09 квітня 2025 року
м. Київ
ОКРЕМА ДУМКА (розбіжна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О., Власова Ю. Л., Мартєва С. Ю., Уркевича В. Ю.
щодо ухвали Великої Палати Верховного Суду від 09 квітня 2025 року у справі № 920/19/24 (провадження № 12-16гс25)
ПІДСТАВИ ДЛЯ ВИСЛОВЛЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ
1. 29 січня 2025 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на положення частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (наявність виключної правової проблеми), однак за фактичним обґрунтуванням необхідності відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22, щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України від 25 грудня 2015 року № 922-VIII «Про публічні закупівлі» (далі - Закон № 922-VIII) стосовно неможливості збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.
2. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 09 квітня 2025 року прийняла справу до розгляду, оскільки дійшла висновку, що мотиви, на підставі яких постановлено ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 січня 2025 року у справі № 920/19/24, є обґрунтованими.
3. Однак, на наше переконання, такий висновок Великої Палати Верховного Суду є хибним, оскільки вважаємо, що колегія суддів не обґрунтувала наявності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
4. У зв`язку з цим, висловлюємо окрему думку виходячи з таких міркувань.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст і підстави заявлених позовних вимог
5. У січні 2024 року керівник Конотопської окружної прокуратури Сумської області в інтересах держави в особі Управління освіти Конотопської міської ради Сумської області звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетичне партнерство» (далі - ТОВ «Енергетичне партнерство») про визнання недійсними додаткових угод від 25 травня 2021 року № 2, від 27 липня 2021 року № 5, від 27 серпня 2021 року № 6, від 03 вересня 2021 року № 7, від 19 жовтня 2021 року № 8, від 12 листопада 2021 року № 9, від 01 грудня 2021 року № 10 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 29 січня 2021 року № 24 (далі - договір), укладеного між Управлінням освіти Конотопської міської ради Сумської області (далі - управління освіти) та ТОВ «Енергетичне партнерство», та стягнення з ТОВ «Енергетичне партнерство» на користь управління освіти 692 623,48 грн.
6. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладенні між позивачем та відповідачем додаткових угод до договору про постачання електричної енергії споживачу було порушено вимоги пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, а саме збільшено ціну електроенергії за відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку, внаслідок чого безпідставно зменшено обсяги закупівлі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
7. Рішенням Господарського суду Сумської області від 26 червня 2024 року у справі № 920/19/24 задоволено позовні вимоги, визнано недійсними оспорювані додаткові угоди до договору, стягнуто з ТОВ «Енергетичне партнерство» на користь управління освіти 692 623,48 грн.
8. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:
- додаткова угода № 1 до договору укладена в межах норм, передбачених законом, оскільки ціна за одиницю товару збільшена в межах 10 % (9,99 %);
- визнання додаткових угод недійсними в судовому порядку (а не вказівка про їх нікчемність) є належним способом захисту порушених прав держави у спірних правовідносинах;
- для обґрунтування підвищення ціни ТОВ «Енергетичне партнерство» на власний розсуд обирало періоди для порівняння середніх цін на електричну енергію, дослідження яких не відображало їх динаміки, а також не могло бути належним обґрунтуванням для висновків про коливання цін у бік збільшення;
- додатковими угодами № 2, 5, 6, 7, 8, 9 та 10 до договору передбачено підвищення цін на електричну енергію на 100,75 %, тобто з перевищенням максимального ліміту в 10 %, а також за відсутності належного документального обґрунтування, що не відповідає вимогам пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII;
- наявні правові підстави для визнання недійсними додаткових угод № 2, 5, 6, 7, 8, 9 та 10 до договору, а отже й стягнення з ТОВ «Енергетичне партнерство» на користь управління освіти 692 623,48 грн надмірно сплачених коштів за цим договором у судовому порядку;
- прокурор, звертаючись з цим позовом, зазначив підстави для представництва прокурором інтересів держави та підтвердив їх наявність.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
9. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2024 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, рішення Господарського суду Сумської області від 26 червня 2024 року залишено без змін.
10. Суд апеляційної інстанції додатково до висновків суду першої інстанції, зазначив, зокрема, таке:
- під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, установлених у статті 652 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та в пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинне перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі;
- додатковими угодами № 2, 5, 6, 7, 8, 9, 10 ціну електричної енергії було збільшено на понад 10 % та загалом на 100,75 %, що не відповідає вимогам пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII;
- у наданих ТОВ «Енергетичне партнерство» документах не міститься доказів на підтвердження пропорційного зростання ціни на товар на ринку з урахуванням періоду дії попередньої додаткової угоди;
- унаслідок підвищення цін на електричну енергію на підставі додаткових угод, які визнаються судом недійсними, управління освіти надмірно сплатило ТОВ «Енергетичне партнерство» 692 623,48 грн, відтак на підставі частини першої статті 670 ЦК України має право вимагати від постачальника електричної енергії повернення зазначеної суми.
Подання та рух касаційної скарги
11. ТОВ «Енергетичне партнерство» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Сумської області від 26 червня 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2024 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Також просить суд передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
12. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Енергетичне партнерство» на рішення Господарського суду Сумської області від 26 червня 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2024 року у справі № 920/19/24.
13. 29 січня 2025 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою задовольнив клопотання скаржника та передав справу № 920/19/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначаючи правовою підставою положення частини п`ятої статті 302 ГПК України щодо наявності виключної правової проблеми у справі, однак з фактичним обґрунтуванням необхідності відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22, щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII.
Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
14. Обґрунтовуючи необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду посилається на приписи частини п`ятої статті 302 ГПК України (пункт 97 ухвали).
15. Разом з тим за змістом ухвали колегія суддів фактично обґрунтовує необхідність відступу (шляхом уточнення) від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22.
16. Так, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що суди попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи, спір у якій виник у зв`язку з тим, що внаслідок укладення додаткових угод до договору про постачання електричної енергії, вартість 1кВт/год електроенергії сукупно зросла з 1,87999987 грн до 3,7741237 грн, що призвело до підвищення ціни на 100,75% від тієї, що визначена основним договором, з одночасним зменшенням обсягів її постачання, врахували висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22.
17. У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та в пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинне перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
18. Водночас Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, посилаючись на перелік підстав, за умови існування яких можна здійснити відступ від уже сформованої правової позиції Верховного Суду, вважає, що у цьому випадку такими підставами, зокрема, є:
- зміна законодавства: Велика Палата Верховного Суду хоч і зробила висновок щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII у редакції Закону України від 19 вересня 2019 року № 114-IX «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель» (далі - Закон № 114-IX), втім не робила висновку щодо застосування зазначеної норми з урахуванням змін, внесених Законом України від 03 червня 2021 року № 1530-IX «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та інших законів України щодо вдосконалення системи функціонування та оскарження публічних закупівель» (далі -Закон № 1530-IX), які діяли на період існування спірних відносин як у цій справі, так і у справі № 922/2321/22 (в якій Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову від 24 січня 2024 року);
- порушення принципу належного урядування з огляду на неоднакове праворозуміння пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, а саме наявності відмінного від висновку Великої Палати Верховного Суду роз`яснення Міністерства економіки України, яке вважає, що сторони договору про закупівлю можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення до 10% пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку за наявності відповідних умов, тоді як Велика Палата Верховного Суду вважає, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі.
19. Аналізуючи положення нормативно-правових актів, прийнятих для врегулювання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг на період дії правового режиму воєнного стану в Україні (постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року № 1178 «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування»), колегія суддів зазначила, що законодавцем наразі надано право сторонам договору збільшувати ціну за одиницю товару на відсоток коливання такої ціни у бік збільшення (без прив`язки до обмеження у 10 %).
20. Відтак Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду з урахуванням відсутності стабільної ситуації на енергетичному ринку виснував про необхідність відступити від висновків щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, сформульованих у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22, вказавши, що у разі коливання ціни товару на ринку ціна за одиницю може бути збільшена пропорційно коливанню ціни такого товару на енергетичному ринку, а обмеження у 10 % обчислюється від ціни, яка була встановлена договором або останньою додатковою угодою про збільшення ціни. При цьому загальна ціна договору не повинна змінюватися, а факт коливання цін має бути належним чином доведений.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИСНОВКІВ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
21. Велика Палата Верховного Суду 09 квітня 2025 року постановила ухвалу, якою прийняла до розгляду справу № 920/19/24 за касаційною скаргою ТОВ «Енергетичне партнерство» на рішення Господарського суду Сумської області від 26 червня 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2024 року.
22. Мотивуючи таке рішення, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що мотиви, на підставі яких постановлено ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 січня 2025 року у справі № 920/19/24, є обґрунтованими.
СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ
Підстави висловлення та обґрунтування окремої думки
23. З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося, а тому відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України висловлюємо окрему думку щодо постановленої ухвали.
24. За змістом частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі -Конвенція) кожному гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
25. Правом на розгляд справи (правом на суд) за стандартами Європейського суду з прав людини (далі -ЄСПЛ) розуміють можливість особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
26. За усталеною практикою ЄСПЛ «суд, встановлений законом» має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.
27. У пункті 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (Sokurenko and Strygun v. Ukraine) (заяви № 29458/04 та N 29465/04) суд розтлумачив, що фраза "встановлений законом" стосується не лише правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
28. За змістом статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду є постійно діючим колегіальним органом Верховного Суду, який у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
29. Тому питання щодо прийняття до розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду задля її касаційного перегляду слід вирішувати виключно з підстав, передбачених процесуальним законом (у господарському судочинстві - статтею 302 ГПК України), наявність яких у справі має бути повно і безсумнівно аргументована у відповідній ухвалі касаційним судом, який передає справу.
30. У цій справі Велика Палата Верховного Суду прийняла її до розгляду, визнавши, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду навів обґрунтовані мотиви, на підставі яких постановив ухвалу від 29 січня 2025 року у справі № 920/19/24, в контексті необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати (частина четверта статті 302 ГПК України).
31. Водночас, як убачається з ухвали про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, обґрунтовуючи необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду посилається на приписи частини п`ятої статті 302 ГПК України (пункт 97 ухвали), фактично обґрунтовуючи за змістом ухвали необхідність відступу (шляхом уточнення) від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22.
Щодо виключної правової проблеми
32. Так, з огляду на посилання Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі про передачу справи на приписи частини п`ятої статті 302 ГПК України, вважаємо за необхідне нагадати, що цією нормою встановлено право суду, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
33. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду має обґрунтувати її наявність за кількісним та якісним критеріями, зокрема навести інші справи, у яких мала місце зазначена правова проблема, наявність різної судової практики її вирішення судами різних юрисдикцій тощо.
34. Оскільки критеріїв виключності правової проблеми процесуальне законодавство не містить, Велика Палата Верховного Суду напрацювала та послідовно застосовує такі критерії при вирішенні питання, чи містить справа, яка передається їй на розгляд, виключну правову проблему, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників (ухвали від 10 липня 2019 року у справі № 431/5643/16-ц, від 23 червня 2020 року у справі № 910/8130/17, від 22 квітня 2021 року у справі № 640/6432/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 916/1977/20, від 18 травня 2021 року у справі № 758/733/18, від 29 березня 2023 року № 910/17401/21 тощо).
35. За усталеним підходом Великої Палати Верховного Суду для віднесення справи до категорії спорів, які містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, така справа повинна мати кілька з наведених ознак, проте не одночасно в їх сукупності, зокрема:
- справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права;
- існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми;
- існують якісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми, зокрема:
а) відсутність усталеної судової практики застосування однієї і тієї ж норми права, у тому числі наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному;
б) невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, у тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права;
в) встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому;
г) наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах тощо (ухвали Великої Палати Верховного Суду від 02 вересня 2021 року у справі № 910/11820/20, від 29 березня 2023 року у справі № 748/1335/20, від 09 лютого 2023 року у справі № 369/6092/20, від 20 листопада 2024 року у справі № 307/3096/22, від 29 січня 2025 року у справі № 910/2201/24 тощо).
36. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
37. При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і трапляється в невизначеній (значній) кількості справ, у разі якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.
38. Виключна правова проблема є такою, що впливає на застосування норм права у подібних та/або у тотожних правовідносинах та судами декількох юрисдикцій, у зв`язку із чим її невирішення призведе до різного тлумачення або застосування судами норм права та неоднакового вирішення спорів з однаковими фактичними обставинами та правовим регулюванням.
39. Відтак, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду має обґрунтувати її наявність за кількісним та якісним критеріями, зокрема навести інші справи, у яких мала місце зазначена правова проблема, наявність різної судової практики її вирішення судами різних юрисдикцій тощо.
40. Однак Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не навів ні кількісних, ні якісних критеріїв наявності виключної правової проблеми у справі № 920/19/24, відсутні також посилання суду касаційної інстанції на справи, у яких виникає проблема правозастосування судами різних юрисдикцій, та посилання на те, що судами було сформовано різну правову позицію при вирішенні справ у подібних правовідносинах, у зв`язку із чим передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду була б необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Щодо відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду
41. У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій та статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
42. В Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до Закону № 1402-VIII тa ГПК України, інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд.
43. Згідно з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої статті 45 Закону № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
44. З огляду на зміст статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року
№ 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
45. ЄСПЛ зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року в справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), № 28342/95, § 61).
46. Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені та інші проти Румунії» (Lupeni Greek Catholic Parish and Others v. Romania), № 76943/11, § 123).
47. Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення ЄСПЛ від 22 листопада 1995 року «С. В. проти Сполученого Королівства» (S. W. v. thе United Kingdom), № 20166/92, § 36).
48. ЄСПЛ також розглядав ситуації, коли суди в різних справах відходили від своїх же висновків без належного обґрунтування. Це кваліфікувалося як порушення статті 6 Конвенції (право на справедливий судовий розгляд).
49. Так, стаття 6 Конвенції (право на справедливий суд) порушується, якщо суди діють непослідовно. Стабільність судової практики є важливим аспектом верховенства права (справа Unedic v. France, № 20153/04, 2008 р.), відхід від попередньої судової практики має бути обґрунтований суттєвими правовими чи фактичними змінами (справа Atanasovski v. North Macedonia, № 36815/03, 2002 рік), непослідовність у судовій практиці, особливо за короткий проміжок часу, суперечить принципу юридичної визначеності (справа Beian v. Romania, № 30658/05, 2007 рік).
50. Згідно із частиною четвертою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
51. За сформованим та усталеним підходом, задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання [подібний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження
№ 14-680цс19), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22), від 04 липня 2023 року у справі № 373/626/17 (провадження № 14-201цс21), від 02 серпня 2023 року у справі № 925/1741/21 (провадження № 12-38гс22), від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22), від 22 листопада 2023 року у справі № 712/4126/22 (провадження № 14-123цс23), від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 (провадження № 12-31гс23),від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22), від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24), від 10 липня 2024 року у справі № 573/1020/22 (провадження № 14-40цс23), від 28 серпня 2024 року у справі № 761/38813/21 (провадження № 14-76цс24)].
52. Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Велика Палата Верховного Суду може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від свого висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм.
53. Варто вказати також, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо.
54. Отже, зміст частини четвертої статті 302 ГПК України вказує на те, що має існувати необхідність відступу, яка виникає з певних об`єктивних причин, які повинні бути чітко визначені та аргументовані, до того ж відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування. Відступ від правових позицій Великої Палати Верховного Суду, які були сформовані нещодавно, з одного і того ж питання є небажаним та юридично необґрунтованим, якщо відсутні вагомі зміни у правовому регулюванні чи суспільних відносинах, не пов`язаний із суперечливістю, неповнотою, невизначеністю (нечіткістю чи неясністю) та неефективністю правового регулювання охоронюваних прав, свобод та інтересів.
55. Необхідність відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, яку обґрунтовує Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, зазначивши власні міркування стосовно вирішення цієї справи по суті, не пов`язана з відсутністю, суперечливістю, неповнотою, невизначеністю (неясністю, нечіткістю) та неефективністю правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів, а фактично зводиться до незгоди з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22.
56. Варто зауважити, що з часу формування правового висновку у справі № 922/2321/22 (правовідносини у якій подібні до цієї справи з огляду на однаковий предмет договорів постачання, яким є електрична енергія, період їх укладення та внесення змін шляхом підписання додаткових угод у період з квітня по жовтень 2021 року та з березня по грудень 2021 року відповідно), від якого пропонує відступити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, пройшов лише один рік. Відповідно ні суспільні відносини, ні їх правове регулювання в державі не змінилися. Жодних свідчень того, що рішення Великої Палати призвело до вад правозастосування, які б зумовлювали потребу відступити від сформульованого Великою Палатою Верховного Суду висновку, - немає.
57. До того ж в ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відсутні посилання на зміни в період з січня 2024 року суспільного контексту, через які застосований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22 підхід очевидно застарів внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (аналогічний підхід Велика Палата Верховного Суду застосувала в ухвалах від 24 квітня 2024 року у справі № 367/3859/20, від 31 серпня 2023 року у справі № 369/11493/21, від 05 квітня 2023 року у справі № 201/2885/20, від 17 липня 2024 року у справі № 904/2465/21).
58. Таким чином, на нашу думку, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, зазначаючи про необхідність відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22, не вказує конкретних причин необхідності відступу від цього висновку, зокрема у чому полягає його практична неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість, застарілість унаслідок зміни суспільного контексту чи розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання тощо.
59. З огляду на зазначене, ураховуючи зміст та матеріали справи, подібність спірних правовідносин до тих, щодо яких сформульований правозастосовний висновок Великої Палати Верховного Суду, ознак необхідності розгляду питання відступу від висновку про застосування норми права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22 з мотивів, наведених в ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29 січня 2024 року, на нашу думку, не вбачається.
60. Варто зазначити, що за даними з Єдиного державного реєстру судових рішень за алгоритмом пошуку: пошук за контекстом - «істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни» - в реєстрі значиться 296 судових рішень.
61. Відтак прийняття справи до провадження може бути підставою для зупинення розгляду достатньо великої кількості судових справ з подібних правовідносин, а також потенційно може підірвати стабільність сталої судової практики у подібних правовідносинах та принцип правової визначеності, яка склалась на сьогоднішній день у зв`язку із застосуванням висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22.
62. Вчергове наголошуємо, що за усталеним та послідовним підходом не може вважатися належною та достатньою підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати фактично лише з мотивів незгоди колегії суддів, палати або об`єднаної палати з таким висновком (ухвали Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 915/534/22, від 15 травня 2024 року № 913/266/20 від 17 липня 2024 року у справі № 904/2465/21, від 20 листопада 2024 року у справі № 917/2033/21).
ВИСНОВКИ
62. Ураховуючи наведене, вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду більшістю голосів дійшла помилкового висновку про прийняття цієї справи до розгляду замість того, щоб повернути справу Касаційному господарському суду у складі Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України.
Судді О. О. Банасько Ю. Л. Власов С. Ю. Мартєв В. Ю. Уркевич
