ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/3396/25 Справа № 177/2492/24 Суддя у 1-й інстанції - Мигалевич В. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 березня 2025 року м.Кривий Ріг
Справа № 177/2492/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
секретар судового засідання - Матвійчук Ю.К.
сторони:
позивачка ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Трофименко Марина Володимирівна, на ухвалу Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2024 року,яка постановленасуддею МигалевичВ.В.у місті Апостолове Дніпропетровської області та повний текст судового рішення складено 27 грудня 2024 року, -
В С Т А Н О В И В:
В провадженні Апостолівського районного суду Дніпропетровської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Криворізької районної державної адміністрації, Служба у справах дітей виконкому Інгулецької районної у місті ради, про відібрання дитини у батька та визначення місця проживання дитини з матір`ю.
У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову в цивільній справі №177/2492/24, яка мотивована тим, що між сторонами було укладено шлюб, у період якого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у них народилася спільна дитина - ОСОБА_3 . Після народження дитини їхні стосунки постійно погіршувались, тому позивачкою було подано заяву до Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області про розірвання шлюбу.
09 липня 2024 року відповідач ОСОБА_2 самовільно, без згоди матері, забрав малолітню доньку, яка знаходилася вдома під наглядом матері позивачки, і поїхав з нею до своїх батьків. Дізнавшись про це, позивачка просила відповідача повернути доньку, однак він відмовився. Позивачка зверталася до поліції, до служби у справах дітей, просила посприяти у поверненні їй доньки, однак ні вирішення цього питання, ні відповіді на її заяви, до цього часу не отримала.
Просила суд: заборонити відповідачу та іншим особам вчиняти будь-які дії, спрямовані на вчинення перешкод позивачці у побаченнях, спілкуванні та проведенні часу разом з донькою; встановити графік перебування доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 з позивачкою та відповідачем почергово через тиждень, із 12:00 год. суботи до 12:00 год. наступної суботи з позивачкою ОСОБА_1 ; із 12:00 год. суботи до 12:00 год. наступної суботи з відповідачем ОСОБА_2 ; зобов`язати ОСОБА_2 передавати малолітню доньку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 її матері ОСОБА_1 за місцем проживання та реєстрації дитини та згідно з визначеним судом часу перебування.
Ухвалою Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2024 року заява ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволена частково.
Встановлено графік перебування доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з позивачкою та відповідачем почергово через тиждень, із 12:00 год. суботи до 12:00 год. наступної суботи з позивачкою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ); із 12:00 год. суботи до 12:00 год. наступної суботи з відповідачем ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ).
Зобов`язано ОСОБА_2 передавати малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , її матері ОСОБА_1 за місцем проживання та реєстрації дитини та згідно з визначеним судом часу перебування.
В іншій частині заявлених вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Трофименко М.В., просить скасувати ухвалу суду про забезпечення позову, як таку, що захищає виключно інтереси позивачки ОСОБА_1 .
Апеляційна скарга мотивована тим, що заява про забезпечення позову не обґрунтована, а містить лише виклад особистого бажання позивачки встановити графік проживання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як з нею, так і з відповідачем. Судом не було встановлено обставин, які свідчать про можливе утруднення виконання рішення суду та не враховано ризиків, які можуть виникнути під час виконання ухвали про забезпечення позову. Зокрема, неповернення позивачкою ОСОБА_1 дитини до місця проживання відповідача або ж можливий виїзд разом із нею за межі України.
У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Починок В.В. зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому ухвалу суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, відповідача ОСОБА_2 та його представника адвоката Трофименко М.В., які, кожен окремо, підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, позивачку ОСОБА_1 та її представника адвоката Починок В.В., які, кожен окремо, заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість ухвалу суду, в межах заявлених вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частково задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що задоволення цієї заяви не вирішить спір по суті, а лише забезпечить збереження відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з їх матір`ю, незважаючи на тривалість розгляду справи.
З такими висновками колегія суддів погодитись не може, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи, а також не узгоджуються з вимогами чинного законодавства, з огляду на наступне.
Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (частини перша й друга статті 149 ЦПК України).
Під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особи, які беруть участь у справі, мають можливість уникнути реальних ризиків утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечений судовий захист законних прав, свобод та інтересів цих осіб. Важливим є об`єктивне існування таких ризиків, а також те, що застосування заходів забезпечення позову дійсно необхідне, що без їхнього застосування права, свободи та законні інтереси заявника клопотання будуть порушені, що підтверджують належні та допустимі докази. Також важливо, щоб цей заявник не мав на меті зловживання процесуальними правами та порушення законних прав іншого учасника справи, до якого мають бути застосовані зазначені заходи. Його метою має бути створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, механізм забезпечення позову передбачає, що учасники спору повинні: належно обґрунтувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову; зазначити обставини, які засвідчують те, що невжиття такого заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтвердити такі обставини належними та допустимими доказами (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі №914/1570/20).
Заходи забезпечення позову суд вживає для того, щоб гарантувати виконання його можливого рішення. Такі заходи належить застосовувати лише за необхідності, оскільки безпідставне звернення до них може зумовити порушення прав та законних інтересів інших осіб, зокрема учасників справи. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має: з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження його вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що у сторін дійсно є спір й існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; встановити обсяг позовних вимог, дані про відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, цим вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття відповідних заходів із тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування останніх зумовлюється обставинами справи, за яких незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18).
Позов забезпечується, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин (пункт 3 частини першої статті 150 ЦПК України).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що зустрічі та спілкування одного з батьків із дитиною є співмірним заходом забезпечення позову про визначення місця проживання дитини (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року у справі №127/31828/19, від 24 лютого 2022 року у справі №361/8355/21, від 5 грудня 2023 року у справі №490/2077/23, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року у справі №757/33742/19-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року у справі №545/3933/21, від 26 жовтня 2022 року у справі №752/1253/22, від 15 листопада 2023 року у справі №467/403/22).
Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо його застосування забезпечує: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17).
У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Вказані норми міжнародного права кореспондуються із положеннями статті 141 СК України, відповідно до якої мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, та із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», в якій вказано, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Відповідно до частин першої і другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), практика якого відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі за заявою «MAMCHUR v. UKRAINE», № 10383/09, § 100).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі за заявою «HANT v. UKRAINЕ», № 31111/04, § 54).
Також ЄСПЛ наголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу. Так, у рішенні «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» від 04 вересня 2018 року ЄСПЛ вказав, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного і сімейного життя, а тому є допустимим встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті.
У постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі №760/15413/19(провадження № 61-9164св20) вказано, що колегія суддів звертає увагу на те, що у таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю. А тому з метою запобігання втрати емоційного контакту матері з малолітньою дитиною, погіршення між ними психоемоційного характеру відносин на період розгляду справи у суді, який може бути тривалим, та остаточного вирішення питання про визначення місця проживання малолітньої дитини, Верховний Суд вважає за необхідне застосування заходу забезпечення позову у спірних правовідносинах із дотриманням вимог законодавства, яким врегульовано правовий механізм забезпечення позову.
Аналогічні висновки містять постанови Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі №344/16653/16-ц (провадження №61-1153св17), від 18 листопада 2020 року у справі №127/31828/19(провадження №61-10859св20), від 17 травня 2021 року у справі №761/25101/20(провадження №61-1092св21), від 29 вересня 2021 року у справі №490/1087/21.
Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини, проживає окремо від дитини, має право на особисте спілкування з нею, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
Виходячи з викладеного, встановивши, що між сторонами дійсно існує спір про визначення місця проживання дитини; приймаючи до уваги, що дитина у даний час проживає з батьком; враховуючи право матері на спілкування з дитиною, відсутність факторів, що обмежують право на таке спілкування; виходячи із інтересів дитини, - колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Разом з цим, колегія суддів зауважує на те, що такий вид забезпечення позову, який просить вжити ОСОБА_1 та який встановлений судом, а саме: встановити графік перебування малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із сторонами у справі почергово через тиждень: із 12:00 год. суботи до 12:00 год. наступної суботи з позивачкою ОСОБА_1 , а із 12:00 год. суботи до 12:00 год. наступної суботи - з відповідачем ОСОБА_2 , фактично є тимчасовою зміною місця проживання дитини, а саме проживання дитини разом з матір`ю протягом двох тижнів кожного місяця, тобто фактично судом було вирішено позовні вимоги щодо визначення проживання малолітньої дитини.
Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку щодо відсутності підстав для забезпечення позову визначеного заявницею ОСОБА_1 у заяві про забезпечення позову, оскільки такий вид забезпечення позову не враховує в повному обсязі інтереси малолітньої дитини, якій прийдеться кожного тижня змінювати місце свого проживання та кожного разу адаптовуватись до обставин, які у зв`язку з цим виникатимуть, а також оскільки у даному випадку застосування такого виду забезпечення позову фактично підмінюватиме собою рішення суду у справі та вирішуватиме позов (шляхом часткового задоволення) до розгляду справи по суті судом.
Також, позивачкою ОСОБА_1 не наведено обґрунтування щодо забезпечення нею, під час двотижневого проживання із дитиною на місяць, відвідування малолітньою донькою дитячого дошкільного навчального закладу, медичної установи (за потреби), тощо.
Разом з тим, колегія наголошує, що позивачка ОСОБА_1 , за наявності підстав, не позбавлена можливості звернутись до суду щодо забезпечення позову шляхом визначення іншого порядку (графіку) особистих зустрічей із малолітньою донькою.
Згідно з п. 4 ч. 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про відмову у забезпеченні зустрічного позову.
Розподіл судових витрат колегією суддів не здійснюється, оскільки, відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції змінює розподіл судових витрат якщо суд змінює рішення або ухвалює нове, а тому судові витрати, понесені учасниками справи під час апеляційного перегляду ухвали суду, підлягають розподілу між сторонами під час ухвалення рішення по суті спору судом першої інстанції.
Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргувідповідача ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Трофименко Марина Володимирівна, задовольнити.
Ухвалу Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Криворізької районної державної адміністрації, Служба у справах дітей виконкому Інгулецької районної у місті ради, про відібрання дитини у батька та визначення місця проживання дитини з матір`ю - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 12 березня 2025 року.
Головуючий:
Судді:
