ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 липня 2025 року
місто Київ
справа № 1915/6447/2012
провадження № 14-58свц25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Уркевича В. Ю.,
судді-доповідача Погрібного С. О.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Губської О. А., Ємця А. А., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Ткача І. В., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,
секретарка судового засідання Затика Д. А.,
за участю:
представника заявниці - адвоката Небельського Р. О.
розглянула в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 23 червня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2016 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Перша тернопільська державна нотаріальна контора, Безлюдівська селищна рада Харківського району Харківської області, про визнання права власності на спадкове майно,
Особа, яка звернулася з апеляційною скаргою, - ОСОБА_3 ,
УСТАНОВИЛА:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивачки
1. ОСОБА_1 у квітні 2012 року звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати за нею право власності в порядку спадкування на земельну ділянку площею 0,15 га, розташовану в АДРЕСА_1 , яка належала її батькові, ОСОБА_4 , відповідно до державного акта серії ЯИ № 813385, виданого Безлюдівською селищною радою на підставі розпорядження Харківської районної державної адміністрації Харківської області від 27 квітня 2009 року № 807.
2. Позивачка обґрунтовувала пред`явлений позов тим, що вона є спадкоємицею за законом після смерті батька - ОСОБА_4 і прийняла спадщину.
3. Однак, державний нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спірну земельну ділянку у зв`язку з відсутністю правовстановлювальних документів.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
4. Відповідачка та треті особи заперечень проти позову не подали.
Стислий виклад змісту судових рішень суду першої інстанції
5. Рішенням від 27 квітня 2012 року Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області задовольнив позов ОСОБА_1 . Суд визнав за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,15 га, розташовану в АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .
6. Суд першої інстанції врахував наявність у позивачки копії державного акта на спірну земельну ділянку та виснував, що нотаріальна контора неправомірно відмовила у вчиненні нотаріальних дій щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на цю ділянку. Тож порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту в судовому порядку шляхом задоволення її позову.
7. Ухвалою від 11 червня 2014 року Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області виправив допущену описку у зазначеному рішенні суду шляхом викладення другого абзацу його резолютивної частини в такій редакції: «Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,15 га, розташовану в АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 635155600:06:005:0018, в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 ».
8. Ухвалою від 25 липня 2014 року Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області виправив допущену описку у рішенні суду шляхом викладення другого абзацу резолютивної частини у такій редакції: «Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,15 га, розташовану в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6325155600:06:005:0018, в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 ».
Стислий виклад позиції особи, яка подала апеляційну скаргу
9. ОСОБА_3 , який не брав участі у розгляді справи, 24 квітня 2015 року подав апеляційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 квітня 2012 року, у якій просив поновити йому строк на апеляційне оскарження, посилаючись на те, що про ухвалення зазначеного судового рішення йому стало відомо 20 квітня 2015 року під час розгляду Прокуратурою Харківської області звернення ОСОБА_1 , а також просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
10. Під час обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що оскаржуваним рішенням порушено його права та інтереси, оскільки 14 грудня 2013 року він придбав спірну земельну ділянку в ОСОБА_5 . Цього ж дня за ним зареєстровано право власності на зазначену ділянку. Натомість суд першої інстанції не врахував, що державний акт, виданий на ім`я ОСОБА_4 , не був зареєстрований у встановленому порядку. До того ж ОСОБА_4 не міг набути право власності на спірну земельну ділянку, оскільки помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тоді як розпорядження, на підставі якого видано державний акт, ухвалено 27 квітня 2009 року.
Стислий виклад змісту судових рішень суду апеляційної інстанції
11. Ухвалою, датованою 15 травня 2014 року, Апеляційний суд Тернопільської області з огляду на те, що строк на апеляційне оскарження заявник пропустив з поважних причин, поновив ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 квітня 2012 року і відкрив провадження за його апеляційною скаргою.
12. Рішенням від 23 червня 2015 року, з урахуванням ухвали від 11 серпня 2015 року про виправлення описки, Апеляційний суд Тернопільської області задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_3 , скасував рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 квітня 2012 року та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
13. Суд апеляційної інстанції обґрунтовував ухвалене рішення тим, що спадкодавець ОСОБА_4 фактично лише розпочав процедуру приватизації спірної земельної ділянки, але не завершив її за життя, тому позов ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування задоволенню не підлягає.
14. Апеляційний суд відхилив доводи позивачки про те, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції права ОСОБА_3 не були порушені, посилаючись на те, що ОСОБА_3 є власником спірної земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу від 14 грудня 2013 року.
Стислий виклад змісту судового рішення суду касаційної інстанції
15. Ухвалою від 20 січня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилив, а рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 23 червня 2015 року залишив без змін.
16. Суд касаційної інстанції виснував, що апеляційний суд правильно визначив характер спірних правовідносин, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам учасників справи і зібраним у справі доказам, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права.
Стислий виклад змісту рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)
17. ОСОБА_1 11 липня 2016 року подала до ЄСПЛ заяву № 41443/16, у якій скаржилася на порушення судами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Заявниця наполягала, що ОСОБА_3 не мав права на оскарження рішення суду першої інстанції від 27 квітня 2012 року, яким не вирішувалося питання про його права та обов`язки, оскільки спірну земельну ділянку він придбав лише у 2013 році.
18. Рішенням від 03 квітня 2025 року у справі «Обаранчук проти України» (Case of Obaranchuk v. Ukraine), ухваленим за результатами розгляду заяви № 41443/16, ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
19. Це рішення набуло статусу остаточного 03 квітня 2025 року.
20. ЄСПЛ виснував, що національні суди не навели обґрунтування, яке б доводило наявність особливих та непереборних обставин для виправдання поновлення розгляду справи заявниці. Цих міркувань було достатньо для ЄСПЛ, щоб зробити висновок про те, що рішення про прийняття до розгляду скарги ОСОБА_3 на рішення 2012 року порушило принцип юридичної визначеності. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.
21. Також ЄСПЛ, взявши до уваги свої висновки щодо скарги згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції, вважав, що скасування остаточного рішення у спосіб, який був несумісним із принципом юридичної визначеності, позбавило заявницю впевненості в обов`язковості судового рішення, а також без наведення належного обґрунтування та будь-якого відшкодування права на земельну ділянку, яке було встановлено цим рішенням. Це поклало на неї надмірний тягар, а отже, було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.
22. Відповідно у рішенні від 03 квітня 2025 року у справі «Обаранчук проти України» ЄСПЛ постановив, що порушено пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, а також що упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці 1 000 євро, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, та додатково будь-який податок, що може нараховуватися як відшкодування моральної шкоди.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Стислий зміст вимог та доводів заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами
23. ОСОБА_1 14 травня 2025 року з використанням засобів поштового зв`язку подала до Великої Палати Верховного Суду заяву про перегляд за виключними обставинами рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 23 червня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2016 року у справі № 1915/6447/2012 на підставі, передбаченій пунктом 2 частини третьої статті 423 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у зв`язку з установленням ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань під час вирішення справи судом.
24. Обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судових рішень з посиланням на рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2025 року у справі «Обаранчук проти України» (Case of Obaranchuk v. Ukraine), ухвалене за результатами розгляду заяви № 41443/16, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 23 червня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2016 року, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 квітня 2012 року залишити в силі.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
25. Від інших учасників справи заперечень на заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами до Великої Палати Верховного Суду не надійшло.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
26. Заява ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами надійшла до Великої Палати Верховного Суду 20 травня 2025 року та була розподілена судді Ткачуку О. С.
27. Розпорядженням від 03 червня 2025 року № 7/0/30-25 про призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ у зв`язку із закінченням строку, на який суддю Верховного Суду Ткачука О. С. обрано до складу Великої Палати Верховного Суду, призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судових справ.
28. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 червня 2025 року заяву про перегляд за виключними обставинами рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 23 червня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2016 року передано судді Погрібному С. О.
29. Ухвалою від 05 червня 2025 року суддя Великої Палати Верховного Суду відкрив провадження за виключними обставинами; витребував від Міністерства юстиції України копію рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2025 року у справі «Обаранчук проти України» (Case of Obaranchuk v. Ukraine), заява № 41443/16; витребував з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області матеріали справи № 1915/6447/2012; призначив справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на 10 год 00 хв 09 липня 2025 року.
30. До Великої Палати Верховного Суду 16 червня 2025 року надійшли матеріали цивільної справи № 1915/6447/2012.
31. Також від Міністерства юстиції України 20 червня 2025 року на адресу суду надійшла копія зазначеного рішення ЄСПЛ разом з його автентичним перекладом українською мовою.
32. Ухвалою від 09 липня 2025 року Велика Палата Верховного Суду задовольнила заяву про самовідвід судді Великої Палати Верховного Суду Ткачука О. С.
33. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 просив задовольнити заяву.
34. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належно.
35. За приписами частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належно повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
36. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, оцінила доводи заявниці, дослідила матеріали заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами та матеріали справи, а також зміст рішення ЄСПЛ і дійшла висновку, що заява ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Застосовні норми права
37. Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згоду на обов`язковість яких надала Верховна Рада України, є частиною національного законодавства України.
38. Одним з міжнародних договорів щодо прав людини є Конвенція, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року (№ 475/97-ВР), набула чинності 11 вересня 1997 року і стала частиною національного законодавства, яке підлягає застосуванню.
39. Зазначена Конвенція передбачає юрисдикцію ЄСПЛ щодо заяв громадян України про порушення державою норм цієї Конвенції.
40. Міжнародним документом, що визначає правовий статус як самого ЄСПЛ, так і його рішень, є зазначена Конвенція, зокрема її розділ ІІ. Водночас у статті 46 Конвенції йдеться про безумовний обов`язок держав-учасниць виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-яких справах, у яких вони є сторонами.
41. ЄСПЛ залишає за державою свободу у виборі заходів, потрібних для виконання його рішень. Згідно зі стандартами Ради Європи значення кожного
з ухвалених ЄСПЛ рішень полягає в тому, що вони повинні впливати не тільки на право конкретного заявника, але й на розвиток національного законодавства держав-учасниць Конвенції. Заходи поновлення права особи, яка зверталася до ЄСПЛ із заявою, мають значення у контексті відповідальності держави перед певною особою як санкції за порушення її права.
42. Правові норми щодо порядку виконання рішень ЄСПЛ передбачені Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»
(далі - Закон № 3477-IV).
43. Цей Закон є спеціальним та регулює відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконувати рішення ЄСПЛ та потребою впроваджувати в українське судочинство європейські стандарти у галузі прав людини. Водночас чітких рекомендацій щодо правил виконання рішень ЄСПЛ національними судами Закон № 3477-IV не містить. Такі правила визначені у відповідному процесуальному законодавстві.
44. З урахуванням частини першої статті 32 Конвенції щодо поширення юрисдикції ЄСПЛ на всі питання її тлумачення і застосування, частини другої статті 19 Конституції України щодо обов`язку органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, частин першої та третьої статті 124 Конституції України та частини першої статті 5 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»
(далі - Закон № 1402-VIII) можна зробити висновок, що всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї є компетенцією ЄСПЛ, а застосування норм матеріального і процесуального права та вирішення юридичних спорів під час здійснення правосуддя в Україні є виключними повноваженнями національних судів.
45. Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 13 липня 2000 року у справі «Скоццарі та Джюнта проти Італії» (Scozzari and Giunta v. Іtaly, заяви № 39221/98 і № 41963/98, параграф 249), під обов`язком Високих Договірних Сторін виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вони є сторонами, розуміють, що рішення, відповідно до якого ЄСПЛ визнав порушення, покладає на державу-відповідача обов`язок не лише здійснити на користь заявника виплати, присуджені як справедлива сатисфакція, але також і здійснити під контролем Комітету Міністрів загальні і, якщо це доречно, індивідуальні заходи, здійснення яких потрібне в межах внутрішньої правової системи, аби покласти край виявленому порушенню та виправити негативні наслідки такого порушення. Навіть більше, перебуваючи під контролем Комітету Міністрів, держава-відповідач є вільною у виборі засобів, якими вона виконуватиме свої зобов`язання за статтею 46 Конвенції, за умови, що такі засоби не суперечитимуть висновкам, які містяться у рішенні ЄСПЛ.
46. Глава 3 Закону № 3477-IV передбачає необхідність ужиття для виконання рішення ЄСПЛ, який констатував порушення Україною Конвенції, заходів індивідуального та загального характеру.
47. Згідно зі статтею 1 Закону № 3477-IV виконанням рішення є: а) виплата стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.
48. Якщо ЄСПЛ визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї, і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, ЄСПЛ у разі потреби надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію (стаття 41 Конвенції).
49. Згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими до виплати присудженого ЄСПЛ відшкодування (статті 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ. Відновлення попереднього юридичного стану особи здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, допускаючи відновлення провадження у справі.
50. Перелік додаткових заходів індивідуального характеру досить вузький. По суті, їх наявність не гарантує забезпечення відновлення порушених прав і не свідчить про досягнення у кожному випадку мети цих заходів, передбаченої законодавством.
51. Застосування restitutio in integrum можливе шляхом повторного розгляду справи, допускаючи відновлення провадження у ній, у разі вжиття Україною заходів індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ у справі, у якій вона є стороною. Для цього потрібно враховувати Рекомендацію № R(2000)2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після ухвалення рішень Європейським судом з прав людини» (далі - Рекомендація № R(2000)2). Відповідно до цієї Рекомендації повторний розгляд справи, допускаючи поновлення провадження, потрібно застосовувати особливо тоді:
- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
- коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що (а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції або (б) в основі визнаного порушення лежали істотні процедурні помилки чи висновки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
52. У пункті 16 пояснювальної записки до цієї Рекомендації зазначено, що
у справах щодо перегляду або поновлення національного провадження, в яких ЄСПЛ присудив справедливу компенсацію, питання про те, як така компенсація буде взята до уваги, має бути вирішене на розсуд компетентного внутрішньонаціонального суду або відповідних органів влади з урахуванням обставин кожної справи.
53. Отже, у рішенні ЄСПЛ може прямо вказати на неодмінність вжиття державою додаткових заходів індивідуального характеру, або із самого рішення ЄСПЛ можна виснувати про необхідність відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції, шляхом повторного розгляду її справи судом, допускаючи відновлення провадження у цій справі. Якщо інше ЄСПЛ не зазначив у рішенні, повторний судовий розгляд справи, включаючи відновлення у ній провадження, можливий, коли ЄСПЛ визнав порушення Україною зобов`язань за Конвенцією під час вирішення судом на національному рівні тієї справи, у якій ухвалено судове рішення, про перегляд якого просить заявник.
Щодо процесуальних підстав перегляду судових рішень за виключними обставинами та меж такого перегляду
54. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 423 ЦПК України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань під час вирішення цієї справи судом.
55. Заяву про перегляд судового рішення на підставі, визначеній пунктом 2 частини третьої статті 423 цього Кодексу, подають до Верховного Суду і розглядають у складі Великої Палати (частина третя статті 425 ЦПК України).
56. Частинами першою, другою статті 429 ЦПК України передбачено, що заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами розглядає суд у судовому засіданні протягом тридцяти днів із дня відкриття провадження за виключними обставинами. Справу розглядає суд за правилами, установленими цим Кодексом для провадження, у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.
57. Тож цю заяви розглядають за правилами, що діють для касаційного провадження.
58. Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
59. Отже, розгляд цієї справи за заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами Велика Палата Верховного Суду здійснює в межах доводів та вимог такої заяви, що мають узгоджуватися з висновками ЄСПЛ
у відповідному рішенні.
60. До того ж Велика Палата Верховного Суду як суд касаційної інстанції, розглядаючи заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами, не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені судом у рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
61. Такими повноваженнями не наділений і ЄСПЛ.
Оцінка доводів заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами
Щодо наявності підстав для скасування судових рішень національних судів
62. В Україні є визнаним і діє принцип правовладдя (верховенства права) (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
63. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надала Верховна Рада України (стаття 2 Закону № 1402-VIII).
64. У рішенні від 03 квітня 2025 року у справі «Обаранчук проти України» (Case of Obaranchuk v. Ukraine), ухваленому за результатами розгляду заяви № 41443/16, ЄСПЛ констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
65. ЄСПЛ зазначив, що національні суди не розглянули аргументу заявниці про те, що ОСОБА_3 не мав права на оскарження рішення суду першої інстанції, і використали розширене тлумачення відповідного законодавчого правила, згідно з яким рішення 2012 року можна було ретроспективно розглядати як таке, що впливало на набуті згодом права. Вони дійшли, здавалося б, протилежного висновку в іншому провадженні [у справі № 635/3379/15-ц].
66. Самий лише факт того, що ОСОБА_3 зазнав впливу цього рішення, на переконання ЄСПЛ, був спричинений бездіяльністю органів державної влади після ухвалення рішення 2012 року. Заявниця поінформувала усі органи державної влади, відповідальні за передачу у власність земельної ділянки та реєстрацію відповідних правочинів, про рішення суду 2012 року задовго до того, як земельну ділянку було передано у власність ОСОБА_5 і продано ОСОБА_3 .ЄСПЛ зауважив, що він особливо вражений тим фактом, що районна державна адміністрація пояснила заявниці порядок дій для реєстрації земельної ділянки на її ім`я, але потім передала ту саму земельну ділянку третій особі.
67. ЄСПЛ виснував, що національні суди не розглянули аргументу заявниці про те, що поновлення провадження у зв`язку із ситуацією, що створила районна державна адміністрація, та скасування ухваленого на її користь рішення суперечило принципу юридичної визначеності.
68. Національні суди не навели обґрунтування, яке б доводило наявність особливих та непереборних обставин для виправдання поновлення розгляду справи заявниці. Цих міркувань було достатньо для ЄСПЛ, щоб зробити висновок, що рішення про прийняття до розгляду скарги ОСОБА_3 на рішення 2012 року порушило принцип юридичної визначеності. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.
69. Також ЄСПЛ, узявши до уваги свої висновки щодо скарги згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції, дійшов переконання, що скасування остаточного рішення у спосіб, який був несумісним із принципом юридичної визначеності, позбавило заявницю впевненості в обов`язковості судового рішення, а також позбавило її без наведення належного обґрунтування та будь-якого відшкодування права на земельну ділянку, яке було встановлено цим рішенням. Це поклало на неї надмірний тягар, а отже, було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.
70. Відповідно у рішенні від 03 квітня 2025 року у справі «Обаранчук проти України» ЄСПЛ постановив, що порушено пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, а також що впродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці 1 000 євро.
71. Перевіряючи порушення за матеріалами справи, що встановив ЄСПЛ, Велика Палата Верховного Суду врахувала, що рішенням від 27 квітня 2012 року Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області задовольнив позов ОСОБА_1 та визнав за нею право власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування за законом.
72. ОСОБА_3 , який не брав участі у розгляді справи, 24 квітня 2015 року подав апеляційну скаргу на зазначене рішення суду першої інстанції та просив поновити строк на апеляційне оскарження, посилаючись на те, що про наявність зазначеного судового рішення йому стало відомо 20 квітня 2015 року під час розгляду прокуратурою Харківської області звернення ОСОБА_1 . Він просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 з огляду, зокрема, на те, що оскаржуваним рішенням порушено його права та інтереси, оскільки 14 грудня 2013 року він придбав спірну земельну ділянку в ОСОБА_5 .
73. Ухвалою, датованою 15 травня 2014 року, Апеляційний суд Тернопільської області, вважаючи, що строк на апеляційне оскарження заявник пропустив з поважних причин, поновив ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 квітня 2012 року, відкрив провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі.
74. Надалі рішенням від 23 червня 2015 року, з урахуванням ухвали від 11 серпня 2015 року про виправлення описки, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2016 року, Апеляційний суд Тернопільської області задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_3 , скасував рішення суду першої інстанції від 27 квітня 2012 року та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
75. Апеляційний суд виснував, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції від 27 квітня 2012 року порушено права ОСОБА_3 , який є власником спірної земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу від 14 грудня 2013 року.
76. Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
77. Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.
78. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
79. Конституцією України закріплено основні засади судочинства (частина друга статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
80. Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України, правосуддя по своїй суті визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
81. ЄСПЛ зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції має право встановлювати правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити безладного руху судового процесу. Також не можна допускати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, тому що доступ до правосуддя має бути не лише фактичним, але й реальним (рішення у справі«Де Жуффре де ла Праделль проти Франції»(De Geouffre de la Pradelle v. France) від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
82. Судові процедури мають бути справедливими, тому особу безпідставно не можна позбавити права на апеляційне оскарження рішення суду та перегляд оскаржуваного рішення в апеляційному порядку, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
83. Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Можливість (право) оскарження судових рішень у суді апеляційної інстанції є складником права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.
84. У частині першій статті 292 ЦПК України 2004 року (у редакції на момент ухвалення рішення судом першої інстанції та подання апеляційної скарги) визначено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
85. Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України 2004 року в згаданій вище редакції апеляційну скаргу на рішення суду має бути подано протягом десяти днів із дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів із дня отримання копії цього рішення.
86. Оскарження третіми особами, яких стосувалося рішення, може бути законним, коли їм про нього стає відомо (пункт 51 рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України», заява № 19164/04, та пункти 30-34 рішення від 31 липня 2008 року у справі «Проценко проти Росії», заява № 13151/04).
87. У статті 292 ЦПК Українивизначено коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення та яких поділяють на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їхніх прав, інтересів та (або) обов`язків.
88. На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у такій справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
89. Судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, має безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто суд повинен розглянути й вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи.
90. Рішення є таким, що ухвалене про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо визначив права та обов`язки такої особи. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а і їхні процесуальні права, що випливають зі сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції правила про право кожного на справедливий судовий розгляд під час визначення його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між заявником і сторонами спору не може бути взятий до уваги.
91. На момент постановлення апеляційним судом ухвали про відкриття провадження у справі та ухвалення судового рішення про відмову в позові за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3 , який не брав участі у справі, була застосовною постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку». У пункті 8 згаданої постанови було зазначено, що під час подання апеляційної скарги особою, яка не має передбаченого статтею 292 ЦПК України 2004 року права на апеляційне оскарження, у тому числі особою, яка не брала участі у справі, про права та обов`язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, суддя-доповідач відповідно до цієї норми та частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року постановляє ухвалу про відмову в прийнятті апеляційної скарги. Якщо зазначені обставини будуть установлені після прийняття апеляційної скарги до розгляду, апеляційний суд постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за такою скаргою.
92. Тож особи, які не брали участі у справі, згідно зі статтею 292 ЦПК України 2004 року мали право на апеляційне оскарження лише за умови, що суд першої інстанції вирішив питання про їхні права та обов`язки. Якщо ж цю обставину не підтверджено, то суд апеляційної інстанції мав відмовити у прийнятті апеляційної скарги або ж закрити апеляційне провадження в разі, якщо після відкриття апеляційного провадження було встановлено, що суд першої інстанції не вирішував питання про права та обов`язки особи, яка подала апеляційну скаргу.
93. Нині відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
94. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження у справі, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою на підставі вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що в судовому рішенні питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішено.
95. Системний аналіз наведених процесуальних норм права дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. Водночас якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не були підтверджені, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.
96. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).
97. ЄСПЛ зауважував, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, тому сторони мають право очікувати, що ці норми буде застосовано. Принцип правової визначеності застосовують не лише стосовно сторін, але й щодо національних судів («Дія 97» проти України», заява № 19164/04, рішення від 21 жовтня 2010 року).
98. Також ЄСПЛ звернув увагу на те, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення. Згідно із цим принципом жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами («Устименко проти України», заява № 32053/13, рішення від 29 жовтня 2015 року).
99. У справі, що переглядали, суд апеляційної інстанції відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, а надалі задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_3 , скасував рішення суду першої інстанції від 27 квітня 2012 року та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
100. Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції порушено права ОСОБА_3 , який є власником спірної земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу від 14 грудня 2013 року.
101. Водночас поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що рішення суду першої інстанції, яким задоволено позов ОСОБА_1 та визнано за нею право власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування, ухвалено 27 квітня 2012 року.
102. Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14 грудня 2013 року, укладеного між ОСОБА_5 , право власності на яку було зареєстровано 08 жовтня 2013 року, та ОСОБА_3 , останній придбав спірну земельну ділянку. Цього ж дня [14 грудня 2013 року] здійснено державну реєстрацію права власності на придбану земельну ділянку за ОСОБА_3 .
103. Тобто на момент ухвалення рішення судом першої інстанції ані ОСОБА_3 , ані його правопопередниця не були власниками спірної земельної ділянки.
104. Як було зазначено, особи, які не брали участі у справі, можуть подати апеляційну скаргу, якщо рішенням суду безпосередньо вирішено питання про їхні права або обов`язки.
105. За загальним правилом, у цих осіб немає правових підстав для апеляційного оскарження рішень суду, які лише в майбутньому можуть вплинути на права та обов`язки осіб, яких не залучали до справи.
106. Отже, особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які саме на момент їх ухвалення безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права або обов`язки цих осіб.
107. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 604/835/15-ц.
108. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3 є передчасними та суперечать принципу правової визначеності, оскільки в них не наведено належного обґрунтування того, як суд першої інстанції вирішив питання про права та обов`язки особи, яка набула у власність спірне майно через понад півтора року після ухвалення рішення про визнання права власності на це майно за ОСОБА_1 .
109. До того ж, як акцентував ЄСПЛ, у справі № 635/3379/15-ц суди зробили протилежний висновок щодо порушення прав ОСОБА_3 . Так, у згаданій справі ОСОБА_3 звернувся з позовом до Харківської районної державної адміністрації Харківської області, третя особа - ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації від 27 квітня 2009 року № 807 «Про припинення права постійного користування частиною земельної ділянки приватним підприємством «В`ячеслав» та передачу у власність земельної ділянки громадянину ОСОБА_4 » Суд апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, виснував, що відповідно до вимог статті 15 Цивільного кодексу України лише порушене цивільне право підлягає захисту, водночас ОСОБА_3 не довів порушення своїх прав спірним розпорядженням, оскільки він придбав земельну ділянку 14 грудня 2013 року, отже, його права та інтереси цим розпорядженням не могли бути порушені на час його ухвалення.
110. Характер установлених ЄСПЛ істотних процедурних порушень, допущених національними судами під час розгляду цієї справи, які й лягли в основу його висновку про порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, ставить під сумнів результат такого судового розглядуна національному рівні.
111. Згідно з наведеними підставами Велика Палата Верховного Суду визнає обґрунтованою заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами, якими є рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2025 року у справі «Обаранчук проти України» (Case of Obaranchuk v. Ukraine), заява № 41443/16.
112. Заявниця вважає, що найбільш прийнятним заходом індивідуального характеру для відновлення її становища, що існувало до моменту порушення Конвенції, встановленого рішенням ЄСПЛ, є перегляд за виключними обставинами та скасування постановлених у цій справі рішення суду апеляційної інстанції та ухвали суду касаційної інстанції із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.
113. Під час розгляду заяви жоден з учасників справи не вважав, що повторний розгляд справи матиме непропорційні негативні наслідки для інтересу інших осіб у дотриманні принципу res judicata.
114. Наведені обставини в розумінні пункту ІІ Рекомендації № R(2000)2 є передумовою для повторного розгляду справи як найбільш ефективного (якщо не єдиного) засобу для відновлення попереднього правового становища, яке сторона мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum).
Щодо можливості ухвалення власного рішення по суті спору
115. Як було зазначено, заявниця просить скасувати судові рішення апеляційної й касаційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
116. Вирішуючи питання про можливість ухвалення власного судового рішення
з урахуванням порушень, що встановив ЄСПЛ, Велика Палата Верховного Суду враховує таке.
117. Характер установлених у рішенні ЄСПЛ порушень, самостійно оцінених Верховним Судом, дає підстави вважати, що суд апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, допустив порушення норм процесуального права.
118. Саме до повноважень суду апеляційної інстанції віднесено вирішення питання про наявність підстав для закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі в справі, у разі встановлення, що суд першої інстанції не вирішував питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, або ж у протилежному випадку розглянути скаргу цієї особи по суті, якщо буде підтверджено, що суд в оскарженому рішенні все ж вирішив питання про її права та обов`язки.
119. Саме в суді апеляційної інстанції особа має доводити наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв, як вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Ці обставини повинен встановити повноважний суд, що має перевірити докази, якими ці обставини підтверджено, та навести відповідне обґрунтування ухваленого судового рішення в його мотивувальній частині.
120. Таким повноваженим судом є суд апеляційної інстанції, оскільки, як уже зазначалося, згідно з імперативними приписами частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
121. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
122. Верховний Суд є судом оцінки права, а не встановлення факту. Установлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів з`ясування фактів, тоді як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.
123. Тож, якщо касаційний суд вдаватиметься до встановлення та оцінки обставин, він допускатиме істотне порушення процесуальних норм та діятиме не як «суд, встановлений законом».
124. Згідно зі змістом правил частини третьої статті 411 ЦПК України однією з безумовних підстав для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема в разі недослідження судом доказів.
125. Справу направляють на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справу направляють до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
126. На підставі системного аналізу статей 400 та 411 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями продовжувати розгляд цієї справи самостійно та ухвалити судове рішення, зокрема й про залишення в силі рішення суду першої інстанції, адже саме апеляційний суд повноважний дослідити наявність підстав для оскарження рішення суду першої інстанції ОСОБА_3 як особою, яка не брала участі в розгляді справи, але, однак, має право доводити інші обставини, що свідчать про вирішення судом першої інстанції питання про її права та інтереси.
127. Отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що констатував ЄСПЛ, через повторний розгляд справи має виправити суд апеляційної інстанції в межах наданих йому повноважень на встановлення обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, та здійснення оцінки доказів, з урахуванням принципу res judicata та з наведенням обґрунтованих мотивів.
Загальні висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами
128. За результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (абзац п`ятий частини третьої статті 429 ЦПК України).
129. На переконання Великої Палати Верховного Суду, порушення конвенційних гарантій, що констатував ЄСПЛ, можна усунути тільки шляхом скасування рішення суду апеляційної інстанції та ухвали суду касаційної інстанції з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, який повинен з`ясувати та належно обґрунтувати те, чи вирішував суд першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі в розгляді справи цим судом, подала апеляційну скаргу та має право доводити інші обставини, що свідчать про вирішення судом першої інстанції питання про її права та інтереси, і залежно від установлених обставин та оцінки доказів, наданих на підтвердження вирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси такої особи, ухвалити рішення про закриття апеляційного провадження в разі, якщо суд першої інстанції цих питань не вирішував, або ж здійснити перегляд рішення суду першої інстанції по суті, якщо буде підтверджено, що суд все таки вирішив ці питання.
130. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява про перегляд судових рішень за виключними обставинами підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 400, 416, 418, 419, 423, 429 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 23 червня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2016 року скасувати, а справу № 1915/6447/2012 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. Ю. Уркевич
Суддя-доповідач С. О. Погрібний
Судді: О. О. Банасько К. М. Пільков
О. Л. Булейко Н. С. Стефанів
О. А. Губська Т. Г. Стрелець
А. А. Ємець О. В. Ступак
В. В. Король І. В. Ткач
С. І. Кравченко Є. А. Усенко
О. В. Кривенда Н. В. Шевцова
С. Ю. Мартєв
