Під №4 додатку 1 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 04.04.2024 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» містяться відомості про таку фізичну особу як ОСОБА_1 .
Відповідно до пункту 3 Указу Президента України від 04.04.2024 №219/2024 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 04.04.2024 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» цей Указ набрав чинності з дня його опублікування, тобто з 10.04.2024.
Як убачається за змісту позовної заяви, днем, коли ОСОБА_1 дізнався про порушення своїх прав, за даних конкретних обставин, є дата офіційного оприлюднення і набрання чинності Указом Президента України від 04.04.2024 №219/2024 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 04.04.2024 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яким у додатку 1 позиції 4 до Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 04.04.2024 зазначено, що до ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України строком на три роки застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), тобто - 10.04.2024.
Зі змісту ж позовної заяви не вбачається мотивів, які б могли вказувати на наявність об`єктивних обставин, що перешкоджали позивачу дізнатись про існування оскаржуваного ним в частині Указу Президента України, або унеможливлювали це упродовж шестимісячного строку з моменту його офіційного оприлюднення та набрання ним чинності.
Оскільки, як убачається з матеріалів позовної заяви ОСОБА_1 , така була подана безпосередньо до Верховного Суду лише 14.10.2024 (тобто після спливу понад шести місяців з моменту набрання чинності та оприлюднення спірного Указу Президента України від 04.04.2024 №219/2024), то за таких обставин наявні підстави вважати, що позивачем порушено шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений статтею 122 КАС України, який у даному випадку слід обчислювати з 10.04.2024.
За змістом пункту 5 частини першої статті 171 КАС України, якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то суддя після одержання позовної заяви з`ясовує чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.
У своїй позовній заяві ОСОБА_1 вказує, що первинна позовна заява була подана ним до Верховного Суду в межах шестимісячного строку встановленого статтею 122 КАС України, а саме 27.09.2024.
Однак Верховний Суд ухвалою від 01.10.2024 позову заяву ОСОБА_1 до Президента України, Апарата Ради національної безпеки та оборони України, Служби безпеки України про визнання протиправними дій Служба безпеки України, визнання протиправним та скасування пункту 4 додатку 1 до рішення Ради національної безпеки та оборони України від 04.04.2024 «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», визнання протиправним і нечинним Указу Президента України від 04.04.2024 №219/2024 в частині введення в дію пункту 4 додатку 1 до рішення Ради національної безпеки та оборони України від 04.04.2024 «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» повернув позивачеві з усіма доданими до неї документами на підставі пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України. Підставою для повернення позовної заяви слугувало те, що ОСОБА_1 об`єднав в одне провадження кілька вимог, що підсудні різним судам.
У подальшому, як вказано у клопотанні про поновлення строку, після отримання 07.10.2024 копії ухвали Верховного Суду від 01.10.2024 про повернення позовної заяви позивачу, представником ОСОБА_1 невідкладно та в межах розумного строку підготовлено та подано до суду цю позовну заяву.
Основним аргументом, який покладено в основу підстав пропуску строку на звернення до суду з цим адміністративним позовом, ОСОБА_1 зазначає факт своєчасного, тобто з дотриманням шестимісячного строку, встановленого статтею 122 КАС України подання позовної заяви при перинному зверненні до суду, та наявності у особи права на повторне звернення до суду з такою позовною заявою з безумовним поновленням пропущеного строку.
Оцінюючи вищенаведені доводи, Суд виходить з наступного.
Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі, гарантує стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР.
Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Разом з тим, як зазначив Європейський Суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30.06.2006 (справа «Каменівська проти України»), «право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду..., не є абсолютним; воно може бути обмеженим. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності».
Отже, за практикою Європейського Суду з прав людини, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс та інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Процесуальний закон (стаття 123 КАС України) передбачає можливість поновлення строку звернення до адміністративного суду лише уразі, якщо цей строк було пропущено з поважних причин, однак не дає визначення терміну «поважні причини».
Визначаючи зміст цього поняття, суд бере до уваги висновки щодо застосування норм права, викладені у рішенні Верховного Суду України від 13.09.2006 у справі №6-26370кс04, де зазначено, що поважними причинами пропуску строку позовної давності вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред`явлення позову стає неможливим або утрудненим.
Питання, пов`язані з оцінкою такої правової категорії як поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом, неодноразово вирішувалось Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 22.01.2020 у справі №9901/518/19 (провадження №11-1190заі19), від 05.02.2020 у справі №901/520/19 (провадження №11-1191заі19), від 30.09.2020 у справі №9901/68/20 (провадження №11-157заі20), від 09.02.2022 у справі №9901/473/21 (провадження № 11-515заі21), від 08.12.2022 у справі №990/102/22 (провадження №11-119заі22).
Частиною другою статті 44 КАС України передбачено, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово підкреслювала, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Аналіз положень вищеназваних джерел права з точки зору висловленого Великою Палатою Верховного Суду правозастосування дає підстави стверджувати, що строк звернення до адміністративного суду обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав та інтересів, й такий строк, у разі його пропуску, може бути поновлений лише з поважних підстав, наявність яких підтверджена відповідними доказами.
Разом з тим, зазначені позивачем причини пропуску строку звернення до суду не можуть бути визнані поважними, оскільки обставини пов`язані з розглядом первинно поданої позовної заяви, повернення її позивачу та необхідність часу для підготовлення і подання нової позовної заяви не свідчать про наявність у особи безумовного права у будь-який необмежений час після сплину строку звернення до суду з позовом реалізовувати своє право на таке звернення, а також про наявність об`єктивно непереборних обставин, які б перешкоджали своєчасному зверненню з цим позовом до суду.
Факт попереднього звернення позивача до суду з позовною заявою у встановлений законом строк не є безумовною підставою для поновлення строку звернення до суду з повторно поданою позовною заявою, оскільки, надання особі, яка бере участь у справі права на повторне звернення до суду з позовною заявою, не звільняє таку особу від дотримання встановленого законом строку на подання позовної заяви визначеного, зокрема, статтею 122 КАС України та не передбачає можливості у зв`язку з цим свавільно розпоряджатися часом на оскарження, зокрема, актів Президента України.
Крім того, Суд вважає за необхідне зазначити, що клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду не місить жодних обґрунтованих доводів (з доданням належних і допустимих доказів) на підтвердження наявності у ОСОБА_1 об`єктивних перешкод, які унеможливили реалізацію права на повторне звернення до Верховного Суду з позовною заявою у цій справі оформленою у відповідності до положень КАС України в найкоротші строки після постановлення Верховним Судом ухвали від 01.10.2024 про повернення вперше поданої позовної заяви позивачу, яку останній отримав 07.10.2024 (про що вказано у позовні заяві), враховуючи обставину того, що останнім днем для звернення до суду з позовною заявою в межах встановленого статтею 122 КАС України шестимісячного строку був день із датою 10.10.2024.
Усталеною є позиція Верховного Суду, що питання оцінки поважності причин пропуску строку через нетримання вимог процесуального закону (у розглядуваному випадку це порушення правил об`єднання позовних вимог), та як наслідок, повернення позивачу такої позовної заяви не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру і не надають такій особі права у будь-який необмежений час після спливу строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом реалізовувати право на звернення до суду з позовною заявою.
Усе вищевикладене засвідчує, що ця позовна заява подана ОСОБА_1 з пропуском встановленого процесуальним законом строку звернення до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 04.04.2024 №219/2024, оскільки позивачем порушено шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений статтею 122 КАС України, який у даному випадку слід обчислювати з 10.04.2024, а з матеріалів позовної заяви поданої 14.10.2024 не вбачається достатніх підстав для визнання причин пропуску цього строку поважними.
За правилами частин першої, другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Окрім цього, згідно з приписами частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, установивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, установлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їхнього усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (частина друга статті 169 КАС України).
Оскільки позовну заяву подано порушенням вимог статті 122 КАС України, таку позовну заяву необхідно залишити без руху та надати позивачу десятиденний строк з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення зазначених вище недоліків, шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для поновлення такого строку з наданням відповідних доказів, що підтверджують об`єктивну неможливість звернення до суду безпосередньо або через представника у визначений законом строк.
Роз`яснити позивачу, що у разі неусунення недоліків позовної заяви у встановлений судом строк, заява буде повернута з підстав, передбачених пунктами 1, 9 частини четвертої статті 169 КАС України.
Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У зв`язку з наведеним, залишення позову без руху з підстав, передбачених законом не є порушенням права на справедливий судовий захист.
На підставі викладеного, керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169, 171 КАС України, Суд , -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Президента України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Рада національної безпеки та оборони України, Служба безпеки України про визнання протиправним та скасування Указу Президента України в частині залишити без руху.
Встановити десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків, встановлених в мотивувальній частині даної ухвали суду.
Роз`яснити позивачу, що в разі якщо недоліки в позовній заяві не будуть усунуті протягом встановленого строку, позовна заява підлягає поверненню відповідно до частини четвертої статті 169 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Судді І.Я. Олендер
І.А. Гончарова
В.В. Хохуляк
Р.Ф. Ханова
В.П. Юрченко
