ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.05.2025 року м. Дніпро Справа № 904/2953/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Верхогляд Т.А., Мороза В.Ф.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зовнішторгресурс"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Васильєв О.Ю.) від 23.09.2024 р. у справі № 904/2953/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зовнішторгресурс", м. Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗОЗ ЮА", м. Дніпро
про стягнення 68 845,00 грн, -
ВСТАНОВИВ:
У липні 2024 р. ТОВ "Зовнішторгресурс" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ТОВ "ЗОЗ ЮА" про стягнення неустойки у розмірі 68 845,00 грн за порушення зобов`язань з реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних за податковою накладною № 10/1 від 07.07.2023 р.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2024 р. у справі № 904/2953/24 в задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі, судові витрати покладено на позивача.
Не погодившись з цим рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Зовнішторгресурс", в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2024 р. у справі № 904/2953/24 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що мотивуючи оскаржуване рішення суд першої інстанції посилався на правові позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 908/3565/15, від 10.05.2018 у справі № 917/799/17 та від 07.02.2019 у справі № 913/272/18. При цьому, на думку апелянта, судом не врахована більш пізня практика Верховного Суду, що викладена в постановах від 03.08.2018 у справі № 917/877/17, від 07.06.2023 у справі № 916/334/22, від 01.03.2023 у справі № 925/556/21, від 02.05.2024 у справі № 910/155/23 та від 05.09.2024 у справі № 910/9998/23, згідно з якою застосування до контрагента договірної відповідальності (штраф, неустойка) за допущені ним податкові правопорушення може мати місце у господарських правовідносинах, тобто є підставою для покладання на відповідача відповідальності за протиправні дії у вигляді відсутності реєстрації податкових накладних.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.11.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Зовнішторгресурс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2024 р. у справі № 904/2953/24 у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗОЗ ЮА" не скористалося своїм правом та не надало відзиву на апеляційну скаргу, що у відповідності до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 30.05.2023р. між ТОВ Зовнішторгресурс (покупець) та ТОВ ЗОЗ ЮА (постачальник) укладено договір поставки № 01/06/23, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується в порядку та строки, встановлені цим договором, передати товар у власність покупцю, а останній прийняти товар та оплатити його (п. 1.1).
Найменування, асортимент і кількість товару, що поставляється, встановлюються в специфікації (додаток № 1, який є невід`ємною частиною цього договору), узгодженій сторонами, і зазначаються в накладних на товар (п. 1.2).
Ціна товару встановлюється в специфікації і в накладній на товар (п. 1.3).
Оплата за партію товару, яка підлягає поставці відповідно прийнятого постачальником до виконання замовлення покупця здійснюється наступним чином: 45 % вартості партії товару сплачується покупцем в якості попередньої оплати та 55 % вартості партії товару сплачується покупцем протягом 1 календарного дня з моменту поставки чергової партії товару, за умови передачі постачальником покупцю всіх документів, передбачених даним договором (п. 2.2).
Постачальник упродовж 3 календарних днів з моменту поставки кожної партії товару/отримання передоплати (в залежності від того, яка з подій настане раніше) зобов`язаний зареєструвати податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних та направити її покупцю за допомогою програмного забезпечення М.Е.Dос. Якщо після поставки партії товарів здійснюється збільшення суми компенсації їх вартості на користь постачальника, останній протягом 3 календарних днів з моменту перегляду кількісних та/або вартісних показників поставленої партії товарів зобов`язаний зареєструвати розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних та направити його покупцеві за допомогою програмного забезпечення М.Е.Dос (п. 2.7).
Постачальник зобов`язаний здійснити поставку товару на базисних умовах поставки DDP (у відповідності до правил ІНКОТЕРМС в редакції 2010 р.) склад покупця, адреса складу: Дніпропетровська область, м. Синельникове, вул. Космічна, буд. З-Д. Поставка товару може також здійснюватися і на інших умовах, погоджених сторонами в заявці на поставку товару та/або специфікації (п. 3.1).
Постачальник зобов`язаний здійснити поставку всієї кількості заявленого до поставки товару протягом 30 календарних днів з моменту підписання сторонами специфікації, якщо інший сірок поставки не вказано в самій підписаній сторонами специфікації (п. 3.2).
Постачальник зобов`язується в момент передачі товару покупцю передати останньому наступні документи: накладну на товар, підписану уповноваженою особою та скріплену печаткою постачальника; товарно-транспортну накладну, підписану уповноваженими особами постачальника та перевізника (за умови перевезення товару перевізником), і скріплену печаткою постачальника; документи, які підтверджують якість товару відповідно до умов даного договору та вимог чинного законодавства України; інші документи, передбачені законодавством (п. 3.3).
У разі порушення строків реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, які передбачені даним договором, постачальник сплачує покупцеві неустойку в розмірі 1 % від суми товару (без ПДВ), яка мала бути відображена у такій податковій накладній/розрахунку коригування до податкової накладної, за кожен день такого прострочення, але не більше суми податку на додану вартість за податковою накладною/розрахунком коригування до податкової накладної, які не були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлені договором строки (п. 6.5.1).
Договір набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками (за умови наявності печаток) та діє до 31 грудня 2023 року. При цьому закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе зобов`язань за договором, а також від відповідальності за невиконання цих зобов`язань (п. 10.1).
Сторонами погоджено специфікацію № 1 (додаток № 1 до договору), за умовами якої постачальник зобов`язується поставити товар - Фартук 780x600 габардин 190 г/м2 Хуторок у кількості 3500 шт. за ціною 98,35 грн без ПДВ. Загальна сума по вказаній специфікації складала 413 070,00 грн (в т.ч. вартість товару 344 225,00 грн без ПДВ, ПДВ (20 %) 68 845,00 грн).
Як зазначає позивач, на виконання умов п. 2.2 договору позивачем сплачено 185 881,50 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1894 від 07.06.2023 р.
07.07.2023 р. постачальником здійснено поставку товару, визначеного в специфікації № 1, однак в порушення п. 3.3 договору відповідачем не було передано ані видаткових накладних на товар, ані товарно-транспортних накладних.
04.08.2023 р. відповідачем направлено на реєстрацію податкову накладну № 10 від 07.07.2023, яка складена на загальну суму поставки товару 413 070,00 грн (в т.ч. ПДВ складає 68 845,00 грн). Однак, реєстрацію вказаної податкової накладної зупинено, що підтверджується квитанцією від 04.08.2023 р. про зупинення реєстрації податкової накладної від 07.07.2023 р. № 10.
Після фактичного одержання товару позивачем здійснено остаточний розрахунок з відповідачем, що підтверджується платіжною інструкцією № 2380 від 14.07.2023 р. на суму 227 188,50 грн.
За умовами п. 2.7 договору постачальник упродовж 3 календарних днів з моменту поставки кожної партії товару/отримання передоплати (в залежності від того, яка з подій настане раніше) зобов`язаний зареєструвати податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних та направити її покупцю за допомогою програмного забезпечення М.Е.Dос. Якщо після поставки партії товарів здійснюється збільшення суми компенсації їх вартості на користь постачальника, останній протягом 3 календарних днів з моменту перегляду кількісних та/або вартісних показників поставленої партії товарів зобов`язаний зареєструвати розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних та направити його покупцеві за допомогою програмного забезпечення М.Е.Dос.
Звертаючись з позовною заявою позивач зазначив, що відповідачем доказів своєчасної реєстрації податкових накладних не надано, у зв`язку з чим на підставі п. 6.5.1 договору просив суд стягнути з відповідача неустойку у розмірі 68 845,00 грн (30 980,25 грн за фактом отримання передплати та 37 864,75 грн за фактом поставки товару), що і стало причиною виникнення спору.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку що вимога позивача про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 68 845,00 грн не підлягає задоволенню, оскільки невиконання або неналежне виконання умов договору щодо здійснення реєстрації податкової накладної не є правопорушенням у сфері господарювання та не може бути підставою для покладення на продавця господарської відповідальності у виді штрафної санкції.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
За змістом пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов`язань продавця, а пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою; податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Відсутність факту реєстрації платником податку продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, не дає права покупцю на включення сум ПДВ до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми ПДВ, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період. У разі порушення продавцем/покупцем товарів/послуг порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
Згідно з п. 89 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України тимчасово, протягом дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється з урахуванням таких граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до 5 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 18 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.
При зверненні до суду позивач просив стягнути з відповідача на його користь неустойку у розмірі 68 845,00 грн (1 % від вартості товару, (без ПДВ), яка мала бути відображена у такій податковій накладній/розрахунку коригування до податкової накладної, за кожен день такого прострочення, але не більше суми податку на додану вартість за податковою накладною/розрахунком коригування до податкової накладної, які не були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлені договором строки).
Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
Згідно з частинами 1, 4 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
У відповідності до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.
Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
При цьому судова колегія зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов`язань.
Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України та статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Встановлюючи у договорі відповідальність постачальника у вигляді неустойки, сторони у такий спосіб фактично передбачили компенсацію позивачу негативних наслідків, яких він може зазнати у разі невиконання постачальником передбаченого нормами податкового законодавства зобов`язання зі складення та реєстрації податкової накладної та неможливості отримання покупцем у зв`язку із цим податкового кредиту.
Тобто, передбачена пунктом 6.5.1 договору відповідальність відповідача не пов`язана із виконанням ним своїх зобов`язань щодо поставки товару, оскільки виникає у разі невиконання постачальником вимог податкового законодавства.
Наведене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 908/3565/16, від 10.05.2018 у справі № 917/799/17, від 07.02.2019 у справі № 913/272/18.
Зазначення сторонами у договорі про обов`язок відповідача здійснити реєстрацію податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у ЄРПН протягом передбаченого законодавством строку не призводить до зміни характеру відповідних правовідносин із податкових на господарські.
Таким чином, невиконання або неналежне виконання таких умов договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання та не може бути підставою для покладення на продавця господарської відповідальності у вигляді штрафної санкції.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду у справах № 913/272/18, № 908/3565/16, № 917/799/17.
Отже, передбачена пунктом 6.5.1 договору відповідальність постачальника не пов`язана з виконанням ним своїх зобов`язань щодо поставки товару, оскільки виникає в разі невиконання ним приписів податкового законодавства.
При цьому, невиконання постачальником зобов`язання, яке виникає не перед контрагентом за договором поставки, а з податкових правовідносин, не може бути підставою для покладення на постачальника господарської відповідальності у вигляді штрафної санкції, так як вказана санкція може наставати по факту порушення стороною умов саме господарського зобов`язання.
За таких обставин, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 68 845,00 грн не підлягає задоволенню.
Водночас судова колегія відхиляє доводи апелянта щодо незастосування судом першої інстанції висновків Верховного Суду у постановах, які були ухвалені пізніше, ніж постанови Верховного Суду, на які послався суд при формуванні власної правової позиції у справі, що розглядається.
Так, відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Також, згідно із частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вже було зазначено вище, мотивуючи оскаржуване рішення суд першої інстанції послався на правові позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 908/3565/15, від 10.05.2018 у справі № 917/799/17 та від 07.02.2019 у справі № 913/272/18.
Своєю чергою апелянт посилається на більш пізню судову практику Верховного Суду, що викладена в постановах від 03.08.2018 у справі № 917/877/17, від 07.06.2023 у справі № 916/334/22, від 01.03.2023 у справі № 925/556/21, від 02.05.2024 у справі № 910/155/23 та від 05.09.2024 у справі № 910/9998/23.
Проте, судова колегія зауважує, що наведена апелянтом судова практика не може бути застосована у цій справі через неподібність спірних правовідносин.
Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд неодноразово звертався до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7; п. 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; п. 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах від 03.08.2018 у справі № 917/877/17, від 07.06.2023 у справі № 916/334/22, від 01.03.2023 у справі № 925/556/21, від 02.05.2024 у справі № 910/155/23 та від 05.09.2024 у справі № 910/9998/23, на які послався апелянт, суд апеляційної інстанції відмічає, що предметом спору у вказаних справах було стягнення збитків. Натомість у справах № 908/3565/15, № 917/799/17, № 913/272/18, на правові позиції Верховного Суду з яких послався суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення, предметом спору було стягнення штрафних санкцій, як і у справі, що розглядається.
Вказане свідчить про нерелевантність тих категорій справ з правовими позиціями Верховного Суду, на які послався апелянт з тими, на які послався суд першої інстанції.
При цьому судова колегія констатує, що саме судом першої інстанції правильно застосовані правові позиції Верховного Суду у справах, предмет спору в яких є подібним до предмету спору у справі, що розглядається.
Відповідно доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, щодо незастосування судом першої інстанції висновків Верховного Суду у постановах, які були ухвалені пізніше, ніж постанови Верховного Суду, на які послався суд при формуванні власної правової позиції у справі, що розглядається, не заслуговують на увагу та відхиляються судом апеляційної інстанції.
З урахуванням усього вищенаведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, оскаржуване рішення відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2024 р. у цій справі відсутні.
Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті апелянтом судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 3 633,60 грн слід покласти на позивача.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зовнішторгресурс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2024 р. у справі № 904/2953/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2024 р. у справі № 904/2953/24 залишити без змін.
Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Зовнішторгресурс".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право на касаційне оскарження постанови та строк оскарження встановлені ст.ст. 287, 288 ГПК України.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя В.Ф. Мороз
Суддя Т.А. Верхогляд
