Справа № 166/789/24 Головуючий у 1 інстанції: Фазан О. З. Провадження № 22-ц/802/885/24 Доповідач: Федонюк С. Ю.
ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 жовтня 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Губарик К. А.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представників відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Волинської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Волинській області про відшкодування шкоди, завданої незаконним перебуванням під слідством і судом, за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_4 та відповідача Волинської обласної прокуратури на рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 17 липня 2024 року,
В С Т А Н О В И В:
У травні 2024 року ОСОБА_4 звернулася до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 31 липня 2018 року в кримінальному провадженні № 12018030000000282 від 25.06.2018 ОСОБА_4 було вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України.
Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02.08.2018 у справі № 161/12277/18 ОСОБА_4 , як підозрюваній, було обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на 2 місяці, тобто до 02 жовтня 2018 року включно, із зобов`язаннями: не залишати місце проживання у період доби з 20.00 год. до 07.00 год. без дозволу слідчого, прокурора або суду, а також: негайно прибувати на виклик слідчого управління ГУНП у Волинській області, в провадженні якого перебуває кримінальне провадження № 12018030000000282, прокурора відділу прокуратури Волинської області та суду; не спілкуватись із головним бухгалтером комунального підприємства "Ратнівський центр первинної медичної допомоги" Павлович Т.І., не намагатись будь-яким чином вплинути на неї для зміни нею показів, даних у кримінальному провадженні; повідомляти слідчого, прокурора про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади (управління ДМС України у Волинській області) свій паспорт для виїзду за кордон.
Крім того, ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02.08.2018 у цій же справі ОСОБА_4 було відсторонено від посади головного лікаря комунального підприємства "Ратнівський центр первинної медичної допомоги" строком на 2 місяці, тобто до 02 жовтня 2018 року включно.
Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 23.08.2018 у справі № 161/12276/18 апеляційну скаргу захисника Лавренчука О. В. в інтересах підозрюваної ОСОБА_4 було задоволено і скасовано її відсторонення від посади, однак іншою ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 23.08.218 у справі № 161/12277/18 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту залишено без змін.
27 вересня 2018 року у вказаному кримінальному провадженні позивачці ОСОБА_4 було висунуто обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.368 КК України, а обвинувальний акт скеровано для розгляду по суті до Ратнівського районного суду Волинської області.
Вироком Ратнівського районного суду Волинської області від 19.11.2019 ОСОБА_4 було визнано невинною і виправдано за відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення.
За результатами розгляду апеляційної скарги прокурора 25.09.2020 року ухвалою Волинського апеляційного суду було відмовлено в задоволенні апеляційної скарги прокурора та вирок суду від 19.11.2019 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 12.05.2021 касаційну скаргу прокурора було відхилено і рішення судів обох інстанцій залишено без змін.
Позивач вказує, що вона невиправдано була відсторонена від займаної нею посади упродовж 21 дня і безпідставно перебувала під нічним домашнім арештом 60 днів.
Вважає, що незаконне кримінальне переслідування спричинило їй моральну шкоду внаслідок безпідставного обрання щодо неї запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, невмотивованого відсторонення від посади, що у значній мірі підірвало її авторитет, як керівника підприємства з багаточисельним колективом. Зазначає, що прокурор у кримінальному провадженні звернувся до апеляційного та Верховного Суду з безпідставними скаргами, що виключно були спрямовані на відстрочення набуття вироком законної сили і очищення її від тих репутаційних втрат, яких незворотньо заподіяно незаконним кримінальним провадженням у формі провокації.
У зв`язку з цим розмір завданої моральної шкоди, який просила відшкодувати, позивачка оцінює у 700 000 грн.
Крім того, ОСОБА_4 просила судстягнути наїї користь майнову шкодуу видівитрат наюридичну допомогупід часзахисту відкримінального обвинувачення в сумі 60000 грн.
Рішенням Ратнівського районного суду Волинської області від 17 липня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 206933 грн 33 копійки, а також 19308 гривень 33 копійки на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням юридичної допомоги при здійсненні захисту від незаконного обвинувачення.
Не погодившись із даним рішенням суду, відповідач Волинська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду змінити в частині стягнення моральної шкоди та витрат за надання правничої допомоги у кримінальному провадженні у зв`язку із невідповідністю висновків суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відшкодування моральної шкоди слід проводити з мінімальної заробітної плати на час постановлення рішення (1600 грн) за 25 місяців та 26 днів перебування під слідством і судом. Вважає, що статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду, на рівні 1600 гривень. Посилається на недоведеність позивачем підстав для стягнення моральної шкоди у більшому розмірі. Також зазначає, що надані стороною позивача докази не підтверджують понесені ОСОБА_4 витрати на правничу допомогу у розмірі 60000 грн, з них неможливо встановити, які саме послуги були надані адвокатом в межах такого кримінального провадження, оскільки відсутній детальний опис робіт, виконаних адвокатом та здійснення ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.
Позивач ОСОБА_4 також подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду змінити, стягнути з Державного бюджету України на її користь 700 000 гривень на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неправильно визначив період, за який підлягає стягненню моральна шкода. Вважає, що моральна шкода підлягає розрахунку за період з часу внесення відомостей до ЄРДР, тобто з 10.07.2018 до дня ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції (12.05.2021), тобто за 34 місяці. Вважає, що розмір завданої їй моральної шкоди є значно більшим, ніж той мінімум, який передбачений Законом, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.10.2019 у справі №757/53996/17. Покликається на те, що відповідно до Закону має право на відшкодування понесених нею витрат на правову допомогу при здійсненні захисту у кримінальному провадженні у розмірі 60000 грн, що підтверджено належними доказами.
У відзиві на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_4 . Волинська обласна прокуратура зазначає, що законодавством встановлено мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який визначається, виходячи із мінімальної заробітної плати, який у даному випадку становить 1600 гривень, як розрахункова величина, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік». Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача.
У відзивіна апеляційнускаргу позивача Державна казначейська служба України не погоджується з доводами, викладеними в ній, вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення визначеного позивачкою розміру моральної шкоди. Звертає увагу суду, що стягнення суми моральної шкоди у розмірі, більшому ніж визначений законодавством, призведе до економічно необґрунтованих витрат з державного бюджету.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про залишення апеляційних скарг сторін без задоволення з таких підстав.
В силу вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок незаконного перебування під слідством і судом, зокрема, повідомлення про підозру, обрання запобіжного заходу, відсторонення від посади, тривалого досудового розслідування і розгляду справи судами позивачці було заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої вона набула на підставі виправдувального вироку суду, який набрав законної сили. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходив із глибини та тривалості моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством і судом, а також із засад розумності, виваженості і справедливості. Розмір моральної шкоди 206933грн 33коп. визначено з урахуванням конкретних обставин справи та виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування шкоди ( 8000,00 грн) за період 25 місяців і 26 днів (з дня вручення ОСОБА_4 повідомлення про підозру - 31.07.2018 і до набрання виправдувальним вироком суду законної сили 25.09.2020).
Відмовляючи ж у стягненні в повному обсязі витрат на правову допомогу в сумі 60000 грн та стягнувши ці витрати частково в розмірі 19308,33 грн, суд виходив із того, що позивачем не надано документального підтвердження розрахунку витрат на заявлену суму правової допомоги, що є підставою для відмови у задоволенні таких вимог про їх відшкодування в повному обсязі.
Колегія суддів дійшла висновку, що зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає з огляду на таке.
Судом встановлено, що у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені 03 липня 2018 року до ЄРДР за № 12018030000000282, 31 липня 2018 року ОСОБА_4 вручено повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України, за ознакою одержання службовою особою неправомірної вимоги за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, а так само прохання надати таку вигоду для себе, дії з використанням наданої їй влади та службового становища.
Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02.08.2018 ОСОБА_4 , як підозрюваній, було обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на 2 місяці із визначеними зобов`язаннями, а також її було відсторонено від посади головного лікаря комунального підприємства "Ратнівський центр первинної медичної допомоги" строком на 2 місяці.
Вироком Ратнівського районного суду Волинської області від 19.11.2019 у справі № 166/1199/18, залишеним без змін ухвалою Волинського апеляційного суду від 25.09.2020 ОСОБА_4 визнано невинуватою і виправдано, за відсутності в її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України.
Постановою Верховного Суду від 12.05.2021 року ухвалу Волинського апеляційного суду від 25 вересня 2020 року щодо ОСОБА_4 залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56Конституції Українивизначено,що коженмає правона відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням іншихобставин,які маютьістотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає в тому числі і в випадку постановлення судом виправдувального вироку щодо особи.
Згідно з пунктами четвертим і п`ятим статті 3 Закону у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода та понесені витрати на юридичну допомогу.
Відшкодування моральноїшкоди провадитьсяу разі,коли незаконнідії органів,що здійснюютьоперативно-розшуковудіяльність,досудове розслідування,прокуратури ісуду завдалиморальної втратигромадянинові,призвели допорушення йогонормальних життєвихзв`язків,вимагають віднього додатковихзусиль дляорганізації свогожиття. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята та шоста статті 4 Закону).
Згідно з положеннями статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент розгляду справи.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц зроблено висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи.
Отже, законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто, суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, правильно виходив із того, що внаслідок повідомлення про підозру, обрання запобіжного заходу та досудового розслідування, відсторонення від роботи позивачці було заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої вона набула на підставі набрання законної сили виправдувального вироку відносно неї.
При визначенні розміру морального відшкодування суд правильно врахував обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством (25 місяців та 26 днів), відсторонення від посади головного лікаря, застосування щодо неї запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, який обмежував її свободу пересування та обрання місця перебування.
Зазначене призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків позивача, а тому з урахуванням засад розумності та справедливості суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 206933,33 грн, який визначений з урахуванням усіх обставин справи, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про державний бюджет України на 2024 рік» на момент відшкодування (8000 грн).
Колегія суддіввідхиляє аргументиапеляційної скаргиВолинської обласноїпрокуратури про те,що приобчисленні моральноїшкоди необхідновиходити ізнорм статті8Закону України«Про Державнийбюджет Українина 2024рік»,якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1 600,00 грн, оскільки межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Така практика Верховного Суду є сталою та узгоджується із нормами статті 13 Закону.
При цьому слід зазначити, що визначений статтею 13 Закону мінімальний розмір моральної шкоди не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом, однак з урахуванням конкретних обставин, засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом не передбачено.
Наказом Міністерстваюстиції,Генеральної прокуратурита Міністерствафінансів Українивід 04.03.1996№ 6/5/3/41затверджено Положенняпро застосуванняЗакону України"Пропорядок відшкодуванняшкоди,завданої громадяниновінезаконними діямиорганів дізнання,попереднього слідства,прокуратури ісуду",згідно зпунктом першимякого це Положення визначає порядок застосування зазначеного вище Закону.
Згідно з пунктом 2 Положення даний Закон встановлює випадки, умови та порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Отже, саме Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним, і саме норми цього Закону визначають порядок визначення розміру моральної шкоди у спірних правовідносинах.
На час розгляду справи як судом першої так і апеляційної інстанції, зміни до статті 13 Закону не вносились, і цей Закон не містить норми, яка передбачає відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством і судом, виходячи із розрахункової величини, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік.
Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачеві, не є в розумінні статей 56, 62 Конституції України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», статей 1167, 1176 ЦК України «виплатою», а відтак, підстави для застосування положень частини другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» відсутні.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 в частині розміру моральної шкоди та витрат на правову допомогу не беруться колегією суддів до уваги.
Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення (постанова Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 751/4400/21).
Покликання в апеляційній скарзі позивача щодо неправильності визначення періоду, за який підлягає стягненню моральна шкода, доводи про те, що початок строку перебування під слідством розпочинається з часу внесення відомостей про злочин в ЄРДР та закінчується датою перегляду судових рішень касаційною інстанцією, не ґрунтується на законі з огляду на таке.
Період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований за час, починаючи з моменту вручення позивачу письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення і до набрання виправдувальним вироком законної сили.
Позивач ОСОБА_4 перебувала під слідством і судом 25 місяців і 26 днів, починаючи з дня повідомлення позивачу про підозру 10 липня 2018 року, до дня набрання законної сили виправдувальним вироком суду - 25 вересня 2020 року.
Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, в яких неодноразово звернуто увагу на те, що важливим при обчисленні розміру відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним кримінальним переслідуванням, є початок строку перебування особи під слідством і судом та його закінчення, який починається з часу пред`явлення обвинувачення і закінчується датою набрання виправдувальним вироком законної сили (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 534/955/17, від 07 серпня 2019 року у справі № 615/1947/15-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 520/14448/18, від 11 серпня 2021 року у справі № 761/20935/19, від 06 липня 2022 року у справі № 947/7449/20-ц).
Щодо аргументів апеляційної скарги ОСОБА_4 в частині стягнення витрат на правничу допомогу, понесених позивачем у зв`язку з розглядом кримінальної справи, слід зазначити наступне.
Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Положеннями Кримінального процесуального кодексу України визначено, що юридична допомога в кримінальному провадженні включає дії адвоката як на стадії досудового розслідування, так і судового провадження.
Абзацом 3 п. 10 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04.03.1996 року № 6/5/3/41, встановлено,що досум,які підлягаютьповерненню напідставі пункту4статті 3Закону України"Пропорядок відшкодуванняшкоди,завданої громадяниновінезаконними діямиорганів дізнання,попереднього слідства,прокуратури ісуду",відносяться суми,сплачені нимадвокатському об`єднанню(адвокату)за участьадвоката усправі,написання касаційноїі наглядноїскарги,а такожвнесені ниму рахунокоплати витратадвоката узв`язкуз поїздкамиу справідо судівусіх інстанцій.
У постанові Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі № 501/85/22 зазначено, що "витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Згідно з частинами першою, третьою, п`ятою статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування".
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
На підтвердження вказаних витрат на правову допомогу представником позивачки ОСОБА_1 подано до суду наступні документи: договір про надання правової допомоги послуг захисника/представника від 13.07.2018, копії прибуткового касового ордера № 222 від 13.07.2018 та квитанцію до нього, відповідно до яких ОСОБА_4 сплачено адвокату Лавренчуку О.В. 60000 грн за надану правову допомогу в межах кримінального провадження № 12018030000000282 від 13.07.2018.
Відповідно до п. 5.1 договору про надання правової допомоги послуг захисника/представника від 13.07.2018 за надання правової допомоги підзахисному/довірителю замовник послуг виплачує та передає в момент підписання цього договору адвокату гонорар у вигляді готівкових коштів у розмірі домовленої між сторонами суми із розрахунку сплати послуг по 500 грн за 1 відпрацьовану годину роботи адвоката, включаючи при виконанні виїзних доручень час: починаючи з моменту виїзду адвоката з міста Луцька та закінчуючи його приїздом до міста Луцька.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наданими представником позивачки доказами не підтверджуються понесені нею витрати на юридичну допомогу у розмірі 60000 грн, оскільки з них неможливо встановити, які саме послуги були надані адвокатом у межах кримінального провадження, оскільки відсутній детальний опис робіт, виконаних адвокатом, та здійснення ним витрат, необхідних для надання правової допомоги на вказану суму, не надано ні суду першої, ні апеляційної інстанцій, жодних підтверджуючих документів, які би свідчили,зокрема, що адвокатом витрачено саме певну кількість часу на доїзд до суду для участі в судових засіданнях в усіх судових інстанціях.
З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції взято до уваги затрачений час на участь адвоката Лавренчука О. В. у кримінальному провадженні № 12018030000000282 під час розгляду справи у суді першої інстанції згідно з довідкою Ратнівського районного суду Волинської області від 18.12.2023 року, участі в судовому засіданні 25.09.2020 року в Волинському апеляційному суді та12 травня 2021 року - в судовому засіданні Верховного Суду без надання часу перебування в цих судових засіданнях , що вбачається із долучених ухвали апеляційного суду від 25.09.2020 року та постанови Верховного Суду від 12.05.2021 року.
Однак, інших доказів, які б підтверджували кількість відпрацьованого часу адвокатом для надання правової допомоги ОСОБА_4 , або здійснення ним витрат, необхідних для надання правової допомоги у межах даного кримінального провадження, матеріали справи не містять.
Покликання представника позивачки адвоката Лавренчука О. В. в апеляційній скарзі на фактичну погодинну вартість його роботи в розмірі, що перевищує суму в 60000 грн, суд не бере до уваги, оскільки таке не доведено належними доказами, не долучено розрахунок та підтверджувальні документи щодо витраченого часу.
Отже, з урахуванням наданих позивачем доказів на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу в кримінальному провадженні, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, з яким погоджується й апеляційний суд, про наявність підстав для відшкодування витрат, сплачених позивачем та документально підтверджених, у зв`язку з наданням юридичної допомоги в межах кримінального провадження при здійсненнізахисту віднезаконного обвинувачення у розмірі 19308,33 грн, які підлягають стягненню з Держави Україна на користь позивачки.
Таким чином, встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційних скарг цих висновків не спростовують.
У зв`язку з цим колегія суддів, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, доходить висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційні скарги позивача ОСОБА_4 та відповідача Волинської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 17 липня 2024 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді
