Єдиний державний реєстр судових рішень
Дата документу 13.11.2024 Справа № 335/2366/24
Запорізький апеляційний суд
Єдиний унікальний №335/2366/24 Головуючий у 1-й інстанції: Шалагінова А.В.
Провадження № 22-ц/807/1924/24 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2024 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого,судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Гончар М.С., Полякова О.З.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживачів, -
В С Т А Н О В И В:
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, який в подальшому уточнила, до Комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживачів.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк», в якому нею відкрито картковий рахунок НОМЕР_1 . До вказаної картки був зареєстрований фінансовий її номер телефону. З часу отримання кредитної картки кредитними коштами вона не користувалася.
13 жовтня 2023 року вона не змогла зі свого телефону увійти в застосунок «Приват24», у зв`язку із чим звернулась до найближчого відділення АТ КБ «ПриватБанк», де її повідомили про оформлення кредиту на вказаний рахунок в розмірі 50 000 грн, зміну анкетних даних, оформлення на її ім`я картки « ЄВідновлення » та зняття з картки 11 жовтня 2023 року двома транзакціями грошових коштів в розмірі 20 800,00 грн та 20 797,79 грн. При цьому, вона повідомила співробітника банку, що від банку не надходили СМС-повідомлення або дзвінки з приводу отримання кредиту, документів на отримання кредиту вона не підписувала, грошові кошти з карти не знімала. Також позивачка звернулась на гарячу лінію банку 3700 і повідомила про шахрайські дії з боку невідомих осіб.
Про вказану подію вона 14 жовтня 2023 року подала заяву у відділення поліції, на підставі якої 14 жовтня 2023 року зареєстроване кримінальне провадження № 12023082060001595 за ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Списання коштів відбулося без її відома та розпорядження, Банк не забезпечив належний захист і збереження коштів.
На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 в уточненій позовній заяві просила суд:
- визнати транзакції щодо зняття грошових коштів в розмірах 20 800 грн та 20 797,79 грн з її рахунку НОМЕР_1 , відкритому в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» нечинними та такими, що не є дозволеними користувачем;
- зобов`язати АТ КБ «ПРИВАТБАНК» закрити рахунок за кредитним договором № SAMDNWFC00056711533 від 16.12.2019 та списати кредитну заборгованість в розмірі 48 292,77 грн.;
- стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 500,00 грн.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31 липня 2024 року позовні вимоги задоволені частково.
Визнано нечинними трансакції щодо зняття грошових коштів 11 жовтня 2023 року в розмірі 20800,79 грн та 20797, 79 грн з рахунку ОСОБА_1 НОМЕР_2 , відкритому в Акціонерному товаристві Комерційний Банк «ПриватБанк». Зобов`язано Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» скасувати кредитну заборгованість ОСОБА_1 у розмірі 48 292,77 грн, яка утворилась за наслідками оскаржуваних операцій від 11 жовтня 2023 року. У задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до задоволеної частини позовних вимог розміром 6000 грн. Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на користь Державного бюджету України судовий збір розміром 1816,80 грн.
Не погоджуючись із судовим рішенням, Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31 липня 2024 року та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі, розподілити судові витрати.
Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно з пунктом 14.16 статті 14 Закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів. Згідно з пунктом 1.1.5.29. умов та правил надання банківських послуг держатель несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, до моменту письмової заяви держателя карти про блокування коштів на картрахунку й за всі операції, які не супроводжуються авторизацією, до моменту постановки Карти в СТОП-ЛИСТ платіжною системою, а у випадку підключення до послуги «Екстрені гроші» також протягом часу блокування платіжної карти. Оскільки ОСОБА_1 , як на «гарячу лінію, так і в письмовому вигляді, повідомила банк про факт транзакцій вже після проведення спірних транзакцій, позивач, на думку банка, має особисто нести цивільно-правову відповідальність. В архівах банку не виявлено звернень відповідача з дорученням про постанову карти в СТОП-ЛИСТ платіжної системи або з вимогою про блокування картки до моменту зняття коштів. Позивачем не було доведено, що кошти переведені без його волевиявлення, не за його власним розпорядженням. Станом на дату здійснення трансакції - 11 жовтня 2023 року фінансовий номер клієнта не змінювався. Грошові кошти можна було зняти з платіжної картки лише за допомогою знання фінансового номеру (логіну), а також даних картки (номер картки та РIN -коду картки) . На обґрунтування підстав апеляційного оскарження судового рішення АТ КБ «ПриватБанк» вказало, що суд не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 522/22780/15-ц, від 10 квітня 2019 року к справі № 524/39/79/16 -ц, від 17 липня 2019 року у справі № 564/678/15-ц. Крім цього, АТ КБ «ПриватБанк» зазначило, що суд не дослідив зібрані у справі доказів. Суд помилково стягнув витрати на правничу допомогу в розмірі 6 000 грн, оскільки в матеріалах справи відсутні акти приймання-передачі із детальним описом вчинених представником відповідних дій та їх вартість.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. При цьому, колегія суддів зауважує, що ухвалу про відкриття апеляційного провадження та апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Зарудній І.В. отримав 27 серпня 2024 року в електронному кабінеті зареєстрованого в підсистемі «Електронний суд», що підтверджується довідкою відповідального працівника суду від 27 серпня 2024 року (а.с. 194).
Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).
В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2024 року це 90 840 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3028,00 грн (3028,00 грн х 30 = 90 840 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до п.п. 1,2 ч. 1, ч.2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема: малозначні справи, що виникають з трудових відносин. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 50 000,00 грн, що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначена справа відповідно до п. п. 1 , 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України може розглядатися в порядку спрощеного провадження, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, не належить до виключень із цієї категорії відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України.
Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заявником апеляційної скарги оскаржується судове рішення в частині задоволених позовних вимог щодо визнання нечинними транзакції щодо зняття грошових коштів 11 жовтня 2023 року в розмірі 20 800 грн та 20 797,79 грн з рахунку ОСОБА_1 НОМЕР_2 , відкритому в АТ КБ «ПриватБанк», зобов`язання АТ КБ «ПриватБанк» скасувати кредитну заборгованість ОСОБА_1 у розмірі 48 292,77 грн, яка утворилася за наслідками оскаржуваних операцій від 11 жовтня 2023 року. В частині відмовлених позовних вимог рішення суду не оскаржується, тому в силу ч. 1 ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін. а скаргу без задоволення.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень частини першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення в оскаржуваній його частині зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 стала жертвою шахрайських дій інших осіб, які скористались її особистими даними, збільшили по картці кредитний ліміт в АТ КБ «ПриватБанк», проте ці дії не відповідали внутрішній волі ОСОБА_1 , вона не отримувала коштів, не давала згоди на збільшення кредитного ліміту, транзакції щодо зняття грошових коштів 11 жовтня 2023 року в розмірі 20 800,00 грн та 20 797,79 грн є нечинними, тому АТ КБ «ПриватБанк» відповідно до наведених вище вимог закону зобов`язаний скасувати кредитну заборгованість у розмірі 48 292,77 грн, яка утворилась внаслідок вищезазначених операцій. Банк не надав належних доказів, які б підтверджували, що позивачка своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції щодо перерахування грошових коштів з її карткового рахунку. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у зв`язку із частковим задоволенням позову, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу пропорційно до задоволеної частини позовних вимог розміром 6 000 грн.
З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не може повністю погодитись, виходячи з наступного.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Судом встановлено, що 16 грудня 2019 року ОСОБА_1 була підписана анкета-заява клієнта-фізичної особи про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, на підставі якої позивачці було відкрито картковий рахунок НОМЕР_1 . До вказаної картки був зареєстрований фінансовий номер телефону НОМЕР_3 .
18 серпня 2022 року ОСОБА_1 підписала паспорт споживчого кредиту, в якому були зазначені основні умови кредитування, порядок повернення кредиту та інша необхідна інформація (а.с. 69-77).
Згідноз випискою по картці/рахунку НОМЕР_4 ( НОМЕР_5 ) і додатковим рахункам договору SAMDNWFC00056711533 від 16 грудня 2019 року за період 10 жовтня 2023 року по 20 жовтня 2023 року, 11 жовтня 2023 року о 15:12 год. та о 15:13 год. було здійснено зняття готівки в банкоматі іншого банку на суми 20 800,00 грн та 20 797,79 грн відповідно (а.с.68), яку як стверджує позивачка, вона не знімала.
13 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до найближчого відділення АТ КБ «ПриватБанк» та у подальшому, на гарячу лінію банку 3700 з приводу шахрайських дій відносно неї та блокування і перевипуску банківської картки.
14 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення, внаслідок чого були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023082060001595 та розпочате досудове розслідування за фактом крадіжки грошових коштів з банківського рахунку позивачки, за ч. 4 ст. 185 КК України, що підтверджується талоном-повідомлення єдиного обліку №25745 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію, Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, (а.с.14).
В межах досудового розслідування кримінального провадження було проведено допит ОСОБА_1 в якості потерпілої, проведено огляд її мобільного телефону, проведено тимчасовий доступ до речей і документів, які перебувають у володінні АТ КБ «ПриватБанк», встановлено місце обготівкування грошових коштів та за наслідками тимчасового доступу в АТ «УКРСИББАНК» встановлено, що у банкоматі АТМ за адресою: АДРЕСА_1 відсутні фото-, відео- фіксація зняття готівки за період з 09.10.2023 по 20.10.2023.
Листом від 17 листопада 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» надав відповідь на звернення ОСОБА_1 стосовно повернення грошових коштів, які були списані з платіжної картки « НОМЕР_6 , за змістом якої повідомлено, що вхід в «Приват24» був здійснений під авторизацією позивачки, а в подальшому грошові кошти були зняті через банкомат іншого банку. Для того, щоб зняти грошові кошти був правильно введений ПІН-код картки. Вказані дії можливо було здійснити лише за допомогою використання фінансового телефону позивачки та іншої особистої інформації. У випадку впевненості в наявності шахрайських дій щодо списання грошових коштів, Банком було рекомендовано звернутись до правоохоронних органів (а.с.81-82).
13 грудня 2023 року ОСОБА_1 подано заяву до Національного Банку України щодо неправомірних, на її думку, дій АТ КБ « ПриватБанк» (а.с.29-30).
06 березня 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» виставлено позасудову вимогу, в якій повідомлено ОСОБА_1 про наявність заборгованості за кредитним договором станом на 06 березня 2024 року в розмірі 48 292,77 грн ( а.с. 107-108).
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язані встановлений стрк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк ( термін).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двої або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору ( частина третя статті 626 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедивості.
Частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частинами першою-третьою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1068 ЦК України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Статтею 1071 ЦК України передбачено, що банк може списати грошові кошти з рахунку клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком та клієнтом, або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
У разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом (стаття 1073 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначаються загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», визначено, що держатель електронного платіжного засобу - фізична особа, яка на законних підставах використовує електронний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші платіжні операції із застосуванням зазначеного електронного платіжного засобу. Електронний платіжний засіб - платіжний інструмент, який надає його держателю можливість за допомогою платіжного пристрою отримати інформацію про належні держателю кошти та ініціювати їх переказ. Переказ коштів- рух певної суми коштів хз метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримуач можуть бути однією і тією ж особою. Помилковий переказ коштів - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб`єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видачі йому цієї суми у готівковій формі. Неналежний переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі. Платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовуєтьсядля ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Платіжна система-платіжна організація, учасники платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при проведенні переказу коштів. Проведення переказу коштів є обов`язковою функцією, що має виконувати платіжна система. Платник - особа, з рахунку якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ шляхом подання/ формування документа на переказ готівки разом із відповідною сумою коштів. Неналежний платник - особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів. Отримувач - особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу у готівковій формі.. Неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Згідно з пунктом 14.12 статті 14 Закону України « Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач платіжної системи зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Використання електронного платіжного засобу за довіреністю не допускається, крім випадку емісії додаткового електронного платіжного засобу для довіреної особи.
Згідно з пунктом 2 розділу VI Положення № 705 про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 (далі - Положення № 705, в редакції на час виникнення спірних правовідносин), емітент зобов`язаний не розкривати іншим особам, крім користувача, ПІН або іншу інформацію, яка дає змогу виконувати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу.
Відповідно до пункту 3 розділу VI Положення № 705 банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором, повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу. Банк у разі невиконання обов`язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій.
Згідно з пунктом 5 розділу VI Положення № 705 користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які ним не виконувалися.
Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів (пункт 6 розділу VI Положення № 705).
Пунктами 7, 8 розділу VI Положення № 705 визначено, що емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
Відповідно до пункту 9 розділу VI Положення № 705 користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.
Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.
Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15, постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17), від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16-ц (провадження № 61- 30583св18), від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19 (провадження № 61-1035св21).
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до положень статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачка не вчиняла дії, спрямовані на списання чи перерахунок коштів з її карткового рахунку, а відповідач не надав докази на підтвердження вчинення позивачкою дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи АТ КБ «ПриватБанк» не сприяв встановленню кола осіб, на користь яких були здійснені транзакції з карткового рахунку позивачки. Банк надав позивачці лише формальну відповідь, що саме позивач несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, включаючи операції, що супроводжуються правильним введенням нанесених на платіжній картці даних, до моменту звернення клієнта в банк та блокування платіжної картки і за всі операції, які не супроводжуються авторизацією, до моменту постановки платіжної картки в стоп-лист платіжною системою, та рекомендував ОСОБА_1 звернутись до правоохоронних органів у випадку впевненості в наявності шахрайських дій.
На підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції, враховуючи вищевказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, зокрема, несанкціоноване списання грошових коштів з рахунку позивача, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
При цьому, з урахуванням статті 16 ЦК України зважаючи на характер спірних відносин, належними і достатніми для відновлення порушеного права способом захисту інтересів ОСОБА_1 є саме зобов`язання банку скасувати заборгованість ОСОБА_1 станом на 06 березня 2024 року у розмірі 48292,77 грн, що утворилася внаслідок несанкціонованого списання коштів з рахунку позивача, оскільки визнання судом нечинними транзакцій щодо зняття грошових коштів з належного ОСОБА_1 рахунку відкритому в АТ КБ «ПриватБанк» не має своїм наслідком повернення несанкціоновано списаних коштів, тому ці позовні вимоги не відповідають ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах.
Подібний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 22 вересня 2922 року у справі № 679\87/21, у постанові від 23 листопада 2022 року у справі № 61-16170 св21.
З огляду на зазначене рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про визнання транзакцій щодо зняття грошових коштів нечинними підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій задоволеній частині позовних вимог рішення підлягає зміні виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції : «Зобов`язати Акціонерне Товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» скасувати кредитну заборгованість за належним ОСОБА_1 картковим рахунком НОМЕР_1 , яка станом на 06 березня 2024 року становить у розмірі 48292, 77 грн, яка утворилась внаслідок несанкціонованих транзакцій від 11 жовтня 2023 року».
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від викладених від 10 липня 2019 року у справі № 522/22780/15-ц, від 10 квітня 2019 року к справі № 524/39/79/16 -ц, від 17 липня 2019 року у справі № 564/678/15-ц, оскільки висновки суду касаційної інстанції у наведених справах зроблені за встановлення інших фактичних обставин.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.
Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У відповідності до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас, згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).
Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
Встановлено, що представником позивача у даній справі є адвокат Заруднім І.В.
На підтвердження понесених витрат заявником були надані відповідні докази: договір про надання правничої (правової) допомоги від 12 лютого 2024 року, попередній розрахунок суми витрат на суму 13500 грн, акт прийому-передач виконаних робіт ( наданих послуг) від 29 лютого 2024 року на суму 9000 грн, квитанція про сплату коштів від 29 лютого 2024 року
При цьому, суд першої інстанції правильно вважав за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції та стягнути з відповідача на користь позивачки 6000, 00 грн виходячи до пропорційно задоволеної частини позовних вимог, ураховуючи характер виконаної адвокатом Заруднім І.В. роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин цієї справи.
Визначена судом сума є співмірною з наданими учаснику справи послугами, що відповідає принципу розподілу судових витрат.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про безпідставне стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000, 00 грн не заслуговують на увагу.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, які б давали підстави для скасування судового рішення в оскаржуваній частині в повному обсязі та відмови у задоволенні позову з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити частково, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31 липня 2024 року в частині задоволення вимог про визнання транзакцій щодо зняття грошових коштів 11 жовтня 2023 року нечинними скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у їх задоволенні. Абзац 3 резолютивної частини рішення змінити. В іншій оскаржуваній частині рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Комерційний банк «ПриватБанк» в оскаржуваній частині - задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31 липня 2024 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про визнання нечинними трансакції щодо зняття грошових коштів 11 жовтня 2023 року в розмірі 20800, 00 грн та 20797, 79 грн з рахунку ОСОБА_1 НОМЕР_2 , відкритому в Акціонерному товаристві Комерційний Банк «ПриватБанк» скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Абзац третій резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції «Зобов`язати Акціонерне Товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» скасувати кредитну заборгованість за належним ОСОБА_1 картковим рахунком НОМЕР_1 , яка станом на 06 березня 2024 року становить у розмірі 48292, 77 грн, яка утворилась внаслідок несанкціонованих транзакцій від 11 жовтня 2023 року».
В іншій оскаржуваній частині рішення суду залишити без змін.
В іншій частині рішення суду не оскаржується та апеляційним судом не переглядається.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повна постанова складена 13 листопада 2024 року.
Головуючий, суддя Суддя Суддя
Подліянова Г.С. Гончар М.С. Поляков О.З.
