Єдиний державний реєстр судових рішень
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А
20 травня 2025 року м. Київ 320/24274/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Кочанова П.В., ознайомившись з позовною заявою ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В:
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вищої ради правосуддя, в якому просить суд:
- визнати бездіяльність Вищої ради правосуддя під час розгляду скарги позивача № Ш-914/0/7-25 від 11.03.2025 року протиправною,
- зобов`язати Вищу раду правосуддя відкрити дисциплінарне провадження відносно судді Київського апеляційного суду ОСОБА_2 за навмисне зволікання та несвоєчасне надання судового рішення у справі № 11 -сс/824/5851/2024 від 24.09.2024 року.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №320/24274/25 розподілено 14 травня 2025 року судді Кочановій П.В.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Перевіряючи наявність передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для відкриття провадження у справі, суд виходить з наступного.
Кодекс адміністративного судочинства України визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.
Частиною 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) передбачені питання, які з`ясовує суддя після одержання позовної заяви, серед яких, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
За змістом частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
За загальним правилом, визначеним частиною першою статті 22 КАС України місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди) вирішують адміністративні справи як суди першої інстанції, крім випадків, визначених частинами другою - четвертою цієї статті.
Відповідно до частини 4 статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів призначення суддів Конституційного Суду України у процесі конкурсного відбору кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, а також Дорадчої групи експертів щодо оцінювання таких кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.
Отже, законодавцем встановлено вичерпний перелік суб`єктів владних повноважень, які можуть бути відповідачами у справах, що підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції, а саме: Центральна виборча комісія, Верховна Рада України, Президент України, Вища ради правосуддя, Вища кваліфікаційна комісія суддів України, органи, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, суб`єкти призначення суддів Конституційного Суду України у процесі конкурсного відбору кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, а також Дорадчої групи експертів щодо оцінювання таких кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, Кабінет Міністрів України.
Так, особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя врегульовані положеннями ст. 266 КАС України, у частині першій якої зазначено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:
1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України;
2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
3) законності актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
4) законності рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат;
5) законності бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.
За загальним правилом, судами, які вирішують адміністративні справи у першій інстанції є місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди). І лише у встановлених процесуальним законом випадках певні категорії спорів підсудні Верховному Суду, як суду першої інстанції.
Предметом даного спору є бездіяльність Вищої ради правосуддя під час розгляду скарги позивача № Ш-914/0/7-25 від 11.03.2025 року, що відповідає пункту 2 частини першої статті 266 КАС України.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 № ETS N 005, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року, проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що "судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що даний спір підсудний Верховному Суду як суду першої інстанції.
Відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України, суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо при відкритті провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Суд вважає, що таке ж процесуальне рішення (про передачу справи на розгляд іншого суду) слід прийняти у випадку, якщо при відкритті провадження у справі буде встановлено, що справа належить до предметної/інстанційної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Інше тлумачення та застосування статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України призведе до розгляду адміністративної справи з порушенням правил предметної/інстанційної підсудності, що відповідно до статті 318 Кодексу адміністративного судочинства України є безумовною підставою для скасування рішення суду з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю.
Відповідно до приписів статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України, питання про передачу адміністративної справи за загальним правилом розглядається судом у порядку письмового провадження шляхом постановлення ухвали. Передача адміністративної справи з одного суду до іншого на підставі відповідної ухвали, яка підлягає оскарженню, здійснюється не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження такої ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.
Таким чином, з метою дотримання вимог закону, що визначають правила підсудності адміністративних справ, а також для забезпечення прав учасників справи на розгляд справи "судом, встановленим законом", цю адміністративну справу належить передати на розгляд до належного суду, а саме до Верховного Суду як суду першої інстанції.
Згідно з частиною 6 статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України, питання про передачу адміністративної справи, крім випадку, визначеного пунктами 4-6 частини 1 цієї статті, суд вирішує ухвалою, яка може бути оскаржена.
Керуючись положеннями статей 22, 29, 241-243, 248, 266 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-
УХВАЛИВ:
Адміністративний позов №320/24274/25 передати за підсудністю до Верховного Суду як суду першої інстанції.
Передачу справи здійснити не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.
Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Повний текст ухвали складено та підписано 20.05.2025 року.
Суддя Кочанова П.В.
