Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 740/4456/22 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/4823/51/25 Категорія - ч.1 ст.111-1 КК України Доповідач ОСОБА_2
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 вересня 2025 року колегія суддів судової палати з розглядукримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретарів судового засідання ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
з участю: прокурорів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
захисника ОСОБА_10 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченого ОСОБА_11 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження
№ 12022275380000328 від 17.08.2022 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 на вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 10 жовтня 2023 року,
У С Т А Н О В И Л А :
Цим вироком ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Лашківка Ніжинського району Чернігівської області, громадянин України, має повну загальну середню освіту, одружений, є особою з інвалідністю ІІ групи, проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , -
визнаний невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною 1 статті 111-1 КК України та виправданий у зв`язку з не доведенням, що в його діянні є склад кримінального правопорушення.
Як встановив суд першої інстанції, згідно з обвинувальним актом зі зміненим обвинуваченням громадянин України ОСОБА_11 , діючи умисно, усвідомлюючи, що згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з особистих мотивів, з метою переконання громадян в правомірності дій країни-агресора, перебуваючи 16.03.2022 у денний час (більш точний час органом досудового розслідування не встановлено) на подвір`ї свого господарства по АДРЕСА_1 , у присутності ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та інших невстановлених досудовим розслідуванням осіб, які в той час перебували поруч, публічно заперечував здійснення збройної агресії російської федерації проти України, що виразилося у різного роду висловлюваннях, а саме «…прийде путін життя стане кращим, прийдуть росіяни буде порядок, стане краще», «прийдуть росіяни вам кінець!», «…була б тут росія, був би порядок».
Такі дії ОСОБА_11 кваліфіковані за ч. 1 ст. 111-1 КК України, як публічне заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України.
Згідно з обвинувальним актом зі зміненим обвинуваченням ОСОБА_11 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-1 КК України, а саме в публічному запереченні громадянином України здійснення збройної агресії проти України.
Не погодившись із рішенням суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вирок у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, внаслідок чого винна особа уникла покарання, яке б відповідало тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_11 визнати винним за ч. 1 ст. 111-1 КК України та призначити покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням функцій держави та місцевого самоврядування строком на 10 років.
Вказує на необхідність допиту свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 .
Зазначає, що судом у своїх висновках про визнання ОСОБА_11 невинуватим в пред`явленому обвинуваченні надав лише часткову та неповну оцінку доказам сторони обвинувачення, частина доказів, зокрема, показання свідків, судом лише перерахована процитована у вироку, без надання їм оцінки та розкриття їх змісту, зазначення обставин, які ці докази підтверджують чи спростовують, а деякі взагалі упущені. Так, у вироку зазначено, що стороною обвинувачення не надано належних та допустимих доказів на підтвердження винуватості обвинуваченого, із дотриманням стандарту доказування «поза розумним сумнівом». Вказує, що доказами сторони обвинувачення є показання свідків. Вироком Ніжинського міськрайонного суду не встановлено та не надано правової оцінки недопустимості доказів. За вироком суду свідок обвинувачення ОСОБА_13 вказав, що з початком війни в кінці лютого 2022 року він з дружиною та його знайомі ОСОБА_18 та ОСОБА_19 з дружиною переїхали в його будинок у с. Почечине. На початку березня 2022 року обвинувачений ОСОБА_11 говорив у його присутності на вулиці біля свого двору, повз який вони проходили, що не боїться путіна, що коли той прийде, то він потисне йому руку. Свідки ОСОБА_17 та ОСОБА_15 пояснили, що з початком війниу кінці лютого 2022 року вони переїхали в с. Почечине до ОСОБА_13 . На початку березня 2022 року вони йшли вулицею в селі, проходили повз двір ОСОБА_11 , він вийшов до них, спілкувався, і під час бесіди висловлювався на підтримку політики росії, дослівно не пам`ятають, але суть коли прийдуть руські розберуться. У той же час судом не взято до уваги показання даного свідка ( ОСОБА_15 ) про те, що вказані події відбулися саме 16.03.2022. У вказаному селі вони перебували близько двох тижнів. Дане узгоджується з показаннями свідка ОСОБА_13 , який також зазначив, що наприкінці березня на початку квітня 2022 року він вступив до територіальної оборони і виїхав з с. Почечине. ОСОБА_13 вказав, що висловлювання ОСОБА_11 чув не лише він, а усі присутні, у тому числі й місцеві мешканці. Так, з показань свідків випливає ознака публічності, а саме поширення висловлення заперечення до невизначеного кола осіб. Проте належної оцінки показанням вказаних свідків судом не надано, їх показання в основу вироку покладені не були.
Зазначає, що допитані в судовому засіданні свідки захисту ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 вказували, що не чули від обвинуваченого висловлювань про підтримку рф чи заперечень агресії проти України. Однак вказані свідки не були свідками кримінального правопорушення, інкримінованого ОСОБА_11 , а лише охарактеризували його як односельця та на запитання суду: «чи допускаєте, що ОСОБА_11 міг висловлюватись на підтримку росії?», відповіли «ні».
Вказує, що в судовому засіданні, у тому числі з показань обвинуваченого було встановлено, що між ОСОБА_11 та ОСОБА_13 мав місце конфлікт у серпні 2022 року. З показань ОСОБА_11 , ОСОБА_13 мав неприязні відносини з його синами ОСОБА_20 та ОСОБА_20 , постійно з ними конфліктував. ОСОБА_11 втручався у ці конфлікти, внаслідок чого ОСОБА_13 все вигадав, таким чином помстившись йому. ОСОБА_13 вказав, що намірів помститися ОСОБА_11 таким чином він не мав. До правоохоронних органів щодо подій, які мали місце у с. Почечине у березні 2022 року, він взагалі не звертався. Під час опитування його працівниками поліції щодо конфлікту з ОСОБА_21 він повідомив про висловлювання ОСОБА_21 щодо заперечення збройної агресії рф проти України, які мали місце у березні 2022 року.
Вважає, що судом порушено принцип змагальності, що ставить сторони в нерівне становище, на недопустимість чого зауважив Європейський суд з прав людини в рішенні по справі «Салов проти України». Беручи до уваги вибіркові показання свідків, а також висловлюючи сумніви у їх достовірності за відсутності належного мотивування такого рішення, суд порушив зазначений принцип. На думку сторони обвинувачення, суд першої інстанції допустив суперечливі висновки у своєму рішенні. Враховуючи відсутність оцінки судом першої інстанції всіх наявних в матеріалах кримінального провадження доказів окремо з точки зору належності та допустимості, і в сукупності з точки зору всебічності, достатності та взаємозв`язку, приходить до висновку, що суд першої інстанції допустив порушення, які відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК України є істотними, тобто такими, які перешкодили ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Зазначає, що судом першої інстанції докази оцінювалися не в їх сукупності, з точки зору достатності та взаємозв`язку, а відокремлено один від одного, внаслідок чого суд дійшов висновку про недоведеність вини ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, який не відповідає фактичним обставинам справи. Вказані обставини свідчать, що суд поверхнево підійшов до дослідження обставин вчинення правопорушення, не надав належної оцінки доказам, не навів переконливих доводів і мотивів виправдання, тим самим незаконно виправдав обвинуваченого.
Заслухавши доповідь судді, прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити з наведених вище підстав, обвинуваченого та захисника, які просили апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок без змін, дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Згідно ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок ухвалюється також при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 284 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 374 КПК України у разі визнання особи виправданою у мотивувальній частині вироку зазначаються, зокрема, формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, як тих, що були зібрані стороною захисту, так і тих, що зібрані стороною обвинувачення, в тому числі і поданих у судовому засіданні.
В силу положень ч. 3 ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумнім сумнівом.
Виправдувальний вирок відповідає вимогам ст. 374 КПК України, містить формулювання обвинувачення, яке пред`явлене ОСОБА_11 і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням переконливих мотивів, з яких суд відкинув докази обвинувачення.
Положення ст. 94 КПК України вимагають від суду належної оцінки кожного доказу з точки зору його допустимості, належності, достовірності, а сукупності доказів з точки зору їх достатності для прийняття відповідного процесуального рішення.
Колегія суддів приходить до висновку, що суд дотримався зазначених вище вимог кримінального процесуального закону.
Перевіривши доводи апеляційної скарги прокурора про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, апеляційний суд доходить висновку, що вони є необґрунтованими.
З матеріалів провадження вбачається, що органом досудового розслідування дії ОСОБА_11 були кваліфіковані за ч. 1 ст. 111 КК України.
Виправдовуючи ОСОБА_11 , місцевий суд у своєму вироку вказав, що стороною обвинувачення не доведена його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, а можливість отримання нових доказів вичерпана.
Доводи прокурора про невідповідність вироку вимогам закону, а висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону колегія суддів вважає безпідставними виходячи з наступного.
Так, в засіданні апеляційного суду ОСОБА_11 , як і в місцевому суді, не визнав себе винним і показав, що жодних дій, які б свідчили про вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення він не вчиняв. Стверджував, що це наклеп з ініціативи його похресника ОСОБА_13 , який мабуть вирішив поквитатися через конфлікт з його сином.
Крім того, допитані судом першої інстанції свідки обвинувачення, а саме ОСОБА_14 , ОСОБА_17 , ОСОБА_15 , ОСОБА_13 не могли з точністю повідомити дату, коли саме ОСОБА_11 висловлювався на підтримку РФ, зазначаючи про те, що це було на початку березня 2022 року, тоді як згідно обвинуваченого акта ОСОБА_11 вчинив такі дії 16 березня 2022 року.
Під час апеляційного розгляду судом за клопотанням прокурора повторно досліджені докази по справі, зокрема, допитані свідки ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , які не змогли достовірно підтвердити, що ОСОБА_11 висловлювався на підтримку РФ тв виправдовував збройну агресію проти України та вказати точну дату таких висловлювань.
Свідки ОСОБА_20 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_21 в суді першої інстанції надали показання про те, що не чули від ОСОБА_11 висловлювань на підтримку рф.
Цим показанням свідків, місцевий суд дав належну оцінку у вироку, з якою погоджується колегія суддів.
Отже, доводи апеляційної скарги, про те, що місцевим судом не враховано показання свідків обвинувачення та не надано ним оцінку не є слушними.
Інших доказів, де були б належним чином зафіксовані вислови ОСОБА_11 про виправдання російської агресії, не здобуто, а можливості отримання нових доказів повністю вичерпані.
У відповідності до ч. 2 ст. 17 КПК України, особа має бути виправданою, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом. Колегія суддів спирається на практику Верховного суду щодо поняття розумного сумніву (Постанова ККС ВС від 23.06.2020 р., справа 159/3738/16-к), в якій зазначено, що обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.
Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений статтею 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Проаналізувавши всі наявні та досліджені докази, колегія суддів дійшла висновку, що доказів поза розумним сумнівом того, що ОСОБА_11 вчинив інкримінований злочин, та що зазначені в обвинувальному акті дії мали місце 16 березня 2022 року в кримінальному провадженні немає, тому оскаржуване судове рішення є по суті правильним.
З огляду на викладене вище та керуючись вимогами ст.ст. 371, 404, 407, 418, 419 КПК України колегія суддів -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 10 жовтня 2023 року щодо ОСОБА_11 залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 3-х місяців з дня її проголошення.
СУДДІ:
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4
