УХВАЛА
30 червня 2025 року
м. Київ
справа № 713/1153/23
провадження № 61-17202сво23
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Гулька Б. І., Грушицького А. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Вижницька міська рада Вижницького району Чернівецької області, ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Одинака О. О., Кулянди М. І.
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вижницької міської ради Вижницького району Чернівецької області (далі - Вижницька міська рада), ОСОБА_2 про скасування рішення про зняття особи із зареєстрованого місця проживання.
Позов мотивований тим, що 20 квітня 2023 року позивач отримав від Вижницької міської ради повідомлення про зняття його із задекларованого/зареєстрованого місця проживання особи за заявою ОСОБА_2 .
Указував, що знявши його з реєстраційного обліку за місцем постійного проживання, відповідач позбавив його права на житловий сервітут та права проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де він постійно проживає з дня свого народження і до тепер, окрім періоду військової служби. Зазначав, що його право на проживання та право бути зареєстрованим за вказаною адресою підтверджене такими судовими рішеннями: рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 31 жовтня 2018 року у справі № 713/1368/18, постановою Чернівецького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року, рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 27 вересня 2019 року у справі № 713/477/18, постановою Верховного Суду від 21 січня 2022 року у справі № 713/477/19 (провадження № 61-9326св20).
Позивач указував, що, знявши його із зареєстрованого місця проживання та позбавивши житлового сервітуту на право проживання в житловому будинку, відповідачі проігнорували вищевказані судові рішення, в яких підтверджено право на житловий сервітут, та по суті позбавили його єдиного житла.
Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просив скасувати рішення Вижницької міської ради Чернівецької області від 20 квітня 2023 року про зняття його з реєстраційного обліку за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 05 липня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване правомірністю дій відповідача щодо зняття позивача із зареєстрованого місця проживання, оскільки декларування місця проживання, реєстрація місця проживання (перебування) особи не є підставою для набуття такою особою права володіння, користування чи розпорядження житлом (у тому числі не є підставою для вселення чи визнання за особою права на проживання та/або права користування житлом (у тому числі не є підставою для вселення чи визнання за особою права на проживання та/або права користування житлом); жодне рішення суду не скасовує право власності ОСОБА_2 , він є єдиним власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; оскільки саме власник житлового будинку звернувся до органу реєстрації із заявою про зняття з реєстрації позивача, то введення в Україні воєнного стану не є перешкодою для зняття, оскільки право власності є непорушним, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частина друга статті 319 ЦК України).
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 16 листопада 2023 року, з урахуванням ухвали Чернівецького апеляційного суду від 24 січня 2024 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 05 липня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволено.
Визнано незаконним та скасовано рішення Вижницької міської ради Чернівецької області від 20 квітня 2023 року про зняття ОСОБА_1 з реєстраційного обліку за місцем його постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 був зареєстрований в цьому господарстві з 1992 року на підставі чинних на той час норм законодавства, які надавали йому право користуватись житлом, де було зареєстроване його місце проживання. Наявність у ОСОБА_1 права на користування цим будинком (сервітут) підтверджується рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 31 жовтня 2018 року у справі № 713/1368/18, постановою Чернівецького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року, рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 27 вересня 2019 року у справі № 713/477/18, постановою Верховного Суду від 21 січня 2022 року. Реєстрація місця проживання є похідним правом від права користування житлом, а тому зняти особу з реєстрації за місцем проживання можна лише за умови втрати нею права користування цим житлом чи у зв`язку із її виселенням (добровільно чи у примусовому порядку).
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У листопаді 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій з урахуванням уточненої касаційної скарги просить скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 листопада 2023 року та залишити в силі рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 05 липня 2023 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, незважаючи на пряму норму - статтю 18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», безпідставно застосовує правовий висновок Верховного Суду, який був зроблений у справі за позовом банку до фізичних осіб про визнання осіб такими, що втратили право користування майном, на яке звернено стягнення як на предмет іпотеки, та зняття з реєстраційного обліку. За наявності прямої норми посилання апеляційного суду на наявність житлового сервітуту у позивача є безпідставним.
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» у спірних правовідносинах.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 713/1153/23 та витребувано її матеріали з Вижницького районного суду Чернівецької області
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 грудня 2024 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 лютого 2025 року зазначену справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2025 року справу № 713/1153/23 прийнято до свого провадження та призначено до розгляду Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 .
ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_2 .
Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 31 жовтня 2018 року у справі № 713/1368/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - орган опіки та піклування Вижницької районної державної адміністрації, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом виселення в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 31 жовтня 2018 року у справі № 713/1368/18 залишено без змін.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що доводи ОСОБА_2 ґрунтуються на припущеннях про створення йому перешкод у користуванні його власністю.
У справі № 713/1368/18 суди встановили, що згідно із записом в погосподарській книзі № 13, особовий рахунок № НОМЕР_1 , з часу набуття у власність вказаного житлового будинку в ньому був зареєстрований, зокрема, син ОСОБА_1 , 1991 року народження.
Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 27 вересня 2019 року у справі № 713/477/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - орган опіки та піклування Вижницької районної державної адміністрації, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення в задоволенні позову відмовлено.
Відмовивши в позові, суд першої інстанції виходив з того, що немає належних доказів укладення між позивачем і ОСОБА_1 договору найму житла, а також доказів того, що дії відповідачів перешкоджають позивачу користуватися та розпоряджатися власністю, а борг за комунальні послуги виник з вини відповідачів.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 03 червня 2020 року рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 27 вересня 2019 року у частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення залишено без змін.
Залишивши без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач належними та допустимими доказами не довів, що відповідачі чинять йому перешкоди у користуванні власністю та є підстави для їх виселення.
Постановою Верховного Суду від 21 січня 2022 року рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 27 вересня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 03 червня 2020 року залишено без змін.
Верховний Суд, аналізуючи доводи касаційної скарги, оцінив відповідність вимог ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення критерію пропорційності (необхідності у демократичному суспільстві) згідно зі статтею 8 Конвенції. Зазначив, що припинення права користування ОСОБА_1 , ОСОБА_3 спірним житлом не відповідає такій пропорційності з огляду на те, що домоволодіння на АДРЕСА_1 складається з двох будинків, в одному з яких проживають відповідачі; крім спірного житлового будинку, іншого житла вони не мають.
Верховний Суд вказав, що інтереси позивача як власника житла не перевищують інтересів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , оскільки ОСОБА_1 проживає у будинку з дитинства, іншого житла у відповідача немає, крім того, позивач не спростував висновків судів про те, що виселення відповідачів з будинку буде надмірним тягарем для них.
У справі № 713/477/19 суди встановили, що ОСОБА_2 є власником домоволодіння у АДРЕСА_1 . У цьому господарстві розташовані два будинки. Позивач проживає у житловому будинку під літ. «Б». У житловому будинку під літ. «А» ОСОБА_1 проживає з народження як член сім`ї позивача, ОСОБА_3 вселився до будинку після укладення шлюбу із сином позивача. З ними проживають малолітні діти: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
У справі, що переглядається, суди встановили, що 20 квітня 2023 року до Центру надання адміністративних послуг Вижницької міської ради ОСОБА_2 як власник житла подав заяву про зняття особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), у якій просив зняти ОСОБА_1 із зареєстрованого місця проживання (перебування) за вказаною вище адресою.
20 квітня 2023 року ОСОБА_1 знято із зареєстрованого місця проживання (перебування) за вказаною адресою, про що йому повідомлено листом від 20 квітня 2023 року.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
Також суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики (частина п`ята статті 403 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, третьої статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з таких мотивів.
Предметом спору у цій справі є, зокрема, оцінка правомірності прийняття Департаментом адміністративних послуг Вінницької міської ради рішення про зняття особи із зареєстрованого місця проживання.
Визначення правильної юрисдикційності того чи іншого спору має важливе значення, адже Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення ЄСПЛ від 29 квітня 1988 року у справі «Белілос проти Швейцарії»).
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно пункту 2 частини першої статті 4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
З огляду на вищезазначені положення ЦПК України та КАС України, колегія суддів вважає, що спір пов`язаний з житловими правовідносинами та реєстраційними діями. Однак, вимоги щодо реєстраційних дій (визнання рішення і дій щодо зняття з місця проживання незаконними) у цьому випадку є самостійними, а не похідними від спору щодо такого майна або майнових прав.
Водночас, відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою: 1) створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом; 2) ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою; 3) використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб у визначених законом та актами Кабінету Міністрів України випадках.
Зі змісту визначення мети убачається, що застосування декларування та реєстрації місця проживання лежить у сфері публічного (виборчого, соціального права, тощо) права і не стосується реалізації цивільних прав фізичної особи.
У зв`язку із цим, колегія суддів вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що результат аналізу мети реєстрації місця проживання особи дозволяє зробити висновок, що така юридична дія необхідна особі для реалізації її конституційних прав, які залежать від місця реєстрації особи, а тому зняття її з місця реєстрації, зокрема за заявою власника нерухомого майна, свідчить про порушення її прав, зокрема й цивільних, які підлягають захисту в судовому порядку. Зняття з реєстрації місця проживання, яке не супроводжується виселенням з житла або створення перешкод користування житлом, не можна вважати порушенням цивільних (житлових) прав.
Слід звернути увагу на те, частина друга статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» містила спеціальне застереження, що «реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження». Зазначене положення вилучено із цього Закону у зв`язку з тим, що частину другу статті 2 виключено на підставі Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні». У частині четвертій статті 1 цього Закону встановлено, що декларування місця проживання, реєстрація місця проживання (перебування) особи не є підставою для набуття такою особою права володіння, користування чи розпорядження житлом (у тому числі не є підставою для виселення чи визнання за особою права на проживання та/або права користування житлом), про проживання в якому особа повідомила. Однак, як убачається, це положення не еквівалентно скасованій нормі Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», а тому слід дійти висновку, що законодавець відмовився від принципу незалежності реалізації прав (в тому числі, цивільних) від реєстрації місця проживання.
Майнові відносини щодо житла знаходяться поза межами нормативного регулювання процедур декларування (реєстрації) місця проживання, встановлених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні». Визначаючи межі дії цього Закону, законодавець встановив, що:
- дія цього Закону не поширюється на відносини, пов`язані з виникненням, переходом та припиненням права власності на житло та права користування житлом (частина друга статті 1 Закону);
- декларування місця проживання, реєстрація місця проживання (перебування) особи не є підставою для набуття такою особою права володіння, користування чи розпорядження житлом (у тому числі не є підставою для вселення чи визнання за особою права на проживання та/або права користування житлом), про проживання в якому особа повідомила (частина четверта статті 1 Закону).
Відповідно до пункту 11 частини першої статті 2 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» реєстраційна дія - внесення органом реєстрації до реєстру територіальної громади відомостей про зареєстроване місце проживання (перебування), зняте з реєстрації місце проживання, задеклароване місце проживання/виключення з реєстру територіальної громади інформації про задеклароване місце проживання, скасування реєстрації місця проживання/зняття з реєстрації місця проживання (перебування)/ задекларованого місця проживання/зміненого місця проживання (перебування) з подальшою передачею таких відомостей до відомчої інформаційної системи. Реєстраційна дія є завершеною після отримання органом реєстрації підтвердження про внесення відповідної інформації до відомчої інформаційної системи.
Юридичний факт декларування (реєстрації) місця проживання не породжує цивільних (житлових) прав щодо житла, в якому особа проживає. Так само юридичний факт зняття з реєстрації не припиняє цивільних (житлових) прав особи щодо цього житла. Навпаки, юридичний факт набуття цивільних (житлових) прав є підставою для декларування (реєстрації) місця проживання особи, а юридичний факт припинення цивільних (житлових) прав особи є підставою для зняття її з реєстрації місця проживання.
Правове регулювання цивільних відносин допускає, що згідно з частиною шостою статті 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання, однак в сфері публічного права встановлено, що особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування) (частина перша статті 4 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні»).
З огляду на викладене можна дійти висновку, що майновий спір щодо підстав права власності або користування житлом не повинен вирішуватися шляхом вирішення спору щодо правомірності рішення про зняття особи з реєстрації місця проживання.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі звернення до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг за місцем задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється:
1) за заявою про зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування), поданою у паперовій формі такою особою, її законним представником або представником;
2) за заявою власника житла приватної форми власності, поданої у паперовій формі, стосовно повнолітньої особи, місце проживання (перебування) якої зареєстровано або задекларовано в житлі, що належить власнику на підставі права власності.
ЄСПЛ звертає увагу на те, що відмова національних судів вивчити реальну житлову ситуацію заявників і формальне покладення на адміністративну реєстрацію були визнані несумісними з обов`язками держав за статтею 8 (справа Hasanli Aliyev та інші проти Азербайжану, 2022, § 48). З цього можна виснувати, що вирішення майнового спору, лише покладаючись на з`ясування обставин щодо реєстрації місця проживання, є порушенням статті 8 Конвенції.
Зазначене підтверджується аналізом норм Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», що визначають склад документів, які подаються органу реєстрації для вирішення питань реєстрації місця проживання або зняття з реєстрації.
Так, відповідно до пункту 3 частини другої статті 9 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» до заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи додаються, зокрема, документи, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі, адреса якого реєструється для проживання (перебування) (відомості про житло (документи), що підтверджують право власності на житло, рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житла, визнання за особою права користування житлом, житловим приміщенням, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи, визначені Кабінетом Міністрів України).
Отже, наявність майнового спору про право власності або про право проживання виключає здійснення реєстраційної дії в порядку, передбаченому Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».
На розмежування майнових спорів щодо права власності або права користування житлом та адміністративних спорів щодо реєстрації місця проживання вказує на спрямованість волі законодавця, що убачається з доповнення статті 1 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» після частини другої новою частиною такого змісту: «Відносини щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, а також їх оскарження в адміністративному порядку регулюються Законом України «Про адміністративну процедуру» з урахуванням особливостей, визначених цим Законом».
Разом із тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 337/2535/2017 (провадження № 14-130цс18) за позовом ОСОБА_7 до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_10 , про визнання незаконною реєстрацію місця проживання ОСОБА_11 та ОСОБА_10 у квартирі АДРЕСА_3 ; зобов`язання Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради скасувати (зняти) реєстрацію їх місця проживання, зазначено, що позов не носить публічно-правового характеру, оскільки спірні правовідносини виникли між сторонами у зв`язку з неправомірними діями відповідачів - фізичних осіб, вимоги ж до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради пред`явлено виключно з тих підстав, що зняття з реєстрації місця проживання відповідачів, це обов`язок зазначеного органу, покладений на нього законом. Спірні правовідносини є приватноправовими та підлягають розгляду за правилами ЦПК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 337/2535/2017 (провадження № 14-130цс18) зроблено загальний висновок щодо юрисдикції спорів про право власності, право користування житлом та щодо реєстрації місця проживання.
Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Разом із тим, викладені у наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду як загальні (конкретні), тому без відступу від них (шляхом конкретизації) щодо розмежування майнових спорів щодо права власності або права користування житлом та адміністративних спорів щодо реєстрації місця проживання, об`єднана палата позбавлена можливості ухвалити рішення у цій справі.
Конкретизація висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є формою відступлення від нього, про що свідчить практика Великої Палати Верховного Суду (див. пункт 62 постанови від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12гс21), пункт 42 постанови від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20)).
ЄСПЛ зауважив, що судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
У зв`язку з наведеним Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 337/2535/2017 (провадження № 14-130цс18) потребує конкретизації, оскільки вважає, що спір щодо правомірності рішення органу реєстрації про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи не є приватноправовим і не свідчить про наявність приватноправових відносин.
Керуючись статтями 260, 402, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Передати справу № 713/1153/23 за позовом ОСОБА_1 до Вижницької міської ради, ОСОБА_2 про скасування рішення про зняття особи із зареєстрованого місця проживання на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:Б. І. Гулько А. І. Грушицький В. І. Крат Д. Д. Луспеник Є. В. Синельников І. М. Фаловська
