Єдиний державний реєстр судових рішень
Номер провадження: 11-кп/813/1187/25
Справа № 523/16348/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2024 року, у кримінальному провадженні №12024167490000082, внесеному до ЄРДР 11 квітня 2024 року за обвинуваченням:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Одеси, громадянина України, із середньою освітою, офіційно непрацевлаштованого, одруженого та маючого двох дітей, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст.89 КК України не маючого судимості,
- у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.342, ч.2 ст.345 КК України,-
установив:
Зміст оскарженого судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Зазначеним вироком суду ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні
кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.342, ч.2 ст.345 КК України, та призначено йому покарання:
-за ч.2 ст.342 КК України - у виді пробаційного нагляду строком на 3 (три) роки;
-за ч.2 ст.345 КК України - у виді обмеження волі строком на 3 (три) роки.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточне покарання ОСОБА_8 визначено у виді обмеження волі строком на 3 (три) роки, з відбуванням покарання у кримінально-виконавчій установі відкритого типу.
Відповідно до вироку суду першої інстанції 14.02.2024 року, інспектор взводу №2 роти №8 батальйону №1 полку УПП в Одеській області ДПП сержант поліції ОСОБА_9 та інспектор взводу №2 роти №8 батальйону №1 полку УПП в Одеській області ДПП лейтенант поліції ОСОБА_10 , перебуваючи у поліцейському однострої та отримавши табельну вогнепальну зброю, в складі екіпажу «410» на службовому автомобілі «Toyota Prius» д.н.з. « НОМЕР_1 », приступили до виконання своїх функціональних обов`язків з охорони громадського порядку на території Пересипського району міста Одеси.
В цей день, приблизно о 15:49 годин, на службовий планшет працівників поліції надійшло повідомлення зі спеціальної служби «102» про те, що на вулиці Чорноморського Козацтва в м.Одесі невідома особа, ймовірно у стані алкогольного сп`яніння, керує вантажним автомобілем «ТАТА».
Отримавши дане повідомлення, працівники поліції ОСОБА_9 разом з ОСОБА_10 вирушили на службовому автомобілі за вказаною адресою з метою встановлення зазначеного у повідомленні транспортного засобу та особи, яка ним керує.
У той же день, приблизно о 16:00 годині, біля будинку №2 по вулиці 7-ма Пересипська в м.Одесі, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 помітили та згідно зі ст.35 Закону України «Про національну поліцію» зупинили транспортний засіб марки «ТАТА», д.н.з. « НОМЕР_2 », під керуванням підсудного ОСОБА_8 , представились йому співробітниками поліції та повідомили останньому про причину зупинки.
Після цього, з метою перевірки документів, керуючись ст.32 Закону України «Про Національну поліцію», патрульний поліцейський ОСОБА_9 голосно висунув підсудному ОСОБА_8 законну вимогу пред`явити посвідчення водія та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.
Однак, підсудний ОСОБА_8 , переслідуючи мотиви явної неповаги до встановленого законом порядку здійснення працівниками правоохоронного органу ОСОБА_9 та ОСОБА_10 своїх службових обов`язків, відмовився пред`являти їм відповідні документи.
У подальшому, співробітники поліції ОСОБА_9 та ОСОБА_10 неодноразово потворно висували підсудному ОСОБА_8 вимоги щодо пред`явлення посвідчення водія та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, проте останній відмовлявся пред`явити відповідні документи, на законну вимогу поліцейських не реагував, намагаючись залишити місце скоєння правопорушення, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст.185 КУпАП, а саме: злісну непокору законному розпорядженню або вимозі поліцейського при виконанні ним службових обов`язків.
Після чого, співробітниками поліції було прийнято рішення про адміністративне затримання підсудного ОСОБА_8 в порядку ст.ст.259, 260, 261, 262 КУпАП, з метою припинення адміністративного правопорушення, встановлення особи правопорушника та складення протоколу про адміністративне правопорушення відносно останнього.
У зв`язку з чим, оцінивши ситуацію, що склалася, працівники поліції ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , відповідно до п.п.б п.1 ч.3 ст.45 Закону України «Про національну поліцію», застосували відносно підсудного ОСОБА_8 спеціальний засіб кайданки.
Після чого, ОСОБА_9 наказав підсудному ОСОБА_8 присісти до службового автомобіля для подальшого його транспортування, однак останній відмовився виконувати законну вимогу працівника поліції.
В результаті ОСОБА_9 , відповідно до п.1 ч.1 ст.42 Закону України «Про національну поліцію», було прийнято рішення про застосування фізичного впливу (силу) відносно підсудного ОСОБА_8 з метою поміщення останнього на заднє сидіння до салону службового транспортного засобу.
Однак, в цей час, підсудний ОСОБА_8 діючи умисно, з хуліганських мотивів, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, їх суспільно-небезпечні наслідки та при цьому бажаючи їх настання, почав чинити опір співробітникам поліції ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , який виразився у активній фізичній протидії: напруженні м`язів тіла, впиранні головою та спиною о дверний отвір службового транспортного засобу, відштовхуванні патрульних від себе тулубом, виставлянням ніг з транспортного засобу назовні та падіння ні підлогу службового автомобіля поліцейських. При цьому, на законні вимоги працівників поліції підсудний ОСОБА_8 не реагував, висловлювався на адресу поліцейських нецензурною лайкою, що в результаті призвело до підриву останнім авторитету органів державної влади в особі працівників поліції.
Окрім того, в цей же день, приблизно о 16:40 годин, підсудний ОСОБА_8 продовжив свою протиправну діяльність, в результаті чого умисно заподіяв працівнику поліції легке тілесне ушкодження при наступних обставинах.
Так, перебуваючи біля будинку №2а по вулиці 7-мій Пересипський в м. Одесі, підсудний ОСОБА_8 під час вчинення опору працівнику поліції, впав на підлогу після поміщення його на заднє сидіння службового автомобіля «Toyota Prius», д.н.з. « НОМЕР_1 », та під час намагання працівником поліції ОСОБА_9 руками перемістити до салону автомобіля ноги вказаного підсудного, які в цей час знаходилися ззовні, усвідомлюючи, що інспектор поліції є працівником правоохоронного органу та виконує свої службові обов`язки відповідно до Закону України «Про Національну поліцію», вдягнений у формений одяг працівника поліції та має при собі спеціальні засоби захисту, зазначений підсудний реалізуючи свій раптово виниклий злочинний намір, спрямований на нанесення тілесних ушкоджень працівнику правоохоронного органу при виконанні службових обов`язків, діючи умисно, протиправно, розуміючи суспільну небезпеку своїх дій та їх протиправний характер, намагаючись протиставити себе представнику правоохоронного органу та посягаючи на нормальну діяльність правоохоронних органів та їх авторитет, наніс удар стопою правої ноги в голову ОСОБА_9 , чим спричинив потерпілому тілесну ушкодження у виді закритої черепно-мозкової травми у форму струсу головного мозку, забій (синці/садна) м`яких тканин лобно-скронево-лицьової ділянки, які за висновком судово-медичної експертизи №862 від 19.07.2024 та відповідно до п.п.2.3.3 і 4.6 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесний ушкоджень», затверджених наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995, відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Вимоги апеляційної скарги.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , не оспорюючи вини та правильності кваліфікації дій обвинуваченого, звернулась до суду із апеляційною скаргою, зазначивши, що оскаржуваний вирок підлягає зміні в частині призначення покарання, оскільки, покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Під час судового розгляду обвинувачений вину визнав у повному обсязі, усвідомив протиправність своїх дій, висловлюючи щире каяття, тому, судом першої інстанції не у повній мірі враховано обставини, які пом`якшують покарання - щире каяття, наявність хвороб та утриманців.
На підставі наведеного захисник просить вирок змінити в частині покарання, застосувавши ст. 75 КК України та звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання з випробувальним строком.
Позиції учасників судового розгляду
Захисник підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила вирок суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача та учасників судового засідання, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновку про таке.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, яке ухвалено згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим кодексом.
Системний аналіз вироку суду першої інстанції показав, що оскаржуване судове рішення не в повній мірі відповідає приписам наведеної норми кримінального процесуального закону.
Як вбачається з мотивувальної частини вироку суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_8 повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованих йомукримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.342, ч.2 ст.345 КК України, викладених в обвинувальному акті, внаслідок чого суд, за погодженням із учасниками судового провадження, у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження інших доказів, обмежившись лише допитом обвинуваченого відносно фактичних обставин кримінального правопорушення та дослідженням доказів, які характеризують особистість обвинуваченого.
Оскільки судовий розгляд судом першої інстанції був проведений у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, а в апеляційній скарзі не оспорюються фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, встановлені судом першої інстанції, доведеність вини та правильність кваліфікації дій обвинуваченого, апеляційний суд не переглядає оскаржений вирок у цій частині.
Що стосується доводів апеляційної скарги сторони захисту стосовно недотримання судом вимог закону в частині призначення покарання обвинуваченому, то вони є необґрунтованими та фактично пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями суду).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України поняття «особа винного».
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
За змістом ст. 75 КК України, яккщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Санкція кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 342 КК України, передбачає покарання у виді штрафу від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаційним наглядом на строк до чотирьох років, або обмеженням волі на той самий строк, або позбавленням волі на строк до двох років; санкція кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 345 КК України, передбачає покарання у виді обмеженням волі на строк до п`яти років або позбавленням волі на той самий строк.
Обираючи обвинуваченому ОСОБА_8 захід примусу, суд першої інстанції, на виконання приписів зазначеної вище норми кримінального закону та положень судової практики, врахував: суспільну небезпечність, характер, обставини і наслідки вчиненого -вчинення нетяжких злочинів проти авторитету органів державної влади, що мали місце під час дії воєнного стану в Державі у зв`язку зі збройною агресією рф проти України; під час вчинення досліджених судом правопорушень керував транспортним засобом, будучи позбавленим такого права за рішенням суду; характеристику особи обвинуваченого одружений; має двох дітей (2002, 2014 року народження); на диспансерному обліку в КУ «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» не перебуває, страждає певними захворюваннями, але з липня 2023 року за медичною допомогою не звертався; забезпечений місцем реєстрації й проживання в м. Одесі; офіційно не працевлаштований і легальних джерел доходу не має; в силу ст.89 КК України не має судимості, але раніше притягався до кримінальної відповідальності за вчинення тяжкого корисливого злочину проти власності та протягом 2022-2024р.р. неодноразово притягався до адміністративної відповідальності (ст.ст.124, 126, 130, 185, 173, 173-2 КУпАП); врахував висновки досудової доповіді органу пробації; обставин, що пом`якшують покарання - визнання вини, а також зважив на відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Врахувавши всі зазначені обставини в сукупності, суд обґрунтовано призначив ОСОБА_8 покарання за кожен із злочинів у межах санкцій інкримінованих злочинів та за їх сукупністю шляхомпоглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням, у виді обмеження волі з відбуттям остаточно призначеного покарання реально.
Апеляційний суд зауважує, що при призначенні покарання суд повинен належним чином врахувати не тільки дані про особу обвинуваченого, сукупність обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання, а й особливості вчинення конкретного кримінального правопорушення, обставини та спосіб його вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали.
При перевірці доводів сторони захисту, колегія суддів, звертає увагу, на підвищену суспільну небезпеку вчинених злочинівщодо працівників правоохоронних органів, оскільки посягають не лише на особу, а й на авторитет та нормальне функціонування держави і правопорядку.
Доводи сторони захисту в апеляційній скарзі про те, що обвинувачений повністю визнав провину, має місце, проте вже було враховано судом першої інстанції при призначенні покарання, на підставі якої суд дійшов висновку про необхідність призначення покарання у виді реального обмеження волі.
Посилання захисника на щире каяття ОСОБА_8 , як на обставину, що пом`якшують покарання, апеляційний суд вважає, необґрунтованими, з огляду на наступне.
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
Однак, у матеріалах справи відсутні дані, які би підтверджували щирий жаль із приводу вчиненого та осуд своєї поведінки обвинуваченим, як і те, що він виявляв готовність нести покарання. Як було встановлено судом першої інстанції обвинувачений ОСОБА_8 протягом досудового розслідування і судового розгляду провадження заподіяну потерпілому матеріальну шкоду не відшкодував і допомогу на його лікування не надавав.
При цьому, факт визнання обвинуваченим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, не може безумовно свідчити про щире каяття з приводу вчиненого як обставину, що пом`якшує покарання.Такий висновок сформульовано у постанові ВС у справі № 520/16394/16-к (провадження № 51-26км18).
Таким чином апеляційний суд вважає, що щире каяття обвинуваченого мало на меті виключно намагання уникнути справедливого покарання за вчинені кримінальні правопорушення, тому не може бути визнане пом`якшуючою покарання обставиною, тобто останній не надав критичної оцінки своїй протиправній поведінці, формально вказавши на визнання своєї винуватості, що не узгоджується з вищевказаними мотивами стосовно визначення щирого каяття.
За таких обставин слід визнати, що призначене ОСОБА_8 покарання, яке слід відбувати реально, є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого й попередження нових злочинів, а підстав для звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі положень статті 75 КК України, про що зазначає захисник у апеляційній скарзі, не вбачається. Висновок суду про необхідність обрання обвинуваченому покарання у виді реального відбуття покарання належно вмотивований. На думку апеляційного суду, даний вид та розмір покарання повністю досягне мети його призначення та призведе до позитивних змін в особистості обвинуваченого, які творять у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої, складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (справа «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 року). Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не ставити особистий і надмірний тягар для особи (справа «Ізмайлов проти Росії» від 16 10 2008 року).
Істотних порушень вимог КПК України, які б слугували підставами для скасування вироку, апеляційним судом не встановлено.
З огляду на наведене, враховуючи положення ч. 1 ст. 404 КПК України, оскільки апеляційні скарги сторони захисту не містять у собі доказів щодо скасування або зміни вироку, у апеляційного суду, з урахуванням положень ст.ст. 409, 412 КПК, відсутні підстави для скасування вироку, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 370, 372, 376, 404, 405, 407, 419, 532 КПК України, апеляційний суд,-
ухвалив:
Апеляційну скаргузахисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2024 року, у кримінальному провадженні №12024167490000082, внесеному до ЄРДР 11 квітня 2024 року за обвинуваченням ОСОБА_8 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.342, ч.2 ст.345 КК України, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим в той же строк з моменту отримання копії ухвали.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
