Номер провадження: 22-ц/813/3175/24
Справа № 522/3747/22
Головуючий у першій інстанції Абухін Р.Д.
Доповідач Громік Р. Д.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.10.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І.,
за участю секретаря - Триколіч І.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суд м. Одеси від 17 жовтня 2023 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі представника за законом ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Щербаков Юрій Сергійович; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Служба у справах дітей Одеської міської ради, про визнання такою, що втратила право користування квартирою,
ВСТАНОВИВ:
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог.
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі представника за законом ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Щербаков Юрій Сергійович; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Служба у справах дітей Одеської міської ради про визнання такою, що втратила право користування квартирою.
В обґрунтування позову позивач вказує, що Відкрите акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уклали кредитний договір №60/06ф-5, відповідно до умов якого, Банк надав Позичальнику кредит у сумі 57 000,00 доларів США.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №60/06ф-5 від 15.05.2006 року, між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було укладено іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку передано нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 .
07 вересня 2017 року Приморським районним судом м. Одеси ухвалено рішення у справі №490/8774/15-ц, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» заборгованість за Кредитним договором №60/06ф-5 від 15.05.2006 року в сумі 106 510,95 дол. США та 66 523,15 грн., всього 2 303 888 (два мільйони триста три тисячі вісімсот вісімдесят вісім) гривень 02 копійки.
16 березня 2020 року Приморським районним судом м. Одеси постановлено ухвалу у справі №490/8774/15-ц, якою замінено стягувача у виконавчому провадженні з виконання заочного рішення від 07.09.2017 року Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал».
23 листопада 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Щербаковим Юрієм Сергійовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №«63707059 з примусового виконання виконавчого листа №«490/8774/15-ц виданого 16.10.2020 року Приморським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» заборгованість за Кредитним договором №60/06ф-5 від 15.05.2006 року в сумі 106 510,95 дол. США та 66 523,15 грн., всього 2 303 888 (два мільйони триста три тисячі вісімсот вісімдесят вісім) гривень 02 копійки.
22 грудня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Щербаковим Юрієм Сергійовичем винесено постанову про опис та арешт майна боржника, а саме: квартири АДРЕСА_1 .
Згідно Відомостей №П1-247682-ю/л від 17.09.2021 року про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні/будинку, за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано дві особи:
- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
06 вересня 2021 приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Щербаковим Юрієм Сергійовичем винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні.
В подальшому квартиру АДРЕСА_1 було прередано на реалізацію через електронні торги до ДП «СЕТАМ»
Однак, 11 жовтня 2021 року Відповідач подала приватному виконавцю Щербакову Ю.С. заяву, разом з Довідкою про реєстрацією місця проживання особи, відповідно до якої, за адресою: АДРЕСА_2 , 07.10.2021 року зареєстровано місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вищезазначену довідку надано Відповідачем приватному виконавцю вже після передачі на реалізацію описаного майна, в зв`язку з чим 11.10.2021 року ОСОБА_6 винесено постанову про відкладення проведення виконавчих дій, якою зобов`язано ДП "СЕТАМ" відкласти реалізацію лоту №495648, а саме: ІПОТЕКА. Однокімнатна квартира, загальною площею 31,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 на строк до 26.10.2021 року. В подальшому приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Щербаковим Юрієм Сергійовичем винесено постанови про відкладення виконавчих дій.
Станом на дату подачі даного позову, електронні торги з примусової реалізації предмету іпотеки, а саме: Однокімнатна квартира, загальною площею 31,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 , зупинено, що підтверджується інформацією з офіційного сайту ДП "СЕТАМ".
31 січня 2022 року приватний виконавець звернувся до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради для отримання дозволу звернути стягнення на нерухоме майно боржника, а саме на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно із відповіді Служби у справах дітей Одеської міської ради №1762 від 09.02.2022 року для підготовки подання до органу опіки та піклування стосовно вирішення питання щодо надання дозволу звернення стягнення на нерухоме майно, де має право користування малолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , необхідно надати наступні документи:
- заява кожного з батьків (опікунів, піклувальників);
- копію паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, паспортного документа іноземця;
- копію реєстраційного номера облікової картки платника податків (у разі наявності);
- документ, що підтверджує право власності (користування) дитини на відчужуване майно;
витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обяжень, виданий відповідно до законодавства;
- копію свідоцтва про народження дитини;
- довідка з місця проживання, про склад сім`ї та реєстрацію, або витяг домової книги;
- копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу між батьками дитини (у разі наявності).
З огляду на вищенаведений перелік документів, який необхідний для отримання дозволу на реалізацію нерухомого майна, право користування яким має малолітня дитина, приватний виконавець фактично позбавлений можливості отримати такий дозвіл.
Дії ОСОБА_1 , щодо реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 (яка є предметом іпотеки), своєї малолітньої онуки ОСОБА_2 , спрямовані на ухилення від виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07.09.2017 року у справі №490/8774/15-ц, оскільки ОСОБА_2 була зареєстрована у вищезазначеній квартирі вже після її передачі на примусову реалізацію для погашення заборгованості за кредитним договором забезпеченим іпотекою.
Отже, ОСОБА_1 , усвідомлюючи наслідки своїх дій, не зважаючи на положення п.1 ч.5 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження», ст.13 Цивільного кодексу України та п.п.3.1. Іпотечного договору від 15.05.2006 року, зловживаючи власним правом зареєструвала свою онуку у квартирі АДРЕСА_1 , яку на момент такої реєстрації вже було передано на реалізацію, саме з метою унеможливити звернення стягнення на зазначене майно та виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07.09.2017 року у справі №490/8774/15-ц, чим порушила право Позивача на задоволення своїх вимог за рахунок іпотечного майна.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2023 року позов ТОВ «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі представника за законом ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Щербаков Ю.С.; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Служба у справах дітей Одеської міської ради про визнання такою, що втратила право користування квартирою задоволено. Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 . Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» судовий збір в розмірі 1240,50 гривень. Стягнено з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» судовий збір в розмірі 1240,50 гривень.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким відмовити повністю у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що дії ОСОБА_1 є зловживанням власним правом з огляду на те, що малолітня дитина ОСОБА_2 зареєстрована за місцем реєстрації та мешкання її батька ОСОБА_3 .
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що 15 травня 2006 року між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 60/06ф-5, відповідно до пунктів 1.1., 1.1.1., 1.1.2., 1.2. Договору відповідач ОСОБА_1 отримала кредит на споживчі потреби в сумі 57 000 (п`ятдесят сім тисяч) доларів 00 центів, термін повернення Кредиту - 14.05.2026 року.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 60/06ф-5 від 15.05.2006 між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_4 15.05.2006 року було укладено іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку передано нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .
07 вересня 2017 року Приморським районним судом м. Одеси ухвалено рішення у справі №490/8774/15-ц, яким стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» заборгованість за Кредитним договором №60/06ф-5 від 15.05.2006 року в сумі 106 510,95 дол. США та 66 523,15 грн., всього 2 303 888 (два мільйони триста три тисячі вісімсот вісімдесят вісім) гривень 02 копійки.
16 березня 2020 року Приморським районним судом м. Одеси постановлено ухвалу у справі №490/8774/15-ц, якою замінено стягувача у виконавчому провадженні з виконання заочного рішення від 07.09.2017 року Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал».
23 листопада 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Щербаковим Юрієм Сергійовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №63707059 з примусового виконання виконавчого листа №490/8774/15-ц виданого 16.10.2020 року Приморським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» заборгованість за Кредитним договором №60/06ф-5 від 15.05.2006 року в сумі 106 510,95 дол. США та 66 523,15 грн., всього 2 303 888 (два мільйони триста три тисячі вісімсот вісімдесят вісім) гривень 02 копійки.
22 грудня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Щербаковим Юрієм Сергійовичем винесено постанову про опис та арешт майна боржника, а саме: квартири АДРЕСА_1 .
В подальшому квартиру АДРЕСА_1 було прередано на реалізацію через електронні торги до ДП «СЕТАМ».
11 жовтня 2021 року Відповідач подала приватному виконавцю Щербакову Ю.С. заяву, разом з Довідкою про реєстрацією місця проживання особи, відповідно до якої, за адресою: АДРЕСА_2 , 07.10.2021 року зареєстровано місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
11 жовтня 2021 року ОСОБА_6 винесено постанову про відкладення проведення виконавчих дій, якою зобов`язано ДП "СЕТАМ" відкласти реалізацію лоту №495648.
Відповідно до п.п. 3.1. Іпотечного договору від 15.05.2006 року, Іпотекодавець згоден з тим, що протягом дії цього Договору він не має права без письмової згоди Іпотекодержателя вчиняти чи опосередковано сприяти вчиненню нижчезазначених дій:
- передавати Предмет іпотеки в спільну діяльність, лізінг, найм, оренду, користування.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права, чи обмежений у його здійсненні.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Застосовуючи положення статті 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.
Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Положеннями частини першої статті 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
Відповідно до частини першої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника житла користуватись цим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на житло в особи, членами сім`ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 5 листопада 2014 року в справі № 6-158цс1, та підтверджено в рішеннях Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду (Постанова 15.08.2018р. по справі № 595/1271/16-ц, в Постанові від 17 липня 2019 року по справі № 320/13248/14-ц).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2021 року у справі № 755/12052/19 зроблені наступні висновки:
Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).
Стаття 19 СК України регулює участь органу опіки та піклування у захисті сімейних прав та інтересів. Частина шоста цієї статті СК України визначає співвідношення повноважень цього органу та суду, встановлюючи, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Виконавець у виконавчому провадженні відповідно до законодавства України подібними повноваженнями не наділений.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша та друга статті 554 ЦК України).
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (частина перша статті 1 Закону про виконавче провадження).
Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону про виконавче провадження).
Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації майна у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду (в електронній або паперовий формі).
Згідно із абзацом першим пункту 2 розділу VII Порядку реалізації майна Реалізація предмета іпотеки здійснюється відповідно до вимог цього Порядку з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом та Законом про іпотеку.
У разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону про виконавче провадження (пункт 28 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень). Це кореспондує пункту 3 розділу ІІ цієї Інструкції.
ЄСПЛ неодноразово зауважував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у державі, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (наприклад, справа «Жовнер проти України» від 29 червня 2004 року, заява № 56848/00, § 33). Право на звернення до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби правова система держав-учасниць Конвенції допускала, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим для виконання, залишалося би невиконаним по відношенню до однієї зі сторін всупереч її інтересам. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
Вимога про отримання дозволу виконавцем від органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить неповнолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема передбачених статтями 17 та 18 Закону про охорону дитини, статтею 12 Закону про основи соцзахисту, від можливого порушення.
Якщо суд приймає рішення про солідарне стягнення з боржника та його поручителя коштів у рахунок погашення їх зобов`язань перед кредитором, то суд не досліджує питання прав тих чи інших осіб, які пов`язані з можливими об`єктами жилої нерухомості, які вже сам Держвиконавець відповідно до Закону про виконавче провадження визначає до реалізації, зокрема, на відкритих торгах для забезпечення виконання цього судового рішення. А відтак проведення такої реалізації майна, в тому числі спірної квартири, не контролюється судом допоки відповідні дії Держвиконавця не оскаржуються кимось з учасників виконавчого провадження чи іншими особами відповідно до закону.
Разом з тим повноваження Держвиконавця на мають того характеру та обсягів, які має суд, зокрема, в межах цивільного процесу. Обов`язки і права виконавців, закріплені у статті 18 Закону про виконавче провадження не відповідають широті повноважень та обов`язків суду, передбачених ЦПК України для вирішення судових спорів. Як приклад можна навести статтю 19 СК України, яка передбачає право суду не погодитись з висновками органу опіки та піклування. Тоді як законодавство України, зокрема Закон про виконавче провадження, такими повноваженнями Держвиконавця не наділяє. Також, наприклад, Держвиконавець позбавлений можливості встановлювати чи є у власності неповнолітніх дітей, місце проживання яких зареєстроване у квартирі, яка підлягає реалізації в рамках виконавчого провадження, інше житлове приміщення, чи мають вони право користування іншим житловим приміщенням. Для вирішення подібних питань Держвиконавець і має звертатись до органів опіки та піклування для отримання відповідного дозволу, який має враховувати найкращий захист прав неповнолітніх дітей.
Тому Держвиконавець не може самотужки забезпечити той самий рівень захисту відповідних прав неповнолітніх дітей, який може забезпечити суд реалізуючи, наприклад, статтю 39 Закону про іпотеку.
У зв`язку з цим, враховуючи вищезазначене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання Держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу Держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій Держвиконавця та/або органу опіки та піклування.
Зазначене стосується також і дій приватних виконавців.
Отже, на думку Великої Палати Верховного Суду державний чи приватний виконавець повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування яким мають діти.
Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом (частина друга статті 29 ЦК України).
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає (частина четверта статті 29 ЦК України). Цьому кореспондує абзац другий частини другої статті 13 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про вільне пересування).
Фізична особа може мати кілька місць проживання (частина шоста статті 29 ЦК України).
Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою (частини перша та третя статті 160 СК України).
Члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону (частина перша статті 405 ЦК України). Це кореспондує частині першій статті 156 Житлового кодексу Української РСР від 30 червня 1983 року № 5464-X (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - ЖК УРСР), яка передбачає, що члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. При цьому за згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (частина друга статті 156 ЖК УРСР).
Згідно із частиною четвертою статті 156 ЖК УРСР до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 ЖК УРСР. Відповідно до змісту частини другої статті 64 ЖК УРСР це є: дружина наймача, їх діти і батьки. Також членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з власником будинку (квартири) і ведуть з ним спільне господарство.
Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків (частина друга статті 11 Закону про охорону дитинства).
Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем (частини друга статті 18 Закону про охорону дитинства).
Місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини (абзац п`ятий статті 3 Закону про вільне пересування).
Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів (частина перша статті 6 Закону про вільне пересування).
Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції (частина десята статті 6 Закону про вільне пересування).
Пункт 18 Правил реєстрації місця проживання визначає перелік документів, які подає особа для реєстрації місця проживання. Зокрема підпункт 4 частини першої пункту 18 Правил реєстрації місця проживання визначає документи, що підтверджують право на проживання в житлі, які подаються при відповідній реєстрації. Абзац перший цього підпункту частини першої пункту 18 Правил реєстрації місця проживання уточнює, що у разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім`ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників).
У разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування) (частина четверта пункту 18 Правил реєстрації місця проживання).
Пункт 1 частини п`ятої статті 19 Закону про виконавче провадження передбачає, що боржник зобов`язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.
Відповідачі заперечують, що реєстрація у спірній квартирі ОСОБА_2 є зловживанням своїми правами зі сторони відповідачів, адже про це можливо стверджувати, якщо б відповідачі знали про наявність рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки та про передачу квартири на реалізацію.
Суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що відповідач як не заперечує так і не спростовує свою обізнаність стосовно рішення суду та вчинення виконавчих дій щодо квартири.
В той же час, з Постанови про відкладення проведення виконавчих дій від 11.10.2021 вбачається, що Приватний виконавець вказує, що до нього надійшло повідомлення від боржника про реєстрацію місця проживання неповнолітньої особи за адресою предмета іпотеки.
Вказане свідчить про те, що боржнику достеменно відомо про наявне виконавче провадження, адже боржник звертається до виконавця з клопотаннями, тобто приймає участі у проведенні виконавчих дій з приводу виконання судового рішення.
Як вбачається з п.п.5.3.7. Договору Іпотеки Іпотекодавець зобов`язаний без письмової згоди Іпотекодержателя не здійснювати дій, пов`язаних зі зміною права власності на Предмет іпотеки, а також дій по передачі Предмета Іпотеки в наступну іпотеку, найм (оренду), в безоплатне користування, лізинг, спільну діяльність чи оперативне управління третім особам.
Як вбачається з п.п.5.3.8. Договору Іпотеки Іпотекодавець зобов`язаний повідомляти Іпотекодержателя про будь-які зміни, що відбулись або відбуваються з предметом іпотеки, зокрема про посягання третіх осіб на Предмет іпотеки.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що дії відповідачів стосовно реєстрації малолітньої дитини в квартиру, яка на законних підставах перебуває на стадії реалізації по виконанню рішення суду, свідчать про недобросовісне здійснення прав та виконання взятих на себе обов`язків і про намагання ускладнити виконання рішення суду.
Суд першої інстанції правильно враховував, що однією із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), а тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Дослідивши матеріали справи, суд першої інстанції дійшов вмотивованого висновку, що відповідач ОСОБА_1 зареєструвала свою онуку у вищевказаній квартирі з метою унеможливити звернення стягнення на зазначене майно, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Скаржник не довела обставини, на які посилалась як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надала.
Щодо доводів апеляційної скарги, то колегія суддів зазначає таке.
Однією з головних засад здійснення судочинства в Україні є обов`язковість судового рішення. Немає сенсу в правосудді, якщо рішення судів не виконуються, а невиконання судових рішень є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
На вказаному наголошено у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 761/19306/22 (провадження № 61-10806св23).
Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків (частина друга статті 11 Закону про охорону дитинства).
Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем (частини друга статті 18 Закону про охорону дитинства).
Місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини (абзац п`ятий статті 3 Закону про вільне пересування).
Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів (частина перша статті 6 Закону про вільне пересування).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 у м. Київ (т. 1, а.с. 34), а реєстрація за адресою спірної квартири ( АДРЕСА_2 ) відбулась 07 жовтня 2021 року, тобто через 9 днів після публікації про торги на офіційному сайті ДП «СЕТАМ» (28 вересня 2021 року), та в порушення трьох місячного строку для первинної реєстрації новонародженої дитини.
Крім того, приватному виконавцю надавались Відомості №П1-247682-ю/л про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні/будинку від 23.09.2021, згідно із яких за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані такі особи: 1) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; 2) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість. Відповідно до частини 3 статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин 2-5 статті 13 цього Кодексу.
Добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосовуваних засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. І, навпаки, реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відторгає її як таку, що не відповідає задекларованій меті.
Аналізуючи частину 2 статті 13 ЦК України можна дійти висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права.
Заборона зловживання правом по суті випливає з якості врівноваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, еквівалентності, справедливості під час реалізації суб`єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов`язків.
Виходячи із аналізу норм, закріплених у ЦК України, поняття "добросовісність" ототожнюється із поняттям "безвинність" і навпаки, "недобросовісність" із "виною". Такий висновок випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, частина 3 статті 39 ЦК України), а оскільки обов`язковим елементом настання відповідальності, за загальним правилом, є вина, то такі діяння є винними.
Колегія суддів зауважує, що добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (пункт шостий статті 3 ЦК). Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. Дії учасників цивільних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно до ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» боржник зобов`язаний: 1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; 2) допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; 3) за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронні гаманці в емітентах електронних грошей, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; 4) повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; 5) своєчасно з`являтися на вимогу виконавця; 6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Таким чином, апеляційний суд констатує порушення ОСОБА_1 вимог частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» шляхом реєстрації у спірній квартирі малолітньої дитини під час виконавчого провадження. На переконання колегії суддів зазначені дії боржника не можуть свідчити про виникнення у дитини житлових прав на спірну квартиру.
Аналогічні за суттю правові висновки викладені у постанові ВП ВС від 26 жовтня 2021 року у справі №755/12052/19.
Враховуючи вищевикладене, у сукупності дії сторони відповідача свідчать про недобросовісність поведінки.
Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті.
Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Повний текст судового рішення.
Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.
Суддя-учасник колегії Дришлюк А.І. перебував у відпустці 04 листопада 2024 року, що підтверджується довідкою відділу кадрової роботи та управління персоналом.
Повний текст судового рішення виготовлено 05 листопада 2024 року.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суд м. Одеса від 17 жовтня 2023 рокузалишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 05 листопада 2024 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
А.І. Дришлюк
