УХВАЛА
16 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 369/13444/20
провадження № 61-11268св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: ОСОБА_2 (стягувач), Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські регіональні електромережі» (боржник),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 березня 2024 року у складі судді Волчка А. Я. та постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2024 року у складі колегії суддів: Головачова Я. В., Нежури В. А., Невідомої Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про заміну сторони у справі шляхом заміни стягувача його правонаступником.
Заява мотивована тим, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 липня 2023 року, стягнено з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські регіональні електромережі» (далі - ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі») на користь ОСОБА_2 нараховану пеню за договором про приєднання до електричних мереж від 11 жовтня 2018 року № К-14-18-1594 у розмірі 72 600,00 грн. Виконавче провадження щодо виконання вказаного рішення не відкривалося.
06 липня 2023 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до умов якого ОСОБА_1 набув право вимоги за рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2021 року.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив замінити стягувача ОСОБА_2 на його правонаступника ОСОБА_1 у виконавчому листі у справі № 369/13444/20 за позовом ОСОБА_2 до ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» про стягнення штрафних санкцій (пені) за договором про приєднання до електричних мереж від 11 жовтня 2018 року № К-14-18-1594 у розмірі 72 600,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 березня 2024 року в задоволенні заяви відмовлено.
Ухвала мотивована тим, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди законодавством не передбачена.
Постановою Київського апеляційного суду від 16 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , залишено без задоволення. Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 березня 2024 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції та зазначив, що при укладенні договору про відступлення права вимоги сторони, не замінюючи кредитора у самому зобов`язанні в порядку, передбаченому чинним законодавством, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладання цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена, незважаючи на його зобов`язальний характер.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
06 серпня 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2024 року й ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникнути на підставі рішення суду. По своїй сутті заміна кредитора у зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. Вибуття первісного кредитора і заміна його новим не скасовує обов`язковість виконання рішення суду, при цьому реалізувати право на примусове стягнення присуджених судом сум можливо лише шляхом заміни сторони стягувача у виконавчому провадженні, оскільки новий кредитор, без вирішення питання про заміну сторони у зобов`язанні, не має права звернутись до органу державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду. Вказує, що закон не містить заборон щодо переуступки права вимоги за рішенням суду.
Вважає, що застосовані судами попередніх інстанцій правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 923/945/13, постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 908/1490/17 та від 10 липня 2018 року у справі № 922/3535/15, суперечать частині п`ятій статті 11, частині другій статті 509, пункту 1 частини першій статті 512 ЦК України, а також презумпції правомірності правочину, встановленої статтею 204 ЦК України, що, у свою чергу, вказує на необхідність відступу від такої правової позиції.
Доводи інших учасників справи
05 вересня 2024 року представник ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні
електромережі» - адвокат Петруньок І. В. подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2024 року -без змін.
Відзив мотивований тим, що заявник у касаційній скарзі не наводить жодної практики щодо заміни сторони саме у виконавчому документі. Жодна норма матеріального чи процесуального права не передбачає правову можливість заміни стягувача на його правонаступника саме у виконавчому листі. ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не вправі змінювати стягувача у виконавчому документів на підставі цивільно-правової угоди, оскільки рішення суду має бути виконане, як воно ухвалене на підставі встановлених обставин у справі на користь ОСОБА_2 . Вимоги касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів, що не входить до повноважень Верховного Суду. Саме по собі рішення за загальним правилом не
є підставою виникнення певного зобов`язання.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Києво-Святошинського районного суду Київської області.
19 вересня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.
Короткий зміст фактичних обставин справи
11 жовтня 2018 року між ОСОБА_2 і ПрАТ «Київобленерго» (назва була змінена на ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі») укладено договір про приєднання до електричних мереж № К-14-18-1594 та видано технічні умови стандартного приєднання до електричних мереж електроустановок, які знаходяться в АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 3222486201:01:035:5001.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2021 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 липня 2022 року, у справі № 369/13444/20 стягнено з ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» на користь ОСОБА_2 нараховану пеню за договором про приєднання до електричних мереж від 11 жовтня 2018 року № К-14-18-1594 у розмірі 72 600,00 грн. Стягнено з ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» судовий збір у розмірі 840,80 грн в дохід держави.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» не виконало належним чином та в строк зобов`язання за договором, укладеним з позивачем.
06 липня 2023 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги (цесії), за умовами якого ОСОБА_1 набув право вимоги за рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2021 року.
28 липня 2023 року Києво-Святошинський районний суд Київської області видав ОСОБА_2 виконавчий лист для примусового виконання вказаного рішення суду.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частин другої, п`ятої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.
За обставинами цієї справи, первісний кредитор ОСОБА_2 підтвердив наявність
у нього права вимоги, яке виникло за договором від 11 жовтня 2018 року про приєднання до електричних мереж, і це право підтверджене рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2021 року
у справі № 369/13444/20, за яким з ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» стягнено на користь первісного кредитора штрафні санкцій (пеню) в розмірі 72 600,00 грн, а також судові витрати.
Тобто договірні правовідносини сторін, зокрема в частині нарахування та стягнення пені, трансформувалися у зобов`язальні, пов`язані із стягненням грошових коштів на підставі рішення суду.
Схожі за змістом висновки Верховний Суд неодноразово висловлював, визначаючи правовий статус виниклих за рішенням суду зобов`язань (стягнених сум грошових коштів) незалежно від правової природи та підстав їх виникнення (договірна чи позадоговірна, деліктна тощо) та можливості застосування до них статті 625 ЦК України за порушення грошового зобов`язання.
Право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність і може вільно відчужуватися з урахуванням обмежень, встановлених главою 47 ЦК України. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни (пункти 56, 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі
№ 906/1174/18).
Частинами першою, третьою статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Суть договору відступлення права вимоги полягає у домовленості про те, що у конкретному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, які мав первісний кредитор. Заміна кредитора у зобов`язанні допускається протягом усього часу до припинення зобов`язання.
Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов`язанні допускається протягом усього часу існування зобов`язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.
Результат комплексного аналізу зазначених норм права, зокрема статей 6, 11, 509, 512 ЦК України, дає підстави для висновку, що права кредитора у зобов`язанні можуть бути передані на підставі договору відступлення права вимоги незалежно від підстав виникнення зобов`язання, якщо це прямо не заборонено законом. Наприклад, як то визначено статтею 515 ЦК України.
Заборони відступати право вимоги, яке виникло на підставі договору чи з іншої підстави, визначеної статтею 11 ЦК України, та трансформувалось у зобов`язання за рішенням суду, закон не містить, а тому такий договір не суперечить закону та відповідає загальним засадам цивільного законодавства, зокрема щодо свободи договору (статті 3, 6 ЦК України), а також прямій вказівці спеціальної норми, яка визначає підстави заміни кредитора у зобов`язанні та забороняє таку заміну лише у випадках, встановлених договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).
Разом з цим Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 10 липня 2018 року у справі № 922/3535/15 та від 11 липня 2018 року у справі № 908/1490/17 дійшов таких висновків.
Заміна кредитора у зобов`язанні, як і саме зобов`язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов`язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають.
Отже, при укладенні оспорюваного договору уступки права вимоги сторони у справі, яка переглядається, не замінюючи кредитора у зобов`язанні в порядку, передбаченому чинним законодавством, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена.
Зазначені висновки Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зробив з посиланням на постанову Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 923/945/13 (провадження № 3-56гс14), де, вирішуючи спір про визнання недійсним договору уступки права вимоги, суд касаційної інстанції дійшов зазначеного вище висновку.
Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 10 липня 2018 року у справі № 922/3535/15, вирішуючи питання заміни сторони виконавчого провадження, фактично виходив з недійсності правочину, який не оспорений.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Тобто задоволення заяви про заміну сторони правонаступником суд здійснює відповідно до норм матеріального і процесуального права, які не передбачають права суду надавати на цій стадії оцінку оспорюваним правочинам, що буде порушувати презумпцію їх правомірності.
Крім того, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16 зазначено, що, вирішуючи питання про наявність підстав для заміни учасника справи (сторони виконавчого провадження) правонаступником за відсутності обставин, що свідчать про нікчемність договору, на підставі якого подано заяву про заміну учасника правовідносин, а також відомостей щодо оспорювання або визнання недійсним цього договору у встановленому порядку, суд має виходити з принципу правомірності цього правочину, дослідивши та надавши оцінку достатності та достовірності наданих в обґрунтування заяви про заміну сторони доказів для здійснення відповідної заміни.
Таким чином, за відсутності судового рішення про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги суд не має підстав у процесі розгляду заяви про заміну сторони у виконавчому листі надавати оцінку такому договору.
Зазначене свідчить про різну судову практику у спірних правовідносинах, а тому є необхідність від відступу від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 липня 2018 року у справі № 922/3535/15, а також від 11 липня 2018 року у справі № 908/1490/17 та постанові Верховного Суду України від
19 серпня 2014 року у справі № 923/945/13 (провадження № 3-56гс14) про те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди є незаконною (недійсною), оскільки чинним законодавством не передбачена.
У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції не може переглянути оскаржувані судові рішення та ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення суду без відступу (уточнення) від правового висновку, викладеного у зазначених вище постановах Верховного Суду та Верховного Суду України.
Передача справи, яка переглядається, на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики з метою забезпечення принципу правової визначеності в державі, адже правових ситуацій де кредитор вже на стадії виконання рішення суду не зможе розпорядитись своїми правами та передати їх іншій особі при відсутності прямої законодавчої заборони, можуть бути непоодинокими та суперечитимуть принципу верховенства права та багатьом іншим принципам цивільного та цивільного процесуального законодавства.
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування.
Наявність різних підходів до тлумачення норм матеріального права у подібних правовідносинах призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод. Саме на державу покладається обов`язок створити у своїй правовій системі ефективні механізми, що нададуть можливість подолати можливі розбіжності в судовій практиці (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 29 березня 2011 року у справі «Brezovec v. Croatia» № 13488/07).
Розходження у практиці вищого суду за умови, якщо він є останньою інстанцією у справі і його рішення є остаточними, неприпустимі й призводять до порушення права особи на суд. Відсутність механізму, який забезпечує узгодженість практики національних судів, утворює стан постійної невизначеності (рішення ЄСПЛ від 24 березня 2009 року у справі «Tudor Tudor v. Romania», № 21911/03, § 31).
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що наявні підстави для передання цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Справу № 369/13444/20 за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські регіональні електромережі» про стягнення штрафних санкцій за договором за заявою ОСОБА_1 про зміну стягувача на його правонаступника у виконавчому листі передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов
