УХВАЛА
10 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 296/12456/23
провадження № 61-2165сво24
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Гулька Б. І. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - виконавчий комітет Житомирської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 12 грудня 2023 року у складі судді Шкиря В. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2024 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до виконавчого комітету Житомирської міської ради (далі - ВК Житомирської міської ради) про захист порушених цивільних прав та інтересів, відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що 07 червня 2016 року ВК Житомирської міської ради незаконно та передчасно подав апеляційну скаргу у справі № 296/12002/13-а з двадцятьма порушеннями норм законодавства, зокрема, без наявності у виконавчого комітету повного тексту постанови суду, яка оскаржується.
ОСОБА_1 вказувала, що внаслідок неправомірних дій відповідача порушено її цивільні права та завдано моральної шкоди, яка полягала у її душевних переживаннях, погіршенні стану здоров`я, порушенні звичайного способу життя.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ВК Житомирської міської радина її користь на відшкодування завданої моральної шкоди 200 тис. грн.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 12 грудня 2023 року, яка залишена без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2024 року, у відкритті провадження у справі відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що правом на звернення до суду з позовом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів та, відповідно, таке цивільне право або інтерес може бути захищено судом у спосіб, який, зокрема, не суперечить чинному законодавству, договору та має бути ефективним.
Позовна заява ОСОБА_1 зводиться до незгоди із поданням апеляційної скарги під час розгляду цивільної справи № 296/12002/16а.
У статтях 352, 354 ЦПК України визначено право та строки апеляційного оскарження в цивільному судочинстві. Крім того, пунктом 5 частини першої статті 43 ЦПК України врегульовано процесуальне право учасників справи оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках.
Таким чином, представник відповідача скористався своїми правами та подав апеляційну скаргу у справі № 296/12002/13-а. Незгоду з апеляційною скаргою позивачка може викласти у формі, передбаченій ЦПК України, під час розгляду апеляційним судом безпосередньо справи № 296/12002/13-а, в якій таку апеляційну скаргу було подано. Якщо розгляд справи вже закінчено апеляційною інстанцією, то позивачка не позбавлена права на подання касаційної скарги.
Порушення, які, на думку позивачки, були допущені представником відповідача в межах конкретної справи, не можна визнати шкодою у розумінні положень цивільного законодавства й така шкода не може бути стягнута за позовною вимогою в іншому провадженні. При цьому, відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, адже відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Тлумачення положень частини першої, другої статті 2 та частини першої статті 11 ЦПК України свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Оскільки позовна заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду як в порядку цивільного судочинства, так і взагалі не підлягає судовому розгляду, у відкритті провадження у цій справі слід відмовити. При цьому, суд на Велику Палату Верховного Суду не посилався.
Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції.
На переконання суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що незгода позивачки із апеляційною скаргою повинна бути висловлена відповідно до норм ЦПК України під час розгляду судом безпосередньо тієї цивільної справи, в межах якої така апеляційна скарга подана.
Отже, відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, адже відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Доводи апеляційної скарги зводяться до суперечливого тлумачення норм матеріального та процесуального права, незгоди з висновками суду першої інстанції і висновків суду не спростовують.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2024 року, в якій просить суд касаційної інстанції встановити юрисдикцію для розгляду цієї справи.
У лютому 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 12 грудня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2024 року, в якій просить ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та, не передаючи справу на новий розгляд, змінити судові рішення.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 березня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2024 року залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 06 березня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 12 грудня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2024 року залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 12 грудня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2024 року, витребувано матеріали справи № 296/12456/23 із Корольовського районного суду м. Житомира. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено абзац четвертий пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України.
У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 24 квітня 2024 року справу передано судді-доповідачеві - ОСОБА_2 , судді, які входять до складу колегії: Ігнатенко В. М., Фаловська І. М.
У зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_2 на підставі службової записки Секретаря Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Фаловської І. М., розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2024 року № 1178/0/226-24 справу передано на повторний автоматизований розподіл судових справ.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 жовтня 2024 року справу передано судді-доповідачеві Дундар І. О., судді, які входять до складу колегії: Крат В. І., Краснощоков Є. В.,
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 жовтня 2024 року справу за позовом ОСОБА_1 до ВК Житомирської міської ради про захист порушених цивільних прав та інтересів, відшкодування моральної шкоди призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2024 року вищевказану справу № 296/12456/23 передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційні скарги
Касаційні скарги ОСОБА_1 мотивовані тим, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, фактично позбавивши її права на доступ до суду;
- суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, помилково вважав, що спір між учасниками цієї справи не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та не підлягає розгляду судами взагалі. Вважає порушеними свої права внаслідок незаконних, на її думку, дій відповідача під час розгляду цивільної справи № 296/12002/13, зокрема, подання апеляційної скарги без наявності у виконавчого комітету повного тексту постанови, яка оскаржується. Унаслідок неправомірних дій відповідача порушено її цивільні права та завдано моральної шкоди, яка полягала у душевних переживаннях, погіршенні стану здоров`я, порушення звичайного способу життя. Розмір моральної шкоди оцінювала у 200 тис. грн.
Відзиви на касаційні скарги до Верховного Суду не надходили.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Передаючи справу № 296/12456/23 на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з посиланням на частину другу статті 403 ЦПК України, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що необхідно відступити від правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегій суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2024 року у справі № 296/6169/23, провадження № 61-12472св23.
Необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у вказаній постанові суду, викликана таким.
Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22, провадження № 61-5252сво23).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див.: пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16, провадження № 12-30гс21).
Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, провадження № 14-91цс20).
Таким чином, правом на звернення до суду з позовом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів та, відповідно, таке цивільне право або інтерес може бути захищено судом у спосіб, який, зокрема, не суперечить чинному законодавству, договору та має бути ефективним.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18, провадження № 14-567цс18).
Приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див.: аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц, провадження № 14-477цс19; від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18, провадження № 11-36апп1; від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19, провадження № 14-39цс20).
Поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 06 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц та від 20 листопада 2019 року у справі № 591/5619/17.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У справі, яка переглядається:
- при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 зазначала, що ВК Житомирської міської ради незаконно та передчасно подав апеляційну скаргу 07 червня 2016 року у справі № 296/12002/13-а із двадцятьма порушеннями норм законодавства, зокрема, без наявності у виконавчого комітету повного тексту постанови, яка оскаржується. Унаслідок неправомірних дій відповідача порушено її цивільні права та завдано моральної шкоди, яка полягала у душевних переживаннях, погіршенні стану здоров`я, порушенні звичайного способу життя. Тому позивачка просила стягнути з ВК Житомирської міської радина її користь на відшкодування завданої моральної шкоди 200 тис. грн;
- нормами законодавства не передбачено такого способу захисту як звернення із позовною заявою з вимогами про відшкодування моральної шкоди, завданої поданням апеляційної скарги в іншій справі;
- незгода позивача із апеляційною скаргою повинна бути висловлена у процесуальний спосіб, тобто відповідно до норм ЦПК України під час розгляду судом безпосередньо тієї цивільної справи, у межах якої така апеляційна скарга подана;
- таким чином, відсутність спору виключає можливість звернення до суду, адже відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Проте у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2024 року у справі № 296/6169/23, провадження № 61-12472св23, зазначено, що:
«юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Позов - це звернена через суд до відповідача матеріально-правова вимога про поновлення порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, який здійснюється в певній, визначеній законом процесуальній формі. Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) є його предмет і підстава.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача. Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки.
Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача.
Правова підстава позову - це посилання у позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.
Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19, провадження № 61-6515св20.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1, звертаючись до суду з позовом, визначила матеріально-правова вимогу до відповідача, щодо якої вона просить постановити судове рішення (предмет позову), зазначила обставини, якими обґрунтовує свої вимоги (підстава позову), зокрема, навела юридичні факти, на яких ґрунтуються її позовні вимоги до відповідача (фактична підстава позову) та послалася у позовній заяві на норми ЦПК України, на яких ґрунтуються її вимоги (правова підстава позову), а також зазначила про право, яке вона вважає порушеним, вказала спосіб, у який, на її думку, відповідач порушив її право, та зазначила прийнятний для себе спосіб захисту такого права.
Отже, суд мав повно та всебічно дослідити обставини, яким позивачка обґрунтовує свої вимоги, перевірити їх доказами, які мають бути оцінені на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установити існування чи відсутність порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів, та за наслідками указаних дій ухвалити у справі законне та обґрунтоване судове рішення по суті вимог позивачки.
Натомість суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, дійшов передчасного висновку, обґрунтувавши його тим, що позовна заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду як у порядку цивільного судочинства, так і взагалі не підлягає судовому розгляду.
Суд апеляційної на наведене вище уваги не звернув, помилково залишивши судове рішення місцевого суду без змін.
За таких обставин, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню, а справа - передачі до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження».
Наведений висновок свідчить про застосування судом касаційної інстанції принципово відмінного підходу до вирішення питання щодо можливості судового розгляду вимог про відшкодування моральної шкоди, спричиненої процесуальними діями іншої сторони (учасника).
Отже, наведене свідчить про застосування судом касаційної інстанції принципово різного підходу до вирішення питання щодо можливості судового розгляду вимог про відшкодування моральної шкоди, спричиненої процесуальними діями іншої сторони (учасника), що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці їх розгляду Верховним Судом.
З огляду на викладене, касаційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 12 грудня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2024 року підлягають прийняттю до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
З огляду на вказане справа розглядатиметься Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами та без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Житомирської міської ради про захист порушених цивільних прав та інтересів, відшкодування моральної шкоди, за касаційними скаргами ОСОБА_1 ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 12 грудня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2024 року.
Призначити справу до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Головуючий Б. І. Гулько
Судді: А. І. Грушицький
В. І. Крат
Д. Д. Луспеник
Є. В. Синельников
І. М. Фаловська
М. Є. Червинська
