справа № 759/22148/24
головуючий у суді І інстанції Сенько М.Ф.
провадження № 22-ц/824/4180/2025
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
ПОСТАНОВА
Іменем України
12 березня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2024 року
та за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2024 року та на додаткову ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2024 року
у справі за заявою ОСОБА_3 про забезпечення позову до подання позовної заяви ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
в с т а н о в и в :
У жовтні 2024 року ОСОБА_3 звернулася до Святошинського районного суду міста Києва із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви.
Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_3 , враховуючи вимоги статті 152 ЦПК України має намір та зобов`язується протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову пред`явити позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
18 травня 2017 року ОСОБА_4 надав ОСОБА_2 у позику грошові кошти у сумі 5 422 000 грн, що відповідало 206 552 доларам за курсом 26 грн 25 коп. за 1 долар США на дату підписання розписки. Відповідно до умов позики грошові кошти підлягали поверненню 18 травня 2018 року.
На момент отримання грошових коштів відповідач ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , яка надала письмову згоду про те, що обізнана про суму позики та фактично не заперечує проти отримання у позику грошових коштів її чоловіком - ОСОБА_2 .
17 липня 2019 року ОСОБА_4 було вбито. Єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_4 є його донька - ОСОБА_3 .
Після смерті ОСОБА_4 наміри щодо повернення суми позики з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відсутні.
Станом на день звернення із зазначеною заявою зобов`язання за договором позики не виконані, борг у розмірі 174 475 доларів США відповідачами не повернуто.
ОСОБА_3 має побоювання, що відповідачі приховають наявне у них майно з метою ухилення від виконання можливого судового рішення, враховуючи розмір заборгованості, а також тривалий термін невиконання зобов`язань щодо повернення боргу.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2024 року задоволено заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову.
Накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 , у межах заявленої до стягнення суми позовних вимог у розмірі 174 475 доларів США.
Накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_2 , що знаходяться на будь-яких рахунках ОСОБА_2 відкритих у банківських установах, які будуть виявлені під час виконання ухвали про забезпечення позову в межах заявленої до стягнення суми позовних вимог у розмірі 174 475 доларів США.
Накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1 , що знаходяться на будь-яких рахунках ОСОБА_1 відкритих у банківських установах, які будуть виявлені під час виконання ухвали про забезпечення позову в межах заявленої до стягнення суми позовних вимог у розмірі 174 475 доларів США.
Додатковою ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2024 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_2 , у межах заявленої до стягнення суми позовних вимог у розмірі 174 475 доларів США.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2024 року.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що заявником до поданої заяви не додано жодного доказу на підтвердження заявлених вимог саме щодо ОСОБА_1 та як наслідок постановлено незаконну та необґрунтовану ухвалу, як до неналежного відповідача у справі.
Крім того зазначає, що заявником не надано жодних доказів на підтвердження наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову саме відносно ОСОБА_1 , яка є неналежним відповідачем.
Посилається на те, що судом першої інстанції грубо порушено пряму заборону цивільно-процесуального законодавства, щодо не можливості застосування забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату.
Також суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі визначив що вся сума так званого боргу має бути арештована як на рахунках ОСОБА_1 у банківських установах так і на рахунках ОСОБА_2 , що в свою чергу дало можливість арештувати кошти в двічі більше ніж сума так званого боргу.
Заява про забезпечення позову не містить обґрунтування та необхідності вжиття заходів забезпечення позову. Позивачем не обґрунтовано наявність зв?язку між заходами забезпечення позову та предметом позовних вимог.
Наголошує, що застосований вид забезпечення позову порушує права заявника, оскільки позбавляє права користуватися заробітною платою.
Не погоджуючись з ухвалами суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви відмовити, а також скасувати додаткову ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволені заяви про ухвалення додаткової ухвали про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_2 , у межах заявленої до стягнення суми позовних вимог у розмірі 174 475 доларів США відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що заявником до поданої заяви не додано жодного доказу на підтвердження заявлених вимог щодо зазначених відповідачів, та як наслідок постановлено незаконні та необґрунтовані ухвали, в тому числі як до неналежного відповідача по справі ОСОБА_1 .
Оскаржувані ухвали не містять обґрунтування судом першої інстанції обставин, за яких суд дійшов висновку про потребу у конкретних заходах забезпечення та їх ефективності, а також аргументів та доказів, які дають підстави для задоволення заяви про забезпечення позову і містять лише цитування норм законодавства, що свідчить про неналежне дослідження матеріалів справи.
Зазначає, що вказані заходи забезпечення позову не відповідають принципу співмірності, оскільки накладення арешту на рахунки у банківських установах призвело до накладення арешту на суму, більшу заявлених позовних вимог, у чотири рази.
Також вказує, що відповідно до змісту оскаржуваних ухвал не вказано чому саме вимоги представника позивача є обґрунтованими, які докази наведені та які критерії їх оцінки суд застосував і чи дійсно є спір між відповідачем та позивачкою. Заявником не обгрунтовано наявність зв`язку між заходами забезпечення позову та предметом позовних вимог.
ОСОБА_1 та її представник - адвокат Іванчик Л.Б. у судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги.
ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримала вимоги апеляційної скарги.
ОСОБА_3 та її представник - адвокат Коваленко А.В. у судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційних скарг відповідачів.
Колегія апеляційного суду, вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про таке.
Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.
Частиною 1, 2 статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.
Частиною 3 статті 150 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/ іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22 липня 2021 року у справі № 910/4669/21).
У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суду необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами.
Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 910/12404/21).
Верховний Суд неодноразово наголошував (у тому числі у постановах від 09 грудня 2020 року у справі № 910/9400/20, від 21 грудня 2020 року у справі № 910/9627/20) на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.
У заяві про забезпечення позову ОСОБА_3 посилається на те, що вона має намір звернутися до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 із позовом про стягнення заборгованості, розмір якої станом на день звернення із зазначеною заявою становить 174 475 доларів США.
Оскаржуваною ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2024 року накладено арешт на грошові кошти на рахунках, все рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 , а також грошові кошти на рахунках, що належать ОСОБА_1 у межах заявленої до стягнення суми позовних вимог у розмірі 174 475 доларів США.
Оскаржуваною додатковою ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2024 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_2 , у межах заявленої до стягнення суми позовних вимог у розмірі 174 475 доларів США.
Тобто суд першої інстанції вжив заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без наведення переліку такого майна.
При цьому суд першої інстанції не переконався у забезпеченні збалансованості інтересів сторін, а також у тому, що вжиті заходи забезпечення позову не є надмірними.
Наведене свідчить про недотримання судом першої інстанції вимог законодавства щодо адекватності застосованих заходів забезпечення позову, а також їх співмірності із позовними вимогами.
Крім того накладення судом першої інстанції арешту як на кошти, так і на майно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , причому окремо на те, і на інше - у повній сумі можливого спору (по 174 475 доларів США), матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що також суперечить наведеним вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.
За умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і знаходяться на всіх їх рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення 174 475 доларів США доцільно було накласти арешт на їх майно саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.
Враховуючи викладене, у суду першої інстанції не було правових підстав задовольняти заяву про забезпечення позову.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Таким чином, ухвала Святошинського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2024 року та додаткова ухвала Святошинського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2024 року постановлені з порушенням норм процесуального права, тому підлягають скасуванню, а заява представника позивача - адвоката Коваленко А.В. про забезпечення позову підлягає залишенню без задоволення.
Така відмова не перешкоджає позивачу повторно звернутися із заявою про забезпечення позову у порядку встановленому законом.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2024 року скасувати.
Додаткову ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2024 року скасувати.
Відмовити у задоволенні заяви представника позивача - адвоката Коваленко Анжеліки Вячеславівни про забезпечення позову.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 18 березня 2025 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська
