Єдиний державний реєстр судових рішень
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченої ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження № 12023100080002478 стосовно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Володимирівка Артемівського району Донецької області, громадянки України, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_2 , а на час розгляду провадження в апеляційному суді проживає за адресою: АДРЕСА_3 , раніше не судимої,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, за апеляційною скаргою прокурора у провадженні на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 08 травня 2024 року,
в с т а н о в и л а:
Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 08 травня 2024 року ОСОБА_6 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, та їй призначено покарання у виді 1 року обмеження волі.
На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік, з покладенням на неї обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
_________________________________________________________________
Справа №11-кп/824/1675/2025 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_7
Категорія: ч. 2 ст. 345 КК України Доповідач ОСОБА_1
Цим же вироком вирішено питання щодо витрат, пов`язаних із залученням експерта.
Суд визнав доведеним, що 26.06.2023 близько 12 годин старший ДОП Святошинського УП ГУНП у м. Києві старший лейтенант поліції ОСОБА_8 перебувала за місцем несення служби, а саме виконувала свої службові обов`язки на території Святошинського району, що за адресою: м. Київ, бульвар Жуля Верна, 11-А.
Цього ж дня, продовжуючи перебувати за місцем несення служби, при відпрацюванні матеріалів перевірки, які зареєстровані в журналі ЄО Святошинського УП ГУНП у м. Києві за №№33984, 33986, старший ДОП Святошинського УП ГУНП у м. Києві старший лейтенант поліції ОСОБА_8 запросила для відібрання пояснень гр. ОСОБА_6 у службовий кабінет НОМЕР_1 що розташований за адресою: м. Київ, бульвар Жуля Верна, 11-А.
Після чого, того ж дня близько 12.30 годин, до службового кабінету НОМЕР_1 що розташований за адресою: м. Київ, бульвар Жуля Верна, 11-А, прибула гр. ОСОБА_6 , якій було запропоновано надати пояснення з приводу перевірки матеріалів ЄО №№ 33984, 33986, однак остання почала зухвало себе поводити, висловлюватись в бік старшого ДОП Святошинського УП ГУНП у м. Києві старшого лейтенант поліції ОСОБА_8 нецензурною лексикою, яка принижує честь та гідність працівника поліції та провокувати виникнення конфліктної ситуації, на що ОСОБА_8 почала заспокоювати ОСОБА_6 , проте остання, будучи агресивно налаштованою, на зауваження не реагувала та, відчуваючи до ОСОБА_8 раптово виниклу неприязнь, усвідомлюючи, що остання являється працівником правоохоронного органу, яка виконує свої службові обов`язки, вирішила нанести їй тілесні ушкодження. З цією метою ОСОБА_6 підійшла до ОСОБА_8 , усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх дій, передбачаючи їх наслідки та бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом на нанесення тілесних ушкоджень, здійснила три удари в район правого плеча за допомогою правої та лівої руки та в подальшому вкусила останню за зап`ясток лівої руки, в результаті чого ОСОБА_8 заподіяла тілесні ушкодження у вигляді: синців на задній поверхні правого плеча у верхній третині, на зовнішній його поверхні у верхній третині; садно на тильній поверхні лівого променево-зап`ясткового суглобу, які за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень.
В апеляційній скарзі прокурор у провадженні, не оспорюючи доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення та правильності кваліфікації її дій, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої через м`якість, просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 засудити за ч. 2 ст. 345 КК України до 2 років позбавлення волі, виключивши вказівку про щире каяття, як обставину, що пом`якшує покарання обвинуваченої.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що під час ухвалення вироку суд належним чином не враховував даних про особу обвинуваченої, а також обставини, які впливають на пом`якшення покарання. Так, судом враховано при призначенні покарання щире каяття, як обставину, що пом`якшує покарання, в той час як фактично обвинувачена вину у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, попри очевидні докази, не визнала, належних доводів, які б спростовували досліджені судом докази обвинувачення її вини, не навела. Між тим, щире каяття означає добровільну критичну оцінку особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність, а, з огляду на наведене, відсутні будь-які підстави вважати, що в даному випадку має місце щире каяття особи.
При цьому зазначає, що судом також не взято до уваги, що обов`язковим додатковим безпосереднім об`єктом даного злочину є здоров`я, психічна та фізична недоторканість людини, а, відповідно до вимог ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Разом з тим, незважаючи на це, судом, з-поміж передбаченої в санкції ч. 2 ст. 345 КК України альтернативи серед основних видів покарання, обвинуваченій ОСОБА_6 призначено мінімально можливу міру покарання, що суперечить загальним засадам призначення покарання, адже не відповідає принципу законності та справедливості покарання.
Водночас, зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме застосував ст. 75 КК України, яка не підлягала застосуванню.
Так, при ухваленні даного вироку суд, формально перерахувавши у вироку обставини і тяжкість скоєного злочину, а також дані про особу обвинуваченої і обставини, які пом`якшують покарання, всупереч вимогам Закону, застосував ст. 75 КК України, при цьому у вироку зазначив лише про перебування неповнолітньої 17-річної дочки на утриманні обвинуваченої, власне як на обставину, що зумовлює звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Тобто суд фактично не навів у вироку переконливих доводів про необхідність застосування до обвинуваченої звільнення від відбування покарання з випробуванням, у зв`язку з чим допустив помилку при призначенні покарання, застосувавши ст. 75 КК України, і як наслідок, ОСОБА_6 не понесла справедливого покарання за скоєне кримінальне правопорушення, оскільки суд незаконно звільнив останню від відбування основного покарання.
Таким чином, вважає, що суд, застосувавши закон, який не підлягає застосуванню, допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої через м`якість.
Інші учасники судового провадження даний вирок не оскаржують.
Будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце апеляційного розгляду, потерпіла ОСОБА_8 в призначений час до суду апеляційної інстанції не з`явилася, про причини неявки суду не повідомила, клопотань про відкладення розгляду справи не надсилала, а тому, відповідно до вимог ч. 4 ст. 405 КПК України, апеляційний суд, враховуючи, що її неявка не перешкоджає проведенню розгляду, вважає можливим розглянути апеляційну скаргу без її участі.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку доводів апеляційної скарги, а також заперечення обвинуваченої ОСОБА_6 проти її задоволення, переглянувши за ініціативою суду відеозапис з нагрудної відеокамери працівників поліції, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинуваченої, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
За приписами ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, а тому висновки суду першої інстанції, за встановлених у вироку обставин, про доведеність винуватості ОСОБА_6 в умисному заподіянні працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень, у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків, що відповідає юридичній кваліфікації діяння ч. 2 ст. 345 КК України, колегія суддів не переглядає, оскільки вони ніким із учасників судового провадження не оспорюються.
При цьому колегія суддів не встановила істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції дійти правильних висновків в цій частині.
Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції закону про кримінальну відповідальність, а саме невідповідність призначеного обвинуваченій ОСОБА_6 покарання у зв`язку з м`якістю та застосування ст. 75 КК України, яка не підлягає застосуванню, то вони є непереконливими.
Згідно з вимогами ст.ст. 50, 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, включаючи роль, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінку під час його вчинення та інші фактори, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та/або небезпечність винуватця. При виборі заходу примусу мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.
При призначенні обвинуваченій ОСОБА_6 покарання, як це слідує з мотивувальної частини вироку, суд першої інстанції, відповідно до ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії нетяжких, обставини його вчинення, особу обвинуваченої ОСОБА_6 , яка на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, не судима, працює, її відношення до скоєного. Також судом встановлено обставину, яка пом`якшує покарання - щире каяття і відсутність обставин, які його обтяжують. З урахуванням наведеного, суд прийшов до висновку, що необхідним та достатнім покаранням для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень буде покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік.
Також суд, за змістом судового рішення, хоча й визнав за необхідне призначити обвинуваченій покарання у виді обмеження волі в мінімальних межах, встановлених для даного виду покарання санкцією частини статті, але, з урахуванням вище наведених обставин, а також наявності на утриманні обвинуваченої неповнолітньої дитини, визнав за можливе звільнити її від відбування цього покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, з встановленням іспитового строку, протягом якого буде здійснюватись контроль за її поведінкою.
З таким рішенням суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, яке, згідно зі ст. 12 КК України, відноситься до категорії нетяжких злочинів, конкретних обставин його вчинення та незначних наслідків, відношення обвинуваченої до вчиненого та тих даних про її особу, які свідчать про те, що вона раніше не судима, має постійне місце проживання в місті Києві, на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, працює, а також того, що обвинувачена щиро розкаялася у вчиненому, що судом визнано обставиною, яка пом`якшує покарання, та не встановлено обставин, які його обтяжують.
Зазначені обставини та дані про особу ОСОБА_6 , щодо якої також і відсутні дані, які б вказували на її неналежну поведінку та притягнення її до адміністративної чи кримінальної відповідальності від часу вчинення інкримінованого їй кримінального правопорушення, що мало місце 26.06.2023 року, колегія суддів вважає такими, що свідчать про значні позитивні зміни у поведінці обвинуваченої, що вона зробила належні висновки і стала на шлях виправлення, та відповідно визнає їх такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення та її суспільну небезпечність, а висновки суду першої інстанції про те, що обвинувачена може бути виправлена без ізоляції від суспільства, у зв`язку з цим, правильними.
Твердження прокурора про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 346 КК України, у виді 2 років позбавлення волі, яке вона має відбувати реально, з урахуванням того, що безпосереднім об`єктом вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення є здоров`я, психічна та фізична недоторканність людини, її життя, честь, гідність тощо, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки всі ці обставини не лише знайшли своє відображення в кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 345 КК України за відповідними кваліфікуючими ознаками, але й були належним чином враховані судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_6 покарання та прийнятті рішення про можливість звільнення її від відбування цього покарання з випробуванням, яке, всупереч тверджень апелянта, суд належним чином мотивував, оцінивши вищезазначене в сукупності з іншими даними про особу винної та фактичними обставинами вчиненого нею кримінального правопорушення.
При цьому слід зазначити, що, згідно висновку експерта Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи № 042-1096-2023 від 13.07.2023 року, тілесні ушкодження, які мали місце під час звернення потерпілої ОСОБА_8 за медичною допомогою 27.06.2023 року, за ступенем тяжкості, відносяться до легких тілесних ушкоджень, що вказує на незначні наслідки.
Не погоджується колегія суддів і з твердженнями прокурора про безпідставне визнання обвинуваченій ОСОБА_6 обставини, яка пом`якшує покарання - щире каяття, з огляду на те, що вона своєї вини у вчиненому не визнає.
Так, аналіз чинного законодавства дає підстави стверджувати, що щире каяття і визнання вини - це не тотожні поняття. Визнання особою своєї вини, не може безумовно свідчити про щире каяття з приводу вчиненого.
Щире каяття - це перед усім відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації, тоді як визнання особою вини може бути формальним прийняттям особою пред`явленого їй обвинувачення.
Як зазначалося вище, від часу вчинення інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, що мало місце 26.06.2023 року, і до розгляду провадження апеляційним судом, дані, які б вказували на її неналежну поведінку та притягнення її до адміністративної чи кримінальної відповідальності, відсутні. За увесь час досудового розслідування і судового слідства ОСОБА_6 неналежної процесуальної поведінки не допускала, з`являлася на виклики до слідчого та суду, від дачі показань не відмовлялася.
Крім того, згідно показань, наданих обвинуваченою ОСОБА_6 , в суді першої інстанції, вона вказала, що взяла за зап`ястя потерпілу, коли забирала телефон та відштовхнула її, коли вибігала, чого не заперечувала і в суді апеляційної інстанції.
Таким чином, за змістом показань обвинуваченої вона не заперечувала сам факт заподіяння легких тілесних ушкоджень, що входить до складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, тобто визнала вчинення зі свого боку протиправних дій.
Наведені вище обставини в сукупності вказують на відповідне ставлення обвинуваченої до вчиненого, наявність у її поведінці проявів позитивних змін та бажання виправитися.
Отже, на переконання колегії суддів, судом першої інстанції обґрунтована визнано обвинуваченій ОСОБА_6 обставиною, яка пом`якшує покарання - щире каяття.
Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора про безпідставне застосування стосовно ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України, то слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Отже, за вимогами вказаної норми закону наявність обставин, які пом`якшують покарання, не є обов`язковою умовою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком. Суд має оцінювати в сукупності тяжкість вчиненого, особу винного та інші обставини, які свідчать про можливість виправлення та перевиховання обвинуваченого без ізоляції від суспільства. Головна умова для застосування ст. 75 КК України - це призначення особі покарання не більше п`яти років обмеження чи позбавлення волі, а також, щоб особа не була засуджена за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу.
Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 345 КК України, у вчиненні якого ОСОБА_6 визнано винною та призначене їй покарання відповідають вимогам ч. 1 ст. 75 КК України та в сукупності з іншими обставинами справи і даними про особу обвинуваченої дають підстави для звільнення її від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік.
Враховуючи всі вказані вище обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано призначив ОСОБА_6 покарання у виді обмеження волі в межах санкції інкримінованого їй кримінального правопорушення та вмотивовано на підставі ст. 75 КК України звільнив її від відбування призначеного покарання з випробуванням, так як її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень можливе без ізоляції від суспільства, а тому доводи прокурора про безпідставне застосування до обвинуваченої ст. 75 КК України є необґрунтованими і належно немотивованими, у зв`язку з чим апеляційна скарга прокуратури у провадженні задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
апеляційну скаргу прокурора у провадженні залишити без задоволення, а вирок Святошинського районного суду м. Києва від 08 травня 2024 року стосовно ОСОБА_6 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
___________________ _____________________ __________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
