Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа №127/1845/24
Провадження №1-кп/127/35/24
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 лютого 2025 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,
сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченої ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 12 кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.11.2022 за № 12022020020001071, за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки селища міського типу Вороновиця Вінницького району Вінницької області, громадянки України, з середньою спеціальною освітою, незаміжньої, працюючої помічником кухара, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , в силу статті 89 Кримінального кодексу України раніше несудимої,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 307, частиною першою статті 309 Кримінального кодексу України,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_5 , у порушення вимог статей 7, 12, 17, 25 Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» від 15.02.1995, Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, а також зловживання ними» від 15.02.1995, постанови Кабінету Міністрів України № 770 від 06.05.2000 та наказу Міністерства охорони здоров`я України №188 від 01.08.2000 (з наступними змінами та доповненнями до наведених нормативних актів), маючи умисел на незаконне придбання, зберігання з метою збуту та збут психотропних речовин, обіг яких обмежений, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи умисно, переслідуючи корисливі мотиви та мету незаконного збагачення за рахунок протиправної діяльності у сфері незаконного обігу психотропних речовин, в листопаді 2023 року, використовуючи мобільний телефон, в інтернет-магазині мессенджера «Telegram», за попередньою домовленістю з невстановленою особою, перерахувала на невстановлений картковий рахунок невстановлену суму грошових коштів, та незаконно придбала психотропну речовину, обіг якої обмежений, - амфетамін, яку зберігала при собі з метою подальшого збуту, а саме шляхом приховання речовини серед продуктів харчування в передачі, яку мала намір передати своєму знайомому ОСОБА_6 , що утримувався у Державній установі «Вінницька установа виконання покарань (№ 1)» (далі - ДУ «ВУВП (№1)»).
Продовжуючи свої кримінально-протиправні дії, з метою реалізації свого умислу ОСОБА_5 11.11.2022 в одному з магазинів м. Вінниці придбала продукти харчування, серед яких була ємність з полімерного матеріалу світло-жовтого кольору з написом «Авіс Вінницький 61% жиру 230 г», закупорена кришкою з полімерного матеріалу світло-жовтого кольору з написом «Авіс Вінницький 61% жиру 230 г» із вмістом в`язкої речовини кремового кольору.
З метою подальшого приховування своїх кримінально протиправних дій того ж дня ОСОБА_5 по вул. Тичини в м. Вінниці до вмісту придбаної ємності помістила раніше незаконно придбану порошкоподібну психотропну речовину білого кольору, обіг якої обмежений, - амфетамін.
Далі, 11.11.2022 близько 15:50 год. ОСОБА_5 , з метою реалізації свого кримінально-протиправного умислу, спрямованого на збут психотропної речовини у місця позбавлення волі, прибула до ДУ «ВУВП (№1)» за адресою: вул. Брацлавська, 2 у м. Вінниці, де особисто письмово оформила відповідний бланк заяви від 11.11.2022 про передачу продуктів харчування на ім?я ув?язненого ОСОБА_6 , який на той час утримувався в камерному приміщенні № 54 ДУ «ВУВП (№1)». У заяві ОСОБА_5 зазначила продукти харчування, які мала намір передати ув`язненому ОСОБА_6 , у тому числі поліетиленову коробку з майонезом «Авіс Вінницький 61% жиру 230г», до якої вона раніше помістила психотропну речовину, обіг якої обмежений, - амфетамін.
Близько 15:55 год. 11.11.2022 у кімнаті для прийому передач приміщення ДУ «ВУВП (№1)» під час проведення огляду передачі, наданої ОСОБА_5 для ув?язненого ОСОБА_7 , на поверхні в?язкої речовини кремового кольору, яка містилась в ємності з полімерного матеріалу світло-жовтого кольору з написом «Авіс Вінницький 61% жиру 230 г», закупореній кришкою з полімерного матеріалу світло-жовтого кольору з написом «Авіс Вінницький 61% жиру 230 г», була виявлена невідома речовина білого кольору.
Того ж дня, до ДУ «ВУВП (№1)» на місце події прибула слідчо-оперативна група відділу поліції № 1 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області та в період часу з 17:55 год. по 18:26 год. під час огляду місця події виявлено та вилучено: ємність з полімерного матеріалу світло-жовтого кольору з написом «Авіс Вінницький 61% жиру 230 г», закупорену кришкою з полімерного матеріалу світло-жовтого кольору з написом «Авіс Вінницький 61% жиру 230 г», із вмістом в?язкої речовини кремового кольору, порошкоподібну речовину білого кольору, відібрану з поверхні в?язкої речовини кремового кольору, яка містилась у зазначеній ємності та фрагмент марлевої тканини.
У речовині білого кольору, масою 0,0527 г, яка відібрана з поверхні в`язкої речовини кремового кольору, яка містилась у ємності з полімерного матеріалу світло-жовтого кольору з написом «Авіс Вінницький 61% жиру 230 г», міститься психотропна речовина, обіг якої обмежений, - амфетамін, масою 0,0243 г.
У в?язкій речовині масою 226,0898 г, яка знаходилась у ємності з полімерного матеріалу світло-жовтого кольору з написом «Авіс Вінницький 61% жиру 230 г», міститься психотропна речовина, обіг якої обмежений,- амфетамін, масою 0,0203 г.
Отже ОСОБА_5 , будучи особою, яка раніше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене статтею 309 КК, незаконно придбала, зберігала з метою збуту, а також збула у місця позбавлення волі психотропну речовину, обіг якої обмежений,- амфетамін, загальною масою 0,0446 г.
Крім того, ОСОБА_5 у порушення вимог статей 7, 12, 17, 25 Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» від 15.02.1995, Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, а також зловживання ними» від 15.02.1995, постанови Кабінету Міністрів України № 770 від 06.05.2000 та наказу Міністерства охорони здоров?я України № 188 від 01.08.2000 (з наступними змінами та доповненнями до наведених нормативних актів), маючи умисел на незаконне придбання, зберігання для власного вживання психотропної речовини, обіг якої обмежений, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи умисно, 25.08.2023 близько 16.00 год. в землі на полі поряд з вул. Північна у м. Вінниці знайшла прозорий поліетиленовий пакет з пазовим замком та стрічкою червоного кольору із вмістом сухої грудкоподібної та порошкоподібної речовини світло-жовтого кольору. Розуміючи, що знайдена речовина є психотропною, ОСОБА_5 помістила її до своєї жіночої сумки, таким чином незаконно придбала її для власного вживання без мети збуту.
У подальшому, 25.08.2023 близько 15.50 год. ОСОБА_5 , проходячи вул. Північна в м. Вінниці, поряд з домогосподарством № 1, з метою перевірки відповідно до статей 32, 34 Закону України «Про Національну поліцію», була зупинена працівниками сектору кримінальної поліції Відділу поліції № 1 Вінницького РУП ГУ НП у Вінницькій області. На запитання працівників поліції про наявність заборонених речовин та засобів ОСОБА_5 , усвідомлюючи, що її дії, спрямовані на зберігання психотропних речовин будуть викриті, повідомила, що у неї при собі наявна психотропна речовина, обіг якої обмежений, - амфетамін.
Цього ж дня, в період часу з 16:44 год. по 16:48 год. по вул. Північна, 1 у м. Вінниці, ОСОБА_5 у ході огляду місця події, в присутності понятих, добровільно видала зі своєї жіночої сумки поліетиленовий пакет із вмістом порошкоподібної речовини, яку вона незаконно придбала та зберігала для власного вживання без мети збуту.
У вилученій речовині, масою 0,9548 г, міститься психотропна речовина, обіг якої обмежений, - амфетамін, масою 0,6800 г.
Обвинувачена ОСОБА_5 у судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень визнала та суду пояснила, що вчинила їх за обставин викладених в обвинувальному акті. Зокрема, повідомила суду, що друг її покійного хлопця - ОСОБА_6 зателефонував до неї та попросив принести йому передачу з продуктами харчування. При цьому він також попросив передати йому амфетамін, приховавши його в майонезі.
Вона придбала через Інтернет психотропну речовину, забрала закладку та помістила її в коробку з майонезом. Після цього вона пішла до ДУ «ВУВП (№1)», де оформила заяву на передачу, перерахувавши й ній продукти харчування, які принесла для ОСОБА_6 . Після огляду передачі її попросили затриматись, оскільки у працівників установи виникли запитання щодо вмісту передачі. Після виявлення заборонених речовин була викликана слідчо-оперативна група. Вона повідомила, що передавала заборонені речовини на прохання ОСОБА_6 , однак останній це заперечив.
Стосовно вилученої у неї речовини по вул. Північній в м. Вінниці повідомила, що в кінці літа на стежці вона знайшла закладку, яку підняла та залишила собі з метою власного вживання.
Щодо вчиненого вона щиро шкодує та розкаюється.
Допит обвинуваченої відбувся в судовому засіданні відповідно до приписів статті 351 КПК. Під час зазначеного допиту обвинувачена надала суду чіткі та послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованих їй діянь, які мають бути встановленими в судовому засіданні згідно з приписами частини першої статті 91 КПК.
Відповідно до частини третьої статті 26 КПК на підставі заявлених сторонами кримінального провадження клопотань, суд дослідив й інші докази, зібрані у кримінальному провадженні, а саме:
-заяву ОСОБА_5 від 11.11.2022 про передачу продуктів харчування та речей ув`язненому ОСОБА_6 ;
-протокол огляду місця події від 11.11.2022, згідно з яким в період часу з 17.55 год. до 18.26 год. в кімнаті прийому громадян ДУ «ВУВП (№ 1)» по вул. Брацлавській, 2 у м. Вінниці оглянута передача ОСОБА_5 для ув`язненого ОСОБА_6 , виявлено та вилучено: коробку з написом «Майонез» із вмістом в`язкої рідини, речовину білого кольору, яка містилась на поверхні в`язкої речовини, три папілярних візерунки, виявлені на коробці з-під майонезу, поліетиленовий пакет білого кольору з написом «АТБ», мобільний телефон марки «Sigma», серветку зі змивами з рук ОСОБА_5 ;
-протокол огляду місця події від 11.11.2022, відповідно до якого в період часу з 20.35 год. до 21.00 год. ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 добровільно видала працівникам поліції мобільний телефон марки «Xiaomi» у корпусі синього кольору (ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 ), за допомогою якого вона спілкувалась з ОСОБА_6 з приводу передачі останньому заборонених речовин;
-висновок експерта № СЕ-19/102-22/17221-Д від 22.11.2022, згідно з яким слід пальця руки розмірами 20х13 мм, який був вилучений під час огляду місця події, придатний для ідентифікації за ним особи; сліди рук розмірами: 9х15 мм, 13х6 мм, 11х9 мм, 17х15 мм, 6х11 мм, непридатні для ідентифікації за ними особи; слід пальця руки розмірами 20х13 мм залишений не пальцями рук особи дактилокарта, якої заповнена на ім?я ОСОБА_5 , а іншою особою; встановити, чи залишені сліди рук розмірами: 9х15 мм, 13х6 мм, 11х9 мм, 17x15 мм, 6х11 мм ОСОБА_5 не представилось за можливе, оскільки вказані сліди рук непридатні для ідентифікації за ними особи;
-висновок експерта № СЕ-19/102-22/17015-НЗПРАП від 21.12.2022, відповідно до якого в наданій на експертизу речовині масою 0,0527 г міститься психотропна речовина, обіг якої обмежений, - амфетамін масою 0,0243 г;
-висновок експерта № СЕ-19/102-22/17014-НЗПРАП від 05.01.2023, згідно з яким в наданій на експертизу в`язкій речовині масою 226,0898 г міститься психотропна речовина, обіг якої обмежений, - амфетамін масою 0,0203 г;
-протокол огляду місця події від 25.08.2023, відповідно до якого в період часу з 16:44 год. до 16:48 год. на ділянці території, яка розташована поблизу будинку № 1 по вул. Північній в м. Вінниці, ОСОБА_5 добровільно видала працівникам поліції поліетиленовий пакет із порошкоподібною речовиною;
-висновок експерта № СЕ-19/102-23/15384-НЗПРАП від 11.09.2023, згідно з яким в наданій на експертизу речовині масою 0,9548 г міститься психотропна речовина, обіг якої обмежений, - амфетамін масою 0,6800 г;
-протокол проведення слідчого експерименту від 03.01.2024, додатком до якого є диск із відеозаписом слідчої дії; під час дослідження диску встановлено, що слідчий експеримент проведений із ОСОБА_5 , яка розповіла та показала на місці, де саме знайшла порошкоподібну речовину.
Здійснюючи судовий розгляд кримінального провадження відповідно до приписів частини першої, другої та шостої статті 22, частини третьої статті 26 та частини першої статті 337 КПК, аналізуючи показання обвинуваченої, докази, клопотання про дослідження яких було заявлене сторонами кримінального провадження, суд вважає, що в судовому засіданні був підтверджений факт незаконного придбання та зберігання з метою збуту, а також збут у місця позбавлення волі психотропних речовин ОСОБА_5 .
Обвинувачена у судовому засіданні зазначених обставин не заперечувала, надавши суду чіткі та послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованого їй кримінального правопорушення. Зокрема, ОСОБА_5 повідомила суду, що на прохання свого знайомого - ув`язненого ОСОБА_6 вона придбала та намагалась передати останньому психотропну речовину у передачі з харчовими продуктами - в коробці з майонезом.
Такі показання обвинуваченої повністю узгоджуються з наданими стороною обвинувачення доказами. Так, з-поміж інших доказів прокурор надав суду заяву ОСОБА_5 від 11.11.2022 про передачу продуктів харчування та речей ув`язненому ОСОБА_6 . Серед речей, які були згадані ОСОБА_5 у вказаній заяві, зазначений, зокрема, майонез.
При цьому, суд враховує, що 11.11.2022 під час огляду місця події в кімнаті прийому громадян ДУ «ВУВП (№ 1)» по вул. Брацлавській, 2 у м. Вінниці в передачі ОСОБА_5 для ув`язненого ОСОБА_6 були виявлені та вилучені, зокрема: коробка з написом «Майонез» із вмістом в`язкої рідини, а також речовина білого кольору, яка містилась на поверхні в`язкої речовини.
За результатами проведення судово-хімічних експертиз (№ СЕ-19/102-22/17015-НЗПРАП від 21.12.2022 та № СЕ-19/102-22/17014-НЗПРАП від 05.01.2023) встановлено, що у вилучених під час огляду місця події речовинах міститься психотропна речовина, обіг якої обмежений, - амфетамін масами 0,0243 г та 0,0203 г.
Суд приймає до уваги, що обвинувачена ОСОБА_5 у судовому засіданні не заперечувала хімічного складу та маси вилучених у належній їй передачі речовин, при цьому пояснила, що придбала психотропну речовину в Інтернеті.
Вирішуючи питання щодо правової кваліфікації діяння ОСОБА_5 за фактом спроби передачі психотропної речовини для ув`язненого ОСОБА_6 , суд також враховує таке.
Згідно з роз`ясненнями, наданими в абзаці шостому пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України (далі - ВСУ) № 4 від 26.04.2002 «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» (далі - Постанова № 4) незаконним придбанням наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів необхідно вважати їх купівлю, обмін на інші товари або речі, прийняття як плати за виконану роботу чи надані послуги, позики, подарунка або сплати боргу, привласнення знайденого.
Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 Постанови № 4 під незаконним зберіганням потрібно розуміти будь-які умисні дії, пов`язані з фактичним незаконним перебуванням наркотичних засобів, психотропних речовин їх аналогів чи прекурсорів у володінні винної особи (вона може тримати їх при собі, у будь-якому приміщенні, сховищі або в іншому місці). Відповідальність за незаконне зберігання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів настає незалежно від його тривалості.
Зі змісту абзацу одинадцятого пункту 3 Постанови № 4 випливає, що злочини, передбачені статтями 307, 309 або 311 КК, визнаються закінченими з моменту вчинення однієї із зазначених у диспозиціях цих статей альтернативних дій. У випадках, коли винна особа вчинила одну або декілька зазначених дій, але не встигла вчинити іншу дію із тих, які охоплювались її умислом, скоєне слід розглядати як закінчений злочин за виконаними діями, а незавершена дія окремої кваліфікації як готування до злочину або як замах на злочин не потребує.
Як вже суд зазначив вище, у судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 придбала психотропну речовину в Інтернеті, після чого забрала її у визначеному місці шляхом підбирання так званої «закладки». У подальшому обвинувачена вчинила усі дії, які вважала за потрібне, спрямовані на передачу придбаної психотропної речовини ув`язненому ОСОБА_6 . Разом з тим, передача психотропних речовин ОСОБА_6 не відбулась, у зв`язку з тим, що ОСОБА_5 була викрита працівниками установи виконання покарань.
Отже, ОСОБА_5 незаконно придбала та зберігала психотропну речовину з метою збуту, а також намагалась збути її ув`язненій особі проте, виконавши усі дії для завершення вчинення злочину, була викрита працівниками установи. З огляду на викладене, суд дійшов до переконання, що в діях обвинуваченої наявні ознаки саме закінченого кримінального правопорушення.
Крім того, суд бере до уваги, що згідно з наданою прокурором копією вироку Деснянського районного суду м. Києва від 01.02.2022 ОСОБА_5 була засуджена за частиною першою статті 309 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 17000 грн. У подальшому на підставі ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 17.11.2022 призначене ОСОБА_5 покарання у виді штрафу було замінене покаранням у виді 240 годин громадянських робіт.
При цьому суд враховує надану прокурором відповідь від 15.12.2023 за підписом провідного інспектора Вінницького міського відділу філії Державної установи «Центр пробації» у Вінницькій області ОСОБА_8 , зі змісту якої випливає, що ОСОБА_5 була знята з обліку органу пробації 30.05.2023 у зв`язку з повним відбуттям покарання у виді громадських робіт.
Інкриміноване ОСОБА_5 діяння було вчинене останньою 11.11.2022, тобто після її засудження за частиною першою статті 309 КК та до повного відбуття призначеного їй покарання.
З огляду на викладене, суд вважає, що дії ОСОБА_5 в цій частині охоплюються складом кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК, за ознаками незаконного придбання та зберігання психотропних речовин з метою збуту, а також збут психотропних речовин у місця позбавлення волі особою, яка раніше вчинила одне з кримінальних правопорушень, передбачених статтями 308-310, 312, 314, 315, 317 КК.
Окрім наведеного, в судовому засіданні також встановлено, що 25.08.2023 поблизу будинку № 1 по вул. Північній в м. Вінниці у ОСОБА_5 був виявлений та вилучений поліетиленовий пакет з порошкоподібною речовиною.
За результатами проведення криміналістичного дослідження (висновок експерта № СЕ-19/102-23/15384-НЗПРАП від 11.09.2023) встановлено, що вилучена у ОСОБА_5 речовина є психотропною, обіг якої обмежений, - амфетаміном. Обвинувачена у судовому засіданні не заперечувала тієї обставини, що вилучена у неї речовина є психотропною, а також не заперечувала її хімічного складу та маси, які встановлені в ході досудового розслідування на підставі висновку відповідного експертного дослідження (висновку експерта).
Вирішуючи питання щодо кримінально-правової кваліфікації діяння ОСОБА_5 в цій частині, суд враховує, що відповідно до відомостей, викладених у таблиці ІІ «Невеликі, великі та особливо великі розміри наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01.08.2000 за № 188, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.08.2000 за № 513/4734, вилучена в обвинуваченої речовина становить більш як невеликий розмір.
При цьому суд також враховує, що покарання за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 01.02.2022 (з урахуванням його подальшої заміни) було повністю відбуте ОСОБА_5 30.05.2023, тобто до виявлення та вилучення у неї 25.08.2023 поліетиленового пакету з порошкоподібною речовиною.
Згідно з приписами пункту 2-1 статті 89 КК такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені за вчинення кримінального проступку, після відбуття покарання.
У постанові від 21.08.2024 у справі № 127/16102/23 ВС зазначив, що припинення судимості анулює всі кримінально-правові та загальноправові наслідки засудження і призначення покарання. Особа, судимість якої погашено або знято, не повинна відчувати жодних негативних наслідків попередньої судимості. Врахування погашеної чи знятої судимості при вирішенні будь-яких питань, у тому числі й при характеристиці особи, суперечить самій суті інституту припинення судимості та є неприпустимим.
У згаданій постанові ВС зауважив, що кваліфікуюча ознака, передбачена частиною другою статті 309 КК, - «ті самі дії, вчинені протягом року після засудження за цією статтею», уособлює собою ознаки як спеціальної повторності, пов`язаної з попереднім засудженням особи, так і спеціального рецидиву кримінальних правопорушень. Відповідно до положень частини четвертої статті 32 та статті 34 КК погашення попередньої судимості за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 309 КК, вказує на відсутність зазначеної кваліфікуючої ознаки.
Зважаючи на положення статті 89 КК та наведений правовий висновок, суд вважає, що правові підстави для кваліфікації дій обвинуваченої за ознаками повторності відсутні.
З огляду на викладене, суд вважає, що дії ОСОБА_5 за наведеним фактом охоплюються складом кримінального правопорушення (проступку), передбаченого частиною першою статті 309 КК, за ознаками незаконного придбання та зберігання психотропної речовини без мети збуту.
Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 2 Постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (далі - Постанова № 7), згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.
У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, як зауважив ВС, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».
Термін «явно несправедливе покарання» згідно з висновком ВС означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 13.08.2020 (справа № 716/1224/19).
Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 3 Постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.
Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.
Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к) та від 20.08.2020 (справа № 750/1503/19).
У постанові від 20.08.2020 (справа № 750/1503/19) ВС зауважив, що щире каяття - це не формальна вказівка на визнання своєї вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями.
Суд також враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66 КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, - тобто, або «з`явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.
Крім того, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.
В ході судового розгляду кримінального провадження суд встановив, що обвинувачена ОСОБА_5 вчинила умисні кримінальні правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а саме тяжкий злочин та кримінальний проступок. Суд враховує, що обвинувачена винуватість у вчиненні інкримінованих їй діянь визнала, надавши суду чіткі та послідовні показання, при цьому у вчиненому розкаялась, висловивши щирий жаль та осуд своєї поведінки.
Суд також бере до уваги те, що ОСОБА_5 у силу статті 89 КК є особою раніше несудимою, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога обвинувачений не перебуває, за місце проживання характеризується посередньо, має на утриманні двох малолітніх дітей. Разом з тим, в судовому засіданні також встановлено, що діти ОСОБА_5 перебувають на обліку служби у справах дітей Вінницької міської ради, як такі, що опинились у складних життєвих обставинах внаслідок невиконання ОСОБА_5 своїх батьківських обов`язків. Крім того, зі змісту повідомлення за підписом начальника служби у справах дітей Вінницької міської ради ОСОБА_9 випливає, що на цей час на розгляді Вінницького міського суду Вінницької області перебувають дві цивільні справи щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 .
Виступаючи із промовою у судових дебатах, захисник обвинуваченої послалась на те, що ОСОБА_5 під час досудового розслідування активно сприяла розкриттю кримінальних правопорушень. Зважаючи на вказану тезу сторони захисту, суд вважає слушним зауважити таке.
У своїй постанова від 07.04.2021 у справі № 263/15605/17 ВС зазначив, що активне сприяння розкриттю злочину як обставина, що пом`якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, надання допомоги в їх затриманні, видача знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Визнання засудженим своєї вини та надання правдивих показань не підтверджує наявності такої обставини, що пом`якшує покарання, як активне сприяння розкриттю злочину.
Крім того, у постанові від 16.12.2021 (справа № 346/4094/20) ВС зауважив, що активним сприянням розкриттю кримінального правопорушення слід вважати надання особою органам досудового розслідування допомоги в установленні невідомих їм обставин, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні. Це може бути повідомлення про всі відомі епізоди, обставини злочинного діяння, свідків, потерпілих, викриття інших співучасників кримінального правопорушення. Мінімальні вимоги, яким має відповідати позитивна посткримінальна поведінка у виді активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, полягають у добровільній дачі правдивих і повних свідчень про всі відомі особі обставини злочинного діяння. Активність сприяння розкриттю кримінального правопорушення означає, що дії особи повинні мати високу інтенсивність, ефективність та значну процесуальну цінність. Визначення ступеня активності залежить від обставин конкретного кримінального провадження.
Зважаючи на наведені висновки ВС, суд дійшов до переконання, що повне визнання обвинуваченою ОСОБА_5 своєї вини у вчиненні інкримінованих їй діянь та надання суду зізнавальних показів, не свідчить про наявність в її діях ознак активного сприяння розкриттю кримінальних правопорушень. Натомість, суд вважає слушним зауважити, що добровільна видача обвинуваченою психотропних речовин в обох випадках відбулась після її викриття працівниками установи виконання покарань та працівниками поліції. Саме тому, доводи сторони захисту щодо наявності в діях ОСОБА_5 ознак активного сприяння розкриттю кримінальних правопорушень суд оцінює критично.
Отже, обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченої, є щире каяття.
Вирішуючи питання щодо наявності в діях обвинуваченої обставин, які обтяжують її покарання, суд враховує роз`яснення, надані в пункті 19 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» № 7 від 04.06.2010, згідно з якими у разі якщо рецидив злочинів утворює одночасно і їх повторність, яка передбачена у статті чи частині статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, то за змістом частини четвертої статті 67 КК як повторність, так і рецидив злочинів суд не може ще раз враховувати при призначенні покарання як обставину, що його обтяжує.
Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 07.06.2018 (справа № 203/921/16-к).
Диспозиція частини другої статті 307 КК встановлює альтернативні склади кримінального правопорушення за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів вчинених: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) особою, яка раніше вчинила одне із кримінальних правопорушень, передбачених статтями 308-310, 312, 314, 315, 317 цього Кодексу; 4) із залученням неповнолітнього; 5) збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів у місцях, що призначені для проведення навчальних, спортивних і культурних заходів, та в інших місцях масового перебування громадян; 6) збут чи передача цих речовин у місця позбавлення волі; 7) якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги у великих розмірах чи особливо небезпечні наркотичні засоби або психотропні речовини.
Згідно з пред`явленим ОСОБА_5 обвинуваченням остання обвинувачується у вчиненні злочину, кваліфікуючою ознакою якого є вчинення кримінального правопорушення особою, яка раніше вчинила одне з кримінальних правопорушень, передбачених статтями 308-310, 312, 314, 315, 317 КК. До такого ж висновку за результатом судового розгляду дійшов й суд при кваліфікації дії обвинуваченої.
Як суд зазначив вище, засудження ОСОБА_5 за частиною першою статті 309 КК впливає на кваліфікацію її діяння, однак не за ознаками повторності, а саме за вчиненням діяння особою, яка раніше вчинила одне із кримінальних правопорушень, передбачених статтями 308-310, 312, 314, 315, 317 цього Кодексу.
З огляду на зазначене суд також вважає за доцільне зауважити таке.
Відповідно частини першої статті 32 КК повторністю кримінальних правопорушень визнається вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті рецидивом кримінальних правопорушень визнається вчинення нового умисного кримінального правопорушення особою, яка має судимість за умисне кримінальне правопорушення.
У постанові від 21.08.2024 (справа № 127/16102/23) ВС зауважив, що кваліфікуюча ознака, передбачена частиною другою статті 309 КК, - «ті самі дії, вчинені протягом року після засудження за цією статтею», уособлює собою ознаки як спеціальної повторності, пов`язаної з попереднім засудженням особи, так і спеціального рецидиву кримінальних правопорушень.
Як суд зазначив вище, частиною четвертою статті 67 КК наявне імперативне застереження, зі змісту якого у випливає, що у разі, якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.
Зі змісту пункту 1 частини першої статті 67 КК випливає, що при призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються, зокрема, вчинення кримінального правопорушення особою повторно та рецидив кримінальних правопорушень.
З огляду на викладене суд вважає, що правові підстави для ствердження про наявність у діянні обвинуваченої такої обставини, що обтяжує її покарання, як рецидив кримінальних правопорушень відсутні, оскільки ця обставина була врахована під час кримінально-правової кваліфікації її діяння.
Отже, обставини, що обтяжують покарання обвинуваченої, судом не встановлені.
Прокурор, виступаючи у судових дебатах, просив суд призначити ОСОБА_5 покарання за частиною першою статті 309 КК у виді обмеження волі. Проте, така позиція сторони обвинувачення не узгоджується з приписами частини третьої статті 61 КК, відповідно до яких покарання у виді обмеження волі не може бути застосоване, зокрема до жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років. Отже, враховуючи, що ОСОБА_5 має двох малолітніх дітей, покарання у виді обмеження волі до неї не може бути застосоване.
З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, особи обвинуваченої, її ставлення до вчиненого, обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання, суд дійшов до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_5 та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, буде покарання, передбачене санкціями кримінального закону, у виді позбавлення волі за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК, та у виді штрафу - за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 309 КК.
Відповідно до частини першої статті 70 КК при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.
Частиною другою зазначеної статті регламентовано, що при складанні покарань остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень визначається в межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання.
З урахуванням зазначених приписів статті 70 КК суд дійшов до переконання, що остаточним покаранням ОСОБА_5 необхідно визначити покарання у виді позбавлення волі.
Вирішуючи питання щодо тривалості застосованого кримінального покарання (його міри), суд враховує таке.
Санкцією кримінального закону тривалість такого виду кримінального покарання як позбавлення волі визначена в межах від 6 до 10 років.
Захисник обвинуваченої, виступаючи з промовою у судових дебатах, прослав суд при визначенні ОСОБА_5 покарання застосувати до останньої положення статті 69 КК.
Враховуючи позицію сторони захисту, суд вважає за доцільне зазначити таке.
Відповідно до речення першого частини першої статті 69 КК за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
ВС у постанові від 15.03.2018 (справа № 442/1887/16-к) звернув увагу на те, що застосування частини першої статті 69 КК можливе у випадку, коли пом`якшуючі обставини настільки знижують тяжкість злочину, що призначення винному покарання в межах санкції було б явно несправедливим.
У постанові від 03.02.2021 (справа № 629/2739/18) ВС звернув увагу на те, що частина перша статті 69 КК надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин першої та/або другої статті 66 КК; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.
ВС роз`яснив, що при визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК та тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
Як вже суд зазначив вище, в судовому засіданні встановлена наявність лише однієї обставин, що пом`якшує покарання обвинуваченої, що є недостатнім для застосування положень статті 69 КК. Також суд вважає, що конкретні обставини справи не свідчать про те, що призначення обвинуваченій покарання в межах санкції кримінального закону буде явно несправедливим. Крім того, встановлена обставина, що пом`якшує покарання обвинуваченого (щире каяття) жодним чином не впливає на суспільну небезпечність вчиненого ОСОБА_5 діяння та, відповідно, не знижує ступінь тяжкості інкримінованих їй кримінальних правопорушень. З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для застосування при призначенні обвинуваченій покарання положень частини першої статті 69 КК.
Суд вже зазначив вище, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. В ході судового розгляду кримінального провадження не доведено, що призначення обвинуваченій менш суворого покарання ніж позбавлення волі на максимально дозволений санкцією кримінального закону строк не здатне забезпечити досягнення мети кримінального покарання. Тому суд вважає, що правові підстави для призначення обвинуваченій максимально дозволеного строку кримінального покарання у виді позбавлення волі відсутні. Натомість, враховуючи обставини справи, суд вважає за можливе призначити обвинуваченій мінімально допустимий строк кримінального покарання, визначений санкцією кримінального закону.
Вирішуючи питання щодо доцільності застосування до обвинуваченої ОСОБА_5 додаткового покарання у виді конфіскації майна, суд вважає за доцільне зазначити таке.
Згідно з роз`ясненнями, наданими у пункті 19 Постанови № 7, вирішуючи питання про застосування конфіскації майна, суди повинні враховувати, що такий вид додаткового покарання призначається лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини.
У постанові від 28.04.2020 (справа № 133/2968/18) ВС зауважив, що при застосуванні конфіскації майна в кожному конкретному випадку суд має не тільки послатися на наявність для цього формальних підстав, але й переконатися, що таке застосування не порушуватиме «справедливу рівновагу між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав осіб», покладаючи на особу «надмірний індивідуальний тягар».
Згідно з положеннями статті 59 КК покарання у виді конфіскації майна встановлюється, зокрема за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, і може бути призначене лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині Кримінального кодексу.
Санкція кримінального закону (частина друга статті 307 КК) передбачає безальтернативне призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна.
Разом з тим, суд враховує висновок ВС, викладений у постанові від 21.02.2024 (справа № 686/11385/21), відповідно до якого корисливим тяжким або особливо тяжким злочином може бути визнаний будь-який із злочинів, визначених у частинах четвертою та п`ятою статті 12 КК, якщо його вчинено з корисливих спонукань. При цьому ВС зазначив, що під корисливими спонуканнями потрібно розуміти бажання винного одержати внаслідок вчинення злочину матеріальні блага для себе або інших осіб, одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов`язків або досягти іншої матеріальної вигоди. Вирішуючи питання щодо доцільності призначення засудженому додаткового покарання у виді конфіскації майна, суд має виходити з наявності чи відсутності у діях винного корисливого мотиву.
Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 02.07.2024 (справа № 686/12120/22) та у постанові від 07.12.2022 (справа № 180/620/20).
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 вчинила умисний тяжких злочин на прохання свого знайомого. При цьому ані під час досудового розслідуванні, ані під час судового розгляду не було встановлено наявність в обвинуваченої корисливого мотиву під час збуту психотропних речовин у місця позбавлення волі. Саме тому, суд дійшов до переконання про недоцільність призначення ОСОБА_5 додаткового покарання у виді конфіскації майна.
З огляду на зазначене рішення, суд вважає за доцільне зауважити, що пунктом 2 частини четвертої статті 374 КПК визначено, що у резолютивній частині вироку у разі визнання особи винуватою зазначається, зокрема покарання, призначене по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними, та остаточна міра покарання, обрана судом.
Суд вважає також за доцільне звернути увагу на висновок, викладений у постанові ВС від 22.01.2020 (справа № 463/2772/19), щодо формулювання резолютивної частини вироку суду. Зокрема, у наведеній постанові ВС зауважив, що з урахуванням того, що суд першої інстанції у мотивувальній частині вироку навів належні мотиви щодо призначення засудженому основного покарання, від відбування якого він звільнений з випробуванням, а також необхідності призначення йому додаткового покарання, то за цих обставин, сформульоване у резолютивній частині рішення про застосування положень статті 75 КК (щодо її застосування до основного покарання) не є таким, що може викликати сумніви під час виконання вироку, щодо чого безпідставно зробив уточнення в ухвалі суд апеляційної інстанції. У зв`язку з цим ВС дійшов висновку про необхідність виключення з ухвали апеляційного суду уточнення щодо звільнення на підставі статті 75 КК засудженого від призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком.
Хоча у наведеній постанові ВС зроблений висновок про формулювання застосування приписів статті 75 КК, суд вважає за можливе зроблені висновки покласти в основу мотивування ухваленого судом рішення щодо викладу резолютивної частини вироку суду, оскільки у резолютивній частині судового рішення має бути чітко зазначене покарання, яке призначене особі. Відсутність посилання на призначення відповідного покарання у резолютивній частині судового рішення (вироку) за умови належного мотивування такого рішення у мотивувальній частині свідчить про те, що судом такий вид покарання не призначений.
На необхідність застосування граматичного способу тлумачення при постановленні вироку звертав увагу ВСУ в постанові від 06.07.2017 (справа № 364/8/16-к).
У постанові від 02.02.2022 (справа № 344/16025/18) ВС зауважив, що рішення суду про позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю має бути чітко і ясно сформульоване в резолютивній частині вироку для того, щоб не виникало жодних сумнівів під час його виконання. Якщо в санкції статті Особливої частини КК визначено характер посади або вид (рід) діяльності, то формулювання покарання у вироку має точно відповідати змісту цієї санкції. Якщо ж покарання у санкції зазначене в загальній формі (наведене у формулюванні, що використовується у статті 55 КК), суд повинен конкретизувати правову заборону і точно зазначити (описати, окреслити) у вироку характер та коло тих посад або вид (рід) тієї діяльності, права обіймати які чи займатися якою він позбавляє засудженого. Більше того, покарання має формулюватися таким чином, щоб засуджений не мав права обіймати зазначені у вироку посади або займатися забороненою діяльністю в будь-якій галузі (сфері), а також був позбавлений можливості обіймати такі посади або займатися такою діяльністю, які за змістом (характером) і обсягом повноважень є аналогічними тим, з якими було пов`язане вчинення кримінального правопорушення.
Хоча зазначений висновок ВС сформульований в частині призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, суд вважає, що останній може бути застосований у цьому кримінальному провадженні в частині надання відповідей щодо недоцільності зазначення у резолютивній частині вироку посилання на те, що обвинуваченій додаткове покарання, передбачене санкцією кримінального закону, призначене не було.
У постанові від 08.09.2024 (справа № 750/9436/22) ВС зазначив, що кримінальний процесуальний закон не передбачає обов`язку для суду першої інстанції зазначати в резолютивній частині вироку про право обвинуваченого заявити клопотання про його етапування до суду апеляційної інстанції.
Хоча цей висновок ВС зроблений не в частині призначення додаткового покарання, передбаченого санкцією кримінального закону, однак суд вважає, що він також може бути застосований у цьому кримінальному провадженні, оскільки ВС зазначив про вимоги до резолютивної частини судового рішення у кримінальному провадженні.
Отже, аналізуючи наведені вище приписи, суд дійшов до переконання, що зазначення у резолютивній частині вироку суду посилання на те, що такий вид додаткового покарання як конфіскація майна не призначається (без конфіскації майна), буде зайвим.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для застосування при призначенні покарання обвинуваченій положень частини першої статті 75 КК, тобто для звільнення від відбування кримінального покарання з випробуванням суд приймає до уваги, висновки, викладені ВС в постанові від 26.04.2018 (справа № 757/15167/15-к), а саме відповідно до вимог статті 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як вже суд зазначив вище, ВС зауважував, що загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Приписи кримінального закону та наведені вище висновки, сформульовані ВС, уповноважують суд звільнити засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням лише у разі призначення кримінального покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років. Санкція кримінального закону за один з інкримінованих ОСОБА_5 кримінальних правопорушень передбачає покарання у виді позбавлення волі, строк якого перевищує п`ять років. Правові підстави для застосування до ОСОБА_5 приписів статті 69 КК судом встановлені не були. А тому суд вважає, що відсутні й правові підстави для звільнення обвинуваченої від відбування кримінального покарання відповідно до приписів частини першої статті 75 КК.
Згідно з приписами абзацу третього пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК суд вважає за доцільне зазначити, що початок строку відбування покарання ОСОБА_5 слід рахувати з дня затримання її на виконання вироку, що набрав законної сили.
Частиною дев`ятою статті 100 КПК регламентовано, що питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. При цьому пунктом 1 зазначеної норми визначено, що гроші, цінності та інше майно, які підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
В судовому засіданні встановлено, що вилучений у обвинуваченої ОСОБА_5 мобільний телефон марки «Xiaomi» остання використовувала при вчиненні кримінального правопорушення, а саме зв`язувалась із ув`язненим щодо передачі йому заборонених речовин. Отже, зазначений телефон був одним із знарядь вчинення кримінального правопорушення, а тому підлягає конфіскації. Натомість, психотропні речовини, змиви підлягають знищенню, а мобільний телефон марки «Sigma» - поверненню обвинуваченій.
Разом з тим, згідно з наданими суду копіями ухвал слідчих суддів Вінницького міського суду Вінницької області від 15.11.2022, 22.10.2022 та 31.08.2023 на речові докази під час досудового розслідування був накладений арешт, який доцільно скасувати.
Відповідно до частини другої статті 124 КПК процесуальні витрати необхідно покласти на обвинувачену.
Крім того, у судовому засіданні було встановлено, що на утриманні обвинуваченої ОСОБА_5 перебувають двоє малолітніх дітей, які після засудження обвинуваченої будуть залишені без нагляду. Тому, відповідно до приписів частини першої статті 378 КПК суд окремою ухвалою має вирішити питання щодо необхідності влаштування дітей ОСОБА_5 або встановлення над ними опіки чи піклування.
Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд
УХВАЛИВ:
Визнати ОСОБА_5 винною у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених частиною другою статті 307 та частиною першою статті 309 Кримінального кодексу України, та призначити покарання:
- за частиною другою статті 307 Кримінального кодексу України у виді 6 (шести) років позбавлення волі;
- за частиною першою статті 309 Кримінального кодексу України у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень.
Відповідно до частини першої статті 70 Кримінального кодексу України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_5 остаточне покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі.
Строк відбування призначеного покарання рахувати з дня затримання на виконання вироку суду, який набрав законної сили.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави 6065 (шість тисяч шістдесят п`ять) гривень 16 (шістнадцять) копійок витрат на залучення експерта.
Речові докази:
- поліетиленову коробку з написом «Майонез Авіс Вінницький 61% жиру 230г» із вмістом в`язкої рідині світло-жовтого кольору, речовину білого кольору, яка містилась на поверхні в`язкої рідині світло-жовтого кольору, яка містилась в поліетиленовій коробці з написом «Майонез Авіс Вінницький 61% жиру 230г», 3 папілярних візерунки, поліетиленовий пакет білого кольору з написом «АТБ», серветку із змивами з пальців рук ОСОБА_5 та контрольний зразок серветки, які передані на зберігання до камери речових доказів Відділу поліції № 1 Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області, - знищити;
- мобільний телефон марки «Sigma» у корпусі чорного та червоного кольору зі вставленою сім-картою, який переданий на зберігання до камери речових доказів Відділу поліції № 1 Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області, - повернути ОСОБА_5 ;
- мобільний телефон марки «Хіаомі», IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , у корпусі синього кольору у захисному силіконовому чохлі, який переданий на зберігання до камери речових доказів Відділу поліції № 1 Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області, - конфіскувати в дохід держави;
- заяву ОСОБА_5 від 11.11.2022 про передачу продуктів харчування на ім?я ув`язненого ОСОБА_6 , яка приєднана до матеріалів кримінального провадження, - залишити в матеріалах кримінального провадження;
- згорток з порошкоподібною речовиною, яка поміщена до спецпакету PSP1502638 та передана на зберігання до який переданий на зберігання до камери речових доказів Відділу поліції № 1 Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області, - знищити.
Арешт, накладений на зазначені речові докази на підставі ухвал слідчих суддів Вінницького міського суду Вінницької області від 15.11.2022, 22.10.2022 та 31.08.2023, - скасувати.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було под ано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.
Суддя:
