Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 750/4388/22 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/4823/389/25 Категорія - ч. 1 ст. 122 КК України Доповідач ОСОБА_2
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 травня 2025 року колегія суддів судової палати з розглядукримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_6 ,
потерпілого ОСОБА_7 ,
представника потерпілого адвоката ОСОБА_8 ,
захисника-адвоката ОСОБА_9 ,
обвинуваченого ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022270340002989 від 20.06.2022 року за апеляційною скаргою представника потерпілого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 лютого 2025 року щодо
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Чернігова, громадянина України, з вищою освітою, не працюючого, раніше не судимого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,-
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.
В С Т А Н О В И Л А:
Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 лютого 2025 року ОСОБА_10 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України та призначено йому покарання у виді 2 (двох) років обмеження волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_10 від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 (один) рік.
Відповідно до ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_10 наступні зобов`язання:
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
Цивільний позов ОСОБА_7 до ОСОБА_10 про стягнення матеріальної та моральної шкоди заподіяної кримінальним правопорушенням - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_7 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп. моральної шкоди.
У задоволенні решти вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник потерпілого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_10 покарання у виді реального позбавлення волі та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_7 в повному обсязі. Вважає, що судом необґрунтовано враховані пом`якшуючі вину обставини, такі як щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Зазначає, що про відсутність каяття свідчить той факт, обвинувачений не просив вибачення у потерпілого та не провідував його у лікарні, також до цього часу не відшкодував заподіяної матеріальної та моральної шкоди, при розгляді справи в суді ОСОБА_10 не виказав бажання з почуттям каяття розповісти про обставини вчиненого ним злочину, це змусило суд досліджувати докази в повному обсязі та проводити розгляд протягом тривалого часу. Необгрунтовано судом врахована пом`якшуюча вину обставина активне сприяння розкриттю злочину, так як ОСОБА_10 вчинив злочин в присутності свідків, тому його вина була б підтверджена належними доказами незалежно від визнання чи невизнання вини обвинуваченим, він не повідомив ні слідчому, ні суду відомостей, які без його повідомлення не могли бути виявлені або їх виявлення було б ускладнено. Вважає, що в частині вирішення питання про цивільний позов вирок суду також винесено з порушенням норм матеріального права. Так, на підставі ст. 1198 ЦК України встановлено порядок визначення розміру місячного доходу, і як наслідок можливість здійснення розрахунку втраченого заробітку. Зазначає, що необґрунтованим вирок є і в частині відмови у задоволенні вимог щодо стягнення суми неотриманого гранту на розвиток бізнесу. ОСОБА_7 розраховував на отримані кошти розвивати і продовжити свою підприємницьку діяльність. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд не врахував того, що внаслідок пошкодження щелепи потерпілий постійно відчував біль, був обмежений у харчуванні, не міг нормально спілкуватися та продовжувати свою підприємницьку діяльність. Отримання травми щелепи призвело до незворотних наслідків в житті ОСОБА_7 , він змушений був припинити свою підприємницьку діяльність. Звертає увагу, що при обранні міри покарання суд повністю не прийняв до уваги думку потерпілого та не врахував, що незважаючи на стан війни ОСОБА_10 ніде не працює, не займається іншою суспільно корисною діяльністю.
В свою чергу захисник ОСОБА_9 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 , подав заперечення на апеляційну скаргу представника потепілого, вякий просить залишити скаргу останнього без задоволення, а вирок без змін.
Як встановив суд першої інстанції, 28.05.2022, близько 16 год. 00 хв., ОСОБА_10 , перебуваючи біля гаражу №90 блоку 21, що на території автогаражного кооперативу №27 за адресою: вул. Кільцева, м. Чернігів, підійшовши до ОСОБА_7 , з мотивів особистих неприязних відносин, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки у вигляді заподіяння шкоди здоров`ю та бажаючи їх настання, умисно наніс ОСОБА_7 один удар правою рукою в ділянку нижньої щелепи, чим спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді перелому нижньої щелепи в ділянці основи суглобового відростка з права, з набряком м`яких тканин привушно-жувальної та щічної ділянок з права, котрі відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, що спричинили тривалий розлад здоров`я на строк понад 21 добу.
Заслухавши доповідача, потерпілого та його представника, які підтримали подану апеляційну скаргу, прокурора, позицію обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до вимог ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, за обставин, встановлених місцевим судом і викладених у вироку, обґрунтований наявними в матеріалах провадження доказами, які досліджені і перевірені в судовому засіданні та об`єктивно оцінені у вироку, ніким із учасників судового провадження не оспорюється, як і кваліфікація дій обвинуваченого, тому в цій частині вирок не перевіряється.
Колегія суддів погоджується з кваліфікацією дій обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, а саме: у заподіянні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, тобто умисного ушкодження, яке не є небезпечними для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Доводи апеляційної скарги представника потерпілого щодо невідповідності призначеного обвинуваченому покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі, внаслідок м`якості, є непереконливими, з огляду на таке.
За змістом ст.414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Так, відповідно до вимог ст.65 КК України, при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.
Згідно із ч.2 ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.
Водночас загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду.
Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання як такого, що включає не тільки кару, а й виправлення обвинувачених, запобігання вчиненню нових злочинів як обвинуваченими, так і іншими особами.
Призначене ОСОБА_10 покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення зазначеним вище вимогам відповідає, воно є пропорційним характеру вчинених дій, їх небезпечності, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.
Так, призначаючи ОСОБА_10 покарання, місцевий суд разом зі ступенем тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, урахував також дані про особу обвинуваченого та всі інші обставини, які впливають на вибір заходу примусу та порядок його відбування.
Зокрема правильно враховано, що злочин, передбачений ч. 1 ст. 122 КК України є злочином середньої тяжкості, обставини, які пом`якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Крім того, суд урахував, що ОСОБА_10 уперше притягується до кримінальної відповідальності, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, звертався за медичною допомогою до психіатра в диспансерне психіатричне відділення 26.04.2005 року, 15.09.2011 року знятий з обліку.
Колегія суддів також наголошує, що ОСОБА_10 проживає разом з батьком ОСОБА_11 , інвалідом ІІ групи, який потребує постійного стороннього догляду, скарг за місцем проживання не надходило.
Вирок місцевого суду у частині призначення покарання умотивований та відповідає вимогам ст.374 КПК України, а призначене ОСОБА_10 покарання, передбачене санкцією ч. 1 ст. 122 КК України, відповідає вимогам статей 50,65 КК України зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК України, за своїм видом і розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.
Підстав вважати призначене ОСОБА_10 покарання явно несправедливим, через м`якість, колегія суддів не убачає.
Переконливих доводів, які б спростовували висновки місцевого суду в частині призначеного покарання ОСОБА_10 , представник потерпілого в апеляційній скарзі не навів, у зв`язку з чим колегія суддів не знаходить підстав для задоволення його апеляційної скарги у цій частині.
Крім того, у матеріалах кримінального провадження мається цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 про стягнення з обвинуваченого матеріальної та моральної шкоди заподіяної злочином, яка полягає у стягненні моральної шкоди, втраченого заробітку та упущеної вигоди.
Місцевий суд вказаний цивільний позов задовольнив частково та стягнув на його користь з обвинуваченого ОСОБА_10 10000 грн. моральної шкоди, відмовивши у задоволенні вимог потерпілого про стягнення суми втраченого заробітку та упущеної вигоди.
У поданій апеляційній скарзі представник потерпілого не погодився із розміром відшкодування моральної шкоди, оскільки ОСОБА_7 , у зв`язку з отриманою травмою, значний час не міг вести звичний спосіб життя, а також не погодився з відмовою у стягненні упущеної вигоди та втраченого заробітку. Проте, вказані доводи представника потерпілого не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Згідно з положеннями ч.2 ст.127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до ст.128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
При цьому пунктом 3 ч.1 ст.91 КПК України передбачено, що вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, розмір процесуальних витрат, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Тобто, при вирішенні цивільного позову, суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати характер правовідносин, що склалися між учасниками, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.
Вказаних вище вимог закону при вирішенні у кримінальному провадженні цивільного позову потерпілого до ОСОБА_10 місцевим судом у цілому дотримано.
Що стосується доводів потерпілого про стягнення з обвинуваченого суми втраченого заробітку та упущеної вигоди, то слід зазначити наступне.
Так, відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України, за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Згідно з вимогами ч.1 ст.1195 ЦК України, фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування стороннього догляду тощо.
Встановлено, що ОСОБА_7 зареєстрований фізичною особою підприємцем по здійсненню оптової торгівлі та наданню в оренду експлуатації власного чи орендованого майна, отримав річний дохід за 2021 рік 3 424 701 грн 95 коп. З податкової декларації платника єдиного податку ФОП не можливо визначити середньоденну заробітну плату, оскільки вона включає в себе сукупний дохід за рік, тобто всю виручку, яку ФОП отримала готівкою і на рахунок. В зв`язку з чим в задоволенні позову в частині стягнення втраченого заробітку судом першої інстанції було аргументовано відмовлено.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Отже, відповідно до ст. 22 ЦК України збитками, що були завдані внаслідок упущеної вигоди, є такі збитки, які могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.
Системне тлумачення вказаної норми цивільного законодавства свідчить про те, що позивач має право на відшкодування упущеної вигоди, однак зобов`язаний надати суду докази, які підтверджують те, що він міг і повинен був отримати відповідні доходи і лише неправомірні дії відповідача стали підставою, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Відповідно до ст. 76 ЦК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, які мають значення для вирішення справи.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. При цьому пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення (постанови Верховного Суду України від 14.06.2017 р. у справі № 923/2075/15, від 09.12.2014 р. у справі № 5023/4983/12).
Звертаючись до суду з вимогами про стягнення упущеної вигоди, потерпілий вказав, що внаслідок отримання тілесного ушкодження, яке йому заподіяв обвинувачений, він не отримав мікрогранту на створення власного бізнесу від Державного центру зайнятості, який в свою чергу проводиться на конкурсній основі.
Проте, згідно листа Державного центру зайнятості Чернігівського обласного центру зайнятості від 15.08.2022 року ОСОБА_7 відмовлено у розгляді заявки на отримання мікрогранту без подальшого розгляду Чернігівським обласним центром зайнятості бізнес проекту та проведення співбесіди з претендентом в зв`язку з негативною діловою репутацією через існування судової справи.
В зв`язку з чим суд прийшов до вірного висновку, що вимога про стягнення упущеної вигоди належним чином не обґрунтована, окрім того мікрогрант на створення власного бізнесу не є упущеною вигодою, особі було відмовлено навіть в прийнятті заявки, а не в виплаті вказаної суми.
Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що потерпілим не доведено як суму втраченого заробітку, так і наявність упущеної вигоди, в частині стягненя 250 000 грн.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
При цьому, згідно пункту 3 Постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пункт 9 зазначеної вище Постанови встановлює, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
При цьому, колегія суддів погоджується, що судом першої інстанції при стягненні моральної шкоди у розмірі визначеному судом було враховано, що у зв`язку з отриманням тілесних ушкоджень потерпілий ОСОБА_7 переніс фізичний біль і страждання, а також характер злочину, глибину фізичних та моральних страждань, тривалість лікування потерпілого, його вік та вимушені зміни у його життєвих і робочих стосунках внаслідок отриманих травм.
Як убачається із мотивувальної частини вироку суду, при частковому задоволенні позову потерпілого ОСОБА_7 до обвинуваченого, суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, навівши при цьому відповідні мотиви прийнятого рішення, обґрунтував його належним чином та дотримався наведених вище положень закону, з чим погоджується і колегія суддів.
Відтак, апеляційна скарга представника потерпілого ОСОБА_8 в інтересах потерпілого ОСОБА_7 не підлягає задоволенню у цій частині.
Беручи до уваги, що судом першої інстанції під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_10 цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 було вирішено при повному з`ясуванні обставин справи та з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому доводи апеляційної скарги з приводу необґрунтованого часткового задоволення цивільного позову не заслуговують на увагу, у зв`язку з чим колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги потерпілої сторони у цій частині.
Порушень місцевим судом під час розгляду справи вимог кримінального або кримінального процесуального закону, які б давали підставу для зміни або скасування судового рішення, колегією суддів не вбачається.
Керуючись ст. ст. 404, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 лютого 2025 року щодо ОСОБА_10 без змін.
Згідно ч.4 ст.532 КПК України дана ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.426 КПК України протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
СУДДІ:
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4
