Дата документу 24.11.2025 Справа № 314/5990/24
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ЄУН №314/5990/24 Головуючий у І інстанції: Свідунович Н.М.
Провадження №22-ц/807/1269/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
Головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Кухаря С.В.,
Подліянової Г.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Череп Марії Олександрівни на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,-
В С Т А Н О В И Л А:
У грудні 2024 року ОСОБА_2 в особі представника адвоката Ведмедовської Г.О. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що між сторонами 28.07.2020 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_1 , виданим 28.07.2020 Вільнянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про що зроблено відповідний актовий запис № 70.
Сторони мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданого 09.02.2021 Вільнянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Дніпро. Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 21.11.2024 шлюб між сторонами розірвано.
Позивач зазначав, що після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати з батьком, що підтверджується актами обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 19.08.2024, від 17.12.2024, актом оцінки потреб сім`ї/ особи, висновком оцінки потреб сім`ї від 10.07.2024, ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 21.11.2024 у справі № 314/3209/24 про перегляд судового наказу від 02.08.2024 за нововиявленими обставинами.
Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_2 в особі представника адвоката Ведмедовської Г.О. просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно у розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму встановленого на одну дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи із дати пред`явлення позову, і до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття. Стягнути із відповідачки витрати на правничу допомогу у розмірі 1500 грн.
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 березня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти наутриманнямалолітньогосина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно у розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму встановленого на одну дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 27.12.2024, і до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття.
Стягнуто ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Стягнуто ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 1500 грн.
Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментіву межах суми платежу за один місяць.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Череп М.О. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 березня 2025 року, ухвалити нову постанову про відмову в позові.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що після розірвання шлюбу ОСОБА_2 вигнав ОСОБА_1 разом із сином з квартири, яка знаходиться у спільній власності, у зв`язку з чим, ОСОБА_1 була вимушена разом із дитиною поселитися в будинку своїх батьків, де мешкає і на теперішній час.
Зазначає, що за час шлюбу, починаючи з 2021 року, ОСОБА_2 вчиняв домашнє насильство у різних формах відносно самої ОСОБА_1 та її дітей (повнолітньої ОСОБА_4 та малолітнього ОСОБА_3 ), що підтверджується неодноразовими викликами до поліції, та стало підставою для її звернення до суду з заявою про видачу обмежувального припису.
Крім того, позивач постійно чинить їй перешкоди у спілкуванні з дитиною, а 21.01.2025 о 13:10 год ОСОБА_2 без відома матері та медичного персоналу викрав дитину з приміщення КНП «Обласна інфекційна клінічна лікарня» ЗОР і вивіз у невідомому напрямку, що підтверджується інформацією, викладеною у виписному епікризі №361 від 21.01.2025. Пізніше з`ясувалося, що дитина перебуває у ОСОБА_2 вдома за місцем реєстрації. У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 чинить їй перешкоди у спілкуванні з сином, відповідач змушена була звернутися до суду з позовом про визначення місця проживання дитини.
Крім того, виконавчий комітет Вільнянської міської ради Запорізької області 09.04.2025 надав Висновок про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з матір`ю ОСОБА_1 .
Викладені обставини підтверджують, що між сторонами наявний спір щодо визначення місця проживання дитини, станом на 19.05.2025 дитина проживає разом з матір`ю.
Відповідно до частини першої статті 368ЦПКУкраїни у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
За приписами п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Згідно з ч. 13 ст. 7ЦПКУкраїни розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника адвоката Ведмедовської Г.О. заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить відмовити у її задоволенні, оскаржуване рішення просить залишити без змін. Звертає увагу суду на те, що під час подання позовної заяви, позивач надав суду докази на підтвердження факту проживання дитини з батьком. Також просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2100 грн. До відзиву на апеляційну скаргу долучено довідку «Матвіївського загальноосвітнього навчально-виховного комплексу «ВСЕСВІТ» Матвііївської сільської ради № 02-31/492 від 03.07.2025, відповідно до якої ОСОБА_3 виховується та проживає разом з батьком, мати дитини, ОСОБА_1 , дитячий садочок не відвідує, на батьківські збори не приходить, справами сина не цікавиться.
У відповіді на відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Череп М.О. заперечує проти доводів сторони позивача, наполягає на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваного рішення та відмові в задоволенні позову. До відповіді на відзив долучено Відповідь на адвокатський запит «Матвіївського загальноосвітньогонавчально-виховногокомплексу «ВСЕСВІТ»Матвііївської сільськоїради №01-08/515від 29.07.2025,в якійзазначено,що додитячого садка ОСОБА_3 привівбатько ОСОБА_2 ,щодо матерінадав інформацію,що воназ нимине проживає. 16липня 2025року дозакладу прийшламати ОСОБА_1 . Узакладі з`явивсябатько ОСОБА_5 ,який зайшовдо укриттята буквальновирвав дитинуу вихователяі забрав ОСОБА_6 ,не повідомившиадміністрацію.За харчуваннядитини сплачувалаза реквізитами ОСОБА_1 . ОСОБА_7 стала відвідуватидитячий садок,але весьчас трапляютьсяінциденти збоку ОСОБА_8 тадідуся ОСОБА_9 .На теперішній час ОСОБА_9 не відвідує дошкільний заклад.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на таке.
За приписами п.2 ч. 1 ст. 374ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що дитина перебуває на утриманні позивача, відповідач працездатного віку, не має протипоказань за станом здоров`я, зобов`язана надавати допомогу на утримання дитини, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що 28.07.2020 сторони уклали шлюб, що підтверджено копією свідоцтва серії НОМЕР_1 , виданого 28.07.2020 Вільнянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про що зроблено відповідний актовий запис № 70.
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 21.11.2024 у справі № 314/3244/24 шлюб між сторонами розірвано.
Від шлюбу сторони мають малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 09.02.2021 Вільнянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).
Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року у справі № 758/10761/13-ц.
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з частиною першою статті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Частиною першоюстатті 8 Закону України «Про охорону дитинства»передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Згідно зі статтями150,180 Сімейного кодексу Українибатьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Згідност. 180 СК Українибатьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За статтею 181 СК України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до п.17Постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексуУкраїни при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", право на звернення до суду із заявою про стягнення аліментів і, відповідно, право на отримання аліментів має той з батьків, з ким проживає дитина.
Стаття 179 СК Українипередбачає, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.
Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою (ст.160 СК України).
Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 711/8561/16, за своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні. Відтак, з урахуванням предмета даного спору (стягнення аліментів на утримання дитини), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час звернення до суду з позовом і розгляду справи судом та ухвалення рішення у справі, зокрема, з одержувачем аліментів чи з їх платником.
Так, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 зазначав, що після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати разом з батьком, надавши суду Акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, складений службовими особами міської ради від 19.08.2024, витяг № 187 про зареєстрованих у житловому приміщенні/ будинку осіб.
Однак апеляційним судом встановлено, що на час розгляду справи між сторонами існує невирішений спір про місце проживання дитини, на утримання якої позивач просив стягнути аліменти, тому на думку, колегії суддів, на теперішній час відсутні правові підстави для стягнення аліментів на користь позивача.
Докази, надані позивачем до відзиву, так і докази надані до відповіді на відзив свідчать проте, що питання про місце проживання дитини не вирішене у порядку та спосіб визначений законодавством України, а тому фактичне перебування дитини з батьком не може свідчити про те, що син проживає з ним постійно.
Так, відповідно до висновку Виконавчого комітету Вільнянської міської ради Запорізької області №02-02-12/416 від 09.04.2025 про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , Виконавчий комітет, як орган опіки та піклування, вважає доцільним визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з матір`ю ОСОБА_1 (а.с.89-92).
Крім того, доданими до матеріалів справи доказами підтверджується, що у провадженні Вільнянського районного суду Запорізької області перебуває цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Вільнянська міська рада, як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дитини (а.с.114-116).
Колегія суддів звертає увагу на те, що одним із найголовніших та найважливіших обов`язків батьків, що випливає не тільки з усталених моральних принципів нашого суспільства, а й чинного законодавства, є моральне виховання та матеріальне утримання дитини. Це, зокрема, виявляється в забезпеченні неповнолітньої дитини мінімально необхідними благами, що потрібні для її життя та виховання. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Отже, батьки зобов`язані утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, незалежно від того чи перебувають вони у шлюбі чи ні (у випадку народження дитини під час фактичних шлюбних відносин), чи визнаний шлюб недійсним, чи позбавлені вони батьківських прав, чи дитина від них відібрана тимчасово без позбавлення батьківських прав.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу, оскільки висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, тому рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 березня 2025 року слід скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369, ст. 374, ст. 376, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Череп Марії Олександрівни задовольнити.
Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 березня 2025 року скасувати, ухвалити в цій справі нову постанову, якою:
«У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів відмовити».
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 24 листопада 2025 року.
Головуючий:
Судді:
