УХВАЛА
09 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 927/133/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І. Д. - головуючої, суддів - Губенко Н. М., Кролевець О. А.,
за участю секретаря судового засідання - Гнідобор А.В.,
за участю представників учасників справи:
позивача - Ілюка А. І. (адвоката)
відповідача - Нефьодова С. М. (адвоката)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Корнфілд ЛТД»
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.04.2025
(суддя Шморгун В. В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2025
(головуючий - Сітайло Л. Г., судді: Буравльов С. І., Шапран В. В.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Корнфілд ЛТД»
до ОСОБА_1
про визнання недійсним пункту корпоративного договору.
Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Корнфілд ЛТД» (далі - ТОВ «Корнфілд ЛТД», скаржник) звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до ОСОБА_1 (далі - Відповідачка) про визнання недійсним пункту 4.6 корпоративного договору учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст Агро» (надалі - Товариство) від 06.03.2018, укладеного між сторонами, відповідно до якого: Товариство з обмеженою відповідальністю «Корнфілд ЛТД» (сторона 2) взяло на себе зобов`язання письмово повідомляти ОСОБА_1 (сторону 1) про зміну (можливу зміну) складу своїх учасників (засновників) не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованої зміни складу учасників (засновників) сторони 2. У разі такого неповідомлення сторона 2 зобов`язалась у строк до 7 календарних днів з дати одержання відповідної вимоги від сторони 1 сплатити на користь сторони 1 компенсацію у розмірі 20 000 000,00 грн (двадцять мільйонів гривень). Такий розмір компенсації відповідно до домовленості сторін є справедливим і не підлягає зменшенню.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ «Корнфілд ЛТД» вважав, що сторони, уклавши корпоративний договір, включили до нього умову, яка:
1) виходить за межі предмету регулювання корпоративного договору, визначеного чинним законодавством. Не є умовою про те, як учасники Товариства зобов`язуються реалізовувати свої права в товаристві та повноваження певним чином або утримуватися від їх реалізації, тобто не відповідає вимогам частини першої статті 7 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», що є достатньою підставою для визнання її нікчемною;
2) не була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки була нездійсненною з об`єктивних причин, її виконання залежить від дій третіх осіб, на які ТОВ «Корнфілд ЛТД» не мало впливу (частина п`ята статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України));
3) суперечить загальним засадам цивільного законодавства, таким як справедливість, добросовісність та розумність, що є окремою підставою для її недійсності (пункт 6 частини першої статті 3, частина перша статті 6, частина перша статті 203 ЦК України).
3. ТОВ «Корнфілд ЛТД» стверджувало, що ключовим питанням, яке має вирішити суд є те:
чи мали ТОВ «Корнфілд ЛТД» та Відповідачка, як учасники Товариства укласти корпоративний договір, в якому встановити обов`язок Позивача, що є юридичною особою у формі товариства з обмеженою відповідальністю, повідомляти Відповідачку (іншого учасника Товариства) про зміни власників ТОВ «Корнфілд ЛТД» завчасно, тобто, не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованої зміни складу учасників (засновників), і передбачити відповідальність у виді сплати штрафу у розмірі 20 000 000,00 грн за невиконання цього обов`язку.
4. Відповідно до позиції Позивача обов`язок, що встановлений в Корпоративному договорі, не може вважатися таким, що пов`язаний з реалізацією прав та повноважень певним чином щодо управління Товариством, в якому сторони є учасниками, а стосується виключно умов щодо зміни складу учасників/засновників ТОВ «Корнфілд ЛТД», які в свою чергу не мають юридичного обов`язку (за законом чи статутом) інформувати Позивача (повідомляти, узгоджувати) про продаж своїх часток за 30 днів до цього. Як наслідок - Позивач не міг володіти цією інформацією заздалегідь, об`єктивно не може виконати умову про завчасне повідомлення про завчасне повідомлення Відповідачки, яка водночас за будь-яких обставин немає жодного переважного права на купівлю частки засновників у статутному капіталі ТОВ «Корнфілд ЛТД» внаслідок укладання корпоративного договору.
5. Позивач також вказував, що визначений у Корпоративному договорі штраф у розмірі 20 000 000,00 грн та обов`язок його сплатити у разі невизнання такого положення недійсним становитиме надмірне втручанням в майнові права Позивача в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року в аспекті невиконання позитивного зобов`язання держави захищати право на мирне володіння майном.
6. Відповідачка не подала відзив на позовну заяву в строк, встановлений судом, справа вирішувалась за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
7. 24.04.2025 Господарський суд Чернігівської області ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позову з підстав недоведеності тих обставин, з якими закон пов`язує наявність підстав для визнання пункту 4.6 Корпоративного договору недійсним.
8. За висновками суду першої інстанції, які підтримав суд апеляційної інстанції:
1) Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» набрав чинності 17.06.2018, тобто вже після укладення Корпоративного договору, а тому не може застосовуватись до оспорюваного договору;
2) сторони, скориставшись засадою свободи договору, добровільно погодили умову п. 4.6 Корпоративного договору та встановили відповідне зобов`язання щодо необхідності повідомлення Позивачем Відповідачки про зміну складу учасників та про сплату компенсації у розмірі 20 000 000,00 грн у разі такого неповідомлення. При цьому у пункті договору вказано, що такий розмір компенсації за домовленістю сторін є справедливим і не підлягає зменшенню;
3) Позивач фактично вважає, що оспорювана умова договору є фіктивною. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину, що Позивач не довів;
4) оспорювана умова є виконуваною: цей договір був погоджений учасниками ТОВ «Корнфілд ЛТД», тому вони були ознайомлені з його змістом, а значить усвідомлювали про необхідність повідомлення ТОВ «Корнфілд ЛТД» про зміну складу учасників з метою уникнення наслідків такого неповідомлення у виді сплати компенсації. Тому ТОВ «Корнфілд ЛТД» мало можливість дізнатись про зміну складу його учасників та виконати свій обов`язок, передбачений п. 4.6 Корпоративного договору, щодо повідомлення про це Відповідачку;
5) положення пункту 4.6 Корпоративного договору не мають виключно формального чи інформаційного характеру. Їх зміст зумовлений наявністю між сторонами відносин корпоративної взаємодії, що характеризуються елементами конкуренції та взаємного контролю у спільному здійсненні корпоративних прав. Наявний причинно-наслідковий зв`язок між зміною складу учасників ТОВ «Корнфілд ЛТД» та зміною корпоративної політики щодо управління Товариством. Цим зумовлюється необхідність спірного повідомлення Відповідачки аби надати йому можливість реалізувати переважне право на придбання частки, що підлягає (чи підлягала) відчуженню. Відповідно, це дозволяє їй посилити свій вплив на корпоративне управління Товариством через участь у діяльності співзасновника. Натомість неповідомлення ТОВ «Корнфілд ЛТД» про зміну складу своїх учасників унеможливлює участь Відповідачки в придбанні частки співзасновника Товариства, та як наслідок порушить її корпоративні права, безпосередньо обумовлені Корпоративним договором.
9. 14.07.2025 Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги
10. ТОВ «Корнфілд ЛТД» подало до Верховного Суду через систему «Електронний суд» касаційну скаргу, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
11. Скаржник визначив підставою касаційного оскарження судових рішень пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просив Суд надати висновок щодо застосування таких норм права: статті 51-1 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, чинній на момент укладення договору) та аналогічні положення нового Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», та статей 6, 626, 629 ЦК України (щодо меж та предмету корпоративного договору); частини п`ятої статті 203 ЦК України, статей 215, 229, 230 ЦК України (щодо неможливості виконання зобов`язання та дійсність правочину); статті 53 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, чинній на момент спору) (щодо тлумачення умов договору та переважне право на придбання частки); частини четвертої статті 75 ГПК України (щодо застосування преюдиції); статті 509 ЦК України (щодо змісту зобов`язання); пункту 6 частини першої статті 3, частини першої статті 6, частини першої статті 203 ЦК України (щодо відповідності умов договору загальним засадам цивільного законодавства).
12. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що:
1) суди помилково вирішили, що оскільки учасники ТОВ «Корнфілд ЛТД» знали про корпоративний договір (були з ним ознайомлені, погоджували), це означає, що ТОВ «Корнфілд ЛТД» мало можливість завчасно дізнатися про зміну своїх власників та виконати свій обов`язок повідомити Відповідачку за 30 днів до події. Такий висновок зроблений внаслідок неправильного застосування норм статей 626, 629 ЦК України та помилковим ототожнення правових наслідків для сторін Корпоративного договору та учасників ТОВ «Корнфілд ЛТД», які не є зобов`язаними сторонами за корпоративним договором, а також частини п`ятої статті 51-1 Закону України «Про господарські товариства», які визначають обов`язковість договору лише для сторін, а також норм статей 96 ЦК статей 10 та 11 Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року N 1576-XII, що регулюють права та обв`язки учасників товариства та розмежовує відповідальність юридичної особи та її учасників (засновників).
Скаржник наполягає на тому, що корпоративний договір може стосуватися виключно реалізації його прав та повноважень щодо управління Товариством стосується внутрішніх питань діяльності Товариства: порядок прийняття рішень, обрання органів управління, розподіл прибутку тощо. Натомість, зміна власників юридичної особи - учасника Товариства є питанням, що стосується зовнішніх відносин щодо самого учасника. Ця зміна відбувається за межами безпосереднього управління діяльністю Товариством. Факт погодження умов Корпоративного договору учасниками Позивача не усуває підстав для визнання недійсним пункту 4.6 цього договору через його невідповідність законодавству, нездійсненність та суперечність загальним засадам цивільного права. Згода учасників Позивача на укладення корпоративного договору не може слугувати підставою для покладення на Позивача відповідальності перед Відповідачкою в межах Корпоративного договору за неповідомлення про дії його засновників щодо розпорядження частками у статутному капіталі Позивача;
2) суди порушили принцип jura novit curia («суд знає закони»), оскільки неправильно застосували норму статті 234 ЦК України до вимог Позивача, зазначивши, що Позивач вважає умову п. 4.6 Корпоративного договору фіктивною (статті 234 ЦК України). Позивач такі вимоги не заявляв. Натомість Позивач наполягав на недійсності правочину через відсутність його спрямованості на реальне настання правових наслідків (частина п`ята статті 203 ЦК України), що є самостійною підставою для недійсності договору;
3) суди порушили принцип jura novit curia («суд знає закони»), оскільки не застосували статтю 51-1 Закону України «Про господарські товариства», яка була чинною, коли укладався спірний корпоративний договір. Хоча Позивач і посилався на чинний Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», це не виключало обов`язку суду самостійно застосувати положення статті 51-1 Закону України «Про господарські товариства», яка містить подібні норми до норм чинного Закону в аспекті спірних правовідносин. Для правильного вирішення спору має значення правильне посилання на норми права (конкретне, загальнообов`язкове правило поведінки, встановлене державою, що регулює певні суспільні відносини), а не статті Закону, де міститься ця норма.
У позовній заяві Позивач вказував, що оскільки на момент укладення договору Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» ще не набрав чинності, сторони могли укласти корпоративний договір, але цей договір мав укладатися з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, зокрема, Закону України «Про господарські товариства» та вимог розумності та справедливості (пункт 26 позовної заяви). На момент укладення корпоративного договору діяла стаття 51-1 Закону України «Про господарські товариства», яка визначала порядок укладання договору про реалізацію прав учасників (засновників) товариства з обмеженою відповідальністю та згідно якої такий договір є обов`язковим лише для його сторін. Умова Корпоративного договору про завчасне повідомлення про зміну власників юридичної особи - учасника Товариства не пов`язана з реалізацією його прав та повноважень щодо управління Товариством;
4) суди помилково обґрунтували необхідність завчасного повідомлення (і, відповідно, штрафу за його відсутність) можливістю реалізації Відповідачкою «переважного права на придбання частки»;
5) суди неправильно застосували норми пункту 6 частини першої статті 3, частини першої статті 6, частини першої статті 203 ЦК України, оскільки не надали оцінку аргументам Позивача, що оспорювана умова суперечить загальним засадам цивільного законодавства, таким як справедливість, добросовісність та розумність, що є окремою підставою для її недійсності, та не виконали позитивний обов`язок держави в аспекті розгляду судом спору про недійсність умови договору щодо сплати компенсації, який полягає в тому, що суд має ретельно дослідити усі обставини справи, оцінити справедливість та пропорційність передбаченої компенсації, врахувати інтереси сторін та суспільства, та прийняти рішення, яке б відповідало вимогам розумності, справедливості та добросовісності, захищаючи при цьому право Позивача на мирне володіння майном від непропорційного втручання;
6) суди не застосували норми пункту 6 частини першої статті 3, частини першої статті 6, частини першої статті 203 ЦК України та порушили вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в аспекті забезпечення справедливого балансу між інтересами сторін з урахуванням правових наслідків для Позивача (втручання в його права власності) та Відповідачки (відсутності негативних для неї наслідків у разі неотримання відповідного повідомлення, порушеного права). Позивач наполягає на непропорційності визначеного розміру штрафу, що у разі сплати призведе до банкрутства Позивача, з правовими наслідками для Відповідачки (не проведення перемовин щодо продажу частки у статутному капіталі Позивача).
13. Скаржник також посилається на порушення процесуальних норм пункту 5 частини четвертої статті 238, частини третьої статті 282 ГПК України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд), частини четвертої статті 11 ГПК України в аспекті обов`язку суду надавати мотивовану оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, зокрема, ключового аргументу сторони щодо непропорційності втручання у право на майно в аспекті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на мирне володіння майном).
14. Скаржник вважає, що Верховний Суд має сформулювати висновки щодо застосування норм пункту 5 частини 4 статті 238, частина 3 статті 282 ГПК України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд), частини четвертої статті 11 ГПК України в аспекті обов`язку суду надавати мотивовану оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Чи є порушенням права на справедливий суд та вимог національного процесуального законодавства ігнорування судами першої та апеляційної інстанцій ключового аргументу сторони, зокрема, щодо непропорційності втручання у її право власності в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції; та чи правомірно суд апеляційної інстанції посилається на практику Європейського суду з прав людини (рішення Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України», рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain)) як виправдання відсутності у рішенні суду оцінки ключового аргументу Позивача (на що позивач неодноразово та прямо вказував).
15. На думку скаржника, суди обох інстанцій самоусунулися від аналізу доводів скаржника щодо непропорційності штрафу та порушення його майнових прав, чим позбавили Позивача доступу до суду. Зокрема, скаржником ставиться питання щодо того, чи становить примусове стягнення непропорційної компенсації (штрафу) на підставі умови договору, виконання якої було неможливим, надмірне втручання у право позивача на мирне володіння майном, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції; чи позбавляє фраза в договорі про те, що розмір штрафу є «справедливим і не підлягає зменшенню», обов`язку перевірити цю умову на відповідність критерію пропорційності та вимогам статті 1 Першого протоколу; та чи виконала держава (в особі суду) свій позитивний обов`язок захищати право власності особи від непропорційного втручання з боку інших приватних осіб (у даному випадку - іншої сторони договору).
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
16. Відповідачка подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
17. Відзив мотивовано таким:
- у цих взаємовідносинах прослідковується причинно-наслідковий зв`язок між зміною складу учасників Позивача та зміною корпоративної політики ТОВ «Корнфілд ЛТД» в управлінні ТОВ «ІСТ АГРО», зокрема, з чим і пов`язується необхідність спірного інформування Відповідачки для можливості подальшого придбання ним частки Позивача, що планується (-лась) до відчуження, а як наслідок і можливості збільшити свій вплив в корпоративному управлінні Товариством через участь в управлінні його співзасновника;
- Відповідачка вважає умови Корпоративного договору, зокрема п. п. 4.6, 4.7 та 4.8 істотними (умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода - частина друга статті 180 Господарського кодексу України) та погодилася на укладання Корпоративного договору саме у такій редакції, тобто без цих умов Корпоративний договір вважався би не укладеним;
- таким чином, неповідомлення Позивачем про зміну його складу учасників унеможливило її участь в придбанні частки співзасновника Товариства, та як наслідок порушило корпоративні права Відповідачки, безпосередньо обумовлені Корпоративним договором;
- вихід оспорюваних умов корпоративного договору за межі предмету регулювання корпоративного договору, визначеного чинним законодавством України, не є достатньою підставою для визнання їх недійсними (нікчемними)
- Позивач не надав доказів на підтвердження наявності у обох сторін Корпоративного договору умислу та ознак фіктивності оспорюваної умови правочину. Така умова не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, таким як справедливість, добросовісність та розумність, а отже не є окремою підставою для її недійсності;
- укладений Корпоративний договір жодним нормам чинного законодавства України не суперечить та укладений за вільного волевиявлення сторін, а отже відповідає вимогам чинного законодавства України, зокрема частини першої статті 3 ЦК України, у зв`язку з чим відсутні підстави для визнання його недійсним відповідно до частини першої статті 215 ЦК України;
- Корпоративний договір укладений за вільного волевиявлення сторін, оспорювані Позивачем умови Корпоративного договору відповідають нормам Цивільного кодексу України та статті 51-1 Закону України «Про господарські товариства» (навіть умовам Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», який діяв на момент подання позовної заяви) оскільки не суперечать прямим вказівкам цих актів цивільного законодавства.
Підстави передачі справи на розгляд судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів
18. 02.10.2025 Верховним Судом ухвалено постанову у справі № 927/132/25, якою касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Корнфілд ЛТД" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2025, якими відмовлено у задоволенні позову, залишено без змін.
19. У цій справі Верховний Суд послався на статтю 51-1 Закону України «Про господарські товариства», яка була чинною на момент укладення договору (06.03.2018), і зробив висновок, що оспорювана умова договору не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, принципам справедливості, добросовісності та розумності, оскільки відповідно до частини першої статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
20. Верховний Суд відхилив аргументи скаржника, що оспорювана умова корпоративного договору стосується власної внутрішньої корпоративної структури (зміни складу його засновників), а не безпосередньої реалізації прав та обов`язків щодо спільного Товариства, і фактично поширює дію договору на третіх осіб (засновників позивача), які не є сторонами цього договору, зауваживши, що така умова договору покладає обов`язок саме на позивача (товариство з обмеженою відповідальністю «Корнфілд ЛТД») письмово повідомляти відповідача про зміну (можливу зміну) складу своїх учасників (засновників), а не на третіх осіб (засновників позивача), як помилково вважає скаржник.
21. Верховний Суд також зробив висновок, що умова корпоративного договору є виконуваною та була спрямована на реальне настання наслідків, оскільки учасники (засновники) Позивача погодили умови корпоративного договору та були обізнані з зі спірним пунктом.
22. Верховний Суд, застосовуючи принцип свободи договору, закріплений у частинах другій та третій статті 6 ЦК України, а також норми статті 627 ЦК України, зробив висновок, що сторони добровільно підписали договір та погодили умову про штраф у розмірі 20 млн грн, визнавши його справедливим і таким, що не підлягає зменшенню.
23. Колегія суддів дійшла висновку про необхідність передачі справи № 927/133/25 на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з огляду на необхідність відступити від висновків щодо застосування статті 51-1 Закону України «Про господарські товариства», статей 3, 6, 203, 215, 627 ЦК України, які викладено у постанові Верховного Суду від 02.10.2025 року у справі № 927/132/25, зокрема, стосовно того, що умова п. 4.6 (про повідомлення про зміну власників Позивача) пов`язана з реалізацією прав щодо управління спільним ТОВ і відповідає межам корпоративного договору, принципу свободи договору та є виконуваною.
24. У справі, що розглядається, сторони уклали корпоративний договір 06.03.2018. Станом на момент його укладання Закон України від 06 лютого 2018 року № 2275-VIII «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» був прийнятий, але не набрав законної сили. У цьому Законі (стаття 7) було визначено поняття корпоративного договору та порядок його регулювання.
25. До прийняття цього Закону питання корпоративних договорів було врегульовано Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо корпоративних договорів» від 23 березня 2017 року № 1984-VIII, що набрав чинності 18.02.2018. Цим Законом було доповнено Закону України «Про господарські товариства» статтею 51-1.
26. Отже, корпоративний договір, укладений 06.03.2018, регулюється нормами статті 51-1 Закону України «Про господарські товариства» щодо договору про реалізацію прав, оскільки Закон «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» на той момент ще не набрав чинності.
27. Зміст корпоративного договору (або договору про реалізацію прав учасників), мету та предмет такого договору, а також перелік можливих умов, які можуть бути в ньому передбачені було визначено у частині першій статті 51 -1 Закону України «Про господарські товариства».
28. За договором про реалізацію прав учасники зобов`язуються реалізовувати або утримуватися від реалізації своїх прав у спосіб, визначений договором. Зокрема, договір може передбачати такі обов`язки сторін, як: (1) голосувати у спосіб, визначений таким договором, на загальних зборах учасників (засновників) товариства з обмеженою відповідальністю; (2) погоджувати придбання або відчуження частки за заздалегідь визначеною ціною (3) у разі настання визначених у договорі обставин утримуватися від відчуження часток до настання визначених у договорі обставин. При цьому, договір може передбачати умови або порядок визначення умов, на яких учасник товариства - сторона договору вправі або зобов`язаний придбати або продати частки у статутному капіталі товариства, та визначати випадки (які можуть залежати чи не залежати від дій сторін), коли таке право або обов`язок виникає.
29. Також договір може включати умови про обов`язок «вчиняти інші дії, пов`язані з управлінням товариством з обмеженою відповідальністю, його припиненням або виділом з нього нової юридичної особи».
30. Отже, сторони можуть включати в договір будь-які інші зобов`язання та права, які стосуються реалізації їх корпоративних прав та пов`язані з управлінням товариством з обмеженою відповідальністю. Водночас договір про реалізацію прав учасників (засновників) товариства з обмеженою відповідальністю є обов`язковим лише для його сторін (частина п`ята статті 51 -1).
31. На думку колегії суддів, пункт 4.6 корпоративного договору, який зобов`язує Позивача заздалегідь (за 30 днів) повідомляти інших учасників Товариства про зміну власників самого Позивача, виходить за межі предмету регулювання, встановленого статтею 51-1 ЗУ «Про господарські товариства». Обов`язок Позивача повідомляти про зміну його внутрішньої структури не є зобов`язанням щодо голосування, погодження відчуження часток у спільному Товаристві, або вчинення інших дій, пов`язаних з управлінням спільним Товариством, оскільки стосується порядку відчуження часток у статутному капіталі іншого товариства, на які Відповідачка не має жодного права, в тому числі, переважного. Це зобов`язання стосується внутрішніх відносин Позивача як окремої юридичної особи і не може бути предметом корпоративного договору між учасниками іншого товариства.
32. Колегія суддів вважає, що це зобов`язання є нездійсненним (невиконуваним), оскільки законодавство не зобов`язує власників Позивача повідомляти його про свої наміри щодо зміни складу учасників за 30 днів. Позивач не мав і не міг мати контролю над діями своїх засновників щодо відчуження часток у власному статутному капіталі.
33. Тому Позивач не міг на себе брати обов`язок виконання умови, яка залежить від дій третіх осіб, і нести відповідальність за невиконання цього обов`язку у виді сплати штрафу, оскільки відповідальність настає виключно за наявності вини. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом (стаття 96 ЦК України).
34. Та обставина, що власники Позивача погоджували цей договір і були обізнані з його умовами, не виключає право Позивача оспорювати умови договору, оскільки відповідно до загального правила, встановленого у статті 629 ЦК України, а також відповідно до спеціальної норми - договір про реалізацію прав учасників (засновників) товариства з обмеженою відповідальністю є обов`язковим лише для його сторін, тобто для Позивача та Відповідачки (частина п`ята статті 51-1 Закону України «Про господарські товариства»), і штраф має сплачувати Позивач, а не його учасники.
35. На думку колегії суддів, корпоративний договір учасників Товариства може визначати способи та умови реалізації корпоративних прав учасників (засновників) цього Товариства, а також утримання від їх реалізації, зокрема, урегулювати питання придбання часток у статутному капіталі Товариства, що належать Позивачеві та Відповідачці у цьому Товаристві, а не питання придбання часток у статутному капіталі ТОВ «Корнфілд ЛТД», яке є стороною корпоративного договору.
36. Відповідачка не має жодних корпоративних прав щодо часток в статутному капіталі ТОВ «Корнфілд ЛТД», оскільки не є його учасником. Закон гарантує переважне право на придбання часток в статутному капіталі товариства виключно для його учасників (стаття 53 Закону України «Про господарські товариства»). Умова, яка передбачає контроль Відповідачки над зміною власників Позивача та створює видимість переважного права на його частки, виходить за межі встановленого статтею 51-1 Закону України «Про господарські товариства» регулювання.
37. Наведене дає підстави вважати, що умова Корпоративного договору про те, що «Позивач бере на себе зобов`язання письмово повідомляти Відповідача про зміну (можливу зміну) складу своїх учасників (засновників) не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованої зміни складу учасників (засновників) Позивача» є юридично обов`язковою, але фактично нездійсненною через обставини, що знаходяться поза контролем Позивача, тобто a priori невиконуваною, і відповідно не спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята статті 203 ЦК України), що також є підставою для висновку про недійсність цієї умови.
38. Сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення (пункти 7.9, 7.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 червня 2021 року у справі № 910/12876/19, провадження № 12-94гс20).
39. Отже, якщо сторони, керуючись свободою договору, уклали договір, який не передбачений актами цивільного законодавства або в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, принцип свободи договору обмежений вимогам розумності та справедливості, про що прямо вказано у статті 627 ЦК України.
40. Як вже зазначалось, на момент виникнення спірних правовідносин чинне законодавство України не передбачало можливості укладання корпоративного договору, предметом якого є порядок відчуження корпоративних прав (часток) у статутному капіталі одного з учасників товариства з обмеженою відповідальністю. Предмет корпоративного договору обмежується регулюванням реалізації прав в самому товаристві, а не у внутрішніх відносинах його учасників, як юридичних осіб.
41. Тому, виходячи з вимог статті 6 ЦК України, сторони, узгоджуючи відповідну умову, зобов`язані керуватися вимогами розумності та справедливості.
42. Закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)) може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах (пункт 8.26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19)).
43. У Рішенні від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 Конституційний Суд України констатував, що здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними.
44. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
45. В аспекті дотримання принципу справедливості та розумності, Велика Палата Верховного Суду роз`яснювала, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18).
46. Порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина 3 статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків та у разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (пункти 10.5, 10.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20).
47. Отже, порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину (постанови Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі № 242/2767/16-ц, провадження № 61-19475св21; від 13 червня 2024 року у справі № 545/2626/22, провадження № 61-5595св24.
48. Верховний Суд у постанові у справі № 927/132/25, погодившись з висновком судів щодо відповідності умови договору загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, принципам справедливості, добросовісності та розумності, виходив з того, що це сторони обумовили у договорі. Також оспорювані умови п. 4.6 корпоративного договору носять не просто інформативний та формальний характер, а викликані саме наявністю певної конкуренції та взаємоконтролю між сторонами у їх спільній діяльності (в усіх спільних проектах), а, відтак, і необхідністю певного контролю та виключним ставленням з боку відповідача до складу засновників позивача саме як учасника ТОВ «Іст Агро Сервіс», тобто об`єкта їх спільних корпоративних прав. У цих взаємовідносинах прослідковується причинно-наслідковий зв`язок між зміною складу учасників Позивача та зміною корпоративної політики ТОВ «Корнфілд ЛТД» в управлінні ТОВ «Іст Агро Сервіс», з чим і пов`язується необхідність спірного інформування Відповідачки для можливості подальшого придбання ним частки позивача, що планується (планувалася) до відчуження, і, як наслідок, можливості збільшення свого впливу в корпоративному управлінні Товариством через участь в управлінні його співзасновника.
49. Колегія суддів вважає, що для вирішення питання щодо застосування вимог статті 6 ЦК України в аспекті дотримання сторонами вимог розумності та справедливості, як підстави для недійсності договору, недостатньо визначити лише мету відповідних дій (контроль та виключне ставлення до складу засновників Позивача як учасника ТОВ «Іст Агро Сервіс» з метою запобігання зміні корпоративної політики ТОВ «Корнфілд ЛТД» в управлінні спільним об`єктом - ТОВ).
50. У такому разі необхідно також з`ясувати, чи є втручання (штраф 20 000 000,00 грн) пропорційним цій меті, оскільки сам факт наявності мети не робить автоматично допустимим будь-яке втручання у майнові права особи. Втручання у майно має бути виправданим, справедливим, домірним та необхідним у демократичному суспільстві.
51. У цій справі Позивач послідовно наголошував на тому, що розмір штрафу є надмірним порівняно з вказаною метою, оскільки не відповідає ані характеру права Відповідачки, яке було порушено (чи було це лише право на інформацію (бути повідомленим) та перемовини, чи реальне право на придбання частки або вето на його відчуження), ані його реальним наслідкам для Відповідачки (відсутність повідомлення не порушила жодних корпоративних прав Відповідачки та не спричинила для неї реальних збитків). Здійснення цієї перевірки є необхідним для дотримання принципу пропорційності втручання, який є ключовим елементом захисту майнових прав відповідно до Конституції України та практики ЄСПЛ, на яку посилається скаржник в аспекті позитивного обов`язку держави за статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
52. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для надмірного збагачення за рахунок іншої сторони, що призведе до неплатоспроможності останньої.
53. Ураховуючи вищевикладене, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для передачі справи на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для вирішення питання щодо можливості відступу від висновку Верховного Суду у справі № 927/132/25 щодо застосування норм статті 51-1 Закону України «Про господарські товариства», статей 3, 6, 203, 215, 627 ЦК України, зокрема стосовно того, що умова п. 4.6 (про повідомлення про зміну власників Позивача) пов`язана з реалізацією прав щодо управління спільним ТОВ і відповідає межам корпоративного договору, принципу свободи договору та є виконуваною.
54. Відповідно до частини першої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.
Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
У Х В А Л И В:
Справу № 927/133/25 разом із касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Корнфілд ЛТД» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 передати на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.
Головуюча І. Кондратова
Судді Н. Губенко
О. Кролевець
