Єдиний державний реєстр судових рішень
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/9470/25
Перша інстанція: суддя Дубровна В.А.,
повний текст судового рішення
складено 02.05.2025, м. Одеса
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Димерлія О.О.,
суддів: Шляхтицького О.І., Лук`янчук О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02.05.2025 у справі №420/9470/25 про повернення позовної заяви позивачеві в частині позовних вимог
У С Т А Н О В И В:
01.04.2025 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовною заявою у якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо непроведення належного розрахунку з ОСОБА_1 при його звільненні 27.07.2022 у період з 27.07.2022 по 14.03.2025;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за шість місяців затримки розрахунку при звільненні 27.07.2022.
У зв`язку з поданням такої позовної заяви в частині позовних вимог щодо виплати середнього заробітку за несвоєчасну виплату перерахованого грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.05.2024 у справі № 420/35909/23 з пропуском процесуального строку, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 08.04.2025 у справі №420/9470/25 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
15.04.2025 ОСОБА_1 до суду першої інстанції скеровано заяву про усунення недоліків позовної заяви, в якій зазначено, що звернення до суду з даним позовом відбулось у межах законодавчо визначеного строку. Як стверджує позивач, повний розрахунок із ним проведено лише 14.03.2025, а не 31.07.2024 як помилково уважає окружний адміністративний суд.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02.05.2025 у справі №420/9470/25 позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії в частині щодо виплати середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України за несвоєчасну виплату перерахованого грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.05.2024 у справі №420/35909/23 - повернуто позивачу.
Приймаючи таку ухвалу суд першої інстанції відхилив позицію позивача відносно того, що початком обчислення строку звернення до суду з вказаною вимогою є саме 14.03.2025. як установлено окружним адміністративним судом, спірний період у даному випадку тривав з 28.07.2022 (наступний день за датою звільнення позивача ) по 31.07.2024 (день, коли на виконання рішення суду у справі № 420/35909/23 на користь позивача виплачено кошти). Початком обчислення місячного строку звернення до суду щодо застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, є дата отримання позивачем 31.07.2024 на виконання судового рішення грошового забезпечення, недоотриманої в день звільнення, а не 14.03.2025.
Не погодившись із ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02.05.2025 про повернення адміністративного позову в частині позовних вимог ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач вказує, що повний розрахунок із ним проведено лише 14.03.2025, а тому саме із вказаної дати слід відраховувати місячний строк звернення до суду з позовом.
В силу приписів частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку з положеннями чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги апеляційної скарги позивача задоволенню не підлягає, з урахуванням такого.
Зокрема, колегією суддів установлено, що в період з 21.01.2022 по 27.07.2022 ОСОБА_1 військову службу проходив у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).
Наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 27.07.2022 №2230-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу.
Уважаючи, що під час звільнення з ним не проведено повний розрахунок позивач звернувся до суду з даним позовом.
Перевіряючи наявність поважних причин пропуску позивачем процесуального строку звернення до суду з даним позовом колегія суддів зазначає таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою позивачу у день звільнення з військової служби всіх належних йому сум.
Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом даний спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Водночас, частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено в рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.
Проте, слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.
За приписами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому, норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.
Виходячи з цього, встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість, строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята вказаної статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням даного публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України. Тобто, строк звернення до суду в даному випадку обмежується місячним строком.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 17.03.2021 у справі №470/4872/20, від 29.09.2022 у справі № 420/3978/22 тощо.
Згідно фактичних обставин справи, у день виключення зі списків особового складу частини (27.07.2022) із позивачем не проведено повний розрахунок.
Як зазначає позивач, після звільнення відповідач виплатив позивачу: 06.08.2022 - 25737грн. 09коп., 15.08.2022 67169грн. 87коп., 25.10.2022 64803грн. 22коп. (компенсація за неотримане речове майно),
У зв`язку з невиплатою усіх належних сум ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду за захистом прав, свобод та охоронюваних законом інтересів.
Так, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.11.2022 у справі №420/16931/22 відповідачем 16.01.2023 виплачено середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку у розмірі 57473грн. 13коп.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.12.2022 у справі №420/14172/22 позивачу 19.04.2023 нараховано та виплачено відповідачем одноразова грошова допомога у розмірі 111993грн. 07коп.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 у справі №420/16101/23 позивачу 24.12.2023 нараховано та виплачено грошові кошти в сумі 24991грн. 93коп.
На виконання судових рішень у справі №420/11918/23 позивачу 26.03.2024 виплачено 16217грн. 62коп., а 26.06.2024 - 46868грн. 91коп.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.08.2023 у справі №420/933/23 позивачу 13.09.2023 виплачено індексацію грошового забезпечення в розмірі 43610грн. 58коп.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.04.2024 у справі №420/26701/23 позивачу 24.05.2024 виплачено грошові кошти в сумі 35059грн. 38коп.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.05.2024 у справі №420/35909/23 позивачу 31.07.2024 виплачено грошові кошти в сумі 229861грн. 08коп.
Позов про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 27.07.2022 по 31.07.2024 (рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.05.2024 у справі №420/35909/23) позивачем до суду скеровано лише 01.04.2025, тобто поза межами установленого процесуальним законодавством місячного строку.
У контексті вирішення даного спору суд апеляційної інстанції також вказує, що ключовим у розглядуваному випадку є визначення моменту, з якого починає обчислюватися строк звернення з позовом про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, коли виплата належних сум була здійснена не одноразово, а частинами.
Відповідно до статті 116 КЗпП України роботодавець зобов`язаний провести з працівником повний розрахунок у день його звільнення, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку породжує відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, суть якої полягає у компенсації працівникові майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку, у формі середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Отже, для встановлення початку перебігу строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні важливими є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Порушення обов`язку роботодавця виникає з моменту, коли останній не здійснив належну виплату у визначений законом строк, тобто з дня звільнення. При цьому, поетапність здійснення виплат не змінює юридичної природи такого порушення, а лише фіксує моменти його часткового усунення. Кожна окрема виплата припиняє затримку у межах відповідної частини заборгованості, не нівелюючи загального порушення обов`язку роботодавця щодо повного та своєчасного розрахунку.
Наявність спору або судових рішень про розмір заборгованості не є визначальними для кваліфікації самої затримки, оскільки правовою підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є не факт згоди сторін щодо суми заборгованості, а сам факт несвоєчасного виконання обов`язку роботодавця з проведення повного розрахунку із працівником під час його звільнення.
Таким чином, кожен епізод виплати як окремий момент фактичного розрахунку у межах тієї частини зобов`язання, якої він стосується, є завершенням певного епізоду порушення, що породжує підставу для застосування до роботодавця механізму відповідальності, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Відтак, строк звернення з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України має обчислюватися з дати фактичного проведення окремої виплати.
Такий підхід узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 10.02.2022 у справі №300/3142/20, від 07.08.2023 у справі №160/914/23, від 19.05.2025 у справі №380/1794/24, згідно із якою строки звернення за кожною підставою для нарахування середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку обраховується окремо за кожним епізодом.
З наведених підстав колегія суддів відхиляє посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду (постанова від 04.12.2019 у справі №815/2681/17) про те, що невиплата звільненому працівнику всіх сум, які належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням.
До того ж, слід зауважити, що здійснюючи розгляд справ суди мають враховувати саме останню правову позицію суду касаційної інстанції, яка, у даному випадку, викладена в постанові Верховного Суду від 19.05.2025 у справі №380/1794/24.
Не є юридично спроможним довід позивача стосовно того, що він міг визначити обсяг своїх вимог лише після 14.03.2025, станом на дату проведення останнього (остаточного як зазначає позивач) розрахунку є безпідставним, оскільки підміняє об`єктивний факт порушення щодо своєчасного розрахунку при звільненні суб`єктивним уявленням про обсяг шкоди, та фактично ігнорує правову природу компенсації майнових втрат працівника у зв`язку з порушенням строків розрахунку роботодавцем при звільненні, яка спрямована не на підтвердження факту заборгованості, а на відшкодування майнових втрат через прострочення виконання грошового зобов`язання.
За такого підходу працівник міг би довільно відкладати пред`явлення відповідних вимог, посилаючись на неповний обсяг виконаного роботодавцем зобов`язання та відсутність остаточного розрахунку.
Суд апеляційної інстанції уважає безпідставним посилання скаржника на те, що остаточний розрахунок на виконання рішення суду в справі №420/35909/23 з ним проведено 14.03.2025, з огляду на таке.
Так, як вказує позивач, у період проходження військової служби в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військовій частині НОМЕР_1 ), починаючи з 21.01.2022, йому виплачувався посадовий оклад в сумі 5360грн., що відповідає 26 тарифному розряду відповідно до додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України № 704.
Однак, за посадою начальника відділу комплектування йому мав бути встановлений 32 тарифний розряд, що відповідає посадовому окладу 6200грн. (9450грн. з урахуванням змін до постанови Кабінету Міністрів України № 704).
У зв`язку з чим, ОСОБА_1 на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) скеровано звернення від 28.02.2025 щодо перерахунку та доплати грошового забезпечення, усіх додаткових видів грошового забезпечення, підйомної допомоги та інших виплат, на які впливає розмір посадового окладу за посадою начальника відділу комплектування ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) в період з 21.01.2022 по 27.07.2022 згідно із 32 тарифним розрядом, що відповідає посадовому окладу 6200грн. (9450грн. з урахуванням змін до постанови Кабінету Міністрів України № 704).
За наслідком розгляду такого звернення ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) надано відповідь (лист від 04.03.2025 № 09/Р-770/837), у якому зазначено, що до кінця березня 2025 року буде здійснено перерахунок основних та додаткових видів грошового забезпечення за посадою начальника відділу комплектування (32 тарифний розряд) та перерахунок грошового забезпечення згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.05.2024 у справі №420/35909/23.
У подальшому, ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) виплачено ОСОБА_1 13.03.2025 13132грн. 10коп., 14.03.2025 11959грн. 75коп., 14.03.2025 17351грн. 98коп.
Водночас, за результатом дослідження змістового наповнення рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.05.2024 у справі №420/35909/23 колегія суддів зазначає, що у такому судовому акті не досліджувалось питання та не зроблено жодного висновку про необхідність розрахунку посадового окладу за посадою начальника відділу комплектування ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) згідно із 32 тарифним розрядом.
Відтак, установлені у межах розгляду даної справи фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені позивачем в апеляційній скарзі доводи.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а викладені позивачем в апеляційній скарзі доводи не свідчать про порушення окружним адміністративним судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому підстав для його скасування немає.
З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.169, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02.05.2025 у справі №420/9470/25 про повернення позовної заяви позивачеві в частині позовних вимог без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.
Суддя-доповідач О.О. ДимерлійСудді О.І. Шляхтицький О.В. Лук`янчук
