Єдиний державний реєстр судових рішень
ОКРЕМА ДУМКА
28 березня 2025 року
м. Київ
справа № 380/970/24
адміністративне провадження № К/990/20342/24
1. Ухвалою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 19 березня 2025 року закрите касаційне провадження у справі № 380/970/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СГП «ЛЬВІВСЬКЕ» (далі також Товариство, ТОВ «СГП «ЛЬВІВСЬКЕ», позивач) до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області, Державної податкової служби України (далі також Головне управління ДПС у Львівській області, ДПС України відповідно, відповідачі) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Львівській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року.
2. Закриваючи касаційне провадження у справі, Верховний Суд виходив з того, що постанова суду апеляційної інстанції, ухвалена за результатом перегляду ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі (зокрема, ухвал про: повернення заяви позивачеві (заявникові), відмови у відкритті провадження у справі, залишення позову (заяви) без розгляду, закриття провадження у справі), якою така ухвала була скасована, а справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду, не може бути предметом касаційного оскарження й тому не підлягає перегляду в касаційному порядку відповідно до Глави 2 розділу III Кодексу адміністративного судочинства України.
3. Вказаний висновок обґрунтований тим, що така постанова не вирішує спір по суті та не перешкоджає подальшому провадженню у справі, не має жодного впливу на процесуальні права учасників справи, зокрема, на можливість реалізації ними фундаментального права на доступ до суду, а отже не може їх порушувати, не охоплюється нормами статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як судове рішення, яке може бути оскаржене до суду касаційної інстанції.
4. Вважаю, що такий висновок Верховного Суду є помилковим і не відповідає наявній правовій регламентації адміністративного судового процесу, у зв`язку з чим та в порядку частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України, викладаю окрему думку щодо вищезгаданої ухвали Верховного Суду.
5. Так, пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства виокремлює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
6. Із вказаними вище положеннями Основного Закону України перекликаються норми частини першої статті 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якої учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
7. Такі конституційно - правові приписи національного законодавства знайшли своє відображення й у Кодексі адміністративного судочинства України, а саме у пункті 7 частини третьої статті 2 цього Кодексу та у нормах частини першої його статті 13, відповідно до яких забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом, належить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, при цьому учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
8. Отже на рівні Конституції та законів України учасникам, зокрема, адміністративної справи, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, гарантоване право на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.
9. Частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
10. За приписами частини четвертої цієї ж статті підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
11. Зміст вищенаведених норм засвідчує, що законодавець у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не навів деталізації того, які саме постанови суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені у касаційному порядку, а оскільки відповідно до частини четвертої статті 241 цього ж Кодексу перегляд судових рішень (до яких процесуальний закон відносить й ухвали) в апеляційному порядку закінчується ухваленням постанови, то це дає підстави стверджувати, що право на касаційне оскарження постанов апеляційного суду поширюється на усі випадки оскарження постанов апеляційного суду, незалежно від їх змісту та наслідків ухвалення.
12. Положення частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України про те, що постанови суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, визначених цим Кодексом, необхідно тлумачити системно й у взаємозв`язку з іншими нормами цього ж Кодексу, наприклад, частини п`ятої цієї ж статті, яка визначає перелік судових рішень, що не підлягають касаційному оскарженню, а також з урахуванням частини третьої статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-283-1, 284-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
13. Тобто вжиті у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України слова «у випадках, визначених цим Кодексом» стосуються ситуацій, коли у відповідних процесуальних нормах встановлено обмеження стосовно права на касаційне оскарження судових рішень (постанов) суду апеляційної інстанції й не можуть розумітись так, що право на касаційне оскарження обмежується у зв`язку з видом судового рішення суду першої інстанції, яке оскаржувалось в апеляційному порядку, або з огляду на результати апеляційного перегляду справи. Жодна норма Кодексу адміністративного судочинства України іншого правового регулювання не встановлює та відповідних застережень стосовно неможливості касаційного оскарження ухвал, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, не містить.
14. Отже постанова апеляційного суду, якою скасована ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви, а справу направлено на продовження розгляду, на мою думку, може бути оскаржена в касаційному порядку на підставі норм частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не допускає неоднозначного її розуміння або різного застосування, відповідає принципам правової визначеності та якості закону, є чіткою та зрозумілою.
15. При цьому, частини друга та третя вищенаведеної статті, на які у своїй ухвалі покликалась об`єднана палата Касаційного адміністративного суду, стосуються випадків оскарження до суду касаційної інстанції саме ухвал судів першої та апеляційної інстанцій, а не постанов апеляційного суду, у зв`язку з чим такі норми не можуть бути застосовані у випадку, який мав місце у справі № 380/970/24, у межах якої викладається ця окрема думка. Відтак й висновки об`єднаної палати про відсутність права на касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції у вищевказаній справі не можуть ґрунтуватись на приписах частин другої і третьої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
16. Не заперечую наведених об`єднаною палатою Касаційного адміністративного суду мотивів стосовно того, що законодавцем послідовно унормовано засади адміністративного судочинства, які спрямовані на обмеження можливості касаційного оскарження окремих процедурних судових рішень як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції.
17. Поряд із цим підкреслюю, що за змістом частин другої, четвертої статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом постановлення ухвал суд вирішує виключно процедурні питання, тоді як перегляд судових рішень в апеляційному порядку закінчується ухваленням постанови. Тож у визначення терміну «процедурне судове рішення» процесуальний закон вкладає саме ухвалу, а не постанову суду апеляційної інстанції, якою закінчується перегляд судових рішень в апеляційному порядку, й не вирішується процедурне питання, пов`язане з рухом справи тощо.
18. Тому в разі, якщо суд апеляційної інстанції перегляне в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції та залишить її без змін, саме така ухвала, у випадку, передбаченому законом, виступатиме предметом касаційного оскарження на підставі частини другої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
19. У разі ж, коли ухвала суду першої інстанції буде скасована апеляційним судом, то саме постанова апеляційного суду, якою закінчений перегляд ухвали в апеляційному порядку, виступатиме самостійним предметом касаційного оскарження на підставі частини першої вищевказаної статті, оскільки первинне судове рішення суду першої інстанції скасоване і фактично перестає існувати.
20. Щодо покликань об`єднаної палати на неможливість касаційного оскарження постанови апеляційного суду, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, та направлено справу на продовження розгляду, з огляду на процесуальні фільтри, то їх запровадження обумовлене поширеною у країнах Європейського Союзу, а згодом і в національному законодавстві, практикою застосування процесуальних фільтрів на стадії касаційного оскарження судових рішень.
21. Об`єднана палата відзначала, що така практика є послідовною і прослідковується у рішеннях Європейського суду з прав людини. Також зазначала, що у практиці ЄСПЛ переважає підхід, згідно з яким, спір має бути вирішено в суді першої інстанції. Апеляційна інстанція виправляє допущені помилки, а касаційна розглядає лише фундаментальні питання. Обмеження у допуску до касаційного перегляду переслідує законну мету - дотримання встановленого законом раціонального порогу для подання скарг до Верховного Суду задля забезпечення того, щоб найвища інстанція з огляду на її роль розглядала лише питання, які мають фундаментальне значення.
22. Чинна правова регламентація адміністративного судового процесу у повній мірі відповідає зазначеним вище підходам, однак не обмежує право на касаційне оскарження саме постанов суду апеляційної інстанції, а навпаки прямо передбачає таке право у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, яка містить лише застереження щодо можливості оскарження певних судових рішень апеляційного суду у конкретно визначених випадках, жодного з яких у справі № 380/970/24 не настало. Будь-яких «фільтрів» щодо права на касаційне оскарження за ознакою змісту постанови суду апеляційної інстанції та/або в залежності від результату апеляційного перегляду справи процесуальний закон не встановлює.
23. Утім це не означає, що суд касаційної інстанції зобов`язаний переглядати усі без виключення постанови суду апеляційної інстанції, адже частина четверта статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює вичерпний і остаточний перелік виключних випадків, у яких неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права може зумовлювати касаційне оскарження постанови апеляційного суду.
24. З вищевикладеного вбачається, що у випадку оскарження в касаційному порядку постанови суду апеляційної інстанції процесуальні фільтри існують, однак вони полягають не в тому, щоб взагалі не допустити до касаційного перегляду такі судові рішення, якщо вони ухвалені стосовно ухвал суду першої інстанції процедурного характеру, а у тому, щоб їх перегляд у Верховному Суді як касаційним судом узгоджувався з конституційно - правовим статусом цього суду, завданнями та цілями його діяльності у національній системі правосуддя.
25. Іншими словами, право на касаційне оскарження постанов суду апеляційної інстанції належить і гарантоване визначеному процесуальним законом колу осіб, тоді як касаційний суд допускає до розгляду в касаційному порядку адміністративні справи лише у конкретно визначених законом випадках, у тому числі наведених у частині четвертій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, коли це є необхідним для вирішення фундаментальних правових питань, виключних проблем у правозастосуванні.
26. Не можу погодитись із висновками об`єднаної палати про те, що якщо відповідне втручання чи обмеження щодо прав і свобод учасника адміністративного процесу усунуте судом апеляційної інстанції, а ухвала суду першої інстанції, яка становила таке втручання, скасована, то і відсутній предмет касаційного перегляду.
27. По перше, такі мотиви не узгоджуються з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не містить винятків щодо касаційного оскарження постанов суду апеляційної інстанції за будь - якими ознаками, якщо можливість касаційного перегляду таких постанов не обмежена процесуальним законом.
28. По друге, продемонстрований об`єднаною палатою підхід виглядає одностороннім і не враховує того, що у юридичному спорі, на який поширюється юрисдикція суду, завжди існують дві сторони, матеріальні права яких так чи інакше зачіпаються ухваленням відповідного судового рішення.
29. Очевидно, що ухвалення судом апеляційної інстанції постанови, якою скасована ухвала, що перешкоджала подальшому провадженню у справі, та направлено справу на продовження розгляду, відповідає інтересу позивача, як особи, зацікавленої у розгляді справи по суті.
30. У той же час відповідач має право захищатись від необґрунтованого та безпідставного подання позову проти нього та здійснення судового провадження, у якому вирішується питання про його права, інтереси та обов`язки у певних правовідносинах, якщо для цього дійсно відсутні визначені законом підстави або грубо порушена процедура звернення до суду.
31. Оскарження ж у касаційному порядку постанови суду апеляційної інстанції у передбачених законом випадках уможливлює врахування прав та інтересів усіх учасників адміністративного процесу й покликане остаточно і на найвищому інстанційному рівні вирішити усі процедурні питання, які можуть перешкоджати провадженню у справі та які є спірними, забезпечити раціональне використання процесуальних ресурсів суду, які будуть спрямовані на вирішення по суті спорів лише у тих справах, для розгляду яких перешкоди відсутні, що зменшить навантаження на суди першої та апеляційної інстанцій.
32. Не можу оминути увагою і той факт, що питання, подібне до того, що було передано на вирішення об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у справі № 380/970/24, вже поставало перед Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 373/86/21.
33. Вирішуючи це питання, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за час роботи Верховного Суду в умовах уніфікації процесуального законодавства, а саме Кодексу адміністративного судочинства України, Цивільного процесуального кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, вбачається, що у касаційних судах та Великій Палаті Верховного Суду склалася однозначна практика застосування норм процесуального законодавства щодо можливості перегляду постанов апеляційних судів усіх юрисдикцій (окрім кримінальної), у яких за результатами розгляду ухвал суду першої інстанції про закриття провадження у справі чи про залишення позовної заяви (заяви) без розгляду справа поверталася для продовження розгляду до суду першої інстанції. Усі касаційні суди, у тому числі і Касаційний цивільний суд та Велика Палата Верховного Суду, переглядали такі постанови судів апеляційної інстанції по суті.
34. З урахуванням вищезазначеного вважаю, що об`єднана палата Касаційного адміністративного суду дійшла помилкового висновку про відсутність у скаржника права на касаційне оскарження ухваленої у справі № 380/970/24 постанови суду апеляційної інстанції та не мала передбачених законом правових підстав для закриття касаційного провадження у цій справі.
Суддя Наталія КОВАЛЕНКО
